Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/8381/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; організації господарської діяльності, з них.
Надіслано для оприлюднення: 16.02.2024. Зареєстровано: 17.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2024.
Дата набрання законної сили: 15.02.2024
Номер судового провадження: К/990/3934/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		про відмову у відкритті касаційного провадження
		 
		15 лютого 2024 року 
		м. Київ
		справа №420/8381/20
		адміністративне провадження № К/990/3934/24  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Державного агентства меліорації та рибного господарства України
		на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року
		у справі №420/8381/20
		за позовом Української незалежної морської профспілки 
		до Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Державного агентства рибного господарства України), 
		треті особи: Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство закордонних справ України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Меджліс кримськотатарського народу
		про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У вересні 2020 року Українська незалежна морська профспілка звернулася до суду з адміністративним позовом до Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Державного агентства рибного господарства України), треті особи - Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство закордонних справ України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Меджліс кримськотатарського народу, в якому просила:
		 
		- визнати протиправними дії з організації роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі на ХХХІ сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі за Угодою між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14 вересня 1993 року (далі - Угода) у частині забезпечення набуття чинності Протоколу ХХХІ сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі (далі - Протокол), зокрема, Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі в Керченській протоці на 2020 рік як додатку VIIІ до цього Протоколу (далі - Порядок), без належних повноважень, всупереч вимогам статті 18, частини 1 статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та статті 7 вищезазначеної Угоди від 14 вересня 1993 року, всупереч вимогам частини третьої статті 2, частини другої статті 19, статті 134 Конституції України та всупереч вимогам частин другої - четвертої статті 9, частини другої статті 17 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року №1207-VII (далі - Закон №1207-VII), без урахування частини другої статті 18, частини третьої статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року №1906-IV (далі - Закон №1906-IV), підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №895 (далі - Положення №895);
		 
		- зобов`язати припинити та/або не відновляти організацію роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі за Угодою між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства від 14 вересня 1993 року, зокрема щодо забезпечення набуття чинності та реалізації протоколів сесій Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі, без врахування вимог статті 18, частини першої статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року, статті 7 Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14 вересня 1993 року, частини третьої статті 2, частини другої статті 19, статті 134 Конституції України, частин другої - четвертої статті 9, частини другої статті 17 Закону №1207-VІІ, та в умовах ризиків фактичного визнання відповідачем через такі дії повноважень незаконних органів влади, утворених на тимчасово окупованій території України в Криму державою-агресором щодо громадян України та риболовних суден України;
		 
		- визнати протиправною бездіяльність всупереч приписам підпункту 50 пункту 4 Положення №895, яка полягала у невжитті заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, як додатку до нього, після набуття цими актами чинності, в умовах тимчасової окупації державою-агресором Автономної Республіки Крим, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, в умовах протиправної ліквідації державою-агресором на тимчасово окупованих територіях України органів Державного агентства рибного господарства України та утворення на цих територіях незаконних органів, що беруть участь у реалізації Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14 вересня 1993 року, у частині не повідомлення вчасно та належним чином у цих умовах прямо зацікавлених осіб, зокрема Українську незалежну морську профспілку та її членів про підписання та зміст чинних Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, як додатку до нього;
		 
		- зобов`язати відповідача проінформувати позивача про вжиті згідно норм статті 18, частини першої статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року, частини другої статті 18, частини третьої статті 24 Закону №1906-ІV, підпункту 50 пункту 4 Положення №895 заходи щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та додатків до нього на права Української незалежної морської профспілки та її членів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;
		 
		- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача моральну шкоду, заподіяну членам Української незалежної морської профспілки ОСОБА_1 , громадянину України 1992 року народження, ОСОБА_2 , громадянину України 1992 року народження, ОСОБА_3 , громадянину України 1989 року народження, ОСОБА_4 , громадянину України 1980 року народження, через незаконні (протиправні) дії та бездіяльність Державного агентства рибного господарства України з організації роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі в XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі у частині забезпечення набуття чинності Протоколу цієї сесії, зокрема Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, з невжиття заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу цієї сесії та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, після набуття цим Порядком чинності, у частині не повідомлення належним чином у цих умовах про Протокол та Порядок прямо зацікавлених осіб, зокрема Українську незалежну морську профспілку та її членів, що сприяло неправомірним затриманню та утриманню цих членів Української незалежної морської профспілки на підставі Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік органами та службовими особами незаконних органів окупаційної влади Російської Федерації на Кримському півострові, у розмірі 150000,00 грн кожному.
		 
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року касаційну скаргу Української незалежної морської спілки задоволено частково. Скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року, адміністративний позов задоволено частково.
		 
		Визнано протиправною бездіяльність всупереч приписам підпункту 50 пункту 4 Положення №895, яка полягала у невжитті заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу та Порядку, як додатку до нього, після набуття цими актами чинності, в умовах тимчасової окупації державою-агресором Автономної Республіки Крим, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, в умовах протиправної ліквідації державою-агресором на тимчасово окупованих територіях України органів Державного агентства рибного господарства України та утворення на цих територіях незаконних органів, що беруть участь у реалізації Угоди, у частині неповідомлення вчасно та належним чином у цих умовах прямо зацікавлених осіб, зокрема Українську незалежну морську профспілку та її членів про підписання та зміст чинних Протоколу та Порядку, як додатку до нього;
		 
		У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
		 
		Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державне агентство меліорації та рибного господарства України 30 січня 2024 року звернулося з касаційною скаргою та заявою про поновлення строку на касаційне оскарження до Верховного Суду.
		 
		В обґрунтування поважності підстав пропуску строку відповідач зазначає, що вже звертався з касаційною скаргою до Верховного Суду в межах строку визначеного процесуальним законом, однак ухвалою від 24 січня 2024 року касаційну скаргу було повернуто заявнику, як таку, що не містила підстав касаційного оскарження.
		 
		На думку відповідача, повернення касаційної скарги заявнику не позбавляє права на повторне звернення до суду касаційної інстанції з належно оформленою скаргою в найкоротший термін після повернення касаційної скарги та в межах річного строку.
		 
		Надаючи оцінку наведеним підставам поважності пропуску строку, колегія суддів з`ясувала наступне.
		 
		Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" від 22 грудня 2005 року №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року була ухвалена у відкритому судовому засіданні та набрала законної сили з дати її прийняття. Повний текст судового рішення складений 15 грудня 2023 року. Отже, останнім днем для звернення з касаційною скаргою в межах строку визначеного процесуальним законом був день 14 січня 2024 року. В свою чергу касаційну скаргу у даній справі було подано 09 січня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року касаційну скаргу було повернуто. Копія рішення суду надійшла в особистий кабінет відповідача через підсистему "Електронний суд" 25 січня 2024 року.
		 
		При цьому своє право на звернення до суду відповідач реалізував 30 січня 2024 року.
		 
		Враховуючи вищевикладене та положення частини третьої статті 329 КАС України якою передбачено, що строк на подання касаційної скарги може бути поновлений у разі його пропуску з поважних причин, Суд дійшов висновку, що оформлення касаційної скарги у відповідності до вимог КАС України, дотримання строків касаційного оскарження при первинному зверненні до суду зі скаргою та бажання заявника реалізувати своє права на касаційне оскарження судових рішень у даній справі після постановлення Верховним Судом ухвали від 24 січня 2024 року у найкоротший строк є підставою для поновлення пропущеного строку.
		 
		Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
		 
		Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами загального позовного провадження.
		 
		Частиною четвертою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
		 
		1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
		2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
		3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
		4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
		5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
		6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
		 
		Судами встановлено, що предметом спору у справі №420/8381/20 є вимоги про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій розглядаючи справу №420/8381/20 після направлення її Верховним Судом на новий розгляд, врахували мотиви та роз`яснення суду касаційної інстанції та задовольнили адміністративний позов в частині визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
		 
		Заявляючи адміністративний позов позивач просив, окрім визнання протиправними дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відшкодувати завдану моральну шкоду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у розмірі 150000,00 грн кожному, що загалом складає 600000,00 грн.
		 
		Водночас заявлена позивачем сума завданої моральної шкоди у загальному розмірі 600000,00 грн не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що передбачено пунктом 2 частини четвертої статті 12 КАС України, а отже справа не підлягає обов`язковому розгляду у порядку загального позовного провадження.
		 
		Таким чином, враховуючи вимоги положень частини четвертої статті 12 КАС України колегія суддів вважає, що загалом предмет даного спору не вимагає обов`язкового розгляду за правилами загального позовного провадження та не виключає можливість розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
		 
		Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
		 
		Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
		 
		Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
		 
		Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
		 
		За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
		 
		Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
		 
		Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
		 
		Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
		 
		Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		 
		Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
		 
		Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
		 
		Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
		 
		Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
		 
		Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №420/8381/20, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №420/8381/20; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу; суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; справа має виняткове значення для відповідача.
		 
		Перевіркою змісту касаційної скарги щодо наведеної підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України) колегією суддів встановлено, що скарга взагалі не містить посилань на висновки Верховного Суду, що не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №420/8381/20.
		 
		Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
		 
		Суд звертає увагу, що цитування лише положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України з метою доведення необґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій, не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень.
		 
		Також в обґрунтування підстави (пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України) касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі №420/8381/20 відповідач зазначає про необхідність відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 квітня 2023 року у справі №420/8381/20.
		 
		На цій підставі Суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постанові від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19, вказала, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
		 
		До того ж, відповідно до сталої практики ЄСПЛ відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне підґрунтя, про що йдеться, зокрема, у пункті 70 рішення ЄСПЛ "Chapman v. the United Kingdom" (заява №27238/95).
		 
		Таким чином, необхідність відступу має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Причинами для відступу можуть бути, зокрема, суттєві вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
		 
		Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постанова Верховного Суду від 13 квітня 2023 року не містить саме правового висновку щодо застосування норм права, а містить лише вказівку судам першої та апеляційної інстанцій здійснити під час нового розгляду дослідження доказів та, на підставі них, належним чином встановити обставини у справі, враховуючи мотиви суду касаційної інстанції у даному судовому рішенні.
		 
		Аналізом змісту рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі №420/8381/20 колегія суддів з`ясувала, що суди врахували мотиви, викладені у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2023 року, та на цій підставі дійшли наступних висновків:
		 
		- з 2014 року у відповідача виникли передбачені законом підстави для реалізації наявних у нього повноважень щодо денонсації (зупинення, припинення) Угоди 1993 року, однак такі повноваження своєчасно реалізовані не були, рівно як і не вживались для цього Держрибагентством які-небудь заходи / дії з метою виконання покладених на цей орган обов`язків у сфері зовнішньої діяльності, результатом яких було б припинення дії міжнародного договору України (Угоди 1993 року);
		 
		- відповідач не забезпечив вчасну публікацію Протоколу та Порядку шляхом, передбаченим пунктом 9 Положення №422, за яким міжнародні договори України міжвідомчого характеру, що набули чинності для України, публікуються у Зібранні діючих міжнародних договорів України та в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України».
		 
		У свою чергу, скаржник у касаційній скарзі не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №420/8381/20, а фактично висловив лише незгоду з вказаним судовим рішенням.
		 
		Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 та пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстав касаційного оскарження, що також свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги
		 
		Крім того, з огляду на оскарження судових рішень з підстав, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		 
		Із системного аналізу наведених положень процесуального закону випливає, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 КАС України. Тобто, указане, на думку відповідача, порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження, що виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі незначної складності №420/8381/20.
		 
		У цілому доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, прохання до Верховного Суду здійснити переоцінку встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
		 
		Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
		 
		Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
		 
		Крім того, використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
		 
		Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
		 
		З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
		 
		Варто зазначити, що Державне агентство меліорації та рибного господарства України вже зверталося з аналогічною касаційною скаргою до Верховного Суду, однак ухвалою від 24 січня 2024 року скарга була повернута заявнику, як така що не містила підстав касаційного оскарження. При цьому, Суд вважає, що скаржнику було надано достатньо часу для належного зазначення підстав касаційного оскарження, враховуючи наведені в ухвалі мотиви.
		 
		На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
		 
		Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		1. Визнати поважними наведені Державним агентством меліорації та рибного господарства України підстави пропуску процесуального строку та поновити строк на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі №420/8381/20.
		 
		2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного агентства меліорації та рибного господарства України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі №420/8381/20 за позовом Української незалежної морської профспілки до Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Державного агентства рибного господарства України), треті особи: Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство закордонних справ України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Меджліс кримськотатарського народу про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
		 
		3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
		 
		4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                Я.О. Берназюк
		 
		Судді                                                                                                    С.М. Чиркін
		 
		                                                                                                    В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...