Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 502/2611/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; споживчого кредиту.
Надіслано для оприлюднення: 12.02.2024. Зареєстровано: 13.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2024.

Номер судового провадження: 2/509/2107/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 502/2611/19
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		   08 лютого 2024 року                             смт Овідіополь
		 
		            Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
		головуючого судді Бочарова А.І.
		при секретарі Сірман Г.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Овідіополь цивільну справу за позовом
		Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
		до
		ОСОБА_1 ,
		ОСОБА_2 
		про
		стягнення заборгованості,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		   23.12.2019 року Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому зазначив, що відповідно до укладеногокредитно-заставного договору №OD30AE00000078 від 14.02.2008 р. Позичальник - ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 18248,31 доларів США, та вона, у свою чергу, зобов`язувалася повернути надані їй грошові кошти у строк, не пізніше 13.02.2013 року, та сплатити позивачу відсотки за користування ними. 14.02.2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, яким ОСОБА_2 зобов`язався відповідати перед позивачем за порушення Позичальником його обов`язків за кредитно-заставним договором №OD30AE00000078 від 14.02.2008 року у повному обсязі. Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором він виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Натомість відповідачі свої обов`язки за вказаними договорами не виконують, в зв`язку з чим станом на 18.09.2019 року їх заборгованість перед позивачем за кредитно-заставнимдоговором складає 118368,67 доларів США: 16430,44 доларів США - за тілом кредиту, 3964,33 доларів США - за відсотками за користування кредитом, 694,32 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 97279,58 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. В зв`язку з викладеним та враховуючи, що діючим законодавством не передбачений обов`язок кредитора вимагати від боржника повернення всієї суми боргу, АТ КБ «ПриватБанк» просить суд заявлені ним позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідачів заборгованість за тілом кредиту у сумі 16430,44 доларів США.
		   Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.11.2020 р., ухваленому у справі за вищевказаним позовом, позовні вимоги задоволені повністю.
		   Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», заборгованість за кредитним договором №OD30AE00000078 від 14.02.2008 р. у сумі 16430,44 доларів США, що за курсом НБУ від 18.09.2019 р. складає 406817,69 грн.
		   Стягнуто з ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», судовий збір у сумі 3051,13 грн.
		   Стягнуто з ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», судовий збір у сумі 3051,13 грн.
		   31.07.2023 р., представник ОСОБА_2 - адвокат Писаний Д.О. звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, що відповідачі не були належним чином повідомлені про день і час судового слухання, а також зазначив, що заочне рішення суду є незаконним та необґрунтованим, відповідачі були позбавлені можливості взяти участь у змагальному процесі та довести безпідставність позову. 
		   Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 серпня 2023 року, ухвалену у справі за вищевказаним позовом, заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 листопада 2020 року по справі № 502/2611/19за позовною заявою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати і передати справу до канцелярії суду для подальшого автоматичного розподілу.
		   За результатами автоматичного розподілу, головуючим суддею у справі №502/2611/19 став суддя Овідіопольського районного суду Одеської області Бочаров А. І.
		   05.10.2023 року представник Відповідачів  адвокат Д. О. Писаний подав до суду заяву про застування строку позовної давності та відзив на позовну заяву. Заява про застосування строку позовної давності обґрунтована тим, що строк виконання остаточного зобов`язання за Кредитно-заставним договором №OD30AE00000078 від 14.02.2008 р. закінчився 13.02.2013 р., а отже, кінцева дата строку позовної давності за вказаними зобов`язаннями мала становити 13.02.2018 року, оскільки за умовами договору встановлено строк позовної давності в 5 років. Позивач пропустив строк позовної давності, оскільки звернувся із позовом 23.12.2019 року. У Відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 заперечував проти позову в зв`язку з тим, що Позивач пропустив строки позовної давності щодо пред`явлення вимог до поручителя. Обґрунтовуючи ці твердження тим, що за умовами Договору поруки від 14.02.2008 року порука за цим договором припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитно-заставним договором №OD30AE00000078 від 14.02.2008 року. Згідно із Кредитно-заставним договором №OD30AE00000078 від 14.02.2008 року та Додатком 1 до нього «Графік погашення кредиту» останнім днем повернення кредиту  13.02.2013.Отже, останнім днем звернення із позовною заявою банку до ОСОБА_2 мав бути 14.02.2018 р. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду 23.12.2019 року, тобто з пропущенням строку позовної давності. Виходячи із вищезазначеного, представник Відповідачів просив суд відмовити у задоволенні позову Позивача у повному обсязі внаслідок застосування строку позовної давності.
		   Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 січня 2024 року у справі №502/2611/19 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 11 годину 30 хвилин 08.02.2024 року.
		   В судове засідання Позивач та його представник не з`явилися, але Позивач звернувся до суду з заявою про розгляд справи у його відсутність. Позивач підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
		   В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_3 проти позову заперечував, надав пояснення аналогічні викладених у заяві про застосування строку позовної давності та відзиву на позовну заяву, просив суд застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		   Суд дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню із наступних підстав.
		   Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		   Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оскарженні.
		   Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		   За ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		   Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими для виконання сторонами.
		   Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		   Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		   Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		   У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
		   Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
		   Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
		   Судом встановлено, що 14.02.2008 р. між Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитно-заставний договір №OD30AE00000078, згідно умовами якого АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язувався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 18248,31 доларів США, та вона, у свою чергу, зобов`язувалася повернути надані їй грошові кошти у строк, не пізніше 13.02.2013 року, та сплатити банку відсотки за користування ними.
		   Суд виходить із презумпції правомірності правочину - вищезазначеного кредитного договору сторін у цій справі (ст. 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості договору (ст. 629 ЦК України).
		   Оскільки, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		   Згідно з пунктом 3.2 кредитно-заставного договору №OD30AE00000078 від 14.02.2008 р. Банк надає кредит на базових умовах, що визначені у статті 17.1 Договору.
		   Пунктом 3.3 кредитно-заставного договору №OD30AE00000078 від 14.02.2008 р. встановлено, що Банк може видати Позичальнику кредит, обравши, на власний розсуд, будь-який із наступних способів його видачі:
		   - видати кредит в порядку, визначеному статтею 17.4 Договору;
		   - видати кредит готівкою через касу Банку;
		   - видати кредит, перерахувавши відповідні кошти на рахунок Позичальника.
		   У відповідності зі статтями 4.4 та 17 кредитно-заставного договору №OD30AE00000078 від 14.02.2008 р. Банк надає позичальнику кредит у розмірі 18248,32 доларів США для придбання позичальником автомобіля марки «TOYOTA CAMRY» з нарахуванням процентів за користування кредитом у розмірі 10,56 річних. Позичальник зобов`язується щомісячно сплачувати заборгованість згідно з Графіком погашення кредиту (Додаток 1 до Кредитно-заставного договору №OD30AE00000078 від 14.02.2008 року) з 14 по 18 число кожного місяця, до складу щомісячної заборгованості входять платежі за винагороду (у випадку її наявності), процентами та Кредитом. Остаточною датою погашення кредиту встановлено 13.02.2013 року.
		   Факт отримання кредиту ОСОБА_1 не заперечувався та жодних доказів, які б спростовували факт надання банком кредиту у розмірі 18248,31 доларів США на користь ОСОБА_1 суду не було надано.
		   Як вбачається з розрахунку заборгованості, доданої до позовної заяви, ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком банка станом на 18.09.2019 року склала 118368,67 доларів США: 16430,44 доларів США - за тілом кредиту, 3964,33 доларів США - за відсотками за користування кредитом, 694,32 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 97279,58 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. В позовній заяві банк просить суд стягнути з Відповідачів заборгованість за тілом кредиту у сумі 16430,44 доларів США.
		   Проте, 05.10.2023 року від ОСОБА_1 до суду першої інстанції надійшла заява про застосування строку позовної давності, в якій вона просила застосувати строки позовної давності, про що в судовому засіданні наголошував представник відповідача.
		   Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
		   Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		   Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
		   Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
		   У статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
		   Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
		   Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		   За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
		   Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
		   Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		   У даному кредитно-заставному договорі пунктом 14.11 установлено позовну давність тривалістю в п`ять років.
		   Згідно додатку № 1 до кредитно-заставного договору №OD30AE00000078 від 14.02.2008 рокутермін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до Графіка погашення кредиту не пізніше 13 лютого 2013 року, тобто строку спливу позовної давності починається з 14 лютого 2018 року.
		   У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		   У відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		   Відповідно до положень пункту 3 розділу Х Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року за № 55-XII, яка належить до актів конституційного законодавства, та положень статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 рокуза № 1906-IV, в Україні закріплено принцип пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права, відповідно до яких, в разі, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, - то застосовуються правила міжнародного договору.
		   07.07.1997 року Верховною Радою України прийнято закон України за N 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», які відповідно до положень статті 9 Конституції України стали частиною національного законодавства України.
		   В свою чергу, відповідно до положень Протоколу № 1 до цієї Конвенції, не можуть застосовуватися норми внутрішньодержавних нормативно-правових актів (за винятком норм конституційних актів), що суперечать цим положенням.
		   Крім того, відповідно до положень статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналась згідно Указу Президії Верховної Ради Української РСР «Про приєднання Української Радянської Соціалістичної Республіки до Віденської конвенції про право міжнародних договорів» від 14 квітня 1986 року за № 2077-XI, яка також є частиною внутрішнього законодавства України, не можна посилатись на положення внутрішнього права України, як на виправдання для невиконання умов Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року і протоколів до неї.
		   Згідно положень статті 32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, юрисдикція Європейського суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування цієї Конвенції та протоколів до неї.
		   Вищезазначені тлумачення містяться у рішеннях, що постановляє Європейський суд з прав людини. Відповідно до положень статті 46 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Україна, як сторона цієї Конвенції, зобов`язалась виконувати рішення Європейського суду з прав людини.
		   Положеннями статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV, Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року та практику Європейського суду з прав людини визнано джерелом права в Україні та покладено на суди обов`язок при здійсненні судочинства застосовувати у своїх рішеннях тлумачення Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, які надані Європейським судом з прав людини.
		   В положеннях пункту 53 Рішення по справі «Сичов проти України» (справа за заявою № 4773/02) Європейський суд з прав людини зазначає, що держава несе відповідальність за недотримання своїх обов`язків, передбачених положеннями статті 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, щодо забезпечення збереження, закріплених цією Конвенцією та Протоколом № 1 до неї, прав та свобод на національному рівні для кожного, хто знаходиться під їх юрисдикцією.
		   Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
		   Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
		   Як роз`яснено в абзаці 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
		   Таким чином відмова в задоволенні позову внаслідок пропуску строку позовної давності є підставою для відмови в позові в разі доведеності позовних вимог.
		   За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
		   При цьому норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
		   Як вбачається із матеріалів справи, Позивач звернувся до суду із позовною заявою 23.12.2019 року, тобто з пропущенням строку позовної давності.
		   Жодних об`єктивних підстав, що перешкоджали б позивачу для звернення до суду в межах строку позовної давності не було встановлено.
		   Відповідачем ОСОБА_1 по справі заявлено про застосування позовної давності.
		   Зі свого боку позивачем не заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності та не наведено поважних причин його пропуску.
		   За наведеного вище суд вбачає підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вирішення спору в цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та дійшов висновку про відмову позивачеві у задоволенні позовних вимог заявлених до ОСОБА_1 повністю.
		   Щодо позовних вимог до ОСОБА_2 то судом встановлено, що 14 лютого 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №OD30AE00000078/р1 згідно якого, ОСОБА_2 виступив поручителем за виконання позичальником перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитно-заставним договором від 14.02.2008 року за №OD30AE00000078.
		   У пункті 12 договору поруки від 14 лютого 2008 року сторони визначили строк чинності поруки, погодивши, що порука ОСОБА_2 припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитно-заставним договором №OD30AE00000078від 14.02.2008 року.
		   Кінцевим терміном повернення кредиту є 13.02.2013 року, отже договір поруки припинив свою чинність 14 лютого 2018 року.
		   Частиною четвертою статті 559 ЦК України передбачено три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя.
		   Строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
		   Зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.
		   Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц (провадження № 4-680цс19) зазначила: «36. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання ( від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15)».
		   Аналіз положень частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
		   Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
		   З наведеного вбачається, що порука це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.
		   Аналізуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом 23 грудня 2019 року, а перебіг позовної давності почав спливати з 14 лютого 2018 року, суд дійшов висновку про те, що АТ КБ "Приватбанк" звернувся до суду з пропущенням строку позовної давності.
		   Застосування позовної давності є підставою для відмови у позові, тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_2 є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
		   Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову, відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати позивачу не відшкодовуються.
		   На підставі викладеного, керуючисьст.ст. 12, 13, 76-82, 141,258, 259, 263-265, 267, 268, 279, 352 ЦПК України, ст.ст. 204,207,256, 257, 258, 259, 261, 266,267, 526, 527, 549, 626, 629, 631,634, 1046, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		   В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості  відмовити.
		   Рішення може бути оскаржено шляхом подачі безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
		 
		            Суддя      А.І.Бочаров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...