Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 727/11573/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2024.
Дата набрання законної сили: 14.02.2024
Номер судового провадження: 61-14802ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                   
		 
		14 лютого 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 727/11573/22
		провадження № 61-14802 св 23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		представник позивача - адвокат Фортуна Георгій Георгійович,
		відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фортуни Георгія Георгійовича, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 травня 2023 року 
		у складі судді Танасійчук Н. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду 
		від 14 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., 
		Половінкіної Н. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства 
		з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд» (далі - ТОВ «МС Імперіал Буд», товариство), в якому просила суд:
		- визнати удаваним попередній договір від 01 березня 2016 року № А_003, укладений між нею ТОВ «МС Імперіал Буд», щодо купівлі-продажу нерухомості, 
		а фактично - дійсним інвестиційним договором; 
		- визнати за нею майнові права на об`єкт будівництва, а саме: квартиру 
		АДРЕСА_1 , загальною 
		площею 79,00 кв. м.
		В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 01 березня 2016 року між нею 
		та ТОВ «МС Імперіал Буд» було укладено попередній договір № А_003, відповідно 
		до якого товариство зобов`язалося продати їй, а вона - купити в термін до кінця першого кварталу 2018 року квартиру 
		АДРЕСА_2 , загальною площею 68,71 кв. м, у тому числі житловою 
		площею 35,75 кв. м, за 742 068,00 грн. Указані грошові кошти, відповідно 
		до положень укладеного між ними попереднього договору, вона сплатила 
		09 березня 2016 року.
		27 березня 2018 року між ними було укладено додатковий договір № 1 
		до попереднього договору № А_003, яким було внесено зміни до пункту 1 попереднього договору, згідно з яким строк прийняття об`єкта нерухомості 
		в експлуатацію відклався до кінця І кварталу 2019 року.
		04 грудня 2019 року між ними було укладено додатковий договір № 2 
		до попереднього договору № А_003, яким було змінено нумерацію об`єкта нерухомості - з квартири АДРЕСА_3 , та збільшено загальну площу квартири - з 68,71 кв. м на 79,00 кв. м, у зв`язку з чим сторони домовилися 
		про доплату за збільшену площу квартири у розмірі 102 494,00 грн. При цьому вони домовилися, якщо вона внесе кошти до 14 грудня 2019 року, тому до зазначеної суми застосується коефіцієнт 0,8 і розмір доплати становитиме 81 993,60 грн. 
		Ці кошти, відповідно до додаткового договору № 2, вона сплатила 12 грудня 
		2019 року
		Зазначала, що вона виконала свої вищевказані договірні зобов`язання, оплатила вартість об`єкта нерухомості, чим вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних для набуття права власності на квартиру.
		ТОВ «МС Імперіал Буд» не виконало свої договірні зобов`язання, будівництво об`єкта зупинилося й не проводилося на день звернення до суду з цим позовом, сплачені грошові кошти їй не повернуто, виконання договору товариством постійно переноситься на невизначений час.
		Позивач зазначала, що при укладенні попереднього договору сторони не мали 
		на меті лише укладення договору у майбутньому. З її сторони метою укладення договору було одержання майна в майбутньому, а метою товариства - залучення коштів у будівництво. Договором передбачено сплату коштів за об`єкт будівництва, 
		у ньому вказано вартість об`єкта та деталізовано сам об`єкт. Більше того, 
		у договорі зазначено, що сплачені грошові кошти не є авансом, а є іншим видом забезпечення виконання зобов`язання. Тобто грошові кошти були перераховані забудовнику для забезпечення ним можливості будувати. 
		Вважала, що вона стала інвестором цього будівництва. При цьому вищевказані попередній договір та додаткові договори до нього, укладені між нею 
		та товариством, є дійсними, а їхній аналіз вказує на те, що сторони уклали інвестиційний договір. З укладанням зазначеного попереднього договору 
		про зобов`язання в майбутньому укласти договір купівлі-продажу квартири 
		у товариства виникло майнове право на отримання вартості квартири 
		та кореспондуючий обов`язок оформлення права власності на вказане приміщення за нею. Тому цей правочин слід визнати дійсним, що дасть підстави для визнання його правомірним.
		Невиконання товариством своїх договірних зобов`язань призвело до порушення 
		її прав, оскільки у неї відсутня можливість зареєструвати право власності на цей об`єкт у встановленому законом порядку. Оскільки по суті між нею 
		та ТОВ «МС Імперіал Буд» було укладено інвестиційний договір, то наявні підстави для визнання за нею майнових прав на об`єкт будівництва.
		З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 травня 2023 року 
		у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зі змісту укладеного 
		між сторонами у справі попереднього договору від 01 березня 2016 року вбачається, що між ними укладено попередній договір про наміри укладення 
		в майбутньому договору купівлі-продажу нерухомого майна. Вказаний попередній договір не містить посилань на здійснення сторонами інвестиційної діяльності. Тобто він не є інвестиційним договором.
		Районний суд указав, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами, що на момент укладення вищевказаного правочину у товариства була наявна необхідна дозвільна документація, передбачена Законом України 
		«Про регулювання містобудівної діяльності», для будівництва об`єкта нерухомого майна, не надала доказів виконання ним вимог положень статті 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність», зокрема в частині подання фінансовим органам декларації про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій. 
		Крім того, попередній договір від 01 березня 2016 року за формою не відповідає вимогам, встановленим законом до основного договору (купівлі-продажу нерухомості), оскільки він нотаріально не посвідчений. Тому в силу закону він 
		є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).
		Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України, законів України: 
		«Про інвестиційну діяльність», «Про архітектурну діяльність», «Про регулювання містобудівної діяльності», врахував судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
		Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2023 року заяву ТОВ «МС Імперіал Буд» про ухвалення додаткового рішення 
		задоволено частково.
		Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «МС Імперіал Буд» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
		Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, 
		суд першої інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження витрат 
		на правничу допомогу, застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», урахував судову практику Верховного Суду зі вказаного процесуального питання і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, а не 10 000,00 грн, як просив відповідач.
		При цьому районним судом ураховано клопотання позивача про зменшення суми таких витрат, їх співмірність зі складністю справи та відповідність критеріям реальності та розумності.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фортуни Г. Г., залишено 
		без задоволення.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 травня 2023 року залишено без змін.
		Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь держави судові витрати зі сплати судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 
		21 097,75 грн.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зі змісту попереднього договору від 01 березня 2016 року, укладеного між ТОВ «МС Імперіал Буд» 
		та ОСОБА_1 , вбачається, що в ньому сторони лише висловили свій намір 
		на майбутнє, через певний проміжок часу, укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна.   ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами наявність між нею та відповідачем інших цивільно-правових відносин, окрім тих, що передбачені попереднім договором, як і не довела, що у сторін настали інші права та обов`язки. Тому вказаний попередній договір не може вважатися удаваним та визнаватися таким.
		Апеляційний суд зазначив, що попередній договір в силу своєї правової природи 
		не є правочином, який породжує взаємні права та обов`язки сторін, спрямовані 
		на реальне настання тих чи інших умов договору, він створює для сторін одне основне зобов`язання - укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах. 
		Крім того, зі змісту вищевказаного попереднього договору вбачається, що він 
		не містить істотних умов, притаманних інвестиційному договору (договору купівлі-продажу майнових прав), тобто він не є інвестиційним договором. Більше того, земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , 
		є власністю територіальної громади міста й товариство не мало на неї жодних прав на час укладення вказаного попереднього договору, як і не мало необхідної дозвільної документації для будівництва об`єкта нерухомості, що також указує 
		на неможливість укладення між сторонами інвестиційного договору у березні 
		2016 року. 
		При цьому попередній договір нотаріально не посвідчений і в силу статей 635, 
		657 ЦК України він є нікчемним. Позивачем не доведено, що товариство ухилялося 
		від нотаріального посвідчення попереднього договору.
		Суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.  
		Розподіл судових витрат здійснено апеляційним судом із урахуванням норм Закону України «Про судовий збір» та статті 141 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції врахував, що позовна заява ОСОБА_1 містить вимогу майнового 
		та немайнового характеру, вартість об`єкта нерухомості, погоджену сторонами 
		у договорі, суму уже сплаченого позивачкою судового збору при поданні позовної заяви й стягнув з останньої на користь держави судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги. 
		Додатковою постановою Чернівецького апеляційного суду від 28 вересня 
		2023 року заяву ТОВ «МС Імперіал Буд» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
		Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «МС Імперіал Буд» витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000,00 грн.
		Вирішуючи відповідне процесуальне питання, суд апеляційної інстанції надав правову оцінку доказам, наданим товариством на підтвердження таких витрат, застосував відповідні норми ЦПК України, врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також клопотання представника позивачки про зменшення розміру витрат на правничу допомогу і стягнув 
		із останньої на користь товариства витрати на професійну правничу допомогу 
		в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000,00 грн.
		Апеляційний суд указав, що зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг 
		та розумності, а також обставинам справи.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
		 
		У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фортуна Г. Г., звернувся 
		до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції 
		та постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; недослідження судами доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих 
		до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
		У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року справу призначено до розгляду 
		в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження 
		без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Фортуни Г. Г., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, так як на момент укладення попереднього договору у відповідача була наявна необхідна документація для будівництва об`єкта нерухомого майна, зокрема: містобудівні умови та обстеження забудови земельної ділянки, відповідь Державної інспекції архітектури та містобудування України на адвокатський запит, генеральний план житлового комплексу. Проте, судами не досліджено відповідні докази, як і лист департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради від 03 травня 2022 року, договір оренди земельної ділянки, на якій розташований об`єкт будівництва. 
		У ОСОБА_1 відсутній обов`язок перевіряти у товариства наявність усіх дозвільних документів для будівництва перед укладенням відповідного договору. Порушення з боку забудовника не повинні впливати на права позивача. 
		Визначаючи правову природу укладеного між сторонами попереднього договору, суди попередніх інстанцій помилково врахували лише доводи відповідача 
		й не надали оцінку посиланням ОСОБА_1 про те, що між сторонами у справі було укладено саме інвестиційний договір і товариство, як забудовник, безпідставно, отримавши всі інвестиції, не закінчило будівництво житлового комплексу. Сторони попереднього договору не мали наміру укласти договір купівлі-продажу у майбутньому, так як позивачка бажала отримати квартиру, 
		а відповідач - інвестиції для будівництва. Більше того, сплачені позивачкою кошти не є авансом, що закріплено положеннями попереднього договору. 
		ОСОБА_1 виконала свої договірні зобов`язання, оплатила вартість квартири, проте товариство не виконало своїх зобов`язань (вкладення залучених коштів 
		у будівництво житла, оформлення права власності на майно в інтересах замовника, строк передачі майна тощо), чим порушило права позивачки, 
		яка не може зареєструвати за собою право власності на відповідний об`єкт. Тому наявні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 майнових прав на об`єкт інвестування. При цьому подібні справи за позовами інших осіб (інвесторів) 
		до товариства уже розглядалися в судах першої та апеляційної інстанцій.
		Крім того, суд апеляційної інстанції невірно вирішив питання щодо розподілу судових витрат, оскільки позивачем заявлено вимоги немайнового характеру. Разом із цим, предмет позову стосується майнових прав і подальшого набуття права власності на нерухоме майно. Тому на такі правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання позову у цій справі (стаття 22 вказаного Закону). Більше того, апеляційне провадження у справі було відкрито без сплати судового збору. 
		Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду 
		та Верховного Суду.
		 
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		01 березня 2016 року між ТОВ «МС Імперіал Буд» та ОСОБА_1 укладено попередній договір № А_003, за яким товариство зобов`язується продати 
		ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 зобов`язується купити в термін до кінця І кварталу 2018 року квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 68,71 кв. м, у тому числі житловою площею 35,75 кв. м, відповідно до умов, що визначені даним попереднім договором та укладеним 
		у майбутньому договором купівлі-продажу. Строк прийняття об`єкта будівництва 
		в експлуатацію - до кінця ІV кварталу 2017 року (а. с. 21-24, т. 1).
		Відповідно до пункту 2 договору сторони домовилися, що істотними умовами основного договору купівлі-продажу квартири будуть такі: об`єкт продажу - квартира АДРЕСА_2 , загальною 
		площею 68,71 кв. м, житловою площею 35,75 кв. м.
		ОСОБА_1 зобов`язалася сплатити товариству на момент підписання основного договору, до моменту його нотаріального посвідчення, повну вартість об`єкта нерухомості, що орієнтовно складає 742 068,00 грн (пункт 2.2 попереднього договору).
		В якості оплати за об`єкт нерухомості - квартири, буде зараховуватися забезпечувальний платіж, здійснений ОСОБА_1 згідно з пунктом 4 попереднього договору (пункт 2.5 попереднього договору).
		На забезпечення виконання зобов`язання за цим договором ОСОБА_1 сплачує товариству забезпечувальний платіж у сумі 742 068,00 грн (пункт 4). Забезпечувальний платіж не є авансом чи поворотною фінансовою допомогою, 
		а є іншим видом забезпечення виконання зобов`язання.
		Пунктом 15 попереднього договору передбачено, що для укладення основного договору купівлі-продажу товариство зобов`язується за власний рахунок оформити правовстановлюючий документ на об`єкт нерухомості, одержати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також отримати технічний паспорт на нерухоме майно, підготувати усі інші документи, необхідні для нотаріального посвідчення основного договору.
		Пунктом 17 договору передбачено, що дата, час та місце підписання основного договору ТОВ «МС Імперіал Буд» повідомляється ОСОБА_1 не пізніше 11 години робочого дня, що передує дню укладення основного договору, шляхом надсилання телеграми або телефонограми або в інший спосіб - у письмовому вигляді.
		Згідно з пунктом 21 договору зобов`язання сторін щодо підписання основного договору, встановлені цим попереднім договором, припиняються у випадку, якщо основний договір не укладений протягом терміну, встановленого попереднім договором.
		Відповідно до пункту 22 попереднього договору цей договір є попереднім 
		і закріплює зобов`язання сторін укласти основний договір.
		На виконання умов попереднього договору від 01 березня 2016 року № А_003 ОСОБА_1 було сплачено 742 068,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 09 березня 2016 року № 2 (а. с. 26, т. 1).
		Відповідно до довідки ТОВ «МС Імперіал Буд», підписаної представником товариства за довіреністю, яку надано суду позивачкою, грошові кошти у розмірі 742 068,00 грн надійшли на поточний банківський рахунок ТОВ «МС Імперіал Буд» (а. с. 27, т. 1).
		27 березня 2018 року, між ТОВ «МС Імперіал Буд» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до попереднього договору від 01 березня 2016 року № А_003, яким змінено строк прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію - до кінця 
		І кварталу 2019 року (а. с. 28, т. 1).
		04 грудня 2019 року між сторонами укладено додатковий договір № 2 
		до попереднього договору від 01 березня 2016 року № А_003, яким змінено нумерацію об`єкта нерухомості з квартири АДРЕСА_3 , а також збільшено загальну площу квартири з 68,71 кв. м на 79,00 кв. м, у зв`язку з чим сторони домовилися про доплату за збільшену площу квартири 
		у розмірі 102 494,00 грн. Якщо сторона внесе кошти до 14 грудня 2019 року, 
		то до зазначеної суми застосується коефіцієнт 0,8 та розмір доплати становитиме 81 993,60 грн (а. с. 29, т. 1).
		На виконання умов додаткового договору до попереднього договору 
		від 01 березня 2016 року № А_003 ОСОБА_1 було сплачено 81 994,00 грн, 
		що підтверджується платіжним дорученням від 12 грудня 2019 року (а. с. 30, т. 1).
		Земельна ділянка, кадастровий номер 7310136300:11:005:0008, площею 1,7107 га, розташована по АДРЕСА_4 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, 
		є власністю територіальної громади міста Чернівці.
		04 лютого 2016 року зазначена земельна ділянка була передана в оренду 
		товариству з обмеженою відповідальністю «Глобус 2020» (далі - ТОВ «Глобус 2020»), строком на п`ять років.
		У подальшому право оренди земельної ділянки ТОВ «Глобус 2020» було продовжено до 04 серпня 2022 року, що підтверджується договором оренди землі № 9859 (із додатками).
		Відповідно до інформації, наданої Державною інспекцією архітектури 
		та містобудування України, 24 вересня 2019 року останньою видано дозвіл 
		на виконання будівельних робіт № ІV113192670813 по об`єкту «Будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського обслуговування та паркінгом по АДРЕСА_4 »; замовники - 
		ТОВ «МС Імперіал Буд» та ТОВ «Глобус 2020».
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Фортуни Г. Г., задоволенню не підлягає. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним 
		і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права 
		із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. 
		 
		Щодо вирішення спору по суті
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних 
		або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні 
		та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася 
		до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду 
		за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.
		Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 
		ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, 
		а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
		Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, 
		а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту 
		або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
		Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
		Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
		Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, 
		а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
		Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (частини друга, третя статті 635 
		ЦК України).
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «МС Імперіал Буд» та ОСОБА_1 було укладено попередній договір від 01 березня 2016 року, в якому сторони висловили свій намір на майбутнє укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна. 
		ОСОБА_1 зазначає про те, що між нею і відповідачем дійсно був укладений інвестиційний договір, а попередній договір є удаваним.
		Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, 
		що обумовлені ним.
		Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).
		У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, 
		але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну 
		від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
		Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, 
		що регулюють цей правочин.
		У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження 
		№ 61-14680сво20) Верховний Суд, разом із іншим, зазначив, що удаваним 
		є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.
		Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, надали оцінку положенням укладеного між сторонами попереднього договору від 01 березня 2016 року. Зокрема, 
		у пункті 25 цього договору сторони підтвердили, що його зміст точно відповідає їхнім дійсним намірам, у них відсутні заперечення щодо кожної з умов договору, вони однаково розуміють значення умов договору та його правові наслідки 
		для кожної зі сторін, укладення і виконання цього договору не суперечить нормам чинного законодавства України та відповідає його вимогам.
		Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, 
		які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування 
		(частина перша статті 77 ЦПК України). 
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування 
		(частина перша статті 80 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази 
		за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність 
		і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, вірно встановив фактичні обставини справи й обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами наявність між нею та товариством інших цивільно-правових відносин, окрім тих, які передбачені укладеним між ними попереднім договором, як і не довела,
		що у сторін попереднього договору настали інші права та обов`язки, аніж ті,
		що передбачені цим попереднім договором.
		Указаний попередній договір не може вважатися удаваним та визнаватися таким.
		При цьому, надаючи оцінку доводам позивачки про те, що зазначений договір 
		є інвестиційним, суди попередніх інстанцій врахували відповідні норми 
		Закону України «Про інвестиційну діяльність», а також те, що предметом попереднього договору є відповідна квартира, а ТОВ «МС Імперіал Буд» зобов`язується оформити на себе правовстановлюючі документи та зареєструвати право власності на об`єкт нерухомості до моменту укладення договору купівлі-продажу. Вказаний попередній договір не містить істотних умов, що притаманні інвестиційному договору (купівлі-продажу майнових прав).
		Крім того, судами встановлено, що земельна ділянка (кадастровий номер 7310136300:11:005:0008), розташована по АДРЕСА_4 , 
		з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, є власністю територіальної громади міста Чернівці. У лютому 2016 року зазначена земельна ділянка була передана в оренду ТОВ «Глобус 2020», строком на п`ять років, а в подальшому право оренди земельної ділянки було продовжено до серпня 2022 року. Доказів наявності у відповідача ТОВ «МС Імперіал Буд» будь-яких прав на земельну ділянку, на якій здійснюється будівництво, суду не надано.
		Крім того, судами встановлено, що Державною інспекцією архітектури 
		та містобудування України 24 вересня 2019 року видано дозвіл на виконання будівельних робіт по об`єкту, розташованому по 
		АДРЕСА_4 , замовники: ТОВ «МС Імперіал Буд», ТОВ «Глобус 2020». Тобто 
		на час укладення попереднього договору відповідачу не виділялася земельна ділянка під будівництво, а дозвіл на початок виконання будівельних робіт 
		у товариства був відсутній. 
		Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
		У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
		Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
		З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.
		Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 21 грудня 2022 року у справі № 569/5399/20 (провадження № 61-7682св21), від 01 лютого 2023 року у справі № 569/6009/19 (провадження № 61-3803св22).
		Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні 
		від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 
		Закону України від 12 липня 2001 року «Про оцінку майна, майнових прав 
		та професійну оціночну діяльність»).
		У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, 
		яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.
		Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить 
		про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
		Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах: від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі 
		№ 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 20 квітня 2016 року 
		у справі № 6-2994цс15, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16 та інших.
		Майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва (інвестування), 
		не є речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього (постанова Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі 
		№ 607/1220/19, провадження № 61-17351св20).
		При цьому законодавством встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб, а інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору 
		з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Тобто інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) 
		на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.
		Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 грудня 2021 року у справі 
		№ 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), у постанові Верховного Суду 
		від 14 червня 2022 року у справі № 923/447/15.
		З урахуванням наведеного та положень укладеного між сторонами попереднього договору, суди вірно вважали, що у відповідача не було будь-яких майнових прав 
		на об`єкт нерухомості на момент укладення попереднього договору.
		Беручи до уваги положення попереднього договору, між сторонами у справі укладено попередній договір про наміри укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нерухомого майна. Вказаний попередній договір не містить посилань на здійснення сторонами інвестиційної діяльності.
		Таким чином, оскільки спірний договір не містить істотних умов, що притаманні інвестиційному договору (купівлі-продажу майнових прав), суди вірно відхилили доводи позивачки про те, що між сторонами було укладено саме інвестиційний договір.
		При цьому суди обґрунтовано зазначили, що сторонами не додержано вимог закону про нотаріальне посвідчення попереднього договору.
		Так, відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі 
		і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
		Згідно з частиною другою статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення 
		на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
		Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір 
		є нікчемним.
		Частиною першою статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин 
		або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		Під час вирішення зазначених спорів суди повинні враховувати роз`яснення, надані судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року 
		№ 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у пункті 13 якої зазначено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, 
		які відповідно чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.
		Таким чином, суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, зробили обґрунтовані висновки про те, що між сторонами 
		у справі було укладено саме попередній договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості (без додержання вимоги щодо нотаріального посвідчення), 
		а не договір купівлі-продажу майнових прав. Тому відсутні підстави для визнання за позивачем майнових прав на квартиру 
		АДРЕСА_1 .
		При цьому основною відмінністю інвестиційного договору від попереднього договору купівлі-продажу є те, що відповідно до статті 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, яка встановлена основним договором (договором купівлі-продажу). Оспорюваний позивачем договір укладено у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення, хоча він підлягав нотаріальному посвідченню. А в силу вимог частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. ОСОБА_1 не довела, що товариство ухилялося 
		від нотаріального посвідчення попереднього договору.
		Тобто обставини, на які посилалася позивачка в обґрунтування своїх позовних вимог, не знайшли свого підтвердження. Доводи касаційної скарги вказаних висновків по суті спору не спростовують, так як вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями у цій частині і спростовуються матеріалами справи. 
		Наявні у матеріалах справи докази судами належним чином оцінені, згідно 
		з правилами, передбаченими статтею 89 ЦПК України, що спростовує відповідні посилання касаційної скарги.
		Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, вони були предметом дослідження у судах попередніх інстанціях із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Висновки, зроблені судами попередніх інстанцій, узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування. Із цих підстав колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Посилання касаційної скарги про те, що суди, вирішуючи спір, врахували лише пояснення відповідача безпідставні, так як в основі судових рішень є детальний опис умов попереднього договору і його правова оцінка нормам ЦК України.
		Верховний Суд додатково звертає увагу позивачки на частину другу статті 635 
		ЦК України, відповідно до якої сторона, яка необґрунтовано ухиляється 
		від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше 
		не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Разом із цим, у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 такі вимоги до товариство не заявила.
		Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи 
		не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. 
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони 
		не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, зводяться до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини указав, що пункт перший статті 6 Конвенції 
		про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, 
		які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).
		Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Заявник касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції невірно вирішив питання щодо розподілу судових витрат, оскільки на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів» 
		і ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання позову у цій справі на підставі статті 22 вказаного Закону. При цьому апеляційне провадження було відкрито без сплати судового збору. 
		Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку посилається заявник касаційної скарги, споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
		Звернувшись до суду з позовом у цій справі (а. с. 2-18, т. 1), ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1 984,80 грн. Вона посилалася на те, що у даному позові нею заявлено вимоги немайнового характеру.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 грудня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, їй надано строк для сплати судового збору у повному обсязі (1 % від ціни позову - 824 062,00 грн). Районний суд уважав, що ціна позову у справі повинна визначатися вартістю спірного майна.
		На виконання вказаної ухвали позивачкою подано до районного суду заяву, в якій, посилаючись на норми Закону України «Про захист прав споживачів», вказувала про наявність підстав для звільнення її від сплати судового збору за подання даного позову (а. с. 39, т. 1).
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 грудня 2022 року позовну заяву залишено без руху, надано строк на усунення її недоліків 
		(а. с. 55, т. 1).
		У січні 2023 року ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву в новій редакції, в якій зазначено, що ціна позову складає 824 062,00 грн, а судовий збір не сплачується на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (а. с. 59-76, т. 1).
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 січня 2023 року відкрито провадження у справі.
		У рішенні Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 травня 2023 року, яким у задоволенні позову відмовлено, питання розподілу судових витрат 
		не вирішувалося. Питання розподілу витрат на правничу допомогу вирішено додатковим рішенням районного суду від 27 червня 2023 року (а. с. 34-36, т. 1). 
		У червні 2023 року представник позивачки подав до апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення районного суду (а. с. 37-44, т. 2). Судовий збір за подання апеляційної скарги заявником не сплачено.
		Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі (а. с. 61, т. 2).
		Разом із цим, у постанові Чернівецького апеляційного суду від 14 вересня 
		2023 року вирішено питання щодо судових витрат у справі (а. с. 104-121, т. 2). Додатковою постановою Чернівецького апеляційного суду від 28 вересня 
		2023 року заяву ТОВ «МС Імперіал Буд» вирішено питання витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
		Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судовий збір 
		є складовою судових витрат. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Таким спеціальним законом є Закон України «Про судовий збір».
		Відповідно до частини першої статті 3 вказаного Закону судовий збір справляється, у тому числі, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, а також за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.
		Суд апеляційної інстанції врахував положення статті 4 Закону України 
		«Про судовий збір», якою, разом із іншим, визначено розміри ставок судового збору за подання до суду позовної заяви, апеляційної скарги.
		Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 
		3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат (судового збору), апеляційний суд виходив із того, що позовна заява ОСОБА_1 містить вимоги майнового 
		та немайнового характеру, вартість спірного об`єкта нерухомості - 824 062,00 грн.
		Апеляційний суд указав, що ставка судового збору за вимогу немайнового характеру становить 992,40 грн (позов подано у 2022 році), а 1 % майнової вимоги становить 8 240, 62 грн.
		Тому, за подання позову ОСОБА_1 слід було сплатити судовий збір у розмірі 
		9 233,02 грн. Однак, нею сплачено лише 1 984,80 грн, а отже, різницю недоплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 7 248,22 грн стягнуто судом апеляційної інстанції зі ОСОБА_1 на користь держави.
		За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 необхідно було сплатити судовий збір 
		у розмірі 13 849, 53 грн (150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви), а тому зазначену суму стягнуто зі ОСОБА_1 на користь держави.
		Апеляційний суд фактично здійснив новий розподіл судового збору в суді першої інстанції, хоча залишив рішення районного суду без змін. Разом із цим, вказане процесуальне порушення не вплинуло на правильність висновків апеляційного суду, як по суті спору, так і щодо розподілу судових витрат, а правильне по суті 
		й законне судове рішення не може бути скасованим з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).
		При цьому доводи касаційної скарги фактично зводяться до того, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору як споживач на підставі норм Закону України «Про захист прав споживачів».
		Проте, з урахуванням висновків по суті спору, викладених Верховним Судом у цій постанові, відповідні посилання касаційної скарги безпідставні. Суд апеляційної інстанції зробив вірні висновки про необхідність стягнення з позивачки судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. 
		Верховний Суд ураховує, що споживачі звільняються від сплати судового збору лише у справах за їх позовами за умови, що ці позови стосуються порушення 
		їх прав як споживачів.
		Указане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
		При цьому, беручи до уваги вищевказане, ОСОБА_1 повинна була сплатити судовий збір і за подання касаційної скарги.
		Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 
		частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті 
		при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.
		Таким чином, заявнику касаційної скарги необхідно було сплатити судовий збір 
		у розмірі 18 466,04 грн, який слід стягнути зі ОСОБА_1 .
		 
		Щодо розподілу судових витрат у Верховному Суді
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, новий розподіл судових витрат касаційним судом 
		не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фортуни Георгія Георгійовича, залишити без задоволення. 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 травня 2023 року 
		та постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року залишити без змін.
		Стягнути зі ОСОБА_1 на користь держави 18 466,04 грн судового збору.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                       Д. Д. Луспеник
		Судді:                                                                                І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько
		Г. В. Коломієць
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...