Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/21710/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них; дорожнього руху.
Надіслано для оприлюднення: 13.02.2024. Зареєстровано: 14.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.02.2024.
Дата набрання законної сили: 06.02.2024
Номер судового провадження: А/857/25105/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 607/21710/23 пров. № А/857/25105/23
		 
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		 
		головуючого-суддіКузьмича С. М.,
		суддівЗапотічного І.І., Матковської З.М., 
		за участю секретаряПославського Б.Д.,
		апелянта  ОСОБА_1 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 грудня 2023 року (ухвалене головуючим  суддею Кунець Н.Р. о 09 год. 00 хв. у м. Тернопіль) у справі № 607/21710/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАТ №8025447 від 27.10.2023 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі  КУпАП) та накладення на нього адміністративного стягнення у виді 340 грн штрафу.
		В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що спірна постанова є необґрунтованою, винесеною з порушенням чинного законодавства, викладені у ній обставини та підстави порушення правил дорожнього руху такі, що не відповідають дійсності, а розгляд справи є неповним та необ`єктивним.
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.12.2023 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що надані відповідачем докази на підтвердження правомірності оскарженої позивачем постанови є належними, достовірними та достатніми доказами та повністю спростовують покликання позивача викладені у позовній заяві.
		Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та в прийняти нове, яким задовольнити позов.
		Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		Апелянт в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
		Відповідач, в судове засідання на виклик суду не з`явився, явку уповноваженої особи не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.
		Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції  без змін, з наступних підстав.
		З матеріалів справи слідує, що 27.10.2023 інспектором УПП в Одеській області ДПП Данилевським Д.М. була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАТ № 8025447, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
		Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 27.10.2023 о 15 год. 28 хв. в м. Одеса, шосе Ленінградське, 17А, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом RENAULT DUSTER, д.н.з. НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 79 км/год. в межах населеного пункту, де дозволяється рухатись зі швидкістю не більше 50 км/год., чим порушив вимоги п. 12.4 ПДР України. Порушення швидкості в населених пунктах (дозвол. швид. не більше 50 км/год.). Швидкість вимірювалась приладом ТС 000346, бк 471337, 471210.
		Позивач вважаючи оскаржену постанову незаконною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
		Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
		Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		За правилами ч. 5 ст. 160 КАС України право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень мають особи, права, свободи та інтереси яких відповідні рішення, дії чи бездіяльність порушують.
		Згідно ч.ч. 1-4 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
		В ст. 9 КУпАП, видно, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
		Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
		Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.
		Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.
		Зазначена норма вказує на те, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб`єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУПАП.
		Згідно із ч. 1, 2 ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені зокрема ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію). Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.
		Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
		Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
		Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
		Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі  ПДР України).
		Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
		За пунктом 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
		Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
		Підпунктом «б» пункту 12.9 ПДР України передбачено, що водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
		За змістом розділу 33 ПДР України дія знака 3.29, що встановлений перед населеним пунктом, позначеним знаком 5.45, поширюється до цього знака.
		5.45 «Початок населеного пункту». Найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.
		5.46 «Кінець населеного пункту». Місце, з якого на даній дорозі втрачають чинність вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.
		Знаки 5.45 і 5.46 установлюються на фактичній межі забудови, яка прилягає до дороги.
		Відповідно до п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
		Відповідно до п. 1.10 ПДР України населений пункт забудована територія, в`їзди на яку і виїзди з якої позначаються знаками 5.45, 5.46, 5.47, 5.48.
		Обмеження швидкості 50 км/год. стосується населених пунктів, позначених дорожнім знаком 5.45 «Початок населеного пункту», дія цього обмеження скасовується знаком 5.46 «Кінець населеного пункту».
		Відповідно до п. 10.7.39 ДСТУ 4100-2014 Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування знаки 5.45 Початок населеного пункту і 5.46 Кінець населеного пункту повинні застосовуватись для позначення населеного пункту (відповідно початку та кінця), в якому діють спеціальні вимоги, що регулюють порядок руху в населених пунктах, і установлюються на фактичній межі забудови, яка прилягає до дороги.
		Частиною 1 ст. 122 КУпАП встановлено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Із змісту спірної постанови слідує, що позивачем допущено перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів у населеному, а саме керуючи транспортним засобом RENAULT DUSTER, д.н.з. НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 79 км/год. в межах населеного пункту, де дозволяється рухатись зі швидкістю не більше 50 км/год., чим порушив вимоги п. 12.4 ПДР України.
		При цьому, у складеній постанові вказано серійний номер і назву технічного засобу, яким здійснювалося вимірювання швидкості руху керованого позивачем автомобіля.
		Системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
		Нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.
		Відповідно до матеріалів адміністративної справи протокол про вчинення адміністративного правопорушення як один із можливих доказів по справі не складався, однак відповідачем надані інші беззаперечні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
		Щодо доданого до матеріалів справи відеофайлу та роздрукованого фото з приладу вимірювання швидкості TruCAM LTI 20/20, серійний номер ТС000346 колегія суддів враховує наступне.
		Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України № 580-VIII від 02.07.2015 «Про Національну поліцію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
		Згідно із ст. 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; поверхнева перевірка і огляд; зупинення транспортного засобу; вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; проникнення до житла чи іншого володіння особи; перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису; перевірка дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб; поліцейське піклування.
		Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:
		1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань;
		2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
		Інформація про змонтовану/розміщену фототехніку і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз повинна бути розміщена на видному місці.
		Водночас, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
		Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що можливість використання виробу технічного приладу вимірювання швидкості TruCAM LTI 20/20, серійний номер ТС000346, стверджується свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/28265, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 05.09.2023, чинне до 05.09.2024, відповідно до якого лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruСАМ LTI 20/20 № ТС000346 за результатами повірки відповідає вимогам технічної документації на вимірювач. Діапазон вимірювань від 2 км/год. до 320 км/год. Максимальна допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі складає ± 2 км/год. в діапазоні від 2 км/год. до 200 км/год.
		Відповідно до листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 3423-08/3679-09 від 23.01.2019 засоби вимірювальної техніки, які були введені в експлуатацію до моменту виключення типу ЗВТ з Державного реєстру ЗВТ, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Для всіх законодавчо регульованих ЗВТ, що застосовуються в Україні, наказом Мінекономрозвитку від 13.10.2016 № 1747 «Про затвердження міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, за категоріями». зареєстрованим в Мін`юсті 01.11.2016 за № 1417/29547, встановлені міжповірочні інтервали незалежно від назви, типу, модифікації, виробника цих ЗВТ. Для вимірювачів швидкості руху транспортних засобів дистанційних встановлено міжповірочний інтервал - 1 рік.
		Також правильність використання приладу вимірювання швидкості TruCAM LTI 20/20, серійний номер ТС000346, виробництва Laser Technology Inc., США, підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України експертного висновку № 04/02/03/-3008 від 27.09.2018, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 із довжиною ключа 256 біт та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних.
		Таким чином, лазерні вимірювачі швидкості TruCAM дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. 
		Належність доказів слідує з приписів ст. 251 КУпАП, відповідно до яких доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		Оцінюючи вказані докази, колегія суддів вважає їх належними, оскільки такі відображені в спірній постанові.
		Так, наявними в матеріалах справи відеозаписом та фотознімком «1698420463_05000_ _1027_152743.jpg» від 27.10.2023, зробленим приладом TruCam серійний номер ТС000346 підтверджено, що 27.10.2023 о 15 год. 27 хв. водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом RENAULT DUSTER, д.н.з. НОМЕР_1 , на А/Д М-05 в м. Одеса та рухався зі швидкістю 79 км/год., при дозволеній швидкості руху 50 км/год., чим порушив п. 12.4 ПДР України.
		Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що належними доказами підтверджено порушення позивачем ПДР України.
		Крім цього, апеляційний суду вважає недоцільним посилання позивача на те, що прилад TruCam не може застосовуватися працівниками поліції, тримаючи в руці, на що звернув увагу суд першої інстанції.
		Дане твердження є хибним з тих підстав, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 
		1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
		2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
		3) безпілотні літальні апарати та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;
		4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння;
		5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото-і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
		Разом з цим, оскаржувана постанова накладає адміністративне стягнення на позивача за вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
		Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 є засобом вимірювальної техніки, а не пристроєм, що здійснює автоматичну фото- та відеозйомку.
		Суд звертає увагу, на тому що згідно інформації ДП «Укрметртестстандарт», лазерний вимірювач ТruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань.
		При цьому наголошує що у ст. 40 Закон України «Про Національну поліцію» було внесено ряд змін, якими усунуто колізійність чинного законодавства. Так ч. 2 ст. 40 вказаного вище Закону сформульована наступним чином: «Інформація про змонтовані/розміщені технічні прилади, технічні засоби повинна бути розміщена на видному місці».
		Зі змісту даної норми чітко зрозуміло що вона струється виключно приладів змонтованих/розміщених, тобто тих які стаціонарно змонтовані і працюють в автоматичному режимі.
		Однак, слід зазначити, що диспозиція ч. 1 ст. 40 вказаного Закону дозволяє використовувати фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень (яким є прилад TruCam LTI 20/20).
		Окрім того, як вбачається з листа ДП «Укрметртестстандарт» лазерний вимірювач TruCam LTI 20/20 відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань.
		Відтак, в даному випадку порушення позивачем ПДР України зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості TruCAM в ручному режимі, а не в автоматичному, тому вимоги ч. 2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» не розповсюджуються на спірні відносини.
		Не заслуговують на увагу доводи позивача, щодо відсутності розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку «5.76», оскільки знак 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху», позначає ділянки доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів.
		Разом з тим, цей дорожній знак, стосується фіксації порушення ПДР саме в автоматичному режимі.
		Водночас, прилад ТruCam не є автоматичним засобом вимірювальної техніки, а до позивача застосовано стягнення у вигляді штрафу за скоєння правопорушення зафіксованого не в автоматичному режимі, тому відсутність дорожнього знаку 5.76 ПДР України не впливає на суть вчиненого позивачем адміністративного правопорушення.
		Таким чином, обставини наявності чи відсутності вказаного дорожнього знаку жодним чином не свідчать про відсутність у позивача обов`язку дотримання запровадженого ПДР України швидкісного режиму.
		З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, і накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
		Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду  без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
		 
		Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 грудня 2023 року у справі № 607/21710/23  без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді І. І. Запотічний   З. М. Матковська  Повне судове рішення складено 13 лютого 2024 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...