Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 915/1135/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про припинення права користування земельною ділянкою; щодо припинення права оренди.
Надіслано судом: 19.02.2024. Зареєстровано: 20.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2024.
Дата набрання законної сили: 12.03.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		======================================================================
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 07 лютого 2024 року                                                 Справа №  915/1135/23 
		м. Миколаїв
		Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
		за участю секретаря судового засідання Савки К.Д.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
		за позовом: Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (54001, м.  Миколаїв, вул. Нікольська, буд. 73) в інтересах держави в особі: Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) (54001, м.  Миколаїв, вул.  Адміральська, буд. 22; ідентифікаційний код 00022579)
		до відповідача-1: Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд.  20; ідентифікаційний код 26565573)
		до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» (54001, м.  Миколаїв, вул. Фалєєвська, буд. 21, кв. 1; ідентифікаційний код 41314256)
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (01601, м.  Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9А; ідентифікаційний код 44768034)
		про: визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним і скасування договору оренди землі, скасування державної реєстрації земельної ділянки та державної реєстрації права власності на земельну ділянку,
		за участю представників учасників справи:
		від прокуратури: Григорян Е.Р., за посвідченням,
		від позивача: не з`явився,
		від відповідача-1: не з`явився,
		від відповідача-2: не з`явився,
		від третьої особи: не з`явився,
		 
		Суть спору:
		 
		17.07.2023 Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) з позовною заявою № 51-50/2-6797вих-23 від 14.07.2023 (з додатками), в якій визначає відповідачами - Миколаївську міську раду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Коса-Н», третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», та просить суд:
		1. Визнати незаконним і скасувати рішення Миколаївської міської ради від 19.08.2021 № 8/223 про затвердження проекту землеустрою та відведення в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» строком на 10 років земельної ділянки площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій по вул. Айвазовського у Корабельному районі міста Миколаєва.
		2. Визнати недійсним і скасувати укладений 25.10.2021 між Миколаївською міською радою і товариством з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» договір оренди № 11693 земельної ділянки площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 по вул.  Айвазовського у Корабельному районі міста Миколаєва, державну реєстрацію права оренди на підставі якого вчинено 05.11.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис № 44928273).
		3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію за Миколаївською міською радою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 площею 1,4695 га (запис від 05.11.2021 №44927935).
		4. Скасувати вчинену 29.01.2021 у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 площею 1,4695  га, розташовану в межах території Миколаївської міської ради Миколаївської області.
		5. Стягнути з Миколаївської міської ради (через виконавчий комітет Миколаївської міської ради, код ЄДРПОУ 04056612) та товариства з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» (код ЄДРПОФОП 41314256) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р  UА748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) сплачений судовий збір за подачу позову.
		6. Про дату, час і місце розгляду справи повідомити Миколаївську обласну прокуратуру.
		Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: рішення Миколаївської міської ради № 8/223 від 19.08.2021; матеріалів з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; Договору оренди землі № 11693 від 25.10.2021; Інформації з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171; Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 339126553; акту на право користування землею від 06.04.1959; викопіювання з баз даних щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171; листування учасників справи; застосування норм статей 3, 20, 21, 79-1, 116, 117, 122, 141, 149, 150, 152, 155 Земельного кодексу України, статей 1, 7, 11, п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, статей 1, 15, 16, 21, 24, 25, Закону України «Про Державний земельний кадастр», статей 16, 21, 203, 215, 317, 319, 321, 328, 393 Цивільного кодексу України, статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; та мотивовані, зокрема, тим, що Окружною прокуратурою міста Миколаєва виявлено порушення вимог законодавства під час розпорядження землею лісогосподарського призначення, що заходиться в Корабельному районі міста Миколаєва. Установлено, що рішенням Миколаївської міської ради від 19.08.2021 № 8/223 затверджено проект землеустрою та відведено в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» строком на 10 років земельну ділянку площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 по вул. Айвазовського у Корабельному районі міста Миколаєва для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій. Відповідно до рішення від 19.08.2021 № 8/223 між Миколаївською міською радою і ТОВ «Коса-Н» 25.10.2021 укладено договір оренди № 11693 вищевказаної земельної ділянки. На підставі відомостей з Державного земельного кадастру серія та номер 51262424 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) за Миколаївською міською радою 05.11.2021 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 (запис № 44927935). Також на підставі договору № 11693 у Державному реєстрі прав за ТОВ «Коса-Н» 05.11.2021 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 (запис № 44928273).
		Водночас, прокурор зазначає, що відповідно до інформації Південного лісового офісу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 12.06.2023 за матеріалами базового лісовпорядкування 2003 та 2013 років земельна ділянка площею 1,4695  га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 частково входить до кварталу 18 виділу 1 Миколаївського лісництва філії «Миколаївське лісове господарство», площа її накладення на лісові землі складає 0,1 га. Зазначене підтверджується планово-картографічними матеріалами та витягом з Проекту організації та розвитку лісового господарства (таксаційний опис) державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» (Інформацію Південного лісового офісу ДСГП «Ліси України» з планово-картографічними матеріалами надано в додатку). Південним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв) 07.06.2023 надано аналогічну інформацію про часткове входження ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 до кварталу 18 виділу 1 Миколаївського лісництва філії «Миколаївське лісове господарство» (відповідь долучено до позовної заяви).
		Вказане, на переконання прокурора, свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також реєстрації права власності Миколаївської міської ради на неї в Державному реєстрі прав і подальшого її відведення в оренду ТОВ «Коса-Н», частково належить до земель державного лісового фонду, що не вилучались з постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство». Реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 у Державному земельному кадастрі, а також реєстрація права комунальної власності на неї та відведення в оренду ТОВ «Коса-Н» відбулись з порушеннями вимог закону.
		 
		Ухвалою суду від 24.07.2023 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1135/23 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 19 вересня 2023 року об 11:30; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
		 
		07.08.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання б/н та без дати (вх. № 10347/23) про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву до 18.08.2023, на яке суд відреагував відповідною ухвалою від 09.08.2023, продовживши Миколаївській міській раді строк для подання відзиву у справі № 915/1135/23  - до 18.08.2023.
		 
		18.08.2023 до суду від Миколаївської міської ради надійшов відзив на позовну заяву б/н та без дати (вх. № 10883/23), в якому відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
		Заперечення відповідача, викладені у відзиві, мотивовані, зокрема, таким:
		Відповідно до витягу з публічної кадастрової карти вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 загальною площею 1,4695 га є комунальною власність за цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій.
		Миколаївська міська рада діяла в межах своїх повноважень та правомірно вирішила рішенням від 19.08.2021 № 8/223 передати ТОВ «Коса-Н» спірну земельну ділянку в оренду, внаслідок чого укласти на підставі такого рішення договір оренди землі відповідно до положень Земельного кодексу України
		Відповідач звертає увагу суду на те, що спірна земельна ділянка входить до категорії земель згідно ст. 19 Земельного кодексу України промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Відповідно до наказу Держкомзему від 23.07.2010 № 548 із змінами код КВЦПЗ 12.08 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій. На частину земельної ділянки визначені обмеження - зона дії обмежень (01.05 - «Охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи») (площа 0,2354 га). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню відповідно до ст. 186-1 Земельного кодексу України. Згідно службової записки департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 11.12.2020 № 6848/12-0147 відповідно до Плану зонування міста Миколаєва, затвердженого рішенням міської ради від 17.05.2018 № 36/13, ділянка відноситься частково до зони підприємств IV класу шкідливості (В-4), частково до зони зелених насаджень в санітарно-захисних зонах (С-6) до допустимих видів використання якої входять майданчики для відстою вантажних автомобілів та стоянки для автотранспортних засобів.
		Враховуючи факт того, що земельна ділянка по вул. Айвазовського у Корабельному районі за кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 (на час затвердження вказаного проекту землеустрою) належить до комунальної власності, територіальна громада в особі Миколаївської міської ради, як власник, діяла у межах повноважень, визначених статтями 12, 123 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», приймаючи оскаржуване рішення.
		Миколаївська міська рада також зазначає, що заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), залучив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», звертається із позовною заявою до Миколаївської міської ради, ТОВ «Коса-Н». Однак, відповідно до абзацу третього частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.
		Відповідач також наголошує, що враховуючи факт того, що: не додано до позовної заяви доказів щодо належності спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 загальною площею 1,4695 га до земель лісогосподарського призначення; вказана земельна ділянка належить до комунальної власності; вбачається, що позов заступника  керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) до Миколаївської міської ради, ТОВ «Коса-Н» є віндикаційним.
		 
		28.08.2023 до суду від Миколаївської обласної державної адміністрації надійшла така кореспонденція:
		- додаткові пояснення б/н від 28.08.2023 (вх. № 11244/23), за змістом яких позивач підтримує позовні вимоги прокурора та просить суд позов задовольнити в повному обсязі;
		- клопотання б/н від 28.08.2023 (вх. № 11245/23) про розгляд справи за відсутності представника Миколаївської обласної державної адміністрації.
		 
		08.09.2023 до суду від Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла відповідь на відзив № 51-50/2-8390ВИХ-23 від 01.09.2023, за змістом якої заявник наполягає на обґрунтованості заявлених вимог.
		 
		13.09.2023 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 13.09.2023 (вх.  №  12012/23) про розгляд справи за відсутності представника Миколаївської обласної державної адміністрації.
		 
		19.09.2023 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання б/н та без дати (вх.  №  12269/23) про розгляд справи за відсутності представника Миколаївської міської ради.
		 
		Ухвалою суду від 19.09.2023 було продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 915/1135/23 на 30 днів; відкладено підготовче засідання на 17 жовтня 2023 року о 10:40.
		 
		12.10.2023 через систему «Електронний суд» від прокурора у справі надійшло клопотання б/н від 12.10.2023 (вх. № 13500/23) про приєднання доказів - роздруківок з вебсайту НКС ДЗК щодо спірної земельної ділянки.
		13.10.2023 до суду засобами поштового зв`язку надійшло аналогічне клопотання Миколаївської обласної прокуратури № 15/1-740вих-23 від 14.10.2023 про приєднання доказів - роздруківок з вебсайту НКС ДЗК щодо спірної земельної ділянки.
		 
		17.10.2023 на офіційну електронну пошту суду від представника позивача надійшло клопотання б/н та без дати (вх. № 13726/23) про розгляд справи без участі представника Миколаївської міської ради.
		 
		Ухвалою суду від 17.10.2023 було продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 915/1135/23; відкладено підготовче засідання на 14 листопада 2023 року о 10:40.
		 
		31.10.2023 до суду від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшла заява б/н від 30.10.2023 (вх. № 14407/23) про визнання позову, за змістом якої третя особа зазначає, що заявлені позивачем позовні вимоги повністю підтримує і не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позову.
		 
		У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у даній справі судді Смородінової О.Г. у період з 07.11.2023 по 14.11.2023, судове засідання у даній справі, призначене на 14.11.2023 не відбулося.
		Ухвалою суду від 16.11.2023 підготовче засідання у справі № 915/1135/23 було призначено на 12 грудня 2023 року о 10:20.
		 
		Ухвалою суду від 12.12.2023 було закрито підготовче провадження у справі №  915/1135/23 та призначено її до судового розгляду по суті на 16 січня 2024 року о 10:00.
		 
		В судовому засіданні 16.01.2024 суд розпочав розгляд справи № 915/1135/23 по суті, заслухавши вступне слово прокурора, та дослідивши наявні в матеріалах справи докази.
		За результатами проведеного засідання судом було оголошено перерву в розгляді справи № 915/1135/23 по суті до 07 лютого 2024 року о 10:00.
		 
		Станом на момент початку підготовчого засідання від учасників справи будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.
		 
		07.02.2024 в судове засідання з`явився лише прокурор, якого суд заслухав. Інші учасники справи своїх представників в судове засідання не направили, про час та місце його проведення були повідомлені належним чином. Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за участю прокурора та за відсутності представників позивача, відповідачів та третьої особи.
		Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 07.02.2024 за результатами розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в судових засіданнях прокурора, суд - 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.
		Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, у зв`язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
		З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур набуття прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти публічного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.
		У даній справі наявність «інтересу держави» полягає у стверджуваному прокурором порушенні права держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.
		Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
		З огляду на зазначене землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для інших потреб.
		У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальше надання у комунальну власність як земель транспорту, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.
		Зокрема, такі дії порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
		Незаконна реєстрація права комунальної власності на спірну земельну ділянку порушує виключне право власності держави на розпорядження землями лісового фонду, яке реалізується через відповідні органи державної виконавчої влади. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землі лісу в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 13, 19 Конституції України).
		За таких обставин «суспільним», «публічним» Інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та передачі у комунальну власність землі державного лісового фонду, недопущення можливості розпорядження спірною ділянкою не уповноваженим суб`єктом - Миколаївською міською радою. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісового фонду, захист такого права шляхом припинення права комунальної власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
		 
		Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.
		У даному випадку у зв`язку з не здійсненням захисту інтересів держави, прокурор звертається до суду в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), враховуючи наступне.
		Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.
		Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час пред`явлення позову) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
		Таким чином, на цей час Миколаївська обласна державна адміністрація, відповідно до ст. ст. 84, 122, 149 ЗК України, є розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності.
		Враховуючи викладене, Миколаївська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства до моменту звернення прокурора до суду з відповідним позовом не було вжито.
		Матеріали справи свідчать, що Окружною прокуратурою міста Миколаєва 25.05.2023 було скеровано до Миколаївської обласної державної          адміністрації запит № 51-50/2-4897вих-23, де вказано про порушення законодавства при прийнятті 19.08.2021 Миколаївською міською радою рішення № 8/223 та зауважено на наявність в обласної військової адміністрації компетенції на розпорядження землями державного лісового фонду.
		На вказаний запит Миколаївська обласна державна адміністрація листом від 06.06.2023 № 05-67/1335/5-23 повідомила про неприйняття розпоряджень щодо припинення права користування землею державного лісового фонду (площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171), зміни її цільового призначення та щодо узгодження з міською радою питання розпорядження нею. Також обласна військова адміністрація проінформувала, що не пред`являла жодного позову відносно цієї земельної ділянки.
		Отже, нездійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави і стало підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з даним позовом.
		Про подання позовної заяви Окружною прокуратурою міста Миколаєва на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» попередньо повідомлено Миколаївську обласну державну адміністрацію (Миколаївську обласну військову адміністрацію) листом за № 51-50/2-6673вих-23 від 11.07.2023.
		 
		З урахуванням вищевикладеного, судом по суті спірних правовідносин встановлено такі обставини.
		 
		Рішенням Миколаївської міської ради № 8/223 від 19.08.2021 затверджено проект землеустрою та відведено в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» строком на 10 років земельну ділянку площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 по вул. Айвазовського у Корабельному районі міста Миколаєва для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій.
		Відповідно до вказаного рішення між Миколаївською міською радою і Товариством з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» 25.10.2021 укладено договір оренди № 11693 вищевказаної земельної ділянки.
		На підставі відомостей з Державного земельного кадастру серія та номер 51262424 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Миколаївською міською радою 05.11.2021 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 (запис № 44927935).
		Також на підставі договору № 11693 від 25.10.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» 05.11.2021 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 (запис № 44928273).
		 
		Водночас, прокурор зазначає, що відповідно до інформації Південного лісового офісу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 12.06.2023 за матеріалами базового лісовпорядкування 2003 та 2013 років земельна ділянка площею 1,4695  га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 частково входить до кварталу 18 виділу 1 Миколаївського лісництва філії «Миколаївське лісове господарство», площа її накладення на лісові землі складає 0,1 га. Зазначене підтверджується планово-картографічними матеріалами та витягом з Проекту організації та розвитку лісового господарства (таксаційний опис) державного підприємства «Миколаївське лісове господарство».
		Південним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства (м.  Миколаїв) 07.06.2023 надано аналогічну інформацію про часткове входження ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 до кварталу 18 виділу 1 Миколаївського лісництва філії «Миколаївське лісове господарство».
		 
		Вказане, на переконання прокурора свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також реєстрації права власності Миколаївської міської ради на неї в Державному реєстрі прав і подальшого її відведення в оренду ТОВ «Коса-Н», частково належить до земель державного лісового фонду, що не вилучались з постійного користування Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство».
		 
		З урахуванням наведеного, предметом даного позову виступають немайнові вимоги прокурора в інтересах держави щодо визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним і скасування договору оренди землі, скасування державної реєстрації земельної ділянки та державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
		Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Прокурор підтверджує власну правову позицію щодо суті спору такими доказами: 
		- рішення Миколаївської міської ради № 8/223 від 19.08.2021; 
		- матеріали з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 
		- Договір оренди землі № 11693 від 25.10.2021; 
		- Інформація з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171; 
		- Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 339126553; акту на право користування землею від 06.04.1959; 
		- викопіювання з баз даних щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171; 
		- акт на право користування землею від 06.04.1959;
		- листи Південного лісового офісу Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Ліси України» № 475 від 12.06.2023, № 170 від 11.07.2023;
		- лист Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв) № 392 від 07.06.2023;
		- листи Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 2220/02.02.01-40/11/14/23 від 16.06.2023
		- листи Окружної прокуратури міста Миколаєва № 51-50/2-4897вих-23 від 25.05.2023, №  51-50/2-6673вих-23 від 11.07.2023
		- лист Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) № 05-67/1335/5-23 від 06.06.2023;
		- накази Державного агентства лісових ресурсів України № 804 від 26.10.2022, № 987 від 04.11.2022;
		- роздруківки з вебсайту НКС ДЗК щодо відкриття функціоналу «Ліси» та щодо спірної земельної ділянки.
		Миколаївська міська рада на підтвердження власної правової позиції щодо суті спору надала суду такі докази:
		- висновки Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про розгляд документації із землеустрою № 399/82-21 від 12.01.2021, № 993/82-21 від 19.01.2021, з пояснювальною запискою;
		- фрагмент інформаційної схеми щодо земельної ділянки.
		Інші учасники справи доказів на підтвердження власних правових позицій по суті спору суду не надавали.
		 
		Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
		Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
		 
		Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.
		До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України).
		Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
		Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).
		Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
		Приписами ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
		Згідно зі ст. 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
		Відповідно до ст. 7 ЛК України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
		За змістом ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
		 
		При цьому, згідно з пунктом 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
		Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
		Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, а саме відповідно до листа Південного лісового офісу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 475 від 12.06.2023 за матеріалами базового лісовпорядкування 2003 та 2013 років земельна ділянка площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 частково входить до кварталу 18 виділу 1 Миколаївського лісництва філії «Миколаївське лісове господарство», площа її накладення на лісові землі складає 0,1 га. 
		Зазначене підтверджується планово-картографічними матеріалами та витягом з Проекту організації та розвитку лісового господарства (таксаційний опис) державного підприємства «Миколаївське лісове господарство».
		Південним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв) у листі № 392 від 07.06.2023 надано аналогічну інформацію про часткове входження ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 до кварталу 18 виділу 1 Миколаївського лісництва філії «Миколаївське лісове господарство», яке в подальшому було припинено шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», утвореного наказом Державного лісового агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 №804 «Про створення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси «України».
		 
		Таким чином, вказане свідчить про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 на час її реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також реєстрації права власності Миколаївської міської ради на неї в Державному реєстрі прав і подальшого її відведення в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Коса-Н», частково належить до земель державного лісового фонду.
		 
		З урахуванням наведеного, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Приписами ст. 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Згідно зі статтею 79-l 3K України формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
		Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
		Відповідно до частини 1 статті 21 цього Закону відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок -у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні.
		У свою чергу, відповідно до частин 2, 5 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється (серед іншого) у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
		 
		З матеріалів справи судом встановлено, що на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виготовленого 23.03.2020 Комунальним підприємством «Госпрозрахункове проектно-вишукувальне бюро», в Державному земельному кадастрі 29.01.2021 вчинено державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171, що має цільове призначення 12.08 для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій; місце розташування - Миколаївська область, Миколаївська міська рада.
		 
		Відповідно до приписів ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
		Згідно зі ст. 141 ЗК України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.
		Частинами 1, 2 статті 149 ЗК України (в редакції на час відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Коса-Н» на підставі рішення міської ради № 8/223 від 19.08.2021) установлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та Інших потреб за рішенням Верхової Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.
		Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
		Отже, законодавцем визначено, що вилучення земельної ділянки із земель державної власності у межах міст обласного значення належить до повноважень обласних державних адміністрацій і відбувається за письмовою згодою землекористувачів.
		 
		Водночас, за інформацією Миколаївської обласної військової адміністрації, викладеною у листі № 05-67/1335/5-23 від 06.06.2023, розпорядження про вилучення ділянки з постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство», припинення права постійного користування, зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 не приймались, а питання про розпорядження нею з міською радою не узгоджувалось.
		Також, відповідно до листів Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв) № 392 від 07.06.2023 та Південного лісового офісу Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Ліси України» № 475 від 12.06.2023 вилучення земель, що увійшли до складу ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171, з постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство», припинення права постійного користування не здійснювалось, а добровільна відмова від землі лісового фонду не надавалась.
		Таким чином, на підставі рішення Миколаївської міської ради № 8/223 від 19.08.2021, яким затверджено проект землеустрою та відведено в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» як землі транспорту ділянку площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та постійного землекористувача - ДП «Миколаївське лісове господарство» спірну земельну ділянку (в межах її накладення на землі державного лісового фонду) із земель лісогосподарського призначення зі зміною цільового призначення.
		Крім того, суд погоджується з доводами прокурора про те, що землі державного лісового фонду, що увійшли до складу спірної ділянки, взагалі не могли бути передані з державної в комунальну власність з огляду на таке.
		Приписами ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонено законом, зокрема із правочинів. За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бут протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Відповідно до ст. 11 ЛК України право комунальної власності на ліс набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.
		Згідно з ч. 2 ст. 117 ЗК України до земель державної власності, що не можуть передаватися у комунальну власність, належать (серед іншого) земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.
		Як зазначено вище, землі ДП «Миколаївське лісове господарство», що увійшли до складу ділянки площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171, до комунальної власності не передавались.
		Враховуючи вищевикладене, право державної власності на спірну земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні державного підприємства, не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду державної власності.
		Отже, державна реєстрація 05.11.2021 права комунальної власності на ділянку площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 є такою, що не відповідає приписам чинного законодавства.
		Судом також враховано, що у зв`язку з прийняттям рішення Миколаївської міської ради № 8/223 від 19.08.2021 відбулась зміна цільового призначення земель площами 0,02 га та 0,08 га, які належать до земель лісового фонду, і без належних правових підстав увійшли як землі транспорту до складу ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171.
		При цьому, зі змісту ч. 7 ст. 20 ЗК України випливає, що зміна цільового призначення ділянок державної та комунальної власності лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу такої категорій, узгоджується з Кабінетом Міністрів України.
		Всупереч зазначеній законодавчій вимозі відомості про будь-які висновки та погодження Кабінетом Міністрів України зміни цільового призначення спірної ділянки в проекті землеустрою відсутні.
		Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
		Таким чином, оскільки під час відведення в оренду вказаної земельної ділянки Миколаївською міською радою без належних на те підставі змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі транспорту, то відповідно п. «а» ч. 1 ст. 21 ЗК України це є самостійною підставою для визнання недійсним та скасування рішення міської ради № 8/223 від 19.08.2021.
		Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів держави (суспільних інтересів).
		Наявність нескасованого (невизнаного недійсним) акту - рішення Миколаївської міської ради від 19.08.2021 № 8/223 - породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта. У зв`язку із цим виникає необхідність відновити status quo ante становища, яке існувало до видання цього акта в усіх правовідносинах. З огляду на це, вимога про визнання незаконним і скасування вказаного рішення органу місцевого самоврядування є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника - держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації). Подібну позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та Верховним Судом у постанові від 11.08.2021 у справі № 922/443/20.
		При цьому, суд погоджується з доводами прокурора про те, що посилання Миколаївської міської ради на формальне дотримання етапів відведення в оренду спірної ділянки як землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони, саме по собі не є доказом законності формування цієї ділянки як об`єкта цивільних прав та розпорядження нею.
		Отже, рішення Миколаївської міської ради № 8/223 від 19.08.2021 про відведення в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» земельної ділянки площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171, що частково накладається на землі державного лісового фонду, розпоряджатися якими орган місцевого самоврядування не уповноважений та які не можуть бути вилучені з державної власності поза волею власника (Миколаївської обласної державної адміністрації), суперечить статтям 116, 122, 141, 149 ЗК України, та порушує інтереси держави, що є підставою для визнання його незаконним і скасування, а, отже, позовна вимога прокурора в цій частині є обґрунтованою, матеріалами справи підтвердженою та підлягає задоволенню.
		 
		Щодо позовної вимоги про визнання недійсним укладеного між Миколаївською міською радою і Товариством з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» договору оренди землі №  11693 від 25.10.2021, суд зазначає таке.
		Приписи ст. 215 ЦК України визначають загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв`язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Судом встановлено, що рішення міської ради № 8/223  від 19.08.2021 було прийнято без необхідного обсягу цивільної дієздатності. У силу принципу nemo plus iures transferre potest quam ipse habet («ніхто не може передати більше прав, ніж має сам») Миколаївська міська рада не могла реалізувати правомочності власника відносно ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 (в частині, що накладається на землі державного лісового фонду), у тому числі передавати відповідну ділянку в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Коса-Н».
		З огляду на викладені обставини договір оренди земельної ділянки № 11693 від 25.10.2021, укладений між Миколаївською міською радою і Товариством з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» підлягає визнанню недійсним відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України, а, отже, відповідна позовна вимога також підлягає задоволенню.
		 
		Щодо позовної вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію за Миколаївською міською радою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 площею 1,4695 га (запис №44927935 від 05.11.2021), суд зазначає таке.
		Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
		Зважаючи на те, що для державної реєстрації права оренди ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 ТОВ «Коса-Н» подало договір оренди земельної ділянки від 25.10.2021 № 11693, який підлягає визнанню недійсним судом, відповідне право користування буде припинено відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Як встановлено судом під час розгляду даної справи, незаконне вилучення Миколаївською міською радою на підставі рішення № 8/223  від 19.08.2021 частини спірної земельної ділянки площею 0,1 га з лісового фонду спричинило протиправну зміну її правового статусу, а саме державна власність змінена на комунальну, а розпорядник - з держави на територіальну громаду міста. Таким чином, із власності держави, в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), поза волею власника вибула земельна ділянка державного лісового фонду.
		Оскільки державна реєстрація за Миколаївською міською радою права власності на земельну ділянку площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 (запис у Державному реєстрі прав від 05.11.2021 № 44927935) є незаконною, порушує інтереси держави, то з огляду на зазначене вище, така державна реєстрація підлягає скасуванню.
		При цьому, судом враховано, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
		Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
		Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність.
		Судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі №> 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.
		Миколаївська міська рада не є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.
		Так, ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 сформовано, у т.ч. за рахунок земель державного лісового фонду, що мають очевидні ознаки заліснення. Наявність на частині ділянки багаторічних хвойних і листяних дерев викликає обґрунтований сумнів у можливості її використання як землі транспорту. Зазначене не потребує спеціальних знань, одночасно з тим логічно викликає обов`язок органу місцевого самоврядування перевірити питання дійсного цільового призначення ділянки та наявності в інших суб`єктів прав відносно неї.
		Окрім того, за даними Публічної кадастрової карти, що є загальнодоступною, спірна ділянка накладається на землі лісового заказника «Балабанівське». Останнє заліснене, має особливий статус, використовується за цільовим призначенням, що, вочевидь, відомо відповідачам.
		Також наявний у відповідачів план земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171  містить умовні знаки дерев відповідно до Умовних знаків для топографічних планів масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500, затверджених наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 03.08.2001 № 295. Це є додатковим свідченням знаходження дерев на спірній ділянці та обізнаність відповідачів з цим фактом.
		Вказані обставини мають очевидний характер та підлягали обов`язковій перевірці міською радою під час вивчення проекту землеустрою з відведення в оренду ТОВ «Коса-Н» земельної ділянки площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 перед прийняттям оскаржуваного рішення.
		Отже, міська рада могла співвіднести законодавчі заборони з конкретною земельною ділянкою на місцевості. Проявивши розумну обачність, вона могла і повинна була знати про те, що діями з оформлення права комунальної власності на спірну ділянку порушує вимоги законодавства у сфері розпорядження землями лісового фонду (вказане mutatis mutandis узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц і від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц).
		Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц наголошено на тому, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб.
		Суд також зазначає, що у даній справі «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора з вимогою про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію за Миколаївською міською радою права власності на спірну земельну ділянку є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - щодо законності розпорядження землями державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель, що незаконно вибули з такої власності.
		В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»). ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року).
		Отже, установлені судом під час розгляду справи обставини й факти з огляду на зміст «суспільного», «публічного» інтересу у вимогах позивача не дають підстав для висновку про порушення принципу «пропорційності».
		Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки до державної власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю.
		Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
		За такого, суд зауважує, що чинне законодавство надає відповідачу додаткові ефективні засоби юридичного захисту після ухвалення рішення за цим позовом, зокрема Миколаївська міська рада не позбавлена можливості відновити своє право шляхом оформлення права комунальної власності на ту частину спірної ділянки, яка не належить державі, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» - на отримання відповідного права оренди такої ділянки.
		 
		Щодо позовної вимоги про скасування вчиненої 29.01.2021 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 площею 1,4695 га, розташованої в межах території Миколаївської міської ради Миколаївської області, суд зазначає таке.
		Згідно зі статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості щодо цільового призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).
		Відповідно до статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
		Частиною 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Аналогічна підстава скасування державної реєстрації земельної ділянки передбачена частиною 13 статті 79' 1 ЗК України.
		Земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 частково, площею 0,1 га, накладається на землі державного лісового фонду, а, отже, не може в цій частині відноситись до земель транспорту та існувати у встановлених межах.
		Оскільки допустимі види використання земельної ділянки і її правовий режим тісно пов`язані із цільовим призначенням, навіть формального зазначення у документації із землеустрою, Державному земельному кадастрі і Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 має цільове призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, достатньо для подальшого знищення природних якостей лісових культур та інших об`єктів лісової екосистеми, розташованих на вказаних землях.
		Водночас, особливий режим земель лісогосподарського призначення характеризується тим, що усі заходи з їх охорони спрямовані на попередження та недопущення вилучення цих земель для інших потреб. Отже залишення вказаній земельній ділянці існуючого цільового призначення, фактично може призвести до знищення лісу.
		Більше того, згідно з положеннями статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про права на земельну ділянку підлягають реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Також усі відомості про земельну ділянку, у тому числі її цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), вносяться до Державного земельного кадастру (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
		Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає державну реєстрацію як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав та їх обтяжень, а тому реєстрація цільового призначення земельних ділянок засвідчує визнання державою того режиму їх оборотоздатності і використання, який є властивим для відповідного цільового призначення.
		У ст. 373 Цивільного кодексу України, якою встановлено права власника земельної ділянки, та у ст. 415 Цивільного кодексу України, якою визначені права землекористувача, вказано на можливість використання земельної ділянки виключно за цільовим призначенням.
		Тобто реєстрація у державних реєстрах спірних земельних ділянок як таких, що належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, засвідчує перед державою їх відповідний режим, наділяє власника та землекористувача правом здійснювати на них відповідні сільськогосподарські роботи та унеможливлює їх використання як земель лісогосподарського призначення, оскільки будь-які вимоги та обмеження, спрямовані на захист цих територій, спростовуватимуться зареєстрованим цільовим призначенням ділянок як призначених для сільськогосподарських потреб.
		Крім цього, виходячи із приписів ст. 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» у межах земельної ділянки із кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 не можуть існувати різні об`єкти речових прав, тобто різні земельні ділянки за категорією, цільовим використанням та межами та площею.
		Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц роз`яснила, що права володіючого власника на повноцінне розпорядження та/чи користування належним йому майном, порушені протиправним вчиненням третіми особами перешкод у їх реалізації, підлягають захисту шляхом подання негаторного позову.
		Разом із тим, відповідні перешкоди можуть полягати не лише у неправомірній державній реєстрації прав власності на земельні ділянки за приватними особами, їх самовільному зайнятті, використанні тощо, а й у встановленні земельним ділянкам цільового і функціонального призначення, яке не відповідає їх справжнім природним якостям та характеристикам, унеможливлює виконання ними функцій, притаманних з огляду на такі характеристики, та позбавляє державу благ, які б вона могла отримати у разі їх належного використання.
		З огляду на викладене суд дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об`єкт (об`єкти) земельних відносин з іншими межами, цільовим призначенням та кадастровими номерами
		Відповідно до вимог ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
		Статтями 16, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.
		Отже, з метою реального поновлення прав держави, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 підлягає скасуванню.
		 
		При цьому, судом відхиляються заперечення відповідача-1 щодо неналежно обраного позивачем способу захисту порушеного права.
		Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі №  923/876/16 та інших.
		Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.
		Оскільки спірна земельна ділянка лише частково входить до земель державного лісового фонду, то вказане позбавляє можливості вимагати її витребування (чи повернення) у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, так як окремо ділянка лісогосподарського призначення не сформована.
		При цьому, формування обласною державною адміністрацією земель лісового фонду в частині їх накладення на вже сформовані спірні землі транспорту, державна реєстрація яких не скасована, є неможливим, з огляду на існування цієї ділянки у встановлених межах та набуття на неї права комунальної власності.
		З огляду на вищевикладене, позовні вимоги прокурора в частині скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		 
		Суд зазначає, що за приписами частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29). 
		З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
		 
		Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
		 
		Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.
		За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Отже, судовий збір за подання позову підлягає покладенню на відповідачів. При цьому, з огляду на те, що Миколаївська міська рада не є головним розпорядником коштів та не має рахунків в органах Державної казначейської служби України, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір із Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради.
		 
		Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		2. Визнати незаконним і скасувати рішення Миколаївської міської ради № 8/223 від 19.08.2021 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «КОСА-Н» земельної ділянки в оренду для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операції».
		3. Визнати недійсним укладений 25.10.2021 між Миколаївською міською радою (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 26565573) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» (54001, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, буд. 21, кв. 1; ідентифікаційний код 41314256) Договір оренди землі № 11693 щодо оренди земельної ділянки площею 1,4695 га з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 по вул.  Айвазовського у Корабельному районі міста Миколаєва, державну реєстрацію права оренди на підставі якого вчинено 05.11.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис № 44928273).
		4. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію за Миколаївською міською радою (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 26565573) права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 площею 1,4695 га (запис №44927935 від 05.11.2021).
		5. Скасувати вчинену 29.01.2021 у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:004:0171 площею 1,4695 га, розташовану в межах території Миколаївської міської ради Миколаївської області.
		6. Стягнути з Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд.  20; ідентифікаційний код 26565573) через Виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 04056612) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28; ідентифікаційний код 02910048; р/рА748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) 5  368,00 грн судового збору.
		7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» (54001, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, буд. 21, кв. 1; ідентифікаційний код 41314256) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28; ідентифікаційний код 02910048; р/рА748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) 5  368,00 грн судового збору.
		8. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
		Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Сторони та інші учасники справи:
		Орган, якому законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб: Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (54001, м. Миколаїв, вул.  Нікольська, буд. 73);
		Позивач: Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація) (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 22; ідентифікаційний код 00022579);
		Відповідач-1: Миколаївська міська рада (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд.  20; ідентифікаційний код 26565573);
		Відповідача-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коса-Н» (54001, м.  Миколаїв, вул. Фалєєвська, буд. 21, кв. 1; ідентифікаційний код 41314256);
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (01601, м.  Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9А; ідентифікаційний код 44768034).
		 
		Повне рішення складено і підписано судом 19.02.2024.
		 
		Суддя                                                                                           О.Г. Смородінова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...