Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 917/1286/22 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 19.02.2024. Зареєстровано: 20.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2024.
Дата набрання законної сили: 06.02.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 лютого 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  917/1286/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
		секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури
		на рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі
		за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Фонду державного майна України 
		до: 1) Приватного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», 
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська міська спілка споживчих товариств», 
		3) Споживчого товариства «Актив», 
		4) Споживчого товариства «Полтавакоопцентр» 
		про визнання недійсним реєстраційного посвідчення, визнання права власності, витребування майна.
		 
		У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Штін Д. С., прокурор - Нечволод   П.   В., представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська міська спілка споживчих товариств» - Гордієнко Ю. Ю.
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
		1.1. У жовтні 2022 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Фонду державного майна України до: 1) Приватного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», 2) Полтавської обласної спілки споживчих товариств, 3) Споживчого товариства «Актив», 4) Споживчого товариства «Полтавакоопцентр» про: 
		1) визнання недійсним реєстраційного посвідчення Колективного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 13.03.1998 про право колективної власності Полтавської обласної спілки споживчих товариств (код ЄДРПОУ 01763042, вул. Дмитра Коряка, 3, м. Полтава, 36003) на домоволодіння № 9/17 на вул. Леніна у м. Полтаві, що складається із будинку з прибудовою;
		2) визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133) права власності на нерухоме майно - громадський будинок, учбовий корпус А3, площею 2190,5 кв. м за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1559449353101), громадський будинок, учбовий корпус А-2-3 площею 2161,5 кв. м за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300419153101), нежитлові приміщення площею 2235,5 кв. м за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300482353101);
		3) витребування із чужого незаконного володіння Споживчого товариства «Полтавакоопцентр» (код ЄДРПОУ 39004217) на користь Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) громадського будинку, учбовий корпус А3, площею 2190,5 кв. м за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1559449353101);
		4) витребування із чужого незаконного володіння Полтавської спілки споживчих товариств (код ЄДРПОУ 01763042) на користь Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) громадського будинку, учбовий корпус А-2-3 площею 2161,5 кв. м за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300419153101);
		5) витребування із чужого незаконного володіння Споживчого товариства «Актив» (код ЄДРПОУ 38686588) на користь Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) нежитлових приміщень площею 2235,5 кв. м за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300482353101).
		1.2. На обґрунтування позовних вимог Прокурор посилався на такі обставини:
		- спірне нерухоме майно є об`єктом культурної спадщини «Торгівельний будинок», який побудовано у дорадянські часи на межі 19- 20 століть, а відповідно до Декрету Всеросійського центрального виконавчого комітету (далі - ВЦВК) від 20.08.1918 «Про скасування права приватної власності на нерухомість у містах» (далі - Декрет від 20.08.1918) всі будівлі, вилучені із приватної власності, передано в розпорядження місцевих рад як об`єкти права державної власності;
		- передача у користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Полтавська міська спілка споживчих товариств» спірного нерухомого майна після його відновлення та реконструкції у 1959- 1968 роках не змінило його форму власності як державну, оскільки державне майно, незалежно від того, на балансі якої організації воно знаходиться, не втрачає статусу державної власності;
		- відповідно до указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Закону України від 10.09.1991 «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, що розташовані на території України, є державною власністю України, а укладені після 29.11.1990 майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними;
		- на підставі Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України», визнано, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, що розташовані на території України, є державною власністю України, а підприємства, установи та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України перейшли у відання Фонду державного майна України та органів державного управління України;
		- Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP» встановлено, що тимчасово до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю, а відтак, не може бути колективною чи приватною власністю, зокрема Полтавської обласної спілки споживчих товариств;
		- реорганізація Полтавської обласної спілки споживчих товариств, тобто її вихід із складу всесоюзної громадської організації Українська республіканська спілка споживчих товариств відбулася 15.05.1993, тобто після прийняття указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», відтак, на спірне нерухоме майно, яке перебувало у користуванні відповідача - Полтавської обласної спілки споживчих товариств розповсюджується встановлений законодавством мораторій;
		- реєстрація права колективної власності на домоволодіння № 9/17 на вул. Леніна, 9/17 у м. Полтаві, що складається із будинку з прибудовою (спірне нерухоме майно), здійснена Колективним підприємством Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» на підставі рішень виконавчого комітету Полтавської міської ради від 02.12.1959 № 967, від 25.10.1968 № 602 та від 24.09.1997 № 293, які законодавчо не передбачені як підстава реєстрації права власності, а зміст вказаних рішень, на думку Прокурора, свідчить про те, що Полтавська обласна спілка споживчих товариств отримала спірне нерухоме майно виключно у користування;
		- з огляду на незаконність виданого Колективним підприємством Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» реєстраційного посвідчення від 13.03.1998 про право колективної власності Полтавської обласної спілки споживчих товариств на спірне нерухоме майно, подальша видача державним реєстратором реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Борисенко Є. М. свідоцтва про право власності, індексний номер № 11230133 від 21.10.2013, а також державна реєстрація права приватної власності на вищевказане нерухоме майно суперечить вимогам чинного законодавства;
		- договір купівлі-продажу від 01.06.2022 та договір купівлі-продажу від 06.06.2022, згідно з якими Полтавська обласна спілка споживчих товариств продала, відповідно, Споживчому товариству «Актив» нерухоме майно за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 2300419153101, площею 2235,5 кв. м, та Споживчому товариству «Полтавакоопцентр» нерухоме майно за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м.   Полтава, площею 2190,5 кв. м, реєстраційний номер нерухомого майна 1559391553101, не були у встановленому порядку погоджені з органом охорони культурної спадщини, тому вони суперечать вимогам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		З урахуванням викладеного Прокурор вважає, що спірне нерухоме майно є державною власністю та вибуло із володіння держави без належних правових підстав, тому просив визнати недійсним реєстраційне посвідчення Колективного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 13.03.1998 про право колективної власності Полтавської обласної спілки споживчих товариств на домоволодіння № 9/17 на вул. Леніна у м. Полтаві, що складається із будинку з прибудовою; визнати за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно громадський будинок, учбовий корпус А3 площею 2190,5 кв. м за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1559449353101), громадський будинок, учбовий корпус А-2-3 площею 2161,5 кв. м за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300419153101), нежитлові приміщення площею 2235,5 кв. м за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м.  Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300482353101) та витребувати зазначене нерухоме майно із чужого незаконного володіння.
		1.3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтавська міська спілка споживчих товариств» (далі - ТОВ «Полтавська міська спілка споживчих товариств») у відзиві на позов повідомило, що Полтавська обласна спілка споживчих товариств реорганізована шляхом перетворення в ТОВ «Полтавська міська спілка споживчих товариств» та долучило до матеріалів справи відповідний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) від 09.03.2023.
		При цьому проти заявлених позовних вимог ТОВ «Полтавська міська спілка споживчих товариств» заперечило з таких підстав:
		- Прокурором в основу позову покладено хибний висновок про те, що система споживчої кооперації вцілому, та Полтавська обласна спілка споживчих товариств зокрема, до проголошення незалежності України мали статус загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі - СРСР);
		- з огляду на норми Конституції СРСР від 07.10.1977 під поняттям «підприємства, установи та організації союзного підпорядкування» слід розуміти ті підприємства, установи та організації, які мали статус загальнодержавних (загальносоюзних), керувалися рішеннями найвищих органів державної влади і управління СРСР, управління якими організовувала Рада Міністрів СРСР, діяльність яких координували і контролювали органи влади союзної республіки (УРСР) та майно яких належало державі СРСР на праві державної власності, в той час як Облспоживспілка ніколи не була організацією союзного підпорядкування і її майно ніколи не було державною власністю;
		- у Рішенні Конституційного Суду України від 11.11.2004 у справі № 1-30/2004 (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації) встановлено, що Конституція (Основний Закон) Української РСР за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб`єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об`єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій (статті 10, 11, частина 1 статті 12, статті 14, 15 Конституції Української РСР), при цьому кооперативні організації були суб`єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної;
		- акти про приймання будинку державною будівельною комісією та рішення виконкому Полтавської міської ради про їх затвердження, прийняті в 1959 та 1968 роках, фіксували саме створення відповідно до архітектурно-будівельних норм спірного майна як нової нерухомої речі (будівлі за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава), а не передачу державного майна в користування Полтавській обласній спілці споживчих товариств;
		- згідно з нормами чинного у відповідний період законодавства Української РСР затверджений виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію є правовстановлюючим документом, який підтверджує належність нерухомого майна кооперативній організації та виключає наявність правовідносин щодо передачі вказаного майна у користування;
		- нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м.  Полтава, (адреса до будівництва торгово-кооперативного технікуму вул. Леніна, 16 та вул. Котляревського, 17, м. Полтава), збудовано у 1957- 1959 роках на місці зруйнованого під час Другої світової війни «Торгового будинку Токарєвої» за рахунок власних коштів Полтавської облспоживспілки, та одночасно у 1957- 1959 році поруч, на місці пустиря, добудовано нову, раніше не існуючу частину будівлі торгово-кооперативного технікуму Полтавської обласної спілки споживчих товариств;
		- у подальшому Полтавській обласній спілці споживчих товариств було надано дозвіл здійснити добудову учбового корпусу кооперативного технікуму на вул. Котляревського в м. Полтаві, вказана будівля збудована у 1967- 1968 роках на місці пустиря за рахунок власних коштів Полтавської обласної спілки споживчих товариств, що підтверджуються фінансово-розпорядчою та проектнокошторисною документацією;
		- відповідно до пункту 9 додатку 1 Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 № 56, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19.01.1996 за № 31/105 (далі - Правила), правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, є, крім іншого, рішення про відведення земельної ділянки і акт прийняття цього об`єкта в експлуатацію, затверджений рішенням органу місцевого самоврядування, тому державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно, здійснена 13.03.1998, відповідала вимогам чинного законодавства;
		- як на момент будівництва спірного нерухомого майна, так і на момент державної реєстрації права власності на нього відповідні акти про прийняття об`єкта в експлуатацію розцінювалися виключно як правові акти, що констатують здійснення будівництва відповідно до архітектурно-будівельних норм, можливість та придатність нерухомого майна до експлуатації та є правовстановлюючими документами на новостворене нерухоме майно;
		- належність спірного нерухомого майна до державного майна у будь-який проміжок часу з моменту його створення Прокурором не доведена;
		- саме по собі існування Декрету від 20.08.1918 не підтверджує набуття державою права власності на спірне нерухоме майно, оскільки на момент прийняття зазначеного Декрету його дія не поширювалась на територію сучасної України, зокрема за місцезнаходженням нерухомого майна;
		- Прокурором не надано відомостей про те, з якого моменту відбувся перехід приватної власності на спірне нерухоме майно до державної власності, так само як і не вказано та не обґрунтовано наявність чинних правових підстав такого переходу;
		- за результатами перевірки законності державної реєстрації права власності належного Полтавській обласній спілці споживчих товариств майна, Прокуратурою Полтавської області на виконання доручення Генеральної прокуратури України у 2010 році, із залученням спеціалістів контрольно-ревізійного управління в Полтавській області не було виявлено порушень законодавства, прав та інтересів держави у сфері державної реєстрації права власності на належне Облспоживспілці нерухоме майно за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава;
		- звернення Прокурора з позовом із спливом позовної давності, який, на думку відповідача, має обчислюватися з часу проведення зазначеної вище перевірки в 2010 році.
		1.4. Споживче товариство «Полтавакоопцентр» просило суд відмовити в задоволенні позову з огляду на таке:
		- позивачем заявлені віндикаційні та негаторні вимоги, які є взаємовиключними і не можуть бути заявлені в одному позові;
		- саме на позивача покладено процесуальний тягар доведення належності спірного майна до державної власності, в той час як Прокурором відповідних доказів не надано, зокрема щодо доказів понесення державою будь-яких витрат на утримання вказаного майна за весь період його існування, тому Прокурором не доведено порушення прав держави на спірне майно;
		- ТОВ «Полтавська міська спілка споживчих товариств» як спілка споживчих товариств ніколи не було організацією союзного підвпорядкування і його майно ніколи не було державною власністю;
		- відповідно до статті 3 Закону України «Про споживчу кооперацію» споживча кооперація незалежна у своїй діяльності від органів державної влади, політичних партій та громадських організацій; забороняється будь-яке втручання, що може обмежувати права споживчої кооперації або перешкоджати їх здійсненню, якщо це не передбачено законом;
		- спірне майно було набуто Споживчим товариством «Полтавакоопцентр» добросовісно, за договором купівлі-продажу у Полтавської обласної спілки споживчих товариств, яка законно володіла ним на праві приватної власності з 1998 року;
		- сплив позовної давності щодо заявлених вимог є підставою для відмови у позові.
		Одночасно у відзиві на позов Споживче товариство «Полтавакоопцентр» зазначило, що Декрет від 20.08.1918, на який посилається Прокурор на обґрунтування заявлених вимог, був прийнятий більшовицькою владою (ВЦВК РРСФР) і діяв виключно на території РРСФР, а не на території Української Народної Республіки (УНР), яка була незалежна з 22.01.1918 та мала власне державно-політичне будівництво, міжнародне визнання, що підтверджується, зокрема, доданою до відзиву історичною довідкою, складеною 09.03.2023 завідувачем кафедри гуманітарних наук, культури і мистецтва Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського, доктором історичних наук, професором В. Маслаком.
		1.5. Приватне підприємство «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», у відзиві на позов від 24.03.2023 проти задоволення позову заперечувало, вважаючи його безпідставним, посилаючись на те, що Прокурором не доведено наявність правових підстав для набуття державою речового права власності на спірне майно, а також того, що оскаржуване реєстраційне посвідчення не є правовстановлюючим документом та було видане правомірно. Крім цього, звернуло увагу на те, що держава визнала речове право власності за відповідачами в 2013 році шляхом проведення його державної реєстрації і видачі свідоцтва як правовстановчого документа.
		1.6. ТОВ «Полтавська міська спілка споживчих товариств» звернулося до суду із заявою від 28.03.2023, в якій просило суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
		2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.06.2023 (суддя Пушко   І.   І.) у справі № 917/1286/22, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 (Шевель О. В. - головуючий, судді: Білоусова Я. О., Крестьянінов О. О.) у позові відмовлено повністю.
		2.2. Судові рішення обґрунтовані тим, що: звертаючись до суду з віндикаційним позовом, позивач повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття вказаного майна з його володіння, наявність вказаного майна у незаконному володінні відповідача; чинне законодавство, зокрема, положення статей 387, 388 ЦК України, передбачають можливість витребовування майна з чужого незаконного володіння саме на користь особи, яка є законним власником такого майна, отже, саме на Прокурора покладено процесуальний обов`язок доведення виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно, вимоги про витребовування якого заявлені до відповідачів у цій справі; разом з тим Декрет від 20.08.1918, який Прокурор вважає правовою підставою для набуття права державної власності на спірне нерухоме майно, прийнято ВЦВК РРСФР, тобто органом влади держави, юрисдикція якої в 1918 році не розповсюджувалася на територію сучасної України та м. Полтави, оскільки на цій території з 22.01.1918 була проголошена Українська Народна Республіка (УНР) як незалежна держава; станом на момент будівництва (відбудови) спірного нерухомого майна в період 1957- 1968 років діюче на той час законодавство УРСР передбачало, що недержавні кооперативні організації, до числа яких відносилася Полтавська обласна спілка споживчих товариств (облспоживспілка), можуть бути окремими суб`єктами права власності на майно, а кооперативно-колгоспна власність існувала як окрема форма колективної власності, відокремлено від державної власності. Також суди зазначили, що до загальновідомих обставин відноситься те, що під час виникнення та існування УРСР як радянської держави фактично відбулося одержавлення засобів виробництва та нерухомого майна шляхом їх експропріації (реквізиції) у приватних власників, як зазначено у примітці 1 до статті 59 ЦК УРСР (1922 року), колишні власники, майно яких було експропрійоване на підставі революційного права або взагалі перейшло у володіння трудящих до 24.08.1922, не мають права вимагати повернення цього майна, тому, на думку господарського суду, передача виконавчим комітетом Полтавської міської ради депутатів трудящих Полтавській обласній спілці споживчих товариств зруйнованого будинку на вул. Леніна, 16 (колишнього «Торгового будинку Токарєвої») рішенням від 06.12.1957 № 1086 свідчить про те, що вказане майно на дату такої передачі мало статус державного майна, разом з тим суд критично оцінив доводи Прокурора про те, що зазначеним рішенням виконавчий комітет Полтавської міської ради депутатів трудящих передав нерухоме майно Полтавській обласній спілці споживчих товариств для відбудови та побудови під учбовий корпус торгово-кооперативного технікуму лише у користування, а не у власність; відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.11.2004 у справі № 1-30/2004 (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації), власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у відповідності з цілями, які випливають зі статутної діяльності організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна, у вказаному Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно, при цьому відповідно до законодавства СРСР передача основних засобів, будівель та споруд від однієї державної організації (юридичної особи) до іншої (тобто, у випадку, коли відповідне майно продовжувало залишатися у державній власності) здійснювалася безкоштовно, проте, як було встановлено під час розгляду цієї справи, рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 06.12.1957 № 1086 Полтавській обласній спілці споживчих товариств передано коробку зруйнованого будинку на вул. Леніна, 16 за плату, оскільки у вказаному рішенні зобов`язано облспоживспілку сплатити на рахунок міськкомунгоспу відповідну суму вартості згорілої коробки будівлі - 84 641 крб, отже, на думку господарського суду, матеріалами справи підтверджується передача у власність Полтавській обласній спілці споживчих товариств зруйнованого будинку на вул. Леніна, 16 відповідним органом державної влади в порядку, визначеному законодавством, чинним на момент передачі вказаного майна; окрім того, залишкова вартість переданого у 1957 році Полтавській обласній спілці споживчих товариств зруйнованого будинку на вул. Леніна, 16 становила 84 641 крб, у той час як згідно з актом Державної приймальної комісії від 01.12.1959 по прийому в експлуатацію будівлі кооперативного технікуму кошторисна вартість будівництва (відновлення та реконструкції ) склала 3335,01 тис. крб, тобто вартість збудованого об`єкта збільшилася більше, ніж на 97 %, зазначене, на думку судів попередніх інстанцій, фактично свідчить про створення в результаті будівництва за рахунок коштів Полтавської обласної спілки споживчих товариств нового об`єкта нерухомості із використанням залишків коробки зруйнованого будинку на вул. Леніна, 16, переданої у її власність рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 06.12.1957 № 1086, в той же час Прокурором не надано доказів, якими б підтверджувалося, що спірне нерухоме майно було створено за рахунок коштів держави. Стосовно доводів Прокурора про набуття державою права власності на спірне нерухоме майно на підставі Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Закону України від 10.09.1991 «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, тоді на території України», суд зазначив, що Прокурором не наведено будь-яких доводів на обґрунтування того, що Полтавська обласна спілка споживчих товариств станом на момент прийняття відповідних нормативних актів мала статус установи чи організації союзного підпорядкування, натомість як Полтавська обласна спілка споживчих товариств, так і Українська республіканська спілка споживчих товариств, яка згадується в позовній заяві, за визначенням не можуть розглядатися як загальносоюзні громадські організації, що витікає з їх назви, в якій відображено статус (обласний, республіканський), а не загальносоюзний, окрім того, частиною 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію» було гарантовано, що власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Із посиланням на вищевикладені обставини господарський суд дійшов висновку, що Прокурором не доведено факт набуття державою Україна права власності на спірне нерухоме майно, та відповідно факт порушення прав позивача - Фонду державного майна України як органу, уповноваженого управляти відповідним майном, тому позовні вимоги про визнання права власності на це майно та про його витребування у відповідачів на користь Фонду державного майна України господарський суд визнав необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню. Щодо посилань Прокурора на те, що договори купівлі-продажу від 01.06.2022 та від 06.06.2022, за якими Полтавська обласна спілка споживчих товариств продала частину спірного нерухомого майна, відповідно, Споживчому товариству «Актив» та Споживчому товариству «Полтавакоопцентр», не були у встановленому порядку погоджені з органом охорони культурної спадщини, а тому суперечать вимогам ЦК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини», господарські суди зазначили, що у частині 1 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», на яку посилається Прокурор, не передбачено недійсність (нікчемність) угод, укладених всупереч зазначеній нормі, а Прокурором в позовній заяві не висуваються вимоги про визнання недійсними договорів, укладених між співвідповідачами у справі стосовно відчуження частини спірного нерухомого майна, окрім того, відповідність чи невідповідність вимогам закону правочинів, на підставі яких третім та четвертим співвідповідачами була придбана частина спірного нерухомого майна, в будь-якому випадку не може слугувати підставою для безоплатного набуття державою права власності на майно, яке є об`єктом культурної спадщини, шляхом визнання права власності на нього. Стосовно заявлених позовних вимог про визнання недійсним реєстраційного посвідчення від 13.03.1998, виданого Колективним підприємством Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», господарський суд зазначив, що реєстраційне посвідчення містить посилання на відповідні акти про приймання будинку (споруди) Державною приймальною будівельною від 01.12.1959 та від 11.10.1968, які були затверджені рішеннями виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих, відповідно від 02.12.1959 № 967 та від 25.10.1968 № 602, а також на рішення Полтавської міської ради від 24.09.1997 №   293 про закріплення земельної ділянки під учбовим корпусом Полтавського кооперативного технікуму площею 0,49 га без зміни цільового призначення, які визнавалися правовстановлюючими документами на новостворене нерухоме майно згідно із законодавством УРСР, чинним на час завершення будівництва, отже, на думку господарського суду, Прокурором не доведено факт порушення Приватним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» вимог чинного законодавства під час видачі оспорюваного реєстраційного посвідчення, окрім того, свідоцтво про право власності (реєстраційне посвідчення) є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто само по собі не породжує виникнення відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності, тому вимоги про визнання недійсним такого свідоцтва (реєстраційного посвідчення) в будь-якому випадку не можуть призвести до захисту порушеного права, а тому підлягають відхиленню судом (на обґрунтування вказаних висновків місцевий господарський суд послався на практику Верховного Суду, викладену, зокрема, в постановах від 27.06.2018 №  925/797/17, від 05.02.2020 № 904/750/19, від 27.05.2020 ?№ ?442/2771/17, від 09.03.2021 №  756/4120/16-ц), також господарський суд вказав, що у даному випадку Прокурором не доведено порушення у спірних правовідносинах прав та охоронюваних законом інтересів держави та органу, визначеного Прокурором позивачем. Суд першої інстанції також вказав, що заявлені Прокурором позовні вимоги суперечать одночасно всім трьом критеріям, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, втручання у право відповідачів на мирне володіння майном, яке було набуте ними та зареєстроване у передбаченому законодавством порядку, чинному на момент набуття та державної реєстрації. Щодо заяв відповідачів про застосування позовної давності, поданих у ході розгляду справи, то суд зазначив про відсутність підстав для застосування позовної давності з огляду на встановлені судом обставини щодо їх необґрунтованості.
		3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
		3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.06.2023 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі № 917/1286/22, Прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. 
		3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 
		3.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що справа № 917/1286/22 становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для держави, інтереси якої представляє Прокурор. При цьому скаржник наголошує на відсутні висновку Верховного Суду щодо можливості набуття права приватної власності на нерухоме майно, яке було націоналізоване та знаходилося у користуванні інших осіб.
		3.4. Приватне підприємство «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову - залишити без змін.
		3.5. ТОВ «Полтавська міська спілка споживчих товариств» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову - без змін.
		3.6. Споживче товариство «Полтавакоопцентр» надало клопотання, в якому просило касаційний розгляд справи № 917/1286/22 провести без представника товариства.
		3.7. Споживче товариство «Актив» надало на адресу Верховного Суду заяву про розгляд касаційної скарги без участі представника товариства.
		4. Фактичні обставини справи, встановлені судами
		4.1. Як убачається з матеріалів справи та установили суди попередніх інстанцій, відповідно до пункту 1 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 06.12.1957 № 1086 Полтавській обласній спілці споживчих товариств передано коробку зруйнованого будинку на вул. Леніна, 16 для відбудови та побудови під учбовий корпус торгово-кооперативного технікуму.
		Згідно з підпунктом «г» пункту 2 вказаного вище рішення було передано на баланс Полтавської обласної спілки споживчих товариств вартість згорілої коробки 84 641 крб, а облспоживспілку зобов`язано відповідну суму вартості коробки сплатити на рахунок міськкомунгоспу.
		Постановою правління Полтавської обласної спілки споживчих товариств від 22.12.1957 № 451 було збільшено кошторис фінансування кооперативного технікуму на 85 000 крб для придбання основних засобів (коробки будівлі технікуму).
		У 1958- 1959 роках за рахунок коштів Полтавської обласної спілки споживчих товариств здійснено відбудову та одночасно добудовано нову, раніше не існуючу частину будівлі торгово-кооперативного технікуму Полтавської обласної спілки споживчих товариств, що підтверджується копіями рішення про затвердження проектного завдання на відбудову і реконструкцію учбового корпусу торгово-кооперативного технікуму та зведеного кошторисно-фінансового розрахунку до нього, фінансово-розпорядчою та проектно-кошторисною документацією, зокрема: довідкою від 11.03.1958, виданою Полтавською обласною спілкою споживчих товариств про затвердження плану будівельно-монтажних робіт на 1958 рік у сумі 700 тис. крб, постановою правління Полтавської обласної спілки споживчих товариств від 09.01.1959 № 4 про затвердження проектно-кошторисної документації та титульних списків на будівництво об`єктів по системі Полтавської обласної спілки споживчих товариств, у тому числі на будівництво кооптехнікуму в сумі 1418,6 тис. крб, планом капіталовкладень на 1959 рік з будівництва об`єктів власних підприємств Полтавської обласної спілки споживчих товариств.
		Розпорядженням від 14.08.1959 № 623-р затверджено зведений кошторис на будівництво кооперативного технікуму в Полтаві на вул. Леніна, 16 в сумі 3335,01 тис. крб.
		Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 02.12.1959 № 967 затверджено акт Державної приймальної комісії від 01.12.1959 по прийому в експлуатацію будівлі кооперативного технікуму Облспоживспілки на вул. Леніна № 9/17 корисною площею 4620 кв. м, кошторисною вартістю 3335,01 тис. крб за проектом відновлення і реконструкції каркасу (коробки) будівлі.
		Із вказаного вище акта вбачається, що замовником будівництва виступала Полтавська обласна спілка споживчих товариств, при цьому будівництво здійснювалося будівельним трестом облспоживспілки, тобто власною будівельною організацією замовника.
		У подальшому рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 12.04.1967 № 199 Полтавській обласній спілці споживчих товариств надано дозвіл здійснити добудову учбового корпусу кооперативного технікуму на вул. Котляревського в м. Полтаві. 
		Вказана будівля збудована у 1967- 1968 роках за проектним завданням та за рахунок власних коштів Полтавської обласної спілки споживчих товариств із застосуванням власних виробничих потужностей, що підтверджуються фінансово-розпорядчою та проектно-кошторисною документацією, зокрема: копією річного підрядного договору на капітальне будівництво від 25.01.1968 №  22, предметом якого є добудова торгово-кооперативного технікуму підрядною організацією - будівельне управління Полтавської обласної спілки споживчих товариств. Замовником будівництва у вказаному договорі визначена Полтавська обласна спілка споживчих товариств в особі директора кооперативного технікуму, що діє на підставі довіреності, виданої облспоживспілкою.
		Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 25.10.1968 № 602 затверджено акт Державної приймальної комісії від 11.10.1968 по прийому в експлуатацію добудови торгово-кооперативного технікуму на вул. Котляревського, 17, корисною площею 2123 кв. м, кошторисною вартістю 285 тис. крб.
		Згідно з рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради «Про закріплення земельних ділянок» від 24.09.1997 № 293 за спільним підприємством Полтавський кооперативний технікум закріплено, зокрема, земельну ділянку учбового корпусу на вул. Леніна № 9/17 площею 0,49 га.
		Реєстрація права колективної власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна за Полтавською обласною спілкою споживчих товариств здійснена на підставі реєстраційного посвідчення від 13.03.1998, виданого Колективним підприємством Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор».
		Як зазначено у вищевказаному реєстраційному посвідченні, підставою його видачі слугували рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 02.12.1959 № 967, від 25.10.1968 № 602 та від 24.09.1997 № 293.
		Відповідно до договору оренди землі від 17.03.2009 Полтавською міською радою передано Полтавському кооперативному технікуму в оренду земельну ділянку на вул. Леніна № 9/17 у м. Полтаві площею 4908 кв. м, кадастровий номер 53100137000:15:009:0025, для обслуговування учбово-адміністративного корпусу.
		У подальшому, 21.10.2013 державним реєстратором реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Борисенко Є. М. на підставі реєстраційного посвідчення Колективного підприємства Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 13.03.1998 за Полтавською обласною спілкою споживчих товариств зареєстровано право приватної власності на громадський будинок (учбовий корпус) А-2-3 площею 6616,4 кв. м за адресою: вул. Леніна № 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 186993353101, і цього ж дня видано свідоцтво про право власності № 11230133.
		Рішенням Полтавської міської ради від 22.12.2017 «Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок» Полтавській обласній спілці споживчих товариств надано згоду на поділ орендованої земельної ділянки площею 0,4908 га на вул. Небесної Сотні, 9/17, кадастровий номер 53100137000:15:009:0025, на 2 земельні ділянки площею 0,3957 га (кадастровий номер 53100137000:15:009:0388) та 0,0951 га (кадастровий номер 53100137000:15:009:0389).
		Також вищевказаним рішенням Полтавської міської ради від 22.12.2017 земельній ділянці площею 0,3957 га (кадастровий номер 53100137000:15:009:0388) залишено адресу вул. Небесної Сотні, 9/17. Земельній ділянці площею 0,0951 га (кадастровий номер 53100137000:15:009:0389) та об`єкту, розташованому на ній (учбовий корпус), надано адресу: вул. Небесної Сотні, 9/17а.
		На підставі висновку Приватного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 14.05.2018 № 4508 (свідоцтво про право власності від 21.10.2013 № 11230133), державним реєстратором Полтавської філії державного підприємства «СЕТАМ» Даценко Л. В. 21.10.2013 здійснено поділ об`єкта нерухомого майна на вул. Небесної Сотні, 9/17 у м. Полтаві, реєстраційний номер нерухомого майна 186993353101, на 2 частини та зареєстровано за Полтавською обласною спілкою споживчих товариств право приватної власності на громадський будинок, учбовий корпус А3, площею 2190,5 кв. м, за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 1559449353101, а також на громадський будинок, учбовий корпус А-2-3 площею 4472,1 кв. м за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м.  Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 1559391553101.
		Державним реєстратором виконавчого комітету Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області Даценко Л. В. 24.02.2021, на підставі свідоцтва про право власності 11230133 від 21.10.2013, висновку Приватного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» щодо технічної можливості поділу з об`єкта нерухомого майна від 21.01.2021 № 552, наказу управління з питання містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради від 12.02.2021 №  36 здійснено поділ об`єкта нерухомого майна на вул. Небесної Сотні, 9/17 у м. Полтаві площею 4472,1 кв. м, реєстраційний номер нерухомого майна 1559391553101, на 2 частини і зареєстровано за Полтавською обласною спілкою споживчих товариств право приватної власності на громадський будинок, учбовий корпус А-2-3 площею 2 161,5 кв. м за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 2300419153101, а також на нежитлові приміщення площею 2235,5 кв. м за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 2300482353101.
		Розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 16.07.2021 № 529 доповнено раніше затверджений Перелік об`єктів культурної спадщини, до якого, зокрема, внесено і «Торговельний будинок», створений у ХІХ столітті, який знаходиться за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, у м. Полтава.
		На підставі договору купівлі-продажу від 01.06.2022 Полтавська обласна спілка споживчих товариств продала Споживчому товариству «Актив» нерухоме майно за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 2300419153101, площею 2235,5 кв. м.
		Також 06.06.2022 на підставі договору купівлі-продажу Полтавська обласна спілка споживчих товариств продала Споживчому товариству «Полтавакоопцентр» нерухоме майно за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м.   Полтава, площею 2190,5 кв. м, реєстраційний номер нерухомого майна 1559391553101.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор вважає зазначені дії і рішення щодо спірного нерухомого майна протиправними, посилаючись на те, що їх здійснено щодо об`єкта державної власності з порушення вимог чинного законодавства.
		5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
		5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.
		5.3. При цьому варто звернути увагу на те, що у даній справі Прокурором заявлено декілька позовних вимог, спрямованих на юридичне закріплення за державою права власності на нерухоме майно, яке, за твердженням позивача, належить державі, однак внаслідок дій відповідачів вибуло з її володіння.
		Конституція України гарантує захист права власності. Відповідно до частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує, зокрема, захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та рівність їх перед законом. 
		Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (частина 4 статті 41 Конституції України). Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі. 
		Частина 1 статті 321 ЦК України також передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленими законом (частина 2 статті 321 ЦК України).
		В той же час згідно із частиною 2 статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
		Згідно із частинами 1, 3 статті 13, частиною 1 статті 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Прокурором заявлені вимоги про визнання права власності на спірне нерухоме майно за державою, а також вимоги про витребовування вказаного майна у відповідачів, право власності яких на відповідне майно зареєстроване у встановленому порядку.
		Відповідно до положень статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		У той же час відповідно до усталеної судової практики, за загальним правилом, судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Відповідний правовий висновок, зокрема, міститься в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №  904/8186/17.
		Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник також має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. 
		Правовий аналіз положень зазначеної вище статті ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
		Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).
		З огляду на викладене, звертаючись до суду з віндикаційним позовом, позивач повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття вказаного майна з його володіння, наявність вказаного майна у незаконному володінні відповідача.
		Діюче законодавство, зокрема, положення статей 387, 388 ЦК України передбачають можливість витребовування майна з чужого незаконного володіння саме на користь особи, яка є законним власником такого майна.
		Таким чином, у спорі, що розглядається, саме на Прокурора покладено процесуальний обов`язок доведення виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно, вимоги про витербовування якого заявлені до відповідачів у цій справі.
		Відповідно для визначення наявності або відсутності підстав для витребування майна у відповідачів в порядку статті 387 ЦК України має бути встановлено обставини - чи дійсно спірне майно належить державі, право власності якої на це майно не припинялося, як про це стверджує Прокурор.
		Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, спірне нерухоме майно складається з будівлі, яку було побудовано на межі 19- 20 століть, зруйновано під час Другої світової війни та відбудовано у 1957- 1959 роках; здійсненої в цей же період добудови до вказаної будівлі, а також добудови, здійсненої у 1967- 1968 роках.
		На обґрунтування належності вказаного нерухомого майна державі Прокурор в позовній заяві посилався на те, що відповідно до Декрету від 20.08.1918 всі будівлі, вилучені із приватної власності, передано в розпорядження місцевих рад як об`єкти права державної власності.
		Одночасно Прокурор на обґрунтування позову зазначав, що спірне нерухоме майно після його відновлення та реконструкції у 1959- 1968 роках Полтавською обласною спілкою споживчих товариств як замовником будівництва не змінило форму власності та залишилося державним майном, перебуваючи лише у користуванні Полтавської обласної спілки споживчих товариств.
		Стосовно вказаних вище доводів Прокурора суди попередніх інстанцій взяли до уваги таке.
		Декрет від 20.08.1918, який Прокурор вважає правовою підставою для набуття права державної власності на спірне нерухоме майно, був прийнятий ВЦВК, тобто органом влади держави, юрисдикція якої в 1918 році не розповсюджувалася на територію сучасної України та м. Полтави, оскільки на цій території з 22.01.1918 була проголошена Українська Народна Республіка (УНР) як незалежна держава.
		Прокурором не надано доказів, які б свідчили про прийняття УНР або Українською Радянською Соціалістичною Республікою (УРСР) нормативних актів, відповідно до яких на території України набував юридичної сили вказаний вище Декрет від 20.08.1918 як нормативний акт іншої держави - РРСФР.
		Відповідно до положень статті 52 ЦК УРСР (1922 року), який набрав чинності з 01.02.1923, розрізнялася власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.
		Стаття 57 ЦК УРСР (1922 року) передбачала, що законно існуючі кооперативні організації можуть володіти всяким майном нарівні з приватними особами.
		Відповідно до статті 5 Конституції УРСР (1937 року) соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об`єднань).
		У положеннях статті 86 ЦК УРСР (1963 року), який набрав чинності з 01.01.1964, було встановлено, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна, усі форми власності є рівноправними.
		Відповідно до статті 94 ЦК УРСР (1963 року) колгоспи, інші кооперативні організації, їх об`єднання володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів.
		Право розпорядження майном, що є власністю колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань належить виключно самим власникам.
		Вищестоящі кооперативні організації не вправі розпоряджатися майном нижчестоящих кооперативних організацій (частини 2, 3 статті 94 ЦК УРСР (1963 року)).
		Отже, з аналізу наведених норм законодавства місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що станом на момент будівництва (відбудови) спірного нерухомого майна в період 1957- 1968 років діюче на той час законодавство УРСР передбачало, що недержавні кооперативні організації, до числа яких відносилася Полтавська обласна спілка споживчих товариств (облспоживспілка), можуть бути окремими суб`єктами права власності на майно, а кооперативно-колгоспна власність існувала як окрема форма колективної власності, відокремлено від державної власності.
		Висновок судів стосовно загальновідомих обставин про те, що під час виникнення та існування УРСР як радянської держави фактично відбулося одержавлення засобів виробництва та нерухомого майна шляхом їх експропріації (реквізиції) у приватних власників є цілком обґрунтованим та ґрунтується на історичному аналізі діючого законодавства.
		Як зазначено у примітці 1 до статті 59 ЦК УРСР (1922 року), колишні власники, майно яких було експропрійоване на підставі революційного права або взагалі перейшло у володіння трудящих до 24.08.1922, не мають права вимагати повернення цього майна.
		З урахуванням викладеного правомірними є висновки місцевого господарського суду про те, що передача виконавчим комітетом Полтавської міської ради депутатів трудящих Полтавській обласній спілці споживчих товариств зруйнованого будинку на вул. Леніна, 16 (колишнього «Торгового будинку Токарєвої») рішенням від 06.12.1957 № 1086 свідчить про те, що вказане майно на дату такої передачі мало статус державного майна.
		Разом з тим судами попередніх інстанцій правомірно відхилено доводи Прокурора про те, що рішенням від 06.12.1957 № 1086 виконавчий комітет Полтавської міської ради депутатів трудящих передав зазначене нерухоме майно Полтавській обласній спілці споживчих товариств для відбудови та побудови під учбовий корпус торгово-кооперативного технікуму лише у користування, а не у власність, з огляду на таке.
		Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.11.2004 у справі № 1-30/2004 (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації), власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у відповідності з цілями, які  випливають зі статутної діяльності організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна.
		У вказаному Рішенні Конституційний Суд України за результатом аналізу законодавства УРСР, чинного у 1987 році, дійшов висновку, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно. 
		Відповідна норма містилася у положеннях частини 1 статті 91 ЦК УРСР (1963 року), згідно з якою порядок передачі будівель, споруд, устаткування та іншого майна, що належить до основних засобів державних організацій, іншим державним організаціям, а також колгоспам, іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.
		Будівлі і споруди передаються від однієї державної організації іншій безоплатно.
		Зазначене в цій статті державне майно не підлягає відчуженню громадянам, крім окремих видів майна, продаж якого громадянам допускається законодавством Союзу РСР і Української РСР (частини 2, 3 статті 91 ЦК УРСР (1963р)).
		Місцевий господарський суд доцільно звернув увагу на те, що аналогічні за змістом норми законодавства СРСР існували і станом на 1957 рік. Зокрема, можливість передачі основних засобів, будівель та споруд шляхом видання відповідного акта в адміністративному порядку була передбачена постановою Центрального Виконавчого Комітету та Ради народних комісарів (РНК) СРСР від 29.03.1935 «Про передачу державних підприємств, будівель та споруд», постановою РНК СРСР від 15.02.1936 «Про порядок передачі державних підприємств, будівель та споруд», постановою РНК СРСР від 05.05.1940 «Про порядок розрахунків між державними органами та кооперативними (громадськими) організаціями за підприємства, будівлі та споруди, що передаються» (з наступними змінами та доповненнями).
		Вказаними нормативними актами було передбачено, що передача підприємств, будівель та споруд державними органами кооперативним та громадським організаціям здійснюється за плату, а спори про оцінку майна, що передається, вирішуються вищими державними органами або державним арбітражем за місцезнаходженням майна.
		В той же час відповідно до вказаних нормативних актів СРСР передача основних засобів, будівель та споруд від однієї державної організації (юридичної особи) до іншої (тобто у випадку, коли відповідне майно продовжувало залишатися у державній власності) здійснювалася безкоштовно.
		Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, у рішенні виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 06.12.1957 № 1086 не міститься вказівки на те, що майно передається Полтавській обласній спілці споживчих товариств саме в користування.
		Натомість, як убачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 06.12.1957 Полтавській обласній спілці споживчих товариств передано коробку зруйнованого будинку на вул. Леніна, 16 за плату, оскільки у вказаному рішенні зобов`язано облспоживспілку сплатити на рахунок міськомунгоспу відповідну суму вартості згорівшої коробки будівлі - 84   641 крб.
		Тобто відповідну суму визначено саме як вартість, а не як плату за користування - що, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, беззаперечно вказує на придбання вказаного майна Полтавською обласною спілкою споживчих товариств (наразі - ТОВ «Полтавська міська спілка споживчих товариств») за відплатним правочином. Прокурором не надано судам першої та апеляційної інстанцій доказів, що свідчили б про недійсність або нікчемність відповідного правочину.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано скаржником, спірне нерухоме майно - будівля за адресою: вул. Небесної Сотні 9/17, м.  Полтава, загальною площею 6616,4 кв. м (до її поділу на окремі об`єкти нерухомості) складається, окрім відбудованої історичної будівлі колишнього торгівельного будинку, також з нових частин, добудованих у 1957- 1958 та 1967- 1968 роках за рахунок коштів Полтавської обласної спілки споживчих товариств, що підтверджується матеріалами справи, а саме фінансово-розпорядчою та проектно-кошторисною документацією.
		Згідно з наявним у справі та дослідженими судами попередніх інстанцій доказами залишкова вартість переданого у 1957 році Полтавській обласній спілці споживчих товариств зруйнованого будинку на вул. Леніна, 16 становила 84 641 крб, у той час як згідно з актом Державної приймальної комісії від 01.12.1959 по прийому в експлуатацію будівлі кооперативного технікума, кошторисна вартість будівництва (відновлення та реконструкції) склала 3335,01 тис. крб, тобто вартість збудованого об`єкта збільшилася більше, ніж на 97 %. 
		При цьому Прокурор не надав судам першої та апеляційної інстанцій доказів, якими б підтверджувалося, що спірне нерухоме майно було створено за рахунок коштів держави.
		За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за результатом будівництва за рахунок коштів Полтавської обласної спілки споживчих товариств фактично було створено новий об`єкт нерухомості із використанням залишків коробки зруйнованого будинку на вул. Леніна, 16, переданої у власність Полтавській обласній спілці споживчих товариств рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 06.12.1957 № 1086. 
		При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 02.12.1959 № 967 затверджено акт Державної приймальної комісії від 01.12.1959 по прийому в експлуатацію будівлі кооперативного технікуму Облспоживспілки на вул. Леніна № 9/17 корисною площею 4620 кв. м, кошторисною вартістю 3335,01 тис. крб за проектом відновлення і реконструкції каркасу (коробки) будівлі; рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 25.10.1968 № 602 затверджено акт Державної приймальної комісії від 11.10.1968 по прийому в експлуатацію добудови торгово-кооперативного технікуму на вул. Котляревського, 17 корисною площею 2123 кв. м, кошторисною вартістю 285   тис. крб.
		Отже, в даному випадку мало місце не саме по собі передання на баланс певного майна, а набуття його у власність Полтавською обласною спілкою споживчих товариств зі сплатою вартості (що мало легітимним правовим наслідком вибуття такого майна з державної власності), з подальшим фактичним створенням на його основі нового об`єкта нерухомості, який було в установленому порядку прийнято в експлуатацію.
		З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що матеріалами справи підтверджується передача у власність Полтавській облспоживспілці зруйнованого будинку на вул. Леніна, 16 відповідним органом державної влади в порядку, визначеному законодавством, чинним на момент передачі вказаного майна.
		Як обґрунтовано вказали суди попередніх інстанцій, на час завершення будівництва та оформлення акта про приймання будинку (споруди) Державною приймальною комісією від 01.12.1959, що затверджений рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 02.12.1959 № 967 та акта про приймання будинку (споруди) Державною приймальною комісією від 11.10.1968, що затверджений рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 25.10.1968 № 602, діяли, відповідно, норми інструкції Держплану УРСР і Міністерства юстиції УРСР від 29.07.1959 «Про порядок реєстрації домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» та Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР від 31.01.1966.
		Відповідно до змісту вказаних нормативних актів ними було врегульовано порядок введення в експлуатацію новоствореного нерухомого майна, а в додатку №  1 до вказаних інструкцій серед документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, був передбачений затверджений виконкомом акт про прийняття будинку (будинків) в експлуатацію.
		Отже, вказані вище акти Державної комісії про прийняття в експлуатацію спірного нерухомого майна, які були затверджені в установленому порядку рішеннями компетентного державного органу - виконкому місцевої Ради депутатів трудящих, є документами, які підтверджують створення нового об`єкта нерухомого майна в результаті будівництва та виникнення у Полтавської обласної спілки споживчих товариств як забудовника, права власності на відповідне новостворене нерухоме майно.
		За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли цілком логічного висновку, що акти Державної приймальної комісії від 01.12.1959 та від 11.10.1968, затверджені відповідними рішеннями виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих, є правовстановлюючими документами, що підтверджують набуття Полтавською обласною спілкою споживчих товариств права власності на нерухоме майно, створене за рахунок її коштів у результаті проведеної реконструкції та добудови об`єкта, отриманого споживспілкою у власність за відплатним правочином.
		Тому доводи Прокурора про те, що такі документи не були правовстановлюючими у розумінні положень законодавства УРСР, чинного на момент завершення будівництва, правомірно відхилено судами, оскільки вони не узгоджуються зі змістом вищевказаних нормативно-правових актів.
		Оскільки відповідні об`єкти нерухомості були збудовані та введені в експлуатацію у 1959 та у 1968 роках без проведення державної реєстрації права власності, суди правомірно виходили з того, що, вирішуючи питання про визначення власника цього майна, слід врахувати приписи пункту 4 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відповідно до якого, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
		Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню також і норми ЦК України від 16.01.2003.
		Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на новостворену річ набувається особою, яка її створила (збудувала).
		5.4. Щодо касаційних вимог, то єдиною підставою касаційного оскарження у даній справі є пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права, чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Тобто при касаційному оскарженні судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити зазначення конкретної норми права щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній. 
		Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		Зміст касаційної скарги фактично зводиться до відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України» у подібних правовідносинах, при цьому Прокурор посилається на те, що спірне майно Полтавська обласна спілка споживчих товариств отримала виключно у користування та таке майно не вибувало з державної власності.
		Колегія суддів вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки, як слідує з матеріалів справи, установлено судами попередніх інстанцій та не спростовано скаржником, спірне нерухоме майно на час проголошення незалежності України (24.08.1991 ) вже перебувало у власності Полтавської обласної спілки споживчих товариств, а відтак, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстав для формування висновку щодо застосування норм законодавства, ухвалених після цієї дати та після дати набуття права власності на спірне нерухоме майно, зокрема, щодо застосування Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України», оскільки такі норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
		Доводам Прокурора про те, що майно відповідача мало статус загальносоюзного підпорядкування, було надано оцінку судами попередніх інстанцій та з урахуванням аналізу положень Постанови Верховної Ради УРСР від 24.08.1991 № 1427-ХІІ «Про проголошення незалежності України», пункту 1 Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», статті 1 Закону України від 10.09.1991 № 1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», пункту 7 статті 73 Конституції (Основного закону) СРСР (1977 року), пункту 1 статті 131 Конституції (Основного Закону) СРСР, частини 4 статті 2 Закону УРСР від 07.02.1991 № 697-XII «Про власність», статті 24 ЦК УРСР (1963 року), частини 2 статті 94 ЦК УРСР (1963 року), додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.1991 №   227 «Про заходи щодо виконання Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України» Верховна Рада України Постановою від 10.04.1992 № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України» та встановлено, що Прокурором не наведено будь-яких доказів на обґрунтування того, що Полтавська обласна спілка споживчих товариств станом на момент прийняття відповідних нормативних актів мала статус установи чи організації союзного підпорядкування, як і не наведено будь-яких обґрунтувань щодо того, у віданні якого саме центрального органу загальносоюзної громадської організації перебувало спірне нерухоме майно. Доводи касаційної скарги, а також доводи Прокурора, наведені в судовому засіданні, вказаного не спростовують, а зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції 
		Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.11.2004 у справі № 1-30/2004 (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації), власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у відповідності з цілями, які  випливають зі статутної діяльності організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна; недоторканність  власності  споживчої кооперації передбачає забезпечення здійснення власником володіння, користування та розпорядження майном, заборони будь-яких порушень права на його майно, неприпустимості вчинення інших дій всупереч законним інтересам власника. Примусове відчуження об`єктів власності може бути застосоване лише за умов і в порядку, визначених Конституцією та законами України; гарантії недоторканності власності споживчої кооперації реалізуються шляхом державного захисту її права власності, передусім визначенням правових засобів захисту права власності від будь-яких протиправних дій, зокрема, з боку фізичних чи юридичних осіб, забезпечення стабільності правовідносин власності, створення державою рівних умов для розвитку та захисту всіх форм власності; право власності споживчої кооперації, набуте незалежно від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підлягає державному захисту нарівні з правами інших суб`єктів права власності.
		5.5. Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).
		Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову (такий висновок викладений у пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17).
		З урахуванням викладеного, оскільки Прокурором не доведено факт набуття державою Україна права власності на спірне нерухоме майно, та, відповідно, факт порушення прав позивача - Фонду державного майна України як органу, уповноваженого управляти відповідним майном, позовні вимоги про визнання права власності на це майно та про його витребовування у відповідачів на користь Фонду державного майна України правомірно визнано судами попередніх інстанцій необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню.
		5.6. Стосовно посилань Прокурора на те, що договори купівлі-продажу від 01.06.2022 та від 06.06.2022, відповідно до яких Полтавська обласна спілка споживчих товариств продала частину спірного нерухомого майна, відповідно, Споживчому товариству «Актив» та Споживчому товариству «Полтавакоопцентр», не були у встановленому порядку погоджені з органом охорони культурної спадщини, тому вони суперечать вимогам ЦК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини», касаційним господарським судом відхиляються з огляду на те, що частина 1 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» дійсно передбачає, що об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Разом з тим вказаним вище Законом не передбачено недійсність (нікчемність) угод, укладених всупереч зазначеної норми, а Прокурором в позовній заяві не висувалися як предмет позову, конкретні матеріально-правові вимоги позивача про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 01.06.2022 та від 06.06.2022, укладених між співвідповідачами у цій справі, стосовно відчуження частини спірного нерухомого майна.
		Водночас суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу на те, що відповідність чи невідповідність вимогам закону правочинів, на підставі яких третім та четвертим співвідповідачами була придбана частина спірного нерухомого майна, в будь-якому випадку не може слугувати підставою для безоплатного набуття державою права власності на майно, яке є об`єктом культурної спадщини, шляхом визнання права власності на нього.
		5.7. Щодо позовних вимог Прокурора про визнання недійсним реєстраційного посвідчення від 13.03.1998 про право колективної власності Полтавської обласної спілки споживчих товариств (код ЄДРПОУ 01763042, вул. Дмитра Коряка, 3, м. Полтава, 36003) на домоволодіння № 9/17 на вул. Леніна у м.   Полтаві, що складається із будинку з прибудовою, Верховний Суд зауважує про таке.
		Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
		На час виникнення спірних правовідносин державна реєстрація об`єктів нерухомого майна здійснювалася відповідно до Правил. 
		Згідно з підпунктом «а» пункту 4.1 вказаних Правил оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування з видачею свідоцтва про право власності фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об`єкти нерухомого майна.
		У додатку № 1 Правил визначено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, серед яких, зокрема, є рішення про відведення земельної ділянки для будівництва об`єкта та акт прийняття цього об`єкта в експлуатацію, затверджений рішенням органу місцевого самоврядування.
		Оскаржуване Прокурором реєстраційне посвідчення від 13.03.1998 містить посилання на відповідні акти про приймання будинку (споруди) Державною приймальною будівельною від 01.12.1959 та від 11.10.1968, які були затверджені рішеннями виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих, відповідно, від 02.12.1959 № 967 та від 25.10.1968 № 602, а також на рішення Полтавської міської ради від 24.09.1997 № 293 про закріплення земельної ділянки під учбовим корпусом Полтавського кооперативного технікуму площею 0,49 га без зміни цільового призначення.
		Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцй, наведені вище акти про приймання будинку (споруди) Державною приймальною комісією визнавалися правовстановлюючими документами на новостворене нерухоме майно згідно із законодавством УРСР, чинним на момент завершення будівництва.
		З огляду на вказані обставини суди дійшли правильного висновку про те, що Прокурором не доведено факт порушення першим відповідачем вимог чинного законодавства під час видачі оспорюваного реєстраційного посвідчення.
		Судами попередніх інстанцій також доцільно застосована стала судова практика, відповідно до якої свідоцтво про право власності (реєстраційне посвідчення) є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто само по собі не породжує виникнення відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.
		З урахуванням викладеного вимоги про визнання недійсним такого свідоцтва (реєстраційного посвідчення) в будь-якому випадку не можуть призвести до захисту порушеного права, а тому підлягають відхиленню судом.
		Вказане кореспондується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, в постановах від 27.06.2018 № 925/797/17, від 05.02.2020 №  904/750/19, від 27.05.2020? №? 442/2771/17, від 09.03.2021 №  756/4120/16-ц. 
		Суд враховує, що позовні вимоги в цій частині ґрунтуються на тих же доводах Прокурора стосовно виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно та наявності підстав для витребування цього майна у власність держави в особі Фонду державного майна України, тобто є такими, що мають похідний характер від інших позовних вимог.
		Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (відповідна правова позиція викладена, зокрема, у пункті 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №   823/2042/16).
		З урахуванням встановлених судами попередніх обставин щодо недоведеності порушення у спірних правовідносинах прав та охоронюваних законом інтересів держави та органу, визначеного Прокурором позивачем, а також висновку про те, що вказаний орган не набув прав власника спірного майна, тобто є неналежним позивачем за заявленими вимогами, позов у відповідній частині вимог правильно визнано судами попередніх інстанцій  необґрунтованим та таким, що підлягає відхиленню.
		5.8. З огляду на обставини, встановлені вище, Верховний Суд констатує, що наразі Прокурором не доведено факт набуття державою права власності на спірне нерухоме майно, та, відповідно, порушення відповідного права відповідачами, а доводи скаржника щодо допущення судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального і процесуального права та підстава касаційного оскарження не знайшли підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.
		6. Висновки Верховного Суду
		6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. 
		7. Розподіл судових витрат
		7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №   917/1286/22 залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                                                Н. О. Волковицька
		 
		Судді                                                                                          С. К. Могил
		 
		                                                                                          О. В. Случ

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...