Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/11016/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 16.02.2024. Зареєстровано: 17.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2024.
Дата набрання законної сили: 19.03.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		м. Вінниця
		15 лютого 2024 р. Справа № 120/11016/23
		 
		Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
		Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій відповідача щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення за період часу з 01.01.2023 року по 26.04.2023 року, а також додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 року за час перебування у полоні.
		Від відповідача 03.10.2023 року надійшла заява про відновлення пропущеного строк на подання відзиву, що мотивована тим, що пункт постійної дислокації військової частини знаходиться у зоні бойових дій в Донецькій області, що впливає на своєчасність отримання кореспонденції.
		Надалі, до суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи відзиву на позовну заяву та відповідний відзив, у якому представником заперечується проти задоволення позовних вимог. Серед іншого, наголошено, що мав у військовий частині невизначений статус. Так, не виключення з особових списків військової частини позивача та виплата йому грошового забезпечення пов`язані лише зі службовою недбалістю відповідних посадових осіб, про що свідчать акти службових розслідувань.
		З огляду на зазначені відповідачем обставини несвоєчасності подання відзиву та матеріалів, що містять у такому відзиву, суд вважає за доцільне прийняти останній.
		Позивачем подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що він, зокрема, у спірний період, рахувався як військовослужбовець, відтак під час перебування у полоні за ним мало би зберігати грошове забезпечення з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 року.
		Ознайомившись з матеріалами справи, суд встановив наступне.
		Відповідно до наказу командування військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 16.02.2017 року № 15 з позивачем було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу строком на п`ять років та призначено на посаду начальника медичної служби - начальника медичного пункту 11 окремого мотопіхотного батальйону 59 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України.
		17.02.2022 року позивач перебував на НОМЕР_2 загальновійськовому полігоні "Олешківські піски" Херсонської області, де знаходилася військової частина НОМЕР_1 після передислокації.
		У період з 04.04.2022 року по 26.04.2023 року позивач перебував у полоні в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. Вказане підтверджується довідкою від 12.06.2023 року № 33/7-В-683д, виданою Службою безпеки України.
		26.04.2023 року позивач був переданий до Медичного центру "Нові Санжари" НГУ.
		Надалі, позивачем було отримано лист від військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2023 року № 1619/157/2774, який надано на лист матері позивача від 04.04.2022 року щодо виплати належних але неотриманих коштів. У вказаному листі відповідачем зазначено, що військовою частиною НОМЕР_1 було проведено службове розслідування відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2023 року № 419 "Про призначення службового розслідування", яке проводилося з метою встановлення причин та умов, що сприяли написанню заяви з проханням виплатити кошти, які були неотриманні у зв`язку з перебуванням у полоні та з метою встановлення місця перебування та статусу ОСОБА_1 . Так, вказаним розслідування встановлено, що позивача було звільнено з військової служби 17.02.2022 року наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 08.02.2022 року № 50. Відтак, виплата грошового забезпечення є незаконною.
		Не погоджуючись з діями військової частини щодо не виплати грошового забезпечення з 01.01.2023 року та додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 за час перебування у полоні, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
		Вимогами частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
		Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
		Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
		Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
		Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		Частиною другою статті 9 цього Закону встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
		Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ).
		Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
		Згідно з абз. 1 п. у 8 Постанови № 704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
		Відповідно до пункту 3 Постанови № 704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу постановлено здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерства юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.
		Пунктом 3 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
		Таким чином, грошове забезпечення військовослужбовцям, які перебувають у полоні, виплачується відповідно до Порядку № 884.
		Згідно з пунктом 3 Порядку № 884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
		Вказане узгоджується із приписами ч. 6 ст. 9 Закону № 2011-XI, відповідно до яких за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
		Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
		Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
		Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
		До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
		До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
		До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
		Відповідно до матеріалів справи, позивач перебував у полоні з 04.04.2022 року по 26.04.2023 року. Натомість виплата грошового забезпечення позивачеві здійснювалася до 01.01.2023 року.
		Відповідно до доводів відповідача виплата позивачеві грошового забезпечення з 17.02.2022 року є такою, що не відповідає нормами та вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до наказу Командувача військо оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 08.02.2022 року № 50, позивач був звільнений з військової служби у запас у зв`язку із закінченням контракту. Відтак, чинність контракту старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 припинилася 17.02.2022 року, тому будь-які підстави для виплати грошового забезпечення відсутні.
		Суд не погоджується з доводами відповідача, з огляду на наступне.
		Частиною 3 статті 24 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Відповідно до п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від10.12.2008№1153/2008 (далі  Положення №1153/2008 ) встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
		Відповідно до абз. 6 п. 1 розділу XXXI Положення №1153/2008 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.
		Суд зазначає, що формулювання положень абз. 6 п. 1 розділу XXXI Положення №1153/2008 не містить альтернатив щодо підстав та дати припинення виплати грошового забезпечення. Тобто, припинення виплати не більше ніж до дня закінчення строку контракту є лише темпоральним обмеженням щодо виплати грошового забезпечення у зв`язку із виключенням зі списків особового складу.
		Суд наголошує, що аналіз вказаних норм законодавства у сукупності свідчить про те, що єдиною підставою для припинення виплати грошового забезпечення є наказ по стройовій частині щодо виключення зі списків особового складу частини.
		Відповідно до Наказу Міністерства від 15.09.2022 року № 280 "Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України" наказ по стройовій частині на офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу видається тільки після видання наказу по особовому складу.
		Разом з тим, жодних наказів по стройовій частині військовою частиною прийнято не було. 
		Згідно з поясненнями начальника відділу персоналу військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 , відображеними в матеріалах службового розслідування від 24.04.2023 року № 15964, після передислокації військової частини НОМЕР_1 до НОМЕР_2 загальновійськового полігону "Олешківські піски" Херсонської області, 15.02.2022 року позивач прибув на полігон після проходження військово-лікарської комісії.
		Окрім того, зазначено, що на наказ командувача військово оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 08.02.2022 року № 50 був доведений до відома позивача, однак останній здавати посаду відмовився.
		Відповідачем не заперечується, що вказаний наказ не було реалізовано у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну.
		Так, зокрема згідно п. 24 § 6 витягу із наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 25.10.2023 року № 448 (по особовому складу), пункт 1 наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 08.02.2022 року № 50 про звільнення з військової служби у запас за п.п. "а" старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 , начальника медичного пункту самохідної артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 59 окремої мотопіхотної бригади, скасований як нереалізований. Підстава: клопотання командира 59 окремої мотопіхотної бригади від 18.09.2023 року № 1619/157/5788.
		Таким чином, позивача не було виключено зі списків особового складу військової частини станом на 17.02.2022 року.
		Відповідно до положень ч. 4 ст. 24 Закону України "Про проходження військової служби" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
		Відповідачем не заперечується той факт, що станом на 24.02.2022 року позивач вважався таким, що виконує обов`язок військової служби.
		Так, зокрема, в ході проведення службового розслідування з матеріалів службового розслідування від 24.04.2023 року № 15964 відповідачем було встановлено, що згідно із сповіщенням, яке військова частина НОМЕР_1 відправила в Бучанський РТТЦК та СП Київської області № 168 від 16.02.2023 року за № 1619/390/357 від 16.02.2023 року позивач зник безвісти від час виконання службових обов`язків поблизу міста Херсон Херсонської області 24.02.2022 року.
		Указом Президента України від 24.02.2022 року від 24.02.2022 № 69/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" із з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжений, зокрема, і на момент прийняття рішення. Окрім того, Указом Президента "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено провести загальну мобілізацію.
		Відповідно до положень п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону № 2232-XII для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.
		Вказане також узгоджується з п. 33 Положення № 1153/2008, відповідно до якого військовослужбовцям, які перебували в умовах, що з об`єктивних причин (перебування у полоні, заручником, інтернованим у нейтральній державі, якщо місце перебування невідоме, за інших обставин) унеможливлювали укладення нового контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, строк попереднього контракту продовжується до прийняття судом рішення про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими або до закінчення перебування у зазначених умовах і повернення до підрозділів, в яких вони проходили військову службу, а також на строк, необхідний для визначення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я та прийняття рішення щодо укладення нового контракту.
		Загальновідомо, що бої за Херсон почалися одразу після повномасштабного вторгнення РФ до України, тобто з 24.02.2022 року. Лише у ході контрнаступу на Півдні, 11.11.2022 року ЗСУ визволили Херсон, відкинувши російські війська на лівий берег Дніпра.
		Відтак, суд наголошує на тому, що контракт на період проведення мобілізації має бути продовжено.
		Окрім того, поза увагою суду не може залишитися той факт, що пунктом 28 § 6 витягу із наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 25.10.2023 року № 448 (по особовому складу) позивача звільнено у відставку за п.п. "б" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби). Тобто на підставі правової норми що регламентує припинення контракту, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
		Таким чином, з огляду на наведене правове регулювання спірних правовідносин та обставини справи, суд дійшов до висновку, що відсутні підстави вважати, що позивач припинив проходження військової служби за контрактом з 17.02.2023 року.
		Розвиваючи вказане, суд акцентує увагу на тому, що у полон позивач потрапив саме як військовослужбовець.
		Так, у витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 72 від 23.03.2022 року зазначено, що в результаті повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, в районі ведення бойових дій, вважати таким, що опинився в оточенні з 24.02.2022 року ОСОБА_1 .
		Відповідно до довідки Служби безпеки України від 12.06.2023 року № 33/7-В-683д старший лейтенант медичної служби ОСОБА_1 з 04.04.2022 року по 26.04.2023 року перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. 
		Окрім того, відповідно до інформації, що міститься у довідці державного підприємства "Українського національного центру розбудови миру", позивач був звільнений 26.04.2023 року відповідно до Порядку здійснення передачі військовополонених ворогів державі-агресору та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні державі-агресора, затвердженого постановою КМУ від 12.04.2022 року № 441, в результаті реалізації рішення Координаційного центру з питань поводження з військовополоненими, утвореного відповідно до постанови КМУ від 11.03.2022 року № 257.
		Суд критично сприймає доводи позивача на невизначений статус позивача, оскільки відповідно до наданих відповідачем матеріалів службового розслідування, посадовим особам військової частини було відомо, що позивач перебував в оточенні та був захоплений у полон. Так, зокрема, посадовими особами подавалися списки на повернення військовослужбовця з полону.
		За змістом ст. 5 Женевської конвенції військовополоненими особи вважаються з моменту, коли вони підпадають під владу супротивника до їхнього остаточного звільнення та репатріації.
		Відтак, відповідач безпідставно припинив виплату позивачеві виплату грошового забезпечення за час перебування у полоні з 01.01.2023 роки, посилаючись на невизначений статус позивача.
		Відповідно до п. 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців включає, зокрема винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану.
		Так, на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", статті 9-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 28.06.2023 року № 3161-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" КМУ прийнято постанову від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168).
		Положенням пункту першого цієї Постанови (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
		Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
		Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
		Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
		- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії; 
		- захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення); 
		- загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану поранень, травм), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).
		Вказані положення також віднайшли своє відображення у п. 2 розділу XXXIV Порядку № 260.
		Пунктом 11 розділу визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які: загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини,- виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла), у тому числі за місяць початку військової служби; захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення),- за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності; у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
		Тобто, аналіз вказаних положень законодавства свідчить про те, що військовослужбовець захоплений в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення).
		Суд наголошує на тому, що ні Постанова № 168, ні Порядок № 260 не містить вказівки на те, що обов`язковою умовою для виплати 100000 грн на місяць за час перебування є виконання бойових розпоряджень чи бойових завдань. 
		Так, на відмінну від інших підстав для включення у наказ про виплати підвищеної грошової винагороди у розмірі 100000 грн, підстава захоплення у полон не містить конкретизації обставин, за яких осіб, зазначених у пункті 1 Постанови № 168, захоплено у полон.
		Суд резюмує, що положення законодавства повинні тлумачилися та застосовувалися таким чином, щоб зробити її гарантії практичними й ефективними. Будь-яке тлумачення гарантованих прав і свобод має відповідати загальній меті документу, призначеному для підтримки виключного переліку осіб в умовах воєнного стану.
		Військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов`язків військової служби, виконують обов`язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій. Водночас припис ч. 5 ст. 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей, що поширюється не тільки на спеціальні пенсії та допомогу для них, а й підтримку у сфері охорони здоров`я, освіти, а також наданні житла та спеціальних підтримуючих заходів під час їх переходу до цивільного життя. 
		В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави.
		Відтак, позивач має право на виплату йому щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за час перебування у полоні з 04.04.2022 року по 26.04.2023 року.
		Щодо вимоги позивача відшкодувати моральну шкоду у розмірі 500000 грн, суд зазначає наступне.
		Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
		У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
		Так, з огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
		Оцінка рівня моральної шкоди залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. 
		Обґрунтовуючи підстави для відшкодування моральної шкоди, представник позивача вказує на те, що захист своїх прав на належне соціальне забезпечення після пережитих тортур у судовому порядку спричиняє йому моральних страждань.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
		1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
		2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
		3) в інших випадках, встановлених законом.
		Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
		Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
		Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
		Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).
		Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
		У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
		У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
		З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
		Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачка не довела і суди не встановили, що її негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.
		Поняття "моральна шкода" є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку, у зв`язку із чим висновок судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на встановлені ними обставини, не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 в справі №750/6330/17 щодо загальних підходів до відшкодування моральної шкоди.
		Суд погоджується, що внаслідок перебування у полоні, зазнання тортур та таких життєвих змін апріорі є моральні страждання, зокрема вказане і відображено в епікризах позивача, а саме встановлено повний діагноз - хронічне різко виражене посттравматичний стресовий розлад, зі стійкою тривожно-депресивнною симптоматикою, емоційно - вольовою нестійкою та інсомнією, прогрелієнтичний тип перебігузсуіцидальними намірами у особи після полону та тортур психологічного та фізичного характеру (з 03.04.2022 року по 26.04.2023 року).
		Проте суд не вважає, що між цими стражданнями і захворюваннями, з одного боку, та діяннями саме суб`єкта владних повноважень, з іншого боку, є причинно-наслідковий зв`язок. Немає жодних підстав вважати, що зазначені страждання та захворювання стали наслідком саме невиплати грошового забезпечення.
		Твердження позивача про те, що моральних страждань йому завдає не виплата грошового забезпечення, слід оцінювати критично, зокрема з огляду на те, що позивачем не доведено втрати нормальних життєвих зв`язків, а також наявності чи необхідності його додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок порушення прав через невиконання військової частини своїх обов`язків, що, відповідно, підлягають захисту у судовому порядку.
		Позивач, визначаючи розмір моральної шкоди, не надав суду докази на підтвердження цього.
		Відтак, вимога позивача щодо відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню. 
		Принагідно суд зазначає, що положення Женевської конвенції свідчать про те, що саме держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими та дотримання їхніх прав. Цей обов`язок безпосередньо забезпечує керівництво і персонал табору та дільниць для тримання військовополонених. 
		Здійснюючи розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
		Так, частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Частинами 5, 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.
		Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
		На підтвердження понесених витрат у розмірі 5000 грн, представником позивача адвокатесою Вдовцовою А.Д. надано: ордер на надання правничої допомоги серії АВ № 1075605 від 11.05.2023 року, договір про надання правничої допомоги від 11.05.2023 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 12.07.2023 року, квитанцією № 5 від 12.07.2023 року.
		Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи, підтверджені документально та є співмірними із складністю справи.
		Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 26.04.2023 року та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за час перебування у полоні з 04.04.2022 року по 26.04.2023 року.
		Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2023 року по 26.04.2023 року та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі 100000 грн пропорційно в розрахунок на місяць за період часу перебування у полоні з 04.04.2022 року по 26.04.2023 року .
		Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
		В іншій частині позовних вимог відмовити. 
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
		Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. 
		СуддяАльчук Максим Петрович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...