Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 500/3925/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 08.02.2024. Зареєстровано: 09.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2024.
Дата набрання законної сили: 08.02.2024
Номер судового провадження: К/990/30017/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 лютого 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа №500/3925/22
		адміністративне провадження № К/990/30017/23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Білак М.В., 
		суддів: Губської О.А., Жука А.В.,
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 
		на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 січня 2023 року (головуючий суддя - Подлісна І.М.)
		та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року  (головуючий суддя - Заверуха О.Б., судді: Гінда О.М., Ніколін В.В.)
		у справі № 500/3925/22
		за позовом ОСОБА_1 
		до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області,
		про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
		 
		I. РУХ СПРАВИ
		 
		1.          31 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати неправомірним рішення №61011300016077 від 06 жовтня 2022 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання; зобов`язати видати йому посвідку на тимчасове проживання.
		2.          Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на території України постійно проживає з 2009 року, має цивільну дружину та п`ятьох дітей (шлюб укласти не може, визнати батьківство не може через відсутність паспорта/документу що підтверджує особу), однак через відсутність спеціальної процедури визнання особою без громадянства він не міг оформити своє проживання на території України, і тільки в 2021 році звернувся за отриманням документу, що посвідчує його особу та підтверджує законність проживання. Рішенням Державної міграційної служби України №0080171500077582 від 20 вересня 2022 року його визнано особою без громадянства. Зазначене рішення містить примітку, що особа, яку визнано особою без громадянства зобов`язана протягом десяти днів з моменту отримання цього рішення звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС за оформленням посвідки на тимчасове проживання. Вказує, що дотримався вказаного строку й після отримання рішення про визнання його особою без громадянства відповідно до статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» звернувся із заявою до відповідача про оформлення посвідки на тимчасове проживання. Зазначає, що 10 жовтня 2022 року отримав рішення відповідача №61011300016077 від 06 жовтня 2022 року, яким йому відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 2 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року (іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду). Вважає прийняте рішення неправомірним та таким що підлягає скасуванню, оскільки Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» містить вказівку, що звернутись за визнанням особою без громадянства особа може, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України. Вказує, що має право після звільнення з пункту тимчасового перебування іноземців на отримання посвідки на тимчасове проживання, оскільки його не змогли видворити з незалежних від нього причин.
		3.          Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
		4.          Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
		5.          Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		 
		II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		 
		6.          Судами попередніх інстанцій установлено, що 22 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до УДМС України в Тернопільській області з заявою про визнання особою без громадянства. 
		7.          Рішенням №0080171500077582 від 20 вересня 2022 року позивача визнано особою без громадянства відповідно до статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		8.          Зазначене рішення містить примітку, що особа, яку визнано особою без громадянства, зобов`язана протягом десяти днів з моменту отримання цього рішення звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС за оформленням посвідки на тимчасове проживання.
		9.          30 вересня 2022 року особа без громадянства ОСОБА_1 звернувся до відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС у Тернопільській області із заявою-анкетою №100178051 від 30 вересня 2022 року щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання. 
		10.          10 жовтня 2022 року позивач отримав рішення відповідача №61011300016077 від 06 жовтня 2022 року, яким йому було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 2 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року.
		11.          Згідно з висновком про відмову в оформленні та видачі посвідки на тимчасове проживання особі без громадянства ОСОБА_1 вирішено відмовити в оформленні та видачі посвідки на тимчасове проживання особі без громадянства ОСОБА_1 . Роз`яснено особі без громадянства ОСОБА_1 про можливість повторного звернення із заявою про оформлення та видачу посвідки на тимчасове проживання. 
		12.          Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі облікових даних УДМС України у Тернопільській області, 10 листопада 2017 року Заліщицьким PC УДМС у Тернопільській області прийнято рішення №199 про примусове повернення з України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		13.          Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2019 року в справі №607/25632/19, що набрало законної сили, примусово видворено за межі України громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 . Затримано громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 , з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України, строком на 6 (шість місяців). 
		14.          Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2020 року у справі №607/6743/20, яке набрало законної сили, продовжено строк затримання громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на строк шість місяців із поміщенням у Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України ДМС України. 
		15.          Рішенням УДМС у Тернопільській області від 17 листопада 2019 року ОСОБА_1 заборонено в`їзд на територію України строком на 5 років.
		16.          Не погоджуючись з рішенням про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
		 
		III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		17.          Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що на час звернення позивача із заявою-анкетою до відповідача для оформлення посвідки на тимчасове проживання щодо ОСОБА_1 діяли невиконані: рішення про примусове повернення від 10 листопада 2017 року, рішення про примусове видворення від 07 листопада 2019 року та рішення про заборону в`їзду на територію України від 07 листопада 2019 року, що згідно з підпунктом 2 пункту 61 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків, затвердженого, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322, є підставою для відмови в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що УДМС у Тернопільській області було прийнято обґрунтоване та законне рішення №61011300016077 від 06 жовтня 2022 року.
		 
		V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		 
		18.          У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає підставу касаційного оскарження пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах - підпункту 2 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2022 року та абзацу 2 частини двадцять другої статті 4, частини двадцять третьої статті 4, частини дев`ятнадцятої статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» як реалізації права визначеного відповідно до статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (відносно яких раніше приймалось рішення про примусове видворення, примусове повернення, заборону в`їзду, однак не були виконані через неможливість оформлення паспорту осіб) на оформлення посвідки на тимчасове проживання. 
		19.          В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що йому відмовлено в документуванні посвідкою на тимчасове проживання, при цьому його не було примусово видворено з незалежних від нього підстав та в подальшому визнано особою без громадянства. Разом з тим, отримавши статус особи без громадянства, позивач не може отримати документ, який підтверджує його особу та визначає правовий статус. Позивач вважає, що має підстави на оформлення посвідки на тимчасове проживання на території України відповідно до двох окремих норм закону, а саме: як особа, яку не було примусово видворено з незалежних від неї підстав та було звільнено з ПТПІ (частина вісімнадцята статті 4, частина шістнадцята статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства») та, як особа, яку було визнано особою без громадянства відповідно до статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (абзац 2 частини двадцять третьої статті 4, частина дев`ятнадцята статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»). Однак, реалізувати це право позивач не може через застосування відповідачем підпункту 2 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2022 року. Невиконані ж рішення, на переконання позивача, приймалися відносно громадянина Республіки Молдова, в той час як заява про оформлення посвідки на тимчасове проживання була подана позивачем як особою без громадянства. При цьому з прийняттям рішення про визнання позивача особою без громадянства він вважається таким, що законно перебуває на території України.
		20.          У поданому відзиві на касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області звертає увагу суду на те, що за дії невиконаних рішень уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду, іншої дії ніж як відмовити заявнику у видачі посвідки на тимчасове проживання суб`єкт владних повноважень вчинити не може. Окрім того, висновок Державної міграційної служби України про неможливість примусового видворення з України ОСОБА_1 не приймався, оскільки граничного строку перебування в ПТПІ (18 місяців) позивач не відбув.
		 
		VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		 
		21.          Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
		22.          Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року.
		23.          Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені   Конституцією   та законами України.
		24.          Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
		25.          Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		26.          Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
		27.          Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		28.          Відповідно до пункту 15 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» особа без громадянства - це особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.
		29.          Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом. 
		30.          В свою чергу, посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини першої статті 1 цього Закону).
		31.          Частиною вісімнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що особи, звільнені з пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на підставі рішення суду про скасування рішення про їх затримання або примусове видворення за межі України, або яких до завершення граничного строку перебування у таких пунктах не було примусово видворено за межі України з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їхнього походження або з інших причин, незалежних від таких осіб, визнаються такими, які на законних підставах тимчасово перебувають в Україні на період дії обставин, що унеможливлюють їх примусове видворення за межі України. 
		32.          Відповідно до абзацу 2 частини двадцять третьої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа, яка не може отримати паспортний документ у зв`язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, має право звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про визнання особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.
		33.          Згідно з частиною двадцять четвертою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» особи, яких визнано особами без громадянства в порядку, встановленому цим Законом, та які отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах, на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
		34.          У той же час, суди попередніх інстанцій помилково послались на положення абзацу 2 частини двадцять другої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в редакції, чинній з 29 грудня 2022 року, оскільки застосуванню підлягала редакція Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Незважаючи на те, що зміст вказаного положення на момент виникнення спірних правовідносин був ідентичним, однак, відповідав іншій частині вказаної статті, а саме: абзацу 2 частини двадцять третьої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який і підлягав застосуванню судами попередніх інстанцій. 
		35.          Частиною третьою статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій-п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
		36.          Відповідно до частини шістнадцятої статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною вісімнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, подана після завершення граничного терміну тримання у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, а також висновок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про неможливість примусового видворення з України іноземця або особи без громадянства з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною походження іноземця або особи без громадянства або з причин, що не залежать від таких осіб, після завершення строку тримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, або якщо технічну неможливість здійснити примусове видворення іноземця було з`ясовано раніше.
		37.          Згідно з частиною дев`ятнадцятою статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною двадцять другою статті 4 цього Закону, є заява особи, визнаної особою без громадянства, копія рішення про визнання особою без громадянства, виданого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, та письмове зобов`язання особи протягом 30 днів письмово повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про оформлення громадянства будь-якої держави.
		38.          Частиною першою статті 5-5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземець або особа без громадянства подає заяву про оформлення або продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання та відповідні документи, визначені цим Законом та Кабінетом Міністрів України, особисто або через свого представника на підставі довіреності до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
		39.          Відповідно до частини двадцять першої статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною, знищення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
		40.          Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, в свою чергу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року (далі - Порядок №322).
		41.          Відповідно до пункту 1 Порядку №322 посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
		42.          Посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства (пункт 5 Порядку №322).
		43.          Відповідно до пункту 21 Порядку №322 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
		44.          Згідно з підпунктом 13 пункту 33 Порядку №322 крім документів, зазначених у пункті 32, залежно від категорії іноземців та осіб без громадянства, визначених статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», подаються: для іноземців або осіб без громадянства, які звільнені з пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на підставі рішення суду про скасування рішення про їх затримання або примусове видворення за межі України чи яких до завершення граничного строку перебування у таких пунктах не було примусово видворено за межі України з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їх походження або з інших причин, незалежних від таких осіб, - довідка про утримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, яка видається на підставі висновку ДМС про неможливість примусового видворення з України іноземця або особи без громадянства з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їх походження чи з інших причин, що не залежать від таких осіб, після завершення граничного строку тримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, або якщо технічну неможливість здійснити примусове видворення іноземця було виявлено раніше.
		45.          Згідно з підпунктом 15 пункту 33 Порядку №322 крім документів, зазначених у пункті 32, залежно від категорії іноземців та осіб без громадянства, визначених статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», подаються: для осіб, які визнані особами без громадянства відповідно до статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»: письмове зобов`язання особи протягом 30 днів письмово повідомити ДМС про оформлення громадянства будь-якої держави.
		46.          Відповідно до підпункту 2 пункту 61 Порядку №322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду.
		47.          Верховний Суд наголошує, що згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.
		48.          Доповнення Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» статтею 6-1 як раз і мало на меті надати можливість незадокументованим особам, які не визнаються громадянами ані країни походження, ані країни проживання, отримати статус особи без громадянства та оформити документ, що посвідчує їх особу та підтверджує статус на території України. 
		49.          Відповідно до абзацу першого частини першої статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» заява про визнання особою без громадянства подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, повнолітньою дієздатною особою. 
		50.          Згідно з абзацом третім частини другої статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» протягом строку розгляду заяви про визнання особою без громадянства особа вважається такою, яка тимчасово перебуває на території України на законних підставах. 
		51.          Відповідна норма кореспондується з зазначеною вище частиною двадцять четвертою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», згідно якої особи, яких визнано особами без громадянства в порядку, встановленому цим Законом, та які отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах, на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
		52.          При цьому, особа, яка не має паспортного документу та незаконно перебуває на території України, звернувшись в порядку статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» з заявою про визнання її особою без громадянства, з моменту отримання довідки про звернення, що надає перебуванню на території України легального статусу, та згодом отримавши статус особи без громадянства, наділяється обов`язком оформити в подальшому посвідку на тимчасове проживання.
		53.          Таким чином, оскільки закон покладає на особу, яка отримала статус без громадянства, отримати посвідку на тимчасове проживання, відповідно ДМС необхідно забезпечити реалізацію оформлення такого документу, що видається такій особі та визначає її правовий статус на території України.
		54.          Тож, за умови отримання відмови в оформленні посвідки на тимчасове проживання для цієї особи вкотре виникає ризик штрафів, затримань, примусових видворень тощо. Адже вона знову стає такою, що незаконно перебуває на території України, не зважаючи на те, що прийнявши її в процедуру визнання особою без громадянства, держава надала їй можливість легально перебувати в країні на час розгляду її заяви.
		55.          За таких обставин, держава керуючись статтею 3 Конституції України, відповідно до якої людина є найвищою соціальною цінністю, повинна гарантувати не тільки право звернення й визнання особою без громадянства, але й його документування для виконання основної мети цієї процедури (оформлення документу, що підтверджує як особу, так і її правовий статус). Без такого документу втрачається суть даної процедури, оскільки особа не лише залишається без документу, а й мають місце ризики накладення адміністративних стягнень та позбавлення волі.
		56.          Разом з тим, з урахуванням змісту підпункту 2 пункту 61 Порядку №322 право на оформлення посвідки на тимчасове проживання особою, щодо якої діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду, є фактично таким, що неможливо реалізувати.
		57.          При цьому рішення про примусове повернення/видворення, заборону в`їзду на територію України, в свою чергу, також не можна виконати з огляду на відсутність у особи паспортного документу.
		58.          Викладене призводить до порушення гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод прав людини, породжує правову невизначеність та недовіру як до державних органів, так і до правової системи в цілому, адже Конституція України гарантує захист будь-якій особі чиї права порушуються або не визнаються.
		59.          Відповідно до міжнародних зобов`язань України у сфері без громадянства держава повинна забезпечити документування всіх осіб без громадянства, надаючи їм можливість оформити документ, який би посвідчив їх особу та правовий статус. 
		60.          Зокрема, статтею 25 Конвенції про статус апатридів передбачається, «орган чи органи влади, зазначені в частині 1, видають, або під власним наглядом забезпечують видачу апатридам документів або посвідчень, які зазвичай видаються іноземцям органами влади або за посередництва органів влади держав, громадянами яких вони є».
		61.          В той же час, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не містить підстав відмови у видачі посвідки на тимчасове проживання, а постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322, як нормативно-правовий акт, який прийнятий на виконання Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не може звужувати чи змінювати права, передбачені законом, адже з прийняттям змін, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» надав можливість звертатись шляхом процедури визнання осіб без громадянства особам незалежно від законності чи не законності перебування на території України.
		62.          В спірних правовідносинах судам попередніх інстанцій необхідно було враховувати процедуру, яку пройшов позивач для отримання статусу особи без громадянства та права, які він отримав з прийняттям його заяви про визнання особою без громадянства та з прийняттям рішення про визнання його особою без громадянства.
		63.          За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання неправомірним рішення Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області №61011300016077 від 06 жовтня 2022 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.
		64.          Щодо вимог про зобов`язання відповідача видати посвідку на тимчасове проживання в Україні, Верховний Суд зазначає таке.
		65.          Частина перша статті 2 КАС України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		66.          Разом з тим, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		67.          Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
		68.          При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		69.          Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		70.          Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		71.          Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання або обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка вирішення органу влади повинна бути чіткою та зрозумілою, як і можливі наслідки.
		72.          Європейський суд з прав людини також підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
		73.          Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		74.          Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		75.          Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
		76.          Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах. 
		77.          Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
		78.          Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2019 року в справі №420/1111/19.
		79.          В межах цієї справи та спірних правовідносин, з огляду на предмет правового регулювання для відповідача, як суб`єкта владних повноважень існувало лише два варіанти встановлених законодавством дій, як то прийняти рішення про видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні позивачу або відмовити у такій видачі. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач рішенням від 06 жовтня 2022 року №61011300016077 за наслідками розгляду поданої заяви позивача та документів на отримання посвідки на тимчасове проживання, відмовлено в оформленні та видачі такої посвідки на підставі підпункту 2 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року. 
		80.          Верховний Суд вважає, що механізм відновлення порушеного права позивача має бути застосований у ефективний спосіб, тобто такий, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
		81.          Таким чином, дослідивши доводи касаційної скарги та мотиви прийняття оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вважає, що суди дійшли помилкових висновків про правомірність та обґрунтованість спірного рішення відповідача. 
		82.          З огляду на викладене рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. 
		83.          Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		84.          З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 351, 356 КАС України, Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 січня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року №500/3925/22 - скасувати.
		 
		Ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. 
		 
		Визнати неправомірним рішення Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області №61011300016077 від 06 жовтня 2022 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання. 
		 
		Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області видати ОСОБА_1 посвідку на тимчасове проживання. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		 
		...........................
		 
		 
		...........................
		 
		 
		...........................
		М.В. Білак
		О.А. Губська
		А.В. Жук,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...