Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/503/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг.
Надіслано для оприлюднення: 09.02.2024. Зареєстровано: 10.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.02.2024.
Дата набрання законної сили: 08.02.2024
Номер судового провадження: 2395 Д

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 лютого 2024 року м. Харків Справа № 905/503/23 
		 
		Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А. , суддя Тарасова І.В.
		за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Реал-Тренд (вх.№2395 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 17.10.2023 (прийняте у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Курило Г.Є., повний текст складено 23.10.2023) у справі №905/503/23
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Реал-Тренд, м.Харків,
		до Фермерського господарства Меркурій, с.Рубці, Лиманський район, Донецька область,
		про 3 440 704,62 грн,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		В квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю Реал-Тренд звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Фермерського господарства Меркурій штрафу у розмірі 4 090 704,62 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу з відстрочкою поставки №Ф-9 від 06.12.2018.
		Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.10.2023 у справі №905/503/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства Меркурій на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Реал-Тренд суму штрафу в розмірі 172 035,23 грн, а також судовий збір в розмірі 51 610,57 грн. В інший частині позову відмовлено. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю Реал-Тренд з Державного бюджету України судовий збір в сумі 9 750,00 грн, сплачений на підставі платіжної інструкції №949 від 24.04.2023.
		Рішення суду обґрунтовано тим, що до матеріалів справи позивачем наданий акт звірки, складений між сторонами станом на 28.11.2019, підписаний представниками сторін та скріплений печатками, де зазначено, що станом на 28.11.2019 заборгованість на користь позивача складає 10 209 733,01 грн. Не сплаченою відповідачем залишилася сума штрафу у розмірі 3 440 704,62 грн. Відповідачем не надано доказів сплати штрафу у розмірі 3 440 704,62 грн, в зв`язку з чим суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення штрафу за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу з відстрочкою поставки №Ф-9 від 06.12.2018 є обґрунтованою. Разом з тим, у відзиві на позов відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій на підставі ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України. Суд врахував, що заборгованість зі сплати штрафних санкцій виникла до настання факту введення воєнного стану, однак, зважаючи на те, що господарська діяльність на теперішній час відповідачем не здійснюється та йому воєнними діями завдано значної матеріальної шкоди, частково штраф в розмірі 650 000,00 грн був відповідачем сплачений, попередня оплата за недопоставлений товар відповідачем позивачу повернута, тягар зі сплати штрафу буде невиправдано обтяжливим, а також виходячи з принципів верховенства права, суд дійшов висновку, що несправедливо покладати на відповідача сплату всього розміру штрафу, тому зменшив розмір штрафу до 5% від заявленої суми, а саме до 172 035,23 грн. 
		Товариство з обмеженою відповідальністю Реал-Тренд з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 17.10.2023 у справі №905/503/23 в частині відмови у стягненні заборгованості у сумі 3 268 669,30 грн, та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовну заяву у повному обсязі. 
		Скарга обґрунтована тим, що загальна сума боргу за договором купівлі-продажу з відстрочкою поставки № Ф-9 від 06 грудня 2018 року, яка підлягає стягненню із відповідача - ФГ Меркурій на користь позивача ТОВ Реал-Тренд складає 4 090 704,62 грн. З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, сума штрафу, який підлягає до стягнення, складає 3 440 704,62 грн. У свою чергу, судом першої інстанції даний штраф зменшений на підставі положення ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України до 5% від зальної суми. Проте, відповідачем у додатковій угоді №9 від 27.11.2019 було визнано суму штрафу у повному розмірі, тобто у розмірі 4 090 704,62 грн. Таким чином відповідач добровільно погодився на фіксування штрафу у твердій грошовій формі і на виконання умов додаткової угоди підписав відповідний акт звірки. Дана обставина є підтвердженням наявності суми заборгованості по штрафу у розмірі 4 090 704,62 грн та безспірності таких вимог.
		Звертає увагу суду, що відповідач по справі фактично не виконував свої зобов`язання за договором протягом 3 років (2020-2023 роки), а тому позивач зазнав збитків, як репутаційних, так і інфляційних. Більше того, усі докази, які надавалися відповідачем у справі в обґрунтування своєї позиції зводилися до того, що через акт військової агресії рф на території України, він зазнав пошкоджень та втрат. Разом з тим, відповідач до суду не надав жодного доказу неможливості виконання зобов`язань протягом 2020-24.02.2022 років, а також не надав доказів щодо добросовісності свої поведінки щодо намагань врегулювання спірної ситуації, погашення заборгованості частинами тощо. 
		Наголошує, що позивач не має монопольного становища на ринку і не примушував відповідача підписувати додаткові угоди і акти звірки, яким були зафіксовані штрафні санкції. Вказані дії відповідач робив добровільно і виходячи з умов свободи договору, чим самим визнав усю суму заборгованості і перевів її у визначений штраф у твердій грошовій формі, що фактично стало заборгованістю по договору. Саме з вказаних обставин позивач вважає, що судом неправомірно було застосовано положення ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України та надмірно зменшено штраф, який підлягає стягненню.
		17.12.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 15631), в якому останній проти апеляційної скарги заперечує, просить поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, прийняти відзив фермерського господарства Меркурій до розгляду, долучити до матеріалів справи, врахувати під час винесення рішення. Відмовити в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю Реал-Тренд у справі № 905/503/23 в повному обсязі, рішення Господарського суду Донецької області від 17.10.2023 у справі №905/503/23 залишити в силі. 
		Представник позивача у судовому засіданні залишив вирішення питання щодо поновлення пропущеного строку для подання відзиву на апеляційну скаргу на розсуд суду.
		Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача щодо поновлення строку подання відзиву на апеляційну скаргу, вважає, що клопотання слід задовольнити, з огляду на наступне.
		Відповідно до ч.1 ст.263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
		Частинами 2, 4 ст.119 ГПК України унормовано, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Реал-Тренд (вх.№2395 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 17.10.2023 у справі №905/503/23. Призначено справу до розгляду на "10" січня 2024 р. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу  до 08.12.2023, з доказами його надсилання апелянту. Встановлено учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо  до 08.12.2023.
		Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду від 22.11.2023 отримана відповідачем 07.12.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулось до суду. Відзив на апеляційну скаргу подано відповідачем через підсистему Електронний суд 17.12.2023, тобто з порушенням строку, встановленого судом.
		В обґрунтування поновлення пропущеного строку подання відзиву відповідач посилається на те, що апеляційну скаргу він не отримував, представник відповідача з 27.11.2023 по 10.12.2023 знаходився на практичних навчаннях та юридичному форумі благодійного фонду, який займається захистом прав постраждалих цивільних від збройної агресії рф, є працівником фонду за договором, ухвалу суду до кабінету відкритому в порталі Електронний суд не отримував, не мав можливості отримувати повідомлення за відсутності доступу до комп`ютера, на підтвердження чого надав квитки щодо вибуття у відрядження та прибуття із відрядження з міста Київ. 
		За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе поновити відповідачу строк подання відзиву на апеляційну скаргу.
		Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
		Представник відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. 
		Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06.12.2018 між Фермерським господарством Меркурій (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Реал-Тренд (покупець) був укладений договір купівлі-продажу з відстрочкою поставки №Ф-9, згідно з яким продавець зобов`язався у визначений сторонами строк передати у власність покупця пшеницю врожаю 2019 року (товар), на загальну суму договору за ціною, якістю і в кількості, зумовленими цим договором, а покупець зобов`язався оплатити і прийняти цей товар (п.1.1 договору).
		Відповідно до п.1.2 договору продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, вироблений продавцем, як с/г виробником, шляхом вирощування на відповідних с/г угіддях (земельних ділянках), правомірним користувачем яких є продавець, право користування якого підтверджено відповідними договорами оренди земельних ділянок, строк оренди яких перевищує 2018-2019 роки.
		Згідно з п.1.5 договору у раз загибелі (несхожості, низької схожості, низької врожайності) зернових культур, що є предметом цього договору, на вимогу покупця продавець беззастережно зобов`язується здійснити поставку інших с/г культур власного виробництва  зернових, олійних, бобових, технічних культур. При поставці інших с/г культур (право вибору поставки яких належить покупцеві) сторони складають додаткову угоду, де вказується кількість, ціна, сума, строки поставки такого товару. Поставку іншого товару в разі, якщо інше не буде визначено додатковою угодою, продавець зобов`язується здійснити на умовах, зазначених у цьому договорі. Поставка інших с/г культур за цим договором можлива також просто за домовленістю сторін. 
		Загальна сума цього договору становить 3 800 000,00 грн в тому числі 20% ПДВ (п.2.1 договору).
		За змістом п.3.1 договору продавець зобов`язується поставити товар на умовах СРТ  сертифікований зерновий склад  Філія Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України Ізюмський КХП, що знаходиться за адресою: Харківська обл., місто Ізюм, вулиця Некрасова, будинок 2, (відповідно до Інкотермс-2010), або інший зерновий склад за додатковою домовленістю сторін  для безпосередньої прямої передачі товару на особовий рахунок покупця (оформлення складської квитанції на зберігання на ім`я покупця) на таких зернових складах, минаючи потрапляння товару на особові рахунку інших осіб, в тому числі продавця. Право вибору зернового складу - базису поставки належить покупцеві. 
		Пунктом 3.3 договору передбачено, що остаточна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, повинна скласти величину, розраховану за такою формулою: загальна сума договору в т.ч ПДВ 20% розділити на ціну однієї тони товару, (формула розрахунку приведена в п.2.4, а при настанні обставин, передбачених п.2.6 договору  згідно формули, наведеної в п.2.6 договору).
		У відповідності до п.3.4 договору загальна кількість, що підлягає поставці за цим договором товару, згідно п.3.3 договору, має бути доставлена продавцем на базис поставки і прийнята зерновим складом для зарахування на особовий рахунок покупця в строк до 01.08.2019, що підтверджується відповідною оформленою зерновим складом на ім`я покупця складською квитанцією на зберігання на вказаний обсяг товару. Зазначений у цьому пункті строк є строком поставки товару.
		Відповідно до п.4.1 договору суму договору відповідно до п.2.1 договору, покупець сплачує продавцеві на умовах 100% передоплати в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в наступному порядку: суму в розмірі 1 900 000,00 грн в строк до 07.12.2018 (включно); суму в розмірі 1 900 000,00 грн в строк до 10.12.2018 (включно).
		Пунктом 5.3 договору передбачено, що покупець залишає за собою виключне право вимагати від продавця негайного (протягом 1 банківського дня з моменту отримання повідомлення продавцем) повернення суми отриманої передоплати в разі, якщо:
		- продавець допустив прострочення поставки товару (перевищив строк, визначений п.3.4 цього договору);
		- продавцем не були виконані зобов`язання, передбачені п.п.6.1 та 6.2 (з підпунктами) договору;
		- неможливості продавця здійснити поставку товару за цим договором в повному обсязі або частково (відповідні погодні умови, стан посівів, прогнозована врожайність, фінансово-економічний стан продавця, наявність судових процесів, ініційованих щодо продавця, порушення процедури банкрутства продавця, ліквідації або реорганізації продавця та інше);
		- порушення продавцем будь-яких інших зобов`язань за цим договором.
		Умовами п.5.3.1 договору передбачено, що право на вимогу щодо повернення передоплати виникає в покупця по відношенню до продавця: з моменту настання терміну поставки, негайно в разі встановлення обставин фактичної неможливості здійснення продавцем поставки товару, негайно в разі невиконання продавцем зобов`язань згідно п.п.6.1 та 6.2 (з підпунктами) договору, також встановлення обставин, які свідчать про порушення продавцем інших умов договору, про що останній письмово повідомляється.
		В разі настання обставин, які свідчать про фактичну неможливість продавця здійснити поставку товару за цим договором в повному обсязі або частково, в разі прострочення поставки товару відповідно до п.3.4 цього договору, невиконання зобов`язань відповідно до п.п.6.1 та 6.2 (з підпунктами) договору, також за неналежне виконання інших умов цього договору, що спричинило за собою пред`явлення покупцем вимоги про повернення передоплати, продавцю нараховується до оплати штраф в розмірі 25% від суми передоплати, що підлягає поверненню, який повинен бути оплачений продавцем в терміни, встановлені цим пунктом для повернення передоплати (п.5.3.2 договору).
		Відповідно до п.5.4 договору за несвоєчасну поставку або недопоставку товару, в зазначені в п.3.4 договору строки (за умови, що покупець не вимагав повернення отриманої передоплати), та/або неповернення на вимогу покупця суми передоплати (якщо така вимога була пред`явлена покупцем продавцю), продавець зобов`язується оплатити покупцеві штраф, в розмірі 50,0% від вартості не поставленого або недопоставленого в термін товару або неповерненої суми попередньої оплати. Право на застосування та на початок терміну нарахування штрафних санкцій виникає у покупця стосовно продавця з 01.09.2019.
		Цей договір складений в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін; вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що з нього витікають (п. 9.5 договору).
		Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств без зауважень та виправлень.
		На виконання умов укладеного договору купівлі-продажу з відстрочкою поставки №Ф-9 від 06.12.2018 у період з 07.12.2018 по 14.12.2018 позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти на загальну суму 3 800 000,00 грн, на підтвердження чого надано платіжні доручення: № 1436 від 07.12.2018 на суму 1 000 000,00 грн; № 1443 від 07.12.2018 на суму 900 000,00 грн; № 1459 від 11.12.2018 на суму 500 000,00 грн; № 1475 від 14.12.2018 на суму 500 000,00 грн; № 1479 від 14.12.2018 на суму 900 000,00 грн.
		13.02.2019 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору, якою збільшено загальну суму договору до 6 875 000,00 грн та внесено зміни щодо строків поставки.
		На виконання умов договору (з урахуванням додаткової угоди №1 від 13.02.2019) позивачем було перераховано відповідачу кошти в розмірі 3 075 000,00 грн, на підтвердження чого надано платіжні доручення: № 1785 від 13.02.2019 на суму 900 000,00 грн; № 1786 від 13.02.2019 на суму 900 000,00 грн; № 1787 від 13.02.2019 на суму 900 000,00 грн; № 1788 від 13.02.2019 на суму 375 000,00 грн
		19.06.2019 між сторонами було укладено додаткову угоду №2, якою зокрема збільшено загальну суму договору до 7 075 000,00 грн.
		На виконання умов договору (з урахуванням додаткової угоди №2 від 19.06.2019) позивачем було перераховано відповідачу кошти в розмірі 200 000,00 грн, на підтвердження чого надано платіжне доручення № 2431 від 21.06.2019.
		Також сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору, а саме: додаткова угода №3 від 05.07.2019, додаткова угода №4 від 08.07.2019, додаткова угода №5 від 16.07.2019, додаткова угода №6 від 06.08.2019, якими змінено умови поставки та склад поставки; додаткова угода №7 від 01.10.2019, якою зафіксовано невиконання умов договору №Ф-9 від 06.12.2019 у сумі 6 119 028,39 грн та необхідність сплати штрафу в розмірі 1 906 628,47 грн не пізніше 01.11.2019 (включно); додаткова угода №8 від 04.11.2019, якою змінено положення п.3.4 договору; додаткова угода №9 від 27.11.2019, якою зафіксовано невиконання умов договору №Ф-9 від 06.12.2018 в сумі 6 419 028,39 грн та необхідність сплати штрафу в розмірі 4 090 704,62 грн не пізніше 31.12.2019 (включно), а також внесено зміни в договір. Зокрема, змінена загальна сума поставки та визначено її у сумі 6 419 028,39 грн, також змінено строки поставки врожаю.
		Так, зокрема, відповідно до п.2 додаткової угоди №7 від 01.10.2019 сторони погодили, що продавець поверне шляхом безготівкового перерахування грошові кошти в сумі 6 119 028,39 грн, в т.ч. ПДВ 20% на поточний рахунок покупця в строк не пізніше 01 листопада 2019 року (включно) та сплатить штраф в сумі 1 906 628,47 грн в зв`язку з не поставкою товару. Сума штрафу повинна бути сплачена продавцем не пізніше 01 листопада 2019 року (включно).
		Пунктом 2 додаткової угоди №9 від 27.11.2019 узгоджено, що в зв`язку з недопоставкою товару, в зазначені в п.3.4 строки та відповідно до п.п.5.3 та 5.4 договору, продавець зобов`язується сплатити штраф в сумі 4 090 704,62 грн, що підтверджується підписаними між сторонами актом звірки взаєморозрахунків. Сума штрафу повинна бути сплачена продавцем не пізніше 31 грудня 2019 року (включно).
		На виконання умов договору (з урахуванням додаткової угоди №9 від 27.11.2019) позивачем було перераховано відповідачу кошти в розмірі 300 000,00 грн, на підтвердження чого надано платіжне доручення № 3431 від 29.11.2019.
		В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди: №10 від 08.01.2020, якою п. 5.4 договору викладений в новій редакції; №11 від 01.07.2020, якою зокрема змінено загальну суму договору на 10 509 733,01 грн, з яких 6 419 028,39 грн сума основного зобов`язання відповідача відповідно до договору, 4 090 704,62 грн погоджена продавцем сума штрафу відповідно до додаткової угоди №9 від 27.11.2019; №12 від 13.07.2020, якою змінено умови поставки та склад поставки; №13 від 16.07.2020, якою змінено умови поставки та склад поставки; №14 від 17.07.2020, якою змінено умови поставки та склад поставки; №15 від 14.09.2020, якою сторони зафіксували залишок невиконаного відповідачем зобов`язання з поставки товару на суму 5 540 295,39 грн, а також погодили строк перерахування суми передоплати в розмірі 500 000,00 грн до 30.09.2020; №16 від 27.05.2021, якою визначено, що загальна сума договору становить 5 840 295,39 грн, п. 4.1. договору доповнено підпунктом 4.1.4 в наступній редакції: "Суму за товар  соняшник та кукурудзи врожаю 2021 року в розмірі 500 000,00 грн у строк до 31.05.2021 (включно). 
		Всі укладені між сторонами додаткові угоди до договору №Ф-9 від 06.12.2018 підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств без будь-яких зауважень та виправлень.
		Позивачем було перераховано відповідачу кошти в розмірі 500 000,00 грн, на підтвердження чого надано платіжне доручення № 6113 від 28.05.2021, в призначенні платежу зазначено: оплата за соняшник, кукурудзу врожаю 2021р., зг.дог. К-П №Ф-9 від 27.05.2021, дод.угода №16 від 27.05.2021.
		На виконання умов договору (з урахуванням укладених додаткових угод) відповідачем було здійснено поставку пшениці 3 та 4 класу на загальну суму 1 539 936,82 грн в період 06.07.2019-22.07.2020, на підтвердження чого надано видаткові накладні: № 59 від 06.07.2019 на суму 205 920,80 грн; № 60 від 07.07.2019 на суму 210 525,58 грн; № 61 від 08.07.2019 на суму 99 706,62 грн; № 62 від 11.07.2019 на суму 98 819,92 грн; № 63 від 16.07.2019 на суму 288 896,45 грн; № 64 від 16.07.2019 на суму 5 232,26 грн; № 75 від 07.08.2019 на суму 52 102,24 грн; № 85 від 13.07.2020 на суму 70 534,79 грн; № 86 від 17.07.2020 на суму 217 501,19 грн; № 87 від 17.07.2020 на суму 68 999,99 грн; № 88 від 18.07.2020 на суму 71 101,79 грн; № 89 від 21.07.2020 на суму 74 503,79 грн; № 90 від 22.07.2020 на суму 76 091,40 грн
		Сторони не заперечують факт поставки товару за зазначеними видатковим накладними. 
		В подальшому відповідач повернув позивачу вартість недопоставленого товару в загальному розмірі 6 340 295,45 грн, на підтвердження чого надано платіжні інструкції: № 406 від 18.09.2020 на суму 500 000,00 грн; № 1017 від 19.07.2021 на суму 500 000,00 грн; № 1062 від 29.07.2021 на суму 200 000,00 грн; № 1131 від 01.09.2021 на суму 100 000,00 грн; № 1147 від 10.09.2021 на суму 200 000,00 грн; № 1304 від 10.11.2021 на суму 2 000 000,00 грн; № 1320 від 26.11.2021 на суму 2 840 295,45 грн
		Також відповідачем було частково сплачено позивачу штраф в розмірі 650 000,00 грн, на підтвердження чого надано платіжні інструкції: № 1373 від 24.12.2021 на суму 400 000,00 грн; № 22 від 26.01.2022 на суму 250 000,00 грн.
		Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
		Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
		Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Згідно із ст.526 ЦК України, яка кореспондується з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
		Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Згідно зі ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
		Статтею 663 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст.530 цього Кодексу.
		За змістом частин 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
		В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідачем у додатковій угоді №9 від 27.11.2019 було визнано суму штрафу у повному розмірі, тобто у розмірі 4 090 704,62 грн. Таким чином відповідач добровільно погодився на фіксування штрафу у твердій грошовій формі і на виконання умов додаткової угоди підписав відповідний акт звірки. Дана обставина є підтвердженням наявності суми заборгованості по штрафу у розмірі 4 090 704,62 грн та безспірності таких вимог.
		Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, позивач перерахував відповідачу на підставі укладеного між сторонами договору (з урахуванням укладених додаткових угод) суму попередньої оплати за товар в розмірі 7 875 000,00 грн, відповідач, в свою чергу, частково поставив товар на виконання умов договору на суму 1 539 936,82 грн та повернув позивачу вартість недопоставленого товару. 
		Визначення неустойки, що наведене в частині першій статті 549 ЦК України, передбачає як одну із умов для її застосування порушення зобов`язання, у зв`язку з чим суд зазначає про таке.
		Однією з підстав для виникнення зобов`язання є договір та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 цього Кодексу).
		Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України.
		Зміст договору, що є обов`язковим для виконання його сторонами (частина перша статті 629 цього Кодексу) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
		Частиною першою статті 548 цього Кодексу передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов`язання. Одна з цих умов передбачає забезпечення виконання зобов`язання (основного зобов`язання), якщо це встановлено договором або законом.
		Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).
		Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
		Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
		Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).
		При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
		ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.
		Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
		Так, законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина четверта статті 231 ГК України).
		Щодо застосування наведених положень статті 231 ГК України суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21: господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
		Зі змісту п.2 додаткової угоди №9 від 27.11.2019 до договору №Ф-9 від 06.12.2018 вбачається, що сторони погодились, що у зв`язку з недопоставкою товару, в зазначені в п.3.4 строки та відповідно до п.п. 5.3., 5.4 договору, продавець зобов`язується сплатити штраф в розмірі 4 090 704,62 грн не пізніше 31.12.2019 (включно).
		Додаткова угода №9 від 27.11.2019 підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками підприємств без зауважень.
		З матеріалів справи вбачається, що не сплаченою відповідачем залишилася сума штрафу у розмірі 3 440 704,62 грн, оскільки згідно платіжних інструкцій № 1373 від 24.12.2021 на суму 400 000,00 грн, № 22 від 26.01.2022 на суму 250 000,00 грн відповідачем позивачу було сплачено штраф на загальну суму 650 000,00 грн. 
		Разом з цим, відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити розмір штрафних санкцій на підставі ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
		Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
		За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
		Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		При цьому суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
		Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
		Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
		У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
		У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.
		Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
		Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
		Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
		Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
		А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.
		Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
		За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
		Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
		Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
		У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
		Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
		При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
		Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
		Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
		Різноманітність обставин (підстав та чинників), якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
		А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
		Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
		Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
		У зв`язку з викладеним суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
		Наведений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у cправі № 911/2269/22.
		В обґрунтування поданого клопотання, відповідач посилається на те, що внаслідок воєнних дій, які фактично розпочалися із дати початку збройної агресії рф щодо Держави Україна, громади Краматорського району Донецької області, до яких відносяться с.Рубці Лиманської ОТГ (місце реєстрації та фактичного ведення господарської діяльності відповідача), з 24.02.2022 та до даного часу знаходяться в зоні активних бойових дій, до вересня 2022 року, було окуповане збройними формуваннями рф; під час окупації внаслідок прямого влучання снаряду будівля, в якій знаходились адміністративні приміщення відповідача за адресою: Донецька область, Краматорський район, Лиманська ОТГ, село Рубці вул.Центральна б.3А зруйнована, разом із будівлею були знищені документи бухгалтерського, фінансового обліку, документи які підтверджували господарські операції, оргтехніка, яка містила документи в електронному форматі. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Лиманської ОТГ, та які використовує відповідач для вирощування сільгоспкультур, заміновані та непридатні для господарської діяльності. Внаслідок воєнних дій громади Краматорського району, до яких відносяться с.Рубці Лиманської ОТГ (місце реєстрації та фактичного ведення господарської діяльності відповідача), з 24.02.2022 та до даного часу знаходяться в зоні активних бойових дій, до вересня 2022 року було окуповане збройними формуваннями рф, було відсутнє електропостачання, газопостачання, водопостачання, транспортне сполучення, постійні артилерійські, ракетні обстріли та реальна загроза життю та здоров`ю. У вказаній ситуації опинився відповідач, який втратив можливість вести підприємницьку діяльність. Вищевказані події відбуваються на всій території України, негативно впливають до даного часу на життєдіяльність всіх фізичних та юридичних осіб, які знаходяться на території України, в тому числі на провадження підприємницької діяльності відповідачем. Тобто, як зазначає відповідач, фактично не одностороння відмова відповідача від виконання зобов`язань за договором стала причиною виникнення прострочення оплати згідно договору, а збройна агресія рф щодо Держави Україна, що згідно із розділом 8 договору є обставинами непереборної сили для позивача та відповідача у справі.
		На підтвердження наведених обставин відповідачем до матеріалів справи надано фото зруйнованих господарських будівель; лист Адміністрації державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України від 30.05.2023, за змістом якого всі наявні групи розмінування виконують завдання за призначенням, тому провести очищення земельних ділянок, які перебувають у користуванні ФГ Меркурій та розташовані на території Лиманської ОТГ від вибухонебезпечних предметів, не має можливості; довідку Краматорської державної адміністрації Донецької області, за змістом якої вбачається, що відповідно до витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань відкрито кримінальне провадження за №22022050000001702 від 30.06.2022 щодо пошкодження та захвату майна підприємства невстановленими особами з числа збройних сил російської федерації внаслідок проведення бойових дій та окупації села Рубці; витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань; лист Лиманської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області від 26.05.2023 відповідно до якого виконання заходів Плану обстеження та розмінування не розпочато, тому акти обстеження сільськогосподарських угідь на теперішній час відсутні; акт про пожежу від 19.07.2023 про причини вибуху у результаті влучання боєприпасів під час обстрілу; лист Лиманської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області від 25.08.2023 №до2822-02-07, в якому зазначено, що с. Рубці Лиманської МТГ Краматорського району Донецької області перебувало під окупацією з 16.04.2022 по 21.09.2022. 
		Враховуючи те, що відповідач посилається на скрутний фінансовий стан підприємства через неможливість здійснення господарської діяльності, оскільки територія ведення фермерського господарства знаходилася в окупації, а наразі перебуває в зоні проведення активних бойових дій, господарські будівлі та майно підприємства знищені, земельні ділянки на яких відповідач проводить свою господарську діяльність не розміновані, господарська діяльність на теперішній час відповідачем не здійснюється, частково штраф в розмірі 650 000,00 грн був відповідачем сплачений, попередня оплата за недопоставлений товар відповідачем позивачу повернута, наведені відповідачем обставини підтверджуються матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що несправедливо покладати на відповідача сплату всього розміру штрафу та обґрунтовано зменшив розмір штрафу до 5% від заявленої суми, що з урахуванням обставин справи, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення.
		Суд апеляційної інстанції також враховує наступне.
		Як вже зазначалось, умовами додаткової угоди №9 від 27.11.2019 зафіксовано невиконання відповідачем умов договору №Ф-9 від 06.12.2018 в сумі 6 419 028,39 грн та необхідність сплати штрафу в розмірі 4 090 704,62 грн не пізніше 31.12.2019 (включно). 
		Визначена сума штрафу у розмірі 4 090 704,62 грн складає 67% вартості непоставленого товару, за таких обставин обсяг відповідальності є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення та не відповідає принципам розумності, добросовісності та справедливості.
		При цьому колегія суддів вважає необґрунтованими твердження скаржника про те, що відповідач фактично не виконував свої зобов`язання за договором протягом 3 років (2020-2023 роки), а тому позивач зазнав збитків, як репутаційних, так і інфляційних; позивач не має монопольного становища на ринку і не примушував відповідача підписувати додаткові угоди і акти звірки, яким були зафіксовані штрафні санкції, з огляду на те, що, як вже зазначалось, воєнними діями відповідачу завдано значної матеріальної шкоди, тому додаткове стягнення штрафу (не основного боргу) у такому великому розмірі тільки погіршить і так складне становище відповідача.
		Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Донецької області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
		З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 17.10.2023 у справі №905/503/23 без змін як такого, що прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Керуючись статтями 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Реал-Тренд залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Донецької області від 17.10.2023 у справі №905/503/23 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. 
		 
		Повний текст постанови складено 09.02.2024 
		 
		Головуючий суддя Я.О. Білоусова
		 
		Суддя О.А. Пуль 
		 
		Суддя І.В. Тарасова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...