Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/39441/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; організації господарської діяльності, з них; дозвільної системи у сфері господарської діяльності; ліцензування видів г.д.; нагляду у сфері г.д.; реалізації державної регуляторної політики у сфері г.д.; розроблення і застосування національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки.
Надіслано для оприлюднення: 02.02.2024. Зареєстровано: 03.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2024.
Дата набрання законної сили: 31.01.2024
Номер судового провадження: П/320/39441/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  У Х В А Л А
		про залишення позову без розгляду
		 
		31 січня 2024 року м. Київ справа № 320/39441/23
		 
		Суддя Київського окружного адміністративного суду Жук Р.В., дослідивши матеріали адміністративного позову та додані до нього документи
		за позовом Берегівської окружної прокуратури
		до 1) Державної служби геології та надр України
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес-9"
		про визнання протиправним та скасування наказів та спеціального дозволу, -
		УСТАНОВИВ:
		До Київського окружного адміністративного суду звернулась Берегівська окружна прокуратура до Державної служби геології та надр України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес-9", в якому просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 27.12.2018 №521;
		- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 27.06.2019 №206;
		- визнати протиправним та скасувати спеціальний дозвіл на користування надрами від 12.04.2119 №4987, виданий ТОВ "Антарес-9".
		Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даними позовом.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Ухвалено вирішити питання щодо строку звернення до суду з даним позовом під час розгляду справи по суті.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 залишено позовну заяву Берегівської окружної прокуратури без руху та надано позивачу п`ятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення виявлених недоліків позовної заяви.
		В означеній ухвалі судом зазначено, що у порядку усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно надати суду: заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав поважності пропуску цього строку та відповідних доказів; нормативно-правового обґрунтування щодо наявності законодавчо визначених підстав для звернення прокурора саме з таким предметом позову; внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 КК України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо або повідомити про причини і підстави невчинення таких дій.
		17.01.2024 до суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду із даним позовом, в якій зазначено щодо нормативно-правового обґрунтування наявності законодавчо визначених підстав для звернення прокурора саме з такими предметом позову позивачем вказано, що необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою захисту державного, суспільного інтересу в забезпечені надання права користування надрами на конкурентних засадах і, як наслідок, одержання якомога більшого прибутку від реалізації дозвільного документа. Звернення прокурора із цим позовом здійснюється в ході реалізації конституційної функції представництва інтересів держав в суді.
		Також Берегівська окружна прокуратура повідомляє, що окружною прокуратурою за фактом можливих протиправних дій при наданні ТОВ «Антарес-9» спеціального дозволу на користування надрами Королівського родовища №4987 від 12.04.2019 не вносилися відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення за ст. 367 КК України (службова недбалість), оскільки відповідно до ст. 214 КПК України Берегівської окружною прокуратурою не встановлено наявність обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення за вказаним фактом на території Берегівського району. 
		Також повідомлено, що вирок суду щодо службових осіб за фактом можливих протиправних дій при наданні ТОВ «Антарес-9» спеціального дозволу на користування надрами Королівського родовища №4987 від 12.04.2019 у окружної прокуратури відсутній та відомостей щодо ухвалення такого вироку окружна прокуратура також не має, також відомостей щодо накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків за фактом можливих протиправних дій при наданні ТОВ «Антарес-9» спеціального дозволу на користування надрами Королівського родовища №4987 від 12.04.2019 у окружної прокуратури не має.
		Щодо питання порушення/непорушення прокурором строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає таке.
		Частинами другою та п`ятою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
		Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на звернення з позовом у публічно-правових відносинах.
		Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
		Згідно з частинами першою та другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
		Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Відповідно до частини другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.
		При цьому, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
		Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
		Разом з тим, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
		Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
		При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
		Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
		Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 р. №340/1019/19).
		Крім того, у постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадках звернення до суду суб`єкта владних повноважень (прокурора) відлік строку для звернення до суду цей Кодекс пов`язує з виникненням підстав, що надають йому право на таке звернення. Водночас строки покликані забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів визначеності, і сторонам слід очікувати, що ці норми будуть застосовані.
		Враховуючи викладене вище, початок перебігу строку, встановленого для подання до суду позову стосується всіх суб`єктів, які мають намір та право оскаржувати рішення суду, та не пов`язується із відповідними функціями та компетенцією суб`єкта, адже інше призводить до можливості держави через такі дії практично необмежено у часі реалізувати право на звернення до суду за власним волевиявленням.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2023 у справі №380/8650/22.
		Щодо обґрунтування наявності підстав для подачі заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач зазначив, що у вказаному спорі має місце триваюче правопорушення. На дату звернення позивача до суду з даним позовом порушення законодавства тривають, спеціальний дозвіл на користування надрами від 12.04.2019 №4987 є чинним, тож підстави для звернення за захистом порушених інтересів держави не припинили існувати. Також зазначає, що підстави для звернення з даним позовом до суду виникли після отримання позивачем інформації та матеріалів з Офісу Генерального прокурора, а саме з моменту винесення постанови про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування від 08.09.2023. У вказаних матеріалах містились документи про винесення наказів №521 від 27.12.2018 та №206 від 27.06.2019 про надання спеціального дозволу на користування надрами ТОВ "Антарес-9" надання спеціального дозволу на користування надрами від 12.04.2019 №4987. Позивач наголосив на тому, що Берегівська окружна прокуратура, хоч і входить до системи органів прокуратури, але її повноваження поширюються лише на територію Берегівського району, Закарпатської області та відповідно до статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Таким чином, на думку позивача, до дати отримання ним матеріалів з Офісу Генерального прокурора - 08.09.2023 Берегівська окружна прокуратура не володіла та не могла володіти інформацією про порушення інтереси держави.
		Щодо даного обґрунтування про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
		Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч.1 ст. 4 КАС України).
		У чинному законодавстві України не визначено поняття "триваюче правопорушення". Разом з тим за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов`язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов`язків або виявлення правопорушення.
		Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 №810/1224/17.
		Спірні накази є актами індивідуальної дії, дії яких вичерпуються їх виконанням.
		Отже, у даному випадку відсутнє триваюче правопорушення.
		Щодо посилань позивача про те, що підстави для звернення з даним позовом до суду виникли після отримання позивачем інформації та матеріалів з Офісу Генерального прокурора, а саме з моменту винесення постанови про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування від 08.09.2023, суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
		Згідно частини четвертої статті 7 Закону України "Про прокуратуру", Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
		Частиною 2 статті 36 КПК України, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, тобто є процесуальним керівником у кримінальному провадженні, який поінформований із наявними матеріалами та їх змістом. 
		Відповідно до пункту 12 Наказу Офісу Генерального прокурора № 309 (далі наказ ОГП № 309) Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні Керівникам окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам згідно з розподілом обов`язків, а також старшим прокурорам групи прокурорів після попереднього розгляду на нарадах законності та обґрунтованості клопотань про продовження строку досудового розслідування забезпечувати їх надсилання разом із копіями протоколів нарад не пізніше ніж за десять діб до закінчення визначеного строку досудового розслідування до обласних прокуратур, а їх керівникам - не пізніше ніж за двадцять діб до Офісу Генерального прокурора.
		Відповідно до пункту 12 Наказу Офісу Генерального прокурора № 389 (далі наказ ОГП № 389) Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді Керівникам самостійних структурних підрозділів прокуратур усіх рівнів забезпечувати належну організацію взаємодії з питань захисту інтересів держави заходами представницького характеру поза межами кримінального провадження в порядку, спосіб та строки, визначені відповідним наказом Генерального прокурора.
		Відповідно до доступних в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомостей, ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 26.05.2021 по справі № 752/166/20 задоволено клопотання ст.слідчого першого слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, погоджене прокурором Київської міської прокуратури, про строки досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому особі не повідомлено про підозру № 62019100000001655 від 07.11.2019 р., за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
		З вказаної ухвали вбачається, що «В ході здійснення досудового розслідування встановлено, що службові особи Міністерства енергетики та захисту довкілля України, Державної служби геології та надр України (Держгеонадра) та інших державних установ, які здійснюють повноваження у сфері надрокористування, зловживаючи службовим становищем, діючи в інтересах третіх осіб та за попередньою змовою із останніми, зловживають своїм службовим становищем та наданими їм повноваженнями, шляхом незаконного сприяння у наданні спеціальних дозволів на розробку та користування надрами ряду підконтрольних їм юридичних осіб.».
		«Встановлено, що такі дії здійснювались службовими особами в інтересах наступних суб`єктів господарювання: Встановлено, що такі дії спеціальні дозволи було видано наступним підприємствам: … ТОВ «АНТАРЕС-9» (ЄДРПОУ 38664868) …».
		Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону.
		Вказана ухвала зареєстрована - 25.06.2021 та оприлюднена 29.06.2021 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
		Таким чином, суд вважає, що це фактично доводить початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду із позовом з моменту виявлення незаконності, на думку органу прокуратури, дій відповідних посадових осіб відповідачів по справі № 320/39441/23, який у будь-якому разі настав ще у 2020 році.
		Отже, беручи до уваги частину четверту статті 7 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 12 Наказу ОГП № 389, суд вважає, що Офіс Генерального прокурора, як і підпорядкований підрозділ - Берегівської окружної прокуратури були повідомлені про існування наказу Державної служби геології та надр України від 27.12.2018 №521, наказу Державної служби геології та надр України від 27.06.2019 №206 та дозволу на користування надрами від 12.04.2119 №4987, виданий ТОВ "Антарес-9" та щодо можливої спірності на думку прокуратури їх положень.
		Відповідно до практики Верховного суду яка знаходить своє підтвердження у постановах від 14.09.2023 № 520/12477/22, від 21.09.2023 № 340/341/23, від 07.09.2023 № 1Є0/4008/23, від 02.08.2023 № 480/3852/22, від 28.09.2022 №, 640/13798/21, від 30.06.2022 № 460/11514/21, від 17.04.2022 № 540/5397/21 та інших, поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
		Крім того, суд звертає увагу на висновки колегії суддів викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, де зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Тому несвоєчасне повідомлення Офісом Генерального прокурора підлеглого підрозділу не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду із даним позовом. 
		Вищенаведені обставини свідчать про те, що органи прокуратури в цілому, а також Офіс Генерального прокурора, як вищестоящий по відношенню до Берегівської окружної прокуратури, були обізнані про існування спірних у даній справі наказів та дозволу і обставин їх прийняття та задовго до подання даної позовної заяви, мали реальну можливість звернутися до суду не порушивши строки на подання позовної заяви, як мінімум не на 3 роки.
		Також суд звертає увагу, що заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду не містить жодного обґрунтування, що вказує на наявність обставин об`єктивного і непереборного характеру, які могли б свідчити про неможливість прокурора отримати відомості на підставі яких мало б бути, подано позовну заяву раніше, у визначені законом терміни.
		Наведене свідчить про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 05.07.2023 у справі № 380/15396/22 зазначив, що прокурор в інтересах держави звернувся з позовом до співвласників житлової будівлі  пам`ятки архітектури місцевого значення, в якому просив суд зобов`язати відповідачів привести належну їм будівлю у відповідність до технічного паспорта шляхом демонтажу самовільної надбудови.
		Суд першої інстанції своїм рішенням, залишеним у силі апеляційним судом, повернув позовну заяву прокурору, керуючись тим, що прокурор, подавши позов 28 жовтня 2022 року, звернувся до суду з порушенням установлених законодавством строків, оскільки відлік тримісячного строку звернення до суду має починатися з 9 травня 2022 року  дати, коли прокурору стало відомо про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, тобто про порушення інтересів держави у відповідній сфері правовідносин.
		Прокурор, оскаржуючи відповідні рішення в касаційному порядку, доводив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 121 123 КАС України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру, оскільки не взяли до уваги, що прокурору перед зверненням до суду в інтересах держави необхідно дотриматися встановленої процедури щодо підтвердження наявності в нього підстав для представництва інтересів держави в суді, а тому тримісячний строк звернення прокурора до суду має відраховуватися з моменту виникнення та підтвердження наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.
		Прокурор посилався на те, що виникнення підстав для представництва інтересів держави в суді мало місце після того, як уповноважені органи надали відповіді на звернення прокурора стосовно вжитих ними заходів у сфері порушеного у зверненні питання щодо самочинного будівництва на об`єкті, що належить до пам`ятки архітектури місцевого значення. Такі відповіді прокурор отримав у серпні та вересні 2022 року, отже саме із цього моменту слід рахувати початок перебігу строку звернення до адміністративного суду.
		Верховний Суд сформував правову позицію, що підстави для представництва інтересів держави (які охоплюють у цій справі й суспільні інтереси) у суді виникли у прокурора з того моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про невжиття протягом розумного строку органами, уповноваженими на здійснення функцій контролю у сфері містобудівної діяльності та охорони культурної спадщини, заходів щодо усунення виявленого у відповідних сферах порушення. У цій справі такі підстави виникли щонайскоріше в серпні 2022 року, а тому звернення прокурора з позовом у жовтні 2022 року здійснено в межах строку, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України. З огляду на це КАС ВС задовольнив касаційну скаргу, скасував оскаржувані рішення і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Щодо наявності у прокурора підстав звернення до суду з даним позовом суд зазначає таке.
		За приписами пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		З цього приводу у Рішенні від 5 червня 2019 року №4-р (II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
		Згідно з частинами третьою та четвертою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Відповідно до частин 1-4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
		Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
		Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
		Із наведених норм права положень вбачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.
		Основний Закон та інші закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
		У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
		Зазначені висновки Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону "Про прокуратуру". Відтак, Суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
		У цій справі прокурор, обґрунтовуючи порушення інтересів держави, зазначив, що позов прокурора спрямовано на захист особливого суспільного інтересу, який полягає в дотриманні встановленого порядку користування надрами. Регулювання гірничих відносин має на меті забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища.
		Обґрунтовуючи самостійне звернення до суду з даним позовом, прокурором зазначено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (ч. 4 ст. 5 КАС України). Завданням адміністративного судочинства є, насамперед, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб (кожної людини і громадянина), прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, тоді як самі суб`єкти владних повноважень наділені правом на звернення до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 11 Кодексу України про надра наведено перелік органів, що здійснюють державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр. Державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України. Завдання державного контролю і нагляду за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною, а також органи, що здійснюють державний контроль і нагляд за веденням робіт з геологічного вивчення надр, їх використанням та охороною визначені ст. ст. 60, 61 Кодексу України про надра, якими передбачено, що державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною спрямовані на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов`язків щодо охорони надр, встановлених законодавством України.
		Також з посиланням на Положення про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (Міндовкілля), та Положенням про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 №1174, прокурор зазначив, що вказані органи державного контролю не наділені повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про визнання протиправними та скасування спеціальних дозволів на користування надрами.
		Перевіривши вказані доводи прокурора суд зазначає таке.
		Згідно статті 11 Кодексу України про надра, державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.
		Відповідно до статті 66 цього кодексу, державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
		Згідно пункту 1 Положення про Державну службу геології та надр України, Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, є уповноваженим органом з питань реалізації угод про розподіл продукції.
		Отже, Державна служба геології та надр України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
		Разом з тим, відповідно до статті 26 Кодексу України про надра, анулювання спеціального дозволу на користування надрами здійснюється у разі:
		1) звернення користувача надр із заявою про анулювання спеціального дозволу на користування надрами, в тому числі якщо відпала потреба у користуванні надрами;
		2) виявлення факту вичерпання запасів, визначених спеціальним дозволом на користування надрами, на основі звітності, поданої надрокористувачем, - якщо надрокористувач не звернувся у встановленому цим Кодексом порядку із заявою про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами на підставі пункту 5 частини першої статті 16-5 цього Кодексу;
		3) наявності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення юридичної особи, яка є надрокористувачем, шляхом ліквідації або відомостей про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, яка є надрокористувачем, а також у разі неподання надрокористувачем заяви про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами у зв`язку з перетворенням юридичної особи - власника спеціального дозволу на користування надрами у строк, встановлений пунктом 14 частини першої статті 16-5 цього Кодексу;
		4) заподіяння внаслідок проведення робіт, пов`язаних з користуванням ділянкою надр, безпосередньої шкоди життю чи здоров`ю людей або виникнення істотного забруднення навколишнього природного середовища;
		5) невиконання, за винятком наявності обставин, не залежних від надрокористувача, затвердженої програми робіт з порушенням строків на більш як один рік з дати закінчення виконання відповідного етапу програми робіт;
		6) встановлення факту подання в заяві про видачу спеціального дозволу на користування надрами та документах, що додаються до неї, недостовірних відомостей щодо заявника;
		7) невжиття надрокористувачем заходів для усунення причин зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами у зв`язку з порушенням вимог законодавства - після зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами у зв`язку з таким порушенням із наданням достатнього часу для їх усунення;
		8) застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Закону України "Про санкції" у вигляді анулювання спеціального дозволу на користування надрами;
		9) наявності підстави, передбаченої частиною четвертою статті 16-1 цього Кодексу;
		10) виявлення підстав для анулювання спеціального дозволу на користування надрами, передбачених Законом України "Про газ (метан) вугільних родовищ" - для спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, та видобування газу (метану) вугільних родовищ.
		Спеціальний дозвіл на користування надрами анулюється з підстав, визначених пунктами 1, 3, 8 і 9 частини другої цієї статті, відповідним дозвільним органом, а з підстав, визначених пунктами 2, 4-7 і 10 частини другої цієї статті - виключно судом.
		Анулювання спеціального дозволу на користування надрами з підстав, визначених пунктами 4, 5, 7 і 10 частини другої цієї статті, дозволяється виключно у разі, якщо такі підстави були встановлені за результатами проведення заходів державного нагляду (контролю). Анулювання спеціального дозволу на користування надрами з підстави, визначеної пунктом 8 частини другої цієї статті, здійснюється з урахуванням вимог, передбачених частинами п`ятою - сьомою статті 13 цього Кодексу.
		Відповідно до частини 2 статті 16 Кодексу України про надра, надання спеціального дозволу на користування надрами, продовження строку його дії, внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами та до угоди про умови користування надрами здійснюються відповідним дозвільним органом: центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, а щодо ділянок надр, що містять корисні копалини місцевого значення на території Автономної Республіки Крим, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим.
		Крім того, відповідно до частини 20 статті 16 цього Кодексу, внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами, продовження строку його дії, зупинення, анулювання та поновлення його дії здійснюються відповідним дозвільним органом у порядку, встановленому цим Кодексом.
		Таким чином, Державна служба геології та надр України є відповідним дозвільним органом, який має повноваження щодо анулювання спеціального дозволу на користування надрами, з підстав визначених у статті 26 Кодексу.
		Відповідно до частини 7 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру з таких підстав:
		звернення суб`єкта господарювання із заявою про анулювання документа дозвільного характеру;
		наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення та ліквідації, якщо інше не встановлено законом;
		наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
		Дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру за наявності хоча б однієї з таких підстав:
		1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації;
		2) здійснення суб`єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу для їх усунення.
		Законом можуть передбачатися інші підстави для анулювання документа дозвільного характеру.
		Відповідно до частини 1 статті 1 цього закону, документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов`язаний видати суб`єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб`єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
		Отже, з аналізу наведених норм, вбачається, що у спірних правовідносинах Державна служба геології та надр України є компетентним органом, у якого наявні повноваження щодо звернення до суду з позовом про анулювання спеціального дозволу на користування надрами.
		З аналізу положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" вбачається, що, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
		Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.
		У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
		Таке нездійснення захисту полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
		Водночас здійснення захисту неналежним чином полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
		Проте неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача/відповідача.
		Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.
		Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16.
		Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
		Натомість матеріали даної справи не містять повідомлення складеного та направленого на адресу Державної служби геології та надр України про намір прокуратури здійснити представництво інтересів держави шляхом подання адміністративного позову про анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 12.04.2019 №4987, що виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Антарес-9" для геологічного вивчення нафтогазових надр, у тому числі дослідно-промисловій розробці родовищ з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ).
		Отже, за наявності компетентного органу, прокурор не дотримався порядку звернення до суду відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а отже не довів та не обґрунтував підстав представництва у даній справі, що виключає його самостійну участь як позивача у цій справі.
		Що стосується позовних вимог прокурора про скасування наказів Державної служби геології та надр України від 27.12.2018 №521 та від 27.06.2019 №206 в частині надання спеціального дозволу на користування надрами ТОВ «Антарес-9», доводи позову в цій частині фактично зводяться до порушення товариством процедури отримання спеціального дозволу, та обов`язку служби в такому разі відмовити у наданні спеціального дозволу. Ніяких самостійних доводів щодо протиправності наказу позов не містить. Отже, вирішення питання щодо правомірності/протиправності наказу повністю залежить від вирішення судом вимоги прокурора про скасування спеціального дозволу, тому позовні вимоги про скасування наказів Державної служби геології та надр України від 27.12.2018 №521 та від 27.06.2019 №206 в частині надання спеціального дозволу на користування надрами ТОВ «Антарес-9» є похідними.
		Разом з тим, судом не приймаються посилання прокурора в обґрунтування підстав звернення до суду з даним позовом на правові висновки Верховного суду у справах №240/401/19, №240/3448/19, №240/3379/19.
		Так, у постанові від 29.11.2022 у справі №240/401/19 заступник прокурора Житомирської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, Житомирської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Софія-Гамма", в якому просив визнати протиправними та скасувати:
		- державну реєстрацію робіт і досліджень, пов`язаних із геологічним вивченням надр, здійснену Держгеонадра України ТОВ "Софія-Гамма" за формою 3-гр із присвоєнням державного реєстраційного номера об`єкта РДГВН У-17-336/1;
		- протокол №4058 від 31.08.2017 засідання колегії ДКЗ України;
		- рішення дев`ятнадцятої сесії Житомирської ОР сьомого скликання №1277 від 25.10.2018 "Про розгляд звернення Держгеонадра України від 04.10.2018 №19932/03/12-18 щодо погодження надання спеціального дозволу на користування надрами ТОВ "Софія-Гамма".
		В цій справі Верховний Суд зазначив, що спеціальним законом, а саме - Кодексом України про надра не передбачено право Кабінету Міністрів України, Державної регуляторної служби України або іншого органу звертатися з позовом до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності державних органів у правовідносинах, що виникають у межах процедури надання спеціального дозволу на користування надрами.
		Враховуючи, що у даній справі прокурор звернувся із позовом про анулювання спеціального дозволу на користування надрами, а ні про скасування державної реєстрації робіт і досліджень, пов`язаних із геологічним вивченням надр, протоколу засідання колегії ДКЗ України, та рішення органу державної адміністрації, висновки Верховного Суду у справі №201/401/19 не є релевантними змісту даної справи.
		У справі №240/3448/19 заступник прокурора Житомирської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Державної комісії України по запасах корисних копалин, Житомирської обласної ради, треті особи - Державна служба геології та надр України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пайол", в якому просив визнати протиправним та скасувати:
		- протокол №3745 від 07.12.2016 засідання колегії ДКЗ України;
		- рішення двадцятої сесії Житомирської ОР VII скликання №1336 від 18.12.2018 "Про розгляд звернень Державної служби геології та надр України від 16.10.2018 №20823/03/12-18 та від 05.12.2018 №24545/03/12-18 щодо погодження надання спеціального дозволу на користування надрами ТОВ "Пайол".
		Отже, позовні вимоги та склад учасників справи №240/3448/19 є аналогічними у справі №240/401/19.
		Верховний Суд у справі №240/3448/19 зробив аналогічний висновок про те, що Кодексом України про надра не передбачено право будь-якого державного органу звертатися з позовом до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності державних органів у правовідносинах, що виникають у межах процедури надання спеціального дозволу на користування надрами.
		Однак, враховуючи, що у даній справі прокурор просить анулювати спеціальний дозвіл на користування надрами, суд не вважає, що ці правовідносини є подібними.
		У справі №240/3379/19 заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Державної комісії України по запасах корисних копалин (далі також відповідач-1 або ДКЗ), Житомирської обласної ради (далі також відповідач-2 або Житомирська ОР), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарбо Ресурс" (далі також ТОВ "Габро Ресурс"), в якому просить:
		- визнати протиправним та скасувати протокол №4557 від 25.10.2018 засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин;
		- визнати протиправним та скасувати рішення двадцятої сесії Житомирської обласної ради сьомого скликання №1349 від 18.12.2018 "Про розгляд звернення Державної служби геології та надр України від 11.12.2018 №24937/03/12-18 щодо погодження надання спеціального дозволу на користування надрами ТОВ "Габро Ресурс" ".
		В цій справі також предмет позову відрізняється від предмету даного позову, а також у справі №240/3379/19 у складі учасників справи відсутня Державна служба геології та надр України.
		Отже, висновки Верховного Суду у справі №240/3379/19 не можуть бути застосовними у цій справі.
		З огляду на наведене, з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.
		На підставі наведеного, суд зазначає, що відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні пункту 7 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.
		Однак такі процесуальні дії суд може вчиняти лише на стадії відкриття провадження.
		Якщо відповідні обставини виявлено на стадії судового розгляду або після ухвалення судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду (пункт 1 частини 1 статті 240 КАС України).
		Аналогічного висновку щодо процесуальної можливості залишення позовної заяви без розгляду в справах, провадження у яких відкрито за відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, дійшов Верховний Суд по справам №826/15794/17 від 18.07.2019, №0640/4292/18 від 23.10.2019.
		Відтак, з огляду на те, що прокурор самостійно звернувся до суду із даним позовом за наявності компетентного органу, який має право на звернення до суду із заявленими позовними вимогами, суд вважає за необхідне позов Берегівської окружної прокуратури залишити без розгляду.
		Відповідно до частини третьої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.
		Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		У Х В А Л И В:
		Позовну заяву Берегівської окружної прокуратури до Державної служби геології та надр України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес-9" про визнання протиправним та скасування наказів та спеціального дозволу  залишити без розгляду.
		Копію даної ухвали видати (надіслати) всім учасникам справи, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
		 
		Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
		Апеляційна скарга на ухвалу суду в частині залишення позову без розгляду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
		 
		 
		Суддя Жук Р.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...