Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 346/3318/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Побої і мордування.
Надіслано для оприлюднення: 20.02.2024. Зареєстровано: 21.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2024.
Дата набрання законної сили: 22.03.2024
Номер судового провадження: 1-кп/346/248/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023096180000165

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 346/3318/23 
		Провадження № 1-кп/346/248/24
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 лютого 2024 року м. Коломия
		 
		Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, у складі головуючого - судді ОСОБА_1 , секретар судових засідань: ОСОБА_2 , за участю прокурора: ОСОБА_3 , потерпілої: ОСОБА_4 , обвинуваченої: ОСОБА_5 та її захисниці: ОСОБА_6 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі судових засідань суду, обвинувальний акт по кримінальному провадженню №№12023096180000165, в якому  ОСОБА_5 (яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Коломия Івано-Франківської області; зареєстроване і фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ; громадянка України; одружена; освіта вища економічна; депутатом Коломийської міської ради не являється; на утриманні нікого не має; дітей не має; працює на посаді агента-торгівельного у ТОВ «Аскор-Україна», щомісячний середній дохід 10000 гривень; на обліку у лікаря-нарколога та лікаря - психіатра не перебуває; судимостей не має; до адміністративної відповідальності не притягувалась) обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 Кримінального кодексу України,
		а сторонами та іншими учасниками кримінального провадження є: з боку обвинувачення - прокурор: ОСОБА_3 , потерпіла: ОСОБА_4 , з боку захисту - обвинувачена: ОСОБА_5 та її захисниця: ОСОБА_6 ,
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		Щодо обвинувачення, яке суд вважає доведеним.
		11.06.2023р. о 16 год. 05 хв. ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), разом із двома своїми малолітніми дітьми: ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , який знаходився у дитячій колясці) зайшла у приміщення магазину «Най-Най», що знаходиться за адресою: м.Коломия, вул.І.Мазепи 81/2 .
		Через дві хвилини, у це саме приміщення зайшла ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), де на ґрунті тривалого неприязного відношення до ОСОБА_4 (яке склалось через те, що на думку ОСОБА_5 . ОСОБА_4 мала стосунки з її попереднім чоловіком: ОСОБА_9 у той час коли вона була ще одружена із ним, і саме через ОСОБА_4 її шлюб було розірвано), ОСОБА_5 одразу підійшовши до ОСОБА_4 та запитавши в неї чи вона її впізнає і пам`ятає, у присутності малолітньої дитини ОСОБА_4 : ОСОБА_10 , яка знаходилась поруч та це безпосередньо бачила, та іншої малолітньої дитини: ОСОБА_11 (який знаходився у дитячій колясці), схопила ОСОБА_4 правою рукою за її волосся на голові і утримуючи їх у руці, підтягнула ОСОБА_4 ближче до себе, продовжуючи словесно з`ясовувати стосунки. Після чого, відпустивши волосся ОСОБА_4 , ОСОБА_5 долонею цієї ж правої руки вдарила ОСОБА_4 по обличчю.
		Побачивши такі дії, донька ОСОБА_4 : ОСОБА_10 розплакалась та підбігла до неї, яка притиснула її до себе, але незважаючи на це, ОСОБА_5 знову нанесла удар ОСОБА_4 по її обличчю долонею своєї правої руки. Після чого, ОСОБА_4 намагалась пройти до виходу з приміщення магазину, але ОСОБА_5 своїм тулубом намагалась не дати ОСОБА_4 покинути приміщення магазину, оскільки перешкоджала її руху.
		Проте узявши за руку свою дитину: ОСОБА_10 та схопивши дитячу коляску, в якій знаходився її син: Устим, ОСОБА_4 вийшла з приміщення магазину о 16 год.10 хв.
		Тому суд погоджується із стороною обвинувачення у тому, що у ході даної події: 11.06.2023р. ОСОБА_5 діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, у присутності малолітніх дітей ОСОБА_4 , одна з яких: ОСОБА_10 , бачила все безпосередньо, ОСОБА_5 схопила ОСОБА_4 своєю правою рукою за волосся на її голові, а також двічі нанесла ОСОБА_4 два удари своєї правою долонею в ділянку обличчя останньої. Що, згідно з висновком експерта, будь-яких тілесних ушкоджень ОСОБА_4 не заподіяло.
		Отже саме своїми, вказаними вище умисними діями, з мотивів особистої неприязні до ОСОБА_4 , 11.06.2023р. ОСОБА_5 схопивши правою рукою ОСОБА_4 за волосся її голови, а також нанесенням ОСОБА_4 двох ударів долонею своєї правої руки по її обличчю, ОСОБА_5 завдала ОСОБА_4 побоїв, які заподіяли останній фізичного болю, але не спричинили тілесних ушкоджень, що порушило право ОСОБА_4 на особисту тілесну недоторканість.
		Таким чином, 11 червня 2023 року ОСОБА_5 дійсно вчинила умисне завдання побоїв ОСОБА_4 , які завдали їй фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, що є кримінальним проступком, передбаченим частиною 1 статті 126 КК України. Тож саме вона винна у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
		 
		Вказане обвинувачення доводять наступні докази :
		- письмова заява, подана ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 12.06.2023 року, відповідно до якої вона повідомила, що 11.06.2023р. невідома їй особа близько 16 год. у приміщенні магазину «Най-Най» що у м.Коломия, по вул. Мазепи, безпідставно підійшла до неї, і вчинила словесну суперечку в ході якої вдарила її по голові, тягала за волосся, чим спричинила фізичний біль (а.с.44 - заява); 
		- письмові пояснення ОСОБА_4 від 12.06.2023р. за якими вона уточнила фактичні дані події, зокрема повідомила, що 11.06.2023р. близько 16 год., перебуваючи у приміщенні магазину «Най-Най» що у м.Коломия, по вул. Мазепи, разом із двома малолітніми дітьми, до неї підійшла незнайома жінка, яка після запитань про те, чи вона її впізнає, вдаряла її по голові, тягала за волосся, чим спричинила фізичний біль, а діти перелякались і плакали. І на даний час їй відомо, що то була жінка: ОСОБА_12 , яка проживає за адресою АДРЕСА_3 (а.с.45 - пояснення);
		- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якого на підставі вказаної заяви 13.06.2023р. були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України, за вказаною подією (а.с.39 - витяг з ЄРДР);
		- паспорт громадянки України № НОМЕР_1 , свідоцтво про шлюб НОМЕР_2 , свідоцтва про народження дітей НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , відповідно до змісту яких ОСОБА_4 є матір`ю: ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та дружиною ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) з 08.04.2022р., а також являється матір`ю: ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), яку вона народила маючи інше прізвище: ОСОБА_15 (а.с.46 і 47 - копії свідоцтв про народження дітей; а.с.49 - копія паспорту ОСОБА_4 ; а.с.50 - копія свідоцтва про шлюб);
		- покази обвинуваченої ОСОБА_5 за якими, 11.06.2023р. вона дійсно підійшла до ОСОБА_4 у магазині (оскільки, коли вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_9 , а потеріла мала із ним стосунки, через які ОСОБА_5 розірвала свій шлюб) і через емоції, вчинила те, що вчинила, хоча і бачила, що потерпіла була з дітьми. Вона жаліє, що так зробила, але не за потерпілу, а за себе, їй кримінальна справа не потрібна. Більше зіграли емоції, але може людину це навчить більше не лізти у чужу сім`ю, може навчить її вчинок, а може ця ситуація;
		- покази потерпілої ОСОБА_4 за якими, 11.06.2023р., коли вона перебувала у магазині «Най-Най» з двома своїми малолітніми дітьми, до неї підійшла ОСОБА_5 і запитавши про те, чи вона її впізнає та пам`ятає почала тягати її за волосся голови, а потім двічі вдарила її в обличчя долонею своєї правої руки, у присутності її дітей, які злякались та плакали. Заперечувала, що саме вона стала причиною розлучення ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , наполягаючи, що вона мала стосунки з останнім коли ОСОБА_5 вже не жила із ним;
		- документ у вигляді відеозапису події, яка відбулась між обвинуваченою та потерпілою у приміщенні магазину «Най-Най» 11.06.2023р. з 16год.5хв. по 16год. 10хв. за яким, з урахуванням показань обвинуваченої та потерпілої: 11.06.2023р. о 16 год. 05 хв. ОСОБА_4 , разом із двома своїми малолітніми дітьми: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (який знаходився у дитячій колясці) зайшла у приміщення магазину «Най-Най», що знаходиться за адресою: м.Коломия, вул.І.Мазепи 81/2 ; через дві хвилини, у це саме приміщення зайшла ОСОБА_5 , яка одразу підійшовши до ОСОБА_4 та запитавши в неї чи вона її впізнає і пам`ятає, у присутності малолітньої дитини ОСОБА_4 : ОСОБА_10 , яка знаходилась поруч та це безпосередньо бачила, схопила ОСОБА_4 правою рукою за її волосся на голові і утримуючи його у руці, підтягнула її ближче до себе, продовжуючи словесно з`ясовувати стосунки. Після чого, відпустивши волосся ОСОБА_4 , ОСОБА_5 долонею цієї ж правої руки вдарила ОСОБА_4 по обличчю; побачивши такі дії, донька ОСОБА_4 : ОСОБА_10 розплакалась та підбігла до потерпілої, яка притиснула її до себе, але незважаючи на це, ОСОБА_5 знову нанесла удар ОСОБА_4 по обличчю долонею своєї правої руки. Після чого ОСОБА_4 намагалась пройти до виходу з приміщення магазину, але ОСОБА_5 своїм тулубом намагалась не дати ОСОБА_4 покинути приміщення магазину, оскільки перешкоджала її руху; проте узявши за руку свою дитину: ОСОБА_10 та схопивши дитячу коляску, в якій знаходився її син: Устим, ОСОБА_4 вийшла з приміщення магазину о 16 год. 10 хв. (а.с.61 - диск із відеозаписом; а.с.54 - клопотання потерпілої про залучення цього диску до матеріалів провадження; а.с.55-56 - постанова про визнання речовим доказом; а.с.57-60 - протокол огляду відеозапису);
		- висновок судово-медичної експертизи №86 від 14.06.2023р. експерта Коломийського районного відділення Івано-Франківського обласного бюро судово-медичної експертизи, відповідно до якого, на момент проведення судово-медичної експертизи ОСОБА_4 , будь-яких тілесних ушкоджень у неї не виявлено (а.с.51-53 - висновок експерта з додатком).
		 
		Щодо покарання.
		Обставин, які б виключали кримінальну протиправність діяння ОСОБА_5 або звільняли її від кримінальної відповідальності чи від покарання судом не встановлені, а тому вона підлягає покаранню за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КК України, на загальних підставах.
		Щодо обставин, які пом`якшують покарання.
		Аргументи сторони захисту. Захисниця наполягала на тому, що має місце така обставина, яка пом`якшує покарання, як щире каяття обвинуваченої, а також вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. Зокрема: 1) оскільки обвинувачена визнала вину та обставини вчинення правопорушення, оцінила те, що відбулось як не гарне, що це робити було не можна, і їй жаль що це відбулось - обвинувачена щиро розкаялась; 2) правопорушення було вчинено внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, оскільки вона розійшлась з чоловіком саме через його зраду з потерпілою, а пізніше у обвинуваченої був викидень.
		Аргументи сторони обвинувачення та потерпілої. 1) Наполягали на тому, що щирий жаль не має місце. За весь час досудового розслідування обвинувачена так і не вибачилась перед потерпілою. Тільки під час судових дебатів, але вже після запитання головуючого про те, що завадило обвинуваченій вибачитись перед потерпілою, якщо вона дійсно розкаюється, обвинувачена сказала, що вибачається, але це не було щиро. До того ж, під час судового розгляду обвинувального акту, обвинувачена казала про те, що якщо би це повторилось, то вона би вчинила так само. 2) збігу жодних тяжких обставин не було, і вони якщо і мали місце, то не з вини потерпілої.
		Оцінка суду.
		1) Дійсно, положеннями п.1 ч.1 ст.66 КК передбачене щире каяття, як окрема обставина, яка пом`якшує покарання. 
		Проте застосовуючи вказану норму права, суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, наданий ним у постанові від 30.10.2018р. (справа №559/1037/16-к) відповідно до якого: «Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.».
		Також суд враховує і правовий висновок Верховного Суду, наданий ним постанові від 15.11.2021р. (справа №199/6365/19) відповідно до якого: «… Колегія суддів вважає доцільними посилання прокурора на послідовну практику Верховного Суду, згідно з якою розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. У зв`язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
		І суд констатує, що обвинувачена дійсно визнала свою вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України, казала про те, що більше такого не повториться, але за весь час здійснення судового провадження, суд не побачив і не почув від обвинуваченої дійсного і відвертого каяття, щирого осуду та жалю з приводу саме своєї поведінки по відношенню до потерпілої, а не жаль з приводу того, що така подія мала місце. Так, обвинувачена кілька разів повторювала про те, що їй жаль, що так вийшло і вона жалкує про це, але на переконання суду це не було щиро у зв`язку із наступним.
		По-перше, зокрема, у судовому засіданні 20.11.2023р. після перегляду відеозапису події, коли суд надав можливість усім учасникам висловитись, якщо вони бажають, з приводу дослідженого доказу, обвинувачена вказуючи на потерпілу пояснила, що ця особа показалась їй на очі - і вона дістала. Потім доповнила, що звичайно вона не хотіла, але так сталось, і якби це було би в іншому місці, то вона зробила б так само і не задумуючись чи там була би камера чи ні. А у судовому засіданні 04.01.2024р., надаючи покази обвинувачена зазначила, що вчинила те, що вчинила через емоції, хоча бачила, що потерпіла була з дітьми. Вона жаліє, що так зробила, але не за потерпілу, а за себе, їй кримінальна справа не потрібна. Знову повторила, що зіграли емоції, але вказала, що може людину це навчить більше не лізти у чужу сім`ю, може навчить її вчинок, а може ця ситуація.
		По-друге, і тут суд погоджується із потерпілою та прокурором у тому, що щирого розкаяння обвинуваченої дійсно не було, оскільки за весь час судового провадження обвинувачена жодного разу так і не вибачилась перед потерпілою, з власної ініціативи. Тільки у дебатах, коли головуючий поцікавився про те чому, якщо вона дійсно щиро розкаюється у вчиненому, вона так і не вибачилась перед потерпілою, обвинувачена вибачилась, але її вибачення було явно формальним, містило слова вибачення за те, що відбулось і все. Обвинувачена, так і не пояснила суду, що заважало їй принести свої вибачення раніше, з власної ініціативи.
		По третє. Під час свого вибачення, а також завжди коли обвинувачена посилалась на те, що їй жаль, що так сталось, суд так і не почув, як влучно вказує Верховний Суд належної критичної оцінки обвинуваченою своєї протиправної поведінки, осуд такої поведінки. Суд не може визнати належною таку оцінку обвинуваченої своєї поведінки, як те, що вона вчинила не добре, визнає вину та щиро кається, оскільки це «пусті слова», тобто слова, які не підкріплені жодною конкретною поведінкою, яка би свідчила про справжнє, дійсне каяття, бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
		Так, суд згоден із захисницею обвинуваченої у тому, що матеріальних збитків діянням обвинуваченої не було заподіяно, але у випадку із діянням обвинуваченої, важливим є ставлення обвинуваченої до наслідків свого діяння та наявність конкретних дій з їх виправлення. Потерпіла неодноразово стверджувала (і сама суть вчиненого діяння при дитині потерпілої: ОСОБА_10 вказує на те) що обвинувачена, якщо вона дійсно щиро кається у вчиненому, мала б вибачитись перед обвинуваченою з власної ініціативи, а не після питання головуючого чому цього не було зроблено раніше. Проте оскільки кримінальний проступок, який вчинила обвинувачена мав місце у присутності малолітньої дитини потерпілої, яка розплакалась та вочевидь злякалась від побаченого, дійсне бажання залагодити провину перед потерпілою та її дитиною мало б спонукати обвинувачену до конкретних дій з вирішення цієї проблеми, але нажаль суду не надано доказів того, що обвинувачена вживала хоча би якісь розумні та доступні їй заходи для цього, а також для вирішення проблеми заподіяння фізичного болю потерпілій. Звичайно, суд не може вказувати на те, якими конкретно заходами ці проблеми обвинувачена мала б вирішити, це питання є відкритим розсудом обвинуваченої, і суд готовий був би прийняти до розгляду будь-які заходи вжиті обвинуваченою, але суду не надано доказів вжиття обвинуваченою будь-яких заходів з метою підтвердження свого прагнення усунути заподіяну нею шкоду, не збитки, яких не має, але шкоду зокрема моральну.
		Разом з цим суд відзначає, що факт щирого каяття обвинуваченої у вчиненому неї кримінальному правопорушенні, не знаходить свого відображення у будь-яких матеріалах кримінального провадження (а.с.1-82).
		Четверте. Як зазначив Верховний Суд, щире каяття повинно ґрунтуватися на бажанні нести кримінальну відповідальність за вчинене. Але обвинувачена просила застосувати до неї виключно один вид покарання - найменш суворий - штраф, розмір якого складає не більше 850 гривень, при щомісячному середньому доході обвинуваченої: 10000 грн. Обговорюючи з обвинуваченою можливе покарання, на випадок якщо суд визнає її вину та будуть підстави для застосування до неї інших видів покарань, суд не почув від обвинуваченої та не побачив справжньої її готовності понести кримінальну відповідальність за вчинене, як частину щирого каяття за вчинене.
		 
		2) Дійсно, положеннями п.5 ч.1 ст.66 КК окремою обставиною, яка пом`якшує покарання, визнається вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних та інших обставин.
		Сторона захисту посилалась на те, що такими обставинами є те, що колишній чоловік обвинуваченої зрадив їй саме з потерпілою, і саме внаслідок цього була зруйнована її сім`я та шлюб. Крім того, обвинувачена мала викидень.
		Прокурор, не погоджувався з обвинуваченою, але просив вирішити це питання на розсуд суду. Потерпіла, з самого початку заперечувала те, що саме вона стала причиною розлучення обвинуваченої з її чоловіком і стверджувала, що вони мали стосунки у той час, коли обвинувачена разом з її колишнім чоловіком хоча й були не розлучені, але вже давно разом не жили. Інші обставини, потерпіла вважала такими, що мали місце не з її вини, а тому не можуть бути враховані судом.
		І суд одразу відзначає, що з огляду на саму суть такої обставини, що пом`якшує покарання, як вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних та інших обставин, що передбачена п.5 ч.1 ст.66 КК України, слід констатувати, що певна конкретна обставина (перелік яких дійсно не є вичерпним) повинна реально існувати та відбутись у житті саме обвинуваченого чи обвинуваченої; за своїм наслідком, така обставина повинна бути дійсно тяжкою для обвинуваченого чи обвинуваченої; при цьому така тяжкість повинна мати безпосередній зв`язок із вчиненим правопорушенням, яке повинно бути вчиненим саме внаслідок збігу такої тяжкої обставини із вчиненим кримінальним правопорушенням.
		Проте, в силу передбаченої ч.1 ст.22 КПК України такої засади кримінального провадження, як змагальність, сторона захисту повинна самостійно обстоювати свою правову позицію, права, свободи і законні інтереси засобами, передбаченими цим Кодексом. Зокрема, і у питанні наявності обставини, яка пом`якшує покарання. Для чого, стороні захисту надано право збирати і подавати суду докази (ч.2 ст.22 та ч.1 і ч.3 ст.93 КПК).
		І суд констатує, що як серед поданих прокурором доказів, так і серед доказів, поданих стороною захисту (а.с.1-82), відсутні будь-які докази на користь того, що колишній чоловік обвинуваченої зрадив їй з потерпілою у якій-небудь формі, і що саме внаслідок цього або саме через потерпілу, її сім`я та шлюб розпались.
		Друге. Про наявність «подружньої зради чоловіка» стверджувала захисниця, але однозначного твердження щодо цього обвинувачена у своїх показах не зробила, вона тільки вказувала на те, що дізналась про якісь стосунки потерпілої та її колишнього чоловіка у той момент коли їх відносини були вже не такими, як раніше (відносини погіршились з березня 2021 року, і вона тоді працювала за кордоном). У її показах не було жодної конкретики на користь того коли саме могла відбутись зрада її чоловіка, якої форми зрада мала місце, оскільки вона існує не тільки у формі фізичної невірності. Інші докази наявності такого серйозного факту, який як вказувала сторона захисту власне і вплинув на те, що сім`я обвинуваченої та її шлюб розпались (при цьому саме через поведінку потерпілої), суду не надано. А суд не може собі дозволити вважати існуючим такий факт без надання йому будь-яких доказів його наявності.
		Третє, обвинувачена розірвала шлюб з колишнім чоловіком, як вона зазначила у січні 2022 року, а у показах свідчила про те, що їх стосунки вже були не тими, як раніше, десь з березня 2021 року, проте кримінальне правопорушення мало місце 11 червня 2023 року, тобто більше ніж через 15 місяців після розлучення, та більше ніж через 2 роки після зміни її стосунків з чоловіком. Тобто, суду не доведено не тільки існування обставини, на яку посилалась сторона захисту, а й її тяжкість і безпосередність зв`язку такої тяжкості обставини з безпосереднім вчиненням обвинуваченою правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України.
		Як передбачено ч.6 ст.22 КПК України змагальність вимагає аби суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створював необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. І на виконання цього положення, суд неодноразово роз`яснював стороні захисту їх право подавати докази, у тому числі й з метою доповнення судового розгляду на стадії завершення з`ясування обставин у справі та перевірку їх доказами. І сторона захисту скористалась своїм правом та надала певні письмові докази (про які піде мова далі), але доказів наявності того, що колишній чоловік обвинуваченої зрадив їй з потерпілою у певній конкретній формі, і що саме через це розпалась її сім`я та шлюб, і що саме через збіг такої обставини, яка мала ступінь тяжкої вона і вчинила правопорушення, суду не надано (а.с.74-76).
		Тому враховуючи це, суд не може погодитись із стороною захисту у тому, що подружня зрада колишнього чоловіка обвинуваченої саме з потерпілою у певній конкретній формі та в дійсності реально мала місце; що, за своїм наслідком, така обставина у зв`язку із спливом часу дійсно була і залишалась тяжкою для обвинуваченої; і, що при цьому така тяжкість мала прямий і безпосередній зв`язок, збіг, із вчиненим нею правопорушенням.
		Що стосується такої обставини, як наявність викидня, то тут суд відзначає наступне.
		По-перше. Дійсно, наявність такої обставини у житті обвинуваченої, доведена стороною захисту конкретним письмовим доказом, зокрема копією виписки з медичної картки (а.с.76) за якою стверджується, що обвинувачена поступила у стаціонар ЛДЦ «Вівамед» 03.10.2023р. з діагнозом правостороння трубна вагітність по типу розриву труби, і після проведеної операції у вигляді лапароскопії, правостороння тубектомія, 04.10.2023р. обвинувачену було виписано. І суд, який представляє головуючий суддя, як людина, співчуває обвинуваченій, у зв`язку із цим. Проте разом із цим суд відзначає, що така обставина мала місце вже після вчиненого нею 11.06.2023р. кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України, а не до його вчинення. Через, що в силу положень п.5 ч.1 ст.66 КК України, таку обставину суд не може визнати тяжкою обставиною, внаслідок збігу якої вчинено вказане правопорушення.
		Тож саме з огляду на усе викладене вище, суд не погоджується із стороною захисту у тому, що обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_5 та передбачені частиною 1 статті 66 КК України, дійсно мали місце.
		Щодо обставин, які обтяжують покарання.
		Сторона обвинувачення. Прокурор, якого підтримувала потерпіла, наполягали на тому, що такою обставиною, згідно з п.6 ч.1 ст. 67 КК України є те, що обвинувачена вчинила кримінальне правопорушення у присутності малолітніх дітей потерпілої: ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .
		Сторона захисту. Обвинувачена та її захисниця проти цього заперечень не висловили.
		А суд відзначає, що дійсно п.6 ч.1 ст. 67 КК України передбачає те, що вчинення кримінального правопорушення у присутності дитини є обставиною, яка обтяжує покарання. А згідно з статтею 6 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ч.1); малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (ч.2).
		І сторона обвинувачення, з урахуванням показів потерпілої, надала суду докази того, що кримінальне правопорушення відбулось у присутності двох малолітніх дітей потерпілої: ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , яка безпосередньо бачила все діяння обвинуваченої, стояла поруч із потерпілою, розплакалась та злякалась (зокрема, свідоцтво про народження дітей та відеозапис події). І обидві дитини не досягли 14 років, отже мали правовий статус дитини.
		Тому суд погоджується із стороною обвинувачення та потерпілою і визнає, що вчинення обвинуваченою правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України у присутності малолітніх дітей потерпілої є обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченої.
		 
		Щодо конкретного покарання обвинуваченій.
		Положеннями статті 50 КК України передбачено, і суд враховує, що: покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (частина 1); покарання має на меті не тільки кару і виправлення засуджених, а й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (частина 2); покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (частина 3).
		Разом з цим суд застосовує і положення статті 65 КК України за якими, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (частина 1); особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень (частина 2); підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 цього Кодексу (частина 3); більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, може бути призначене за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків (частина 4).
		При цьому застосовуючи вказані норми кримінального права, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, щодо правильного їх застосування, викладений ним у постанові від 26.06.2018 року у справі № 570/3743/15-к, в якій зазначається, що покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини кримінального провадження, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
		Тож вирішуючи питання про призначення обвинуваченій покарання за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КК України, з метою врахування вказаних вище обставин, суд виходить з наступного:
		- санкція ч.1 ст.126 КК України передбачає покарання у вигляді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до двохсот годин, або виправних робіт на строк до одного року;
		- суд враховує положення Загальної частини КК України, які є застосовними для призначення покарання обвинуваченій у цій справі, які вказані вище і будуть зазначені нижче;
		- суд враховує конкретні обставини (що вказані у визнаному судом доведеним формулюванні обвинувачення), за яких обвинувачена вчинила кримінальне правопорушення, яке за ступенем тяжкості, в силу положень ч.2 ст. 12 КК України, є кримінальним проступком та кваліфікується за ч.1 ст.126 КК України. Зокрема, суд враховує, що обвинувачена схопила потерпілу за волосся голови та нанесла їй два удари по обличчю долонею своєї правої руки, у той момент коли вона перебувала у громадському місці (магазині), в якому поруч знаходились й інші люди; вказані дії обвинувачена вчинила у момент коли поруч і разом з потерпілою були її малолітні діти, тобто в момент коли потерпіла була особливо вразливою; одна з дітей потерпілої: ОСОБА_10 , безпосередньо все бачила та розплакалась і злякалась, але обвинувачену це не зупинило; обвинувачена припинила діяння тільки тому, що потерпіла змогла покинути приміщення, хоча руху потерпілої обвинувачена перешкоджала своїм тілом (все це чітко видно на відеозаписі події);
		- суд відзначає, що обвинувачена вчинила кримінальне правопорушення умисно, з прямим умислом, і наслідком її діяння було порушення права потерпілої на особисту недоторканість, яке знайшло свій прояв у побоях, які спричинили потерпілій фізичного болю, але не заподіяло тілесних ушкоджень тілу потерпілої;
		- суд враховує, що обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченої, за вчинений нею проступок та передбачені ч. 1 ст. 66 КК України, відсутні;
		- суд відзначає, що обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченої, за вчинений нею проступок та передбачена п.6 ч. 1 ст. 67 КК України є те, що вона вчинила його у присутності двох малолітніх дітей потерпілої;
		- ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Коломия Івано-Франківської області; досягла повних 38 років, громадянка України (а.с.67 - копія паспорту); зареєстроване і фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.62 - характеристика); одружена; освіта вища економічна; депутатом Коломийської міської ради не являється (а.с.66 - довідка); на утриманні нікого не має; дітей не має; працює на посаді агента-торгівельного у ТОВ «Аскор-Україна», де характеризується наступним чином: посадові інструкції виконує сумлінно та якісно, ввічлива і чуйна, користується повагою та авторитетом в колективі, але їй рекомендується приділяти більше уваги на детальний аналіз та логістику по результатах роботи (а.с.74 - характеристика); щомісячний середній дохід складає: 10000 гривень; на обліку у лікаря-нарколога та лікаря - психіатра не перебуває (а.с.63-64: довідки); судимостей не має, до адміністративної відповідальності не притягувалась (а.с.65 - вимога); за місцем проживання характеризується задовільно (а.с.62- характеристика);
		- обвинувачена свою вину у вчиненому визнала, але щире каяття відсутнє.
		Таким чином, з урахуванням викладених судом обставин, які він застосовує у їх сукупності для призначення обвинуваченій покарання суд вважає, що найменш суворий вид покарання, що передбачений ч.1 ст.126 КК України, тобто штраф, не буде достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто мета покарання вочевидь не буде досягнута, зважаючи на максимальний розмір штрафу (850 гривень) та існуючий дохід обвинуваченої (10000 гривень). Тобто штраф, навіть у його максимальному розмірі, не зможе стати настільки відчутним для обвинуваченої аби вона дійсно переосмислила свою поведінку і її наслідки та виправилась. І тому штраф, не буде відповідати не тільки меті покарання, а й принципу індивідуалізації відповідальності обвинуваченої та справедливості, зважаючи на характер вчиненого діяння обвинуваченою, її поведінку після вчинення діяння та відсутність щирого каяття.
		І тому з огляду на викладене та з урахуванням статті 56 КК України та відсутністю обставин, за наявності яких обвинуваченій неможливо було би призначити громадські роботи у якості покарання, суд погоджується з думкою прокурора та потерпілої про те, що ОСОБА_5 слід призначити основне покарання у виді громадських робіт. Але суд вважає, що зважаючи на усі вказані вище обставини, які суд враховує при призначенні цього покарання, строк громадських робіт у 84 години, буде достатнім аби досягнути мету покарання та відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації покарання ОСОБА_5 . 
		Тут суд враховує те, що за положеннями ч.2 ст.56 та ч.1 ст.126 КК України, суд може призначити покарання у виді громадських робіт на строк від 60 до 200 годин, але відбуваються такі роботи не більш як 4 години на день. А сама суть таких робіт, в силу ч.1 ст.56 КК України полягає у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
		Отже, якщо призначити обвинуваченій громадські роботи на строк 150 годин, як просять прокурор та потерпіла, це буде означати, що обвинувачена повинна буде виконувати такі роботи мінімум протягом 38 днів. Але суд не може залишити поза своєї уваги той факт, що обвинувачена офіційно працевлаштована та працює з понеділка по п`ятницю з 09 год. по 17 год., що вказує на необхідність відпрацювання нею громадських робіт після основної її роботи 38 календарних днів, що на думку суду, буде не співмірним покаранням за вчинене нею діяння, за яке вона безперечно повинна понести покарання.
		І тому суд вважає, що зважаючи на суть вчиненого ОСОБА_5 правопорушення, її поведінку після його вчинення, визнання своєї вини, позитивну характеристику з місця роботи, відсутність судимостей та адміністративних стягнень, але відсутність щирого розкаяння та пом`якшуючих покарання обставин, проте наявність обставини, яка обтяжує її покарання, з урахуванням того, що обвинувачена працює вісім годин на день з понеділка по п`ятницю, громадські роботи на строк 84 години, що відповідає 21 календарному дню відбування такого покарання (оскільки воно відбувається не більше ніж 8 годин на день), буде дійсно співмірним, індивідуалізованим та справедливим покаранням яке суд і призначає ОСОБА_5 , бо саме воно зможе досягнути передбаченої законом мети його призначення.
		Суд вважає, що у ситуації з обвинуваченою саме протягом такого строку, покарання буде для неї відчутним, необхідним, але достатнім для того аби вона справді переосмислила свою поведінку, аби її виправлення було досягнуто та попереджувало (запобігало) вчинення нових кримінальних правопорушень, як нею самою, так і іншими особами.
		 
		Щодо процесуальних витрат.
		Положеннями пункту 3 частини 1 статті 118 КПК України передбачено, що процесуальні витрати складаються з витрат, пов`язаних із залученням експертів. А згідно з частиною 2 статті 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
		І хоча суд ухвалює обвинувальний вирок, в силу положень частини 2 статті 124 КПК України, оскільки сторона обвинувачення не надала суду документально підтверджені витрати на залучення експерта чи експертів, підстав для розподілу цих та інших судових витрат не має.
		Щодо речових доказів і документів.
		В силу положень частини 9 статті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатись до набрання рішенням законної сили. При цьому, частина 9 статті 100 КПК України прямо передбачає, як суду треба вирішити питання про долю конкретних речових доказів і документів.
		Тому,речовий доказ у вигляді диску для лазерних систем зчитування та документи, слід залишити у матеріалах кримінального провадження.
		Інші процесуальні питання.
		Підстави для вирішення судом інших питань, передбачених статтею 368 КПК - відсутні.
		Таким чином, на підставі всього вище викладеного та керуючись статтями 1-33,36,37,42,45-52,55,61-62,75-110,113-129,170-211,290-293,302,318-371,373-77,381,382,392-395,532 КПК України суд
		у х в а л и в:
		Визнати ОСОБА_5 винуватою у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 Кримінального кодексу України.
		Призначити ОСОБА_5 за вчинене нею кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 126 Кримінального кодексу України основне покарання у вигляді громадських робіт на строк 84 (вісімдесят чотири) години.
		Розподіл процесуальних витрат - не проводити.
		Речовий доказ у вигляді диску для лазерних систем зчитування та документи залишити в матеріалах кримінального провадження.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку надіслати всім учасникам судового провадження. 
		Учасники судового провадження, також, мають право отримати копію вироку в Коломийському міськрайонному суді Івано-Франківської області.
		 
		Суддя                          ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...