Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 175/10053/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; інших фактів, з них:..
Надіслано судом: 15.02.2024. Зареєстровано: 15.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2024.
Дата набрання законної сили: 02.10.2024
Результат оскарження 02.10.2024 Апеляційний суд Дніпропетровської області: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2-о/175/202/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Єдиний унікальний номер 175/10053/23
		провадження 2-о/175/202/23
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 лютого 2024 року Дніпропетровський районний суд
		Дніпропетровської області
		у складі: головуючого судді Васюченка О.Г.,
		за участю секретаря Кульпіної Л.Г..
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за заявою  ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління держаної міграційної служби у м. Києві та Київської області про встановлення факту, що має юридичне значення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		21 грудня 2023 року заявник звернувся до суду із вищевказаною заявою, в якій просив суд встановити особу заявника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Руставі Грузія та встановити факт постійного проживання на території України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 24 серпня 1991 року.
		В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що він - що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Руставі, Грузія, є громадянином України. З 1973 по 1988 рік ОСОБА_1 проживав у м. Руставі, Грузія, де отримав середньо-загальну освіту. У 1989 році заявник переїхав з батьками до міста Макіївка Донецька область Україна. У 2008 році обміняв паспорт громадянина України на новий, отримав закордонний паспорт. У 2009 році отримав водійське посвідчення. У 2015 році вирішив за релігією отримати IПН у Чернігівській області. У 2015 році зареєстрував шлюб з громадянкою ОСОБА_2 , від неї має дві дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У 2021 році отримав довідки щодо несудимості.
		Рішенням Київського окружною адміністративного суду від 21.07.2020 року у справі 640/8932/20 задоволено позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України. Листом від 21.01.2021 заявнику відмовлено у обміні паспорту книжки на айді, у зв`язку з неотриманням від органів Державної міграційної служби України підтверджуючих даних щодо особи заявника, окремо зазначено про те, що підтвердити чи спростувати факт документування паспортом громадянина України не видається можливим, оскільки всі карткові обліки залишилися на території м. Макіївка, який згідно з Указом Президента України від 07 лютого 2019 року №32/2019 визнано тимчасово окупованою територією.
		Враховуючи наведене, ОСОБА_1 звернувся до суду для того, щоб у судовому порядку встановити факти, що мають юридичне значення, а саме: встановити особу та факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, від яких у подальшому залежить можливість звернутися до компетентного органу із заявою про оформлення паспорту громадянина України.
		11 січня 2024 року постановлено ухвалу про відкриття провадження та призначено справу до розгляду.
		Заявник в своїй заяві просив судові засідання проводити без участі заявника, на задоволенні вимог наполягав.
		Заінтересована особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області і особі їх представника подали пояснення в яких просили заяву про встановлення факту, що має юридичне значення залишити без задоволення, розгляд справи здійснити без представника заінтересованої особи Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
		Суд, дослідивши матеріали справи та додані до неї письмові докази по справі, заяву ОСОБА_1 дійшов наступного висновку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Відповідно до частин першої та другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		У частині 3 статті 294 ЦПК України зазначено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
		У частині першій статті 315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).
		Таким чином, факти, що мають юридичне значення - це факти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду у порядку окремого провадження, зокрема, за умови, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав фізичних та юридичних осіб.
		Відповідно до статті 316 ЦПК України, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду.
		Відповідно до Конституції України правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України».
		За змістом статті 6 Закону України «Про громадянство України», громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
		Листом Верховного Суду України від 01.01.2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Для встановлення факту належності до громадянства України та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути зокрема, заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
		Отже, реалізація права на набуття громадянства України залежить від встановлення судом факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, який має юридичне значення.
		Належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час.
		Відповідно до положень статті 8 Закону України «Про громадянство України», особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
		Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
		Судом встановлено, що заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Руставі, Грузія, з 1973 по 1988 рік ОСОБА_1 проживав у м. Руставі, Грузія, де отримав середньо-загальну освіту, що підтверджується відповідними доказами. Та, як зазначає заявник, в 1989 році він переїхав з батьками до міста Макіївка Донецька область Україна. 
		Згідно копії паспорта громадянина України наданої заявником, останній з 31.07.2008 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
		У 2009 році отримав водійське посвідчення.
		У 2015 році отримав ІПН у Чернігівській обл.
		У 2015 році зареєстрував шлюб з громадянкою ОСОБА_2 , від неї має дві дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		Проте, листом №8030-150/8030.2-21 від 12.01.2021 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відмовило заявнику у обміні паспорту-книжечки на паспорт України у формі картки, у зв`язку з неотриманням підтверджуючих даних щодо особи заявника, окрема зазначено про те, що підтвердити чи спростувати факт документування паспортом громадянина України неможливо, оскільки всі карткові обліки залишилися на території м. Макіївка, яка на даний час визнана тимчасово окупованою територію.
		Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
		Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. Про належність до громадянства України таких осіб може свідчити наявність у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1992 року.
		Пунктом 3 частини другої статті 9 Закону України «Про громадянство України» визначено, що безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.
		Відповідно до пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, (далі - Порядок), громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України.
		Пунктом 8 зазначеного вище Порядку передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
		а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
		б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
		в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
		Згідно із пунктом 44 Порядку, у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
		Належність до громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час.
		Заявник вважає себе громадянином України, але належних та допустимих доказів цьому не надає.
		Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
		Згідно з ч. 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).
		Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Отже, суд вважає, що надані заявником докази, визнає неповними, які у повній мірі не підтверджують позовних вимог, оскільки ці докази містять у собі часткову інформацію щодо предмета доказування, та не підтверджують факту постійного проживання заявника на території України у зазначений період.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що заявником належним чином не доведено, що він на момент 24.08.1991 та 13.11.1991 дійсно постійно проживав на території України, а отже, заява про встановлення факту, що має юридичне значення не підлягає задоволенню.
		Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління держаної міграційної служби у м. Києві та Київської області про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
		Судові витрати віднести за рахунок заявника.
		Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст рішення виготовлено 15 лютого 2024 року.
		 
		Суддя О.Г. Васюченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...