Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/3328/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2024.
Дата набрання законної сили: 14.02.2024
Номер судового провадження: 61-14576ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		УХВАЛА                                                                                        
		 
		14 лютого 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 756/3328/20
		провадження № 61-14576св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,                   Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс», державний реєстратор філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Києві Демченко Сергій Олександрович, 
		треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служба у справа дітей Оболонського району м. Києва, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс», державного реєстратора філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Києві Демченка Сергія Олександровича, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служба у справа дітей Оболонського району м. Києва, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, про скасування рішення державного реєстратора
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2020 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду                      з позовом, у якому просили скасувати рішення від 04 квітня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 40473843, винесене державним реєстратором філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Києві Демченком С. О.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що вони                                                   є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Їм стало відомо, що 03 квітня 2018 року право власності на квартиру на підставі рішення державного реєстратора зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» (далі - ТОВ «Вердикт Фінанс»), яке перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредит-Фінанс» (далі - ТОВ «Кредит-Фінанс»).
		 
		Позивачі вважають, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на підставі договору іпотеки на належну їм на праві власності квартиру за ТОВ «Вердикт Фінанс» є протиправним, оскільки порушуються їх права як співвласників спірної квартири, у зв`язку із відсутністю у державного реєстратора повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії, пов`язаної з переходом речових прав на об`єкти нерухомості; рішення про державну реєстрацію квартири приймалося без дозволу органу опіки та піклування, оскільки іпотечний договір укладався їх батьками в той момент, коли відповідачі були неповнолітніми.
		 
		Також позивачі вказували, що на час переходу права власності за рішенням державного реєстратора діяв мораторій на відчуження майна громадян, яке забезпечене за валютним кредитом. У зв`язку з цим просили позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 24 листопада 2021 року                   в задоволенні позову відмовив.
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими. При цьому суд відхилив посилання позивачів щодо необхідності отримання згоди органу опіки та піклування під час прийняття рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Вердикт Фінанс», оскільки під час укладення договору іпотеки власниками майна, переданого в іпотеку, були лише іпотекодавці, які іншої інформації, зокрема про те, що позивачі були власниками переданого в іпотеку майна та про їх реєстрацію у спірній квартирі, не повідомили.
		 
		Відхиляючи посилання позивачів на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», місцевий суд виходив із того, що позивачі договору іпотеки не укладали, позичальниками або майновими поручителями не були, а тому немає підстав для застосування вказаного Закону до спірних правовідносин.
		 
		Крім того, місцевий суд зазначив, що державний реєстратор не є належним відповідачем у цій справі.
		 
		Суди розглядали справу неодноразово.
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 06 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 листопада 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Скасував рішення державного реєстратора філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Демченка С. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40473843 від 04 квітня 2018 року, 10:21:44.
		 
		Верховний Суд постановою від 03 травня 2023 року касаційну скаргу ТОВ «Кредит Фінанс» задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду                                      від 06 вересня 2022 року скасував і справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
		 
		Київський апеляційний суд ухвалою від 15 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 листопада 2021 року скасував та передав справу на розгляд до Господарського суду містаКиєва.
		 
		Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 08 березня 2023 року відкрито провадження у справі № 910/12956/22 про банкрутство ТОВ «Кредит-Фінанс». У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме тільки господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи, тому спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції.
		 
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
		 
		У жовтні 2023 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просили скасувати ухвалу Київського апеляційного суду        від 15 серпня 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказували те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права         у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 921/490/18; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту порушення справи про банкрутство, жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність            і обґрунтованість судового рішення, є відступом від принципу правової визначеності та проявом правового пуризму. 
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував підстав передачі справи на новий розгляд, зазначених судом касаційної інстанції, та безпідставно застосував абзац другий частини другої статті 7 Кодексу України                              з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		18 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Апеляційний суд встановив, що 26 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсальний банк розвитку та партнерства» (далі - ВАТ «Універсальний банк розвитку та партнерства»), який перейменоване на Відкрите акціонерне товариство «БГ Банк»), і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 180, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі                                                       110 000,00 дол. США.
		 
		Цього ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Універсальний банк розвитку та партнерства» і ОСОБА_3 , ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Зі свідоцтва про право власності на житло від 25 жовтня 2007 року, виданого КП «Служба замовника житлово-комунальних послуг» Оболонського району м. Києва, відомо, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та членам його сім`ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , в рівних частках.
		 
		Згідно зі свідоцтвами від 22 лютого 2017 року серії НВІ № 078393 та серії                                       НВІ № 078394, виданими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирсановою Т. О., нотаріус передав ОСОБА_3 і ОСОБА_4 заяви ТОВ «Вердикт Фінанс» про наявність заборгованості за кредитним договором та намір товариства звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу від власного імені предмета іпотеки та або зареєструвати право власності на вказаний предмет іпотеки у разі невиконання взятих на себе зобов`язань.
		 
		З інформаційної довідки від 05 квітня 2018 року № 119823397 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відомо, що на підставі дубліката іпотечного договору від 13 червня 2014 року, а також свідоцтв від 04 квітня 2017 року та договору відступлення прав вимоги за іпотечними договорами від 04 серпня                    2010 року зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «Вердикт Фінанс».
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08 березня 2023 року відкрито провадження у справі № 910/12956/22 про банкрутство ТОВ «Кредит-Фінанс». Цією ухвалою арбітражного керуючого Шевчука В. В. призначено розпорядником майна ТОВ «Кредит-Фінанс».
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь                              у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції від 24 листопада 2021 року та закриваючи провадження у цій справі ухвалою від 15 серпня 2023 року, апеляційний суд виходив з того, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 08 березня 2023 року відкрито провадження у справі № 910/12956/22 про банкрутство ТОВ «Кредит-Фінанс», а тому розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
		 
		Колегія суддів не може погодитись із такими висновками апеляційного суду                               з наступних міркувань.
		 
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд                               з такими вимогами.
		 
		Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи,                       у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже,                          у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		 
		21 жовтня 2019 року введено в дію КУзПБ.
		 
		Відповідно до частин першої - третьої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких                            є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
		 
		Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною                   в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
		 
		Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
		 
		Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
		 
		Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи                    в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
		 
		У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі,                       у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.
		 
		Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
		 
		У пункті 4 «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, окрім випадків, наведених у вказаному пункті.
		 
		У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 904/7234/15 Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на норми законодавства України, чинного на момент розгляду справи Верховним Судом, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
		 
		Водночас, у цій самій постанові Верховний Суд зазначив, що відсутність порушеного провадження у справі про банкрутство відповідача на момент звернення з позовом (13 серпня 2015 року), судового розгляду справи по суті в суді першої інстанції, який закінчився ухваленням рішення від 29 вересня 2015 року, звернення з апеляційною скаргою, свідчить про об`єктивну неможливість направлення такої справи до господарського суду для розгляду в межах справи про банкрутство, провадження               у якій порушено 03 грудня 2015 року.
		 
		Такого самого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року                             у справі № 921/490/18, зазначивши, що скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту порушення справи про банкрутство (через 8 місяців після ухвалення рішення судом першої інстанції), яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, є відступом від принципу правової визначеності та проявом правого пуризму. 
		 
		Схожого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13 травня 2021 року               у справі № 465/5402/16-ц (провадження № 61-17041св20) та від 30 листопада         2022 року у справі № 752/3410/20 (провадження № 61-9243св22).
		 
		Крім того, Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2023 року у справі                                         № 916/470/22, досліджуючи питання про наявність в апеляційного суду повноважень на скасування судового рішення місцевого суду і направлення справи для розгляду до іншого суду, дійшов таких висновків: 
		 
		Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 12 січня 2023 року відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Сат-Агро».
		 
		Суд першої інстанції ухвалив рішення 05 жовтня 2022 року, тобто, до відкриття провадження у справі про банкрутство, тому у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для скасування судового рішення і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
		 
		Норми статті 7 КУзПБ, статті 31 ГПК України регулюють питання передачі справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог. Таке питання не вирішується в суді апеляційної інстанції, який має право направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю виключно у випадку, якщо рішення прийнято судом                  з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) і учасник справи заявляв про це при розгляді справи».
		 
		Вказані висновки Верховного Суду різних юрисдикцій є сталими та зрозумілими, відповідають як нормам КУзПБ так і вимогам процесуальних законів.
		 
		Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі                                         № 200/12041/17 (провадження № 61-12507св19) дійшов висновку про скасування рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня                           2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року                      з передачею матеріалів справи до господарського суду Дніпропетровської області, на розгляді якого перебуває справа № 904/4387/19 про банкрутство Товариства                        з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл». При цьому суд касаційної інстанції встановив, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області                            від 10 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі № 904/4387/19 про банкрутство. 
		 
		Тобто провадження у справі про банкрутство у вказаній справі було відкрито після ухвалення судових рішень двома інстанціями, а саме під час їх касаційного перегляду.
		 
		Аналогічних висновків про можливість скасування судових рішень за обставин, коли провадження у справі про банкрутство було відкрито після ухвалення рішення місцевим (апеляційним судом) дійшов Верховний Суд у постановах від 16 грудня     2020 року у справі № 750/8669/17 (провадження № 61-10623св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 750/7344/18(провадження № 61-5354св19), від 08 червня      2022 року у справі № 711/8269/17 (провадження № 61-18187св20) та від 03 серпня 2022 року у справі № 520/98/17 (провадження № 61-4579св20).
		 
		Такого висновку дійшов апеляційний суд і у справі, яка переглядається.
		 
		Враховуючи наведене, можливо констатувати різну практику застосування норм права у подібних правовідносинах сформовану Касаційним господарським судом      у складі Верховного Суду і Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, щодо юрисдикції певної категорії справ, а тому вирішення вказаних питань належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Водночас колегія суддів не встановила, що Велика Палата Верховного Суду викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах за обставин, коли рішення місцевого суду було ухвалене до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника (відповідача) та, відповідно, можливості скасування цього рішення апеляційним (касаційним) судом. 
		 
		В контексті наявної правової проблемине можливо залишити поза увагою і вимоги процесуальних законів, зокрема щодо визначених підстав скасування рішення суду в апеляційному/касаційному порядку.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду                    у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
		 
		Аналогічна норма міститься і у статтях 278, 313 ГПК України.
		 
		Відповідно до частини першої статті 19 («§ 1. Предметна та суб`єктна юрисдикція») ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 листопада 2023 року у справі                       № 908/129/22 (908/1333/22) (провадження № 12-46гс23) виснувала, що юрисдикцію спорів визначають процесуальні кодекси, а не КУзПБ.
		 
		При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження.
		 
		Наведені норми права та правові висновки суду касаційної інстанції дають підстави констатувати, що передача справи до господарського суду на підставі частини третьої статті 7 КУзПБ можлива лише на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та до ухвалення рішення судом першої інстанції по суті заявлених вимог.
		 
		Неможливо передати матеріали справи до суду іншої юрисдикції з ухваленим у ній рішенням по суті заявлених вимог.
		 
		Водночас скасування судового рішення апеляційним судом/судом касаційної інстанції лише з метою передачі справи до господарського суду процесуальним законом не передбачена; не містить такої вказівки ні частина частини третьої статті 7 КУзПБ, ні пункт 4 «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ.
		 
		У справі, яка переглядається апеляційний суд не врахував, що на момент звернення позивачів з позовом у цій справі у березні 2020 року, ухвалення судом першої інстанції рішення 24 листопада 2021 року та звернення з апеляційною скаргою провадження у справі про банкрутство порушене не було.
		 
		Таким чином, у апеляційного суду не було правових підстав для скасування рішення місцевого суду, тим більше з посиланням на статтю 378 ЦПК України. 
		 
		Отже справа містить виключну правову проблему, яка полягає в питанні, чи має апеляційний суд(суд касаційної інстанції) повноваження на скасування рішення місцевого суду (апеляційного суду) та передачу справи господарському суду,                 у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, за обставин, коли рішення та/або постанова були ухвалені до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
		 
		Слід враховувати, що в судах України знаходиться велика кількість справ про банкрутство боржників. Водночас саме по собі відкриття провадження у справі про банкрутство не може бути підставою для скасування судових рішень, які ухвалені раніше, адже це дає можливість недобросовісному боржнику уникнути виконання такого судового рішення.
		 
		Разом з цим судова практика, у вищезазначених судових справах, створила непередбачений процесуальним законом механізм для скасування судових рішень, які в переважній більшості набрали законної сили.
		 
		Отже, існує очевидна необхідність у формуванні єдиної правозастосовчої практики у вказаній сфері правовідносин, і ці проблемні питання, на думку колегії суддів, належать до компетенції Великої Палати Верховного Суду як інституції, діяльність якої спрямована на вирішення виключних правових проблем, вирішення міжюрисдикційних спорів з метою забезпечення однакового застосування судами норм матеріального і процесуального права.
		 
		Позивачі обґрунтовували свою касаційну скаргу тим, що спір підлягає розгляду                      в порядку цивільного судочинства, а колегія суддів не встановила, що Велика Палата Верховного Суду викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
		 
		Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати справу № 756/3328/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс», державного реєстратора філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Києві Демченка Сергія Олександровича, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служба у справа дітей Оболонського району м. Києва, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, про скасування рішення державного реєстратора на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко    В. М. Коротун    М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...