Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 991/1786/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2024.
Дата набрання законної сили: 24.01.2024
Номер судового провадження: 61-6794ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 січня 2024 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 991/1786/22 
		провадження № 61-6794св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Петрова Є. В.,
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Сердюка В. В., 
		 
		учасники справи: 
		позивач - держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора, 
		відповідач - ОСОБА_1 , 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Вищого антикорупційного суду від 05 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Хамзіна Т. Р., Михайленко В. В., Мойсака С. М., та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 29 березня 2023 року у складі колегії суддів: Семенникова О. Ю., Калугіноі І. О., Михайленка Д. Г., у справі за позовом держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У травні 2022 року держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави. 
		 
		Позов мотивовано тим, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура виявила факт набуття першим заступником начальника Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України ОСОБА_1 необґрунтованих активів, а саме грошових коштів, що перевищують його законні доходи, у розмірі 3 287 497,27 грн. 
		 
		Позивач зазначив, що з 16 липня 1996 року ОСОБА_1 проходив службу в підрозділах Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), з 1996 року до                          07 листопада 2015 року працював на різних посадах у Головному управлінні МВС України в Донецькій області, а з 07 листопада 2015 року до 01 червня 2016 року - у Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області. 
		 
		З 02 серпня 2017 року ОСОБА_1 обіймав посаду першого заступника начальника Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України і був звільнений зі служби в поліції 11 червня 2021 року. 
		 
		За період з 2005 року до 2019 року ОСОБА_1 нараховано доходи на загальну суму 2 574 614,00 грн (сума без врахування утриманих податків), тоді як його дружина ОСОБА_3 отримала доходи на суму 220 767,00 грн (сума без врахування утриманих податків). 
		 
		У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік ОСОБА_1 зазначив, що на кінець звітного періоду         (31 грудня 2019 року) у нього та членів його сім`ї наявні готівкові кошти у розмірі 80 000,00 грн. 
		 
		Водночас за період до 28 листопада 2019 року видатки родини ОСОБА_1 перевищували їх законні доходи, що не дозволяло мати відповідні заощадження станом на вказану дату. 
		 
		Крім того, 06 квітня 2016 року ОСОБА_4 придбав автомобіль «Acura MDX» 2008 року випуску, а 30 травня 2019 року від імені свого тестя ОСОБА_5 фактично набув у власність квартиру АДРЕСА_1 за 1 712 169,00 грн та квартиру АДРЕСА_2 за 1 725 894,00 грн у будинку АДРЕСА_3 . 
		 
		Разом із тим теща і тесть відповідача - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які проживають у місті Донецьку та з 2014 року з`являлися на контрольованій території України лише на нетривалі періоди, не мали достатніх доходів для придбання вказаного нерухомого майна і у них була відсутня необхідність купувати житло у столиці України. Натомість працевлаштування та проживання ОСОБА_1 у місті Києві вказує на придбання зазначених квартир саме для власного використання за власні кошти. 
		 
		Також відповідачем на власних депозитних рахунках у Акціонерному товаристві «Перший український міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ») розміщені грошові кошти, які не відображені у щорічних деклараціях та значно перевищують його законні доходи (загальна сума станом на 28 листопада 2019 року - 245 400,00 доларів США та 2 380 000,00 грн). 
		 
		Так, за період після 28 листопада 2019 року ОСОБА_1 отримав доходи виключно за місцем роботи (у 2020 році - 841 485,00 грн, а у 2021 році - 235 052,00 грн), тоді як його дружина, дочка та син не отримували доходів за цей період. 
		 
		Із виписок про рух коштів на рахунках ОСОБА_1 у Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») вбачається, що отримані ним як заробітна плата кошти витрачалися на побутові потреби, та з них не могло бути здійснено жодних заощаджень. 
		 
		У щорічній декларації ОСОБА_1 за 2020 рік зазначено про наявність у нього та членів його сім`ї готівкових коштів у сумі 80 000,00 грн та збільшення його грошового зобов`язання, яке існувало у 2019 році (550 000,00 грн), на 200 000,00 грн. 
		 
		У декларації станом на 30 червня 2021 року ОСОБА_1 вказував про надання ним у 2021 році у позику 200 000,00 грн. 
		 
		У період із 28 листопада 2019 року відповідач набув у власність грошові кошти, загальна сума яких перевищує його законні доходи. Так, після 28 листопада 2019 року ОСОБА_1 вніс готівкою на свої банківські рахунки в АТ «ПУМБ» 2 300 800,00 грн, 18 818,18 доларів США (в еквіваленті 468 132,96 грн за банківським курсом на день проведення операцій) та 1 000,00 Євро (в еквіваленті 31 599,00 грн за банківським курсом на день проведення операцій), а на рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» - 17 632,01 доларів США (486 965,31 грн за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ)). 
		 
		Таким чином, на думку позивача, загальна сума набутих ОСОБА_1 коштів за період із 28 листопада 2019 року перевищує його законні доходи на 3 287 497,27 грн та є необґрунтованим активом. 
		 
		Враховуючи викладене, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, з урахуванням уточнень позовних вимог, остаточно просила суд: 
		 
		- визнати необґрунтованими набуті ОСОБА_1 активи у вигляді грошових коштів у розмірі 2 300 800,00 грн, 18 818,18 доларів США (в еквіваленті 468 132,96 грн за банківським курсом на день проведення операцій), 1 000,00 Євро (в еквіваленті 31 599,00 грн за банківським курсом на день проведення операцій), 17 632,01 доларів США (в еквіваленті 486 965,31 грн за офіційним курсом НБУ), а всього на загальну суму 3 287 497,27 грн, які розміщені на банківських рахунках №  НОМЕР_1 , №  НОМЕР_2 у АТ «ПУМБ» і №  НОМЕР_3 у АТ КБ «ПриватБанк», та в подальшому частково зняті з рахунків, а у сумі 2 236 467,12 грн наразі перебувають на рахунках відповідача № НОМЕР_4 (93 800,00 грн), № НОМЕР_9                  (327 500,00 грн), № НОМЕР_8 (155 000,00 грн), № НОМЕР_10                           (200 000,00 грн), № НОМЕР_12 (230 000,00 грн), № НОМЕР_13                              (150 000,00 грн), № НОМЕР_11 (290 000,00 грн), № НОМЕР_5                            (500 097,20 грн), № НОМЕР_6 (290 069,92 грн) у АТ «ПУМБ»; 
		 
		- стягнути з ОСОБА_1 у дохід Державного бюджету України необґрунтовані активи у розмірі 3 287 497,27 грн, в тому числі кошти у сумі 2 236 467,12 грн, що наразі перебувають на рахунках відповідача № НОМЕР_4 (93 800,00 грн), № НОМЕР_9 (327 500,00 грн), № НОМЕР_8 (155 000,00 грн), № НОМЕР_10 (200 000,00 грн), № НОМЕР_12 (230 000,00 грн), № НОМЕР_13 (150 000,00 грн), № НОМЕР_11 (290 000,00 грн), № 26300111433227 (500 097,20 грн), №  НОМЕР_6 (290 069,92 грн) у АТ «ПУМБ», а в сумі 1 051 030,15 грн стягнути з інших активів ОСОБА_1 . 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Рішенням Вищого антикорупційного суду від 05 вересня 2022 року позов задоволено частково. 
		 
		Визнано необґрунтованими активи ОСОБА_1 у вигляді грошових коштів у розмірі 2 300 800,00 грн та 35 481,42 доларів США. 
		 
		Стягнено з ОСОБА_1 у дохід держави 2 300 800,00 грн та 35 481,42 доларів США. 
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи необґрунтованими активи ОСОБА_1 у вигляді грошових коштів у розмірі 2 300 800,00 грн та 35 481,42 доларів США, тобто у меншому розмірі, ніж просив прокурор, суд першої інстанції, проаналізувавши відомості щодо банківських операцій, дійшов висновку про внесення відповідачем готівкою на свої банківські рахунки у період з 05 грудня 2019 року до        11 січня 2022 року грошових коштів, джерело походження яких невідоме і не відповідає його законним доходам, саме у вказаних розмірах.
		 
		Водночас суд вважав за неможливе віднести до необґрунтованих активів грошові кошти, набуті відповідачем до 28 листопада 2019 року внаслідок проведення транзакцій, а саме 1 000,00 Євро та 1 018,18 доларів США. 
		 
		Суд також вказав, що позивач не пропустив спеціальну позовну давність у чотири роки, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що активами, які, за версією позивача, можуть бути необґрунтованими, є грошові кошти, набуті ОСОБА_1 у власність, починаючи з 28 листопада 2019 року, тоді як оцінка вартості активів, набутих до вказаної дати, здійснювалася лише для характеристики майнового стану відповідача. 
		 
		Постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 29 березня           2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишено без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 05 вересня 2022 року - без змін. 
		 
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про доведеність позивачем відповідності набутого  ОСОБА_1 майна у вигляді грошових коштів поняттю активів згідно зі статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		 
		При вирішенні питання про визнання активів необґрунтованими для задоволення позовних вимог достатньою є підтверджена доказами сукупність фактичних обставин, з якими закон пов`язує набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та відповідна різниця між їх вартістю та законними доходами. 
		 
		Враховуючи відсутність відомостей про здійснення банківських операцій щодо зняття ОСОБА_1 готівки у національній та іноземній валютах з досліджених депозитних рахунків, останні не можуть вважатись джерелом законних доходів, за рахунок яких відповідач міг здійснювати внесення готівкових коштів на свої банківські рахунки в період з 05 грудня 2019 року до 11 січня 2022 року включно у розмірі 2 300 800,00 грн та 35 481,42 доларів США відповідно. 
		 
		За обставин невідображення у щорічних деклараціях ОСОБА_1 будь-яких доходів, окрім заробітної плати, відсутності інших доказів щодо походження доходів відповідача та/або членів його родини суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що не може дійти висновку про набуття грошових коштів, що є предметом позову у цій справі, за рахунок законних доходів, адже є очевидною неможливість набуття відповідачем активів у розмірі 2 300 800,00 грн та 35 481,42 доларів США за рахунок єдиного законного джерела - заробітної плати. 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		У травні 2023 року  ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням подальших уточнень, просить скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 05 вересня 2022 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 29 березня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статей 81, 290-292 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтями 3, 10 цього Кодексу (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України). 
		 
		Уточнену касаційну скаргу  ОСОБА_1 мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що для з`ясування наявності правової підстави для звернення до суду із цим позовом необхідна наявність різниці між вартістю активів, набутих після 28 листопада 2019 року, та законними доходами особи. 
		 
		Станом на 28 листопада 2019 року він мав на банківських рахунках грошові активи, які в розумінні пункту 5 частини восьмої статті 290 ЦПК України мали статус «законних доходів», від яких, в тому числі після 28 листопада 2019 року, він отримав законні доходи у вигляді відсотків, однак суди чомусь не взяли їх до уваги. 
		 
		Прокурор не довів наявності ознак активу у розумінні частини другої статті 290 ЦПК України у контексті різниці між їх вартістю і законними доходами особи. 
		 
		Вважає, що час набуття грошових активів особою у власність не збігається (не є тотожним) із часом їх внесення на банківські рахунки, оскільки розміщення грошових активів на банківських рахунках є елементом правомочності власника цих активів - розпорядженням. Тобто власність на грошові активи на день внесення їх в банківську установу вже повинна існувати, а не виникати. При цьому власник грошових активів може вибрати будь-який день і час для розпорядження ними та розміщення у банку. 
		 
		Розуміння і застосування судами попередніх інстанцій пункту 2 частини восьмої     статті 290 ЦПК України таким чином, що грошові кошти є набутими ним у власність у день їх внесення на банківський рахунок, фактично дозволило судам поширити дію Закону України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28 листопада 2019 року (далі - Закон № 263-IX), на період часу до 28 листопада 2019 року, коли в дійсності були набуті у власність спірні грошові активи, що, у свою чергу, є порушенням вимог статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо дії актів цивільного законодавства у часі та статті 58 Конституції України про незворотність дії закону у часі. 
		 
		У цій справі суди застосували щодо нього завідомо недосяжний стандарт доказування, за якого він заздалегідь не мав перспективи отримати рішення суду на свою користь, що не узгоджується зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та має для нього серйозні наслідки. 
		 
		Оскаржувані судові рішення ґрунтуються на припущеннях, що є порушенням частини шостої статті 81 ЦПК України. 
		 
		Крім того, позов у цій справі пов`язаний із стягненням активів, набутих ним у шлюбі із ОСОБА_4 , а тому спірні активи мали статус спільної сумісної власності. Відповідно, цілком очевидно, що рішення у справі стосується майнових прав його дружини. 
		 
		Однак у порушення вимог частини сьомої статті 290 ЦПК України позивач не подав до суду заяву про залучення ОСОБА_4 до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. 
		 
		Норми законів України «Про прокуратуру» та «Про банки і банківську діяльність» не наділяють прокурора правом на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, на підставі запиту, а тому в силу статті 78 ЦПК України докази, отримані у не передбаченому цим Кодексом порядку, мали бути визнані судами недопустимими. 
		 
		Вказує, що стягнення з нього в порядку глави 12 ЦПК України активів, щодо яких ставиться питання про визнання їх необґрунтованими, є «кримінальним» покаранням у розумінні статті 6 Конвенції. Отже, до нього мають застосовуватися усі визначені Конвенцією гарантії щодо кримінального обвинувачення, зокрема принцип презумпції невинуватості. 
		 
		Аргументи інших учасників справи 
		 
		У вересні 2023 року Офіс Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Вищого антикорупційного суду. 
		 
		29 червня 2023 року справа № 991/1786/22 надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2023 року зупинено виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 05 вересня 2022 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку. 
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами 
		 
		Встановлено, що згідно із наказом Національної поліції України від 07 листопада      2015 року № 82 о/с ОСОБА_1 призначено головним інспектором Департаменту превентивної діяльності, присвоївши йому спеціальне звання полковника поліції (том 2 а. с. 5). 
		 
		Наказом Національної поліції України від 16 червня 2016 року № 401 о/с полковника поліції ОСОБА_1 з 01 червня 2016 року призначено заступником начальника управління - начальником відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи (том 2 а. с. 6). 
		 
		Згідно із наказом Національної поліції України від 02 серпня 2017 року № 581 о/с полковника поліції ОСОБА_1 призначено першим заступником начальника Департаменту превентивної діяльності у порядку просування по службі (том 2 а. с. 7). 
		 
		Наказом Національної поліції України від 11 червня 2021 року № 714 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції (том 2 а. с. 8). 
		 
		У послужному списку ОСОБА_1 міститься аналогічна інформація, зокрема про його службу в період з 16 липня 1996 року до 11 червня 2021 року в органах внутрішніх справ, а потім у Національній поліції України (том 2 а. с. 9-18). 
		 
		Отже, ОСОБА_1 , обіймаючи посаду першого заступника начальника Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України, до 11 червня 2021 року був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а тому стосовно нього, за наявністю підстав, може вирішуватися питання щодо визнання активів необґрунтованими та стягнення їх у дохід держави. 
		 
		Згідно із виправленою щорічною декларацією за 2019 рік ОСОБА_1 отримав за цей рік заробітну плату у розмірі 582 558,00 грн (без відрахування податків та зборів) і матеріальну допомогу - 7 600,00 грн; станом на 31 грудня 2019 року відповідач мав готівкові кошти в сумі 80 000,00 грн, а також надав у позику третім особам 300 000,00 грн, а його дружина надала у позику третім особам 250 000,00 грн. Тобто сума грошових активів родини становила 630 000,00 грн. Будь-яких фінансових зобов`язань ОСОБА_1 або членів його родини перед третіми особами не відображено (том 2 а. с. 104-114). 
		 
		За даними щорічної декларації за 2020 рік, ОСОБА_1 отримав у цьому році заробітну плату у розмірі 775 487,00 грн (без відрахування податків та зборів) і матеріальну допомогу - 67 390,00 грн; станом на 31 грудня 2020 року відповідач мав готівкові кошти у розмірі 80 000,00 грн, а також надав у позику третім особам 500 000,00 грн, а його дружина мала готівкові кошти у сумі 350 000,00 грн. Тобто сума грошових активів родини становила 930 000,00 грн. Будь-яких фінансових зобов`язань ОСОБА_1 або членів його родини перед третіми особами не відображено (том 2 а. с. 115-124). 
		 
		Згідно із декларацією за 2021 рік (перед звільненням за період з 01 січня 2021 року до 30 червня 2021 року) ОСОБА_1 отримав у 2021 році заробітну плату у розмірі 228 851,00 грн (без відрахування податків та зборів), матеріальну допомогу - 1 491,00 грн і благодійну допомогу - 5 000,00 грн; станом на 30 червня 2021 року відповідач мав готівкові кошти у розмірі 400 000,00 грн, а також надав у позику третім особам 700 000,00 грн, а його дружина мала готівкові кошти у сумі 500 000,00 грн. Тобто сума грошових активів родини становила 1 600 000,00 грн. Будь-яких фінансових зобов`язань ОСОБА_1 або членів його родини перед третіми особами не відображено (том 2 а. с. 125-135). 
		 
		Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих фізичними особами від податкових агентів, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи від 24 травня 2022 року, містять такі дані: 
		 
		- ОСОБА_1 за період з 2005 року до другого кварталу 2021 року включно отримав доходи у розмірі 3 004 757,40 грн (з урахуванням податків та зборів). Дані за подальші періоди відсутні; 
		 
		- ОСОБА_4 (дружина) за період з 2005 року до першого кварталу             2019 року отримала доходи у розмірі 191 649,00 грн. Дані за подальші періоди відсутні; 
		 
		- ОСОБА_7 (дочка від першого шлюбу) за період з четвертого кварталу 2013 року до першого кварталу 2015 року отримала доходи в розмірі 20 363,51 грн. Дані за подальші періоди відсутні; 
		 
		- ОСОБА_8 (син) за період з третього кварталу 2013 року до другого кварталу 2014 року отримав 15 684,92 грн соціальної допомоги; 
		 
		- ОСОБА_5 (тесть, батько дружини) за період з четвертого кварталу 1998 року до 2014 року включно отримав 1 108 458,08 грн доходу. Зокрема, за            2010 рік - 153 860,00 грн, за 2011 рік - 220 036,75 грн, за 2013 рік - 139 800,00 грн, за 2014 рік - 2 828,80 грн. Дані за подальші періоди відсутні; 
		 
		- ОСОБА_6 (теща, мати дружини) за період з 2001 року до 2013 року отримала доходи у розмірі 711 942,00 грн. Зокрема, за період з третього кварталу          2005 року до першого кварталу 2012 року доходів не отримувала. За другий квартал   2012 року отримала 114 944,44 грн, за третій квартал 2013 року - 107 000,00 грн, за четвертий квартал 2013 року - 480 000,00 грн. 
		 
		- ОСОБА_9 (брат дружини) за період з третього кварталу 2002 року до 2021 року отримав 522 340,00 грн (том 2 а. с. 200-212). 
		 
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна: 
		- ОСОБА_6 (теща відповідача) 11 липня 2012 року придбала двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 (том 2 а. с. 194-196); 
		- ОСОБА_5 (тесть відповідача) 15 серпня 2012 року придбав машиномісце №  НОМЕР_7 , площею 15,6 кв. м, на АДРЕСА_5 , а 27 серпня 2013 року - двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 вартістю 925 038,00 грн за цією ж адресою (том 2 а. с. 186-188, 197-198). 
		 
		30 травня 2019 року на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_5 , від імені якого діяв ОСОБА_1 за довіреністю, придбав квартиру АДРЕСА_2 , площею 50,30 кв. м, за 1 725 894,00 грн та квартиру АДРЕСА_7 . Загальна вартість квартир (3 438 063,00 грн) перевищує офіційні доходи ОСОБА_5 у три рази, а сукупний дохід подружжя ОСОБА_10 - у два рази (том 2 а. с. 169-170, 174-175). 
		 
		У листі представника АТ КБ «ПриватБанк» від 11 травня 2022 року № 20.1.0.0.0/7-220511/5311 та у довідках про рахунки ОСОБА_1 міститься інформація про відкриття та використання відповідачем банківського рахунку №  НОМЕР_3 у АТ КБ «ПриватБанк» та розміщення на ньому грошових коштів (том 3 а. с. 77, 175-182). 
		 
		У листі представника АТ «ПУМБ» від 10 травня 2022 року № КНО-07.8.6/529 БТ міститься інформація про відкриття ОСОБА_1 у цьому банку таких рахунків: №  НОМЕР_6 , №  НОМЕР_5 , №  НОМЕР_8 , №  НОМЕР_4 , №  НОМЕР_9 , №  НОМЕР_10 , №  НОМЕР_11 , №  НОМЕР_12 , №  НОМЕР_13 , №  НОМЕР_1 , №  НОМЕР_2 , №  НОМЕР_14 , та про суми грошових коштів на цих рахунках (том 3 а. с. 3-4). Ця інформація також підтверджується даними про рух коштів за цими рахунками (том 3 а. с. 7-74). 
		 
		Аналіз банківських рахунків, на які відповідач отримував заробітну плату, свідчить про витрачання отриманих коштів на поточні потреби родини та відсутність можливості здійснення значних заощаджень. 
		 
		Разом із тим із банківської інформації про рух коштів за рахунками вбачається, що ОСОБА_1 здійснював поповнення (внесення готівки), зокрема, на такі рахунки: 
		 
		- №  НОМЕР_1 (UAH) (IBAN НОМЕР_15 ) (АТ «ПУМБ») за період з 05 грудня 2019 року до 11 серпня 2021 року на суму 2 300 800,00 грн; 
		 
		- №  НОМЕР_2 (USD) (IBAN НОМЕР_16 ) (АТ «ПУМБ») за період з 12 грудня 2019 року до 13 липня 2021 року на суму 17 800,00 доларів США; 
		 
		- №  НОМЕР_3 (АТ КБ «ПриватБанк») за період з 07 травня 2021 року до                     11 січня 2022 року на суму 17 681,42 доларів США. 
		 
		Суди також встановили, що сукупність наявних у матеріалах справи доказів підтверджує факт необґрунтованості активів ОСОБА_1 у вигляді грошових коштів, внесених ним на його банківські рахунки готівкою у період з 05 грудня 2019 року до   11 січня 2022 року, в розмірі 2 300 800,00 грн та 35 481,42 доларів США, джерело походження яких невідоме і не відповідає законним доходам відповідача та його родини. 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. 
		 
		Відповідно до пунктів 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Законом № 263-IX, який набрав чинності 28 листопада 2019 року, запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. 
		 
		Наявність такого інституту стала можливою відповідно до Конвенції Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) проти корупції від 2005 року, Рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), згідно з якими країни повинні створювати механізми, які б дозволяли без винесення обвинувального вироку конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, або інструментів злочину. 
		 
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 
		 
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України). 
		 
		Пунктом 12 частини першої статті 346 ЦК України до підстав припинення права власності віднесено визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. 
		 
		Позовна давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (частина п`ята статті 258 ЦК України). 
		 
		Згідно з частиною сьомою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави починається від дня набуття оспорюваних активів відповідачем. 
		 
		Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави передбачені главою 12 ЦПК України. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави в суді здійснюється прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника Національного антикорупційного бюро України, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури чи активів, набутих іншими особами в передбачених цією статтею випадках, звернення до суду та представництво держави в суді здійснюються прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора. 
		 
		Згідно з частиною другою статті 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється щодо:
		- активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену  статтею 368-5 Кримінального кодексу України; 
		- активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за статтею       368-5 Кримінального кодексу України, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України і відповідне рішення набуло статусу остаточного; 
		- доходів, отриманих від активів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї частини. 
		 
		Частиною четвертою статті 290 ЦПК України визначено, що позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. 
		 
		При визначенні різниці між вартістю набутих активів і законними доходами відповідно до частини другої цієї статті не враховуються активи, враховані при кваліфікації діяння у триваючому кримінальному провадженні за статтею 368-5 Кримінального кодексу України, у рішенні про закриття кримінального провадження, крім випадків його закриття на підставі 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, або у вироку суду за зазначеною статтею Кримінального кодексу України, які набрали законної сили (частина шоста статті 290 ЦПК України). 
		 
		Пунктом 1 частини восьмої статті 290 ЦПК України визначено, що термін «активи» означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування. 
		 
		Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України). 
		 
		При цьому згідно з пунктом 3 частини восьмої статті 290 ЦПК України особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції». 
		 
		Відповідно до пункту 5 частини восьмої статті 290 ЦПК України термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». 
		 
		Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (стаття 291 ЦПК України).
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 292 ЦПК України активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави. Якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, в дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів. 
		 
		Політико-правовий підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. Як наслідок, у світовій практиці сформувалося два різновиди конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem). 
		 
		Традиційно зазначені різновиди конфіскації розмежовуються: 
		 
		- процедурою вилучення майна: конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому, яке кваліфікується як кримінальне), а in rem - в цивільному судочинстві;
		 
		- стандартами доказування, які застосовуються: для конфіскації in personam має застосовуватися кримінально-правовий стандарт «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Натомість у конфіскації in rem використовується стандарт «баланс ймовірностей» (balance of probabilities). 
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що: 
		 
		- обговорюваний порядок, незважаючи на термінологію, яка використовується у національному законодавстві, має мало спільного з виключно адміністративною конфіскацією, а, навпаки, стосується попередньої наявності кримінального обвинувачення державної посадової особи, і тому за своєю суттю є цивільною процедурою in rem, яка спрямована на повернення майна, набутого незаконним шляхом або походження якого неможливо пояснити і яке належить державним посадовим особам та їхньому близькому оточенню; 
		 
		- тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. У випадку, коли рішення про конфіскацію було видано в результаті цивільного провадження in rem, яке стосувалося доходів від серйозних злочинів, у таких процедурах суду не потрібні докази «поза сумнівом» щодо незаконності походження майна. Натомість доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне був достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції. Національні органи влади відповідно до Конвенції надалі отримали свободу дій у питанні застосування конфіскаційних заходів не лише стосовно осіб, безпосередньо обвинувачених у злочинах, а й членів їхніх сімей та інших близьких родичів, які могли володіти та неформально управляти незаконно набутим майном від імені підозрюваних правопорушників, а також будь-кого, хто не мав необхідного статусу добросовісності (bona fide) (рішення ЄСПЛ від 12 травня 2015 року у справі «GOGITIDZE AND OTHERS v. GEORGIA» («Гогітідзе та інші проти Грузії»), заява № 36862/05, § 91, 105). 
		 
		Українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим: 
		 
		- виявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання. Матеріально-правове регулювання конструкції необґрунтованих активів відбувається частково в ЦК України, ЦПК України, Законі України «Про запобігання корупції». У ЦК України міститься тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікацію рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності; 
		 
		- характеризується суб`єктами, до яких може бути пред`явлений позов про визнання активів необґрунтованими, - публічні особи та «пов`язані» з ними особи (частина четверта статті 290 ЦПК України). Тобто правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб`єктів така конструкція нехарактерна і невластива; 
		 
		- законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України). 
		 
		Наведені правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04 жовтня      2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23). 
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). 
		 
		При цьому абзацом другим частини другої статті 81 ЦПК України визначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача. 
		 
		У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (частина четверта      статті 89 ЦПК України). 
		 
		Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що сукупність наявних у матеріалах справи доказів підтверджує факт необґрунтованості активів ОСОБА_1 у вигляді грошових коштів, внесених ним на його банківські рахунки готівкою у період з 05 грудня 2019 року до 11 січня 2022 року, у розмірі 2 300 800,00 грн та 35 481,42 доларів США, джерело походження яких невідоме і не відповідає законним доходам відповідача та його родини, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо наявності підстав для задоволення позову. 
		 
		Посилання заявника на те, що станом на 28 листопада 2019 року він мав на банківських рахунках активи, які в розумінні пункту 5 частини восьмої статті 290 ЦПК України мали статус «законних доходів», від яких, в тому числі після 28 листопада    2019 року, він отримав законні доходи у вигляді відсотків, не заслуговують на увагу, оскільки грошові кошти, внесені відповідачем на депозит до вказаної дати, та відсотки від них не були включені судами до вартості необґрунтованих активів. 
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що для з`ясування наявності правової підстави для звернення до суду із цим позовом необхідна наявність різниці між вартістю активів, набутих після 28 листопада 2019 року, та законними доходами особи, не заслуговують на увагу, оскільки за встановлених судами у цій справі обставин відсутності відомостей про здійснення відповідачем банківських операцій щодо зняття готівки у національній та іноземній валюті зі своїх депозитних рахунків, грошові суми на цих рахунках не могли вважатися джерелом законних доходів, за допомогою яких відповідач міг здійснювати внесення саме готівкових коштів на власні банківські рахунки у період після 05 грудня 2019 року у розмірі 2 300 800,00 грн та 35 481,42 доларів США. 
		 
		Разом із тим, оскільки у щорічних деклараціях ОСОБА_1 не відображено будь-яких доходів, окрім заробітної плати, а також, враховуючи відсутність інших доказів щодо походження спірних активів, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з недоведеності набуття відповідачем грошових коштів, що є предметом позову у цій справі, за рахунок законних доходів. 
		 
		Таким чином, суди встановили фактичні обставини, які підтверджують зв`язок набутих після 28 листопада 2019 року активів у вигляді грошових коштів у розмірі 2 300 800,00 грн та 35 481,42 доларів США з ОСОБА_1 як з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 ЦПК України різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. При цьому необґрунтованість таких активів відповідач належними та допустимими доказами не спростував. 
		 
		Доводи заявника про те, що розуміння і застосування судами попередніх інстанцій пункту 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України таким чином, що грошові кошти є набутими ним у власність у день їх внесення на банківський рахунок, фактично дозволило судам поширити дію Закону № 263-IX, який набрав чинності 28 листопада 2019 року, на період часу до 28 листопада 2019 року, коли в дійсності були набуті у власність спірні грошові активи, що, у свою чергу, є порушенням вимог статті 5 ЦК України щодо дії актів цивільного законодавства у часі та статті 58 Конституції України про незворотність дії закону у часі, є неспроможними, оскільки відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження набуття ним спірного активу у вигляді грошових коштів у розмірі 2 300 800,00 грн та 35 481,42 доларів США до набрання чинності Законом № 263-IX. Тому, врахувавши стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний, суди у цій справі правильно ототожнили момент внесення на банківський рахунок готівки, яка не відображена в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, і щодо законності походження якої відсутні розумні пояснення, з набуттям права власності на ці кошти, що не суперечить висновку про необґрунтованість набуття спірних активів у вигляді готівкових грошових коштів до звільнення відповідача з поліції 11 червня    2021 року та трансформованих у безготівкові грошові кошти вже після звільнення зі служби. 
		 
		Посилання ОСОБА_1 на те, що суди попередніх інстанцій застосували щодо нього завідомо недосяжний стандарт доказування, за якого він заздалегідь не мав перспективи отримати рішення суду на свою користь, що не узгоджується зі         статтею 6 Конвенції та має для нього серйозні наслідки, є неспроможними, оскільки у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (в результаті цивільного провадження in rem) суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони. Доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне є достатнім для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції. 
		 
		Аргументи заявника про те, що стягнення з нього в порядку глави 12 ЦПК України активів, щодо яких ставиться питання про визнання їх необґрунтованими, є «кримінальним» покаранням у розумінні статті 6 Конвенції, а отже, до нього мають застосовуватися усі визначені Конвенцією гарантії щодо кримінального обвинувачення, зокрема принцип презумпції невинуватості, не заслуговують на увагу, оскільки за своїм змістом цивільна конфіскація не є покаранням, адже спрямована на майно (речова конфіскація, in rem), а не на особу (особиста конфіскація, in personam). У наведеному рішенні від 12 грудня 2015 року у справі «Гогітідзе та інші проти Грузії» ЄСПЛ надав оцінку законності застосування механізму конфіскації майна поза межами кримінального обвинувачення, в тому числі вказав, що у випадку, якщо конфіскація була застосована незалежно від наявності кримінального обвинувачення, а була швидше результатом окремого «цивільного» (у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції) судового провадження, метою якого є повернення майна, набутого незаконним шляхом, такий захід, навіть якщо він передбачає безповоротну конфіскацію майна, незважаючи ні на що, кваліфікується як контроль за користуванням майном у розумінні другого абзацу статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (пункт 94). Крім того, ЄСПЛ визнає конфіскацію активів поза межами кримінального провадження такою, що не суперечить презумпції невинуватості, не порушує майнових прав і заборон покарання без закону (рішення у справах «М проти Італії», «Оторіно проти Італії», «Аркурі проти Італії», «Рієла та інші проти Італії», «Батлер проти Сполученого Королівства», «Уолш проти Сполученого Королівства»). 
		 
		Український інститут «цивільної» конфіскації об`єднує ознаки світових механізмів конфіскації без обвинувального вироку суду (англ. non conviction based forfeiture,      NCB - вилучити активи, раніше отримані як доходи з джерел, які неможливо законно обґрунтувати, та зменшити вигоду від використання посади задля отримання незаконних доходів) і механізм необґрунтованих активів (англ. unexplained wealth mechanism, UWM, основна функція - зобов`язати пояснити законне походження свого майна). 
		 
		У застосованій національним законодавством моделі «цивільної конфіскації» державні органи не повинні доводити зв`язок майна з предикатним злочином. У конфіскації в рамках кримінального процесу держава зобов`язана довести, що майно є або предметом, або засобом вчинення злочину. Чинне законодавство ж передбачає, що правоохоронні органи доводять, а суд вирішує на основі принципу «переваги доказів», що активи набуті чиновником прямо або опосередковано з незрозумілих джерел, не конкретизуючи, який саме злочин/інша неправомірна поведінка були джерелом отриманих доходів. 
		 
		Отже, оскільки у справі, яка переглядається, прокурором доведено відповідність набутого ОСОБА_1 у власність майна (грошових коштів) ознакам активу, визначеного статтею 290 ЦПК України, а також відсутність доказів законності джерел походження цих коштів, то суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову, навівши в оскаржуваних рішеннях достатні та обґрунтовані для такого висновку мотиви. 
		 
		Посилання заявника на те, що позов у цій справі пов`язаний із стягненням активів, набутих ним у шлюбі із ОСОБА_4 , а тому спірні активи мали статус спільної сумісної власності, однак у порушення вимог частини сьомої статті 290 ЦПК України позивач не подав до суду першої інстанції заяву про залучення ОСОБА_4 до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не може слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке. 
		 
		Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. 
		 
		Відповідно до частини сьомої статті 290 ЦПК України у разі якщо ухвалення судового рішення щодо визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може вплинути на права та обов`язки третіх осіб щодо таких активів, позивач зобов`язаний одночасно з пред`явленням позову повідомити про це таких третіх осіб і подати до суду заяву про залучення їх до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви мають бути додані докази про направлення копій заяви особам, про залучення яких як третіх осіб подана заява. 
		 
		Суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією із сторін у процесі. 
		 
		Процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53, частини сьомої статті 290 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін (див. постанову Верховного Суду                     від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18). 
		 
		Отже, при незалученні до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, скасування рішення суду можливе лише у виняткових випадках, оскільки такі особи не є суб`єктами спірних правовідносин, тому суд не вирішує питання про їх права та обов`язки. Судове рішення лише в майбутньому може вплинути на їх права та обов`язки щодо якоїсь із сторін у спорі, зокрема в разі пред`явлення до них регресного позову. Однак частина перша статті 352 ЦПК України вказує на випадок, коли своїм рішенням суд вирішив питання про їх права та обов`язки, а не вирішить у майбутньому. У зв`язку з цим важливо розмежовувати випадки, коли рішення суду порушує права осіб і коли рішення суду може зачіпати права таких осіб.
		 
		06 липня 2022 року під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції головуючий з`ясовував в учасників судового процесу думку щодо залучення інших осіб до участі у справі, на що представники сторін заявили про відсутність такої необхідності. 
		 
		Разом із тим відповідно до статті 54 ЦПК України, якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява. У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони. 
		 
		Згідно з частиною п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 
		 
		Таким чином, хоча, за загальним правилом, судове рішення в цій справі, яке не містить суджень про права та обов`язки ОСОБА_4 у спірних правовідносинах і яким вирішено спір про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави, не може бути оскаржено в апеляційному порядку  ОСОБА_4 у разі її незалучення судом першої інстанціїяк третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, однак при вирішенні іншої справи це рішення не матиме преюдиційного значення для неї як особи, яка не брала участі у цій справі. 
		 
		Схожу за змістом правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20 (провадження № 61-2790св23). 
		 
		Аргументи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статей 81, 290-292 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтями 3, 10 цього Кодексу (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України)також не заслуговують на увагу, оскільки наразі такий висновок сформований, зокрема у вищенаведеній постанові Верховного Суду від 04 жовтня  2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23). 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що норми законів України «Про прокуратуру» та «Про банки і банківську діяльність» не наділяють прокурора правом на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, на підставі запиту, а тому в силу          статті 78 ЦПК України докази, отримані у не передбаченому цим Кодексом порядку, мали бути визнані судами недопустимими, не заслуговують на увагу з огляду на таке. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. 
		 
		Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. 
		 
		Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		 
		Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми. 
		 
		Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу.Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом із тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє. 
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру, зокрема, покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу ІІІ ЦПК України. 
		 
		Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених ЦПК України (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). 
		 
		Пунктом 3 частини першої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», який є спеціальним законом, зокрема, у сфері збереження, захисту та розкриття банківської таємниці, передбачено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками, в тому числі, органам прокуратури України - на їхні запити щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, у тому числі операцій без відкриття рахунків, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - підприємця про: наявність рахунків, номери рахунків, залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу, ідентифікаційні дані контрагента (для фізичних осіб - прізвище, ім`я та по батькові, ідентифікаційний номер платника податку; для юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), номер рахунку контрагента та код банку контрагента. 
		 
		Зазначена вище норма Закону України «Про банки і банківську діяльність» не розмежовує можливість звернення органів прокуратури із запитом у кримінальних провадженнях або у інших справах, у яких ними здійснюється представництво інтересів держави. 
		 
		Під час судового розгляду встановлено, що інформація щодо ОСОБА_1 , яка становить банківську таємницю, отримана прокурором на підставі запиту, в межах передбаченої законом процедури та власних повноважень, при цьому, оскільки прокурор отримав відповідні докази самостійно, підстав для звернення до суду з відповідним клопотанням у нього не було. 
		 
		Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства, суди обґрунтовано визнали надані прокурором відповіді АТ «ПУМБ» від 10 травня 2022 року за                     вих. № КНО-07.8.6/529 БТ та АТ КБ «ПриватБанк» від 11 травня 2022 року за                        вих. № 20.1.0.0.0/7-220511/5311 разом з усіма додатками належними та допустимими доказами, оскільки вони одержані з дотриманням порядку, встановленого законом, і містять інформацію щодо предмета доказування. 
		 
		Отже, суди всебічно, повно та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. 
		 
		З огляду на викладене Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України. 
		 
		Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. 
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які з дотриманням вимог статей 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК Україниперевірили їх та обґрунтовано спростували, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). 
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). 
		 
		Оскільки виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції було зупинене ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2023 року, то необхідно поновити його виконання. 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. 
		 
		Рішення Вищого антикорупційного суду від 05 вересня 2022 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 29 березня 2023 року залишити без змін. 
		 
		Поновити виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 05 вересня 2022 року. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Суддя-доповідач  Є. В. Петров  Судді:А. І. Грушицький   І. В. Литвиненко   В. В. Пророк   В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...