Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/12980/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2024.
Дата набрання законної сили: 08.02.2024
Номер судового провадження: 51-4900км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42022132580000081

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		08 лютого 2024 року
		м. Київ
		справа № 161/12980/22
		провадження № 51-4900 км 23
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                                         ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                                     ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                            ОСОБА_5 ,
		захисника в режимі відеоконференції                      ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42022132580000081 від 21 червня 2022 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Владивосток Приморського краю рф, мешканця АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, 
		за касаційною скаргою захисника  ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 18 травня 2023 року.
		 
		 
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2023 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 7 ст. 111-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, з конфіскацією усього належного йому на праві приватної власності майна.
		Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного затримання.
		За обставин детально викладених у вироку, в якому також наведено посилання на положення Конституції України, законів України та інших нормативно правових актів щодо устрою держави України, процесів які відбувались у державі та подальшого введення воєнного стану, ОСОБА_7 було визнано винуватим у тому, що він своїми умисними діями, які виразились у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України.
		А саме у вироку вказано, що в ході розвитку подій, пов`язаних з військовою агресією рф та окупацією населених пунктів Луганської області, ОСОБА_7 , будучи громадянином України, водночас сповідуючи ідеї військово-політичного керівництва рф щодо політичної, ідеологічної, національної нетерпимості та ненависті до української нації і державності, підтримуючи антиукраїнські рухи, спрямовані на відокремлення від України частини її території та населення, та агресивну ідеологічну мотивацію, включаючи роздмухування такої мотивації в інших, а також з корисливих мотивів та хибного почуття кар`єризму, в травні 2022 року вирішив використати факт встановлення окупаційної влади на території Марківської територіальної громади у своїх особистих інтересах, обійнявши посаду в незаконно створеному органі, наділеному функціями незаконного правоохоронного органу - так званій прокуратурі.
		Зокрема, ОСОБА_7 , вступивши у злочинну змову з представниками держави-агресора, її збройних формувань та окупаційної адміністрації держави агресора щодо співпраці до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території Луганської області та встановлення окупаційних органів влади на цій території, поширення окупаційною владою інформаційної діяльності з цього приводу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, добровільно погодився на пропозицію таких представників на зайняття адміністративної посади в незаконно створеному псевдо правоохоронному органі - «прокуратурі Марківського району лнр» та відповідно в травні 2022 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений, добровільно зайняв в указаному незаконному правоохоронному органі посаду заступника прокурора Марківського району Генеральної прокуратури «лнр», що діє на території Марківської територіальної громади Старобільського району Луганської області.
		Ухвалою Волинського апеляційного суду від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни. 
		Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, просить рішення судів попередніх інстанцій змінити та призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
		На обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що ОСОБА_7 не мав прямого умислу на вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, а лише бажав професійно реалізуватись за рахунок того, що більш успішні категорії населення залишили тимчасово окуповані території. При цьому зауважує, що місцевий суд не спростував доказами та не оцінив таку позицію сторони захисту.
		Таким чином, захисник вважає, що у вироку суду першої інстанції не доведено того, що ОСОБА_7 мав саме прямий умисел на вчинення злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України. 
		Разом з тим захисник стверджує, що в ухвалі суду апеляційної інстанції зазначено, що відповідно до обвинувачення та встановлених фактичних обставин, вчиняючи злочинні дії, обвинувачений керувався виключно корисливим мотивом та хибним почуттям кар`єризму, використовуючи факт встановлення окупаційної влади на території Марківської територіальної громади у своїх особистих інтересах, маючи на меті обійняти посаду у незаконно створеному органі, так званій прокуратурі, що, на переконання сторони захисту, свідчить про те, що суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_7 діяв з непрямим умислом на вчинення інкримінованого йому злочину.
		З огляду на наведене захисник ОСОБА_6 зазначає, що призначення ОСОБА_7 максимального розміру покарання за кримінальне правопорушення, яке було вчинено з непрямим умислом, на його переконання, свідчить про те, що таке покарання є явно несправедливим. При цьому вказує, що з огляду на вказане, а також ураховуючи дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, ОСОБА_7 заслуговує на покарання, наближене до мінімальної межі санкції ч. 7 ст. 111-1 КК України.
		Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.
		Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив рішення судів попередній інстанцій залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
		У своїй касаційній скарзі захисник вказує, що у вироку не доведено, що обвинувачений діяв з прямим умислом, а суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_7 діяв з непрямим умислом. 
		Положеннями ст. 24 КК України передбачено, що умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
		Як убачається з вироку, свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, суд першої інстанції зробив на підставі досліджених доказів, а саме: 
		- показань свідка ОСОБА_8 , яка під час допиту суду пояснила, що вона працює на посаді оперативного працівника УСБУ у Волинській області і, згідно з дорученням слідчого УСБУ у Волинській області щодо встановлення обставин кримінального провадження, нею проведено ряд пошукових і контрдиверсійних заходів щодо громадянина ОСОБА_7 , під час проведення яких з мережі інтернет було встановлено, що ОСОБА_7 зайняв посаду заступника прокурора в незаконно створеному правоохоронному органі Марківська прокуратура лнр. Вказала, що дана інформація підтверджується публікаціями з соціальних мереж «Instagram», «Telegram» та «Вконтакте», на яких зображено ОСОБА_7 , який брав участь в урочистих заходах, присвячених дню росії, дню т.зв. «лнр» та інших заходах, як заступник прокурора Марківського району Генеральної прокуратури «лнр»,
		а також фактичних даних, які містяться у: 
		- протоколі огляду від 08 липня 2022 року з доданими фототаблицями та диском, згідно з якими було оглянуто публікації на багатоплатформовому клауд-мессенджері «Telegram» у групі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка розміщена ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому за результатами дослідження вказаного доказу місцевим судом було встановлено, що 12 червня 2022 року в смт Марківка відбувся концерт присвячений дню росії, в якому, з-поміж інших, з вітаннями виступав заступник прокурора Марківського району Генеральної прокуратури «лнр», Юрист другого класу ОСОБА_7 , який висловлював привітання від себе особисто та працівників органів прокуратури «лнр»;
		- протоколі огляду електронної сторінки від 18 серпня 2022 року з доданим диском, відповідно до якого було оглянуто відкриту електронну сторінку у соціально-орієнтованому ресурсі мережі Інтерент «Вконтакте», а саме профілю аккаунта « ОСОБА_7 », на якому виявлено текстово-графічну публікацію, розміщену користувачем ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка складається із скріншоту текстового повідомлення у мобільному додатку «Telegram» та зображення, знизу якого міститься напис великими буквами «ПОВІДОМЛЕНО ПРО ПІДОЗРУ КОЛАБОРАНТУ», а зверху розміщено емблему Служби безпеки України, під якою міститься напис « ГУ СБУ у Донецькій та Луганській областях ». Вказаний скріншот повідомлення, яке опубліковане на сторінці профілю акаунта « ОСОБА_7 », містить наступний текст: «СБУ зібрала доказову базу і щодо злочинної діяльності так званого «заступника прокурора Маркіського району генеральної прокуратури лнр». Задукументовано, що 34-річний уродженець рф, який мешкав у тимчасово окупованому Луганську, добровільно обійняв цю «керівну посаду». Наразі він служить окупаційному режиму, створеному агресором для придушення супротиву місцевих мешканців і переслідування українських патріотів. Стосовно усіх цих осіб СБУ проводить досудове розслідування за статтею 111-1 (колабораційна діяльність) Кримінального кодексу. Усі викриті зловмисники обов`язково відповідатимуть перед законом. Їм загрожує до 10 років позбавлення волі.». Крім цього, виявлено допис - графічну публікацію, розміщену вказаним користувачем ІНФОРМАЦІЯ_5, на якій присутній чоловік у польовій військовій формі, на кепці міститься наліпка із буквою «Z». Сторінка аканту « ОСОБА_7 », зареєстрованого у соціально-орієнтованому ресурсі мережі Інтерент «Вконтакте»,
		та інших доказів, які наведені у вироку.
		Разом з тим місцевий суд за результатами судового розгляду матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 та дослідження даних про особу обвинуваченого, встановив, що останній у 2012 році закінчив Національній університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста (диплом спеціаліста НОМЕР_1 від 04 лютого 2012 року).
		Таким чином, суд першої інстанції, спростовуючи доводи сторони захисту, з огляду на обставини вчинення злочину, які були предметом його дослідження, зазначив, що обвинувачений, будучи громадянином України та маючи достатній рівень спеціальних знань в галузі права, здобутих у закладі вищої освіти, усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.
		Суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок суду першої інстанції без зміни та спростовуючи доводи апеляційної скарги захисника в цій частині, зазначив, що окупація території Луганської області та встановлення на цій території окупаційних органів влади, мала відкритий характер, а тому ОСОБА_7 , будучи громадянином України та випускником Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», тобто носієм вищої юридичної освіти, а відповідно і достатнього рівня спеціальних знань в галузі права, займаючи у незаконному правоохоронному органі посаду заступника прокурора Марківського району Генеральної прокуратури «лнр» очевидно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.
		За таких обставин, доводи захисника про те, що ОСОБА_7 під час вчинення злочину діяв з непрямим умислом, так як останній керувався виключно корисливим мотивом та хибним почуттям кар`єризму, використовуючи факт встановлення окупаційної влади на території Марківської територіальної громади у своїх особистих інтересах, маючи на меті обійняти посаду у незаконно створеному органі, так званій прокуратурі, не спростовують обґрунтованість вищезазначених висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо наявності в діях обвинуваченого саме прямого умислу.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про невідповідність призначеного судом ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, то Суд вважає за необхідне зазначити наступне. 
		Згідно зі ст. 414 КПКУкраїни невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Положеннями частин 1, 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		Пунктом 3 ч. 1 ст. 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання,враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Як убачається з вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 вид та розмір покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, згідно зі ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, характер діяння, форму й ступінь вини, мотиви вчинення кримінального правопорушення і дані про особу винного, який раніше не судимий.
		Обставин, що пом`якшують обвинуваченому покарання (ст. 66 КК України), судом встановлено не було.
		Обставиною, що обтяжує ОСОБА_7 покарання, суд, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України, визнав вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		Таким чином, суд першої інстанції при призначенні покарання врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше не судимий. Поряд з цим судом також було враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 , як громадянин України, вчинив особливо тяжкий злочин проти основ національної безпеки України в період встановленого в Україні воєнного стану, підвищену суспільну небезпечність даного злочину, наявність обставини, що обтяжує покарання, та відсутність пом`якшуючих покарання обставин, у зв`язку з чим дійшов висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства та призначив покарання в межах санкції ч. 7 ст. 111-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 років, з конфіскацією усього належного йому на праві приватної власності майна, однак без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
		З огляду на зазначене місцевий суд дійшов висновку про те, що таке покарання є законним, обґрунтованим, справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
		Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни, погодився з висновками, викладеними у вироку щодо виду та строку призначеного обвинуваченому покарання, зауваживши, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 за ч. 7                     ст. 111-1 КК України покарання, з достатньою повнотою урахував дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, та інші обставини, які суттєво вплинули на вирішення цього питання, а саме:
		- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що згідно зі ст. 12 КК України є особливо тяжким;
		- санкцію частини статті інкримінованого злочину, яка передбачає безальтернативний вид покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з альтернативою застосування додаткового покарання; 
		- відсутність обставин, які пом`якшують покарання, та наявність обставини, яка обтяжує покарання - вчинення злочину в умовах воєнного стану;
		- обставини скоєного обвинуваченим злочину, а саме те, що останній, будучи громадянином України, вчинив кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, 
		а тому дійшов висновку про законність, обґрунтованість і вмотивованість вироку суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_7 покарання у максимальних межах, установлених санкцією частини статті, за якою його засуджено.
		З такими висновками погоджується і колегія суддів.
		Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що кримінальна відповідальність за дії, передбачені ч. 7 ст. 111-1 КК України (Колабораційна діяльність) настає у разі добровільного зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільної участі громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи наданні таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. При цьому суспільна небезпека вказаного злочину полягає у тому, що особа (колаборант), з використанням умов воєнного стану, співпрацює з окупаційною владою на шкоду власній державі, тим самим свідомо допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади. 
		За таких обставин колегія суддів вважає, що з урахуванням тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких, беручи до уваги, відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, які пом`якшують покарання та наявність визначеної п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України обставини, яка обтяжує покарання (вчинення злочину з використанням умов воєнного стану), а також з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини вчинення злочину, а саме те, що ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, будучи громадянином України, вчинив кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, та рівень суспільної небезпечності вчиненого засудженим діяння, призначене останньому судами попередніх інстанцій покарання в максимальних межах санкції ч. 7 ст. 111-1 КК України, з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу та є достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним інших злочинів.
		З огляду на зазначене дані про особу засудженого, зокрема те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, в цілому не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій в цій частині.
		Ураховуючи вищенаведене, а також те, що призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		 
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 18 травня 2023 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...