Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 717/824/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2024.
Дата набрання законної сили: 06.02.2024
Номер судового провадження: 51-3567км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022262100000060

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		06 лютого 2024 року
		м. Київ
		справа № 717/824/22
		провадження № 51- 3567км23
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючого                                                ОСОБА_1 ,                
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,     
		за участю:
		секретаря судового засідання                ОСОБА_4 ,            
		прокурора                                                     ОСОБА_5 ,
		засудженого                                                 ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		захисника                                                   ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 23 лютого 2023 року у  кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022262100000060, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України 
		(далі  - КК України).
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Кельменецького районного суду Чернівецької області від 23 грудня 2022  року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у  виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.
		Вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
		Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 23 лютого 2023 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
		Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 27 березня 2022 року близько 20:00  на вулиці Садовій у кімнаті будинку АДРЕСА_1 , діючи умисно, протиправно, з метою заподіяти тілесні ушкодження завдав не менше 12-ти ударів кулаками, ногами та дерев?яним табуретом в обличчя, по голові, руках, ногах та тулубові ОСОБА_8 , заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпечності для життя в момент їх спричинення у вигляді закритої внутрішньочерепної травми із забоєм речовини головного мозку, від яких настала смерть потерпілого.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо нього  скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки він діяв в  умовах необхідної оборони. При цьому вказує, що стороною обвинувачення не  доведено його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, належними та допустимими доказами. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив його право на захист, оскільки апеляційний розгляд проведено без його участі і його не було допитано. Вказує, що апеляційним судом порушено вимоги ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) щодо безпосередності дослідження доказів. Також зазначає, що апеляційний суд не перевірив всіх доводів, зазначених в апеляційних скаргах його та захисника, не  надав на них аргументованих відповідей, не провів аналізу та оцінки обставин кримінального провадження.
		Прокурор ОСОБА_9 подав письмові заперечення, в яких просить залишити без задоволення касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 , а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Засуджений ОСОБА_6 , його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити. 
		Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу засудженого необґрунтованою і  просила залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
		Заслухавши доповідь судді, доводи сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
		Згідно ж із вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Наведені вимоги судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано в повному обсязі.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК України.
		При цьому суд першої інстанції дослідив і послався у вироку на:
		-показання обвинуваченого ОСОБА_6 , котрий вину в пред`явленому йому обвинуваченні не визнав, показав, що ОСОБА_8 був його давнім знайомим та заходив до нього в гості дивитись новини. 27 березня 2022 року близько 20:00   ОСОБА_8 був у нього вдома, де під час побутової розмови раптово та мовчки дістав ніж. Він взяв табурет і вдарив ним ОСОБА_8 по руці, від чого той впав, а потім, піднявшись, намагався вдарити його ножем. Далі ще декілька разів він завдав удари ОСОБА_8 табуретом, у тому числі, по голові, вибив ніж з руки ОСОБА_8 , після цього бійка припинилась. Дошка на табуреті розкололася від удару об ніж, і потім він спалив її у пічці. Після бійки ОСОБА_8 залишився у нього ночувати, а вранці він побачив, що потерпілий мертвий. Поклавши ніж до кишені ОСОБА_8 , він витягнув тіло потерпілого за будинок і пішов у власних справах. Наступного дня до нього приїхали поліцейські, які забрали його до відділку поліції, повернувшись ввечері, він поклав тіло загиблого на тачку і відвіз до лісопосадки за селом. Наступного дня до нього знову прийшли слідчі і він вже повідомив та показав місце знаходження трупа. Вважає, що ОСОБА_8 хотів його обікрасти;
		- показання свідка ОСОБА_10 , котрий підтвердив, що зустрічався вранці 27 березня 2022 року з ОСОБА_8 та ОСОБА_6 . При цьому тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 він не бачив;
		- показання свідка ОСОБА_11 , котра вказувала, що була очевидцем виявлення трупа ОСОБА_8 ;
		- показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , котрі повідомили, що були понятими під час проведення слідчого експерименту, в ході якого ОСОБА_6 розповідав як вдарив ОСОБА_8 табуретом по голові, а вранці виявив, що ОСОБА_8 помер. Він злякався і витягнув тіло останнього за будинок, а ввечері вивіз тіло на тачці на поле за село;
		- показання свідка ОСОБА_14 , котрий впізнав ніж, однак не зміг категорично вказати, що він належав ОСОБА_8 ; 
		- дані протоколу огляду місця події від 31 березня 2022 року, з якого вбачається, що біля житлового будинку АДРЕСА_1 було виявлено та вилучено кросівки і сорочку зі слідами речовини бурого кольору;
		- дані протоколу обшуку від 05 квітня 2022 року, в якому зафіксовано, що у  житловому будинку АДРЕСА_1 виявлено плями речовини бурого кольору на кахельній грубці, дерев`яному стільці, а також килимок, наволочку і простирадло зі слідами речовини бурого кольору, тачку із чотирма колесами і пластиковим коритом;
		- дані висновку судово-медичної експертизи трупа № 34 від 12 травня 2022 року та показання експерта ОСОБА_15 . Зокрема, відповідно до висновку судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_8 настала від закритої внутрішньочерепної травми із забоєм речовини головного мозку, при цьому потерпілому було завдано не менше 12-ти ударів кулаками, можливо ногами та дерев`яним табуретом, без врахування подальшого неодноразового падіння з висоти власного зросту. Окрім того, у трупа серед інших тілесних ушкоджень виявлено синці тильної поверхні лівої китиці руки та по всій поверхні тилу правої китиці руки, які свідчать про самооборону ОСОБА_8 ; 
		- дані висновку експерта № 14 від 04 квітня 2022 року, з якого вбачається, що 01  квітня 2022 року під час судово-медичної експертизи у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень не виявлено;
		- дані висновку судово-психіатричного експерта № 161 від 05 квітня 2022 року, з  якого вбачається, що ОСОБА_6 на період вчинення злочину міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. 
		Суд першої інстанції належно перевірив показання обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що він завдав 4 удари дерев`яним табуретом по голові та руках ОСОБА_8 , коли останній нападав на нього з ножем, і визнав їх неправдивими, оскільки вони спростовуються даними судово-медичної експертизи і показаннями експерта ОСОБА_16 .
		Крім того суд врахував, що після того, як на ОСОБА_6 нібито напав ОСОБА_8 , ОСОБА_6 не повідомив про це правоохоронні органи, до того ж виявлені на трупі потерпілого тілесні ушкодження свідчать про захист та самооборону ОСОБА_8 і  спростовують доводи ОСОБА_6 .
		Водночас суд першої інстанції послався на те, що визначальним у поведінці ОСОБА_6 , який завдав потерпілому не менше 12 ударів кулаками, можливо ногами та дерев`яним табуретом, при цьому 5 ударів завдано саме дерев`яним табуретом у ділянку волосистої частини голови потерпілого, було не відвернення нападу та захист, а саме бажання спричинити шкоду потерпілому. 
		Отже, дослідивши та оцінивши наведені у вироку докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції правильно встановив обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
		Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Доводи засудженого в касаційній скарзі про те, що тілесні ушкодження потерпілому він заподіяв у стані необхідної оборони, є безпідставними.
		Так, згідно з ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в  даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
		Отже, сутність необхідної оборони полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на  захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання. 
		Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).
		Отже, для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж необхідно врахувати конкретні обставини кримінального провадження, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
		При цьому у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за  своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
		Судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом ретельно перевірялись доводи обвинуваченого та його захисника про заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 у стані необхідної оборони, оскільки він оборонявся від потерпілого, який замахувався на нього ножем. Проте вказані доводи визнані безпідставними й такими, що суперечать встановленим фактичним обставинам і наявним у справі доказам, дослідженим у суді першої інстанції, які узгоджуються між собою.
		При цьому судами зазначено, що сукупність досліджених судом доказів свідчить про те, що поведінка обвинуваченого до та після вчинення злочину, механізм, характер, спосіб завдання, кількість ударів та локалізація тілесних ушкоджень, які заподіяні обвинуваченим у різні частини тіла потерпілого, свідчать про умисел ОСОБА_6 на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень та за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, а набувають протиправного характеру.
		Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено про посткримінальну поведінку ОСОБА_6 , який, зрозумівши, що ОСОБА_8 помер, перемістив його тіло спочатку позаду будинку, а потім вивіз на тачці в лісопосадку, де намагався закопати труп. 
		А тому, на думку колегії суддів апеляційного суду, така поведінка беззаперечно свідчить про намагання ОСОБА_6 приховати злочин та уникнути відповідальності за скоєне і спростовує його непереконливу версію про  перебування у стані необхідної оборони.
		З огляду на наведене, колегія суддів касаційного суду вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у діях ОСОБА_6 стану необхідної оборони.
		Також колегія суддів касаційного суду не може погодитися й з доводами касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про порушення апеляційним судом його права на  захист у зв`язку з проведенням апеляційного розгляду без його участі.
		Відповідно до ч. 4 ст. 401 КПК України обвинувачений підлягає обов`язковому виклику в  судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища, або якщо суд визнає обов`язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою - також, у разі, якщо про це надійшло його клопотання.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що предметом апеляційного розгляду були апеляційні скарги обвинуваченого та захисника ОСОБА_7 . При цьому в апеляційних скаргах не порушувалось питання про погіршення становища ОСОБА_6 , а тому суд апеляційної інстанції не визнавав участь ОСОБА_6 обов`язковою. Крім того, клопотання від захисника або обвинуваченого ОСОБА_6 про участь останнього в апеляційному розгляді в матеріалах справи відсутні. Відповідно ж до супровідного листа Чернівецького апеляційного суду від 13 лютого 2023 року обвинувачений ОСОБА_6 був повідомлений про день та час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції (т. 4, а.к.п. 76).
		А тому, на думку колегії суддів касаційного суду, розгляд апеляційних скарг без участі обвинуваченого ОСОБА_6 не вказує на наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Колегія суддів касаційного суду не погоджується і з доводами засудженого ОСОБА_6 про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України.
		Так, у ч. 3 ст. 404 КПК України визначено обов`язок суду апеляційної інстанції повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, якщо про це надійшло клопотання учасників судового провадження.
		Хоча обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 подавали апеляційні скарги на вирок місцевого суду, але про повторне дослідження апеляційним судом обставин, встановлених під час кримінального провадження, в зв`язку з їх дослідженням судом першої інстанції неповністю або з порушеннями, жодних клопотань не заявляли.
		Як убачається з журналу судового засідання апеляційного суду від 23 лютого 2023  року та звукозапису цього судового засідання, захисник ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду клопотань про повторне дослідження доказів не заявляла, при цьому зазначала, що судом першої інстанції були належно досліджені всі докази.
		Таким чином, з огляду на відсутність підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, для повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, суд апеляційної інстанції обмежився у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. 
		Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд перевірив всі доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника  ОСОБА_7 , зокрема і про відсутність достатніх та належних доказів на підтвердження виниОСОБА_6 , надав на них вичерпні відповіді, навів мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався. 
		З наведеними в ухвалі апеляційного суду підставами, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими, погоджується й колегія суддів касаційного суду.
		Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		Призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є необхідним для його виправлення і  попередження нових кримінальних правопорушень.
		Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судового рішення, не встановлено. 
		А тому касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 необхідно залишити без  задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в:
		Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 23 лютого 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без  задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		С у д д і:
		 
		 
		ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                               ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...