Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/107/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2024.
Дата набрання законної сили: 14.02.2024
Номер судового провадження: 61-10727ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                       
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		                                                                                    
		14 лютого 2024 року                                  
		м. Київ
		 
		справа № 461/107/18
		провадження № 61-10727св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,                 Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради,
		відповідачі: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Площа Ринок, 43», ОСОБА_1 , Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», 
		треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Роман Тадейович, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 17 травня 2023 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., Шеремети Н. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2018 року заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до суду з позовом  до  ОСОБА_1 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»), Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Площа Ринок, 43» (далі - ОСББ «Площа Ринок, 43»), треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Р. Т., Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, в якому просив скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на приміщення першого поверху, загальною площею 49,0 кв.м, на АДРЕСА_1 , здійснену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 26 червня 2012 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 36732614), та витребувати вказане приміщення у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015140050000023 від 13 липня 2015 року встановлено, що невідома особа підробила рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2011 року у справі №2а-2137/11, відповідно до якого за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 49,0 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
		На підставі цього рішення суду, ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на спірні приміщення та в подальшому, згідно з договором дарування № 929 від 25 червня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р. Т., подарував ці приміщення ОСОБА_1 , який 26 червня 2012 року зареєстрував за собою право власності на вказані приміщення.
		Прокурор зазначає, що первинно нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 49,0 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , належали на праві власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Ленінської ради народних депутатів у м.Львові № 222 від 14 квітня 1987 року «Про затвердження реєстру житлових будинків належних місцевим радам» і використовувались на правах оренди Товариством з обмеженою відповідальністю «Солодка Вишиванка» (далі - ТОВ «Солодка Вишиванка»), та вибули з володіння власника поза його волею на підставі рішення суду, яке в дійсності не ухвалювалось судом, а було підроблене, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи № 6/551 від 09 грудня 2016 року, проведеної в рамках названого вище кримінального провадження, та інформацією Галицького районного суду м. Львова від 04 серпня 2016 року за № 1/105/2016 про відсутність у провадженні суду справи № 2а-2137/11, а тому підлягають витребуванню від останнього власника на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.
		При цьому, прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом, оскільки про незаконність вибуття спірного приміщення з комунальної власності стало відомо 12 грудня 2016 року, коли надійшов згаданий вище висновок експертизи.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 травня 2019 року поновлено строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом та відмовлено у задоволенні позову.
		Відмовляючи у задоволенні позову суд, першої інстанції виходив з того, що прокурор, не дотримуючись законодавчо визначеної процедури, здійснює представницькі повноваження без достатніх на це підстав.
		Також, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності факту належності спірних приміщень Львівській міській раді та недоведеності факту незаконного їх набуття у приватну власність за підробленим рішенням суду, у зв`язку з відсутністю вироку суду про це у кримінальній справі.
		Не погоджуючись із цим рішенням,прокуратура Львівської області та Львівська міська рада оскаржили його в апеляційному порядку.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Львівського апеляційного суду від 17 травня 2023 року апеляційні скарги прокуратури Львівської області та Львівської міської ради задоволено частково.
		Рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 травня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності та витребування нерухомого майна - відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні приміщення під номерами (індексами) 15-1, 15-2 в житловому багатоквартирному будинку на АДРЕСА_1  є допоміжними і, власне, як допоміжні приміщення, по акту приймання-передачі, затвердженому наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 120 від 26 березня 2012 року, були передані з балансу Львівської міської ради на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43», а тому ці приміщення на момент реєстрації права власності на них за ОСОБА_2 24 травня 2012 року вже не належали до об`єктів комунальної власності, відтак, правових підстав для висновку про порушення прав позивача - Львівської міської ради та його захисту в обраний спосіб за позовом прокурора в інтересах держави в особі Львівської міської ради немає.
		Апеляційний суд також зазначив, що безпідставність заявлених позовних вимог щодо повернення спірного приміщення, площею 49,0 кв.м, у власність Львівської міської ради, шляхом його витребування, додатково підтверджується рішеннями судів у справі № 461/4181/18, які набрали законної сили, предметом спору в яких були інші чотири нежитлові приміщення у вказаному будинку (раніше приміщення «Укрпошта» - 68,5 кв.м, ЛМГО «Львів інститут освіти» - 19,8 кв.м., ПП «Європейка» - 24,5 кв.м, ЛКП «Старий Львів» - 26,6 кв.м), які разом із спірним приміщенням (раніше приміщення ТОВ «Солодка вишиванка» - 48,2 кв.м), становили площу допоміжних приміщень будинку - 187,6 кв.м, і були передані по акту приймання-передачі на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43», як допоміжні приміщення.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		10 липня 2023 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 17 травня 2023 року.
		З урахуванням уточненої касаційної скарги від 08 серпня 2023 року заявник просив суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		19 липня 2023 року Львівська міська рада через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 17 травня 2023 року.
		З урахуванням уточненої касаційної скарги від 28 серпня 2023 року заявник просив суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом оскаржена постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Доводи інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу ОСББ «Площа Ринок, 43» просить суд касаційні скарги залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		05 вересня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		Судом встановлено, що згідно з рішенням виконавчого комітету Ленінської ради народних депутатів міста Львова № 222 від 14 квітня 1987 року «Про затвердження реєстру житлових будинків належних місцевим радам», житловий будинок на АДРЕСА_1 належав до комунальної власності і знаходився на балансі місцевих рад м. Львова.
		На підставі вказаного рішення право власності (форма власності - комунальна) на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстроване 05.12.2005 року за Територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Згідно з договором на оренду нежитлових приміщень № 2270 від 05 червня 1998 року, приміщення під індексами 15-1, 15-2, загальною площею 48,2 кв.м, на першому поверсі житлового будинку на АДРЕСА_1 з 19 лютого 1997 року по 19 лютого 2007 року надавались Львівською міською радою народних депутатів в особі Управління комунального майна в оренду ТОВ «Солодка вишиванка».
		Установчими зборами об`єднання співвласників багатоквартирного будинку        АДРЕСА_1 від 10 грудня 2011 року вирішено створити ОСББ «Площа Ринок, 43», розглянувши листа якого від 24 січня 2012 року № 2-1498, Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради прийнято розпорядження № 82 від 07 лютого 2012 року про передачу будинку АДРЕСА_1 на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43».
		На виконання цього розпорядження від 07 лютого 2012 року, складено акт прийняття-передачі житлового будинку АДРЕСА_1 з балансу міської ради на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43», згідно з пунктом 4 якого («відомості про допоміжні приміщення будинку»), площа допоміжних приміщень будинку, які передавалась на баланс ОСББ, становила 187,6 кв.м, в тому числі:                                 1) «Укрпошта» - 68,5 кв.м; 2) ЛМГО «Львів інститут освіти» - 19,8 кв.м; 3) ТОВ «Солодка вишиванка» - 48,2 кв.м; 4) ПП «Європейка» - 24,5 кв.м; 5) ЛКП «Старий Львів» - 26,6 кв.м.
		Названий вище акт приймання-передачі житлового будинку АДРЕСА_1 на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43», затверджено наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 120 від 26 березня 2012 року.
		Згідно вказаних вище акту приймання-передачі житлового будинку та наказу Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 120 від 26 березня 2012 року, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» внесено зміни в інвентаризаційну справу за адресою: АДРЕСА_1 , про що повідомлено голову ОСББ «Площа Ринок, 43».
		Після внесення таких змін, листами ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 2368 від 03 липня 2018 року та № 4951 від 07 грудня 2020 року повідомлено про належність спірних приміщень до допоміжних приміщень будинку.
		Окрім згаданого акту приймання-передачі та матеріалів інвентаризаційної справи, факт віднесення спірних приміщень до числа допоміжних приміщень будинку ОСББ «Площа Ринок, 43» підтверджується також висновком експерта № 20/21 від 11 травня 2021 року та висновком комісійної будівельно-технічної експертизи № 4280  від 15 грудня 2022 року.
		Крім того, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року у справі № 461/4181/18, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 липня 2019 року та постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року встановлено, що інші чотири приміщення (раніше приміщення «Укрпошта» - 68,5 кв.м, ЛМГО «Львів інститут освіти» - 19,8 кв.м., ПП «Європейка» - 24,5 кв.м, ЛКП «Старий Львів» - 26,6 кв.м), які також передані за актом приймання-передачі будинку на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43», є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку.
		24 травня 2012 року за ОСОБА_2 на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2011 року у справі № 2а-2137/11 було зареєстроване право власності на нежитлове приміщення в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,0 кв.м. 
		В подальшому, ОСОБА_2 подарував нежитлове приміщення на першому поверсі: 15-1; 15-2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ,                   ОСОБА_1 за договором дарування № 929, посвідченим 25 червня 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу                    Гусаком Р. Т., право власності на яке за ОСОБА_1 зареєстровано 26 червня 2012 року.
		13 липня 2015 року до ЄРДР внесено кримінальне провадження                                            № 42015140050000023 по факту підробки рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2011 року.
		Згідно з висновком експерта № 6/551 від 09 грудня 2016 року за результатами проведеної у рамках даного кримінального провадження судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені судді Ванівського О. М. в рішенні Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2011 року виконаний не суддею Ванівським О. М., а іншою особою з наслідуванням підписів судді.
		За інформацією Галицького районного суду м. Львова, наданою на запит прокуратури Галицького району м. Львова за № 04/20-1869вих15 від 08 липня 2015 року, у провадженні суду справи № 2а-2137/11 за позовом                                  ОСОБА_2 до Львівської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення не було.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
		Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Відсутність порушеного права чи безпосереднього інтересупозивачає самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі N 916/2084/17 (провадження N 12-77гс19),  від 07 липня 2020 року у справі N 910/10647/18 (провадження                N 12-175гс19).
		Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		 
		При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
		 
		До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушеним.
		Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон) власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
		Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011.
		Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.".
		Таким чином, допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. 
		Аналогічні приписи містить частина друга статті 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
		Крім того, згідно частин першої-другої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. 
		У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
		Отже, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №552/7636/14-ц).
		При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться спірні приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.
		При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
		До таких правових висновків дійшов Верховний Суд з у постановах від 18липня 2018 року у справі №916/2069/17, від 22листопада 2018 року у справі                                        № 904/1040/18, від 15травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17.
		З огляду на наведене Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи апеляційного суду про визначення статусу спірних приміщень, як допоміжних, які підтверджуються:
		- відомостями пункту 4 акту прийняття-передачі житлового будинку АДРЕСА_1 з балансу міської ради на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43» («відомості про допоміжні приміщення будинку»), затвердженого наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 120 від 26 березня 2012 року;
		- листами ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 2368 від 03 липня 2018 року та № 4951 від 07 грудня 2020 року про належність спірних приміщень до допоміжних приміщень будинку;
		- висновками експерта № 20/21 від 11 травня 2021 року та комісійної будівельно-технічної експертизи № 4280  від 15 грудня 2022 року.
		Крім того, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року у справі № 461/4181/18, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 липня 2019 року та постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року встановлено, що інші чотири приміщення (раніше приміщення «Укрпошта» - 68,5 кв.м, ЛМГО «Львів інститут освіти» - 19,8 кв.м., ПП «Європейка» - 24,5 кв.м, ЛКП «Старий Львів» - 26,6 кв.м), які також передані за актом приймання-передачі будинку на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43», є допоміжними, а тому є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
		Частинами першою, четвертою статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
		Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.
		У відповідності до частини першої статті 18 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання відповідно до цього Закону та статуту зобов`язане, зокрема, забезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, припиняти дії третіх осіб, що утруднюють або перешкоджають реалізації прав володіння, користування і розпорядження спільним майном співвласниками.
		Отже, ОСББ після його створення не потрібно доводити право власності на приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону.
		До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у пункті 43 постанови від 08 квітня 2020 рокуу справі №  915/1096/18.
		Встановивши, що спірні приміщення під номерами (індексами) 15-1, 15-2 в житловому багатоквартирному будинку на АДРЕСА_1  є допоміжними і, власне, як допоміжні приміщення, по акту приймання-передачі, затвердженому наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 120 від 26 березня 2012 року, були передані на ОСББ «Площа Ринок, 43», а тому ці приміщення на момент первинної реєстрації права власності за ОСОБА_2 24 травня 2012 року вже не належали до комунальної власності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що правових підстав для висновку про порушення прав та інтересів позивача - Львівської міської ради та його захисту в обраний спосіб за позовом прокурора в інтересах держави в особі Львівської міської ради немає.
		ОСББ «Площа Ринок, 43» з позовними вимогами в межах справи, що є предметом касаційного перегляду, не зверталось.
		При цьому слід приймати до уваги, що відсутність державної реєстрації за ОСББ «Площа Ринок, 43» права власності на спірне приміщення не спростовує виникнення у вказаної юридичної особи у 2012 році такого права в силу прямої норми закону, оскільки за змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»  державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
		Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), та Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 17 січня 2024 року у справі                   № 522/3999/23.
		При таких обставинах Верховний Суд встановив, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права.
		Доводи касаційних скарг про неврахування судом апеляційної інстанції  висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявниками постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні. 
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівської міської ради залишити без задоволення.
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 17 травня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                  М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                            А. Ю. Зайцев 
		 
		Є. В. Коротенко 
		 
		В. М. Коротун
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...