Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/3142/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; визнання права власності; державної, комунальної.
Надіслано для оприлюднення: 13.02.2024. Зареєстровано: 14.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.02.2024.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		29.01.2024 Справа № 914/3142/15 
		 
		Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
		за позовом: Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону,
		в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах
		позивача-1:Міністерства оборони України,
		позивача-2:Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова
		до відповідача-1:Комунального закладу Львівської обласної ради «Школа вищої спортивної майстерності»,
		відповідача-2: Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради,
		третя особа-1, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Виробниче підприємство «Мисливець»,
		третя особа-2, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача-1:  ОСОБА_1 , 
		третя особа-3, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача-1: Львівська обласна рада,
		про: визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння; визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації ЛМР № 2130 від 22.12.2005р.,
		 
		представники 
		прокурор: Бучко Р.В.,
		позивача-1: Матяшук В.К.,
		позивача-2: не з`явився, 
		відповідача-1: Штангрет У.П., Штинда О.В., Багрій О.Л.,
		відповідача-2: не з`явився,
		третьої особи-1: не з`явився,
		третьої особи-2: не з`явився,
		третьої особи-3: Савчук І.В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У вересні 2015 року Заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах  Міністерства оборони України та Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова (далі  КЕЧ м. Львова) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Школи вищої спортивної майстерності та Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача  Виробниче підприємство «Мисливець», у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 23.10.2017р., просить визнати незаконним і скасувати розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005 № 2130 «Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у м. Львові» в частині оформлення права власності на нерухоме майно, яке розташоване на території військового містечка № 368 у м. Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме нежитлові приміщення літ. І-1 площею 4,4 м2, Е площею 2,4 м2, В-1 площею 60 м2, А-1 площею 89,6 м2, Д площею 2 м2, Б-1 площею 4,4 м2, М площею 67,2 м2, Л площею 66,2 м2, З-2 площею 12,4 м2, И-2 площею 12,6 м2, Ж-2 площею 12,4 м2, К-2 площею 12,6 м2, загальною площею 512,3 м2; визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на це майно та витребувати його у Школи вищої спортивної майстерності.
		Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Мороз Н.В.) від 09.04.2019р. у справі №914/3142/15, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду (колегія суддів: Бонк Т.Б., Бойко С.М., Якімець Г.Г.) від 18.09.2019р., у задоволенні позову заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Міністерства оборони України та Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова до Школи вищої спортивної майстерності та до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: Виробничого підприємства «Мисливець» про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння; визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації ЛМР №2130 від 22.12.2005р. відмовлено.
		15.01.2020р. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалено постанову, якою постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.09.2019р. та рішення Господарського суду Львівської області від 09.04.2019р. у справі №914/3142/15 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
		Внаслідок автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 27.02.2020р., справу №914/3142/15 передано на розгляд судді Король М.Р.
		02.03.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти справу до розгляду; розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 01.04.2020р.
		Хід справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
		12.03.2020р. прокурором подано до суду письмові пояснення (вх.№12308/20).
		Протокольною ухвалою від 01.04.2020р. суд постановив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання на 13.05.2020р.
		07.04.2020р. на адресу суду від позивача 1 надійшли письмові пояснення (вх.№15364/20).
		13.05.2020р. від позивача 1 та відповідача 2 до суду надійшли клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№17649/20 та вх.№17593/20 відповідно).
		13.05.2020р. прокурором подано до суду клопотання про призначення у справі експертизи (вх.№1121/20).
		13.05.2020р. прокурором подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№17649/20).
		03.06.2020р. позивачем 2 подано до суду письмові пояснення (вх.№18990/20).
		Ухвалою від 24.06.2020 року суд призначив судову експертизу у справі, проведення якої доручив Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз. На час проведення судової експертизи провадження у справі було зупинено.
		06.07.2021р. на адресу суду поступила заява (вх.15605/21) від відповідача-1:КЗ ЛОР «Школа вищої спортивної майстерності» про відвід експерта у справі №914/3142/15.
		Для вирішення вищевказаної заяви, листом від 07.07.2021р., суд витребував матеріали справи №914/3142/15 з Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
		16.07.2021р. матеріали справи №914/3142/15 повернуто на адресу суду.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.08.2021р. провадження у справі № 914/3142/15 поновлено, заяву КЗ ЛОР «Школа вищої спортивної майстерності» про відвід експерта Мельника Олександра Петровича (вх.№ 15605/21 від 06.07.2021р.) у даній справі прийнято та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.08.2021 року.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.08.2021р. в задоволенні заяви КЗ ЛОР «Школа вищої спортивної майстерності» про відвід експерта Мельника Олександра Петровича (вх.№ 15605/21 від 06.07.2021р.) у справі №914/3142/15 - відмовлено; провадження у справі зупинено на час проведення експертизи; матеріали господарської справи №914/3142/15 повернуто до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для подальшого проведення судової експертизи.
		 21.06.2022р. на адресу суду поступила заява (вх.13204/22) від позивача 2 про долучення додаткових матеріалів для проведення експертного дослідження у справі №914/3142/15. 
		 04.04.2023р. матеріали справи №914/3142/15 разом із висновком експерта №5160 за результатами проведення судової експертизи повернуто на адресу Господарського суду Львівської області.
		10.04.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: поновити провадження у справі; підготовче засідання призначити на 26.04.2023р.; явку представників учасників справи у підготовче засідання визнати обов`язковою.
		25.04.2023р. на електронну адресу суду від відповідача-1 надійшло клопотання про залучення третьої особи та про призначення колегіального розгляду справи (вх.№1635/23).
		26.04.2023р. на електронну адресу суду від Львівської обласної ради надійшло клопотання про залучення її, як третьої особи (вх.№1644/23).
		 26.04.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: відмовити у задоволенні клопотання Школи вищої спортивної майстерності про призначення колегіального розгляду справи, відкласти підготовче засідання на 10.05.2023р.
		 10.05.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: залучити до участі у справі: ОСОБА_1 , Код РНОКПП: НОМЕР_1 , (Місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -1; залучити до участі у справі: Львівську обласну раду, Код ЄДРПОУ: 22340506, (Місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, вулиця Винниченка, будинок 18) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1; відкласти підготовче засідання на 07.06.2023р.
		27.06.2023р. на адресу суду поступило клопотання (вх.15983/23) від відповідача 1 про витребування оригіналів документів.
		Суд зазначає, що огляд оригіналів документів, що містяться в матеріалах справи, здійснюється судом на стадії розгляду справи по суті під час дослідження доказів.
		27.06.2023р. прокурором було подано клопотання про виклик в судове засідання судового експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України - Мельника Олександра Петровича, який проводив судову експертизу у даній справі та надав висновок №5160 від 27.03.2023 року. 
		 27.06.2023р. прокурором було подано клопотання (вх.№15990/23) про долучення документів, в якому просить врахувати зміну назви прокуратури під час подальшого розгляду справи.
		З метою усунення технічної описки та усунення неточностей прохальної частини позовної заяви в частині зазначення площі нежитлового приміщення під літ.Б-1, прокурором 27.06.2023р. подано заяву про зміну позовних вимог (вх.№15992/23), яка фактично є заявою про виправлення допущеної описки щодо розміру площі.
		28.06.2023р. третьою особою-3, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача-1 подано письмові пояснення (вх.№16026/23)
		Протокольною ухвалою від 28.06.2023р. суд постановив змінити найменування прокуратури.
		 10.07.2023р. на електронну адресу суду поступила заява (вх.17137/23) від відповідача 2 щодо зміни місцезнаходження останнього.
		Протокольною ухвалою від 02.08.2023р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 23.08.2023р.
		 21.08.2023р. на електронну адресу суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№20272/23).
		 21.08.2023р. на електронну адресу суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№20263/23).
		 22.08.2023р. на електронну адресу суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№20348/23).
		 21.08.2023р. на адресу суду від позивача 2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи практики Верховного Суду (вх.№21110/23).
		 27.09.2023р. на електронну адресу суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№23459/23).
		 27.09.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: розгляд справи відкласти на 18.10.2023р.; викликати в судове засідання судового експерта Мельника Олександра Петровича для надання усних пояснень щодо проведеної експертизи у справі.
		 26.10.2023р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла заява Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про забезпечення позову у даній справі, в якій просив суд застосувати заходи до забезпечення позову шляхом: заборонити відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо зміни правового статусу, продажу, передачі чи відчуження у інший спосіб, внесення у статутний капітал, зміни технічних характеристик або знищення, внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у тому числі внесення змін до існуючих реєстраційних записів, виключення відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно предмета спору, а саме нежитлових приміщень, літ. « 1-1» площею 4,4 кв.м., «Е» площею 2,4 кв.м., «В-1» площею 60,0 кв.м., «А-1» площею 89,6 кв.м.,«Д» площею 2,0 кв.м., «М» площею 67,2 кв.м., «Л» площею 66,2 кв.м., « 3-2» площею 12,4 кв.м., «И-2» площею 12,6 кв.м., «Ж-2» площею 12,4 кв.м., «К-2» площею 12,6кв.м. та частину будівлі літ. «Б-1» площею 170,5 кв.м., які знаходяться у м. Львові на вул. Єрошенка В., 34.
		 30.10.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: заяву Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про забезпечення позову задовольнити повністю.
		 08.11.2023р. на електронну адресу суду поступили письмові пояснення (вх.27216/23) від відповідача 1.
		 10.11.2023р. через систему «Електронний суд» поступило клопотання (вх.27991/23) від третьої особи-3 про розгляд справи без участі представника.
		 22.11.2023р. на електронну адресу суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№28437/23).
		 06.12.2023р. через систему «Електронний суд» поступило клопотання (вх.29857/23) від позивача 2 про долучення доказів.
		 08.12.2023р. на адресу суду поступили письмові пояснення (вх.30123/23) від прокурора.
		 12.12.2023р. на адресу суду поступили письмові пояснення (вх.30480/23) від прокурора.
		 13.12.2023р. через систему «Електронний суд» поступило клопотання (вх.30637/23) від позивача 2 про долучення доказів.
		Протокольною ухвалою від 17.01.2024р. суд постановив визнати причини пропуску строку на долучення доказів поважними, поновити строк, долучити докази до матеріалів справи. 
		В судовому засіданні було оглянуто та досліджено оригінали документів, наданих прокурором та позивачами.
		 29.01.2024р. на адресу суду поступила заява (вх.2648/24) від позивача 2 про розгляд справи без участі представника.
		 29.01.2024р. на адресу суду поступила у письмовому вигляді промова в судових дебатах (вх.2655/24) від відповідача 1.
		Судом під час нового розгляду справи враховуються вказівки, які містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.01.2020р., зокрема, Верховний суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях залишили поза увагою доводи прокурора про належність спірного майна до державної власності, не надали оцінку первинним документам на це майно та не навели мотивів, з яких суд дійшов висновку про відсутність доказів належності спірного майна до державної власності.
		Суть спору: спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку прокурора, в даному спірному випадку має місце перевищення органом державної виконавчої влади, наданих йому повноважень, що полягають у незаконному розпорядженні нерухомим майном, наданим свого часу для потреб оборони, що в свою чергу, призвело до порушення права власності держави на спірне нерухоме майно.
		Позиція прокурора:
		В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначив про те, що рішенням виконкому Львівської міської ради від 25.01.1964р. №30 Всеармійському військово-мисливському товариству Прикарпатського військового округу надано земельну ділянку площею 17 га в урочищі Картумова гора у м. Львові з правом забудови мисливськими спорудами. Рішенням виконкому Львівської міської ради від 08.02.1985р. №3-С «Про встановлення меж військових містечок на території м.Львова», квартирно-експлуатаційній частині району ПрикВО (Прикарпатського військового округу; на даний час КЕВ м. Львова) надано у користування земельну ділянку загальною площею 17,3 га у м. Львові по вул. Варшавській, Картумова гора. Згідно земельно-кадастрових даних (лист управління Держкомзему у м. Львові № 40/7/25), ця земельна ділянка знаходиться у користуванні військового містечка №368. Розташовані на ній спірні будівлі були збудовані господарським способом за кошти Міністерства оборони, що підтверджується актами приймання об`єкта в експлуатацію (мисливський стенд) від 1977 року та кошторисно-фінансовим розрахунком від 02.12.1969 №ОС-2-6. Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994р. №3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» та Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995р. №18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» на Міністерство оборони України покладено повноваження органу управління щодо розташованих на території України об`єктів власності колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зі складу якого у 1992 році вийшло товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України. Статус цього майна, як державного підтверджується і судовими рішеннями, зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002р. у справі №18/375 (02-2-18/12485) за позовом Заступника генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України про спонукання до виконання дій, яким позов було задоволено та зобов`язано товариство військових мисливців і рибалок Збройних Сил України здійснити інвентаризацію та повернути на користь Міністерства оборони України майно, а саме: виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства ПрикВО, 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристичну базу, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу. Це рішення було залишено без змін постановою Верховного Суду України від 18.11.2003р. у справі № 3-2241к03/45/18.
		Прокурором вказано, що незважаючи на перебування цього майна у державній власності, розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації від 22.12.2005р. №2130 «Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у м. Львові, за виробничим підприємством «Мисливець» товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України було оформлено право власності на спірне майно. На цій підставі було видано свідоцтво про право власності від 22.12.2005р. та здійснено реєстрацію в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.01.2006р. Постановою Шевченківського районного суду м.Львова від 24.04.2014р. у справі №1328/5004/12 це розпорядження було скасовано. Разом з цим, виробниче підприємство «Мисливець» відчужило спірне майно Школі вищої спортивної майстерності на підставі договору про поділ нерухомого майна від 05.06.2008р. №928, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Грень Н.М.
		Позиція позивача-1: підтримує позов повністю.
		Позиція позивача-2: підтримує позов повністю, вважає, що розташування спірного майна на території військового містечка №368 є доказом належності цього майна до державної власності, а прокурором доведено факт належності державі спірного майна та його тотожність з майном, що перебувало в користуванні всеармійського військово-мисливського товариства СРСР. 
		Позиція відповідача-1: вважає, що у даній справі не доведено факт перебування спірних об`єктів нерухомості у власності держави, розпорядником яких було б Міністерство оборони України, а надані у справі докази не стверджують тотожність та відповідність майна, що могло перебувати на обліку КЕВ м.Львова, об`єктам, що перебувають у володінні та розпорядженні відповідача 1, як добросовісного набувача.
		Крім того, вказує на те, що у даній справі наявний факт спливу позовної давності. 
		Позиція відповідача-2: не висловлено.
		Позиція третьої особи-1: не висловлено.
		Позиція третьої особи-2: не висловлено.
		Позиція третьої особи-3: підтримує правову позицію відповідача 1.
		За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень представників учасників справи, суд встановив наступне:
		Згідно пункту 1.5 статуту товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України, зареєстрованого 03.05.1999р., товариство є правонаступником майна і фінансових ресурсів (прав і обов`язків) Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, розташованого на території України.
		Згідно з пунктом 1.1 статуту товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, зареєстрованого 21.10.1993р., організація є самостійною юридичною особою, осередком товариства мисливців та рибалок України.
		У відповідності до пункту 1.1 статуту виробничого підприємства «Мисливець», нова редакція якого зареєстрована 10.06.2010р., останнє створене за ухвалою Президії Ради товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України. Майно підприємства належить йому на праві повного господарського відання, а майно, придбане від доходів господарської діяльності належить йому на правах власника (пункти 3.2, 3.3 статуту).
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2017р. №734 «Про внесення змін до переліку закладів фізичної культури і спорту, яким надається статус бази олімпійської, параолімпійської та дефлімпійської підготовки», до такого переліку включено Львівську обласну школу вищої спортивної майстерності.
		Рішенням виконкому Львівської міської ради від 25.01.1964р. №30 «Про відвід земельної ділянки Окружній раді Всеармійського військово-мисливського товариства ПрикВО під стрілковий стенд в місті Львові уроч. Картумова гора», зазначеній організації відведено земельну ділянку площею 7 га із правом забудови мисливськими спорудами та ще 10 га без права забудови, під зону обстрілу. 20.02.1964р. був складений акт про передачу і відведення меж земельної ділянки площею 17,3 га. Рішенням виконкому Львівської міської ради від 08.02.1985р. №3-с р. «Про встановлення меж земельних ділянок військових містечок на території м.Львова», були закріплені відповідні земельні ділянки, у т.ч. для будівництва навчально-стрілкових стендів площею 17,3 га.
		17.06.1977р. були затверджені акти, складені 16.06.1977р., приймання об`єкта в експлуатацію.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002р. у справі №18/375 (02-2-18/12485) за позовом Заступника генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України про спонукання до виконання дій, позов задоволено та зобов`язано товариство військових мисливців і рибалок Збройних Сил України здійснити інвентаризацію та повернути на користь Міністерства оборони України майно, а саме: виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства ПрикВО, 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристичну базу, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу. Це рішення було залишено без змін постановою Верховного Суду України від 18.11.2003р. у справі № 3-2241к03/45/18.
		Розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005р. №2130 «Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у місті Львові» вирішено оформити виробничому підприємству «Мисливець» товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України право власності на будівлі у місті Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме І-1 площею 4,4 м2, Е площею 2,4 м2, В-1 площею 60 м2, А-1 площею 89,6 м2, Д площею 2 м2, Б-1 площею 190,9 м2, Г-1 площею 228,1 м2, М площею 67,2 м2, Л площею 66,2 м2, З-2 площею 12,4 м2, И-2 площею 12,6 м2, Ж-2 площею 12,4 м2, К-2 площею 12,6 м2.
		Постановою Шевченківського районного суду міста Львова від 24.04.2014р. у справі №1328/5004/12 за адміністративним позовом Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання нечинним та скасування розпорядження від 22.12.2005р. № 2131 «Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у місті Львові», адміністративний позов задоволено, визнано нечинним та скасовано зазначене розпорядження. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016р. у справі № 876/6175/15 постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 24.04.2014р. у справі № 1328/5004/12 скасовано, провадження у справі закрито, оскільки даний спір слід вирішувати у порядку господарського судочинства. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.10.2016р. у справі №К/800/9165/16 зазначену ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду залишено без змін.
		Згідно свідоцтва про право власності на будівлі від 22.12.2005р., зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.01.2006р., виданого Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради, будівлі за адресою: місто Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме І-1 площею 4,4 м2, Е площею 2,4 м2, В-1 площею 60 м2, А-1 площею 89,6 м2, Д площею 2 м2, Б-1 площею 190,9 м2, Г-1 площею 228,1 м2, М площею 67,2 м2, Л площею 66,2 м2, З-2 площею 12,4 м2, И-2 площею 12,6 м2, Ж-2 площею 12,4 м2, К-2 площею 12,6 м2 належать на праві приватної власності виробничому підприємству «Мисливець» товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України на підставі розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005р. № 2130.
		28.02.2006р. між виробничим підприємством «Мисливець» (продавець) та Школою вищої спортивної майстерності (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупця 97/100 частин будівель, загальною площею 735,4 м2 у місті Львів, вул. Єрошенка, 34. 
		29.05.2008р. між цими ж сторонами укладено договір купівлі-продажу, згідно якого Школа вищої спортивної майстерності придбала у виробничого підприємства «Мисливець» 1/2 коридору, а саме: 11/1,3 (коридор), 12/3,7 (коридор), що становить 3/1000 ідеальних частин будівлі площею 2,5 м2 за вищезазначеною адресою.
		27.02.2008р. між Школою вищої спортивної майстерності (продавець) та Приватним підприємством «Назаріус» (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого покупець придбав у продавця 5/100 ідеальних частин будівель, загальною площею 228,1 м2, позначених на плані літ. Г-1 (майстерня по виготовленню мішеней) у м. Львів, вул. Єрошенка, 34. Право власності на це майно зареєстроване за покупцем 07.03.2008р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
		Відповідно до пункту 2 договору про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності від 05.06.2008р., укладеного між Виробничим підприємством «Мисливець», Школою вищої спортивної майстерності та Приватним підприємством «Назаріус», сторонам цього договору на праві спільної часткової власності належить майно розташоване за адресою: м.Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме  Виробничому підприємству «Мисливець»  27/1000 (на підставі свідоцтва про право власності від 22.12.2005р. №2130), Школі вищої спортивної майстерності  923/1000 (на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2006р.) та Приватному підприємству «Назаріус»  5/100 (на підставі договору купівлі-продажу від 27.02.2007р.).
		Згідно з пунктом 7 зазначеного договору від 05.06.2008р., сторони погодили, що у власність Виробничого підприємства «Мисливець» переходять нежитлові приміщення Б-1 площею 20,4 м2, у власність Школи вищої спортивної майстерності переходять нежитлові приміщення І-1 площею 4,4 м2, Е площею 2,4 м2, Б-1 площею 170,5 м2, В-1 площею 60 м2, А-1 площею 89,6 м2, Д площею 2 м2, М площею 67,2 м2, Л площею 66,2 м2, З-2 площею 12,4 м2, И-2 площею 12,6 м2, Ж-2 площею 12,4 м2, К-2 площею 12,6 м2, а у власність Приватного підприємства «Назаріус» переходять нежитлові приміщення Г-1 площею 228,1 м2.
		На вирішення судової експертизи, яка призначалась в даній справі, ставились такі питання:
		-які технічні характеристики нерухомого майна, що знаходиться на території військового містечка №368 у м. Львові по вул. Єрошенка, 34, а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою «І-1» пл. 4,4кв.м.; будівля під літерою «Е» пл. 2,4кв.м.; будівля під літерою «В-1» пл. 60,0кв.м.; будівля під літерою «А-1» пл. 89,6кв.м.; будівля під літерою «Д» пл. 2,0кв.м.; будівля під літерою «Б-1» пл. 170,5кв.м.; будівля під літерою «М» пл. 67,2кв.м.; будівля під літерою «Л» пл. 66,2кв.м.; будівля під літерою «З-2» пл. 12,4кв.м.; будівля під літерою «И-2» пл. 12,6кв.м.; будівля під літерою «Ж-2» пл. 12,4кв.м.; будівля під літерою «К-2» пл. 12,6кв.м., загальною пл. 512,3кв.м.?;
		-чи об`єкти нерухомого майна, що знаходиться на території військового містечка №368 у м. Львові по вул. Єрошенка, 34, а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою «І-1» пл. 4,4кв.м.; будівля під літерою «Е» пл. 2,4кв.м.; будівля під літерою «В-1» пл. 60,0кв.м.; будівля під літерою «А-1» пл. 89,6кв.м.; будівля під літерою «Д» пл. 2,0кв.м.; будівля під літерою «Б-1» пл. 170,5кв.м.; будівля під літерою «М» пл. 67,2кв.м.; будівля під літерою «Л» пл. 66,2кв.м.; будівля під літерою «З-2» пл. 12,4кв.м.; будівля під літерою «И-2» пл. 12,6кв.м.; будівля під літерою «Ж-2» пл. 12,4кв.м.; будівля під літерою «К-2» пл. 12,6кв.м., загальною пл. 512,3кв.м., тотожні об`єктам, які перебувають на обліку у КЕВ м. Львова? У випадку встановлення невідповідності у площі будівель, у чому полягають невідповідності, причини невідповідності, внаслідок чого і ким здійснені зміни, якщо так чи можливо відокремити покращення / зміни від майна без заподіяння йому шкоди?;
		-яка ринкова вартість нерухомого майна, що знаходиться на території військового містечка №368 у м. Львові по вул. Єрошенка, 34, а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою «І-1» пл. 4,4кв.м.; будівля під літерою «Е» пл. 2,4кв.м.; будівля під літерою «В-1» пл. 60,0кв.м.; будівля під літерою «А-1» пл. 89,6кв.м.; будівля під літерою «Д» пл. 2,0кв.м.; будівля під літерою «Б-1» пл. 170,5кв.м.; будівля під літерою «М» пл. 67,2кв.м.; будівля під літерою «Л» пл. 66,2кв.м.; будівля під літерою «З-2» пл. 12,4кв.м.; будівля під літерою «И-2» пл. 12,6кв.м.; будівля під літерою «Ж-2» пл. 12,4кв.м.; будівля під літерою «К-2» пл. 12,6кв.м., загальною пл. 512,3кв.м.?
		Згідно з висновком експерта №5160 від 27.03.2023 року визначені технічні характеристики нерухомого майна, що знаходиться на території військового містечка № 368 у місті Львові по вулиці Єрошенка,34. Встановити подібність чи тотожність, невідповідності у площі будівель, у чому полягають невідповідності, причини невідповідності, внаслідок чого і ким здійснені зміни, можливість відокремити покращення/зміни від майна без заподіяння йому шкоди для об`єктів нерухомого майна, що знаходиться у м. Львові по вулиці Єрошенка, 34, не надається за можливе. Станом на день проведення огляду, в будівлі літ. «Б-1» проведене часткове перепланування приміщень та з західної сторони будівлі самочинно влаштовано прибудову навісу та двох приміщень, тому будівля літ. «Б-1» не є тотожною до будівлі « 1». Відокремлення будь  яких невід`ємних покращень в будівлі «Б-1», у тому числі прибудов, буде мати негативний вплив на технічний стан будівлі та призведе до зниження її ринкової вартості. Ринкова вартість нерухомого майна  нежитлових приміщень: становить 5 759 679,00 грн.
		Підстави процесуального представництва прокурором інтересів держави в суді.
		Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» в редакції на час звернення з позовом у даній справі до суду, а саме ч. 3 ст. 23, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Як слідує із позовної заяви, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України. З метою реалізації повноважень, передбачених ст.10 Закону України «Про Збройні Сили України», у сфері квартирно-експлуатаційного забезпечення військ, видано наказ № 448 від 03.07.2013р. «Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України», відповідно до якого квартирно-експлуатаційні управління є територіальним органом військового управління ЗС України і призначене для реалізації у військах (силах), дислокованих у межах відповідальності територіального квартирно-експлуатаційного управління, державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ (сил) у стані високої бойової та мобілізаційної готовності.
		Статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.
		Заступник військового прокурора Львівського гарнізону з метою захисту порушених інтересів держави звернувся до суду з позовними вимогами у даній справі в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, як органів, уповноважених здійснювати функції у спірних правовідносинах, оскільки Міністерством оборони України з метою захисту порушених інтересів держави позов до суду не заявлений.
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав:
		Відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
		Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 Цивільного кодексу України).
		Як вказано в постанові Верховного суду від 15.01.2020р. у даній справі, при набутті самостійності Українською державою в 1991 році, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, визначено державною власністю України відповідно до статті 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України».
		Згідно з статтею 4 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24.01.1991 «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.
		Постановою Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Кабінету Міністрів України до 01.03.1994р. доручено у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.
		На виконання вказаної постанови 13.01.1995р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР», згідно з якою повноваження органу управління майном підприємств, організацій та об`єктів колишнього мисливського товариства Збройних Сил СРСР покладено на Міністерство оборони України, а саме - Виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.
		Відповідно на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладались повноваження органу управління спірним майном, а саме: нерухомим майном, що розташоване у м. Львові по вул. Єрошенка, 34 (військове містечко № 368). Жодних рішень про вилучення із державної власності нерухомого майна та земельних ділянок на території військового містечка № 368 Міністерством оборони України не приймалося.
		Відповідно до Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України (ст.1). Рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про проголошення незалежності України» 1427-12 без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними (ст.4).
		Як встановлено ст.137 Господарського кодексу України, який набрав чинності 01.01.2004р., розпорядження суб`єктами господарювання майновими правами на об`єкти державної власності, у тому числі шляхом надання згоди на вилучення (припинення) права користування земельними ділянками, які закріплюються за відповідними державними установами, організаціями, обмежене правомочностями правового титулу оперативного управління, що є особливістю правового регулювання у сфері державного сектору економіки згідно з ч. 5 ст. 22 ГК України.
		Відповідно до ч.ч. 3, 5, 10 ст. 22 ГК України, держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Таким органам управління, якими є Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи влади, забороняється делегувати іншим суб`єктам вказані повноваження щодо розпорядження державною власністю. Конкретні повноваження органів управління у державному секторі економіки визначаються законом.
		Як зазначено Верховним Судом України у справі №18/375, на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління спірним майном.
		Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Законом України «Про управління об`єктами державної власності» передбачено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи.
		У матеріалах справи немає доказів залучення Міністерства оборони України до процедури передачі спірного майна. Тобто, передача майна відбулась всупереч положенню ст. 4 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», без узгодження з відповідними органами управління. Суд також звертає увагу, що в оскаржуваному розпорядженні №2130 не вказано конкретної нормативної підстави прийняття відповідного рішення про оформлення права приватної власності Виробничому підприємству Мисливець Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Крім цього, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ч.1 ст. 393 Цивільного кодексу України).
		Враховуючи наведені обставини, суд доходить висновку, що відповідачем 2 безпідставно та всупереч законодавству прийнято розпорядження №2130 від 22.12.2005 року про оформлення права приватної власності на будівлі, які знаходяться у м. Львові на вул. Єрошенка В., 34. Відповідно позовна вимога про визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005р. №2130 в частині оформлення права власності на спірні нежитлові приміщення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
		Таким чином, враховуючи вищезазначені положення законодавства, а також вимоги ч.2 ст.145 ГК України, відповідно до якої зміна правового режиму майна суб`єктів господарювання здійснюється виключно за рішенням власника у спосіб, передбачений цим Кодексом та іншими законами, то єдиним способом зміни правового режиму майна, віднесеного за цільовим призначенням до об`єктів оборони, у разі добровільної відмови ними було адресування уповноваженим органам належним чином оформленої відмови, погодженої з Міністерством оборони України та за наявності рішення Кабінету Міністрів України з цього приводу.
		Отже, внаслідок прийняття незаконного розпорядження було порушено права та охоронювані законом інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України (як власника спірної нерухомості), в особі Міністерства оборони України (як органу управління цією нерухомістю) та в особі КЕВ міста Львова (як користувача спірної нерухомості).
		Щодо позовної вимоги про визнання права власності.
		Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Зазначену правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 02.05.2018р. у справі № 914/904/17 та від 27.06.2018р. у справі № 904/8186/17.
		У пунктах 106-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) вказано, що «відповідно до статті 392 ЦК України, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права».
		Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджено належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.
		Зі встановлених обставин справи беззаперечним є порушення відповідачем 1 прав позивачів, як власника спірного майна Міністерства оборони України та суб`єкта, що здійснював облік відповідного майна, - Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, що полягає в безпідставному та неправомірному володінні спірними нежитловими приміщеннями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
		Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Досліджуючи обставини справи в їх сукупності, виконуючи повно завдання господарського судочинства, суд зазначає про пов`язаність заявлених позовних вимог і їх загальну спрямованість на повний та ефективний захист порушуваних прав позивачів. Оскаржуючи розпорядження відповідача 2, як першопричину безпідставного закріплення за відповідачем 1 майна, належного позивачу 1, логічним та послідовним є заявлення вимоги про визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на нерухоме майно, яке розташоване на території військового містечка № НОМЕР_2 у місті Львові на АДРЕСА_2 , а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою «І-1» пл. 4,4 кв.м.; будівля під літерою «Е» пл. 2,4 кв.м.; будівля під літерою «В-1» пл. 60,0 кв.м.; будівля під літерою «А-1» пл. 89,6 кв.м.; будівля під літерою «Д» пл. 2,0 кв.м.; будівля під літерою «Б-1» пл. 170,5 кв.м.; будівля під літерою «М» пл. 67,2 кв.м.; будівля під літерою «Л» пл. 66,2 кв.м.; будівля під літерою «З-2» пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою «И-2» пл. 12,6 кв.м.; будівля під літерою «Ж-2» пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою «К-2» пл. 12,6 кв.м.
		Встановлені вище судом обставини перебування спірного майна у державній власності та закріплення такого саме за Міністерством оборони України відповідно до нормативних актів Верховної ради України та Кабінету Міністрів України 1994-1995 років спростовують заперечення відповідача 1 про те, що в матеріалах справи немає доказів закріплення спірного майна за Міністерством оборони України чи КЕВ м. Львова. Більше того, саме Львівським КЕЧ району у 1996 підписувався Опис № 1 будинків і споруд, переданих товариству в/мисливців по в/м 67 в м. Львові по вул. Коперника, 27 та по вул. Варшавській, ур-ще Кортумова гора, тобто КЕВ м. Львова обліковував відповідне майно. Необгрунтованим суд також вважає заперечення відповідача 1 про те, що прокурор посилається на судові рішення від 18.11.2003 року та від 05.12.2002 року, адже спірний об`єкт є елементом тих об`єктів, стосовно яких прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 18.
		На підставі наявних у справі матеріалів та з огляду на вказівки суду касаційної інстанції, господарський суд приходить до висновку, що вибуття спірного майна, поза волею власника, не призвело до припинення права власності держави на спірне майно, а відтак, оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачем, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.
		Господарський суд враховує, що висновком експерта встановлено фактичну наявність будівель та споруд та їх розміри.
		З метою усунення технічної описки та усунення неточностей прохальної частини позовної заяви в частині зазначення площі нежитлового приміщення під літ.Б-1, прокурором 27.06.2023р. подано заяву про зміну позовних вимог (вх.№15992/23), яка фактично є заявою про виправлення допущеної описки щодо розміру площі.
		Наведена у такій заяві прокурора та висновку експерта інформація щодо будівель та споруд частково не співпадає з тим переліком будівель і споруд та їх розмірами, які були відчужені та в подальшому зареєстровані за відповідачем 1. Однак, відповідно до усталеної судової практики, право власності на нову річ, внаслідок переробки іншої речі, може виникати лише у тому разі, якщо в результаті здійсненої переробки з`являється інший об`єкт, відмінний за своїми характеристиками, тобто об`єкт, який може бути кваліфікований, як нова річ. Також, не може вважатися новою річчю (новоствореним об`єктом) об`єкт нерухомого майна, який перероблено з прив`язкою до вже існуючого нерухомого майна та з використанням функціональних елементів цього майна, тобто такий, що фактично є тим самим об`єктом з видозміненими загальними характеристиками.
		Щодо позовної вимоги про витребування майна.
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. При цьому зауважується, що віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. У разі пред`явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна.
		Прокурором обрано спосіб захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову.
		Як слідує з обставин прави та не заперечується відповідачем 1, спірні об`єкти нерухомого майна знаходяться у володінні відповідача 1. Разом з тим, із матеріалів справи також встановлено, що таке володіння спірним майном є протиправним, а також таким, що порушує права позивача 1, як власника майна у можливості володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Відповідно до частини 1 статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), що полягає у відновленні становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
		Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.
		Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3 статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини 1 - 3 статті 388 ЦК України).
		Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
		Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		Аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі № 183/1617/16.
		Як передбачено ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020 року у справі № 910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
		Аналізуючи позиції сторін та подані на їх підтвердження докази, керуючись, серед іншого, наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що наявні в справі докази підтверджують обставину вибуття з власності Міністерства оборони України спірного нерухомого майна, розташованого на території військового містечка № НОМЕР_2 у місті Львові на вул. Єрошенка В., 34 та безпідставне набуття у власність відповідного майна відповідачем 1.
		Дослідивши обставини справи в їх сукупності, враховуючи, зокрема, вибуття спірного об`єкта нерухомості з власності позивача 1 незаконним шляхом, суд вважає не спростованими підстави позову в справі, що розглядається, та доходить висновку про обгрунтованість позовної вимоги про витребування у відповідача 1 на користь Міністерства оборони України спірного нерухомого майна. 
		Щодо заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.
		Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. ст. 257-258 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено наслідки спливу позовної давності. Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Водночас вказана норма передбачає, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а також, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є, як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		Суд звертає увагу, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки, тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
		Також, суд враховує, що позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається (висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019р. у справі № 523/10225/15-ц та від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17).
		З`ясовуючи обставини обізнаності прокурора про порушення інтересів держави, суд зазначає наступне.
		Стосовно першої позовної вимоги про оскарження розпорядження відповідача 2 від 2005 року. Прокурор стверджує, що вже у січні 2011 року було подано позов до адміністративного суду про оскарження відповідного розпорядження. Тобто, станом на січень 2011 року прокуратурі було відомо про оскаржуване в даній господарській справі розпорядження № 2130 від 22.12.2005 року.
		24 квітня 2014 року постановою Шевченківського районного суду м.Львова адміністративний позов №1328/5004/12 задоволено. Визнано нечинним та скасовано розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №2130 від 22.12.2005 року «Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у м. Львові». Відповідне рішення вступило в законну силу і лише 10.03.2016 року ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду задоволено апеляційні скарги Виробничого підприємства «Мисливець» та Школи вищої спортивної майстерності; скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2014 року; провадження у справі закрито. Суд апеляційної інстанції закриваючи провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України виходив із того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 25.10.2016 року Вищий адміністративний суд України ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року залишив без змін.
		Щодо періоду з 2005 по 2011 роки, прокурор обґрунтовано стверджує, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України на 2005 рік позовна давність на таку вимогу не поширювалась. Так, відповідно до вказаної норми закону в редакції на грудень 2005 року, як і на грудень 2008 року, позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Відповідна норма виключена відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 року.
		Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» (пп. 3 п. 5 прикінцевих та перехідних положень), який набрав чинності 15.01.2012 року, передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
		Тобто, на час звернення з позовом у січні 2011 року обмежень щодо позовної давності не існувало. Такі обмеження могли застосовуватись з грудня 2011 року, проте, на цей час уже було пред`явлено позовну вимогу в адміністративний суд. Тобто, позовна давність переривалась у зв`язку з судовим процесом, який завершився 24.04.2014 року винесенням постанови Шевченківським районним судом м. Львова. Прокурор обґрунтовано стверджує, що на січень 2015 року (трирічний період, встановлений зазначеним вище законом) право позивача, який оскаржував рішення органу місцевого самоврядування, було захищеним, так як 24.04.2014 року постановлено рішення про задоволення позову, яке було скасоване лише 10.03.2016 року, а апеляційне провадження було відкрите 25.06.2015 року.
		Згідно з положеннями ч.3 ст.264 Цивільного кодексу України (після переривання перебіг позовної давності починається заново) 25.04.2014 року позовна давність почалась спочатку і тривала до 25.04.2017 року. До цього часу, 10.03.2016 року судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення від 24.04.2014 року, тобто позовна давність знову переривалась у 2016 році. Новий перебіг позовної давності почався після 25.10.2016 року і відповідно тривав до 25.10.2019 року. У межах цього строку заявлено позовну вимогу про визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005 року №2130 в частині оформлення права власності. Таким чином, позовна давність щодо відповідної позовної вимоги не пропущена, що обґрунтовано доводить прокурор.
		Стосовно двох наступних позовних вимог: про визнання права власності та про витребування майна, суд зауважує, що такі не заявлялись у адміністративній справі № 1328/5004/12. Тому строки позовної давності стосовно них суд оцінює окремо.
		Оскільки позивачі - Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова були учасниками адміністративної справи по оскарженню розпорядження від 2005 року, а сам позов подавався Львівською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України, то 24.04.2014 року таким учасникам уже точно було відомо про порушення прав та інтересів держави. Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, зазначену вище, важливим моментом в часі є обізнаність саме прокурора із порушенням відповідних прав.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09 квітня 2020 року у справі № 10/Б-743 зазначає, що початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.
		Жодним з учасників справи не доведено суду точної дати обізнаності прокурора чи позивачів про вибуття спірного майна з власності держави. Разом з тим, із наявних у справі доказів та наданих суду пояснень, найшвидшим таким моментом є січень 2011, коли, як стверджує сам прокурор, він звернувся із адміністративним позовом. Суд вважає, що оскаржуючи розпорядження №2130 та очевидно аналізуючи зміст такого розпорядження, прокуратура усвідомлювала, що наслідками виконання такого розпорядження є набуття майна у власність, а відповідно і вибуття такого з володіння держави. У такому випадку позовна давність мала б закінчитись у січні 2014 року. Разом з тим, станом на січень 2014 року ще тривав судовий розгляд адміністративної справи № 1328/5004/12, який завершився 24.04.2014 року.
		Після отримання рішення суду про задоволення позову, у 2015 році прокурор звернувся до господарського суду із позовними вимогами про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння. 
		Суд звертає увагу, що прокуратура визнає пропуск нею строку на звернення з позовними вимогами про визнання права власності та про витребування майна. Проте, просить, якщо суд дійде відповідного висновку, визнати причини пропуску такого строку поважними, а саме, пов`язаними із адміністративним провадженням у справі №1328/5004/12 та очікуваннями на постановлення судового рішення, яке було б у подальшому підставою для звернення з наступними вимогами до відповідачів. Також, суд врахував ту обставину, що апеляційна скарга на рішення суду від 24.04.2014р. подана лише у 2016 році, у зв`язку з чим рішення суду про визнання нечинним та скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №2130 від 22.12.2005 року «Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у м. Львові» було чинним і сумнівів у його законності ні в кого не виникало. До того ж, рішення суду першої інстанції скасовано у зв`язку з належністю відповідного спору до компетенції господарського суду.
		Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
		Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018р. у справі № 752/4422/17).
		При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (правові позиції викладені у постановах Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17).
		Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
		Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.05.2020 року у справі № 922/1467/19 зазначає, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
		До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
		При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства, тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.
		У рішенні від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України», Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.
		Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
		У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
		Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції») від 16.12.1992р.).
		Як зазначалось, частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Враховуючи наведене, з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, суд доходить висновку про необхідність визнання причин пропуску строку позовної давності за заявою прокурора поважними та відповідно про необхідність захисту порушеного права позивачів, як власника та суб`єкта, що обліковує майно, що перебуває у власності держави. У зв`язку з таким, заява відповідача 1 про відмову у задоволенні позовних вимог через сплив строків позовної давності не підлягає задоволенню.
		Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
		Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Господарський суд зазначає, що згідно ст.14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини, як джерело права.
		Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України», у рішенні від 18.07.2006р. та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		З урахуванням усіх фактичних обставин справи, усі інші твердження та доводи відповідача 1 не спростовують вищевикладених висновків суду, отже, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
		Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
		Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
		Втручання у право мирного володіння майном, навіть, якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися, як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		Будь-які приписи, зокрема, і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
		Право держави витребувати нерухоме майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
		Господарським судом встановлено, що майно вибуло з володіння власника поза його волею.
		Повернення у державну власність нерухомого майна, незаконно відчуженого, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. 
		Держава, втручаючись у право мирного володіння відповідним майном з боку інших осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у підтриманні обороноздатності, суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону, захисту життя і здоров`я людей (статті 1, 2, 3 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном Збройних Сил України (Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»). Заволодіння іншими особами таким майном всупереч чинному законодавству, зокрема, без належного дозволу уповноваженого на те органу та внаслідок продажу майна може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території.
		В силу об`єктивного цільового призначення вказаного майна, набувач такого майна проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що це майно належить до майна Збройних Сил України.
		З огляду на все викладене вище, в даному конкретному випадку, загальний інтерес всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території у цій справі переважає інтерес відповідача 1 у збереженні права на вказане нерухоме майно.
		Відтак, втручання у право володіння майном відповідачем 1 переслідує легітимну мету і цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право.
		Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2020р. у справі № 917/154/15.
		З огляду на викладені обставини, господарський суд вважає, що прокурором правомірно обрано спосіб захисту порушеного права власності держави на спірне майно шляхом визнання права власності на це майно та витребування майна від добросовісного набувача. Позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
		У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		Згідно п. 2 ч. 1 та ч.9 ст. 129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
		Отже, з огляду на результати нового розгляду справи, оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, а спір виник з вини відповідача 1 та відповідача 2, то судовий збір покладається на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.
		Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		 
		ВИРІШИВ:
		1.Позов задовольнити повністю.
		2.Визнати незаконним і скасувати розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005р. №2130 «Про оформлення права власності на будівлі по вул.Єрошенка,34 у м.Львові» в частині оформлення права власності на нерухоме майно, яке розташовано на території військового містечка №368 у місті Львові по вул. Єрошенка, 34, а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою «І-1» пл. 4,4 кв.м.; будівля під літерою «Е» пл. 2,4 кв.м.; будівля під літерою «В-1» пл. 60,0 кв.м.; будівля під літерою «А-1» пл. 89,6 кв.м.; будівля під літерою «Д» пл. 2,0 кв.м.; будівля під літерою «Б-1» пл. 170,5 кв.м.; будівля під літерою «М» пл. 67,2 кв.м.; будівля під літерою «Л» пл. 66,2 кв.м.; будівля під літерою «З-2» пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою «И-2» пл. 12,6 кв.м.; будівля під літерою «Ж-2» пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою «К-2» пл. 12,6 кв.м.
		3.Визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України (місцезнаходження: Україна, 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код - 00034022) право власності на нерухоме майно, яке розташоване на території військового містечка № 368 у місті Львові по вул. Єрошенка, 34, а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою «І-1» пл. 4,4 кв.м.; будівля під літерою «Е» пл. 2,4 кв.м.; будівля під літерою «В-1» пл. 60,0 кв.м.; будівля під літерою «А-1» пл. 89,6 кв.м.; будівля під літерою «Д» пл. 2,0 кв.м.; будівля під літерою «Б-1» пл. 170,5 кв.м.; будівля під літерою «М» пл. 67,2 кв.м.; будівля під літерою «Л» пл. 66,2 кв.м.; будівля під літерою «З-2» пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою «И-2» пл. 12,6 кв.м.; будівля під літерою «Ж-2» пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою «К-2» пл. 12,6 кв.м.
		4.Витребувати у Комунального закладу Львівської обласної ради «Школа вищої спортивної майстерності» (місцезнаходження: Україна, 79057, Львівська обл., місто Львів, вул.Чупринки Т. генерала, будинок 117; ідентифікаційний код - 02928226) на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України (місцезнаходження: Україна, 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код - 00034022) нерухоме майно, яке розташоване на території військового містечка № 368 у місті Львові по вул. Єрошенка, 34, а саме: нежитлові приміщення будівля під літерою «І-1» пл. 4,4 кв.м.; будівля під літерою «Е» пл. 2,4 кв.м.; будівля під літерою «В-1» пл. 60,0 кв.м.; будівля під літерою «А-1» пл. 89,6 кв.м.; будівля під літерою «Д» пл. 2,0 кв.м.; будівля під літерою «Б-1» пл. 170,5 кв.м.; будівля під літерою «М» пл. 67,2 кв.м.; будівля під літерою «Л» пл. 66,2 кв.м.; будівля під літерою «З-2» пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою «И-2» пл. 12,6 кв.м.; будівля під літерою «Ж-2» пл. 12,4 кв.м.; будівля під літерою «К-2» пл. 12,6 кв.м.
		 5.Стягнути з Комунального закладу Львівської обласної ради «Школа вищої спортивної майстерності» (місцезнаходження: Україна, 79057, Львівська обл., місто Львів, вул.Чупринки Т. генерала, будинок 117; ідентифікаційний код - 02928226) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (місцезнаходження: Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20; ідентифікаційний код - 38326057) 6 881,64 грн. судового збору, 10 322,46 грн судового збору, який був сплачений за розгляд судом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, 18 351,04 грн судового збору, який був сплачений за розгляд судом касаційної інстанції скарги на рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції. 
		 6.Стягнути з Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79058, Львівська обл., місто Львів, вулиця Липинського, будинок 11; ідентифікаційний код - 04056115) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (місцезнаходження: Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20; ідентифікаційний код - 38326057) 1 600,00 грн. судового збору, 2 881,50 грн судового збору, який був сплачений за розгляд судом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, 3 200,00 грн судового збору, який був сплачений за розгляд судом касаційної інстанції скарги на рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції. 
		4.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
		Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
		 
		Враховуючи перебування судді Король М.Р. у відпустці в період з 01.02.2024р. по 06.02.2024р., повний текст рішення складено 12.02.2024 р.
		 
		 
		 
		Суддя Король М.Р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...