Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 465/2681/14-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 14.02.2024. Зареєстровано: 14.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.02.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/465/229/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014140000000121

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		465/2681/14-к
		1-кп/465/229/24 
		 
		 
		 
		Вирок
		Іменем України
		 
		13.02.2024 року Франківський районний суд м. Львова в складі:
		головуючого судді                                 ОСОБА_1 ,
		за участі секретаря судового засідання     ОСОБА_2 ,
		прокурора                                 ОСОБА_3 ,
		обвинуваченого   ОСОБА_4 ,
		захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
		потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		представників потерпілих - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		представника цивільного відповідача
		ПрАТ СК «ВУСО» - адвоката ОСОБА_10 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12014140000000121 від 18.02.2014 року про обвинувачення 
		ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Солонка Пустомитівського району Львівської області, громадянина України, одруженого, із середньою спеціальною освітою, працюючого в.о. директора КП «Амарант» Солонківської ОТГ, раніше не судимого, військовозобов`язаного, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -
		ВСТАНОВИВ:
		18.02.2014 року приблизно о 12 год. 30 хв. ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «ВАЗ-21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у м. Львові по вулиці Науковій у напрямку до вулиці Стрийської, при проїзді її ділянки в районі будинку № 7-Б, порушив вимоги Р. 1 п. 1.5; Р. 2 п. 2.3 б), д); Р. 10 п. 10.1; Р. 12 п. 12.3 Правил дорожнього руху України, які виразилися в тому, що водій проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін під час виконання повороту ліворуч при виїзді із розриву у роздільному газоні на проїзну частину дороги, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, з моменту виникнення небезпеки для руху у вигляді виходу на проїзну частину дороги пішохода ОСОБА_11 справа наліво по ходу його переміщення, яку він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, що призвело до створення аварійної обстановки і, як наслідок, до наїзду на неї.
		Внаслідок наїзду ОСОБА_11 , згідно висновку експерта №163/2014 судово-медичної експертизи від 18.03.2014 року, отримала відкриту черепно-мозкову травму у вигляді багатоуламкових переломів верхніх стінок обох очниць, лінійного перелому середньої черепної ямки, котрий проходить від лівої скроневої кістки через ділянку турецького сідла в праву середню ямку, де сліпо закінчується, та перелому потиличної кістки, котрий кругоподібно охоплює великий овальний отвір черепу та продовжується у задню черепну ямку зліва, де й сліпо затухає; темно-вишневих крововиливів в м`які мозкові оболонки обох лобних, тім`яних, правої скроневої ділянок, в ділянці правого мозочка по задньо-нижній поверхні та дифузно на основі головного мозку; крововиливу в ділянці правої півкулі мозочка з частковим розможенням його тканини; крововиливу в м`які тканини потиличної ділянки голови; забійної рани в потиличній ділянці голови зліва, синців на верхніх повіках обох очей, синців на переніссі та на кінчику носа. Вказана черепно-мозкова травма утворилась від контакту з тупими предметами, має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент її спричинення та перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті.
		Таким чином, ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що заподіяло потерпілій ОСОБА_11 тяжкі тілесні ушкодження та спричинило смерть останньої, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України.
		У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, не визнав. 
		Так, будучи допитаним у суді, ОСОБА_4 вказав, що 18.02.2014 року близько 12.30 год. він виїжджав на транспортному засобі «ВАЗ-21099» з подвір`я на вул. Наукову у м. Львові по міжбудинковій дорозі навпроти будинку, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 7Б. На цій ділянці вул. Наукова має три смуги для руху в напрямку вул. Кульпарківської та три смуги для руху транспорту в напрямку вул. Стрийської. Оскільки в подальшому планував їхати в напрямку вул. Стрийської, переконавшись у відсутності транспорту в напрямку вул. Кульпарківської, перетнув три смуги руху в напрямку розриву розділювального газону та, пригальмовуючи, пропустив автомобіль, який рухався в напрямку вул. Стрийської, після чого почав набирати швидкість приблизно 20-30 км/год. для виконання повороту, який здійснював у праву смугу дороги в напрямку вул. Стрийської. Бачив жінку, яка стояла на узбіччі (підвищенні), можливо, пропускала попередній автомобіль, коли здійснював поворот, жінка вийшла на дорогу, зробила кілька кроків та він зачепив її правим крилом, а, можливо, боковою частиною автомобіля, від чого жінка впала на дорогу. Потерпілу побачив на узбіччі в той момент, коли виїхав на розрив розділювального газону, в подальшому безпосередньо виявив пішохода на проїзній частині дороги, коли до неї відстань становила приблизно 8-10 м. З метою уникнення зіткнення вивернув кермо вліво, однак, в цей момент відчув удар від контакту сумки жінки-пішохода з автомобілем, та, прийнявши вправо, зупинився. Після зупинки транспортного засобу жінка лежала на дорозі позаду автомобіля на відстані меншій 5 м. Вийшовши з транспортного засобу, побачив, що жінка не подає ознак життя. Виставив знак аварійної зупинки та викликав швидку допомогу. На момент ДТП була суха сонячна погода. У транспортному засобі, крім водія, була також дитина - син ОСОБА_12 , якого невдовзі родичі забрали з місця події. Винним себе у скоєнні кримінального правопорушення не визнає, оскільки вважає, що причиною наїзду є дії пішохода ОСОБА_11 , яка раптово вийшла на проїзну частину дороги не на пішохідному переході.
		Потерпілий ОСОБА_6 під час допиту в суді повідомив, що 18.02.2014 року о 12.30 год. перебував на зустрічі із знайомим у центрі м. Львова, в цей час до нього подзвонив син, який на той момент перебував за кордоном, та попросив під`їхати на вул. Наукову, повідомивши, що до нього телефонувала жінка, яка сказала, що маму збив автомобіль. У зв`язку з цим він попросив знайомого підвезти його на вул. Наукову, де виявив тіло дружини ОСОБА_11 на проїзній частині дороги. У цей час на місці ДТП водія автомобіля ВАЗ-21099 не було, його забрали на освідування. Тіло дружини розташовувалось на проїзній частині дороги, що веде в напрямку вул. Стрийської, ближче до її середини. На дорозі були плями крові. Ознак життя дружина не подавала. У той момент підійшов ОСОБА_13 , який підтримував його, адже він дуже перейнявся втратою близької людини і погано себе почував. ОСОБА_13 щось розповідав, проте, що саме, потерпілий пригадати не може, адже на той час перебував у шоковому стані. Вважає, що ДТП відбулось внаслідок грубого порушення правил дорожнього руху водієм ОСОБА_4 , який, виїжджаючи з боку вул. Наукової, 12А, не виконав вимогу дорожнього знаку повернути праворуч, продовжив рух прямо та скоїв наїзд на ОСОБА_11 , яка, будучи лікарем, в цей час поверталась з викликів додому. Наполягає на найсуворішому покаранні обвинуваченого, оскільки останній за скоєне не вибачався, жодного відшкодування заподіяної шкоди не здійснив, навпаки, його родичі погрожували потерпілому, всіляко його принижували. На заявленому цивільному позові наполягає, просить врахувати глибину душевних страждань, яких зазнав у зв`язку із непоправною втратою дорогої людини.
		ОСОБА_7 , будучи допитаним в судовому засіданні в якості потерпілого, зазначив, що ОСОБА_11 є його матір`ю. 18.02.2014 року близько 10.00 год. йому зателефонувала мама, щоб поспілкуватись. На той час він працював за кордоном, а саме в ОАЕ. Через деякий час на його номер телефону подзвонила жінка, яка перепитала, чи його мама лікар, та повідомила, що матір збив на смерть автомобіль. У зв`язку з цим 21.02.2014 року він повернувся до м. Львова на поховання матері, загибель якої внаслідок ДТП завдала йому невимовного болю і страждань, пов`язаних із втратою найдорожчої в житті людини. Вказав, що обвинувачений ОСОБА_4 за скоєне не вибачався, вийти на контакт з потерпілими, а також відшкодувати шкоду не намагався. Тому вважає, що обвинувачений заслуговує найсуворішого покарання. Цивільний позов свого батька - ОСОБА_6 підтримує в повному обсязі.
		Свідок ОСОБА_14 безпосередньо в судовому засіданні повідомив, що у 2014 році працював в охороні на парковці бізнес-центру по вул. Науковій, 7-Б у м. Львові. В день ДТП, а саме в лютому 2014 року, точної дати не пригадує по спливу значного часу, заступив на добове чергування. В районі 12.00 год. він прогулювався по території парковки та побачив жінку віком близько 50 років, яка йшла повз парковку тротуаром в напрямку вул. Стрийської, а потім через дорогу, яка слугує заїздом на парковку, попрямувала в напрямку тротуару та газону, прилеглих до проїзної частини вул. Наукової, до місця, в якому немає пішохідного переходу, але пішоходи часто переходять вул. Наукову. Через деякий час почув тупий звук наїзду автомобіля і побачив, що жінка-пішохід, яку він незадовго до того спостерігав біля парковки, перелітаючи через транспортний засіб ВАЗ-21099, падає головою об асфальт на проїзній частині дороги та залишається нерухомою. Самого моменту наїзду автомобіля на пішохода свідок не бачив, привернув свою увагу до подій в той момент, коли відбувся контакт і він почув удар. В цей час він знаходився на відстані 10-15 метрів до місця ДТП. У жінки-пішохода, яка лежала нерухомо, з рота й носа йшла кров. З автомобіля вийшов водій, який був в паніці та хапався за свою голову. Свідок сказав водієві викликати швидку допомогу. Невдовзі приїхала поліція, також на місце прибув чоловік загиблої - п. ОСОБА_15 , який перебував в стані істерики від побаченого. У транспортному засобі ВАЗ-21099, крім водія, перебувала дитина віком 3-4 роки, яку через 15 хв. забрала жінка, котра прийшла на місце ДТП. Наїзд на пішохода відбувся в правій смузі руху, ближче до середини проїзної частини, передньою частиною автомобіля, якою саме свідку невідомо, бо власне моменту удару він не бачив, безпосередньо спостерігав лише те, що відбувалось після такого удару. Перешкод для оглядовості на місці ДТП немає, водій міг достеменно бачити дорожню обстановку, в тому числі пішохода на дорозі. Якби водій автомобіля ВАЗ-21099 здійснював поворот не в праву, а ліву смугу руху наїзд не відбувся б. Звуку гальмування свідок не чув, слідів такого на місці ДТП не бачив.
		Допитаний свідок ОСОБА_16 в суді пояснив, що до 2018 року перебував на прізвищі « ОСОБА_17 », а в подальшому перейшов на прізвище дружини - « ОСОБА_18 ». На день ДТП, точної дати якої по спливу часу не пригадує, жив у батьків по АДРЕСА_3 та з балкону, який виходить на місце ДТП, спостерігав автомобіль марки ВАЗ 90-ї або ж 99-ї моделі, який стояв на дорозі, та жінку, котра лежала посередині дороги з розбитою головою, а біля неї - велику червону пляму. У зв`язку з цим вирішив підійти на місце пригоди, щоб надати постраждалій допомогу. Сюди ж приїхав ОСОБА_6 , який є її чоловіком та перебував у паніці. Панічно також поводився водій транспортного засобу. Допомогу постраждалій до приїзду швидкої та поліції ніхто не надавав, оскільки хтось перевірив пульс і сказав, що людина мертва. Обставин проведення слідчого експерименту за його участю не пригадує, водночас справжність своїх підписів на протоколі слідчого експерименту, а також свою особу на фотознімках, долучених до такого протоколу, підтверджує.
		Суд детально проаналізував показання допитаних учасників процесу, а також досліджені в судовому засіданні письмові докази, які оцінив в їх сукупності та на предмет належності і допустимості, за наслідками чого прийшов до висновку, що, незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї винуватості, його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, є доведеною.
		Так, зокрема, згідно протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 18.02.2014 року слідчим за участю, в тому числі ОСОБА_4  і ОСОБА_6 ,  зафіксовано обстановку на місці ДТП по вул. Наукова, 7Б у м. Львові, а саме наявність на проїзній частині дороги в крайній правій смузі для руху в сторону вул. Стрийської автомобіля марки ВАЗ 21099, д.н.з. НОМЕР_1 , на відстані 3,9 м. від задньої осі якого виявлено труп  ОСОБА_11 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , обернутий лицем до асфальту, головою в напрямку вул. Кульпарківської, що розташовувався в правій крайні смузі руху на відстані 2,8 м. від правого краю проїзної частини дороги. Також слідчим встановлено наявність на місці ДТП на відстані 2,5 м. від правого краю проїзної частини дороги плями РБК. Констатовано, що оглянута ділянка дороги є прямою, з асфальтним покриттям, яке перебуває у сухому стані. В напрямку огляду дорога має 3 смуги для руху загальною шириною 12,65 м., на проїжджій частині нанесені лінії поздовжньої розмітки. Сліди гальмування та шин на дорозі відсутні. Видимих слідів деформацій кузовних елементів на автомобілі ВАЗ-21099 не виявлено. До протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди долучено схему, підписану всіма учасниками проведення відповідної слідчої дії, із візуальними схематичним зображенням ділянки дороги, на якій відбулось ДТП, позначенням місця розташування транспортного засобу ВАЗ-21099 та тіла ОСОБА_11 в прив`язці до сталих орієнтирів.
		Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №163/2014 від 18.03.2014 року, проведеної експертом КЗ ЛОР ЛОБСМЕ ОСОБА_19 , ОСОБА_11 отримала відкриту черепно-мозкову травму у вигляді багатоуламкових переломів верхніх стінок обох очниць, лінійного перелому середньої черепної ямки, котрий проходить від лівої скроневої кістки через ділянку турецького сідла в праву середню ямку, де сліпо закінчується, та перелому потиличної кістки, котрий кругоподібно охоплює великий овальний отвір черепу та продовжується у задню черепну ямку зліва, де й сліпо затухає; темно-вишневих крововиливів в м`які мозкові оболонки обох лобних, тім`яних, правої скроневої ділянок, в ділянці правого мозочка по задньо-нижній поверхні та дифузно на основі головного мозку; крововиливу в ділянці правої півкулі мозочка з частковим розможенням його тканини; крововиливу в м`які тканини потиличної ділянки голови; забійної рани в потиличній ділянці голови зліва, синців на верхніх повіках обох очей, синців на переніссі та на кінчику носа. Вказана черепно-мозкова травма утворилась від контакту з тупими предметами, має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент її спричинення та перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті. Крім цього, було виявлено крововилив під плевру по задніх поверхнях та в прикореневих ділянках обох легень, дрібновогнищеві крововиливи в ділянці лівої лопатки, крововилив в м`які тканини лівої гомілки в верхній третині, винці в ділянках головок 2, 3, 4-го пальців лівої китиці по тильній її поверхні, синець на задньо-внутрішній поверхні лівого передпліччя у у верхній третині, по одному садну на передній поверхні ділянок обох колінних суглобів, синець на зовнішній поверхні лівої гомілки у верхній третині, котрі утворилися від контакту з тупими предметами, мають ознаки легких тілесних ушкоджень та в причинному зв`язку з настанням смерті не перебувають. Всі вищеописані тілесні ушкодження утворилися незадовго до настання смерті.
		У вказаному висновку судово-медичним експертом констатовано, що виявлені при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_11 тілесні ушкодження могли виникнути від ударної дії твердими тупими предметами, котрими могли бути виступаючі частини рухаючогось автомобіля, з подальшим падінням тіла на проїзну частину дороги. Місцем первинного контакту могла бути ліва задня поверхня тулуба, коли потерпіла перебувала у вертикальному чи близькому до цього положенні. Причиною смерті ОСОБА_11 є відкрита черепно-мозкова травма у вигляді переломів кісток основи черепу з крововиливами у м`які мозкові оболонки та речовину головного мозку, що призвело до набряку-набухання головного мозку та підтверджується судово-медичними даними експертизи її трупа. З урахуванням розвитку трупних змін смерть могла настати близько 1-ї доби до розтину її тіла. Причина смерті ОСОБА_11 знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку із ДТП. 
		В судовому засіданні допитана судово-медичний експерт ОСОБА_19 наданий нею письмовий висновок підтвердила. При цьому, наголосила, що ОСОБА_11 загинула внаслідок ДТП, причина смерті - відкрита черепно-мозкова травма. При судово-медичному дослідженні трупа було виявлено ознаки загального струсу тіла. Пояснила, що згідно встановлених судово-медичних даних удар відбувся у задню ліву частину потерпілої, скоріш за все гомілку, із закиданням тіла на капот транспортного засобу. При цьому, в ході проведення експертизи не було виявлено слідів волочіння тіла.
		Згідно висновку судової транспортно-трасологічної експертизи №816 від 17.03.2014 року, виконаної судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_20 , наїзд автомобіля «ВАЗ-21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на пішохода ОСОБА_11 відбувся в межах проїзної частини вул. Наукової (по напрямку до вул. Стрийської), на відстані не менше 2,7 м. від правого краю проїзної частини. Встановити конкретне місце наїзду на проїзній частині автомобіля «ВАЗ-21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на пішохода ОСОБА_11 не вдалося можливим з причин відсутності уточнюючої слідової інформації.
		Допитаний судом судовий експерт ОСОБА_20 зроблені ним про проведенні експертизи висновки підтримав, при цьому, зазначив, що встановити точне місце наїзду транспортного засобу на пішохода не вдалось, оскільки на місці події не було осипу бруду з автомобіля, слідів коліс, ковзання ніг, уламків, речей потерпілої тощо, тобто слідової картини, яка б давала можливість зробити категоричний висновок про місце наїзду. Водночас згідно протоколу огляду місця події було зафіксовано положення транспортного засобу і трупа, на підставі чого й констатовано, що наїзд автомобіля відбувся на відстані, не меншій 2,7 м. від краю проїзної частини. Конкретних деформацій та пошкоджень на досліджуваному автомобілі не було виявлено. За встановлених обставин слід вважати, що контакт відбувся правою частиною автомобіля. Водночас наголосив, що відсутність деформацій на автомобілі не свідчить про відсутність контакту, адже за умов, коли деформуючі сили не перевищували сили пружності, деталі могли відновити свою форму після того, як деформуючі сили перестали діяти. 
		       За змістом висновку судової автотехнічної експертизи по дослідженню технічного стану автомобіля №817 від 25.03.2014 року, проведеної судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_21 , на момент огляду та дослідження, проведених даною експертизою 07.03.2014 року, як система рульового керування, так і робоча гальмова система автомобіля «ВАЗ-21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , були працездатними і могли виконувати свої функції по управлінню, передбачені конструкцією.
		       Таким чином, експертним шляхом у справі підтверджено, що на момент ДТП автомобіль, яким керував ОСОБА_4 , перебував у технічно справному стані. 
		       На стадії досудового розслідування, а саме 24.03.2014 року, проводився слідчий експеримент за участю ОСОБА_4 та його захисника, в ході якого ОСОБА_4 , в той час ще в якості свідка, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, на місцевості вказав місце виявлення пішохода, її розташування на проїзній частині із проведенням відповідних замірів відстаней до елементів дорожньої обстановки та відстаней місцезнаходження пішохода до місця наїзду. Так, у вищевказаному протоколі зафіксовано показання ОСОБА_4 , згідно яких він вказав, що 18.02.2014 року виїжджав на вул. Наукову навпроти будинку №7Б та коли перетинав дорогу з наміром продовжити рух по вул. Науковій в напрямку вул. Стрийської посередині дороги звернув увагу на пішохода, який знаходився на правому тротуарі в напрямку вул. Стрийської. Далі він продовжував рухатись і не звертав уваги на пішохода, оскільки дивився вправо на автомобілі, які рухались по вул. Науковій в напрямку від вул. Кульпарківської. В той момент, коли він повернув голову, щоб подивитись вперед, відчув удар в передню частину свого автомобіля та відбувся наїзд на пішохода. Після наїзду на пішохода, проїхавши декілька метрів, змістився в праву смугу, де і зупинився. Результати проведення слідчого експерименту оформлені відповідним протоколом зі складанням схеми до нього, які підписані усіма учасниками, в тому числі ОСОБА_4 .
		Також 04.04.2014 року проведено у справі слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_22 , який вказав про відомі йому обставини ДТП, що відбулась 18.02.2014 року, зокрема, про напрям руху транспортного засобу ВАЗ-21099, перехід жінкою-пішоходом проїжджої частини, невелику швидкість руху транспортного засобу тощо. При цьому, свідок на місці вказав, що водій транспортного засобу не зреагував на пішохода та передньою частиною свого автомобіля вчинив на неї наїзд, від чого остання впала спочатку на капот, а потім із нього на проїзну частину дороги та в кінцевому положенні зупинилась на середині крайньої правої смуги руху. За участю свідка ОСОБА_23 в ході слідчого експерименту складено схему до протоколу слідчої дії, на якій у візуально доступній формі згідно його показань відображено обстановку та обставини ДТП. Також в додаток до протоколу долучено фотознімки із фіксацією проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_22 .
		Згідно постанови ст. слідчого ВР ДТП СУ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_24 від 07.04.2014 року матеріали кримінального провадження №12014140000000121 були скеровані експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення призначеної судово-автотехнічної експертизи.
		Висновком судового експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_25 за результатами проведення судової автотехнічної експертизи №1296 від 15.04.2014 року стверджено, що в ситуації, яка розглядається водій автомобіля «ВАЗ-21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 повинен був керуватися вимогами пункту 12.3 ПДР, який зобов`язує водія у разі виникнення небезпеки для руху, яку водій об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. Водій ОСОБА_4 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_11 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування транспортного засобу при швидкості руху автомобіля 15-20 км/год. З технічної точки зору, причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди - наїзду автомобіля «ВАЗ-21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на пішохода - є обставини, пов`язані з незастосуванням водієм ОСОБА_4 гальмування автомобіля в момент виникнення небезпеки для руху.
		Отже, за результатами експертизи, проведеної по матеріалах кримінального провадження, судовим експертом зроблено категоричний висновок про наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між незастосуванням водієм ОСОБА_4 гальмування та здійсненням наїзду автомобіля на пішохода.
		На переконання суду, вищенаведені докази, безпосередньо досліджені в судовому засіданні, які є належними, допустимими та зібраними у передбачений процесуальним законом спосіб, однозначно вказують на вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
		При цьому суд враховує, що відповідно до п.1.5 ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
		Законодавством на водіїв покладено ряд обов`язків, зокрема п.п. «б», «д» п.2.3 ПДР України передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
		Також п.10.1 ПДР України зобов`язує водіїв перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
		Отже, згідно положень чинного законодавства водії транспортних засобів повинні вживати усіх заходів для безпечного керування та не допускати дій або бездіяльності, які можуть створювати небезпеку.
		У випадку ж виникнення небезпеки або перешкоди для руху водії повинні керуватися п.12.3 ПДР України, за змістом якого у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.
		Як слідує з показань обвинуваченого ОСОБА_4 , наданих в судовому засіданні, які повністю збігаються з показаннями, наданими ним під час проведення слідчого експерименту, наявність пішохода ОСОБА_11 , як учасниці дорожнього руху, він виявив заздалегідь, на середині шляху, під`їхавши до розриву газону. Таким чином, водій ОСОБА_4 відповідно до вищезазначених вимог ПДР України та як власник джерела підвищеної небезпеки повинен був вжити усіх заходів, щоб за даної дорожньої обстановки та з урахуванням виявлення ним пішохода не створити загрозу для безпеки дорожнього руху. Водночас, попри обов`язки, покладені на нього чинними ПДР України, та як слідує із показань останнього, ОСОБА_4 відволік свою увагу на стеження за транспортним потоком, який рухався в тому напрямку, у якому він мав намір продовжити рух, і, здійснюючи прискорення та виїзд на праву смугу руху в напрямку вул. Стрийської, безпосередньо виявивши пішохода ОСОБА_11 на проїзній частині дороги, не вжив належних заходів для гальмування, щоб запобігти наїзду.
		Суд не може визнати спроможними доводи сторони захисту про відсутність вини у діях ОСОБА_4 і зумовленість настання ДТП діями пішохода ОСОБА_11 , яка рухалась не по пішохідному переходу та, як ствердив обвинувачений, раптово з`явилась на проїжджій частині.
		В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що, керуючи транспортним засобом, водій ОСОБА_4 зобов`язаний виконувати правила дорожнього руху, незалежно від дій інших учасників такого руху, а також вживати належних заходів, передбачених ПДР України, для уникнення небезпеки, яка виникла і яку він спроможний був виявити.
		Як слідує з показань обвинуваченого ОСОБА_4 ним вживалися заходи, в тому числі гальмування, для уникнення наїзду на пішохода, яку він виявив на проїзній частині дороги. Однак, достовірність такої версії не підтверджується дослідженими матеріалами справи. Так, свідок ОСОБА_14 , надаючи показання суду, однозначно ствердив, що звуку гальмування він в момент ДТП не чув, на відміну від звуку тупого удару, яким супроводжувався наїзд на пішохода ОСОБА_26 . Також, згідно протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 18.02.2014 року будь-яких слідів гальмування чи шин на місці події не було виявлено. Крім цього, суд звертає увагу на те, що згідно висновку судової автотехнічної експертизи №1296 від 15.04.2014 року, яка проводилася за матеріалами кримінального провадження після проведення у справі слідчих експериментів, в тому числі за участю ОСОБА_4 , причиною настання дорожньо-транспортної пригоди є незастосування водієм ОСОБА_4 гальмування автомобіля в момент виникнення небезпеки для руху.
		Також неспроможною суд вважає версію обвинуваченого ОСОБА_4 про контактування його транспортного засобу не із потерпілою, а її сумкою, адже така повністю спростовується показаннями допитаного свідка ОСОБА_14 , який в суді, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, пояснив, що був безпосереднім очевидцем того, які після удару транспортного засобу тіло жінки-пішохода перелетіло через автомобіль. Також судово-медичний експерт ОСОБА_19 під час допиту в судовому засіданні чітко вказала на те, що згідно одержаних в ході експертизи даних в момент ДТП удар відбувся у задню ліву частину потерпілої ОСОБА_11 , скоріш за все гомілку, із закиданням тіла на капот транспортного засобу. 
		Наведене повністю виключає застереження обвинуваченого про те, що наїзду транспортного засобу безпосередньо на потерпілу не відбулося. При цьому, суд наголошує, що відсутність ушкоджень транспортного засобу не є самодостатнім доказом на спростування факту наїзду. Більш того, спроможність показань свідка ОСОБА_14 та пояснення судово-медичного експерта ОСОБА_19 щодо обставин та механізму спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , а саме перекидання тіла останньої через капот транспортного засобу, підтверджена в судовому засіданні пояснення допитаного судового експерта ОСОБА_20 , який вказав, що такий механізм цілком можливий і не виключається за умов, коли прикладувана деформуюча сила не перевищує сили пружності матеріалу автомобіля.
		З урахуванням наведеного суд вважає вищевказані версії обвинуваченого, які, окрім його слів, не підтверджені будь-якими іншими доказами, як обрану ним тактику захисту від пред`явленого обвинувачення з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне.
		Також суд критично оцінює заявлене захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_5 клопотання про визнання з підстав надання суперечливих показань свідком ОСОБА_22 неналежними та недопустимим доказами у кримінальному провадженні протоколу допиту свідка ОСОБА_23 від 28.03.2014 року, протоколу слідчого експерименту із ОСОБА_22 від 04.04.2014 року та висновку судової автотехнічної експертизи №1296 від 15.04.2014 року, проведеної Львівським НДІСЕ. З цього приводу суд зазначає, що протокол допиту свідка ОСОБА_23 від 28.03.2014 року не є доказом для суду, оскільки свідок ОСОБА_16 (після зміни прізвища - ОСОБА_16 ) згідно вимог ст.23 КПК України безпосередньо допитувався судом, а тому, показання такого свідка, надані ним під час допиту на стадії досудового розслідування, не можуть враховуватись і оцінюватись при прийнятті рішення судом. Що стосується суперечностей в показаннях свідка ОСОБА_23 , суд наголошує, що врахуванню підлягає той факт, що між допитом свідка на стадії досудового розслідування та його допитом в суді минуло дев`ять років. На цю обставину свідок ОСОБА_16 ( ОСОБА_16 ) звертав увагу в судовому засіданні. При цьому, не може залишатися поза увагою той факт, що свідок однозначно підтвердив справжність його підпису на протоколі слідчого експерименту від 04.04.2014 року, зображення на долучених до протоколу слідчої дії фотознімках саме його. Наведене, в сукупності із відсутністю будь-яких доказів, які б свідчили про об`єктивну неспроможність показань свідка в протоколі слідчого експерименту, у кримінальному провадженні не здобуто. Про таку неспроможність не заявлено також судовим експертом, яким виконувалась судова автотехнічна експертиза. А тому, за таких обставин немає підстав для визнання протоколу слідчого експерименту, проведеного зі свідком ОСОБА_22 , неналежним та недопустимим доказом. Аналогічно відсутність будь-яких обґрунтованих сумнівів в повноті та об`єктивності проведення судової автотехнічної експертизи виявлення причин настання ДТП з оформленням відповідно висновку №1296 від 15.04.2014 року вказує на необґрунтованість позиції сторони захисту щодо необхідності визнання такого висновку експертизи як неналежного та недопустимого доказу.
		З урахуванням усього вищевикладеного суд не вбачає підстав для виправдання обвинуваченого ОСОБА_4 як на цьому наполягає сторона захисту. Навпаки, сукупністю досліджених доказів поза розумним сумнівом доведено порушення ОСОБА_4 , який на час ДТП керував транспортним засобом, правил безпеки дорожнього руху, визначених Р. 1 п. 1.5; Р. 2 п. 2.3 б), д); Р. 10 п. 10.1; Р. 12 п. 12.3 Правил дорожнього руху України, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_11 , тобто вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
		Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Згідно із ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		З огляду на викладене при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке з урахуванням положень ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, яке в частині наслідків характеризується необережною формою вини, наслідки діяння, які виразились у настанні смерті ОСОБА_11 , невідшкодування обвинуваченим шкоди, заподіяної потерпілим, невизнання ним своєї винуватості та намагання перекласти тягар вини за скоєне на загиблу внаслідок ДТП ОСОБА_11 , думку потерпілих, які обвинуваченому скоєне не пробачили, розкаяння останнього не спостерігали і наполягають на найсуворішому покаранні для нього.
		При цьому, суд приймає до уваги відсутність обтяжуючих та пом`якшуючих покарання ОСОБА_4 обставин, враховує позитивну характеристику обвинуваченого за місцем реєстрації, наявність в останнього на утриманні двох малолітніх дітей - ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також неперебування обвинуваченого на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, відсутність в ОСОБА_4 згідно висновку ОКЗ ЛОР «Львівський обласний державний клінічний наркологічний диспансер» від 18.02.2014 року на момент огляду у день ДТП ознак сп`яніння з діагнозом «тверезий». 
		Суд наголошує, що зазначені в обвинувальному акті як пом`якшуючі обставини - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення - не можуть бути враховані судом як такі, оскільки ОСОБА_4 в ході судового розгляду кримінального провадження своєї винуватості категорично не визнав, у скоєному не розкаявся, перед потерпілими щиро не вибачився. Також врахуванню підлягає те, що сприяння розкриттю кримінального правопорушення здійснюється добровільно у будь-якій формі: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів, надання доказів, іншої інформації про свою злочинну діяльність та/або таку діяльність інших осіб. Таке сприяння має бути активним, тобто певною мірою ініціативним та енергійним. Водночас у випадку ОСОБА_4 таких ознак активного сприяння не встановлено. Звичайна участь його у слідчих діях є його обов`язком як учасника кримінального провадження, а не активним сприянням у розумінні ст.66 КК України.
		Також суд не може визнати обґрунтованою досудову доповідь від 28.03.2023 року, підготовлену Франківським РВ філії ДУ «Центр пробації» у Львівській області на виконання доручення суду, в якій констатовано можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, оскільки висновки такої доповіді, як встановлено, ґрунтуються на тому, що ОСОБА_4 шкодує про вчинене кримінальне правопорушення, на його боці наявні кілька пом`якшуючих обставин, що, як встановлено в ході судового розгляду, не знайшло свого підтвердження і спростовано дослідженим доказами. 
		За таких обставин суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у межах санкції ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі із позбавленням права керування транспортними засобами.
		З огляду на вимоги ч.2 ст.65 КК України визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних проступків та злочинів.
		Обвинувачений підпадає під дію Закону України "Про амністію в 2016 році", згідно п.«в» ч.1 ст.1 якого звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, підлягають особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, якщо вони у всіх вище перелічених випадках не позбавлені батьківських прав та на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років. 
		Однак, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , який на час набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році» та до цього часу має на утриманні двох малолітніх дітей - ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , заперечував проти застосування до нього амністії, раніше подану ним заяву про застосування амністії від 05.09.2019 року просив вважати неактуальною. Зазначену позицію обвинуваченого в судовому засіданні підтримав та підтвердив також захисник обвинуваченого.
		З огляду на це, та відповідно до положень ст. 10 Закону України "Про амністію в 2016 році", якою визначено, що застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений (підсудний) або засуджений заперечує проти цього, суд не може поза волею обвинуваченого застосувати до нього амністію.
		У справі потерпілим ОСОБА_6 заявлено цивільний позов до ПрАТ СК «ВУСО» про відшкодування матеріальної шкоди на суму 99 465,00 грн., та до обвинуваченого ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди на суму, яка з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, оцінена позивачем в розмірі 2 500 000 грн.
		В обґрунтування понесених матеріальних витрат цивільним позивачем надано документи, наявні в матеріалах справи (рахунки, товарні чеки), які підтверджують факт витрат на поховання та інших пов`язаних з цим витрат на послуги, які надавалися фізичною особою - підприємцем ОСОБА_31 , а також витрат на послуги, пов`язані з купівлею та встановленням пам`ятника, які надавались фізичною особою - підприємцем ОСОБА_32 . В загальному розмір матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням наявних підтверджуючих документів, становить 99 465,00 грн.
		В судовому засіданні представник цивільного відповідача ПрАТ СК «ВУСО» - адвокат ОСОБА_10 поданий у кримінальному провадженні цивільний позов в чати сні вимог до страховика заперечив, посилаючись на те, що цивільний позивач ОСОБА_6 із заявою про здійснення страхового відшкодування до страховика не звертався та розмір витрат на поховання є завищеним і не відповідає положенням чинного законодавства. 
		У зв`язку з цим суд звертає увагу представника цивільного відповідача на правовий висновок, який закріплений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 року у справі № 465/4621/16-к. У згаданій постанові зазначено, що для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 КК України, попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст.35 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не є обов`язковим. При цьому, у вказаній постанові констатовано, що визначений Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядок звернення із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий в розумінні ст.124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування, та обов`язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, якщо йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст.286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов`язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров`ю та життю людини, а тому, застосування положень Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого.
		Таким чином, суд вважає неналежними твердження представника страховика про відсутність правових підстав для вирішення цивільного позову потерпілого до страховика.
		При цьому, суд звертає увагу на те, що попри заперечення представника цивільного відповідача, факт звернення 18.02.2014 року потерпілого ОСОБА_6 до ПрАТ СК «ВУСО» із заявою про здійснення страхового відшкодування визнано представником цивільного відповідача у запереченнях проти цивільного позову від 18.08.2014 року (т.1 а.с.67).
		Водночас, оцінюючи заявлені позивачем позовні вимоги до страховика, суд враховує, що такі базуються виключно на підставі понесених потерпілим витрат на поховання ОСОБА_11 , встановлення пам`ятника та організацію поминального обіду.
		У зв`язку з цим приймається до ваги те, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки ВАЗ 21099, державний номерний знак НОМЕР_1 , застрахована в представництві ПрАТ «Страхова компанія ВУСО» в місті Львові, що стверджується полісом обов`язкового страхування № АС/8860582 від 21.11.2013 року, в якому визначено ліміт страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю у розмірі 100000 грн., за шкоду, заподіяну майну - 50000 грн.
		Відповідно до ст. З Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
		Відповідно до ст. 6 вказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
		Як встановлено в ході розгляду справи, 18.02.2014 року відбувся страховий випадок - дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу марки ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок якої заподіяна шкода життю потерпілої - ОСОБА_11 . Тобто виникли підстави цивільно-правової відповідальності ОСОБА_4 , яким така відповідальність застрахована згідно полісу № АС/8860582 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у ПрАТ «СК «ВУСО».
		Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
		Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.
		Згідно з пунктом 27.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. При цьому, загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
		Отже, у випадку, якщо було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, то у разі понесення таких витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, боржником у зобов`язанні щодо їх відшкодування є страховик. При цьому, законодавцем встановлено межу щодо розміру відшкодування, і загальний розмір якого стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункту 27.4. статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
		Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 607/3451/16-ц (провадження № 61-24229сво18).
		З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що наданими цивільним позивачем доказами дійсно підтверджується понесення потерпілим ОСОБА_6 витрат на поховання ОСОБА_11 та встановлення надмогильного пам`ятника у сумі 99 465,00 грн., проте законодавством розмір відповідальності страховика за вказаними витратами обмежено сумою 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку, заявлені цивільним позивачем до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 14616,00 грн. (12х1218 грн. (розмір мінімальної заробітної плати, визначений на 2014 рік ст.8 Закону України Закону України від 16.01.2014 р. № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік»).
		Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому ОСОБА_6 у зв`язку із вчиненим ОСОБА_4 кримінального правопорушення, суд враховує наступне.
		Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		У відповідності ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушення нормальних життєвих зв`язків, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.
		Як вбачається з висновку судового експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, ОСОБА_33 №1264 від 14.07.2015 року за наслідками проведеної за призначенням суду судово-психологічної експертизи, досліджувані події в справі є психотравмувальними для потерпілого ОСОБА_6 . Зміни в психоемоційному стані підекспертного ОСОБА_6 , що виникли внаслідок досліджуваних судом подій, були психотравмувальними та викликали психологічне страждання у підекспертного. Орієнтовно-рекомендована сума компенсації заподіяної ОСОБА_6 моральної шкоди, виходячи з кількісного еквіваленту мінімальних заробітних плат, становить від 27 МЗП до 108 МЗП (розмір мінімальної заробітної плати в Україні на момент винесення рішення судом).
		Статтею 101 КПК України встановлено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Зміст висновку експерта визначено приписами ст.102 цього Кодексу. Водночас законодавець прямо вказує на необхідність мотивування незгоди з ним (ч.10 ст.101 вказаного Кодексу).
		Для оцінки висновку експерта суд має враховувати, зокрема обсяг та якість взятих до уваги фактів, наданих експерту або встановлених під час експертного дослідження, переконливість викладених експертом доводів, переконливість пояснень, чому неможлива інша інтерпретація тієї сукупності фактів, на підставі яких робився висновок, тощо.
		За приписами кримінального процесуального закону висновок експерта не має наперед встановленої сили, не має переваг перед іншими доказами, виключної обов`язковості для суду й оцінюється разом з іншими доказами за правилами, передбаченими ст.94 КПК України.
		Зазначений висновок експерта наданий у межах її компетенції, істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи під час розгляду справи не встановлено.
		 
		Жодних даних, які б свідчили про необґрунтованість цього висновку експерта або недотримання науково-методичних вимог щодо проведених досліджень, які би викликали сумніви в його правильності, не встановлено.
		Суд враховує, що потерпілий має право вимагати будь-яку компенсацію, проте керується ступенем доведеності нанесених моральних страждань, відповідністю розміру компенсації заподіяним стражданням.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
		Виходячи з наведеного, суд дійшов до висновку, що діями обвинуваченого ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_6 завдана моральна шкода, яка полягає у фізичних та душевних стражданнях, перенесених потерпілим внаслідок втрати ним внаслідок ДТП дружини, якою він дорожив та з якою спільно прожив тривалий період життя, необхідністю на протязі тривалого часу вживати додаткових заходів для адаптації до нових змін у його житті, стосунках, що вимагало від потерпілого додаткових зусиль для організації свого життя, що і підтверджується висновком експерта.
		Також суд приймає до уваги те, що обвинувачений шкоду, заподіяну потерпілому, не відшкодував, за скоєне не вибачився, що, на переконання суду, суттєво поглибило моральні страждання потерпілого.
		Суд зауважує, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, хоча у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
		В зв`язку з цим суд вважає за необхідне, виходячи з принципів розумності, справедливості та доцільності вимоги щодо відшкодування моральної шкоди задовольнити частково, стягнувши з відповідача - обвинуваченого ОСОБА_4 на користь позивача 700000,00 грн., вважаючи, що відшкодування шкоди в такому розмірі відповідає суті позовних вимог, характеру діяння винного, характеру і глибині моральних страждань потерпілого, а також є релевантним до майнового стану обвинуваченого та факту наявності на утриманні останнього двох малолітніх дітей.
		Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався та на даний час з урахуванням належної процесуальної поведінки обвинуваченого для обрання такого немає підстав.
		У справі наявні судові витрати, понесені на проведення судових експертиз. Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході досудового розслідування та судового розгляду Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України проводились судові автотехнічні експертизи, транспортно-трасологічна експертиза та судово-психологічна експертиза. Згідно наявних довідок про вартість виконаних експертиз витрати на залучення експертів з оформленням висновку №817 від 25.03.2014 року складають 922,50 грн., з оформленням висновку №816 від 17.07.2014 року складають 1045,50 грн., з оформленням висновку №1296 від 15.04.2014 року складають 1045,50 грн., з оформленням висновку №1264 від 14.07.2015 року складають 2688,00 грн. З урахуванням положень ст.124 КПК України зазначені витрати на проведення експертизи підлягають стягненню з обвинуваченого.
		Долю речових доказів у справі слід вирішити в порядку, передбаченому ст.100 КПК України.
		Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.368-371, 373, 374 КПК України, суд -
		 
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_4  визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» , обвинуваченого ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, - задоволити частково.
		Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (код ЄДРПОУ - 31650052, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Каземира Малевича, 31) на користь ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) 14616 (чотирнадцять тисяч шістсот шістнадцять) гривень 00 коп. страхового відшкодування, пов`язаного із витратами на поховання дружини потерпілого.
		Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) 700000 (сімсот тисяч) гривень 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином.
		Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь держави 5701 (п`ять тисяч сімсот одну) гривню 50 коп. на відшкодування процесуальних витрат за проведення судових експертиз.
		Строк відбуття покарання рахувати з часу приведення вироку до виконання.
		Речовий доказ у справі - автомобіль марки «ВАЗ-21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що переданий на відповідальне зберігання власниці ОСОБА_34 , - залишити у власності останньої.
		Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...