Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/23117/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано для оприлюднення: 16.02.2024. Зареєстровано: 17.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2024.
Дата набрання законної сили: 16.02.2024
Номер судового провадження: 854/10523/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		------------------------
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		16 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/23117/23
		Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,
		повний текст судового рішення
		складено 06.10.2023, м. Одеса
		 
		П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді -Кравченка К.В.,судді -Джабурія О.В.,судді -Вербицької Н.В.,
		розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної державної (військової) адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Одеської обласної державної (військової) адміністрації (далі - відповідач), в якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у відмові Одеською обласною військовою (державною) адміністрацією надати інформацію на запит про надання публічної інформації від 16.08.2023 року;
		- зобов`язати Одеську обласну військову (державну) адміністрацію надати позивачу наступну публічну інформацію у письмовому вигляді, шляхом надсилання на електронну пошту bolgan@ukr.net:
		копії рішень про дозвіл на виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2023 року, прийнятих Одеською обласною військовою адміністрацією з усіма додатками з відображенням прізвища ім`я по-батькові водіїв та назву, код ЄДРПОУ підприємств, установи, організації, що ініціювали отримання дозволу на таких водіїв;
		копії рішень про скасування дозволу на виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2023 року, прийнятих Одеською обласною військовою адміністрацією з усіма додатками з відображенням прізвища ім`я по-батькові водіїв та назву код ЄДРПОУ підприємств, установи, організації, що ініціювали отримання дозволу на таких водіїв;
		копії звернень Державної прикордонної служби або її територіальних представництв, на підставі яких було скасовано дозволи на виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2023 року, прийнятих Одеською обласною військовою адміністрацією; 
		- зобов`язати Одеську обласну військову (державну) адміністрацію у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у даній справі.
		В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що така відмова відповідача є незаконною, стверджує, що у своєму запиті до розпорядника він вказував, що запитувана інформація становить суспільний інтерес, оскільки, на думку позивача, без відкритої роботи обласних військових державних адміністрацій із згаданого питання в суспільстві формується думка про надання переваг (пільг) певним громадянам, а також про зловживання правом на отримання дозволу для виїзду за кордон в умовах воєнного стану, так і державними органами при наданні таких дозволів. Також стверджує, що, виключно, прізвище ім`я та по - батькові без інших даних про особу (дата народження, адреса проживання, іпн та інше) не дають змогу ідентифікувати таку особу, відтак не становлять персональні дані, що підлягають захисту.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2023 року у задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
		          З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що позивач є журналістом та співпрацює з онлайн-медіа «Ізбірком».
		16.08.2023 року позивачем було направлено запит про надання публічної інформації на адресу Відповідача. B своєму запиті просив надати:
		- копії рішень про дозвіл на виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2023 року, прийнятих Одеською обласною військовою адміністрацією з усіма додатками з відображенням прізвища ім`я по-батькові водіїв та назву, код ЄДРПОУ підприємств, установи, організації, що ініціювали отримання дозволу на таких водіїв.
		- копії рішень про скасування дозволу на виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2023 року, прийнятих Одеською обласною військовою адміністрацією з усіма додатками з відображенням прізвища ім`я по-батькові водіїв та назву код ЄДРПОУ підприємств, установи, організації, що ініціювали отримання дозволу на таких водіїв.
		- копії звернень Державної прикордонної служби або її територіальних представництв, на підставі яких було скасовано дозволи на виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2023 року, прийнятих Одеською обласною військовою адміністрацією.
		23.08.2023 року, Відповідач надіслав лист у відповідь №214-13/23/2313, відповідно до якого, відмовив у наданні запитуваної інформації зазначивши, що відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпоряднику інформації надано право відмовити в задоволенні запиту у випадках, зокрема, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
		Позивач вважає відмову протиправною та за захистом своїх прав звернувся до суду.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що запитувана позивачем інформація не належить до публічної, а є конфіденційною інформацією про особу (персональними даними), таким чином, на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про доступ до публічної інформації» та запитувана інформація не належить до такої, яка є предметом суспільного інтересу.
		Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		Як вбачається зі змісту позову, спір у даній справі стосується відмови у наданні запитувачу інформації щодо фізичних осіб, яким в умовах військового стану був наданий дозвіл на перетин державного кордону України та які не повернулись, а також щодо юридичних осіб, які ініціювали отримання такого дозволу.
		Отже, задля вирішення даного спору необхідно з`ясувати чи відноситься інформація про яку йдеться у запиті позивача до публічної.
		Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
		Відповідно до ст.5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Частина 2 статті 6 Закону України «Про інформацію» визначає, що право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
		Положеннями статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		Відповідно до п.2 статті 10 Конвенції здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
		Велика палата ЄСПЛ у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (§ 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (§ 158-170):
		Мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань, і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів.
		Характер запитуваної інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу.
		Особлива роль запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть, насамперед, журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань.
		Готовність і доступність запитуваної інформації. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання й обробки даних.
		Тягар доведення дотримання вказаних критеріїв покладається на позивача-запитувача інформації. Особа, у розпорядженні якої знаходиться відповідна інформація та якій адресований запит на інформацію, має перевірити останній на предмет наявності в ньому відповідного обґрунтування. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, пункту 1 частини першої статті 10 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI) який гарантує право кожної особи знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/105/20).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на свободу вираження поглядів із гарантіями статті 10 Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 вказаної статті, а також, чи є відповідний захід необхідним у демократичному суспільстві з метою досягнення такої мети, зокрема чи є він пропорційним останній. Втручання становитиме порушення гарантій статті 10 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.
		Щодо наявності втручання у свободу вираження поглядів.
		Стаття 10 Конвенції не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні держави. Але таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням (яке у вказаній справі відсутнє), і, по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів, і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, § 156) і від 26 березня 2020 року у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine, заява № 10090/16, § 96)).
		Щодо мети та ролі запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості. 
		Важливим питанням є те, чи виступає особа, яка прагне отримати доступ до відповідних відомостей для інформування громадськості, в ролі «громадського наглядача». Водночас це не означає, що право на доступ до інформації стосується виключно неурядових організацій і преси. Високий рівень захисту також поширюється на наукових працівників та авторів публікацій з питань, що становлять суспільний інтерес. З огляду на важливу роль, яку відіграє мережа інтернет у розширенні доступу громадськості до новин та у сприянні розповсюдженню інформації, функція блогерів і популярних користувачів соціальних мереж також може бути прирівняна до «громадського наглядача» у тому, що стосується захисту, передбаченого статтею 10 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 87)).
		Позивач вказав, що запитувану інформацію має намір опрацювати як журналіст, який співпрацює з онлайн-медіа «Ізбірком», для підготовки матеріалу про ймовірні зловживання із так званою системою «Шлях» в Одеській області, яка була створена з метою надання дозволу на перетин кордону в період воєнного стану, з метою доставки гуманітарної допомоги в Україну. У зв`язку з чим, у позивача виникла необхідність в отриманні інформації про ПІБ водіїв та підприємств, установ, організацій, які ініціювали виїзд водіїв, які не повернулись в 30-денний строк в Україну.
		Проте наявність такого наміру не є безумовною підставою для надання будь-якої публічної інформації на запит.
		Щодо готовності та доступності запитуваної інформації. 
		Відповідаючи позивачу, відповідач не стверджував, що надання запитуваної інформації може накласти на відповідача надмірний тягар зі збирання й обробки даних. Позивач отримав відмову у наданні частини запитуваної інформації, мотивовану, зокрема, тим, що використання позивачем інформації, яка містить відомості про перевезення медичних вантажів, гуманітарної допомоги для потреб ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, їх види та обсяги з огляду на воєнний стан та можливість використання такої інформації проти інтересів національної безпеки та окремих учасників волонтерської, гуманітарної та благодійної діяльності є недопустимим.
		Крім того, додатково повідомлено, що листом від 04.08.2023 року позивачу було надано перші 10 сторінок розпоряджень безкоштовно, та проінформовано, що в наданих документах видалена інформація з обмеженим доступом, зокрема, конфіденційна інформація про водіїв (ПІБ, дата народження та паспортні дані), а також інформація про підприємства, установи, організації, що ініціювали отримання дозволу для таких водіїв, яка є службовою інформацією.
		Щодо характеру запитуваної інформації. 
		Позивач у запиті стверджував, що «запитувана інформація становить суспільний інтерес, оскільки отримання її буде сприяти розвитку суспільної дискусії з важливих питань діяльності держави в особі державних органів, зокрема, Одеської обласної військової адміністрації, в частині діяльності, що стосується видачі дозволів для перетинання державного кордону громадянами України чоловічої статі, яким виїзд за кордон в умовах воєнного стану заборонено. Зазначено, що без відкритої роботи обласних військових державних адміністрацій із згаданого питання в суспільстві формується думка про надання переваг (пільг) певним громадянам, порівнюючи з іншими громадянами, а також про зловживання, як певними громадянами, організаціями правом на отримання дозволу для виїзду за кордон в умовах воєнного стану, так і державними органами при наданні таких дозволів.
		Крім того, позивач у запиті вказує, що суспільним інтересом є також інформація про порушення строку перебування за кордоном особами, які не повернулись після закінчення дозволеного часу перебування за кордоном, оскільки масові випадки таких порушень свідчать про неефективність відповідного правового регулювання та сприяють ухиленню від мобілізації.
		Інформація, дані або документи, до яких вимагається доступ, як правило, повинні відповідати критерію суспільного інтересу, щоб призвести до необхідності їхнього поширення відповідно до Конвенції. Така необхідність може існувати, коли, inter alia, поширення інформації забезпечує прозорість у порядку ведення державних справ та у питаннях, що становлять інтерес для суспільства в цілому, і таким чином, дозволяє широкій громадськості брати участь у державному управлінні (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 84)).
		Визначення того, що може становити предмет суспільного інтересу, буде залежати від обставин кожної справи. Суспільний інтерес виникає щодо питань, які впливають на громадськість настільки, що вона може на законних підставах цікавитися ними, які привертають її увагу або які значно стосуються її, особливо якщо такі питання впливають на добробут громадян чи життя громади. Це також стосується питань, здатних призвести до значних суперечок щодо важливих соціальних викликів або проблем, про які громадськість бажатиме отримати інформацію. Суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або до бажання аудиторії дізнатися сенсацію чи навіть до вуаєризму. Для того, щоби з`ясувати, чи має документ важливе загальне значення, необхідно оцінити його в цілому з урахуванням контексту, в якому він з`являється (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 85)).
		Апеляційний суд погоджується з тим, що певна публічна інформація може сприяти розвитку суспільної дискусії з важливих питань діяльності держави в особі державних органів, зокрема обласних військових адміністрації, в частині діяльності що стосується видачі дозволів для перетинання державного кордону, громадянами України чоловічої статі, яким виїзд за кордон в умовах воєнного стану заборонений.
		Крім того, апеляційний суд погоджується і з тим, що має суспільний інтерес також і інформація про порушення строку перебування за кордоном особами, які не повернулись, після закінчення дозволеного часу перебування за кордоном, оскільки масові випадки таких порушень свідчать про неефективність відповідного правового регулювання та сприяють ухиленню від мобілізації.
		Судова колегія зазначає, що намагання позивача отримати запитувану інформацію, загалом, можна розуміти як таке, що спрямоване на сприяння прозорості у діяльності обласних військових державних адміністрацій в умовах воєнного стану, сприяння дотримання громадянами правопорядку в умовах воєнного стану, виконання громадянами військового обов`язку щодо захисту Батьківщини, а також на обговорення громадськістю діяльності відповідача та поведінки громадян, які порушують усталений правопорядок в умовах воєнного стану.
		Проте щодо конкретної публічної інформації, яку запитує особа, розпорядник такої інформації повинен зважити на те, чи доступ до неї не завдасть істотної шкоди суспільним інтересам, зокрема репутації або правам інших, ніж запитувач, людей, а також авторитету органів державної влади, і чи не буде шкода від оприлюднення конкретної інформації переважати суспільний інтерес в її отриманні.
		З відповіді на запит позивача вбачається, що відповідачем віднесено таку інформацію, до інформації з обмеженим доступом, яка не є предметом суспільного інтересу.
		Закон №2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
		Відповідно до частини 1 статті 1 вказаного Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
		Статтею 12 Закону №2939-VI передбачено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати й оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
		Пунктом 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VI передбачено, що доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
		Частина перша статті 19 Закону №2939-VI визначає, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
		Відповідно до ч.1 ст.22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
		Отже, Закон №2939-VI допускає можливість відмови у наданні відповіді на запит про надання публічної інформації. Однак, визначає критерії, дотримання яких для такої відмови є необхідним.
		Відповідно до статті 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.
		Аналогічне визначення персональних даних закріплено у статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI, а саме: персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
		Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про захист персональних даних» об`єктами захисту є персональні дані.
		З аналізу вищенаведених норм слідує, що персональні дані - це сукупність відомостей про особу, яка надає можливість беззастережно ідентифікувати таку особу, тобто у цій сукупності мають бути унікальні, пов`язані лише з цією особою дані.
		Таким чином, ПІБ особи самі по собі не дозволяють ідентифікувати особу, а лише у сукупності з іншими відомостями про особу - серія і номер паспорта, ідентифікаційний номер, дата і місце народження тощо дають можливість беззастережно ідентифікувати таку особу та є персональними даними, що підлягають захисту.
		За таких обставин, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, що запитувана позивачем інформація, зокрема ПІБ водіїв, є конфіденційною інформацією про особу.
		Проте, на переконання апеляційного суду, зазначення прізвища, імені та по батькові особи (без номера паспорта, адреси, дати народження, персонального ідентифікаційного номера) в сукупності із, наприклад, назвою громадської організації, чи (та) державним реєстраційним номерним знаком автомобіля, тощо, дозволяє ідентифікувати особу, і є розголошенням персональних даних, що підлягають захисту.
		Також, на думку суду апеляційної інстанції, відображення в наданій інформації тільки прізвища, імені та по батькові водіїв, без зазначення їх персональних даних та іншої (публічної), наявної в додатках до скасування рішень про дозвіл виїзду, інформації відповідатиме меті запиту.
		Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
		Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
		Відповідно до ч.8 ст.6 Закону № 2939-VI, обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
		Статтею 11 Закону України «Про держану реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» визначено, що відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.
		Відповідно до частини 2 статті 25 вищезазначеного Закону, дозволяється обробка персональних даних без застосування положень цього Закону, якщо така обробка здійснюється, зокрема, виключно для журналістських та творчих цілей, за умови забезпечення балансу між правом на повагу до особистого життя та правом на свободу вираження поглядів.
		Як вбачається зі змісту запиту позивача до відповідача, у запиті запитувалась інформація про водіїв, які порушили правила перетину кордону, а саме ті особи, які не повернулись назад в Україну і по ним були прийняті рішення про дозвіл на виїзд за кордон та скасований такий дозвіл.
		Пунктом 28 Правил перетинання державного кордону громадянами України затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. №57 із змінами внесеними Постановою КМУ № 615 від 20.05.2022 року (далі - Правила №57) врегульовані відносини, що виникають у зв`язку із необхідністю пропуску водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон наступним чином:
		У разі введення в Україні воєнного стану пропуск водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
		Рішення про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, приймається Мінінфраструктури або обласними, Київською міською військовими адміністраціями за наявності відповідного обґрунтування щодо обсягів вантажів та кількості транспортних засобів, необхідних для їх перевезення, у листах від будь-якого з таких органів, підприємств, установ, організацій, закладів:
		військових, правоохоронних органів;
		військових адміністрацій;
		медичних закладів;
		відправників чи отримувачів гуманітарної допомоги.
		Рішення про виїзд за межі України, яке дає можливість перетину державного кордону, приймається на строк не більше шести місяців.
		Мінінфраструктури або обласні, Київська міська військові адміністрації надсилають до Адміністрації Держприкордонслужби рішення про виїзд за межі України зазначених в абзаці першому цього пункту осіб для врахування під час їх виїзду за межі України.
		Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 30 календарних днів з дня перетину державного кордону. 
		У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном та/або зміни мети виїзду за кордон, що встановлені цим пунктом, Мінінфраструктури та військові адміністрації скасовують своє рішення про виїзд за межі України відповідних осіб протягом семи робочих днів з моменту встановлення фактів зазначених порушень.
		У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль».
		За таких обставин, враховуючи вищенаведене, колегія суддів, вирішуючи питання про наявність чи відсутність суспільного інтересу, враховує, що інформація про осіб, які перетнули кордон України на підставі дозволу на виїзд і своєчасно не повернулись є для суспільства дуже чутливою та на фоні запровадження в країні воєнного стану може свідчити про зловживання як певними громадянами, організаціями правом на отримання дозволу для виїзду за кордон в умовах воєнного стану, так і державними органами при наданні таких дозволів.
		Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з позивачем, що запитувана нею інформація має значний суспільний інтерес. Судова колегія звертає увагу, що запитувана інформація є необхідною для реалізації особою її функції сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань і журналіст запитував інформацію в цілях задоволення суспільного інтересу.
		Крім того, апеляційний суд враховує те, що суд не є розпорядником публічної інформації, яку запитує позивач, а тому не може визначати обсяг інформації, що надаватиметься відповідачем, реалізовуючи у такий спосіб повноваження Одеської обласної державної адміністрації, замість вказаного суб`єкта владних повноважень.
		З огляду на вищезазначене, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково, шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути, з врахуванням висновків суду у цій справі, запит позивача про доступ до публічної інформації від 16.08.2023 року в частині надання копії рішень про дозвіл на виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24.02.2022 року по 30.04.2023 року, прийнятих Одеською обласною військовою адміністрацією; копії рішень про скасування дозволу на виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24.02.2022 року по 30.04.2023 року, копії звернень Державної прикордонної служби або її територіальних представництв, на підставі яких було скасовано дозволи на виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24.02.2022 року по 30.04.2023 року, прийнятих Одеською обласною військовою адміністрацією.
		Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		За таких обставин рішення суду першої інстанції, є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його необхідно скасувати та прийняти в цій частині постанову про задоволення позовних вимог у спосіб, що вказаний апеляційним судом вище.           
		Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року - скасувати.
		Прийняти у справі нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - частково задовольнити.
		Визнати протиправною відмову Одеською обласною військовою (державною) адміністрацією надати інформацію на запит про надання публічної інформації від 16 серпня 2023 року.
		Зобов`язати Одеську обласну військову (державну) адміністрацію повторно розглянути, з врахуванням висновків суду у цій справі, запит позивача про доступ до публічної інформації від 16 серпня 2023 року в частині надання копії рішень про дозвіл на виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2023 року, прийнятих Одеською обласною військовою адміністрацією; копії рішень про скасування дозволу на виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2023 року; копії звернень Державної прикордонної служби або її територіальних представництв, на підставі яких було скасовано дозволи на виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2023 року, прийнятих Одеською обласною військовою адміністрацією.
		В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
		 
		 
		 
		 
		Суддя-доповідач К.В. КравченкоСудді  О.В. Джабурія    Н.В. Вербицька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...