Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/8200/14-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2024.
Дата набрання законної сили: 14.02.2024
Номер судового провадження: 61-4709ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14 лютого 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 344/8200/14-ц
		провадження № 61-4709св22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - реєстраційна служба Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2016 року у складі судді Бабій О. М. тапостанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2022 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Васильєва О. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У червні 2014 року  ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, та стягнення грошової компенсації за зменшення частки.
		На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 11 травня 2004 року він спільно з відповідачами придбав у рівних частках земельну ділянку площею 0,0628 га, розташовану на АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку.
		На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки їм видано державний акт серії ІФ № 072229 на право спільної власності на зазначену земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:02:001:0010.
		17 лютого 2014 року реєстраційна служба Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області (далі - реєстраційна служба) провела державну реєстрацію права спільної часткової власності сторін на земельну ділянку, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за індексним номером 17852889.
		У період 2004-2006 років на вказаній земельній ділянці за спільні кошти позивача та відповідачів побудовано житловий будинок загальною площею 466,5 кв. м, вартістю 816 642,00 грн.
		24 січня 2014 року реєстраційна служба провела державну реєстрацію права спільної сумісної власності сторін на житловий будинок, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за індексним номером 16705698.
		Оскільки частки кожного зі співвласників у спільній сумісній власності є рівними, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 належить по 1/3 частці у праві власності на зазначене домоволодіння.
		Згідно з фактичним порядком користування житловими приміщеннями, що склався між співвласниками, позивач користується всіма приміщеннями першого поверху будинку, загальною площею 79,00 кв. м, крім приміщення сходової клітки площею 10,5 кв. м, з відокремленим виходом до проїзної частини, а також одним гаражем у приміщенні підвалу площею 50,2 кв. м і вбиральнею в ньому площею 1,3 кв. м. Загальна площа будинку, якою користується позивач, становить 130,5 кв. м, що на 25,00 кв. м менше ніж його ідеальна частка (155,5 кв. м).
		Площа спільної земельної ділянки, не зайнятої будинком, яка підлягає поділу, становить 0,0433 га, а тому ідеальна частка кожного співвласника становить 0,0150 га.
		17 вересня 2013 року він звернувся до відповідачів з письмовою пропозицією укласти договір про поділ житлового будинку та земельної ділянки в натурі, однак відповіді на пропозицію не отримав.
		Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив поділити спірний житловий будинок в натурі, виділити йому відокремлену частину житлового будинку, що відповідає розміру 1/3 ідеальної частки у спільному майні, а саме: приміщення гаража площею 50,2 кв. м, із вбиральнею в ньому площею 1,3 кв. м, а всього у підвалі будинку - 51,5 кв. м, та приміщення вітальні, житлової кімнати, комори і кухні, загальною площею 79 кв. м на першому поверсі будинку, що разом становить 130,5 кв. м, а також виділити йому в натурі 1/3 частини земельної ділянки площею 0,0443 га, яка примикає до окремого входу відповідно до розміщеної відокремленої частини житлового будинку, залишивши 2/3 частини житлового будинку та земельної ділянки у власності відповідачів, та стягнути солідарно з відповідачів грошову компенсацію за зменшення розміру належної йому частки у сумі 43 764,50 грн.
		Надалі позивач відмовився від позовної вимоги про стягнення грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки на 25 кв. м.
		У вересні 2014 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - реєстраційна служба Івано-Франківського МУЮ, про визнання за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 права власності на 5/12 частини житлового будинку за кожним, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, зобов`язання державного реєстратора внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні, розпорядженні житловим будинком шляхом надання дубліката ключа від вхідних дверей першого поверху будинку.
		На обґрунтування вимог зустрічного позову зазначили, що за рахунок спільних коштів сторін побудовано лише підвальне приміщення та перший поверх спірного будинку, тоді як другий і третій поверхи ОСОБА_3 і ОСОБА_2 будували за власні кошти, а тому фактично їм належить 10/12 частини житлового будинку, а відповідачу - 2/12 його частини.
		Відповідач після введення будинку до експлуатації не виконав попередньо досягнутої домовленості щодо безоплатного передання у власність позивачам за зустрічним позовом належної їм частки у житловому будинку відповідно до їх участі у створенні спільного нерухомого майна. За таких обставин державна реєстрація права власності на нерухоме майно за співвласниками у рівних частках порушує їх право власності на належу їм частку у спільному майні.
		Крім того, ОСОБА_1 без їх згоди замінив замки до дверей першого поверху будинку, чим чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні зазначеним нерухомим майном.
		З огляду на це та на підставі статей 331, 387, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ОСОБА_2 і  ОСОБА_3 просили:
		- визнати за кожним із них право власності на 5/12 частини житлового будинку  АДРЕСА_1 ;
		- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 16705698 від 24 січня 2014 року, видане державним реєстратором реєстраційної служби Івано-Франківського МУЮ Соловій В. В.;
		- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 8882651 від 10 грудня 2013 року;
		- зобов`язати державного реєстратора реєстраційної служби Івано-Франківського МУЮ внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації права власності за  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; 
		- зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у користуванні цим житловим будинком шляхом надання ОСОБА_2 і  ОСОБА_3 дубліката ключа від вхідних дверей першого поверху будинку.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2016 року у позові ОСОБА_1 та зустрічному позові ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони не надали належних та допустимих доказів на підтвердження розміру грошової та трудової участі кожного зі співвласників у будівництві спірного житлового будинку, що унеможливлює визначення часток кожного з них при їх виділі в натурі зі спільного майна, з огляду на категоричне заперечення відповідачів проти рівності часток при поділі вказаного нерухомого майна.
		Вимоги про поділ у натурі земельної ділянки також не підлягають задоволенню, оскільки виділ часток земельної ділянки необхідно проводити з одночасним виділом часток будинку таким чином, щоб кожен зі співвласників будинку мав доступ до своєї частини земельної ділянки.
		Вимоги зустрічного позову про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та рішення про державну реєстрацію права власності на спірний будинок є необґрунтованими, оскільки  ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не заперечували, що з метою пришвидшення реєстрації права власності на спірний будинок вони прийняли рішення зареєструвати право власності на будинок у рівних частках.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Суд апеляційної та касаційної інстанції переглядав справу неодноразово.
		Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в первісному та зустрічному позовах.
		Постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2020 року залишено без змін.
		Враховуючи межі скасування касаційною інстанцією судових рішень, під час нового апеляційного розгляду рішення суду першої інстанції переглядалось лише в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, та стягнення грошової компенсації за зменшення частки.
		Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2022 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 19 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
		Виділено у власність ОСОБА_1 частку із майна, що є у спільній частковій власності, згідно з висновком судової комплексної будівельно-технічної експертизи від 21 листопада 2014 року № 14172, а саме: 1/3 (одну третю) частки домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме: підвальне приміщення: приміщення І - гараж площею 50,2 кв. м, приміщення ІІ - вбиральня площею 1,30 кв. м, разом у підвалі - 51,50 кв. м; 1-й поверх: приміщення 1-1 - вітальня площею 30,50 кв. м, приміщення 1-2 - житлова кімната площею 27,90 кв. м, приміщення 1-3 - комора площею 5,70 кв. м, приміщення 1-4 - кухня площею 14,90 кв. м, разом І поверх - 79,00 кв. м; всього загальна площа приміщень будинку 130,50 кв. м вартістю 711 769,00 грн.
		Виділено співвласникам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у власність частку із майна, що є у спільній частковій власності, а саме 2/3 (дві третіх) частки домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме: підвальне приміщення: приміщення ІІІ - гараж площею 52,10 кв. м, приміщення ІV - комора площею 10,10 кв. м, разом підвал - 62,20 кв. м; 1-й поверх: приміщення V - сходова клітка площею 10,50 кв. м, разом І поверх - 10,50 кв. м; 2 поверх: приміщення VІ - сходова клітка площею 12,10 кв. м, приміщення 1-5 - коридор площею 27,30 кв. м, приміщення 1-6 - житлова кімната площею 17,50 кв. м, приміщення 1-7 - житлова кімната площею 17,50 кв. м, приміщення 1-8 - житлова кімната площею 31,90 кв. м, приміщення 1-9 - житлова кімната площею 14,50 кв. м, приміщення 1-10 - ванна кімната площею 4,50 кв. м, приміщення 1-11 - вбиральня площею 2,30 кв. м, разом ІІ поверх - 127,60 кв. м; мансардний поверх: приміщення VІІ - тренажерний зал площею 135,70 кв. м, разом на мансарді - 135,70 кв. м; загальна площа приміщень будинку - 336,00 кв. м вартістю 1 311 179 грн.
		Для забезпечення ізольованого користування виділеними приміщеннями будинку (таблиця № 4 до висновку експертизи) співвласникам необхідно: ліквідувати дверні прорізи між приміщеннями І і ІІІ, V і 1-1; влаштувати тамбур перед входом у приміщення 1-2 з двору; в приміщенні 1-3 влаштувати перегородку з дверним прорізом, виділивши частину приміщення площею не менше 3,80 кв. м, в якому влаштувати санвузол; у приміщенні 1-6 обладнати кухню; розділити енергоносії.
		В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 18 726,50 грн як компенсацію при відступленні від ідеальної частки домоволодіння.
		Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 18 726,50 грн як компенсацію при відступленні від ідеальної частки домоволодіння.
		Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і  ОСОБА_3 на домоволодіння АДРЕСА_1 .
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач та відповідачі за договором купівлі-продажу від 11 травня 2004 року набули права приватної спільної часткової власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку в рівних частках - по 1/3 кожен. Житловий будинок зареєстрований за сторонами 24 січня 2014 року на праві приватної спільної сумісної (без виділення часток) власності. Отже, сторони досягли згоди при реєстрації права власності про рівність часток у спільному майні (будинку), а відповідачі не спростували презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності, визначену положеннями частини другої статті 370 ЦК України. 
		Суд апеляційної інстанції враховував висновок експерта та вирішив, що виділ частки будинку необхідно здійснити відповідно до першого варіанта виділу 1/3 частки, запропонованого судовим експертом, оскільки такий варіант не лише відповідає встановленому фактичному користуванню приміщеннями будинку, а й забезпечує передання співвласникам часток житлового будинку та нежилих будівель, які відповідають розміру і вартості їх часток з урахуванням більшої вартості метра квадратного першого поверху, який за результатами виділу частки відійде позивачу, тобто є найбільш наближеним до часток співвласників у праві власності. Крім того, цей варіант виділу є паритетним для усіх співвласників, враховуючи передання їм після виділу співвідношення, площу, а також вартість житлових і нежитлових приміщень будинку, що забезпечує їх використання за призначенням і унеможливлює завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі в результаті переобладнання житлових приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання.
		Вимоги позивача щодо виділу йому лише першого поверху будинку, а за інші приміщення стягнення компенсації з відповідачів не заслуговують на увагу, оскільки такий варіант виділу не передбачений у висновку експерта.
		Виділ частки позивача на підставі висновку за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи у справі від 21 листопада 2014 року, зокрема, застосування першого варіанта виділу, є правильним, оскільки такий варіант відповідає статті 364 ЦК України і не порушує законних прав та інтересів співвласників майна.
		Згідно зі статтею 152 ЖК України виконання власниками робіт із переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.
		Визначені експертом необхідні роботи для переобладнання будинку під окремі об`єкти нерухомого майна не передбачають втручання в несучі конструкції будинку та/або інженерні системи загального користування, а отже, отримання відповідних документів, що дають право на їх виконання, не вимагається.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У травні 2022 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 травня 2016 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2022 року, у яких, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, заявники просили оскаржувані судові рішення скасувати, поділити майно відповідно до варіанта ІV висновку судової комплексної будівельно-технічної експертизи від 21 листопада 2014 року № 14172. 
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги
		Касаційні скарги мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 756/12009/15-ц, провадження № 61-5383св19,  постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року, провадження
		№ 6-1443цс16; суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у призначенні повторної судової комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної оціночно-будівельної експертизи, що має значення для встановлення обставин у справі.
		Попередній висновок експерта не відповідає реальним обставинам справи, технічному стану житлового будинку та ринковій вартості майна станом на 2022 рік. У висновку № 14172 судової комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної оціночно-будівельної експертизи від 21 листопада 2014 року експерт не визначив реальний стан всіх приміщень спірного житлового будинку, оскільки фактичний ступінь готовності зовсім інший, ніж той, що встановлений експертом. Експерт, виділяючи іншим співвласникам житлового будинку другий поверх та мансарду, не врахував, що на мансарді згідно з технічним паспортом запроектований тренажерний зал, тобто приміщення, яке взагалі не придатне для проживання. Такий розподіл позбавить інших співвласників можливості володіти частиною нерухомого майна, яке за своїми характеристиками повинно бути житловим будинком. Реальна ринкова вартість кожного поверху, мансарди та підвального приміщення є кардинально різною. Експерт виходив з того, що ОСОБА_1 використовує перший поверх будинку та 1/2 підвального приміщення будинку, хоча факт такого використання позивач нічим не підтвердив.
		Суд апеляційної інстанції виділив ОСОБА_1 кращу за технічними характеристиками частину майна. Вони ж отримали компенсацію своїх часток за ринковими цінами станом на листопад 2014 року. 
		Виділена їм частина житлового будинку не має окремої системи життєзабезпечення, тобто не є окремим об`єктом нерухомого майна. Для забезпечення ізольованого користування виділеними приміщеннями будинку (таблиця № 4 до висновку експертизи), співвласникам необхідно здійснити певне переобладнання. Проте ні у висновку експерта, ні в судовому рішенні не визначено вартість таких робіт та за чий рахунок вони мають проводитися. 
		З огляду на це необхідно поділити будинок відповідно до варіанта ІV висновку судової комплексної будівельно-технічної експертизи від 21 листопада 2014 року № 14172.
		Аргументи інших учасників справи
		У відзиві на касаційні скарги ОСОБА_1  зазначає, що експерт надав відповіді на всі запитання, запропонував ряд різних, але наближених до ідеальних часток співвласників варіантів поділу та визначив ринкову вартість. Експерт визначив можливість ізольованого використання частин будинку за варіантами поділу з дотриманням усіх будівельних норм та правил. 
		Другий та мансардний поверхи повністю забезпечені для відокремленого використання від першого, у тому числі усіма комунікаціями, ще з 2018 року в результаті проведених ним робіт. 
		Ринкова вартість майна визначена на момент розгляду справи, тривалість такого розгляду не є виною суду чи сторін. Призначення повторної експертизи призведе до ще більшого затягування розгляду справи.
		Саме він використовує перший поверх та гараж у підвалі за згодою відповідачів, що додатково підтверджується мировою угодою в цій справі, яка надалі була скасована. 
		У поясненнях на відзив  ОСОБА_2 і ОСОБА_3 посилаються на те, що  ОСОБА_1 не надав доказів проведення ним робіт для забезпечення ізольованого користування виділеними приміщеннями будинку. Співвласники майна не можуть зазнавати збитків від виділення частки у майні лише через тривалий розгляд справи. В іншій частині пояснення дублюють доводи касаційних скарг. 
		У заяві представник  ОСОБА_1  зазначає, що суд апеляційної інстанції розглядав справу неповноважним складом, оскільки до колегії суддів увійшов суддя, який є членом постійної колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ, а не цивільних. Суд апеляційної інстанції визначив вартість його частки у розмірі 711 769,00 грн та вартість часток ОСОБА_2 і  ОСОБА_3 в розмірі 1 311 179 ,00 грн без жодних обґрунтувань такого обчислення.  
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами  ОСОБА_2 і  ОСОБА_3 та витребувано матеріали справи. У задоволенні заяв ОСОБА_2 і  ОСОБА_3   про зупинення виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2022 року відмовлено. 
		У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Позиція Верховного Суду
		Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України. 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, пояснень і відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з таких підстав. 
		Встановлені судами фактичні обставини
		Сторони у 2004 році спільно придбали земельну ділянку площею 0,0628 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу.
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підтвердили, що разом із земельною ділянкою вони придбали недобудоване підвальне приміщення.
		10 грудня 2013 року вони зареєстрували право спільної сумісної власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 та 24 січня 2014 року, отримали свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджується копією свідоцтва та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Згідно з висновком судової комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи від 21 листопада 2014 року № 14172 житловий будинок АДРЕСА_1 складається з підвального, двох надземних поверхів та мансарди. Кожен із поверхів має різний ступінь готовності, що впливає на вартість приміщень на відповідному поверсі. Приміщення підвалу не використовуються як житлові, для обладнання та опорядження цих приміщень використовуються дешевші матеріали та менш затратні види робіт, що теж впливає на їх вартість.
		Відповідно до відомостей, отриманих під час огляду, та згідно з технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок, у домоволодінні зведені такі будівлі та споруди: житловий будинок (літера А), який обладнано електропроводкою та каналізацією, площа забудови - 185,9 кв. м, фізичний стан - добрий.
		До складу житлового будинку належать такі приміщення: підвальне приміщення: приміщення І - гараж площею 50,20 кв.м, приміщення ІІ - вбиральня площею 1,30 кв. м, приміщення ІІІ - гараж площею 52,10 кв. м, приміщення ІV - комора площею 10,10 кв. м; 1-й поверх: приміщення V - сходова клітка площею 10,50 кв. м, приміщення 1-1 - вітальня площею 30,50 кв. м, приміщення 1-2 - житлова кімната площею 27,90 кв. м, приміщення 1-3 - комора площею 5,70 кв. м, приміщення 1-4 - кухня площею 14,90 кв. м. Разом по 1 поверху - 89,50 кв. м. 2-й поверх:  приміщення VІ - сходова клітка площею 12,10 кв. м, приміщення 1-5 - коридор площею 27,30 кв. м, приміщення 1-6 - житлова кімната площею 17,50 кв. м, приміщення 1-7 - житлова кімната площею 17,50 кв. м, приміщення 1-8 - житлова кімната площею 31,90 кв. м, приміщення 1-9 - житлова кімната площею 14,50 кв. м, приміщення 1-10 - ванна кімната площею 4,50 кв. м, приміщення 1-11 - вбиральня площею 2,30 кв. м, разом по 2 поверху - 127,60 кв. м; мансардний поверх: приміщення VІІ - тренажерний зал площею 135,70 кв. м, разом по мансарді - 135,70 кв. м; загальна площа приміщень будинку - 466,50 кв. м, в тому числі житлова площа - 109,30 кв. м.
		Заокруглений до цілих значень ступінь готовності будинку становить 73 %, у тому числі: ступінь готовності підвального поверху - 92 %, першого поверху - 89 %, другого поверху - 62 %, мансарди - 49 %.
		Ринкова вартість спірного будинковолодіння без урахування ПДВ становить 2 342 763,00 грн. Вартість 1 кв. м загальної площі підвального поверху будинку становить 5 581 грн за кв. м; вартість одного квадратного метра загальної площі першого поверху будинку становить 6 749 грн за кв. м; вартість одного квадратного метра загальної площі другого поверху будинку становить 4 702 грн за кв. м; вартість одного квадратного метра загальної площі мансардного поверху будинку становить 3 716 грн за кв. м.
		Вартість 25 кв. м загальної площі підвального поверху будинку становить 139 525,00 грн (25 х 5581); вартість 25 кв. м загальної площі першого поверху будинку становить 168 725,00 грн (25 х 6749); вартість 25 кв. м загальної площі другого поверху будинку становить 117 550,00 грн (25 х 4702); вартість 25 кв. м загальної площі мансардного поверху будинку становить 92 900 грн (25 х 3716).
		 Є технічна можливість поділу житлового будинку в ідеальних частках або близьких до них з улаштуванням окремих входів відповідно до державних будівельних норм. В тому числі є технічна можливість виділити 1/3 ідеальної частки позивача ОСОБА_1 в натурі у спірному житловому будинку, з урахуванням того, що він фактично використовує перший поверх.
		Експерт запропонував чотири варіанти виділу 1/3 частки з приміщень житлового будинку, при цьому частка 2/3 житлового будинку залишається у спільній власності інших двох співвласників.
		Згідно з варіантом І виділу власнику 1/3 частки реальна частка становить 28/100, на 25 кв. м менше ідеальної частки, що в грошовому еквіваленті на 37 453,00 грн більше ідеальної частки; співвласникам 2/3 будинку реальна частка - 72/100, на 25 кв. м більше ідеальної частки, що в грошовому еквіваленті на 37 453,00 грн менше ідеальної частки.
		Згідно з варіантом ІІ виділу власнику 1/3 частки реальна частка становить34/100, на 2,20 кв. м більше ідеальної частки, що в грошовому еквіваленті на 57 626,00 грн більше ідеальної частки; співвласникам 2/3 будинку реальна частка - 66/100, на 2,20 кв. м менше ідеальної частки, що в грошовому еквіваленті на 57 626,00 грн менше ідеальної частки.
		Згідно з варіантом ІІІ виділу власнику 1/3 частки реальна частка становить40/100, на 30,30 кв. м більше ідеальної частки, що в грошовому еквіваленті на 149 480,00 грн більше ідеальної частки; співвласникам 2/3 будинку реальна частка - 60/100, на 30,30 кв. м менше ідеальної частки, що в грошовому еквіваленті на 149 480,00 грн менше ідеальної частки.
		Згідно з варіантом ІV виділу власнику 1/3 частки реальна частка становить34/100, на 2,80 кв. м більше ідеальної частки, що в грошовому еквіваленті на 135 254,00 грн менше ідеальної частки; співвласникам 2/3 будинку реальна частка - 66/100, на 2,80 кв. м менше ідеальної частки, що становить на 135 254,00 грн більше ідеальної частки.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Згідно з частиною першою статті 183 ЦК України річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною.
		Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Відповідно до статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Згідно із статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Відповідно до статей 355, 356,358 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
		Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
		Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
		Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
		Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
		Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
		Згідно із статтею 364 ЦК кожен із співвласників має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
		У разі недосягнення згоди про спосіб і умови виділу в натурі частки із спільного майна учасник спільної часткової власності вправі звернутися з відповідним позовом до суду.
		Згідно з частиною другою статті 364 ЦК України, якщо виділ в натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
		Результат системного аналізу статей 183, 358, 364, 370, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.
		Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває у спільній власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним входом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
		Враховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статей 364, 370 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі такої частки власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишається, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вхід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.
		Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не лише порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
		Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи виділ частки, повинен передати співвласнику частку житлового будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарському призначенню необхідно розуміти суттєве погіршення технічного стану житлового будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).
		У тих випадках, коли в результаті виділу співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.
		Такі висновки містить і постанова Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року, провадження № 6-1443цс16, на яку посилаються заявники у касаційних скаргах.  
		Встановивши рівність часток сторін у праві власності на спірний житловий будинок, технічну можливість поділу в натурі цього будинку, суд апеляційної інстанції провів такий поділ відповідно до варіанта І висновку судової комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи від 21 листопада 2014 року № 14172 з дотриманням принципу відповідності ідеальним часткам співвласників під час припинення права спільної власностіта присудженням грошової компенсації співвласникам, частка яких зменшилась.
		Суд перевірив та встановив технічну можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
		Безпідставними є доводи ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про те, що виділена їм частина житлового будинку не має окремої системи життєзабезпечення, тобто не є окремим об`єктом нерухомого майна; ні у висновку експерта, ні в судовому рішенні не визначено вартість робіт для забезпечення ізольованого користування виділеними приміщеннями будинку та за чий рахунок вони мають проводитися. 
		Для забезпечення ізольованого користування виділеними приміщеннями будинку (таблиця № 4 до висновку експертизи), співвласників будинку АДРЕСА_1 зобов`язано: ліквідувати дверні прорізи між приміщеннями І та ІІІ, V та 1-1; влаштувати тамбур перед входом у приміщення 1-2 з двору; в приміщенні 1-3 влаштувати перегородку з дверним прорізом, виділивши частину приміщення площею не менше 3,80 кв. м, в якому влаштувати санвузол; у приміщенні 1-6 обладнати кухню; розділити енергоносії.
		Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються також на те, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі
		№ 756/12009/15-ц, провадження № 61-5383св19. 
		Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі
		№ 756/12009/15-ц, провадження № 61-5383св19, зазначено, що вартість майна, яке підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження                                 № 61-9018сво18).
		Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому співвласнику у зв`язку з припиненням його права на спільне майно. Вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого (пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, провадження № 14-40цс21). 
		Суд апеляційної інстанції визначив вартість спірного майна відповідно до варіанта І висновку судової комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи від 21 листопада 2014 року № 14172, тобто виходив з дійсної його вартості на час розгляду справи, що відповідає висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 756/12009/15-ц, провадження № 61-5383св19. 
		ОСОБА_2 і ОСОБА_3 посилаються на те, що суд апеляційної інстанції виділив ОСОБА_1 кращу за технічними характеристиками частину майна. Вони ж отримали компенсацію своїх часток за ринковими цінами станом на листопад 2014 року. 
		Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
		Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Згідно зі статтею 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. 
		У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просив призначити повторну комплексну будівельно-технічну, оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручити судовому експерту Самулевичу В. М. та на вирішення якої поставити питання:
		- яка реальна ринкова вартість будинку АДРЕСА_1 ?
		- яка реальна ринкова вартість підвального приміщення в спірному житловому будинку, із зазначенням окремої вартості одного квадратного метра площі?
		- яка реальна ринкова вартість приміщенняпершого поверху в цьому житловому будинку, із зазначенням окремої вартості одного квадратного метра площі?
		- яка реальна ринкова вартість приміщення другого поверху в спірному житловому будинку, із зазначенням окремої вартості одного квадратного метра площі?
		- яка реальна ринкова вартість мансардного приміщення в цьому житловому будинку, із зазначенням окремої вартості одного квадратного метра площі?
		- чи є технічна можливість відповідно до нормативно-технічних актів у галузі будівництва, виділити 1/3 ідеальної частки позивача ОСОБА_1 в натурі у спірному житловому будинку?
		- який розмір грошової компенсації необхідно виплатити ОСОБА_1 у разі, якщо його частка в натурі після поділу будинку зменшиться від ідеальної частки 1/3 з урахуванням того, що решта 2/3 частки будинку залишиться у спільній власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .?
		Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
		Таким чином, процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.
		Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об`єкти чи не дав вичерпних відповідей на поставлені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.
		Відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у висновку № 14172 експертизи від 21 листопада 2014 року експерт дав однозначну і конкретну відповідь на поставлені судом запитання; експертиза проведена атестованим судовим експертом, попередженим про кримінальну відповідальність, на підставі дослідження наданих матеріалів, огляду на місці, порівняння результатів огляду і обмірів з відомостей у наданих матеріалах. Сторона відповідачів просить поставити на вирішення повторної експертизи додаткові питання, що не вирішувались під час проведення первинної експертизи. Також заявлене клопотання не містить належних доводів щодо неповноти, неясності чи необґрунтованості висновку експерта від 21 листопада 2014 року № 14172. Представник ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не надав належного обґрунтування і тому, що висновок експертизи виготовлений з порушенням норм законодавства, що не дає підстав для призначення повторної комплексної будівельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи в суді апеляційної інстанції. Не містить клопотання про призначення повторної експертизи також обґрунтування того, яким саме доказам у справі суперечить висновок експертизи. Заява про призначення експертизи не містить жодного підтвердження обставин, що експерт не визначив реальний стан всіх приміщень спірного житлового будинку, а також того, що склався інший порядок користування між співвласниками, тому такі доводи не можуть бути підставою для проведення повторної експертизи. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вказав, що підстав для призначення повторної експертизи немає.
		Отже, суд апеляційної інстанції належним чином обґрунтував мотиви відмови у призначенні повторної експертизи, порушень процесуального закону, Верховний Суд не встановив, тому доводи касаційних скарг в цій частині безпідставні. 
		Доводи касаційних скарг в іншій частині зводяться до незгоди з постановою суду апеляційної інстанції та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Доводи ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції визначив вартість часток співвласників без жодних обґрунтувань такого обчислення, є неприйнятними, адже суд виходив із розрахунків та обчислень ринкової вартості будинку і часток співвласників, наведених у варіанті І висновку № 14172 судової комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної оціночно-будівельної експертизи від 21 листопада 2014 року. 
		Щодо посилань ОСОБА_1 на неповноважність складу суду апеляційної інстанції, необхідно зазначити таке.
		Відповідно до пункту 2.14 Засад використання автоматизованої системи документообігу Івано-Франківського апеляційного суду (https://ifa.court.gov.ua/sud4808/inshe/zasady4808/), затверджених рішенням зборів суддів Івано-Франківського апеляційного суду № 8 від 02 жовтня 2018 року, у виняткових випадках, тобто при неможливості формування складу колегії суддів для розгляду конкретної кримінальної чи цивільної справи, запроваджено порядок розподілу кримінальних (цивільних) справ, виходячи з принципу універсальності судді загальної юрисдикції, з числа всіх суддів Івано-Франківського апеляційного суду.
		Суддя Васильєв О. П. входить до постійно діючої колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ, проте брав участь у розгляді цієї цивільної справи відповідно до пункту 2.14 Засад використання автоматизованої системи документообігу Івано-Франківського апеляційного суду. 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу. 
		У цій справі підстав для обов`язкового скасування постанови суду апеляційної інстанції відповідно до зазначеної норми ЦПК України Верховний Суд не встановив. 
		Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.
		З огляду на те, що підстави касаційного оскарження не підтвердилися, тому  підстави для скасування судових рішень та ухвалення нового немає.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Перевіривши правильність застосування норм матеріального права та додержання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		Судді:                                                                                                             А. С. Олійник
		В. М. Ігнатенко
		І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...