Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/5/21 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 02.02.2024. Зареєстровано: 02.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2024.
Дата набрання законної сили: 16.01.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 січня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  905/5/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
		розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури
		на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі
		за позовом керівника Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Черкаської селищної ради Слов`янського району Донецької області,
		до: 1. ОСОБА_1 ,
		2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт»,
		3. Фермерського господарства «Софія 2015»,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області,
		про розірвання договору оренди земельної ділянки, зобов`язання вчинити певні дії та припинення державної реєстрації речового права за договорами оренди та суборенди земельної ділянки.
		 
		У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Костюк О. В. та представник ОСОБА_1 - Кобилянський В. А.
		1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
		1.1. У січні 2021 року керівник Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Черкаської селищної ради Слов`янського району Донецької області (далі - Черкаська селищна рада та/або позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідачів: 1) ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамагросвіт» (далі - ТОВ «Крамагросвіт»), 3)   Фермерського господарства «Софія 2015» (далі - ФГ «Софія 2015») з вимогами про:
		- розірвання договору від 11.11.2014 № 359-СГ оренди земельної ділянки кадастровий номер 1424280300:09:000:0209 площею 210,7524 га (далі - договір оренди землі № 359-СГ);
		- визнання недійсним договору б/н від 11.04.2019 суборенди вказаної земельної ділянки (далі - договір суборенди);
		- зобов`язання ОСОБА_1 та ТОВ «Крамагросвіт» звільнити земельну ділянку кадастровий номер 1424280300:09:000:0209 площею 210,7524 га;
		- зобов`язання ОСОБА_1 та ТОВ «Крамагросвіт» повернути територіальній громаді в особі Черкаської селищної ради земельну ділянку кадастровий номер 1424280300:09:000:0209 площею 210,7524 га;
		- припинення державної реєстрації речового права за договором оренди землі №   359-СГ (запис про речове право від 12.12.2014 № 8051528 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно);
		- припинення державної реєстрації речового права за договором суборенди (запис про речове право від 11.04.2019 № 31178378 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). 
		1.2. Позовні вимоги із посиланнями, зокрема, на пункт «ґ» статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 203, 215, 228, 237, частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мотивовані тим, що договір оренди землі № 359-СГ підлягає розірванню внаслідок припинення здійснення ОСОБА_1 та ФГ «Софія 2015» фермерської діяльності та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а договір суборенди підлягає визнанню недійсним, оскільки його укладено з порушенням вимог цивільного законодавства.
		Прокурор вказував, що має місце використання землі не за цільовим призначенням, що є порушенням істотних умов договору оренди землі № 359-СГ. Зокрема, укладенням договору суборенди допущена незаконна зміна виду цільового використання спірної земельної ділянки, при цьому уповноважений орган рішення щодо зміни виду використання не ухвалював, відповідна землевпорядна документація не розроблялася. 
		Прокурор також наголошував, що ОСОБА_1 , отримавши в користування земельну ділянку за спрощеною процедурою (без проведення земельних торгів) для здійснення фермерської діяльності, з моменту передачі землі у суборенду відмовився від самостійного господарювання та не мав намірів вести фермерське господарство і використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. Договір суборенди підлягає визнанню недійсним як такий, що укладено з порушенням вимог цивільного законодавства, з огляду на те, що: передача земельної ділянки в суборенду здійснена ОСОБА_1 як фізичною особою за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності та в порушення вимог статті 14 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки внаслідок заміни на підставі закону сторони договору оренди землі № 359-СГ лише ФГ «Софія 2015» як юридична особа мало право на вчинення такого правочину. Договір суборенди також порушує публічний порядок, оскільки укладений особою, яка не мала повноважень на його укладення; фактично передано набуту поза процедурою аукціону земельну ділянку для чітко визначеної мети (ведення фермерського господарства ) у користування третій особі, яка могла б набути право користування лише на аукціоні. 
		Прокурор також вказував, що передбачена пунктом 29 договору оренди землі №   359-СГ умова означає, що передавати орендовану земельну ділянку до складеного капіталу фермерського господарства можна, уклавши договір суборенди, і це є єдиною передбаченою договором можливістю передати земельну ділянку в суборенду. Письмової згоди на передачу у суборенду ОСОБА_1 не отримував ані від компетентного органу - Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ані від Черкаської селищної ради. 
		Звертав увагу, що доводи про ідентичність категорії землі з видом її цільового призначення спростовуються абзацом 2 частини 5 статті 20 ЗК України, який встановлює обов`язок власників використовувати землі певної категорії виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статями 31, 33- 37 ЗК України.
		Щодо доводів про можливість використання ТОВ «Крамагросвіт» земель фермера ОСОБА_1 на підставі положень статті 37-1 ЗК України зазначив, що жодним з відповідачів не надані докази права користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення та надання ТОВ    «Крамагросвіт» іншої земельної ділянки. Відповідно до пунктів 13, 14, 18 договору суборенди земельна ділянка передана ОСОБА_1 ТОВ   «Крамагросвіт» для ведення фермерського господарства з умовою її використання за цільовим призначенням, проте здійснення ТОВ «Крамагросвіт»  такого виду діяльності неможливе в силу приписів Закону України «Про фермерське господарство» та є намаганням приховати неправомірний спосіб передачі земельної ділянки сільськогосподарському товаровиробнику, що порушує законну мету її отримання в оренду. Наполягає, що ТОВ    «Крамагросвіт» діє з метою отримати земельні ділянки в обхід обов`язкової процедури - земельних торгів, що спричиняє втрату державним бюджетом коштів від земельного аукціону та позбавляє Черкаську селищну раду здійснювати повноваження власника, впливати на процеси дотримання законності обігу земель та контролю за власністю.
		1.3. Ухвалою місцевого господарського суду від 16.04.2021 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області(далі - Держгеокадастр).
		2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.10.2022 у справі № 905/5/21 (суддя Шилова О. М.) позов задоволено; розірвано укладений між Головним управлінням Держземагенства у Донецькій області та громадянином ОСОБА_1 договір оренди землі від 11.11.2014 № 359-СГ; визнано недійсним укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Крамагросвіт» договір суборенди землі б/н від 11.04.2019; зобов`язано ОСОБА_1 та ТОВ   «Крамагросвіт» звільнити та повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) загальною площею 210,7524 га ріллі у власність держави в особі Черкаської селищної ради; скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) загальною площею 210,7524 га, номер запису про речове право 8051528; скасовано державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) загальною площею 210,7524 га, номер запису про речове право 31178378; стягнуто з ОСОБА_1 , ТОВ   «Крамагросвіт», ФГ «Софія 2015» на користь Донецької обласної прокуратури судовий збір у сумі 4 204,00 грн з кожного; повернуто з Державного бюджету України на розрахунковий рахунок Донецької обласної прокуратури 70 236,76 грн судового збору, перерахованого платіжним дорученням від 02.09.2020 № 2257.
		2.2. Дослідивши підстави для представництва Прокурором інтересів держави в суді, місцевий господарський суд дійшов висновку, що звернення Прокурора до господарського суду в цій справі відповідає функції представництва прокуратурою інтересів територіальної громади.
		Місцевий господарський суд також зауважив, що згідно з договором оренди землі №   359-СГ земельна ділянка передана ОСОБА_1 в оренду з цільовим призначенням земельної ділянки - для ведення фермерського господарства. У порушення норм законодавства та договору оренди землі №   359-СГ орендар передав земельну ділянку в суборенду ТОВ «Крамагросвіт», яке фактично використовувало земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		При цьому місцевий господарський суд звернув увагу на те, що можливість реалізації громадянином права на ведення фермерського господарства була (і залишається) безпосередньо пов`язаною з наданням (передачею) йому землі для відповідної мети, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації (створення) фермерського господарства. Порушення істотних умов договору оренди, що є, зокрема цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду тягне за собою розірвання договору в односторонньому порядку. 
		Посилаючись на положення частин 1, 2, 5 статті 8, статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі», частини 6 статті 93 ЗК України, місцевий господарський суд наголосив, що отримання згоди орендодавця на укладення договору суборенди землі є необхідною складовою правомірного користування земельною ділянкою. ОСОБА_1 передбаченого частиною 6 статті 93 ЗК України та частиною 1 статті 8 Закону України «Про оренду землі» обов`язку щодо отримання згоди орендодавця на передачу земельної ділянки в суборенду не виконав і іншого ним не доведено. Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 припинив використання земельної ділянки кадастровий номер 1424280300:09:000:0209 за визначеним договором оренди землі №    359-СГ цільовим призначенням.
		Отже, встановивши невиконання ОСОБА_1 порядку передачі земельної ділянки в суборенду ТОВ    «Крамагросвіт», а саме без згоди орендодавця, припинення використання фермерським господарством земельної ділянки за цільовим призначенням, місцевий господарський суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 істотно порушив умови договору оренди землі № 359-СГ, що є підставою для його розірвання та повернення у відання Черкаської селищної ради земельної ділянки загальною площею 210,7524 га кадастровий номер 1424280300:09:000:0209.
		Водночас місцевий господарський суд зауважив, що зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
		Враховуючи підстави позову Прокурора у цій справі, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про звільнення і повернення земельної ділянки із неправомірного користування ОСОБА_1 та ТОВ   «Крамагросвіт» є належним способом захисту. Докази звільнення та повернення спірної земельної ділянки відповідачами в матеріалах справи відсутні, тому позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Щодо вимоги про припинення державної реєстрації речового права, суд зазначив, що з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 21.08.2023 ( ОСОБА_2 - головуючий, судді: Россолов В. В., Склярук О. І.) рішення Господарського суду Донецької області від 06.10.2022 у справі №    905/5/21 скасував у частині повного задоволення позовних вимог; прийняв у відповідній частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково; відмовив у задоволені позовних вимог про: розірвання договору оренди землі № 359-СГ; зобов`язання ОСОБА_1 та ТОВ «Крамагросвіт» звільнити та повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) загальною площею 210,7524 га ріллі у власність держави в особі Черкаської селищної ради; скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) загальною площею 210,7524 га, номер запису про речове право 8051528; стягнув з ОСОБА_1 , ТОВ «Крамагросвіт», ФГ    «Софія 2015» судовий збір у сумі 1   401,34 грн з кожного; в решті рішення Господарського суду Донецької області від 06.10.2022 у справі №    905/5/21 залишив без змін; стягнув з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 12 612,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
		2.4. Постанова суду апеляційної інстанції аргументована тим, що Прокурор обґрунтував належним чином підстави звернення до суду з позовом та в чому саме полягає захист інтересів у даній справі. Водночас щодо суті спору апеляційний господарський суд зазначив таке.
		Після укладення громадянином ОСОБА_1 договору оренди землі №   359-СГ для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином 05.02.2015 ФГ    «Софія 2015» права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі №    359-СГ перейшли від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. 
		Суд апеляційної інстанції врахувавши правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №   925/929/19, вказав, що норми чинного законодавства розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено. Користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.
		Апеляційний господарський суд встановив, що за договором оренди землі №   359-СГ орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, на території Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області (за межами населених пунктів) для ведення фермерського господарства. В оренду передано земельну ділянку загальною площею 210,7524 га ріллі. При цьому у пунктах 13, 14 договору оренди землі №    359-СГ сторони визначили, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства; цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства.
		У договорі суборенди від 11.04.2019 визначено, що орендар надає, а суборендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради Черкаської ОТГ Слов`янського району (за межами населених пунктів) для ведення фермерського господарства. В суборенду передається земельна ділянка загальною площею 210,7524 га ріллі. Пунктами 13, 14 договору суборенди визначено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства; цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства.
		Вказане, за твердженням суду апеляційної інстанції свідчить, що передаючи земельну ділянку в суборенду ані цільове призначення землі, ані вид використання землі не змінювалися. 
		Орендарем - ОСОБА_1 земельна ділянка використовувалася за цільовим призначенням. Так, після укладення договору оренди землі №   359-СГ, ОСОБА_1 зареєстрував ФГ «Софія 2015». 
		Ураховуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції вказав, що Прокурор звертаючись до суду з позовом про розірвання договору оренди землі № 359-СГ не довів належними, допустимими та достовірними доказами, що земельна ділянка не використовувалася належним чином згідно її цільового призначення. 
		Проаналізувавши положення пункту 29 договору оренди землі № 356-СГ суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договором надано право орендарю передавати земельну ділянку в суборенду. При цьому, умовами договору не визначено, що для вчинення такої дії необхідно отримувати згоду орендодавця.
		Водночас, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що за диспозицією статті 8 Закону України «Про оренду землі» передача земельної ділянки в суборенду можлива двома шляхами: перша, якщо це передбачено договором оренди землі; друга, за письмовою згодою орендаря. Єдине, що об`єднує ці два шляхи це те, що заборонена зміна цільового призначення земельної ділянки.
		Враховуючи, що умовами договору оренди землі № 356-СГ передбачено право передачі земельної ділянки в суборенду і відсутнє застереження, що таке право можливо реалізувати виключно за згодою орендодавця, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що укладення договору суборенди наразі не є порушенням умов договору оренди землі № 356-СГ та не є підставою для його розірвання. При цьому суд апеляційної інстанції акцентував увагу, що зміна цільового призначення земельної ділянки не відбулася, а право передачі орендованої земельної ділянки в суборенду передбачено самим договором.   
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 істотно порушив умови договору оренди землі № 356-СГ, що є підставою для його розірвання та повернення у відання Черкаської селищної ради земельної ділянки загальною площею 210,7524 га кадастровий номер 1424280300:09:000:0209. На думку суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд на вищевказані обставини уваги не звернув у зв`язку, з чим таке рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні відповідних позовних вимог.
		Щодо договору суборенди апеляційний господарський суд зазначив, що після укладення громадянином ОСОБА_1 договору оренди землі № 356-СГ та створення цим громадянином фермерського господарства 05.02.2015 права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі №   356-СГ перейшли від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. 
		Отже, користувачем земельної ділянки з 05.02.2015, що передана в суборенду є ФГ «Софія 2015» і саме фермерське господарство може вчиняти дії по розпорядженню такою земельною ділянкою в межах оренди. Натомість, договір суборенди укладено не фермерським господарством, а громадянином ОСОБА_1 . 
		Тобто договір суборенди укладено особою, яка не мала відповідний обсяг прав на вчинення такого правочину і здійснила розпорядження у відношенні об`єкта щодо якого не мала прав. З огляду на викладене договір суборенди від 14.06.2017 на підставі положень статей 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.  
		Апеляційний господарський суд наголосив, що суд першої інстанції позовні вимоги про визнання недійсним договору суборенди задовольнив. Підстави для задоволення таких позовних вимог місцевий господарський суд визначив невірно, однак рішення суду першої інстанції у вказаній частині слід залишити без змін, проте вірним мотивуванням для відмови в позові у вказаній частині є те, що визначено у даній постанові.
		У зв`язку з визнанням недійсним договору суборенди, апеляційний господарський суд врахувавши положення статті 216 ЦК України, дійшов висновку щодо необхідності застосування наслідків визнання такого правочину недійсним, а саме суборендар зобов`язаний повернути земельну ділянку, яка була визначена предметом суборенди за договором належному користувачу - ФГ «Софія 2015».
		Щодо вимоги про припинення державної реєстрації речового права, суд зазначив, що наразі скасування державної реєстрації права суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) загальною площею 210,7524 га, номер запису про речове право 31178378 є належним способом захисту, а така вимога похідною від вимоги про визнання недійсним договору суборенди. Скасування державної реєстрації права суборенди земельної ділянки призводить до відновлення становища і є наслідком визнання недійсним договору суборенди. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що рішення суду першої інстанції у відповідній частині підлягає залишенню без змін.
		3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
		3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі № 905/5/21, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду Донецької області від 06.10.2022 - залишити в силі. 
		3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		3.3 Скаржник наголошує, що оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, неправильним застосуванням судом норм матеріального права, зокрема статей 1, 3, 5, 7, 8, 12, 15, 27 Закону України «Про фермерське господарство», статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 18, 19, 20, 22, 31, 33-37, 122, 123, 124, 134 ЗК України та порушенням норм процесуального права, а саме статей 11, 13, 14, 73- 74, 76- 79, 86, 236 ГПК України. 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме застосовано положення:
		- статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 17.11.2021 у справі №   633/407/18, від 23.08.2023 у справі № 539/3886/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц;
		- статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі № 628/778/18, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19;
		- статей 18, 19, 20, 22, 31, 33- 37 ЗК України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19;
		- статті 1 Закону України «Про фермерське господарство», статті 42 ГК України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №   320/5724/17;
		- статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18;
		- статей 3, 27 Закону України «Про фермерське господарство» без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №    918/335/17.
		3.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме положень статей 1, 7, 8, 12, 15 Закону України «Про фермерське господарство», статей 122, 123, 124, 134 ЗК України.
		У контексті наведених доводів скаржник зауважує, що спірна земельна ділянка отримана ОСОБА_1 на пільгових умовах з єдиним можливим видом використання, як за умовами договору оренди землі № 359-СГ, так і відповідно до вимог закону - для ведення фермерського господарства. Відтак, ОСОБА_1 має єдину можливу форму для додержання вимог чинного законодавства щодо використання переданої йому в оренду власником земельної ділянки в межах виду використання - вести фермерське господарство. Інших видів використання земельної ділянки наданої для ведення фермерського господарства не передбачено ні умовами договору оренди землі № 359-СГ, ні вимогами закону.
		При цьому використовувати за цільовим призначенням земельні ділянки, надані для ведення фермерського господарства, має можливість лише виключний вид суб`єктів господарювання передбачених Законом України «Про фермерське господарство», а саме фермерські господарства, створені і зареєстровані із додержанням визначеного зазначеним Законом порядку.
		ТОВ «Крамагросвіт» не створено і не зареєстровано у порядку, визначеному Законом України «Про фермерське господарство», не є фермерським господарством, є сільськогосподарським підприємством. Отже, ТОВ   «Крамагросвіт» не здійснює і не може здійснювати підприємницьку діяльність у формі ведення фермерського господарства, незалежно від умов, визначених у спірному договорі суборенди.
		Отже, погодження ОСОБА_1 та ТОВ «Крамагросвіт» у пункті 30 спірного договору суборенди обов`язку суборендаря використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з цим договором є неможливим за ознакою належності суборендаря до сільськогосподарського товариства.
		Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків, що передача земельної ділянки ОСОБА_1 у суборенду ТОВ «Крамагросвіт» не змінює цільове призначення землі та вид використання, ґрунтуючи свій висновок лише на підставі змісту пунктів 13, 14 спірного договору суборенди.
		Скаржник наголошує, що істотною умовою договору оренди землі № 359-СГ є використання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки за цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства. Проте, ОСОБА_1 , отримавши в користування земельну ділянку загальною площею 210,7524 га за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені статтями 124, 134 ЗК України, з моменту передачі землі у суборенду не мав жодних намірів на ведення фермерського господарства та використання земельної ділянки за призначенням.
		Разом з тим, суд апеляційної інстанції надав необґрунтовану перевагу аргументам ОСОБА_1 , залишивши поза увагою аргументи Прокурора про нездійснення ФГ «Софія 2015» з 01.04.2019 діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації з метою отримання прибутку, що є необхідною ознакою фермерського господарства та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства згідно зі статтею 1 Закону України «Про фермерське господарство».
		Також, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції, із посиланням на пункт 29 спірного договору оренди землі № 359-СГ, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність необхідності в отриманні згоди орендодавця на передачу спірної земельної ділянки в суборенду.
		Так, відповідно до положень статті 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом).
		Зі змісту пунктів 13, 14 договору оренди землі № 359-СГ вбачається, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства, цільове призначення - для ведення фермерського господарства.
		Пунктом 16 вказаного договору встановлено, що право оренди земельної ділянки не може бути продане або іншим чином відчужене іншим особам, передане у заставу та внесене до статутного фонду.
		Пунктом 18 вказаного договору сторони визначили також додаткову умову передачі земельної ділянки в оренду - використовувати за цільовим призначенням.
		Крім того, пунктом 29 договору оренди землі № 359-СГ визначено право ОСОБА_1 передавати орендовану земельну ділянку у суборенду без зміни цільового призначення. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
		Таким чином, єдиною можливістю передбаченою договором оренди землі №   359-СГ передати земельну ділянку в суборенду є передача земельної ділянки у суборенду фермерському господарству до складеного капіталу для ведення фермерського господарства.
		Передбачена пунктом 29 договору суборенда без згоди орендодавця не може бути застосована до передачі фермерських земель у суборенду юридичної особи (у даному випадку - ТОВ «Крамагросвіт»), яке, з огляду на його створення не у відповідності до визначеного для фермерських господарств порядку, апріорі не може використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.
		При цьому, враховуючи цільове призначення земельної ділянки та спосіб її отримання (поза аукціоном), ОСОБА_1 не отримував письмової згоди на передачу її в суборенду ані від компетентного органу Держгеокадастру, ані від Черкаської селищної ради.
		Скаржник також наголошує, що вимога про повернення ОСОБА_1 у власність територіальної громади спірної земельної ділянки та скасування державної реєстрації права оренди земельної, є похідною вимогою від вимоги позову про розірвання договору оренди землі № 359-СГ. Зазначена вимога є належним способом захисту, оскільки призводить до відновлення становища, яке існувало до укладання договору оренди, і є наслідком розірвання договору оренди.
		Також зазначена позовна вимога є пов`язаною з вимогою до ТОВ   «Крамагросвіт» про звільнення земельної ділянки площею 210,7524 га (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209) внаслідок визнання недійсним договору суборенди.
		Проте, задовольняючи позов у частині визнання недійсним укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Крамагросвіт» договору суборенди, суд апеляційної інстанції, всупереч статті 14 ГПК України, не вирішив питання про зобов`язання ТОВ «Крамагросвіт» звільнити спірну земельну ділянку, не поклавши на останнього будь-яких обов`язків пов`язаних з недійсністю правочину.
		3.5. Крім того, скаржник наголошує, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 1, 7, 8, 12, 15 Закону України «Про фермерське господарство», статей 122, 123, 124, 134 ЗК України у правовідносинах щодо розірвання договору оренди земельної ділянки, наданої для фермерського господарства, внаслідок передачі її в суборенду сільськогосподарському підприємству, яке не може здійснювати фермерську діяльність.
		У контексті наведених доводів скаржник зауважує, що судом апеляційної інстанції не враховано чіткі вимоги статей 7, 8, 12, 15 Закону України «Про фермерське господарство» щодо порядку створення фермерського господарства та використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням.
		Також судом апеляційної інстанції проігноровано положення частини 4 статті 122, частини 2 статті 123, статті 124, частин 2, 3 статті 134 ЗК України якими визначено випадки (пільгові умови) коли земельні торги не проводяться, зокрема, при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом).
		Передбачена пунктом 29 договору суборенда не може бути застосована до передачі фермерських земель у суборенду ТОВ «Крамагросвіт», оскільки, останнє, не може здійснювати її використання для ведення фермерського господарства за видом своєї діяльності, а така передача припиняє використання землі фермерським господарством.
		Статтею 141 ЗК України визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою, серед яких використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
		Істотною умовою договору оренди землі № 359-СГ є використання ОСОБА_1 земельної ділянки за цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.
		Таким чином, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах щодо розірвання договору оренди земельної ділянки, наданої для фермерського господарства, внаслідок передачі її в суборенду сільськогосподарському підприємству, яке не може здійснювати фермерську діяльність.
		3.6. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін 
		3.7. Черкаська селищна рада надала на адресу Верховного Суду клопотання про розгляд касаційної скарги за відсутності її представника. 
		4. Фактичні обставини справи, встановлені судами
		4.1. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, наказом Головного управління Держземагенства у Донецькій області від 06.10.2014 № 275-СГ надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області загальною площею 210,7524 га (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209).
		11.11.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Донецькій області (далі - Орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди землі № 359-СГ, згідно з пунктом 1 якого Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, на території Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області (за межами населених пунктів) для ведення фермерського господарства.
		В оренду передається земельна ділянка загальною площею 210,7524 га ріллі, з кадастровим номером 1424280300:09:000:0209 (пункт 2 договору оренди землі № 359-СГ).
		Згідно з пунктами 13, 14 договору оренди землі № 359-СГ земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства.
		Відповідно до пункту 19 договору оренди землі № 359-СГ передача земельної ділянки орендарю здійснюється у день підписання договору за актом приймання-передачі, який є додатком до договору.
		Пунктом 29 договору оренди землі № 359-СГ визначене право орендаря передавати орендовану земельну ділянку або її частину у суборенду без зміни цільового призначення.
		Згідно з пунктом 37 договору оренди землі № 359-СГ його дія припиняється шляхом розірвання:
		- за взаємною згодою сторін;
		- за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
		Згідно з пунктом 44 договору оренди землі № 359-СГ набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації права оренди в установленому порядку.
		Згідно з актом від 11.11.2014 приймання-передачі земельної ділянки Орендодавець передав, а громадянин ОСОБА_1 прийняв строком на 49 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209), яка розташована на території Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області (за межами населених пунктів) загальною площею 210,7524 га ріллі, для ведення фермерського господарства. Акт підписаний обома сторонами та скріплений печаткою Орендодавця.
		З витягу від 12.12.2014 № 30897973 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вбачається, що договір зареєстровано у встановленому законом порядку.
		05.02.2015 ОСОБА_1 створено ФГ «Софія 2015» (код ЄДРПОУ 39624564).
		14.06.2017 між ОСОБА_1 (далі - Орендар) та «Софія 2015» (далі - Суборендар) було укладено договір суборенди землі, за умовами якого в суборенду передається земельна ділянка загальною площею 210,7524 га ріллі, з кадастровим номером 1424280300:09:000:0209 (пункт 2 договору суборенди від 14.06.2017).
		Згідно з актом від 14.06.2017 приймання-передачі земельної ділянки ОСОБА_1 передав, а ФГ «Софія 2015» прийняло строком на 45 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209), яка розташована на території Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області (за межами населених пунктів) загальною площею 210,7524 га ріллі, для ведення фермерського господарства.
		Додатковою угодою про розірвання договору суборенди земельної ділянки від 14.06.2017 (номер запису про інше речове право:24417572) (далі - додаткова угода) сторони договору суборенди припинили його дію шляхом розірвання за взаємною згодою. Додаткова угода набрала чинності після підписання сторонами та державної реєстрації в установленому порядку.
		Додаткова угода підписана обома сторонами без зауважень та скріплена печаткою суборендаря.
		Наказом Держгеокадастру від 27.09.2018 № 2900-СГ Черкаській селищній об`єднаній територіальній громаді передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7502,1731 га, які розташовані на території Черкаської селищної об`єднаної територіальної громади Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів згідно з актом приймання-передачі.
		Згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.09.2018 Держгеокадастр передав із державної власності, а Черкаська селищна об`єднана територіальна громада прийняла у комунальну власність Черкаської селищної об`єднаної територіальної громади земельні ділянки згідно з додатком.
		Згідно з актом приймання-передачі (повернення) земельної ділянки від 01.04.2019 ФГ «Софія 2015» повернуло в належному стані без погіршення корисних властивостей, а громадянин ОСОБА_1 прийняв земельну ділянку площею 210,7524 га сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради Черкаської ОТГ, Слов`янського району, кадастровий номер 1424280300:09:000:0209. Акт підписаний обома сторонами та скріплена печаткою суборендаря.
		З витягу від 03.04.2019 № 162004693 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вбачається, що Додаткова угода про розірвання договору суборенди земельної ділянки зареєстрована у встановленому законом порядку.
		11.04.2019 між ОСОБА_1 (далі - Орендар) та ТОВ «Крамагросвіт» (далі - Суборендар) укладено договір суборенди землі, відповідно до пункту 1 договору суборенди, Орендар надає, а Суборендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради Черкаської ОТГ Слов`янського району (за межами населених пунктів) для ведення фермерського господарства. 
		В суборенду передається земельна ділянка загальною площею 210,7524га ріллі, з кадастровим номером 1424280300:09:000:0209 (пункт 2 договору суборенди).
		Згідно з пунктами 13,14 договору суборенди земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства.
		Згідно з актом від 11.04.2019 приймання-передачі земельної ділянки ОСОБА_1 передав, а ТОВ «Крамагросвіт» прийняло строком на 43 роки земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 1424280300:09:000:0209), яка розташована на території Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області (за межами населених пунктів) загальною площею 210,7524 га ріллі, для ведення фермерського господарства.
		26.07.2019 укладена додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі № 359-СГ, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 12.12.2014 за №   8051528, якою замінено орендодавця з Головного управління Держземагенства у Донецькій області на Черкаську селищну раду.
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.12.2020 № 239069392 ФГ «Софія 2015» не має у користуванні земельних ділянок.
		5. Позиція Верховного Суду 
		5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувану постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.
		5.3. Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлений чинним законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
		Крім того, суд має виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами та має бути спрямований на захист порушеного права.
		Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога Прокурора в інтересах держави в особі Черкаської селищної ради про:
		- розірвання договору оренди землі № 359-СГ;
		- визнання недійсним договору суборенди;
		- зобов`язання ОСОБА_1 та ТОВ «Крамагросвіт» звільнити земельну ділянку кадастровий номер 1424280300:09:000:0209 площею 210,7524 га;
		- зобов`язання ОСОБА_1 та ТОВ «Крамагросвіт» повернути територіальній громаді в особі Черкаської селищної ради земельну ділянку кадастровий номер 1424280300:09:000:0209 площею 210,7524 га;
		- припинення державної реєстрації речового права за договором оренди землі №    359-СГ (запис про речове право від 12.12.2014 № 8051528 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно);
		- припинення державної реєстрації речового права за договором суборенди (запис про речове право від 11.04.2019 № 31178378 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). 
		Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами Верховний Суд враховує таке.
		Відповідно до вимог частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
		Аналогічні вимоги, визначені у статті 93 ЗК України.
		Частиною 1 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
		За змістом статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
		Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина 1 статті 5 названого Закону).
		Положеннями статті 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Приписами частин 1, 3 статті 2 ЗК України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
		За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення раціонального використання та охорони земель.
		Частиною 2 статті 18 ЗК України визначено, що категорії земель України мають особливий правовий режим.
		Поділ земель України за основним цільовим призначенням на категорії врегульовано частиною 1 статті 19 ЗК України, серед яких виділено землі сільськогосподарського призначення.
		Частиною 3 статті 19 ЗК України передбачено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
		За змістом частини 5 статті 20 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі № 359-СГ) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
		З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 ЗК України.
		Зазначений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19.
		Частинами 1, 2 статті 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані, в тому числі для виробництва сільськогосподарської продукції, до яких належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
		Відповідно до частини 3 статті 22 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі № 359-СГ) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а)   громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції для розміщення власної інфраструктури.
		Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, земельна ділянка за спірним договором оренди землі № 359-СГ передана громадянину ОСОБА_1 у строкове платне користування (оренду) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
		Статтею 114 ГК України передбачено, що фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Відносини, пов`язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами. 
		Закон України «Про фермерське господарство» визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України. 
		Статтею 1 цього Закону визначено поняття фермерського господарства. Так, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець (частина 3 зазначеної норми).
		У статті 2 цього Закону закріплено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. 
		Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах (пункт 5.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.01.2020 у справі № 922/1974/19).
		За змістом частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
		Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).
		Отже можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
		Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №    922/989/18.
		Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
		Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.
		Відповідно до статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.
		Із наведених норм вбачається, що створенню фермерського господарства передує, по-перше бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. 
		Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.
		Таким чином, нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений чіткий механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі №   922/1830/19 зазначила, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:
		1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;
		2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці. 
		Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.
		Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі. (пункти 6.36-6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).
		З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
		У пункті 61 постанови від 23.06.2020 у справі №   922/989/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).
		Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №    317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі №    483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).
		З викладеного слідує, що після укладення громадянином ОСОБА_1 спірного договору оренди землі № 359-СГ для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином Фермерського господарства «Софія 2015» права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі № 359-СГ перейшли від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації, а саме з 05.02.2015.
		За змістом статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
		За висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду                     від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, нормами права, а саме статтями 31, 33-37 ЗК України визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених зазначеними нормами для такого виду використання.
		Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. К
		Користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, а також   наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, у пунктах 1.2- 1.4 розділу І якої визначено, що код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Класифікація видів цільового призначення земель застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. Класифікація видів цільового призначення земель визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.
		У розділі ІІ Класифікації видів цільового призначення земель визначено, що окремим видом цільового призначення земельних ділянок є призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» - код 01.01, та «для ведення фермерського господарства» - код 01.02.
		У постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 908/1550/19 зазначено, що «земельні ділянки для ведення фермерського господарства» (код 01.02) не можуть прирівнюватися до «земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», оскільки вони належать до різних видів цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, що підтверджується Класифікацією видів цільового призначення земель, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, а також наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548 «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель». Чинне земельне законодавство України не містить положень, які б дозволяли «прирівнювати» один до одного або ж ототожнювали різні види цільового використання земельних ділянок.
		Згідно приписів статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець, зокрема, має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил.
		Положеннями статті 25 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі № 359-СГ) визначено, що орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, водночас орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди, виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.
		Підсумовуючи наведені вище вимоги чинного законодавства та умови укладеного договору оренди землі № 359-СГ, Верховний Суд дійшов висновку, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі, зокрема, в оренду з певною (конкретною) метою, а саме: для реалізації громадянином права на створення фермерського господарства, як прогресивної форми підприємницького діяльності цього громадянина у галузі сільського господарства України та подальшого використання наданої в оренду земельної ділянки виключно створеним фермерським господарством у межах виду її цільового призначення, визначеного власником землі.
		Як убачається із матеріалів справи земельна ділянка, передана в оренду ОСОБА_1 за договором оренди землі № 359-СГ надана для ведення фермерського господарства в межах категорії «землі сільськогосподарського призначення».
		У пунктах 13-19 договору оренди землі № 359-СГ сторонами погоджено умови використання земельної ділянки та умови і строки передачі земельної ділянки в оренду, зокрема, сторони визначили, цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства. Разом з цим, умовою передачі земельної ділянки в оренду визначено її використання за цільовим призначенням. 
		З викладеного слідує, за умовами договору оренди землі № 359-СГ ОСОБА_1 надано в користування (оренду) земельну ділянку, яка за основним цільовим призначенням належить до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, а визначеним видом її використання є ведення фермерського господарства. При цьому зміна виду використання такої земельної ділянки не передбачена, як умовами договору оренди землі №   359-СГ, так і положеннями чинного законодавства, оскільки земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання. 
		З викладеного слідує, що у спірних правовідносинах, обов`язок забезпечувати використання земельної ділянки за визначеним видом цільового призначення (видом використання), а саме: «для ведення фермерського господарства» стосується безпосередньо та виключно орендаря за договором оренди землі № 359-СГ - ФГ «Софія 2015», та навіть за наявності у договорі оренди землі №   359-СГ права на передачу земельної ділянки в суборенду, дотримання такого обов`язку та у будь-якому разі порушується, навіть якщо вид використання та цільове призначення земельної ділянки за договором суборенди не змінюються.
		Наслідком невиконання орендарем обов`язку щодо використання земельної ділянок за призначенням (видом цільового призначення/видом використання) стало отримання ТОВ «Крамагросвіт» земельних ділянок наданих громадянину для створення та ведення фермерського господарства, які воно могло б отримати лише на конкурсній основі (за результатами аукціону).
		Приймаючи до уваги, що згідно статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, а орендодавець, відповідно до частини 1 статті 24 цього Закону має право вимагати від орендаря безпосереднього використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, Верховний Суд дійшов висновку, що передача ОСОБА_1 земельної ділянки в суборенду ТОВ «Крамагросвіт» поза конкурсною процедурою призвела, до порушення правового режиму використання земельної ділянки за межами дозволеної діяльності «для ведення фермерського господарства», яку може (повинен) здійснювати орендар у відповідності до визначеної договором категорії та виду використання земельної ділянки.
		Із врахуванням викладеного Верховний Суд вважає, що передача ОСОБА_1 земельної ділянки наданої для ведення фермерського господарства в суборенду іншому суб`єкту господарювання, кваліфікується як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, що є істотним порушенням умов договору оренди землі № 359-СГ. 
		Частинами 1, 2 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Тобто, у наведеній нормі йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке викликає для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
		Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК України.
		Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.
		Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
		Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. 
		Аналогічні правові висновки, які мають загальний характер щодо тлумачення застосування приписів частини 2 статті 651 ЦК України, містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, від 14.10.2014 у справі № 3-143гс14, у яких, крім наведеного, зазначено, що у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинно вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. 
		Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. 
		Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
		Судом встановлено, що у цій справі орендодавець надав орендарю земельну ділянку саме для ведення фермерського господарства, а не з метою подальшого передання орендарем такої земельної ділянки в суборенду іншим особам, які не мають права на користування землями комунальної власності поза конкурсною процедурою. 
		Згідно частини 1 статті 36 Закону України «Про оренду землі» у разі невиконання зобов`язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.
		Відповідно до вимог статті 141 ЗК України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. 
		Положеннями пункту 37 договору оренди землі № 359-СГ передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її (їх) використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
		Частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
		За приписами пункту 1 частини 1 статті 783 ЦК України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі. 
		У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин. Суд зауважував, що оскільки відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.
		Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. 
		У контексті спірних правовідносин, враховуючи, що умови договору оренди землі № 359-СГ передбачали особисте використання орендарем земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства, а чинне законодавство не передбачає наступне передання земельної ділянки такого виду використання іншій особі в суборенду, яка мала б отримати їх на конкурсній основі, а натомість розраховував на належне виконання орендарем взятих на себе обов`язків, наведене свідчить про порушення принципу добросовісності та істотне порушення орендарем умов договору.
		Отже, місцевий господарський суд правильно встановив обставини передачі спірної земельної ділянки в оренду, обставини використання спірної земельної ділянки всупереч виду використання такої спірної земельної ділянки, що спростовує протилежні висновки суду апеляційної інстанції.
		Враховуючи невиконання та припинення використання ФГ «Софія 2015» земельної ділянки за цільовим призначенням (видом цільового використання), Верховний Суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про істотне порушив умов договору оренди землі № 359-СГ, що є підставою для його розірвання, визнання недійсним договору суборенди та повернення у відання Черкаської селищної ради земельної ділянки загальною площею 210,7524 га кадастровий номер 1424280300:09:000:0209.
		Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, зокрема, про розірвання договору оренди землі, то повернення відповідачами спірної земельної ділянки її власнику є правовим наслідком розірвання договору оренди землі № 359-СГ.
		Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.
		За змістом статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (частина 1 статті 5 Закону).
		Оцінюючи обраний позивачем спосіб судового захисту свого права, суд враховує нормативні положення частин 1 та 2 статті 5 ГПК України, згідно з якими здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
		Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Інший підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №   905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
		При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		З урахуванням викладеного, висновки місцевого господарського суду про те, що наразі скасування державної реєстрації права оренди та суборенди спірної земельної ділянки, є належним способом захисту, а такі вимоги є похідними від вимог про розірвання договору оренди землі та визнання недійсним договору суборенди, є правомірними. 
		Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, зокрема, про неврахування судом апеляційної інстанції, висновків викладених Великою Палатою та Верховним Судом у від 27.06.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 17.11.2021 у справі №   633/407/18, від 23.08.2023 у справі № 539/3886/19, від 24.04.2019 у справі №   525/1225/15-ц, від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №   677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі № 628/778/18, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19, від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, від 01.04.2020 у справі №   320/5724/17, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 18.02.2020 у справі №   918/335/17, отримали підтвердження під час касаційного провадження. 
		За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд при вирішенні спору всебічно, повно та об`єктивно встановив істотні обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, і прийняв законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.
		6. Висновки Верховного Суду
		6.1. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		6.2. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).
		6.3. З огляду на викладене колегія суддів вважає наведені у касаційній скарзі доводи обґрунтованими, що є підставою для скасування оскарженої постанови апеляційного господарського суду із залишенням у силі рішення місцевого господарського суду.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити.
		Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі №  905/5/21 скасувати.
		Рішення Господарського суду Донецької області від 06.10.2022 у справі №  905/5/21 залишити в силі.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                                      Н. О. Волковицька
		 
		Судді                                                                                С. К. Могил                                        
		                                                                                
		                                                                                О. В. Случ

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...