Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-440/10 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: 15.02.2024. Зареєстровано: 15.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2024.
Дата набрання законної сили: 13.02.2024
Номер судового провадження: 22-ц/803/818/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/818/24 Справа № 2-440/10   Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова  Г. В.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 лютого 2024 року            Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
		головуючого судді: Новікової Г.В. 
		суддів:Гапонова А.В.,Никифоряка Л.П.
		за участю секретаря Драгомерецької А.О. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2023 року у цивільній справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_1 за межі України, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У жовтні 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є. звернулася із зазначеною заявою. В обгрунтування посилалася на те, що на її виконанні перебуває виконавче провадження № 65331623, відкрите за виконавчим листом № 2-440/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» заборгованості за кредитним договором № 0192/08-15-N від 20.05.2009року у розмірі 818298,13 грн.. Не зважаючи на виконані приватним виконавцем дії боржник рішення на момент звернення до суду не виконав, ухиляється від його виконання, оскільки виїхав за кордон.
		Просив тимчасово обмежити право виїзду боржника ОСОБА_1 за межі України.
		Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_1 за кордон.
		В апеляційній скарзі приватний виконавецьвиконавчого округуОдеської областіМатвійчук Н.Є. проситьскасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон божника ОСОБА_1 до погашення заборгованості за виконавчим документом. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.
		Вважає, що суд першої інстанції, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, прийшов до помилкового висновку про недоведеність ухиляння ОСОБА_1 від виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області, датованого ще 2010 роком. 
		Звертає увагу, що у травні 2021 року було відкрито виконавче провадження №65331623 відносно ОСОБА_1 , про що боржника неодноразово повідомлялось через пошту за адресою місця реєстрації у м. Маріуполі. Однак боржник не з`явився до приватного виконавця, декларацію про доходи та майно не надав, причини не явки не повідомив. Зазначені виклики містяться в автоматизованій системі виконавчого провадження, однак надати докази про їх направляння боржнику приватний виконавець не має можливості, оскільки її офіс у м. Маріуполі було зруйновано.
		Також після реєстрації ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеної особи у м. Берегове, було повторно направлено документи виконавчого провадження, які боржник отримав у квітні 2023 року. У зв`язку із повторною неявкою приватний виконавець неодноразово з травня по серпень 2023 року надсилала виклики та повідомлення, однак боржник їх проігнорував.
		Крім того, на її запит Державна прикордонна служба повідомила, що боржник ОСОБА_1 перетнув державний кордон. 
		Вважає, що тривале невиконання боржником рішення суду, за явності такої можливості (нерухомого майна та грошових коштів) свідчить про його свідоме ухиляння від такого виконання, чим порушуються майнові права стягувача.
		Також вважає незаконним відмову суду першої інстанції у задоволенні її подання щодо обмеження права виїзду з тих підстав, що аналогічне подання вже розглядалось судом, а також те, що нею не було залучено іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих процесуальних дій за місцем реєстрації боржника як ВПО. Звертає увагу, що боржник обізнаний про наявність виконавчого провадження, оскільки оскаржує її дії, як приватного виконавця в рамках цього виконавчого провадження.
		Відповідно доположень ч.1,3ст.367ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Приватним виконавцем 11 січня 2024 року було подано додаткові пояснення у справі щодо повідомлення боржника за адресою, за якою він значиться зареєстрованим як внутрішньо переміщена особа, а також надано копії матеріалів виконавчого провадження, що стосуються цього питання. Проте, як доказ вона не можуть бути прийнята до уваги, оскільки ОСОБА_2 зобов`язана була подати їх разом з поданням про обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за кордон, відповідно до положень статті 83 ЦПК України. Також апелянтом не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, а також не просить їх залучати в якості доказів. 
		В судове засідання сторони не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення повістки,довідки про доставку електронного листа. Від приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н. Є. надійшла заява про слухання справи у її відсутність.
		Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
		Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відмовляючи у задоволенні подання приватного виконавця про тимчасове обмеження виїзду ОСОБА_1 за межі України, суд першої інстанції виходив із того, що наявність у боржника невиконаних зобов`язань за рішенням суду сама по собі не є підставою для обмеження його права на виїзд за межі України, оскільки необхідною умовою для застосування такого обмеження є умисне та свідоме невиконання боржником рішення суду. Той факт, що судове рішення не виконується протягом тривалого часу з моменту відкриття виконавчого провадження не дає підстав для висновку про ухилення боржника від виконання рішення суду, оскільки факт ухилення не підтверджений доказами. 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Судом першої інстанції встановлено, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Матвійчук Н.Є. перебуває виконавче провадження № 65331623, відкрите 05.05.2021 року за виконавчим листом № 2-440/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» заборгованості за кредитним договором № 0192/08-15-N від 20.05.2009 року у розмірі 818298,13грн.. 
		Супровідним листом від 05.05.2021року на адресу боржника, стягувача та банківських установ направлено постанову про накладення арешту на кошти боржника.
		Доказів фактичного надіслання на адресу боржника постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням (ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження») суду не надано (квитанції про направлення, поштового повідомлення, тощо).
		Приватним виконавцем надана копія виклику від 05.05.2021року, адресована ОСОБА_1 , з вимогою з`явитися 27.05.2021 року та надати пояснення за фактом невиконання вимог виконавчого документу, достовірні відомості про доходи та інш. Разом з тим, докази надіслання цієї вимоги боржнику поштовим відправленням в матеріалах справи відсутні. 
		17.05.2021 року приватним виконавцем прийнята постанова про арешт коштів боржника, яка згідно супровідного листа від 17.05.2021року надіслана для виконання боржнику, стягувачу, АТ «ПУМБ», АТ «Ощадбанк». 
		19.05.2021року приватним виконавцем ухвалена постанова про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно боржника, а 23.12.2021року постанова про арешт коштів боржника.
		23.12.2021року приватним виконавцем складений виклик боржника, в якому зобов`язано його з`явитися до приватного виконавця на 27.01.2022 року та надати вказані у виклику документи (доказів надіслання цієї вимоги боржнику поштовим відправленням не надано).
		21.01.2022 року приватним виконавцем Матвійчук Н.Є. була отримана інформація про зареєстроване місце проживання боржника ОСОБА_1 , яка є відмінною від адреси, що вказана у виконавчому документі.
		17.02.2022 року приватним виконавцем складена вимога, адресована боржнику щодо необхідності бути присутнім 31.03.2022р. під час проведення приватним виконавцем опису та арешту майна боржника у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 (доказів отримання даної вимоги не надано).
		27.05.2021 року, 27.01.2022 року, 31.01.2022 року приватним виконавцем складені акти про те, що на виклики, надіслані боржнику за адресою: АДРЕСА_2 він не з`явився, не надав витребуваної приватним виконавцем інформації та не забезпечив доступ до приміщення задля проведення опису та арешту майна боржника.
		Разом з тим, слід зазначити, що з 21.01.2022 року приватний виконавець була обізнана про зареєстроване місце проживання боржника, проте вимоги від 27.01.2022 року та 31.01.2022 року щодо явки та надання інформації, яка вказана у викликах, надсилалися не за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування) боржника.
		З 29.03.2023 року приватному виконавцю відомо про зміну місця проживання боржника та реєстрацію його, як ВПО у Закарпатській області, що підтверджується копією листа Національної Соціальної сервісної служби України № 0000-030102-5/10357-2023/13005.
		29.03.2023 року, 08.05.2023 року, 17.07.2023 року виклик боржника здійснювався приватним виконавцем за місцем реєстрації боржника як ВПО та згідно актів, останній не з`явився та не надав витребувані документи.
		Останні три виклики, згідно наданих приватним виконавцем доказів, вручені боржникові, що підтверджується квитанціями про направлення та роздруківкою інформації в мережі Інтернет з сайту Укрпошта.
		За інформацією державної прикордонної служби України ОСОБА_1 07.09.2023 року здійснив перетин кордону на в`їзд та виїзд.
		За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відповідач є власником двох об`єктів нерухомості, що знаходяться у м. Маріуполі Донецької області.
		Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
		Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».
		Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
		Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
		Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
		На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
		Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
		Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
		Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
		Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).
		Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
		У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
		Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
		Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
		Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №331/8536/17-ц.
		Відповідно до частини 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Подання державного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України.
		Обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є. посилалася на ухилення ним від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням.
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 1 лютого 2013 року, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.
		Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
		На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
		Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.
		Відмовляючи у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції правильно виходив з того, що заявником не було надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником своїх обов`язків по сплаті боргу та його наміру ухилятися від виконання покладених на нього зобов`язань, а сама по собі наявність невиконаного рішення суду не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника.
		Саме державний (приватний) виконавець зобов`язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.
		Окрім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що боржник вчиняв дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, та наявності у нього можливості виконати це рішення.
		Доводи апеляційної скарги колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції, а також зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи перевірені і їм дана належна оцінка.
		Згідност.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано дійсні обставини, їм надано належну оцінку, постановлено законне і обґрунтоване судове рішення, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
		Інші доводи апеляційної скарги стосуються питань, які підлягають вирішенню під час розгляду спору по суті позовних вимог та зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями через тлумачення процесуального законодавства на свою користь, а також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
		За наведених обставин судом першої інстанції на законних підставах відмовлено у задоволенні подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа.
		Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
		Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
		З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
		 
		 
		 
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни залишити без задоволення.
		Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2023 року залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню в касаційному порядку .
		 
		 
		 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...