Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/21412/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано судом: 12.02.2024. Зареєстровано: 12.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2024.
Дата набрання законної сили: 23.02.2024
Номер судового провадження: 2-а/202/34/2024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  Справа № 202/21412/23
		Провадження № 2-а/202/34/2024 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		12 лютого 2024 року    Індустріальний районнийсуд м.Дніпропетровська вскладі:головуючого суддіБєльченко Л.А.,за участюсекретаря судовогозасідання УльянченкоА.Ю.,розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Дніпріадміністративну справуза позовом за позовом ОСОБА_1 доЧернівецького обласноготериторіального центрукомплектування тасоціальної підтримки, Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки,про скасуванняпостанови усправі проадміністративне правопорушення,
		 
		В С Т А Н О В И В : 
		 
		13.12.2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Чернівецького обласноготериторіального центрукомплектування тасоціальної підтримки про скасуванняпостанови усправі проадміністративне правопорушення.
		Ухвалою судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14.12.2023 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
		Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 18.01.2024 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 доЧернівецького обласноготериторіального центрукомплектування тасоціальної підтримкипро скасуванняпостанови усправі проадміністративне правопорушення в якості співвідповідача  Чернівецький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
		В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 22.11.2023 року начальником Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, полковником ОСОБА_2 відносно нього винесена постанова 2106 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 гривень.
		З даної постанови вбачається, що підставою для її прийняття слугував протокол про адміністративне правопорушення серії 5 №237 від 20.11.2023 року, в котрому зазначалось, що він, ОСОБА_1 , вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 210-1 КУпАП, а саме, будучи зареєстрованим та фактично проживаючим у м.Дніпрі, перебував у місті Чернівці без дозволу керівника ТЦК та СП, в котрому перебуває на військовому обліку, на виїзд з місця проживання у воєнний час.
		З цією постановою він не погоджується, оскільки вважає, що не допускав порушення вимог діючого законодавства та не скоював адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності.
		Позивач зазначає, що 20.11.2023 року він дійсно перебував у місті Чернівці в особистих справах та був зупинений працівниками Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. В подальшому, у супроводі працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 він прослідував до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення особистих даних, після чого ТВО начальника ВОМР п`ятого відділу Чернівецького РТЦК та СП відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення серії 5 №237 за частиною 2 статті 210 КУпАП. В даному протоколі зазначено, що ним, ОСОБА_1 допущено порушення вимог ч.4 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Проте, на думку позивача, така кваліфікація його дій працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 не відповідає вимогам діючого законодавства у зв`язку з наступним.
		Він, ОСОБА_1 , дійсно є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку в Індустріальному РТЦК та СП (м.Дніпро), але лише це, навіть при умові фізичного відвідування ним інших міст України, не може бути підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.
		Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії 5 №237, інкриміноване йому адміністративне правопорушення мало місце 20.11.2023 року, о 15-15 год., а згідно цього ж протоколу розгляд справи про адміністративне правопорушення повинен відбутися 22.11.2023 року, о 14-30 год., що вказує на те, що повідомлення його про розгляд справи про адміністративне правопорушення повинен відбутися 22.11.2023 року, о 14-30 год., що вказує на те, що повідомлення його про розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснено за очевидно менший ніж три доби строк.
		Статтею 210-1 КУпАП визначено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. В силу ч.2 ст.210-1 КУпАП повторне протягом року вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному3 стягненню, а аткож вчинення такого порушення в особливий період  тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб  від трьохсот до п1ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Стаття 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього, зокрема, частини 1 та 2 регламентують правила взяття на облік, частини 3 в 5  зняття з обліку при зміні місця проживання.
		Частиною 4 ст. 37 зазначеного Закону визначено, що у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов`язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних ат резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).
		З огляду на те, що ч.4 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу встановлює заборону виїзду військовозобов`язаних з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у воєнний час, підлягає застосуванню спеціальний закон, яким є Закон України «Про правовий режим воєнного стану», стаття 8 котрого передбачає заходи правового режиму воєнного стану.
		Одним з таких заходів є передбачена п.16 ч.1 ст.8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» заборона громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України.
		Аналогічна норма міститься в ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до котрої громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
		Втім, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» не містить визначення поняття місця проживання.
		Згідно ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування  житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання  житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особо отримує соціальні послуги.
		Аналіз зазначених законодавчих норм, на думку позивача, свідчить про те, що ч.4 ст.37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює заборону у воєнний час виїзду призовників, військовозобов`язаних та резервістів без дозволу керівника відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з місця проживання саме в розумінні зміни місця проживання.
		Крім того, позивач звертає увагу на те, що його притягнуто до адміністративної відповідальності за виїзд з місця проживання без дозволу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Із вищевказаного слідує, що законодавством встановлено заборону на зміну місця проживання без дозволу керівника ТЦК та СП, а не заборону на пересування територією України. Тому, на думку позивача, в даному випадку відсутні належні і допустимі докази того, що позивач, приїхавши 20.11.2023 року у м.Чернівці змінив своє постійне місце проживання, на що не мав дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
		Також позивач вважає, що відповідач, розглянувши справу про адміністративне правопорушення не врахував відсутність доказів винних дій позивача та безпідставно прийняв оскаржувану постанову.
		Беручи до уваги недоведеність його, позивача, вини у вчиненні адміністративного правопорушення та неправильну кваліфікацію відповідачем вчинених ним дій, вважає, що є наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови і закриття справи про адміністративне правопорушення.
		У зв`язку з викладеним, ОСОБА_1 , просив визнати протиправною та скасувати постанову №20106 від 22.11.2023 року, прийняту начальником Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, полковником ОСОБА_2 , а провадження у справі про адміністративне правопорушення за протоколом про адміністративне правопорушення серії 5 №237 від 20.11.2023 року закрити.
		Представники позивача в судовому засіданні просили задовольнити позов, відзначаючи, що до спірних правовідносин мають застосовуватись норми ч.6 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також п.16 ч.1 ст.8 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», які передбачаються заборону зміни місця проживання (перебування) без дозволу керівника відповідного ТЦК та СП.
		Разом з тим, у статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» викладені наступні визначення місця проживання та місця перебування. Місце проживання  житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, а якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги. Місце перебування  житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком не менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.
		У відповідності до пункту 3 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року №265, декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.
		З копії паспорта позивача (сторінка 12) вбачається, що він мав та має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відбитком штампу Індустріального РВ Дніпропетровського міського управління УМВС України в Дніпропетровській області від 26.11.2010 року.
		Таким чином, позивачем не було допущено зміни місця проживання (перебування), без дозволу керівника Індустріального ТЦК та СП під час дії правового режиму воєнного стану та з моменту оголошення загальної мобілізації.
		Представник Чернівецького обласноготериторіального центрукомплектування тасоціальної підтримки в судове засідання не з`явився.
		Від представника Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Гусениці М.В., через систему «Електронний суд» надійшов відзив, в котрому останній просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 з огляду на наступне.
		Зазначено, що 20.11.2023 року ОСОБА_1 було виявлено на території Чернівецької області. Згідно даних, що внесені в паспорт громадянина України, місцем реєстрації ОСОБА_1 є м. Дніпро Дніпропетровської області. 
		Пункт 16 ч.1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачає обмеження конституційних прав громадян щодо пересування та перебування, зокрема, передбачає заборону громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби. Також, ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює заборону виїзду військовозобов`язаних з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у воєнний час, підлягає застосуванню спеціальний закон, яким є Закон України «Про правовий режим воєнного стану», стаття 8 якого передбачає заходи правового режиму воєнного стану. Однак, ОСОБА_1 не звертався до Індустріального РТЦК та СП за відповідним дозволом, що передбачений вищевказаними нормами закону. Будь-яких документів щодо його перебування на території Чернівецького району не надав. 
		В діях позивача вбачався склад адміністративного правопорушення передбаченого ст.210-1 ч.2 КУпАП, - порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яка носить бланкетний характер та відсилає до норм Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу.
		Враховуючи наведене, уповноваженою посадовою особою т.в.о. начальника ВОМР п`ятого відділу Чернівецького РТЦК та СП старшим лейтенантом А.Гуцулом складено адміністративний протокол від 20.11.2023 року. При цьому, заперечень у позивача щодо складання у відношенні нього протоколу не було. Відповідно до поданих пояснень встановлено, що ОСОБА_1 тільки висловив своє суб`єктивне бачення обставин, без будь-яких мотивів, а саме - не згідний. При цьому позивач особисто під підпис повідомлений про дату розгляду адміністративної справи, клопотань про перенесення чи відкладення розгляду справи не надходило.
		22.11.2023 року ОСОБА_1 на розгляд адміністративної справи не прибув, клопотань про відкладення (на час розгляду) чи подання додаткових доказів не подав, у зв`язку з чим уповноваженою особою Чернівецького РТЦК та СП проведено розгляд справи без участі позивача. Заперечень від позивача щодо визначення дати розгляду справи не надходило. Клопотання позивача від 29.11.2023 року про відкладення розгляду справи надійшло на адресу Чернівецького РТЦК та СП 04.12.2023 року, тобто після винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.
		Уповноваженою особоюЧернівецького РТЦКта СПу відношенні ОСОБА_1 проведено розглядадміністративної справи,за наявнимидоказами втому числіпояснень щоподані доматеріалів адміністративноїсправи.Будь-якихдоказів щодозакриття адміністративноїсправи ненадано.При цьому,винуватість ОСОБА_1 у вчиненніправопорушення,передбаченого ч.2ст.210-1КУпАП,підтверджувалась належнимита допустимимидоказами,наявними вматеріалах справи,а саме:протоколом серії№5/237від 20.11.2023року; копією паспорта громадянина України; копією Військового квитка НОМЕР_1 .
		Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення з`ясовано обставини, передбачені ст. 280 КУпАП. Дослідивши та оцінивши докази в справі, дійшовши висновку, що винуватість позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 210-1 КУпАП, доведена повністю зібраними по справі доказами в розумінні ст. 251 КУпАП, котрі оцінено у відповідності до норм ст. 252 КУпАП за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. 
		Враховуючи обставини справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, прийнято рішення про необхідність застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, за якою кваліфіковано його діяння. Копію постанови 27.11.2023 року направлено позивачу та отримано останнім 01.12.2023 року, що узгоджується з вимогами ст. 285 КУпАП. 
		Представник відповідача звертає увагу на те, що посилання позивача про те, що він не проживає на території Чернівецького району, тому не потрібно отримувати дозвіл є надуманим, бездоказовим та не підтверджується допустимими доказами, оскільки, ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює заборону виїзду військовозобов`язаних з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у воєнний час. Статтею 2 Закону №2232-XII визначено, що проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. 
		Згідно п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, серед іншого, здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку. Отже, окремі обов`язки щодо мобілізації на військову службу за призовом покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
		Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», визначено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Практика діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо забезпечення функціонування системи військового обліку показує, що на даний час, існує окрема категорія військовозобов`язаних, які різноманітними способами (в тому числі і виїзду за межі адміністративно-територіальної одиниці в якій вони зареєстровані без відповідного дозволу військового комісара як передбачено нормами ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п.16 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану») намагаються ухилитися від військового обліку або максимально ускладнити процес уточнення їх облікових ознак та заплутати дії посадових осіб, які здійснюють військовий облік. Дії таких військовозобов`язаних спрямовані на максимальне ускладнення процесу їхнього оповіщення, виклику до відповідних ТЦК та СП, а також унеможливлення призначення до складу команд. Такі дії являють собою істотну суспільну небезпеку, оскільки негативно впливають на обороноздатність держави і спрямовані проти порядку управління в Україні. 
		Представник Чернівецького районноготериторіального центрукомплектування тасоціальної підтримкивважає,щоненалежними доказами у справі надання позивачем до суду проїзних документів, інформації про телефонні дзвінки, психологічний тиск тощо. Зазначені докази не стосуються предмету доказування як у справі щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, так, і у справі щодо оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, адже предметом є «порушення правил військового обліку що полягав у відмові від проходженні військово-лікарської комісії». Тому вважає, що вимоги позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 є безпідставними та задоволенню не підлягають.
		Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що начальником Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, полковником ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 складено постанову 2106 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 гривень.
		З даної постанови вбачається, що підставою для її прийняття слугував протокол про адміністративне правопорушення серії 5 №237 від 20.11.2023 року, в котрому зазначалось, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 210-1 КУпАП, будучи зареєстрованим та фактично проживаючим у м.Дніпро перебував у місті Чернівці без дозволу керівника ТЦК та СП, в котрому перебуває на військовому обліку, на виїзд з місця проживання у воєнний час.
		В даному протоколі зазначено, що ОСОБА_1 допущено порушення вимог ч.4 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. 
		Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
		Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюютьсястаттями 279-1-279-8цього Кодексу.
		Статтею 210-1КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
		Згідно ч.2 ст.210-1 КУпАП повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		За нормативними правилами ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
		Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
		Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
		Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за виїзд з місця проживання без дозволу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
		Стаття 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього, зокрема, частини 1 та 2 регламентують правила взяття на облік, частини 3 і 5 - зняття з обліку при зміні місця проживання.
		Частиною 4 вказаної норми встановлено, що у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов`язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).
		З огляду на те, що ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює заборону виїзду військовозобов`язаних з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у воєнний час, підлягає застосуванню спеціальний закон, яким є Закон України «Про правовий режим воєнного стану», стаття 8 якого передбачає заходи правового режиму воєнного стану.
		Одним з таких заходів є передбачена п. 16 ч. 1 ст. 8 заборона громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України;
		Аналогічна норма міститься в ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якої громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
		Згідно ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
		Аналіз зазначених законодавчих норм свідчить про те, що ч. 4 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює заборону у воєнний час виїзду призовників, військовозобов`язаних та резервістів без дозволу керівника відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з місця проживання саме в розумінні зміни місця проживання.
		Таким чином, законодавством встановлено заборону на зміну місця проживання без дозволу керівника ТЦК та СП, а не заборону на пересування територією України.
		Належних і допустимих доказів того, що позивач ОСОБА_1 , приїхавши до Чернівецької області, змінив своє постійне місце проживання, на що не мав дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідачем до суду першої інстанції не надано.
		Як встановлено, ОСОБА_1 перебував у м. Чернівці у робочому відрядженні. Проте відповідач на це питання не звернув уваги. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		З оглядуна встановлене, Чернівецькимобласнимтериторіальним центромкомплектуваннятасоціальної підтримкита Чернівецькимрайонним територіальнимцентром комплектуваннята соціальноїпідтримки недоведено правомірністьдійначальника Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, полковника ОСОБА_2 , як суб`єкта владних повноважень, тому суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210-1 КУпАП.
		За приписами п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності складу адміністративного правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.
		Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
		Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови 2106 від 22.11.2023 року, складеної начальником Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, полковником Миронець Ю.В. відносно ОСОБА_1 , та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення в зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
		Керуючись ст.ст. 5, 6, 9, 73, 242-244, 246 КАС України, суд -
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Адміністративний позов  ОСОБА_1 задовольнити.
		Скасувати постанову 2106 від 22.11.2023 року, винесену начальником Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, полковником Миронцем Ю.В., про накладення на  ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 гривень за ч. 2 статті 210-1 КУпАП.
		Справу про адміністративне правопорушення відносно  ОСОБА_1 за ч. 2 статті 210-1 КУпАП закрити.
		На рішення може бути подана апеляційна скарга до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                         Бєльченко Л.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...