Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 278/2621/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2024.
Дата набрання законної сили: 07.02.2024
Номер судового провадження: 61-7257ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                     
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 лютого 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 278/2621/21
		провадження № 61-7257св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Дундар І. О. (суддя-доповідач), 
		суддів: Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі: Державна казначейська служба України, Офіс Генерального прокурора, Житомирська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Житомирській області,
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора, яка підписана представником Синюк Ольгою Михайлівною, та Житомирської обласної прокуратури на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року у складі судді Дубовік О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т.М.,
		Історія справи 
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та витрат у зв`язку з цим на правову допомогу.
		Позов мотивований тим, що вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2018 року у справі № 1-26/12 позивача визнано не винним і по суду виправданим в пред`явленому обвинуваченні у вчинені злочину, передбаченого частиною третьою статті 136 КК України, за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, а в обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 135 та частиною першою статті 396 КК України - за відсутністю події злочину. 
		Ухвалою Житомирського апеляційного суду  від 08 серпня 2019 року у справі № 1-26/12 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін. 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року ухвалу Житомирського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області - без задоволення.
		Таким чином, у позивача виникло право на відшкодування шкоди в порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		На думку позивача, протиправними діями правоохоронних органів та суду йому завдано моральну шкоду, яка виражається у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, членів сім`ї та близьких родичів, у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації.
		Відшкодуванню підлягає шкода, завдана позивачу внаслідок незаконних засуджень, затримань, взяття під варту та тримання під вартою, в тому числі з перевищенням строків, встановлених судом, незаконно проведених обшуків, виїмки та інших процесуальних дій, що обмежували права позивача.
		Незаконні дії органів, що здійснюють опертивно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду завдали позивачу моральні втрати, призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Позивачу заподіяні душевні страждання внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення та позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. 
		Позивач втратив всілякий інтерес до життя, психологічну рівновагу. Все це негативно впливало на його стан здоров`я, він постійно відчував нервовий дисбаланс, відчував  серцеві та головні болі. У нього відбулося порушення сну. 
		Моральні страждання і переживання позивача тривали з 27 грудня 2001 року (день порушення кримінальної справи) по 17 березня 2020 року (день ухвалення рішення Верховним Судом), тобто 18 років 2 місяця 21 день.
		З них він був позбавлений свободи з 15 березня 2002 року (день його затримання) по 18 березня 2002 року, з 30 квітня 2002 року по 29 липня 2002 року, з 05 серпня 2009 року по 10 серпня 2011 року, тобто 2 роки 3 місяця 7 днів.
		8 років 5 місяців 8 днів позивач був позбавлений права вільно пересуватися територією держави та за її межами, а також права змінювати місце проживання (з 18 березня 202 року по 30 квітня 2002 року, з 29 липня 2002 року по 23 липня 2009 року, з 10 серпня 2011 року по 13 грудня 2012 року).
		За час перебування позивача під вартою 2 роки 3 місяця 7 днів моральна шкода становить з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат 1 634 00 грн (6 000 х 10 х 27 + (6 000 х 10 : 30 дн х 7 дн).
		За час перебування позивача під слідством та судом за 18 років 2 місяця 21 день (без врахування терміну перебування під вартою) з розрахунку 3 мінімальних розмірів заробітної плати моральна шкода складає 3 936 600 грн (6 000 х 3 х 218 міс + (6 000 х 3 : 30 дн х 21 дн).
		Всього моральна шкода за період перебування під слідством та судом, а також за незаконне тримання під вартою становить 5 570 600 грн.
		На думку позивача, розумним відшкодуванням моральної шкоди за незаконне тримання під вартою буде 71 320 грн.
		З урахуванням того, що кримінальне переслідування позивача тривало понад 218 місяців, є обґрунтованою вимога по визначенню моральної шкоди пропорційно до рішень ЄСПЛ в межах 18 000 євро, що на день підготовки позовної заяви 10 серпня 2021 року по курсу НБУ 31,39 грн за 1 євро становить 565 020 грн.
		Позивач перебував на підписці про невиїзд 101 місяць 8 днів і, відповідно, сума сатисфакції повинна становити 2 964,35 євро або по курсу НБУ 31,39 грн за 1 євро на день підготовки позовної заяви 10 серпня 2021 року та становить 93 060 грн.
		Тричі було проведено незаконні обшуки житла та гаражу позивача. Тому моральну шкоду в цій частині позивач оцінює в 500 000 грн.
		Моральну шкоду за незаконне порушення відносно позивача кримінальних справ, незаконне проведення щодо нього оперативно-розшукових заходів, порушення права на захист, спонукання його до дачі показань в якості свідків, незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності та незаконні засудження позивач визначив у розмірі 1 312 200 грн, виходячи з однієї мінімальної заробітної плати (6 000 х 218 міс 21 дн).
		Моральну шкоду за застосування до нього катувань, а саме: поміщення його в так звані «прес-хати», «чорні хати - з загальним криміналітетом», в камери разом з особами, за якими він здійснював нагляд за розслідуванням їх злочинів, в камери, де відбували покарання особи з відкритою формою туберкульозу,  позивач оцінює у 500 000 грн.
		За моральну шкоду, завдану шляхом доведення до хвороби та смерті матері, слід стягнути 500 000 грн.
		Моральну шкоду за приниження честі, гідності та ділової репутації позивача шляхом розповсюдження негативної інформації щодо нього, позивач оцінив у  500 000 грн.
		В ході досудового розслідування позивач в примусовому порядку був оглянутий лікарями психіатрами під час проведення амбулаторної судово-психіатричної експертизи за постановою слідчого. Тому в цій частині моральну шкоду позивач оцінив у 500 000 грн.
		Після порушення кримінальної справи змінився моральний стан позивача, його  дружини і дітей. Позивач став роздратований, в сім`ї виникли часті сварки, погіршилося здоров`я дружини та дітей, в подальшому в їхній квартирі почалися часті обшуки, під час яких працівники правоохоронних органів часто пошкоджували майно, змінилося ставлення оточуючих до членів сім`ї, значно погіршилися сімейні стосунки, змінився матеріальний стан сім`ї, сім`я залишилася без коштів для існування. Позивач розлучився з дружиною. Моральну шкоду в частині зміни способу життя в сімейних відносинах позивач оцінив у 710 600 грн.
		Після звільнення з роботи позивач довго не міг знайти роботу відповідно до юридичної освіти. Влаштуватись на роботу до правоохоронних органів та працювати за спеціальністю він також не міг. Моральну шкоду в цій частині позивач оцінив у 500 000 грн.
		Отже, загальний розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, на думку позивача, становить 10 000 000 грн.
		Під час проведення досудового слідства та в суді юридичну допомогу позивачу надавали адвокати Шелепа А. П. та Слободяник П. В.
		За період 2003-2007 років адвокату Шелепі А. П. позивач сплатив 50 000 грн. З урахуванням збитків від інфляції витрати на правничу допомогу склали 188 182 грн.  
		З урахуванням збільшених позовних вимог позивач просив:
		стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що проводять оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, в розмірі 12 715 666 грн;
		стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку витрати на правову (юридичну) допомог в кримінальній справі в розмірі  388 182 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та витрат на правову допомогу  задоволено частково.
		Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового слідства, прокуратури і суду на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі  1 450 300 грн.
		Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50 000 грн понесених витрат на правову допомогу по кримінальному провадженню.
		В іншій частині позовних вимог відмолено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
		у позивача виникло право на відшкодування шкоди, завданої позивачу як громадянинові внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного застосування запобіжного заходу, що обмежувало та порушувало права громадянина, з тих підстав, що має місце передбачений законом випадок, який надає позивачу таке право, а саме, виправдувальний вирок в силу недоведеності висунутого обвинувачення;
		судова практика орієнтує на те, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом, а саме: статтею 2 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі №713/216/17, від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, постанова Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2089цс15, постанова Верховного Суду України від 26 лютого 2016 року у справі № 6-2089цс15, постанова Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 638/11853/15-ц);
		у постанові від 03 грудня 2020 року у справі № 335/9784/19 Верховний Суд зазначив, що згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги;
		є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення позовні вимоги про стягнення витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 50 000,00 грн;
		оскільки позивачу ОСОБА_1 безпосередньо було пред`явлено обвинувачення 15 березня 2002 року згідно з постановою про порушення кримінальної справи по окремому епізоду та передачу справи для подальшого провадження в підслідність органам прокуратури, тому початок його перебування під слідством та судом слід рахувати саме з цієї дати. Тому початок періоду, вказаний позивачем, з 20 грудня 2001 року (порушення кримінальної справи по факту заподіяння тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого статтею 121 частиною другою КК України), суд не взяв до уваги. При цьому остаточна дата періоду нарахування моральної шкоди - 08 серпня 2019 року, тобто дата набрання вироком суду першої інстанції законної сили після перегляду апеляційною інстанцією. Відтак, дата закінчення перебування під судом та слідством, яка зазначена позивачем,  17 березня 2020 року (день постановлення ухвали Верховним Судом) також не взята судом до уваги, оскільки це суперечить діючому законодавству та усталеній практиці; 
		з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебування позивача протягом вказаного періоду (майже 18 років) під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення його стану здоров`я, погіршення відносин з оточуючими людьми та втрати ділової репутації, вимушеність зазнавання ним значних обмежень в правах та свободах, гарантованих Конституцією України, вимушеність докладання ним значних зусиль щодо відновлення своїх прав, що потягло за собою значні ускладнення в житті не тільки позивача, а і його родини; встановлення судами недоведеності з боку органів досудового слідства та прокуратури обставин вчинення ним інкримінуємого діяння, а також характеру пред`явленого обвинувачення; з урахуванням засад розумності та справедливості, наявні правові підстави для стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури залишено без задоволення.
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року змінено.
		Збільшено розмір стягнутого на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди з 1 450 300 грн до 4 000 000 грн.
		Доповнено другий та третій абзаци резолютивної частини рішення наступним: шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
		В іншій частині рішення залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
		апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на відшкодування шкоди, завданої йому як громадянинові внаслідок незаконно притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного застосування запобіжного заходу тощо, що обмежувало та порушувало права громадянина, з тих підстав, що має місце передбачений законом випадок, який надає позивачу таке право, а саме, виправдувальний вирок в силу недоведеності висунутого обвинувачення;
		апеляційний суд також погодився з висновком суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 50 000,00 грн;
		відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет на 2022 рік» у 2022 році мінімальна заробітна плата складала у місячному розмірі: з 1 жовтня по день ухвалення рішення - 6 700 грн. З урахуванням періоду перебування під слідством та судом  з 15 березня 2002 року по 08 серпня 2019 року (204 місяця 24 дні), сума, яка підлягає стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди не може бути меншою, ніж 1 372 160 грн (6 700 грн х 204 місяця 24 дні);
		визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду;
		суд першої інстанції правильно вважав, що початок перебування позивача під слідством та судом слід рахувати з 15 березня 2002 року (пред`явлення ОСОБА_1 обвинувачення), а дата закінчення  - 08 серпня 2019 року (дата набрання вироком суду першої інстанції законної сили після апеляційного перегляду);
		позивач зазначає, що з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, ступеня зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, моральна шкода повинна обраховуватися із застосуванням коефіцієнту х 10, обраний ним, як достатній для визначення суми компенсації заподіяної шкоди, при чому внаслідок незаконних затримання і тримання під вартою, інші складових, то обраний, як достатній для визначення суми компенсації заподіяної шкоди. При цьому хоча ці всі періоди входять у загальний період, позивач визначає загальний розмір моральної шкоди шляхом складання її розміру за ці періоди між собою, що саме по собі є необґрунтованим та безпідставним; 
		визначений судом першої інстанції розмір відшкодування не відповідає тим критеріям, які підлягають врахуванню при визначенні такого відшкодування. Зокрема, судом першої інстанції не в повній мірі врахована тривалість вимушених змін в житті позивача, судова практика в частині визначення розміру відшкодування та практика ЄСПЛ, який, з поміж іншого, також звертає увагу в даній категорії справі на відсутність ефективного розслідування. За наведених обставин, необхідно збільшити розмір відшкодування моральної шкоди з 1 450 300 грн до 4 000 000 грн.
		відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу і порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, постанова КЦС Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 639/2981/19). Тому кошти у рахунок відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Держави Україна за кошти державного бюджету України. Отже, необхідно зазначити в резолютивній частині рішення про безспірне списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
		Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
		У травні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду; змінити рішення Житомирського районного суду від 20 грудня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року,  позовні вимоги задовольнити в повному обсязі,  судові витрати покласти на всіх відповідачів. 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що:
		суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 713/216/17, від 20 вересня 2018 року у справі 686/23731/15-ц, від 03 грудня 2020 року у справі № 335/9784/19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 01 жовтня 2020 року у справі № 639/2981/19, від 23 вересня 2021 року № 295/13971/20, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц та у постановах Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі №6-2089цс15, від 22 червня 2017 року у справі № 638/11853/15-ц, від 02 грудня 2015 року у справі за № 6-2203цс15, від 24 квітня 2017 року у справі № 6-2885цс16, від 22 червня 2017 року у справі                № 6-501цс17,
		суди першої та апеляційної інстанцій не врахували безпідставність не тільки утримання позивача під вартою, але й взагалі кримінального переслідування. У зв`язку з таким переслідуванням з боку правоохоронних органів, провадження відносно позивача велось зі значним порушенням розумних термінів слідства та суду, він зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, був звільнений з посади, зазнав надзвичайного впливу, що призвів до глобальної зміни його життєвого укладу та завдав йому значних моральних страждань, які він поніс через неможливість тривалого відновлення своїх прав;
		постанова апеляційного суду по суті є правильною, але не в повній мірі відповідає критеріям щодо тривалості вимушених змін в житті позивача, судової практики в частині  визначення розміру відшкодування та практики ЄСПЛ;
		судом не взято до уваги термін затримання позивача та  двох арештів з перебуванням в найбільш жорстких умовах утримання в слідчих ізоляторах, де позивач втратив здоров`я. Після звільнення з-під варти обидва рази позивач продовжував лікуватись, однак здоров`я в результаті незаконного розслідування проти нього кримінальної справи та тривалих арештів підірвано настільки, що поправити його вже неможливо;
		протягом майже 18 років розслідування та розгляду справи позивач був постійно на межі психологічного зриву. Особливо він страждав від того, що незаконними розслідуваннями справи, затриманням, двома незаконними арештами та іншими незаконними діями позивач був дискредитований як людина та фахівець в очах друзів, колег, рідних, знайомих, сусідів, більша частина яких перестала з ним спілкуватися. Це постійно утримує в психічній напрузі, не дає змоги нормально жити, працювати, відпочивати;
		внаслідок незаконних обшуків, арешту, допитів та інших слідчих дій позивач зазнав почуття принизливості, образи, повної незахищеності перед діями органів розслідування, а засудження до позбавлення волі, перебування у камері біля засуджених до довічного позбавлення волі, призвело до додаткових нечуваних страждань, душевної болі, викликало депресію, він втратив надію на будь-яку можливість довести свою непричетність до інкримінованих йому злочинів;
		суттєвими обставинами на підтвердження змін у звичайному способі життя позивача є не лише об`єктивні фактори у вигляді значної кількості судових засідань та супроводжуючих процедур, пов`язаних з необхідністю захисту та поновлення порушених прав, але й інші, як суб`єктивні, що виявились через психоемоційне усвідомлення особою можливих наслідків у вигляді засудження за вчинення тяжкого злочину з передбаченою мірою покарання;
		перебування під вартою колишнього прокурора кардинально відрізняється від перебування під вартою інших працівників правоохоронних органів, а тим більше від перебування під вартою пересічного громадянина. Отже, загальний розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, у розмірі 12 715 666 грн - це лише невелика частина відшкодування тих моральних страждань, які взагалі можна ще хоч якось відшкодувати;
		позивач раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, в органах прокуратури працював з 24 грудня 1987 року, мав 5 заохочень за сумлінне та зразкове ставлення до виконання службових обов`язків, професійну майстерність, ініціативу. За період роботи на посаді слідчого в особливо важливих справах прокуратури Житомирської області розслідував десятки «гучних» справ;
		моральні страждання позивача посилювалися ще від того, що до дружини, дітей та його рідного племінника застосовували психологічний тиск та залякування;
		адвокат Шелепа А. П., який надавав правову допомогу позивачу, помер. У зв`язку з чим, позивачу не вдалося відшукати та поновити всі документи про його витрати на юридичну допомогу. За період 2003 року-2007 року адвокату Шелепі А. П. було сплачено 50 000 грн. На той час за офіційним курсом НБУ це складало 10 000 дол. США. Окрім того було ще три судові процеси. Всього витрати позивача за надання правової допомоги адвокатом Шелепою А. П. склали 50 000 дол. США.
		У травні 2023 року Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , у якій просить змінити рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року в частині стягнення з Держави Україна моральної шкоди, витрат на правничу допомогу, шляхом зменшення суми відшкодування.
		Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора мотивована тим, що:
		загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить 204 місяця 24 дні - з 15 березня 2002 року (дата порушення кримінальної справи відносно особи) по 08 серпня 2019 року (дата набрання виправдувальним вироком законної сили), як правильно зазначено в оскаржуваних судових рішеннях. Отже ОСОБА_1 має право на компенсацію шкоди на підставі статті 1176 ЦК України за визначений період і сума такого стягнення становить 1 372 160 грн;
		проте суд першої інстанції зробив помилковий висновок про необхідність стягнення моральної шкоди в розмірі, що на 78 140 грн перевищує мінімальний розмір відшкодування завданої моральної шкоди, та необхідність збільшення цього розміру з огляду на погіршення стану здоров`я та розлучення позивача, а апеляційний суд - в розмірі, що майже в 3 рази перевищує мінімальний розмір відшкодування завданої моральної шкоди, а також необхідність збільшення цього розміру на 2 627 840 грн з огляду на тривалість вимушених змін в житті позивача, судову практику в частині визначення розміру відшкодування та практики ЄСПЛ, який з поміж іншого, також звертає увагу в даній категорії справі на відсутність ефективного розслідування;
		стягнувши на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі, що майже втричі перевищує встановлений законом мінімум, суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, не обґрунтував і не навів відповідних розрахунків, доказів та мотивів, якими керувався, в частині розміру саме такого стягнення, обмежившись твердженням про те, що стягненню підлягає визначена сума з урахуванням глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебування позивача протягом вказаного періоду (майже 18 років) під слідством та судом;
		суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 12 грудня 2018 року у справі                          № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 та у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 13 вересня 2017 року у справі №  923/682/16);
		доказів, які б підтверджували необхідність відшкодування моральної шкоди у розмірі як 1 450 300 грн, так і 4 000 000 грн, позивачем не надано, тому ці розміри стягнень є необґрунтованими;
		судами враховано негативний вплив, як то розлучення позивача, унаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності. При цьому, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки тому факту, що саме ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою про розірвання шлюбу (відповідач у справі його дружина ОСОБА_4 ). Викладене спростовує доводи позивача щодо причинно-наслідкового зв`язку між його притягненням до кримінальної відповідальності із фактом розлучення та спричинення йому цими подіями моральної шкоди;
		в оскаржуваних судових рішеннях зазначено про те, що матеріалами справи підтверджується факт незадовільного стану здоров`я позивача, яке стало таким саме після незаконних слідчих дій та чисельних судових проваджень. Водночас, судами не досліджувалися матеріали щодо стану здоров`я ОСОБА_1 до моменту притягнення його до кримінальної відповідальності, що позбавляє можливості стверджувати про погіршення стану здоров`я  саме внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності;
		судовому дослідженню підлягала і поведінка ОСОБА_1 як прокурора, яка зумовила подальше його притягнення до кримінальної відповідальності. Робота на посадах в органах прокуратури передбачає підвищену відповідальність перед державою та суспільством, а тому вимоги щодо поведінки працівників прокуратури є більш суворими і в першу чергу вимагають від таких осіб суворо додержуватись та поважати вимоги закону та правила суспільного життя;
		необґрунтованими є доводи ОСОБА_1 про безпідставне звільнення із займаної посади та органів прокуратури унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що підтверджується виправдувальним вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2018 року у справі № 1- 26/12;
		з урахуванням принципів розумності, співмірності та середніх цін на такий вид адвокатських послуг, ціна компенсації витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000 грн є значно завищеною і не відповідає критерію розумності їхнього розміру. Між ОСОБА_1 та адвокатом Шелепою А. П. укладено угоду від 04 серпня 2003 року про ведення кримінальної справи в Козятинському міськрайонному суді. Відповідно до додаткової угоди від 05 серпня 2003 року, обумовлено узагальнену форму оплати послуг адвоката у розмірі 50 000 грн та зі сплатою авансу у розмірі 5 000 грн. У розділі «Інші умови угоди» передбачено, що виконання угоди, укладеної на час судового розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції, закінчується поданням апеляційної скарги та доповнень до неї. Аналогічне положення міститься і у додатковій угоді від 16 грудня 2004 року. За таких умов, з урахуванням звіту про виконаний обсяг робіт, виконання угоди від 04 серпня 2003 року та додаткових угод від 05 серпня 2003 року та 16 грудня 2004 року закінчено 09 листопада 2007 року. Відтак протягом 5 років адвокатом Шелепою А. П. витрачено лише 248 год ЗО хв на захист ОСОБА_1 у суді першої інстанції. Отже, гонорар адвоката за захист ОСОБА_1 у суді першої інстанції не відповідає вимогам співмірності, а тому не підлягає відшкодуванню у повному розмірі.
		У червні 2023 року Житомирська обласна прокуратура подала касаційну скаргу, у якій просить рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю, стягнути з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури судові витрати.
		Касаційна скарга Житомирської обласної прокуратури мотивована тим, що:
		оскаржені судові рішення є незаконними та необґрунтованими. Суди неправильно застосували норми матеріального права (статей 16, 23, 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду») та з порушенням норм процесуального права (статей 77 - 80, 89, 263, 264 ЦПК України);
		у рішеннях суду першої та апеляційної інстанції відсутні обґрунтування факту спричинення моральної шкоди та її розміру. Єдиним мотивом для задоволення позовних вимог у розмірі 4 000 000 грн суди обох інстанцій вказали тривалість досудового розслідування; 
		суд апеляційної інстанції, збільшивши розмір стягнення моральної шкоди, не навів мотивів свого рішення, проте залишив поза увагою відсутність доказів, що підтверджують обставини, які суди визнали встановленими;
		суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних рішень не враховали правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17,від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901 /17-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 686/23731/15-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18, від 03 грудня 2020 року у справі № 335/9784/19 та у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15;
		у спірних правовідносинах відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі, коли незаконними, винними діями органів, що здійснюють досудове розслідування, чи прокуратури завдано моральної шкоди громадянинові. Тобто, до спірних правовідносин не застосовується презумпція моральної шкоди;
		судами не взято до уваги той факт, що дії слідчого, прокурора та суду під час проведення досудового розслідування неправомірними не визнавались, процесуальні документи не скасовувалися, на момент винесення вони були необхідними для належного розслідування кримінальної справи, направлені виключно на з`ясування істини, встановлення дійсних обставин кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила;
		судами першої та апеляційної інстанції безпідставно не взято до уваги, що втручання у конституційні права ОСОБА_1 було мінімальним, об`єктивно необхідним для забезпечення виконання завдань кримінального процесу. Проведені у кримінальній справі слідчі дії та прийняті рішення зумовлені вимогами кримінального процесуального закону щодо забезпечення органом досудового розслідування швидкого, повного та неупередженого розслідування;
		судами не враховано, що тривалість судового розгляду кримінальної справи, серед іншого, пояснюється повторним судовим розглядом кримінальної справи у зв`язку із скасуванням 04 лютого 2016 року апеляційним судом Житомирської області вироку щодо позивача та направленням кримінальної справи на новий судовий розгляд. Також, у ході судового розгляду кримінальної справи за ініціативи адвоката позивача було призначено судово-медичну експертизу, яка проводилась тривалий час;
		ОСОБА_1 має право на компенсацію моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України за 204 місяці та 24 дні і сума такого стягнення може становити 1 372 160 грн;
		судом першої інстанції не досліджувалися матеріали щодо стану здоров`я ОСОБА_1 до моменту притягнення його до кримінальної відповідальності, що позбавляє можливості стверджувати, що погіршення стану здоров`я було саме наслідком притягнення до кримінальної відповідальності;
		судами не надано належної оцінки тому факту, що саме ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою про розірвання шлюбу (відповідач у справі ОСОБА_4 );
		достатніх доказів на підтвердження заподіяння моральних страждань та інших втрат немайнового характеру судом апеляційної інстанції не наведено. Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких даних та доказів того, що розслідування кримінальної справи щодо позивача здійснювалось органом досудового розслідування неефективно та з порушенням норм кримінального процесуального законодавства;
		якщо навіть вважати доведеними факт спричинення позивачу моральної шкоди та її причинно-наслідковий зв`язок з діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, то визначений судом апеляційної інстанції розмір її відшкодування є завеликим, таким, що не відповідає вимогам законодавства.
		Позиція інших учасників справи
		У липні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу прокуратури Житомирської області, у якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
		суд першої інстанції не тільки використав докази, які були надані позивачем разом із позовною заявою та в ході розгляду цієї справи, але й досконало оглянув в судовому засіданні всю 35-томну кримінальну справу. Судом було  досліджено медичну документацію позивача про ідеальний стан здоров`я до моменту порушення кримінальної справи щодо нього, а також медичну документацію після його незаконного арешту в 2002 році. Самі з цієї медичної документації вбачається, що термін тяжких захворювань співпадають із перебуванням позивача під вартою;
		у виправдальному вироку суд зазначив, що розслідування кримінальної справи щодо позивача здійснювалась органом досудового розслідування неефективно та з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства;
		позивач був виправданий у справі за первинним обвинуваченням за статтею 396 частина перша та статтею 135 частина третя КК України за відсутності події злочину. Був затриманий та заарештований у 2002 році за статтею 396 КК України, санкція якої взагалі не передбачала арешт.
		У липні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що вимоги, викладені у касаційній скарзі, позивач не визнає та не погоджується з ними. Касаційна скарга має суттєві суперечності, зокрема, щодо обґрунтування відсутності доказів спричинення позивачу моральної шкоди та необхідності відшкодування витрат на правову допомогу.
		У серпні 2023 року Офіс Генерального прокурора подав відзив за підписом представника ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
		загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить 204 місяці та 24 дні, отже він має право на компенсацію шкоди на підставі статті 1176 ЦК України за визначений період і сума такого стягнення могла б становити 1 372 160 грн;
		посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на завдання йому моральної шкоди у зв`язку із тим, що в період з 27 грудня 2001 року по 17 березня 2020 року він не міг вести нормальне життя, був позбавлений можливості повноцінно комунікувати із друзями, відчував душевні страждання, яких зазнав у зв`язку із погіршенням стосунків з оточенням, є безпідставними;
		позивач не надав належних та допустимих доказів стосовно факту нанесення йому моральної шкоди та доказів щодо підтвердження заявленого розміру завданої йому шкоди;
		фактів вчинення посадовими особами органів Офісу генерального прокурора будь-яких протиправних дій стосовно позивача, доказів протиправності їх дій під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, тривалої протиправної бездіяльності органу досудового розслідування чи вчинення посадовими особами процесуальних дій, які б обмежували його права, позивачем не надано, наявність шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою при здійсненні посадовими особами своїх  повноважень відсутня;
		вимоги ОСОБА_1 щодо збільшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 388 182 грн є безпідставними і не підлягають задоволенню. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували час, витрачений на виконання адвокатом відповідних робіт і послуг, чи понесення додаткових витрат, у зв`язку із розглядом справи, на суму більше 50 000 грн.
		У серпні 2023 року Житомирська обласна прокуратура подала відзив за підписом представника ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
		позивачем надано докази, які свідчать про його перебування під слідством та судом у період з 15 березня 2002 року по 08 серпня 2019 року, але не доведено належним чином факту спричинення моральної шкоди, не обґрунтовано її розмір, не надано допустимих доказів щодо збільшеного розміру заподіяної позивачу шкоди під час перебування під слідством та судом;
		доказів, які б підтверджували час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт і послуг, чи понесення додаткових витрат, у зв`язку із розглядом справи, на суму більше 50 000 грн позивачем не надано. Заява про збільшення позовних вимог не містить належних доводів, з яких виходив позивач при визначенні саме такого розміру відшкодування витрат на правову допомогу та якими доказами такий розмір підтверджується. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від  30 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
		Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2023 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
		Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року поновлено Житомирській обласній прокуратурі строк на касаційне оскарження рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року; відкрито касаційне провадження у справі № 278/2621/21; витребувано справу з суду першої інстанції;  у задоволенні клопотання Житомирської обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року відмовлено.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 278/2621/21, у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року відмовлено.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 278/2621/21 за касаційною скаргою  ОСОБА_1 .
		У червні 2023 року справа № 278/2621/21 надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року відмовлено Офісу Генерального прокурора у задоволенні клопотання про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора; відмовлено Житомирській обласній прокуратурі у задоволенні клопотання про повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду справи Житомирську обласну прокуратуру, Офіс Генерального прокурора, учасників справи; відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи копії документів; відзив на касаційні скарги ОСОБА_1 та Житомирської обласної прокуратури,  поданий Головним управлінням Національної поліції в Житомирській області, повернуто без розгляду; справу № 278/2621/21 призначено до судового розгляду.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 19 червня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17,від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901 /17-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 686/23731/15-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18, від 03 грудня 2020 року у справі № 335/9784/19 та у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15).
		В ухвалі Верховного Суду від 21 червня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі                                         № 757/31606/15-ц, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 та у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16).
		В ухвалі Верховного Суду від 04 липня 2023 року касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 713/216/17, від 20 вересня 2018 року у справі 686/23731/15-ц, від 03 грудня 2020 року у справі № 335/9784/19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 01 жовтня 2020 року у справі № 639/2981/19, від 23 вересня 2021 року № 295/13971/20, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц та у постановах Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі №6-2089цс15, від 22 червня 2017 року у справі № 638/11853/15-ц, від 02 грудня 2015 року у справі за № 6-2203цс15, від 24 квітня 2017 року у справі № 6-2885цс16, від 22 червня 2017 року у справі                   № 6-501цс17,).
		Фактичні обставини 
		Суди встановили, що 27 грудня 2001 року порушено кримінальну справу по факту заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження гр-ну ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України.
		У період з 28 грудня 2001 року та на протязі січня 2002 року позивача було допитано в якості свідка, проведено обшук та виїмку у нього вдома. 
		Постановою прокурора Житомирської області від 15 березня 2002 року проти ОСОБА_1 порушено кримінальну справу по факту приховування тяжкого злочину за ознаками в його діях складу злочину, передбаченого частиною першою статті 396 КК України.
		Постановою про притягнення як обвинуваченого від 25 березня 2002 року позивача притягнуто як обвинуваченого у даній кримінальній справі і пред`явлено йому обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 396  КК України.
		Постановою від 04 квітня 2003 року ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі та пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 396, частиною третьою статті 135 КК України.
		10 грудня 2002 року постановою про призначення (амбулаторної) судово-психіатричної експертизи щодо ОСОБА_1 призначено вказану експертизу.
		Згідно наказу прокурора Житомирської області № 43 від 15 березня 2002 року звільнено старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Житомирської області, радника юстиції ОСОБА_1 з посади органів прокуратури за вчинення проступку, який порочить його як працівника прокуратури.
		Вироком від 07 листопада 2018 року Житомирського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 визнано невинним і по суду виправданим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 136 КК, за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, а в обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 135 та частиною першою статті 396 КК - за відсутністю події злочину.
		Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2018 року, яким ОСОБА_1 визнано невинним і виправдано, залишено без змін.
		Ухвалою від 17 березня 2020 року Верховний Суд ухвалу апеляційного суду від 08 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
		Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 травня 2017 року розірвано шлюб за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , зареєстрований 16 жовтня 1987 року.
		ОСОБА_1 було укладено декілька договорів (угод) про надання правової допомоги з адвокатом Шелепою А.П.: від 04 серпня 2003 року, 05 серпня 2003 року, 16 грудня 2004 року, за умовами яких представництво інтересів на досудовому розслідуванні та представництво в суді становить 50 000 грн.
		Позиція Верховного Суду
		Щодо відшкодування моральної шкоди
		Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
		Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
		Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
		По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц                          (61-18013сво18).
		Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає у випадку, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 501/85/22 (провадження № 61-6796св23) зазначено, що: 
		«статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20)».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 501/85/22 (провадження № 61-6796св23) зазначено, що: 
		«відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Верховний Суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду.
		Відповідний правовий висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження                                    № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 461/5201/19 (провадження № 61-2271св22).
		У постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі                                   № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 07 грудня 2022 року у справі № 461/9982/19 (провадження № 61-4162св22) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
		Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		У справі, що переглядається:
		суди встановили, що 27 грудня 2001 року порушено кримінальну справу по факту заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження гр-ну ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України;
		у період з 28 грудня 2001 року та на протязі січня 2002 року позивача було допитано в якості свідка, проведено обшук та виїмку у нього вдома;
		постановою прокурора Житомирської області від 15 березня 2002 року проти ОСОБА_1 порушено кримінальну справу по факту приховування тяжкого злочину за ознаками в його діях складу злочину, передбаченого частиною першою статті 396 КК України;
		постановою про притягнення як обвинуваченого від 25 березня 2002 року позивача притягнуто як обвинуваченого у даній кримінальній справі і пред`явлено йому обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 396  КК України;
		постановою від 04 квітня 2003 року ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі та пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 396, частиною третьою статті 135 КК України;
		10 грудня 2002 року постановою про призначення (амбулаторної) судово-психіатричної експертизи щодо ОСОБА_1 призначено вказану експертизу;
		згідно з наказом прокурора Житомирської області № 43 від 15 березня 2002 року звільнено старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Житомирської області, радника юстиції ОСОБА_1 з посади органів прокуратури за вчинення проступку, який порочить його як працівника прокуратури;
		вироком від 07 листопада 2018 року Житомирського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 визнано невинним і по суду виправданим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 136 КК, за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, а в обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 135 та частиною першою статті 396 КК - за відсутністю події злочину;
		ухвалою Житомирського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2018 року, яким ОСОБА_1 визнано невинним і виправдано, залишено без змін;
		ухвалою від 17 березня 2020 року Верховний Суд ухвалу апеляційного суду від 08 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
		Суди першої та апеляційної інстанцій зробили вірний висновок, що у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування шкоди, завданої позивачу як громадянинові внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного застосування запобіжного заходу, що обмежувало та порушувало права громадянина, з тих підстав, що має місце передбачений законом випадок, який надає позивачу таке право, а саме, виправдувальний вирок в силу недоведеності висунутого обвинувачення;
		початок перебування позивача під слідством та судом слід рахувати з 15 березня 2002 року (пред`явлення ОСОБА_1 обвинувачення), а дата закінчення  - 08 серпня 2019 року (дата набрання вироком суду першої інстанції законної сили після апеляційного перегляду);
		з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача протягом вказаного періоду (майже 18 років) під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення його стану здоров`я, погіршення відносин з оточуючими людьми та втрати ділової репутації, вимушеність зазнавання ним значних обмежень в правах та свободах, гарантованих Конституцією України, вимушеність докладання ним значних зусиль щодо відновлення своїх прав, що потягло за собою значні ускладнення в житті не тільки позивача, а і його родини; з урахуванням засад розумності та справедливості, наявні правові підстави для стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом ;
		при визначенні грошової компенсації моральної шкоди, з урахуванням засад розумності та справедливості, тривалості вимушених змін в житті позивача, відсутності ефективного розслідування, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визначив розмір грошової компенсації моральної шкоди 4 000 000 грн;
		водночас апеляційний суд не врахував, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Тому резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції в частині доповнення другого абзацу резолютивної частини рішення наступним: шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України слід скасувати.
		Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
		Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційних скарг щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Посилання заявників у касаційних скаргах на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верхового Суду, не можуть бути підстави для скасування, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать викладеним у вказаних постановах висновкам й, відповідно, не свідчать про порушення судами норм матеріального та процесуального права.
		Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.
		Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 501/85/22 (провадження № 61-6796св23) зазначено, що: 
		«Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим…
		Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
		На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування».
		У справі, що переглядається, на підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав такі докази: 
		копії угод від 04 серпня 2003 року, від 05 серпня 2003 року, від 16 грудня 2004 року на ведення кримінальної справи, 
		копії квитанцій від 05 серпня 2003 року на суму 5 000 грн, від 07 лютого 2007 року на суму 6 000 грн, від 06 березня 2007 року на суму 6 500 грн, від 01 червня 2007 року на суму 5 000 грн, від 26 вересня 2007 року на суму 7 500 грн,   від 09 листопада 2007 року на суму 20 000 грн, 
		копію звіту про виконання обсягу роботи на захист підсудного ОСОБА_1 в судах першої та апеляційної інстанцій, 
		копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Шелепи А. П.,
		з урахуванням наданих позивачем доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, зробив обґрунтований висновок, з яким погодився апеляційний суд, про наявність підстав для відшкодування витрат, сплачених позивачем у зв`язку з наданням юридичної допомоги в межах кримінального провадження, у розмірі 50 000 грн;
		водночас, суд апеляційної інстанції також помилково зазначив у резолютивній частині рішення про стягнення з Держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. 
		Тому резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції в частині доповнення третього абзацу резолютивної частини рішення наступним: шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України слід скасувати.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 501/85/22 (провадження № 61-6796св23), колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції в частині доповнення другого та третього абзаців резолютивної частини рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, в іншій частині постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в незміненій судом апеляційної інстанції частині підлягають залишенню без змін.
		Щодо клопотання позивача про передачу справи на Велику Палату Верховного Суду
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 міститься клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 403 ЦПК України.
		Тлумачення змісту частини п`ятої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обґрунтування необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		З урахуванням того, що у касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а також висновків Верховного Суду за результатами касаційного перегляду справи, у задоволенні клопотання  ОСОБА_1  слід відмовити.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		В задоволенні клопотання ОСОБА_1  про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
		Касаційні скарги  ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора, яка підписана представником Синюк Ольгою Михайлівною, та Житомирської обласної прокуратури задовольнити частково.
		Постанову Житомирського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року в частині доповнення другого та третього абзаців резолютивної частини рішення суду першої інстанції наступним: шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України - скасувати.
		В іншій частині постанову Житомирського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року та рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року в незміненій судом апеляційної інстанції частині, залишити без змін.
		З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Житомирського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                   І. О. Дундар 
		Судді:                                                                             Д. А. Гудима
		                                                                                      Є. В. Краснощоков
		                                                                                      М. М. Русинчук
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...