Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 645/4165/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.02.2024.
Дата набрання законної сили: 31.01.2024
Номер судового провадження: 61-113ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		31 січня 2024 року
		м. Київ
		справа № 645/4165/21
		провадження № 61-113св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Крата В. І., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Обідіної О. І.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив: визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати грошові кошти в сумі 150 000, 00 грн, отримані за договором позики, такими, що використані в інтересах сім`ї, та визнати спільним борговим зобов`язанням подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; здійснити поділ у рівних частках між сторонами спільних боргових зобов`язань в сумі 150 000, 00 грн; стягнути з  ОСОБА_2 на його користь грошові кошти (половина залишку боргу та половина коштів, виплачених позивачем після розірвання шлюбу) в сумі 64 665, 00 грн. 
		На обґрунтування позову зазначав, що 22 вересня 2018 року уклав з відповідачем шлюб, який розірвано рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2021 року.
		У період перебування у шлюбі у нього виникла необхідність в отриманні в борг грошових коштів, так як він не працював, відповідач знаходилась у відпустці по догляду за дитиною. 07 березня 2020 року він отримав від ОСОБА_3 в борг 150 000 грн, що підтверджується борговою розпискою, які зобов`язався повернути до 31 грудня 2020 року. 
		Вказані кошти були витрачені на потреби сім`ї, придбання речей для дитини, колишньої дружини та для нього. З моменту отримання коштів у борг та по цей час він сплатив на погашення боргу 24 170 грн, відтак заборгованість перед ОСОБА_3 складає 125 830 грн. Після розірвання шлюбу з відповідачем він особисто сплатив на погашення боргу 3 500 грн, тому відповідач повинна сплатити йому половину суми заборгованості, яка залишилась несплаченою, а також половину від суми, сплаченої на погашення боргу після розірвання шлюбу.
		Також 02 листопада 2018 року він за особисті кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_2 у 2016 році, придбав квартиру АДРЕСА_1 вартістю 399 600 грн. З моменту укладення шлюбу (22 вересня 2018 року) до моменту придбання вказаної квартири минув 1 місяць і 10 днів. У зазначений період він не працював, а у відповідача існували кредитні зобов`язання перед АТ «Ощадбанк».  
		Відповідач надавала згоду на придбання квартири, однак це було зроблено на вимогу нотаріуса. 
		З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
		Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
		Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
		Суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира придбана у період перебування сторін у шлюбі, тому відповідно до статті 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя. Позивач не спростував презумпцію спільної сумісної власності, відповідач на час придбання квартири працювала, отримувала стабільний дохід. Пояснення свідків не є належним доказом на підтвердження придбання спірної квартири за особисті кошти позивача. Вимоги про визнання отриманих у борг грошових коштів в сумі 150 000 грн спільними боргами подружжя задоволенню не підлягають, оскільки позивач не довів факт отримання грошей та використання їх в інтересах сім`ї. Відповідач не надавала згоду на укладення ОСОБА_1 договору позики.
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права особистої власності на квартиру скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.
		Визнано за ОСОБА_1 право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		В іншій частині рішення залишено без змін.
		Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довів ту обставину, що отримані в борг грошові кошти у розмірі 150 000 грн були використані в інтересах сім`ї та що ОСОБА_2 надала згоду на укладення договору позики грошових коштів.
		На момент придбання спірної квартири сторони перебували у зареєстрованому шлюбі один місяць та десять днів.   
		09 серпня 2016 року, тобто до укладення шлюбу з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 продав належну йому квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за 698 270,00 грн.
		Таким чином, спірна квартира була придбана хоча і під час перебування з відповідачкою у шлюбі, однак за особисті кошти ОСОБА_2 , які він отримав від продажу належної йому квартири.
		Доказів іншого походження коштів, витрачених на придбання спірної квартири, відповідач не надала. 
		Короткий термін перебування сторін у шлюбі до придбання квартири та відсутність доказів відповідного доходу сім`ї сторін у цей період не дає підстав вважати, що джерелом набуття спірної нерухомості були спільні кошти подружжя або їх спільна праця. 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		У грудні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Тамазликар Л. Й. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року та залишити в силі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2021 року. 
		На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у  постанові   Верховного  Суду  України  від  24  травня  2017  року  в  справі № 6-843цс17 та у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року в справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, від 22 січня 2021 року в справі № 264/2232/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Позивач не надав докази збереження грошових коштів, отриманих у 2016 році від продажу квартири АДРЕСА_2 , та використання їх на придбання спірної квартири у 2018 році. ОСОБА_1 стверджував, що він тривалий час не працював, в тому числі на момент укладення договору купівлі-продажу спірної нерухомості, однак його батьки та сестра, допитані в якості свідків в суді першої інстанції, зазначили, що він був працевлаштований.
		В матеріалах справи наявні докази на підтвердження того, що вона працює у філії Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» з 04 вересня 2007 року та знаходиться у відпустці по догляду за дитиною з 01 травня 2019 року по 08 березня 2022 року. Таким чином, на момент придбання спірної квартири вона працювала та отримувала стабільний дохід, тому безпідставними є твердження позивача про те, що у неї були відсутні кошти для придбання квартири.
		Як на момент укладення ОСОБА_1 додаткового договору № 1 до попереднього договору № 42/82 від 24 квітня 2018 року, за умовами якого ОСОБА_6 передав позивачу свої права та обов'язки за попереднім договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , так і на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 02 листопада 2018 року, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. 
		Позивач не спростував презумпцію спільності майна подружжя.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та  витребувано її матеріали з Фрунзенського районного суду м. Харкова.
		17 лютого 2023 року справа № 645/4165/21 надійшла до Верховного Суду.
		Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Також просив продовжити строк на подачу відзиву, оскільки він працює далекобійником та отримав копію касаційної скарги 02 березня 2023 року після повернення з рейсу. 
		Враховуючи наведене та положення статті 127 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити ОСОБА_1   строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. 
		Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про визнання позикових коштів такими, що використані в інтересах сім`ї, та визнання їх спільним борговим зобов`язанням, а також поділ спільних боргових зобов`язань, тому в цій частині постанова в касаційному порядку не переглядається.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що  ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 22 вересня 2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2021 року.
		09 серпня 2016 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_4 , ОСОБА_5   договір купівлі-продажи, за умовами якого продав квартиру АДРЕСА_2 за 700 000 грн.
		24 квітня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти» уклало з ОСОБА_8 попередній договір № 42/82, за умовами якого сторони зобов`язалися укласти основний договір - договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 вартістю 399 600,00 грн протягом десяти банківських днів з моменту отримання товариством витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджує право власності на цю квартиру, але не пізніше 30 вересня 2018 року.
		12 жовтня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти» уклало з ОСОБА_8 та ОСОБА_1 додатковий договір до попереднього договору № 42/82 від 24 квітня 2018 року, згідно з пунктом 1.1. якого ОСОБА_8 передав ОСОБА_1 свої права та обов`язки за попереднім договором № 42/82. Відповідно до пункту 1.3. договору товариство зобов`язалося укласти основний договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_1 на умовах та у строк, передбачені попереднім договором № 42/82 від 24 квітня 2018 року.
		02 листопада 2018 року ОСОБА_1 уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти» договір купівлі-продажу, за умовами якого набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 17 договору придбання вищевказаної квартири вчинене за письмовою заявою дружини покупця ОСОБА_2 .
		Встановлено, що ОСОБА_2 з 04 вересня 2007 року працює у філії Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» і перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 01 травня 2019 року по 08 березня 2022 року, що підтверджується довідкою АТ «Ощадбанк» № 118.28/2-15/56 від 28 березня 2021 року.
		В матеріалах справи відсутні докази того, що на час придбання спірної квартири позивач працював та отримував будь-який дохід.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
		Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.
		Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
		Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 76 ЦПК України).
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Встановивши, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_1 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вона є їх спільною сумісною власністю, тому відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на вказане нерухоме майно. У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 не спростував презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя.
		Саме по собі посилання відповідача на те, що спірна квартира була придбана хоча і за час шлюбу, однак за належні йому особисті кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_2 у 2016 році, не є достатнім доказом сплати відповідачем особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже належних і допустимих доказів придбання спірного майна саме за ці кошти він не надав.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання за ним права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 є законним і обґрунтованим.
		Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю і залишає в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу задоволено, скасовано постанову апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про визнання майна особистою приватною власністю, витрати ОСОБА_2 на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 7 992,00 грн підлягають стягненню з ОСОБА_1 на її користь.
		Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. 
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Установлено, що правничу допомогу на стадії апеляційного та касаційного розгляду справи ОСОБА_2 надавав адвокат Тамазликар Л. Й.
		На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної та касаційної інстанцій заявник подала такі докази: додаткову угоду № 18/01- 2022 до договору № 19/01-2021/цШ від 18 січня 2022 року, додаткову угоду № 18/02-22 до договору № 19/01-2021/цШ від 18 лютого 2022 року, акт № 22/02-22 приймання-передачі наданої правової допомоги за договором № 19/01-2021/цШ від 22 лютого 2022 року, відповідно до якого вартість наданих адвокатом послуг в суді апеляційної інстанції становить 15 000,00 грн, додаткову угоду № 20/12-22 до договору № 19/01-2021/цШ від 22 грудня 2022 року, акт № 26/12-22 приймання-передачі наданої правової допомоги за договором № 19/01-2021/цШ  від 26 грудня 2022 року, відповідно до якого вартість наданих адвокатом послуг в суді касаційної інстанції становить 5 000,00 грн, платіжну інструкцію № 399941760 від 28 грудня 2022 року про сплату ОСОБА_2 5 000, 00 грн, 
		Слід зазначити, що 22 лютого 2022 року позивач направила на адресу відповідача відзив на апеляційну скаргу, в якому просила стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Клопотання про стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції викладене у прохальній частині касаційної скарги, яку позивач отримав 23 лютого 2023 року.
		Разом з тим, ОСОБА_1 з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 , ані до апеляційного, ані до касаційного суду не звертався, що відповідно до приписів частини п`ятої статті 137 ЦПК України унеможливлює вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу.
		З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає за можливе стягнути з позивача на користь ОСОБА_2 15 000,00 грн на відшкодування судових витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги в суді апеляційної інстанції,  та 5 000 грн на відшкодування судових витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги в суді касаційної інстанції.
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Постанову Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю скасувати, залишити в цій частині в силі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2021 року.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2  витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 7 992,00 грн.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2  витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги в суді апеляційної та касаційної інстанцій у загальному розмірі 20 000,00 грн.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		  Головуючий  М. Є. Червинська  СуддіЄ. В. Коротенко   В. М. Коротун   В. І. Крат   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...