Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/3834/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 15.02.2024. Зареєстровано: 16.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2024.

Номер судового провадження: 2/761/1726/2024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 758/3834/22
		Провадження № 2/761/1726/2024
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       23 січня 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі: 
		головуючого судді :                                        Сіромашенко Н. В., 
		за участю секретаря судового засідання                Дем`янчук С.Р., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Міжнародні авіалінії України» про захист прав споживача, відшкодування майнової та моральної шкоди, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		У жовтні 2022 року до Шевченківського районного суду м. Києва на підставі ухвали Подільського районного суду м. Києва від 09.09.2022 для розгляду за підсудністю надійшла вищевказана справа. 
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в листопаді 2021 року позивач придбав у відповідача електронні авіаквитки на переліт сполученням Київ - Берлін-Київ, номер бронювання UF6BSK, загальною вартістю 7098,00 грн, сплативши за них згідно квитанції від 28.11.2021. Через деякий час відповідач повідомив, що у звязку з впливом пандемії COVID-19 на пасажирські перевезення, рейс позивача PS423 KBP-BER-24FEB скасовано. При цьому відповідач приніс свої вибачення за вказані незручності та запропонував відправити претензію щодо повернення коштів за невикористаний квиток. Позивач надіслав відповідачу претензію про повернення коштів за невикористані квитки, яку відповідач отримав 10.12.2021.
		18.12.2021 позивач звернувся до фахівця контакт-центру відповідача стосовно компенсації коштів за невикористані квитки, проте отримав відповідь, що термін оформлення повернення коштів складає 90 днів. Однак навіть після закінчення вказаного строку відповідач кошти не повернув. 
		Позивач також зазначає, що діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях та вплинула на особисті сімейні стосунки позивача.
		За захистом прав Позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача 7098,00 грн - матеріальні збитки (вартість не використаних квитків), 7795,00 грн - компенсаційна виплата на підставі ч. 5 ст. 104 Повітряного кодексу України (250 євро по курсу НБУ станом на 26.05.2022 - 1 євро/31,18 грн), моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. 
		Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 13.06.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. 
		31.08.2022 до Подільського районного суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволені позову, посилаючись на те, що через збройну агресію РФ проти України, виникли форс-мажорні обставини, через які відповідач не зміг виконати свої обов`язки по поверненню коштів. 
		Оскільки відповідач повідомив позивача про скасування рейсу завчасно, а не мало місце відмова у перевезенні проти волі пасажира, то не підлягають задоволенню вимоги про стягнення компенсації. Крім цього, не передбаченого нормами міжнародного і приватного права можливість відшкодування моральної шкоди. 
		12.09.2022 до Подільського районного суду м. Києва надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив задовольнити позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві. При цьому звертає вагу на визнання відповідачем обов`язку повернення грошових коштів за невикористані квитки. Крім цього, зазначає, що настання форс-мажорних обставин автоматично звільняє від виконання зобов`язань. 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2022 вищевказана справа надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.
		26.10.2022 справу прийнято до провадження Шевченківського районного суду м. Києва. 
		13.02.2023 позивачем до канцелярії Шевченківського районного суду м. Києва подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач збільшив розмір моральної шкоди, яку він просить 150 000,00 грн.
		10.08.2023 позивачем до канцелярії Шевченківського районного суду м. Києва подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач збільшив розмір моральної шкоди, яку він просить стягнути до 200 000,00 грн, а також вказав розмір компенсаційної виплати в розмірі 10287,00 грн, еквівалент 250 євро по курсу НБУ станом на 19.07.2023 - 1 євро/41,15 грн.
		В судове засідання позивач не з`явився, матеріали справи містять заяву про розгляд справи у відсутність позивача. 
		Представник відповідача судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		За таких обставин, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних в справі доказів.
		Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.
		Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
		За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках та відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
		Судом встановлено, що 28.11.2021 позивач придбав квитки для здійснення повітряного перевезення за бронюванням «UF6BSK» рейсами РЅ 423 Київ-Берлін 24.02.2022 та PS 424 Берлін-Київ 03.03.2022.
		За вказані квитки позивачем сплачено 7098,00 грн, що підтверджується квитанцією про оплату від 28.11.2021 №MNW4UJ27G1128.
		07.12.2022 у зв`язку з впливом пандемії COVID 19 вищевказані рейси було скасовано. Того ж дня усіх пасажирів (у тому числі позивача) було проінформовано про скасування рейсів шляхом надсилання відповідного повідомлення за вказаними у бронюванні контактами.
		10.12.2021 Позивач надіслав Відповідачу претензію щодо повернення грошових коштів за придбані квитки, рейс за якими був скасований, дана обставина визнана відповідачем.
		З наданих скріншотів спілкування позивача з уповноваженою особою контакт-центру відповідача вбачається, що повернення коштів може тривати 90 днів з дати звернення за компенсацією, якому в подальшому було повідомлено, що в умовах воєнного стану термін розгляду запиту може бути і збільшений. Надалі повідомлено, що процедура повернення коштів може бути відновлена з 26.03.2022. 
		Проте, як зазначає позивач в позовній заяві, станом на день звернення до суду з цим позовом грошові кошти за невикористані квитки повернуті не були. 
		Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
		Положеннями ст. 910 ЦК України встановлено, що за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов`язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов`язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
		Відповідно до ч. 1 ст. 919 ЦК України, перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
		При цьому згідно п. п. 2, 3 глави 1 розділу ІІІ Авіаційних правил України «Правила повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу», затверджених Наказом ДЕРЖАВНОЇ АВІАЦІЙНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ від 26.11.2018 № 1239, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.02.019 за № 141/33112, укладення договору повітряного перевезення та його умови підтверджуються квитком, який видається пасажиру авіаперевізником або агентом з продажу. Квиток надає право пасажиру, зазначеному у квитку, на переліт відповідним рейсом (рейсами) і зобов`язує авіаперевізника здійснити перевезення пасажира і його багажу та надати інші послуги відповідно до договору повітряного перевезення, крім випадків, визначених у пункті 5 цієї глави.
		Отже, придбавши електронні авіаквитки Позивач уклав з Відповідачем Договір на міжнародне повітряне перевезення за Умовами Договору повітряного перевезення авіакомпанії «МАУ».
		Під час придбання авіаквитків пасажири були зобов`язані ознайомитися з Правилами повітряних перевезень пасажирів та багажу перевізника - Відповідача.
		Згідно листа Відповідача від 07.12.2021 у зв`язку з впливом пандемії COVID 19 рейси, на які були придбані квитки Позивачем Київ - Берлін - Київ були скасовані.
		Відповідно до ч. 18 ст. 100 ПК України, до договорів на повітряне перевезення, в тому числі до чартерних перевезень та інших цивільно-правових відносин, пов`язаних з повітряними перевезеннями, які не врегульовані положеннями цього Кодексу або міжнародними договорами України, застосовуються положення ЦК України.
		Відповідно до п. п. 1, 2, 3 глави І розділу XVI Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, перевізник може затримати або скасувати рейс як з комерційних причин, так і з причин, які не залежать від нього.
		За змістом положень ч. 1 ст. 105 Повітряного кодексу України у разі скасування рейсу пасажирам має бути запропоновано обслуговування відповідно до частини другої статті 104 цього Кодексу та компенсацію відповідно до частин п`ятої і шостої статті 104 цього Кодексу.
		Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 104 ПК України, авіаперевізник зобов`язаний запропонувати пасажиру на вибір, крім іншого, відшкодування впродовж семи днів, яке має бути виплачено готівкою, електронним банківським переказом, банківськими дорученнями або банківськими чеками чи, за наявності засвідченої у письмовій формі згоди пасажира, у вигляді дорожніх чеків, повної вартості квитка за ціною, за якою його придбано, за невикористану частину квитка та за використану частину або частини квитка, якщо рейс більше не задовольняє потреби пасажира, а також за потреби забезпечити зворотний рейс у початковий пункт відправлення за першої можливості.
		Відповідно до п. 3 розділу 1 глави XVIII Авіаційних правил України «Правил повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу» (далі - Авіаційні правила), затверджених Наказом Державної авіаційної служби України 26 листопада 2018 року № 1239, повернення коштів здійснюється на підставі невикористаного повністю або частково перевізного документа, ордера різних зборів, квитанції про оплату наднормового багажу.
		Відповідно до п. 4 розділу 1 глави XVIII Авіаційних правил, повернення коштів здійснюється за умови пред`явлення документів, що посвідчують особу, та документів, що підтверджують право на отримання грошових сум, визначених у пункті 3 цієї глави.
		Відповідно до п. 6. Розділу 1 глави XVIII Авіаційних правил може бути передбачена вимога обов`язкового письмового звернення щодо повернення коштів.
		Відповідно до п. 5. Розділу 1 глави XVIII Авіаційних правил повернення коштів Авіакомпанія здійснює у день розірвання договору повітряного перевезення (пред`явлення квитків до каси за місцем їх оформлення, отримання Авіакомпанією інформації від пасажира щодо бажання повернути кошти за невикористане повітряне перевезення, оформлене електронним квитком), а в разі неможливості повернути кошти у день розірвання договору повітряного перевезення в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.
		Строк повернення коштів розраховується з дня, наступного за днем отримання авіаперевізником або агентом з продажу документів, необхідних для здійснення операції повернення коштів.
		Відповідно до п. 6. Розділу 1 глави XVIII Авіаційних правил обов`язково необхідно направити письмове звернення пасажира щодо повернення коштів.
		Згідно п. 3 глави 1 розділу XXVII Авіаційних правил, авіаперевізник зобов`язаний розглянути претензію і повідомити заявника про її задоволення чи відхилення з обґрунтуванням підстав протягом трьох місяців з дати її отримання, якщо перевезення, у зв`язку з яким було висунуто претензію, повністю здійснювалося одним перевізником.
		Відповідно до п. 4 Розділу 1 глави XVIII Авіаційних правил повернення коштів здійснюється: особі, що зазначена у квитку, - у разі сплати за перевезення готівкою або банківським переказом.
		Враховуючи викладене вище та положення частини шістнадцятої статті 100 ПК України, частини п`ятої статті 104, частини першої статті 105 ПК України, суд приходить до висновку, що з Відповідача підлягає до стягнення сума вартості квитків в розмірі 7098,00 грн. 
		Що стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача на корись Позивача компенсаційної виплати на підставі ч. 5 ст. 104 Повітряного кодексу України, то суд приходив до наступного.
		Згідно з положеннями ч. 6 ст. 100 Повітряного кодексу України, авіаперевізник у своїх правилах повинен встановити та довести до відома пасажирів порядок виплати компенсації і надання допомоги пасажирам у разі відмови від прийняття на борт або скасування польоту чи затримки вильоту, зниження класу обслуговування пасажира, повернення плати за ненадану послугу з повітряного перевезення, розмір та спосіб виплати компенсації і обслуговування пасажирів, яким відмовлено у прийнятті на борт. Зазначені правила повинні відповідати вимогам та правилам, установленим міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, законодавству України, в тому числі авіаційним правилам України. При цьому розмір виплати компенсації та надання допомоги пасажирам мають бути однаковими для внутрішніх і для міжнародних рейсів.
		Згідно з ч. 16 ст. 100 Повітряного кодексу України, пасажир має право на компенсацію від авіаперевізника і надання допомоги у разі відмови у перевезенні, скасування чи тривалої затримки рейсу, зниження класу обслуговування пасажиру в порядку, встановленому цим Кодексом, авіаційними правилами України та міжнародними договорами України.
		Згідно ч. 5 ст. 104 Повітряного кодексу України якщо пасажиру відмовлено у перевезенні проти його волі, авіакомпанія здійснює компенсаційну виплату у таких розмірах: 250 євро - для рейсів дальністю до 1500 кілометрів; 400 євро - для рейсів дальністю понад 1500 до 3500 кілометрів; 600 євро - для рейсів дальністю понад 3500 кілометрів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 105 Повітряного кодексу України у разі скасування рейсу пасажирам має бути запропоновано обслуговування відповідно до частини другої статті 104 цього Кодексу та компенсацію відповідно до частин п`ятої і шостої статті 104 цього Кодексу. Пасажир має право на компенсацію, якщо його не поінформовано про скасування рейсу:
		щонайменше за два тижні до запланованого часу відправлення;
		у період не більше ніж за два тижні і не менше ніж за сім днів до запланованого часу відправлення та запропоновано зміну маршруту, що дасть змогу вирушити з пункту відправлення не пізніше ніж за дві години до запланованого часу відправлення та прибути у кінцевий пункт призначення не пізніше ніж через чотири години після запланованого часу прибуття;
		менше ніж за сім днів до запланованого часу відправлення та запропоновано зміну маршруту, що дасть змогу вирушити з пункту відправлення не пізніше ніж за годину до запланованого часу відправлення та прибути у кінцевий пункт призначення не пізніше ніж через дві години після запланованого часу прибуття.
		Як вбачається, з матеріалів справи виліт позивача мав відбутись 24.02.2022 з Києва та 03.03.2022 у зворотному напрямку з Берліну. 
		Разом з цим, про скасування вказаного рейсу відповідач повідомив позивача завчасно - 07.12.2021, що визнано сторонами.
		З огляду на положення ч. 1 ст. 105 Повітряного кодексу України позивач не має право на компенсацію згідно ч. 5 ст. 104 Повітряного кодексу України, оскільки про скасування рейсу він був повідомлений заздалегідь. 
		Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди суд зазначає наступне. 
		Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 3 ЦПК України).
		Аналогічне положення міститься у частині другій статті 3 Повітряного кодексу України.
		Статтею 29 Монреальської конвенції передбачено, що під час перевезення пасажирів, багажу та вантажу будь-який позов стосовно заподіяної шкоди, незалежно від його підстави, чи то на підставі цієї Конвенції, договору, у зв`язку з правопорушенням або на будь-якій іншій підставі, може бути поданий лише відповідно до умов і меж відповідальності, які передбачені цією Конвенцією, без шкоди для визначення кола осіб, що мають право на позов, та їхніх відповідних прав. При будь-якому такому позові штрафи, штрафні санкції чи будь-які інші виплати, що не стосуються компенсації фактичної шкоди, не підлягають стягненню.
		Вказана норма Монреальської конвенції щодо здійснення виплати тільки доведених фактичних збитків пасажирів також дублюється і в пункті 2 глави 2 розділу ХХVІІ Правил, де зазначено, що відповідальність перевізника за неналежне перевезення в будь-якому випадку обмежена реальними збитками, доведеними пасажирами.
		Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 761/21756/17 (провадження № 61-15579св19), в якій зазначено, що авіаперевізник відповідає за неналежне перевезення лише у межах реальних (фактичних) збитків, доведених пасажирами, але не вище ніж розмір відшкодування, встановлений нормами Монреальської конвенції.
		При цьому, правовідносини сторін у галузі міжнародних авіаперевезень пасажирів та багажу не регулюються цивільним законодавством України, та/або Законом України Про захист прав споживачів, тому що ці правовідносини належать до галузі міжнародного повітряного права та, відповідно, регулюються спеціальною міжнародною конвенцією, а саме Монреальською конвенцією про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28 травня 1999 року.
		Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 18.03.2020 у справі №761/13278/18 (провадження № 61-21966св19).
		Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
		У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).
		Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 р. у справі № 308/3695/17).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди). Вказаного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 18.12.2020 р. у справі № 686/17319/19.
		Згідно з положеннями частини другої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
		Разом з цим, суд дійшов висновку, про те, що належними та допустимими доказами позивачем не підтверджено завдання моральної шкоди діями відповідача, не надано доказів на підтвердження його моральних страждань, не надано суду жодних належних доказів того, що йому було заподіяну моральну шкоду, яку позивач оцінив у розмірі 200 000,00 грн.
		Крім цього, між сторонами склалися договірні відносини з приводу повітряних перевезень. При цьому, ані ПК України, ані Конвенція про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень, вчинена 28 травня 1999 року у м. Монреалі, а також Правилами або умовами укладених між сторонами договорів не передбачено відшкодування моральної шкоди у правовідносинах з повітряного перевезення пасажирів.
		Вказана позиція також міститься в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №175/4013/14-ц.
		Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які він посилається, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди відсутні. 
		Також, за умовами ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Крім того, положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
		Відповідно до ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.
		Згідно ст. 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
		Приписами ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Крім цього, пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
		Відповідно до ст. 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Положеннями ч.3 ст.4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатське: бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
		Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
		З викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
		Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зробленим у постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
		Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим про що, зокрема, зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України».
		Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати, понесені ним на правничу допомогу, у розмірі 7000,00 грн.
		З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження отримання правничої допомоги позивач надав: договір про надання правової допомоги від 23.05.2022, укладений з адвокатом Сподаренко О.М.; свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю від 22.09.2021 №9/21 видане Радою адвокатів Вінницької області адвоката Сподаренко О.М.
		Відповідно до п. 4 Договору від 23.05.2022 вартість правової допомоги (гонорару) за цим Договором встановлюється за домовленістю Сторін урахуванням складності справи, тривалості виконання доручення та інших обставин і складає 7000,00 (сім тисяч) гри. Судовий збір за подання заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань, а також витрати за послуги експертів, спеціалістів та оцінювачів сплачуються окремо у визначеному законом порядку. Клієнт зобов`язується здійснити оплату за Договором протягом 2-х днів з моменту укладання цього Договору. Правова допомога вважається наданою, а Договір таким, що припинив свою дію після досягнення результату, обумовленого Сторонами.
		Оплата вартості наданих послуг в сумі 7000,00 грн, підтверджується платіжним дорученням від 23.05.2022 № З24А2283507231С6920.
		Таким чином, судом встановлено, що позивач отримав правову допомогу і поніс витрати на правову допомогу в розмірі 7 000, 00 грн.
		Враховуючи те, що позов було задоволено частково, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 224,62 грн (7098,00 грн *7000,00/221196,00 грн).
		Таким чином, зважаючи на доведеність позивачем вимог у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог.
		Згідно ст. 141 ЦПК України з Відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1073,60 рн судового збору.
		Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Міжнародні авіалінії України» про захист прав споживача, відшкодування майнової та моральної шкоди - задовольнити частково.
		Стягнути з ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» ( код ЄДРПОУ 14348681, адреса знаходження м.Київ, вул.Лисенко, 4) на користь  ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти за авіаквитки в розмірі 7098 (сім тисяч дев`яносто вісім) грн. 00 копійок, витрати на правничу допомогу в розмірі 224 (двісті двадцять чотири) грн 62 коп., всього 7322 (сім тисяч триста двадцять дві) грн. 62 коп. 
		Стягнути з ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» ( код ЄДРПОУ 14348681, адреса знаходження м.Київ, вул.Лисенко, 4) на користь держави 1073,60 грн судового збору. 
		В задоволенні позовних вимог про стягнення компенсаційної виплати та моральної шкоди відмовити.
		Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...