Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2628/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин.
Надіслано для оприлюднення: 07.02.2024. Зареєстровано: 08.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2024.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24.01.2024 Справа № 914/2628/23 
		 
		Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
		за позовом: Львівської міської ради
		до відповідача: Приватного підприємства «Джеремі»
		про: усунення перешкод та припинення права власності,
		 
		представники:
		позивача: Павлова З.П.
		відповідача: не з`явився,
		ВСТАНОВИВ:
		29.08.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської ради до відповідача: Приватного підприємства «Джеремі» про усунення перешкод та припинення права власності.
		04.09.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 27.09.2023р.; явку учасників справи у підготовче засідання визнати обов`язковою; викликати учасників справи у підготовче засідання.
		Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.
		26.09.2023р. на електронну адресу суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№23355/23).
		29.09.2023р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№23705/23).
		05.10.2023р. на електронну адресу суду позивачем подано відповідь на відзив (вх.№24215/23).
		17.10.2023р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№25158/23).
		17.10.2023р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№25160/23).
		18.10.2023р. в підготовчому засіданні суд постановив протокольну ухвалу відповідно до якої, зокрема, ухвалив: продовжити строк підготовчого провадження на 30 календарних днів; відкласти підготовче засідання на 08.11.2023р.
		07.11.2023р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№27178/23).
		28.11.2023р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№29206/23).
		29.11.2023р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№29220/23).
		12.12.2023р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№30528/23).
		В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 13.12.2023р., суд постановив протокольну ухвалу відповідно до якої ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 10.01.2024р.
		09.01.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№803/24).
		Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
		Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
		Позиція позивача:
		Позов обгрунтовано тим, що Львівська міська рада є власником земельної ділянки на вул. Стрийській, 338 у м. Львові, де знаходиться нежитлова будівля, загальною площею 162,4 кв.м., яка належить ПП «Джеремі». В результаті реєстрації права власності на об`єкт на вул. Стрийській, 338 у м.Львові, загальною площею 162,4 кв.м. порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою на вул.Стрийській,338. Враховуючи наведене, Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 338 шляхом знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі, загальною площею 162,4 кв.м за адресою: м.Львів, вул.Стрийська,338 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2711790446060) з припиненням права власності Приватного підприємства «Джеремі» на нежитлову будівлю, загальною площею 162,4 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Стрийська, 338 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2711790446060).
		Позивач також зазначає, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України), оскільки, в такому разі йдеться про так зване «триваюче правопорушення». Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов`язковою умовою цього позову є існування порушення прав власника на час пред`явлення такого позову.Позивач вважає, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки наявне «триваюче правопорушення», відповідно до якого Львівська міська рада може пред`явити позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення її прав.
		Позиція відповідача:
		Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги заперечує повністю з тих підстав, що вважає себе добросовісним набувачем в розумінні ст.330 Цивільного Кодексу України. Крім того, відповідач звертає увагу суду на пропуск позивачем строку позовної давності, однак прохальна частина відзиву не містить відповідного клопотання про застосування такого. 
		Відповідач в судові засідання жодного разу не з`явився.
		За результатами дослідження поданих доказів та матеріалів справи, пояснень представника позивача, суд встановив наступне:
		Відповідно до інформації, наданої управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради, земельна ділянка на вул.Стрийській,338 у м.Львові, площею 0,0296 га перебуває в комунальній власності Львівської міської ради. (Лист від 07.06.2023р. №4-2412-7554).
		Відповідно до вказаного листа, на виконання наказу департаменту містобудування від 25.05.2023р. №135, спеціалістами управління державного контролю за використанням та охороною земель за участю управління архітектури та урбаністики проведено обстеження земельної ділянки комунальної власності за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 338, за результатами чого складено акт від 06.06.2023р. №226.
		Відповідно, за результатами обстеження встановлено, що земельна ділянка на вул. Стрийській, 338 у м.Львові знаходиться в межах функціональної зони Г-6 - торговельні зони.
		За результатами обстеження вказаної земельної ділянки: Приватне «Казка 74» фактично використовує земельну ділянку, орієнтовною площею 0,0296 га, для обслуговування нежитлової будівлі на вул. Стрийській, 338 у м.Львові за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки .
		До зазначеного акту обстеження долучено план-схему земельної ділянки та матеріали фотофіксації.
		Згідно з листом управління архітектури та урбаністики від 30.05.2023 року № 4-2401-7167, вихідні дані на проектування (містобудівні умови та обмеження на проектування об`єкта будівництва) на вул.Стрийській, 338 у м.Львові не надавались.
		Відповідно до листа інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 25.05.2023 року № 4-0006-7010 згідно з даними з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва документи щодо виконання будівельних робіт на об`єкт за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 338 що були б зареєстровані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю - відсутні.
		Однак, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: м.Львів, вул.Стрийська,338 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 162,4 кв.м.
		Як ствердив позивач, вказаний об`єкт знаходиться на земельній ділянці, що перебуває в комунальній власності та станом на момент подання цього позову не передана в користування третім особам.
		Первинно, право власності на об`єкт по Стрийській, 338 (реєстраційний номер майна 25560183) було зареєстровано 26.11.2008р. за фізичною особою-підприємцем Михайлівим Євгеном Євгеновичем на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 року у справі №19/202.
		Відповідно до рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008р. у справі 19/202 визнано за Фізичною особою-підприємцем Михайлівим Євгеном Євгеновичем право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 145,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Стрийська,338 та зобов`язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» здійснити державну реєстрацію права власності на вищевказане нерухоме майно за Фізичною особою-підприємцем Михайлівим Євгеном Євгеновичем нежитлове приміщення, загальною площею 145,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Стрийська,338.
		Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009р. у справі №19/202 апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено, рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008р . у справі №19/202 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.
		Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009р. у справі №19/202 касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Михайліва Євгена Євгеновича з доповненням до неї залишено без задоволення. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009р. у справі №19/202 залишено без змін.
		Одночасно, як стало відомо позивачу, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 24.02.2009р. Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєстровано за Приватним підприємством «Мотор» право власності на нежитлове приміщення загальною площею 145,0, яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 338 (реєстраційний номер майна 25560183) .
		Згідно із даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстрація права власності за Приватним підприємством «Мотор» відбулася на підставі договору купівлі-продажу між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Мотор», реєстраційний №107 від 30.01.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Людмилою Василівною.
		В подальшому, Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 14.04.2009р. було проведено реєстрацію права власності за Приватним підприємством «Казка 74».
		Право власності зареєстровано за Приватним підприємством «Казка 74» унаслідок укладення договору купівлі-продажу між Приватним підприємством «Мотор» та Приватним підприємством «Казка 74», реєстраційний №573 від 10.03.2009р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцко Тарасом Львовичем.
		Відповідно до вказаного договору купівлі-продажу №573 від 10.03.2009 року, Приватне підприємство «Мотор» продало, а Приватне підприємство «Казка 74» придбало нежитлове приміщення під літ. «Б-1», що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Стрийська, 338, загальною площею 145,0 кв.м.
		24.03.2023р. державний реєстратор Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області Душек Ігор Михайлович зареєстрував право власності за Приватним підприємством «Казка 74» на нежитлову будівлю літ.«Б-1» за адресою: м.Львів, вул. Стрийська, 338 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2711790446060).
		Підставою для здійснення реєстрації був договір купівлі-продажу № 573 від 10.03.2009 року видавник: Стоцко Т.Л. приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу та довідка від 03.03.2023р., видана ФОП Лопушанським М.Р.
		Відповідно до вказаної довідки від 03.03.2023р., видана ФОП Лопушанським М.Р. для приватного підприємства «Казка 74» про те, що згідно проведеної інвентаризації станом на 03.03.2023 року загальна площа нежитлової будівлі, позначена в технічному паспорті літ. «Б-1», за адресою м. Львів, вул. Стрийська, 338, в результаті переобмірів та уточнення площ, становить 162,4 кв.м. Дані нежитлові приміщення №1,2,3,4,5,6,7,8,9, площею 162,4 кв.м. складають нежитлову будівлю «Б-1».
		В подальшому, 12.06.2023р. ПП «Казка 74» відчужило нежитлову будівлю на вул. Стрийській, 338 на користь Приватного підприємства «Джеремі» унаслідок укладення договору купівлі-продажу №1113 від 12.06.2023р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Поповичем Орестом Степановичем.
		На даний момент у державному реєстрі права власності на нерухоме майно наявна наступна інформація: Реєстрація права власності на нежитлову будівлю в плані під літ. «Б-1», загальною площею 162,4 кв.м. за Приватним підприємством «Джеремі» на вул. Стрийській, 338 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2711790446060).
		Позивач також зазначив, що з моменту укладення договору купівліпродажу, власник об`єкта Приватне підприємство «Джеремі» не зверталося до Львівської міської ради та її виконавчих органів з проханням оформлення права користування/власності на земельну ділянку на якій розміщено об`єкт, що був предметом договору купівлі-продажу.
		Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, у земельних правовідносинах виступають, як представницькі органи суб`єкта власності народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику.
		Статтями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та статями 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.
		Згідно зі ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
		За приписами ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема, нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу.
		Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Львівська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.
		Відповідно до ч.1 ст.83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю.
		Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки) виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.
		Виходячи із вимог статті 83 Земельного кодексу України, презюмується належність земельних ділянок на території міста Львова територіальній громаді міста з визначенням її власником Львівської міської ради.
		26.11.2008р. ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» було проведено реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 145,0 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 338 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008р. у справі №19/202, скасованого постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009р. та залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2009р.
		Відтак, беручи до уваги, що рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008р. у справі №19/202 скасовано, можна прийти до висновку про відсутність належних та таких, що передбачені чинним законодавством документів, необхідних для оформлення права власності на будівлю літ.«Б-1», загальною площею 145,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Стрийська, 338 у фізичної особи-підприємця Михайліва Євгена Євгеновича , що в подальшому повинно було б слугувати перешкодою для реєстрації права власності на вказаний об`єкт за Приватним підприємством «Мотор» та в подальшому Приватним підприємством «Казка 74», Приватним підприємством «Джеремі».
		На даний момент у державному реєстрі права власності на нерухоме майно наявна наступна інформація: Реєстрація права власності на нежитлову будівлю в плані під літ. «Б-1», загальною площею 162,4 кв.м. за Приватним підприємством «Джеремі» на вул. Стрийській, 338 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2711790446060).
		Земельна ділянка, на якій розташовано вказане самочинно побудоване нерухоме майно на вул. Стрийській, 338, належить територіальній громаді міста Львова, в особі Львівської міської ради та віднесена до земель комунальної власності відповідно до ст.ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст.ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Спірна земельна ділянка відповідачу та будь-якій іншій особі не надавалась під будівництво, у право власності чи користування.
		Інформація про відсутність належним чином оформленого права користування земельною ділянкою на вул.Стрийській, 338 у м.Львові підтверджується також листом управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради.
		Відповідно до вказаного листа, зазначено, що Львівською міською радою рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі, площею 162,4 кв.м за адресою: вул.Стрийська,338, м.Львів (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2711790446060) в управлінні земельних ресурсів відсутня. Одночасно повідомлено, що інформація стосовно підготовки проектів ухвал Львівської міської ради про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2711790446060) в управлінні земельних ресурсів відсутня.
		За викладених обставин, позивач зазначає про необхідність у вирішенні в судовому порядку питань щодо усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою, належною на праві комунальної власності територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради.
		Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
		Згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
		Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		Стаття 120 Земельного кодексу України не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об`єкта нерухомості на ній та його відповідної реєстрації.
		Порядок набуття права власності на новозбудовану річ (нерухоме майно) регулюється законодавством про містобудівну діяльність та відповідними державними будівельними нормами.
		Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).
		Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).
		При цьому, згідно з висновками Верховного Суду, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.
		Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного (постанова Верховного Суду від 20.09.2018р. у справі № 910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020р. у справі № 680/214/16-ц).
		Відповідно до статті 13 Конституції України, земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування.
		Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
		Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		За приписами статей 187, 188 3емельного кодексу України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
		За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
		Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Підпунктом 6 пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
		Відповідно до частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
		Таким чином, обов`язковою умовою правомірного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
		Як вище встановлено судом, цивільно-правові угоди щодо спірної земельної ділянки між міською радою та фізичними або юридичними особами не укладались.
		Таким чином, законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки відсутні, що свідчить про самовільне її зайняття.
		Оскільки спірне нерухоме майно побудовано на земельній ділянці не відведеній для вказаної мети та за відсутності декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а також дозволів про те, що спірне нерухоме майно в установленому законом порядку введено в експлуатацію, вказане свідчить про відсутність правових підстав вважати, що відповідач набув право власності на нього. Тому, об`єкт будівництва за адресою: на вул.Стрийській, 338 у м.Львові є об`єктом самочинного будівництва.
		Щодо належності способу захисту суд зазначає наступне.
		Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
		Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).
		Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).
		Також необхідно зазначити, що відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.
		За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019р. у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.
		Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення наведеного об`єкту нерухомості, правовий режим зазначеного об`єкта будівництва, як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.
		Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.09.2018р. у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі №916/2791/13, від 23.06.2020р. у справі № 680/214/16-ц.
		Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України, права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.
		Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України)
		За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		З огляду на викладене, слідує, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю.
		Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.
		Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020р. у справі № 458/1046/15 (провадження № 61-976св18), висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020р. у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020р. у справі № 680/214/16-ц.
		За змістом статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
		Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт б частини 3 статті 152 Земельного кодексу України).
		Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
		Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом, як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
		Таким чином, з огляду на те, що зазначений об`єкт збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів, земельна ділянка для його будівництва не виділялась та не може бути виділена і на теперішній час, за змістом положень частин 1, 2, 4 статті 376, статті 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Львівська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та єдиним способом захисту передбачено саме знесення самочинно збудованого майна.
		Власник має право вимагати від відповідача усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованого майна, відповідачем набуто усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому він є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.07.2020р. у справі №755/3782/17 (провадження № 61-10992св18).
		В свою чергу, наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.
		З огляду на викладене, державна реєстрація права власності за відповідачем на спірну нежитлову будівлю, здійснена за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.
		Законом України від 05.12.2019р. № 340-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству, який набрав чинності з 16.01.2020р., статтю 26 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV) викладено у новій редакції.
		Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній із 16.01.2020р.) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
		З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Львівській міській раді у вільному використанні або розпорядженні своїм майном - земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: на нежитлову будівлю, загальною площею 162,4 кв.м за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 338 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2711790446060).
		З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
		Стосовно покликання відповідача про сплив строків позовної давності, суд зазначає наступне.
		Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018р. у справі № 902/538/14).
		Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, передбачений статтею 391 Цивільного кодексу України, а наведений спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання негаторного позову.
		Поряд з тим, покладення обов`язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб`єктивного прав та, зокрема, застосовується у справах за позовами про усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном.
		Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду стосовно застосування позовної давності до негаторних позовів, викладеної у постанові 04.07.2018р. у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18), допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
		З огляду на наведене, оскільки вимоги позивача спрямовані на усунення перешкод у користуванні майном, суд дійшов висновку, що на вказані вимоги позовна давність та наслідки її спливу не поширюються. 
		Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначаються: мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити, як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
		Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Згідно з ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		При цьому, суд зазначає, що інші доводи та заперечення відповідача не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. 
		Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
		Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №490 від 14.08.2023р. на суму 2 684,00 грн.
		Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
		Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		1.Позов задовольнити повністю.
		2.Усунути перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою за адресою: м.Львів, вул. Стрийська, 338 шляхом знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі, загальною площею 162,4 кв.м за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 338 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2711790446060) з припиненням права власності Приватного підприємства «Джеремі» на нежитлову будівлю, загальною площею 162,4 кв.м за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 338 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2711790446060).
		3.Стягнути з Приватного підприємства «Джеремі» (місцезнаходження: Україна, 79031, Львівська обл., місто Львів, вул.Гашека Я., будинок 17; ідентифікаційний код: 44965325) на користь Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, ПЛ.РИНОК, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) 2 684,00 грн. судового збору.
		4.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
		 
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
		Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
		 
		Враховуючи перебування судді Король М.Р. у відпустці в період з 01.02.2024р. по 06.02.2024р., повний текст рішення складено 07.02.2024 р.
		 
		 
		 
		 
		Суддя Король М.Р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...