Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/727/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 06.02.2024. Зареєстровано: 06.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.02.2024.
Дата набрання законної сили: 08.03.2024
Номер судового провадження: 1-кп/243/483/2024
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22024050000000078

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		Номер провадження 1-кп/243/483/2024
		Номер справи 243/727/24
		 
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		«06» лютого 2024 року колегія суддів Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, у складі:
		Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		- секретаря судового засідання  ОСОБА_4 
		- прокурора  ОСОБА_5 
		- обвинуваченого  ОСОБА_6 
		- захисника обвинуваченого  адвоката ОСОБА_7 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує функціонування електронного судочинства в Україні, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, продовженням строку дії воєнного стану в Україні, відповідно до Рішення зборів суддів Слов`янського міськрайонного суду Донецької області № 6 від 05 травня 2022 року поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі Наказу № 29-к «Про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області» від 10 травня 2022 року, кримінальне провадження за № 22024050000000078, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 09 січня 2024 року з Обвинувальним актом та додатками, яке надійшло з Відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Донецької обласної прокуратури 30 січня 2024 року по обвинуваченню: 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Горлівка Донецької області, українця, громадянина України, з базовою середньою освітою, не одруженого, неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб на утриманні немає, працює завод ім. Кірова м. Горлівка Донецької області, інвалідом не являється, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 111 частина 2, 111-1 частина 7 КК України,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		1.Державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
		Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11.07.1997 зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах І, ІІІ та ХІІІ Основного Закону України  Конституції України.
		Зокрема, положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Відповідно до ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. 
		Відповідно до Рішень Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005, 
		№ 6-рп/2008 від 16.04.2008 зазначені норми визначають, що влада народу є первинною, єдиною і не відчуженою та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України. Тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.
		Стаття 6 Конституції України передбачає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
		Статтями 69, 72 та 73 Конституції України передбачено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно- територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
		У березні - квітні 2014 року в м. Донецьку та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Так, ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьку Донецької області видано «Акт о провозглашении государственной самостоятельности Донецкой народной республики», яким публічно закликано місцеве населення до проведення 11 травня 2014 року так названого «загального обласного референдуму» на території Донецької області з питання визнання державної самостійності «ДНР» та чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України. При цьому протягом квітня-травня 2014 року в окремих містах Донецької області організовано та проведено низку мітингів з метою привернення уваги та схилення громадян України з числа місцевих мешканців до визнання державної самостійності «ДНР».
		За таких обставин 11 травня 2014 року в окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України проведено так названий «загальний обласний референдум», за результатами якого 12 травня 2014 року проголошено про суверенітет «ДНР» на території Донецької області.
		Надалі представниками самопроголошеної «ДНР», які контролюються окупаційною адміністрацією Російської Федерації, з числа своїх громадян та місцевого населення області сформовано політично-управлінські (т. зв. «органи державної влади ДНР») та силові органи. 
		Так, на учасників органів силового блоку покладено обов`язки підтримки збройної агресії Російської Федерації та вчинення дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, зокрема шляхом:
		-    систематичної організації та здійсненні актів застосування збройної сили проти держави України у особі Збройних Сил України, інших військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, зокрема шляхом ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню їх службових обов`язків, обстрілів населених пунктів тощо;
		-    створення не передбачених законом озброєних підрозділів та участь у їх діяльності; 
		-    вербування нових учасників до складу силового блоку «ДНР» та, організація їх у групи, навчання, озброєння та керівництво їхніми діями;
		-    захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об`єктів на території Донецької області з метою їх виводу з-під контролю органів державної влади України та їх включення до самопроголошеного псевдодержавного утворення «ДНР»;
		-    захоплення чи заволодіння у інший спосіб зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами з метою оснащення незаконних збройних формувань, які вчиняють дії, направлені на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України;
		-    координації та узгодження своїх дій з діями регулярних з`єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань російської федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, з метою спільного та ефективного протистояння Збройним Силам України, іншим військовим формуванням; 
		-    блокування виконання правоохоронними органами та підрозділами Збройних Сил України передбачених Конституцією та законодавством України функцій на тимчасово окупованій території України;
		-    силового подолання опору цивільного населення окупаційній адміністрації шляхом фізичної розправи та незаконного позбавлення волі;
		-    силової підтримки учасників органів політичного та управлінського блоку незаконних утворень «ДНР», захопленні, укріпленні та охороні зайнятих ними будівель та споруд.
		Водночас, на учасників органів політичного блоку покладено обов`язки підтримки збройної агресії російської федерації та вчинення дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом:
		- створення та участі в діяльності окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях Донецької області;
		- видачі нормативно-правових актів від імені окупаційної адміністрації російської федерації та самопроголошених органів влади «ДНР»;
		- проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності псевдодержавного утворення «ДНР» з метою схиляння їх до участі у вказаній організації, приховування факту збройної агресії російської федерації проти України, отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;
		- організація збору, отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників організації та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також її розподілу; 
		- налагодження взаємодії з незаконним псевдодержавним утворенням «ДНР» та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на насильницьку зміну конституційного ладу України;
		- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та Збройним Силам України;
		- координація та узгодження своїх дій з радниками та інструкторами Російської Федерації, з метою спільного та ефективного протистояння Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, та вчинення умисних дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України;
		- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітації, висвітлення діяльності «ДНР», дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції і заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, стримування і відсічі російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях, та формування думки серед населення про законність власних дій; 
		- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам силового блоку «ДНР» для забезпечення їх протиправної діяльності; 
		- забезпечення учасників «ДНР» транспортом, символікою, агітаційними матеріалами тощо.
		При цьому, кожний учасник органів політичного та силового блоків «ДНР» (у т. ч. які долучалися в подальшому до їх складу) усвідомлював, що головним їх завданням є підтримка збройної агресії Російської Федерації та зміна меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України. 
		В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з`єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій Російської Федерації на території Донецької області, які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» 
		№ 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями. 
		Одночасно, з метою зміни меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, на тимчасово окупованій частині Донецької області з числа представників політичного блоку «ДНР» створено органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, які узурпували виконання владних функцій, та, згідно з Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, є органами окупаційної адміністрації Російської Федерації.
		21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.
		В цей же день, президент Російської Федерації скликав позачергове засідання ради безпеки російської федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.
		Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення державної думи РФ та заявили про необхідність визнання президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки», а одним із основних аргументів для прийняття такого рішення членами Ради безпеки РФ було проживання на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей громадян російської федерації, у кількості понад 800 тисяч осіб, а також понад 1,2 мільйонів осіб, котрі подали документи на громадянство РФ.
		Цього ж дня президент Російської Федерації підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.
		У подальшому, президент Російської Федерації (далі  РФ), а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил РФ (далі по 
		тексту  ЗС РФ) на територію України.
		24 лютого 2022 року на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
		24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України.
		Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.11.2023 № 734/2023, яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, Указом від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, Указом від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX, Указом від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2500-IX, Указом від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 
		№ 2738-IX, Указом від 06.02.2023 № 58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2915-IX, Указом від 01.05.2023 № 254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3057-IX, Указом від 26.07.2023 № 451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3275-IX) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16.11.2023 строком на 90 діб, до 14.02.2024.
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як громадянин України, який згідно із ст. 65 Конституції України має обов`язок здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який у відповідності до частин 2, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» може бути реалізований шляхом проходження військової служби виключно у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, свідомо порушуючи свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, діючи в період збройного конфлікту, в умовах військового стану, умисно, з корисливих мотивів, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, добровільно погодився прийняти участь у бойових діях на боці ворога (країни-агресора)  РФ.
		Так, 26 жовтня 2022 року громадянина України ОСОБА_6 мобілізовано невстановленими представниками окупаційної адміністрації на тимчасово окупованій території Донецької області, у Центрально-Міському районі м. Горлівка Донецької області, присвоєно військове звання «рядовий» та направлено для проходження військової служби у лавах не передбаченого законом збройного формування так званої «Донецької народної республіки»  1 мотострілецької бригади НОМЕР_1 окремої гвардійської стрілецької дивізії 1 армійського корпусу так званої «ДНР» (в/ч НОМЕР_2 1 АК ДНР, з місцем дислокації у АДРЕСА_2 ), яке діє у складі окупаційних військ країни-агресора РФ. У той же час ОСОБА_6 , усвідомлюючи вищенаведені обставини, добровільно погодився на подальше проходження служби, з корисливих мотивів, чим здійснив перехід на бік ворога в умовах збройного конфлікту в період військового стану. 
		Далі у невстановлений при судовому розгляді час, на початку листопада 2022 року у вказаному незаконному збройному формуванні так званої «Донецької народної республіки» громадянина України ОСОБА_6 призначено не встановленими органом досудового розслідування особами з числа керівництва зазначеного збройного формування на посаду стрільця 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 мотострілецького батальйону 1 мотострілецької бригади НОМЕР_1 окремої гвардійської стрілецької дивізії 1 армійського корпусу так званої «ДНР» (в/ч НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , з місцем дислокації у Центрально-міському районі АДРЕСА_1 ), видано особисту вогнепальну зброю АК-74 М серійний № НОМЕР_3 , набої до неї, військову форму зразка ЗС РФ та інше військове спорядження, необхідне для здійснення бойових дій на боці ворога  країни-агресора РФ.
		Під час перебування у складі зазначеного не передбаченого законом збройного формування, утвореного на тимчасово окупованій території, на боці ворога, ОСОБА_6 виплачували грошове забезпечення у розмірі приблизно 176 тисяч російських рублів на місяць.
		11 грудня 2023 року в ході контрнаступальних дій військовослужбовцями Збройних Сил України у промисловій зоні ДП «Шахта ім. Ю.О.Гагаріна-Нова», на території Микитівського району м. Горлівки Донецької області, ОСОБА_6 взято в полон, а його злочинну діяльність припинено.
		2.Колабораційна діяльність, а саме добровільна участь громадянина України в незаконних воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території.
		Усвідомлюючи вищенаведені обставини, у невстановлений в ході судового розгляду час, але не раніше 26 жовтня 2022 року, громадянин України ОСОБА_6 перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області, у Центрально-Міському районі м. Горлівка Донецької області, діючи умисно, з корисливих мотивів, будучи мобілізованим до не передбаченого законом збройного формування так званої «Донецької народної республіки»  1 мотострілецької бригади НОМЕР_1 окремої гвардійської стрілецької дивізії 1 армійського корпусу так званої «ДНР» (в/ч НОМЕР_2 1 АК ДНР, з місцем дислокації у АДРЕСА_2 ), добровільно погодився на подальше проходження військової служби у вказаному незаконному збройному формуванні, утвореному на тимчасово окупованій території Донецької області, чим прийняв добровільну участь у ньому. 
		Далі у невстановлений органом час, на початку листопада 2022 року, у вказаному незаконному збройному формуванні так званої «Донецької народної республіки» громадянина України ОСОБА_6 призначено не встановленими органом досудового розслідування особами з числа керівництва зазначеного збройного формування на посаду стрільця 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 мотострілецького батальйону 1 мотострілецької бригади НОМЕР_1 окремої гвардійської стрілецької дивізії 1 армійського корпусу так званої «ДНР» (в/ч НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , з місцем дислокації у АДРЕСА_2 ), видано особисту вогнепальну зброю АК-74 М серійний № НОМЕР_3 , набої до неї, військову форму зразка ЗС РФ та інше військове спорядження, необхідне для здійснення бойових дій на боці ворога  країни-агресора РФ, та направлено для здійснення участі у вказаному незаконному збройному формуванні, утвореному на тимчасово окупованій території Донецької області, до району здійснення бойових дій у Бахмутському районі та Микитівському районі 
		м. Горлівка Донецької області.
		Продовжуючи свою злочинну діяльність, у період з 26 жовтня 2022 року до 11 грудня 2023 року, громадянин України ОСОБА_6 , перебуваючи на території Донецької області, діючи умисно, з корисливих мотивів, прийняв добровільну участь у незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території Донецької області, на посаді стрільця 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 мотострілецького батальйону 1 мотострілецької бригади НОМЕР_1 окремої гвардійської стрілецької дивізії 1 армійського корпусу так званої «ДНР», приймаючи участь у збройній агресії РФ на території України.
		Під час перебування у складі зазначеного не передбаченого законом збройного формування, утвореного на тимчасово окупованій території, ОСОБА_6 виплачували грошове забезпечення у розмірі приблизно 176 тисяч російських рублів на місяць.
		11 грудня 2023 року в ході контрнаступальних дій військовослужбовцями Збройних Сил України у промисловій зоні ДП «Шахта ім. Ю.О.Гагаріна-Нова» на території Микитівського району м. Горлівки Донецької області ОСОБА_6 взято в полон, а його злочинну діяльність припинено.
		Після оголошення прокуроромкороткого викладу Обвинувального акта, судом було встановлено особу обвинуваченого та роз`яснено йому суть обвинувачення, постановлено питання обвинуваченому про те, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.
		На зазначене питання обвинувачений ОСОБА_6 повідомив суду, що обвинувачення йому зрозуміле, свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 111 частина 2, 111-1 частина 7 КК України він визнає в повному обсязі, бажає давати суду показання.
		У відповідності до положень ч.1ст.349 КПК Українисудом було запропоновано стороні обвинувачення та стороні захисту проголосити вступні промови.
		При цьому, прокурор, обвинувачений та його захисник від оголошення вступної промови відмовилися.
		Судом було поставлено на обговорення питання щодо визначення обсягу доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження.
		Прокурор зазначила, що враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, добровільності позиції обвинуваченого, відсутності сумнівів у тому, що обвинувачений розуміє суть обвинувачення та не оспорює фактичні обставини справи, вона вважає за можливе визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, а також дослідженням доказів, що характеризують особу обвинуваченого.
		Обвинувачений ОСОБА_6 з запропонованим прокурором обсягом та порядком дослідження доказів погодився.
		Судом у відповідності до положень ч.3ст. 349 КПК Українибуло з`ясовано, чи правильно розуміють учасники процесу зміст обставин, які ніким не оспорюються, та дослідження доказів щодо яких просить визнати недоцільним прокурор, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснено учасникам процесу, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		При цьому, прокурор, обвинувачений та захисник обвинуваченого зазначили, що їм зрозуміло зміст обставин, які ніким не оспорюються, та дослідження доказів щодо яких просить визнати недоцільним прокурор, їхня позиція є добровільною, та їм зрозуміло, що в подальшому вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		Колегія суддів заслухавши думку учасників процесу, з урахуванням положень частин 2 та 3статті 349 КПК Українина місці постановила Ухвалу про визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та встановлення запропонованого прокурором порядку дослідження доказів, а саме: допит обвинуваченого, дослідження доказів, що характеризують особу обвинуваченого.
		Допитаний у судовому засіданні обвинувачений зазначив, що свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 111 частина 2, 111-1 частина 7 КК України він визнає в повному обсязі, кримінальне правопорушення ним було вчинено саме за тих обставин, які викладені у Обвинувальному акті.
		У тому, що вчинив вказане кримінальне правопорушення, він щиро розкаявся. 
		Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
		Судовий розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого в межах пред`явленого обвинувачення. Зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не здійснювались, а підстав для цього не встановлено.
		Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Стаття 62 Конституції Українигарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.
		При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.
		Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
		Отже, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, колегія суддів приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_6 обвинувачення за ст. ст. 111 частина 2, 111-1 частина 7 КК України знайшло своє підтвердження, колегія суддів приходить до переконання, що подія кримінальних правопорушень мала місце, провину обвинуваченого повністю доведено, а вчинене обвинуваченим ОСОБА_6 вірно кваліфіковано за ст. 111 частина 2 КК України  державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, що полягало в переході на бік ворога, вчинене в умовах воєнного стану; та за ст. 111-1 частина 7 КК України  колабораційна діяльність, а саме добровільна участь громадянина України в незаконних воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території.
		Таку кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів вважає правильною.
		Факт здійснення ОСОБА_6 противоправних дій, а саме:
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як громадянин України, який згідно із ст. 65 Конституції України має обов`язок здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який у відповідності до частин 2, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» може бути реалізований шляхом проходження військової служби виключно у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, свідомо порушуючи свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, діючи в період збройного конфлікту, в умовах військового стану, умисно, з корисливих мотивів, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, добровільно погодився прийняти участь у бойових діях на боці ворога (країни-агресора)  РФ.
		Так, 26 жовтня 2022 року громадянина України ОСОБА_6 мобілізовано невстановленими представниками окупаційної адміністрації на тимчасово окупованій території Донецької області, у Центрально-Міському районі 
		м. Горлівка Донецької області, присвоєно військове звання «рядовий» та направлено для проходження військової служби у лавах не передбаченого законом збройного формування так званої «Донецької народної республіки»  1 мотострілецької бригади НОМЕР_1 окремої гвардійської стрілецької дивізії 
		1 армійського корпусу так званої «ДНР» (в/ч НОМЕР_2 1 АК ДНР, з місцем дислокації у АДРЕСА_2 ), яке діє у складі окупаційних військ країни-агресора РФ. У той же час ОСОБА_6 , усвідомлюючи вищенаведені обставини, добровільно погодився на подальше проходження служби, з корисливих мотивів, чим здійснив перехід на бік ворога в умовах збройного конфлікту в період військового стану. 
		Далі у невстановлений органом досудового розслідування час, на початку листопада 2022 року у вказаному незаконному збройному формуванні так званої «Донецької народної республіки» громадянина України ОСОБА_6 призначено не встановленими органом досудового розслідування особами з числа керівництва зазначеного збройного формування на посаду стрільця 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 мотострілецького батальйону 1 мотострілецької бригади НОМЕР_1 окремої гвардійської стрілецької дивізії 1 армійського корпусу так званої «ДНР» (в/ч НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , з місцем дислокації у Центрально-міському районі АДРЕСА_1 ), видано особисту вогнепальну зброю АК-74 М серійний № НОМЕР_3 , набої до неї, військову форму зразка ЗС РФ та інше військове спорядження, необхідне для здійснення бойових дій на боці ворога  країни-агресора РФ.
		Під час перебування у складі зазначеного не передбаченого законом збройного формування, утвореного на тимчасово окупованій території, на боці ворога, ОСОБА_6 виплачували грошове забезпечення у розмірі приблизно 176 тисяч російських рублів на місяць.
		11 грудня 2023 року в ході контрнаступальних дій військовослужбовцями Збройних Сил України у промисловій зоні ДП «Шахта ім. Ю.О.Гагаріна-Нова», на території Микитівського району м. Горлівки Донецької області, ОСОБА_6 взято в полон, а його злочинну діяльність припинено.
		2.Колабораційна діяльність, а саме добровільна участь громадянина України в незаконних воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території.
		Усвідомлюючи вищенаведені обставини, у невстановлений в ході судового розгляду час, але не раніше 26 жовтня 2022 року, громадянин України ОСОБА_6 перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області, у Центрально-Міському районі м. Горлівка Донецької області, діючи умисно, з корисливих мотивів, будучи мобілізованим до не передбаченого законом збройного формування так званої «Донецької народної республіки»  1 мотострілецької бригади НОМЕР_1 окремої гвардійської стрілецької дивізії 1 армійського корпусу так званої «ДНР» (в/ч НОМЕР_2 1 АК ДНР, з місцем дислокації у АДРЕСА_2 ), добровільно погодився на подальше проходження військової служби у вказаному незаконному збройному формуванні, утвореному на тимчасово окупованій території Донецької області, чим прийняв добровільну участь у ньому. 
		Далі у невстановлений в ході судового розгляду час, на початку листопада 2022 року, у вказаному незаконному збройному формуванні так званої «Донецької народної республіки» громадянина України ОСОБА_6 призначено не встановленими органом досудового розслідування особами з числа керівництва зазначеного збройного формування на посаду стрільця 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 мотострілецького батальйону 1 мотострілецької бригади НОМЕР_1 окремої гвардійської стрілецької дивізії 1 армійського корпусу так званої «ДНР» (в/ч НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , з місцем дислокації у АДРЕСА_2 ), видано особисту вогнепальну зброю АК-74 М серійний № НОМЕР_3 , набої до неї, військову форму зразка ЗС РФ та інше військове спорядження, необхідне для здійснення бойових дій на боці ворога  країни-агресора РФ, та направлено для здійснення участі у вказаному незаконному збройному формуванні, утвореному на тимчасово окупованій території Донецької області, до району здійснення бойових дій у Бахмутському районі та Микитівському районі м. Горлівка Донецької області.
		Продовжуючи свою злочинну діяльність, у період з 26 жовтня 2022 року до 11 грудня 2023 року, громадянин України ОСОБА_6 , перебуваючи на території Донецької області, діючи умисно, з корисливих мотивів, прийняв добровільну участь у незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території Донецької області, на посаді стрільця 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 мотострілецького батальйону 1 мотострілецької бригади НОМЕР_1 окремої гвардійської стрілецької дивізії 1 армійського корпусу так званої «ДНР», приймаючи участь у збройній агресії РФ на території України.
		Під час перебування у складі зазначеного не передбаченого законом збройного формування, утвореного на тимчасово окупованій території, ОСОБА_6 виплачували грошове забезпечення у розмірі приблизно 176 тисяч російських рублів на місяць.
		11грудня 2023року вході контрнаступальнихдій військовослужбовцямиЗбройних СилУкраїни упромисловій зоніДП «Шахтаім.Ю.О.Гагаріна-Нова»на територіїМикитівського районум.Горлівки Донецькоїобласті ОСОБА_6 взято вполон,а йогозлочинну діяльністьприпинено підтверджуєтьсяпоказаннями обвинуваченого ОСОБА_6 всудовому засіданніта учасникамисудового провадженняне оспорюються.  
		Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
		Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.
		У відповідності до вимог статті 50 КК України « Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.»
		Цілі покарання запобігання і попередження вважаються характеристиками кримінально-правових санкцій (рішення ЄСПЛ «Езех і Коннорс проти Сполученого Королівства».
		Вимога додержуватись справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст.10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		При визначенні міри покарання обвинуваченому у відповідності до ст. 65 КК України, суд приймає до уваги конкретні обставини вчиненого обвинуваченим, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: сукупність усіх характеризуючих його обставин, віднесення кримінальних правопорушень законодавством до особливо тяжких злочинів, характер, ступінь їх суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого.
		Згідно роз`яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».
		п.п.2,3 «при призначенні покарання, суди повинні всебічно враховувати фактичні обставини кримінального провадження у їх сукупності та визначати тяжкість конкретних злочинів враховуючи їх індивідуальний ступінь. Визначаючи ступінь тяжкості злочину судам необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків. Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку. На неї впливають різні об`єктивні та суб`єктивні обставини, зокрема цінність тих суспільних відносин на які посягає винний, тяжкість наслідків (характер посягання), спосіб посягання форма й ступінь вини наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.» 
		Колегія суддів, призначаючи ОСОБА_6 покарання, також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
		Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_6 відповідно до п.1 частини 1 ст. 66 КК України, колегія суддів визнає ту обставину, що ОСОБА_6 визнав себе винним та щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення.
		Щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалась ( Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 жовтня 2007 року). 
		Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (Постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18).
		Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен бути підтверджений матеріалами кримінального провадження.
		Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. ( Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 07 жовтня 2020 року, справа № 347/1360/17)
		В судовому засіданні ОСОБА_6 повністю визнав себе винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 111 частина 2, 111-1 частина 7 КК України, докладно розповів про відомі йому події вчинення кримінальних правопорушень. Критично поставився до вчиненого та пояснив, що дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність. 
		Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , відповідно до пункту11 частини 1 статті 67 КК України  є скоєння кримінальних правопорушень з використанням умов воєнного стану.
		Колегія суддів виходить із положеньстатті 65 КК України, а саме з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_6 є осудним, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, вперше вчинив кримінальні правопорушення, які у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до особливо тяжкого злочину, посередньо характеризується, особу винного, суд враховує також ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а також враховує характер вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, спосіб їх вчинення, суспільну небезпеку та те, що злочини вчинено в умовах воєнного стану. Колегія суддів враховує, що в Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації.
		Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання , призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.
		При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
		Наведені обставини у своїй сукупності, свідчать про те, що виправити обвинуваченого ОСОБА_6 та запобігти його злочинній діяльності не можливо без його ізоляції від суспільства, в зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що обвинувачений має бути засудженим за ст. 111 частина 2, ст. 111-1 частина 7 КК України до покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції інкримініруємої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного ( обвинуваченого, засудженого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
		Європейський суд у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року ( заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
		Конкретні обставини справи свідчать, що досягнення мети покарання, яка полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи закритого типу, неможливе без його реального відбування. Отже колегія суддів дійшла висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та не є надто суворим чи м`яким.
		Відомості, які б спростовували даний висновок колегії суддів, відсутні, вибір заходу примусу та порядок його узгоджується із позицією сторони обвинувачення, висловленої у судових дебатах.
		При цьому, суд вважає за неможливе застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 вимогст. 69 КК України, виходячи з наступного.
		Статтею 69 КК Українипередбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цьогоКодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексуза цей злочин.
		Суд зауважує, що частина 1статті 69 КК Українинадає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
		При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей66та69 КК Українита тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
		Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у Постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 629/2739/18, провадження № 51-3479 км 20.
		Згідно ч. 5ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
		Підстав для застосування норм ст. 69-1 даного Кодексу до обвинуваченого, колегія суддів не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дана правова норма має змогу бути застосована, оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
		Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежить від обґрунтованості його призначення і реалізації.
		Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		У справах «Ювченко та інші проти України» ( рішення від 09 квітня 2020 року) та в справі «Скачкова та Рижа проти України» ( рішення від 16 липня 2020 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу « законності» і воно не було свавільним».
		У справі « Белане Надь проти Угорщини» ( рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» ( рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити « особистий надмірний тягар для особи».
		Запобіжний захід ОСОБА_6 у даному кримінальному провадженні не обирався і підстави для його застосування наразі не вбачаються. 
		Обвинувачений перебуває у таборі для тримання військовополонених «Захід-2». 
		Цивільний позов по справі не заявлено.
		Речові докази по справі відсутні.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369-370, 373, 374, 475 КПК України, суд -
		 
		У Х В А Л И Л А:
		 
		Визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтею 111 частина 2, 111-1 частина 7 КК України і призначити йому покарання за цими статтями кримінального закону: за статтею 111 частина 2 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років з конфіскацією усього приналежного йому на праві власності майна; за статтею 111-1 частина 7 КК України у виді позбавлення волі на строк тринадцять років з позбавленням права обіймати будь які посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк п`ятнадцять років, з конфіскацією усього приналежного йому на праві власності майна.
		 
		За сукупністю вчинених кримінальних правопорушень, у відповідності до ч. 1 ст. 70 КК України остаточне покарання ОСОБА_9 призначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - позбавлення волі на строк п`ятнадцять років з позбавленням права обіймати будьякі посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк п`ятнадцять років, з конфіскацією усього приналежного йому на праві власності майна з ізоляцією засудженого та поміщенням його до кримінально  виконавчої установи закритого типу. 
		 
		Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_9 обчислювати з моменту реального виконання покарання у виді позбавлення волі.
		 
		Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Дніпровського апеляційного суду через Слов`янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
		 
		Вирок, який набрав законної сили, обов`язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.
		 
		Вирок постановлено, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
		 
		 
		Головуючий суддя                              ОСОБА_1      
		 
		Судді: ОСОБА_2 
		 
		 
		 
		ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...