Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/2056/24-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб про; скасування арешту майна.
Надіслано судом: 14.02.2024. Зареєстровано: 14.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.02.2024.

Номер судового провадження: 1-кс-1517/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023000000000637

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		       
		 
		печерський районний суд міста києва
		 
		Справа № 757/2056/24-к 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 лютого 2024 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , 
		при секретарі судових засідань ОСОБА_2 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у залі суду судове провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 , яке подано в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва № 757/49643/23-к від 02.11.2023 р. у кримінальному провадженні №12023000000000637 від 13.04.2023, на майно, -
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		11.01.2024 в провадження Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , яке подано в інтересах ОСОБА_4 , що передано слідчому судді ОСОБА_1 про скасування арешту, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва № 757/49643/23-к від 02.11.2023 р. у кримінальному провадженні №12023000000000637 від 13.04.2023, на майно. 
		Мотивуючи подане клопотання про скасування арешту майна, заявник вказує, що арешт було накладено безпідставно, необґрунтовано, також посилається на те, що при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна.
		Представник заявника подала заяву про проведення судового засідання без фіксації технічними засобами, клопотання підтримала та просила задовольнити.
		Прокурор подав до суду заяву про проведення судового засідання без фіксації технічними засобами, у задоволенні клопотання просив відмовити з підстав викладених у письмових запереченнях.
		Частиною 2 статті 174 КПК України передбачено, що про час та місце розгляду клопотання про скасування арешту майна повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.
		У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
		Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті клопотання у відсутність не з`явившихся осіб, на підставі наданих доказів.
		Вивчивши клопотання, дослідивши матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
		Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12023000000000637, внесеному 13.04.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 та частиною 3 статті 209 Кримінального кодексу України. 
		02 листопада 2023 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на автомобіль марки та моделі PORSCHE PANAMERA, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , 2022 року випуску, який зареєстрований за ОСОБА_4 , які перебувають у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) із забороною відчуження та використання.
		У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. 
		Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
		Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
		Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
		Як вбачається з мотивувальної частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 02.11.2023, при накладенні арешту слідчий суддя виходив окрім іншого з того, що арешт є необхідним з метою забезпечення цілей кримінального провадження, та у разі рішення суду застосувати спеціальну конфіскацію, а також з метою збереження речових доказів, про що також зазначено прокурором у письмових запереченнях.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
		Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
		При цьому, вирішуючи питання про скасуванні арешту майна, в даному випадку, належить визначити чи наявні в органу досудового розслідування підстави для подальшого утримання цього майна не лише з огляду на наявність правової підстави - ухвали слідчого судді про арешт, а виходячи з відношення вилученого майна до кримінального провадження, а також відношення власника майна до інкримінованого злочину.
		Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
		Як вбачається з ухвали слідчого судді, при накладенні арешту слідчий суддя виходив з того, що арешт необхідний з метою забезпечення збереження речових доказів, приймаючи до уваги постанову слідчого від 01.11.2023 про визнання автомобіля речовим доказом.
		Так, у тексті вказаної постанови, окрім іншого вказано, що під час та безпосередньо після фактів вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_5 придбала у власність та зареєструвала за ОСОБА_4 , транспортний засіб.
		Також слідчий зазначає у постанові, що фактичні обставини кримінального провадження свідчать про те, що дане майно вказані особи отримали у фактичне володіння та користування за кошти, отримані в результаті вчинення кримінальних правопорушень, тобто воно набуте кримінально протиправним шляхом внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, могли використовувати під час вчинення злочинів та відповідно дані транспортні засоби та об`єкти нерухомого майна відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України. Таким чином, вказаними особами незаконного було придбано наступні об`єкти рухомого та нерухомого майна, а саме автомобіль марки та моделі PORSCHE PANAMERA, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , 2022 року випуску, який зареєстрований за ОСОБА_4 , які перебувають у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).
		Разом з тим, у вказаній постанові не зазначено жодної інформації про дати або періоди ніби вчинення кримінальних правопорушень та під час судового розгляду даного клопотання стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили, що саме ОСОБА_5 придбала вказаний автомобіль, та те, що вказане майно співвідноситься з обставинами кримінального провадження.
		При дослідженні матеріалів клопотання заявника, вбачається, що ОСОБА_4 придбав вказаний автомобіль за власні кошти 21.02.2023 за 1 480 265 грн. та після його ремонту (так як автомобіль був придбаний після ДТП у США) зареєстрував його в Україні 22.07.2023.
		Окрім цього, заявником доведено, що ОСОБА_4 займається підприємницькою діяльністю від здійснення якої має офіційний задекларований дохід.
		Зокрема, від здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_4 має задекларований дохід у сумі за 2021 рік - 1 691 073 грн., 2022 рік - 1 664 713 грн., однозначно перевищує вартість придбаного ним автомобіля у 2023 році, навіть без урахування поточного доходу у 2023 році та попередньо продажу автомобілів.
		Статтею 98 КПК України, визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		Відтак, статусу речового доказу річ чи інше майно набуває виключно за наявності ознак, описаних в ч. 1 ст. 98 КПК України, а не на підставі формальної постанови.
		Проте, при вивченні процесуального рішення слідчого про визнання речовим доказом майна ОСОБА_4 , встановлено, що слідчий описує обставини кримінального провадження № 12023000000000637 від 13.04.2023, проте обґрунтованого висновку, що саме вказане майно співвідносяться з обставинами кримінального правопорушення та доказів цьому вказане рішення не містить, як і заперечення прокурора, яке по суті містить аналогічні доводи в обґрунтування арешту майна.
		Разом з тим, незважаючи на те, що досудове розслідування здійснюється протягом тривалого проміжку часу та арешт накладено 02.11.2023 представник сторони обвинувачення не надав доказів, які б свідчили про будь-які логічні та об`єктивні підстави для накладення арешту на майно, яке перебуває у власності заявника.
		Версія органу досудового розслідування, що майно на яке накладено арешт відповідає ознакам визначених ст. 98 КПК України, тобто відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні № 12023000000000637 від 13.04.2023, спростована доводами заявника. 
		Окрім того, доказів того, що станом на момент постановлення судового рішення з арештований майном або відносно нього проводяться слідчі (процесуальні) дії, спрямовані на доведення причетності такого майна до кримінального провадження, слідчому судді не надано.
		Разом з тим, слідчий суддя зауважує, що утримання органом досудового розслідування речей, правомірно належних особі на праві приватної власності, має бути спрямоване виключно на досягнення завдань кримінального провадження.
		Так, стороною обвинувачення не доведено, яке значення та доказом яких обставин у кримінальному провадженні має вилучене майно та те що таке майно має хоч якесь відношення до розслідуваного кримінального провадження, чи проведено з ним слідчі дії, спрямованої на доведення причетності такого майна до кримінального провадження. 
		Окрім цього, що стосується арешту з можливістю спеціальної конфіскації майна, то встановлені обставини вказують на відсутність причетності майна ОСОБА_4 до розслідуваного провадження, тобто вказує на не відповідність описаного майна критеріям, визначеним ст. 98 КПК України та відповідно вказує, що майно ОСОБА_4 не відповідає критеріям, що визначені у ч. 1 ст. 96-2 КК України.
		Тобто, стороною обвинувачення не спростовано того факту, що майно ОСОБА_4 не одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або не є доходами від такого майна; не призначалося (використовувалося) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; не було предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави.
		Вказане свідчить про те, що арешт майна немає жодного значення для розслідування кримінального провадження.
		Враховуючи, вказане підстав вважати, що існує правова підстава для арешту майна заявника взагалі спростовується, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як орган досудового розслідування не представив слідчому судді доказів для безспірного висновку щодо необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження.
		Разом з тим, приймаючи принцип диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належним йому майном, так як кримінальне провадження закрито, у зв`язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
		Керуючись ст. ст. 98, 167, 170,171, 172, 173, 174, 379 КПК України, слідчий суддя,-
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		Клопотання - задовольнити.
		Скасувати арешт, що накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2023 у справі № 757/49643/23-к у кримінальному провадженні № 12023000000000637 від 13.04.2023, а саме на автомобіль марки та моделі PORSCHE PANAMERA, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , 2022 року випуску, який належить ОСОБА_4 .
		Ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню.
		 
		 
		 
		Слідчий суддя                 ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...