Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/9026/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2024.
Дата набрання законної сили: 24.01.2024
Номер судового провадження: 61-10154ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		24 січня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 759/9026/21
		провадження № 61-10154 св 22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача - Пророка В. В.,
		суддів:          Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач-ОСОБА_1 ,представник позивача -адвокат Коновал Олена Василівна,відповідач-Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія», 
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом  ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» про стягнення пені за порушення умов договору, за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , якого представляє ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року, ухвалене суддею Ул'яновською О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.           У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив стягнути з Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія»(далі - ЗАТ «Українська будівельна компанія») суму пені у зв'язку з порушенням умов договору від 01 жовтня 2014 року № 9-7-51 про купівлю-продаж майнових прав на квартиру у сумі 4 535 271,00 грн.
		 
		2.           Позовна заява аргументована тим, що 01 жовтня 2014 року між позивачем та відповідачем був укладений договір № 9-7-51 про купівлю-продаж майнових прав на квартиру (далі - договір щодо майнових прав). Згідно із цим договором відповідач зобов`язався передати позивачу у власність майнове право на квартиру АДРЕСА_1 та позначений на схемі генерального плану за № 9 (далі - спірна квартира та спірний будинок відповідно). Договір щодо майнових прав встановлює термін введення спірного будинку в експлуатацію - 3 квартал 2016 року.
		 
		3.           Відповідно до умов договору щодо майнових прав позивач зобов'язався сплатити ціну продажу відповідного майнового права на спірну квартиру у сумі 414 180,00 грн.  ОСОБА_1 свої зобов'язання за цим договором у частині сплати зазначеної ціни майнового права на спірну квартиру виконав у повному обсязі.
		 
		4.           Але відповідно до наявних джерел публічної інформації спірний будинок не зданий в експлуатацію на момент звернення позивача з цим позовом до суду.
		 
		5.           Письмові звернення позивача до відповідача щодо порушення зазначеного терміну, передбаченого договором щодо майнових прав, залишені без відповіді.
		 
		6.            У зв'язку із зазначеним позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Посилаючись на правові висновки в окремих постановах Верховного Суду, позивач аргументує своє право на стягнення пені за прострочення відповідачем відповідного терміну, яка має визначатись відповідно до умов частини п'ятої статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (в актуальній редакції далі - Закон про захист споживачів), не зважаючи на те, що можливість нарахування пені за відповідною нормою права не була передбачена у договорі щодо майнових прав, зокрема у його пункті 4.6.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		7.           Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
		 
		8.           Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що пункт 4.6 договору щодо майнових прав не передбачав можливість нарахування пені відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону про захист споживачів.
		 
		9.           Прострочення відповідачем строку виконання свого зобов'язання з введення спірного будинку в експлуатацію є порушенням статей 526 та 530 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в актуальній редакції далі - ЦК України).
		 
		10.       На переконання суду першої інстанції учасники спору, уклавши договір щодо майнових прав, стали учасниками інвестиційного процесу й правовідносини, які виникли між ними, регулюються спеціальним законом, який регулює інвестиційну діяльність та встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в інвестиційну діяльність, зокрема щодо будівництва. Тому суд першої інстанції не приймає до уваги посилання позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 квітня 2021 року у справі № 607/1576/19 та від 04 лютого 2021 року у справі № 607/1579/19, оскільки вони фактично стосуються договорів будівельного підряду. Закон про захист споживачів не застосовується з тих самих причин - інвестиційна діяльність не є його предметом регулювання.
		 
		11.       Суд відмовляє у стягненні пені без застосування пункту 4.6 договору щодо майнових прав, оскільки відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в актуальній редакції далі - ЦПК України) та судової практики обмежений своїми процесуальними повноваженнями щодо зміни підстав позову. Від позивача або його представників у ході розгляду справи заява про уточнення позовних вимог із зміною підстав позову не надходила, а тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог, не зважаючи на встановлені судом факти наявності вини відповідача у невчасному виконанні умов договору щодо майнових прав.
		 
		12.       Враховуючи, що представником позивача до позовних вимог не додані докази підтвердження понесених судових витрат позивача та тих витрат, які він має понести на правничу допомогу, не заявлені зобов`язання позивача надати такі докази протягом встановленого ЦПК України строку, суд першої інстанції не прийняв до уваги вказівку на те, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат становить 20 000,00 грн та дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги представника позивача щодо стягнення з відповідача судових витрат. Суд першої інстанції керувався статтею 141 ЦПК України, вирішуючи питання розподілу судових витрат у справі, у якій відмовлено у задоволенні позовних вимог.
		 
		Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
		 
		13.       Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково: рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року змінене - викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови апеляційного суду, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.
		 
		14.       Апеляційний суд не погодився з мотивами прийнятого судом першої інстанції судового рішення, оскільки вважав, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18, на правовідносини сторін цього спору, що виникли на підставі договору щодо майнових прав, розповсюджується дія Закону про захист споживачів.
		 
		15.       Разом з тим апеляційний суд звернув увагу, що стаття 10 цього Закону має конкретну назву, яка вказує на порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).
		 
		16.       Проаналізувавши норми ЦК України, присвячені суті договорів про надання послуг, будівельного підряду та купівлі-продажу, правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 587/823/19 та від 15 червня 2022 року у справі № 711/1032/21, апеляційний суд дійшов висновку, що договір щодо майнових прав не є договором про виконання робіт (надання послуг), а тому на нього не розповсюджується дія саме статті 10 Закону про захист споживачів. Саме з цих підстав слід відмовити у задоволенні позовних вимог.
		 
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		 
		17.       01 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Українська будівельна компанія» укладений договір № 9-7-51 про купівлю-продаж майнових прав на квартиру. Згідно із цим договором ЗАТ «Українська будівельна компанія» зобов`язалося передати ОСОБА_1 у власність майнове право на квартиру АДРЕСА_1 , який позначений на схемі генерального плану за АДРЕСА_2 .
		 
		18.       Відповідно до пункту 2.1 договору щодо майнових прав ціна відповідного майнового права ОСОБА_1 складає 414 180,00 грн, включаючи податок на додану вартість у сумі 69 030,00 грн.
		 
		19.       Згідно із пунктом 1.7 договору щодо майнових прав орієнтовний термін прийняття спірного будинку в експлуатацію - 3 квартал 2016 року.
		 
		20.       Відповідно до пункту 4.6 договору щодо майнових прав, у випадку порушення ЗАТ «Українська будівельна компанія» зобов'язань, передбачених пунктом 1.7 цього договору щодо строків введення спірного будинку в експлуатацію, ЗАТ «Українська будівельна компанія» сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від суми сплаченої позивачем.
		 
		21.       Довідка ЗАТ «Українська будівельна компанія» від 30 березня 2015 року підтверджує, що ОСОБА_1 сплатив ЗАТ «Українська будівельна компанія» 100 % вартості відповідного майнового права, передбаченого договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 01 жовтня 2014 року № 9-7-51 - 414 180,00 грн.
		 
		22.       Відповідно до акту прийому-передачі майнових прав від 30 березня 2015 року ЗАТ «Українська будівельна компанія» передало ОСОБА_1 майнове право на отримання у власність новозбудованої квартири відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 01 жовтня 2014 року № 9-7-51.
		 
		23.       Згідно із відповіддю Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 27 травня 2021 року за № 10/26-6/2705/07 відповідно до даних будівельного реєстру будинок АДРЕСА_3 не отримував сертифікат щодо прийняття його в експлуатацію як закінченого об`єкта будівництва.
		 
		24.       Позивачем проведений розрахунок пені за період заборгованості з 01 травня 2020 року до 01 травня 2021 року на підставі частини п`ятої статті 10 Закону про захист споживачів: 414 180,00 грн х 3 % х 365 днів = 4 535 271,00 грн.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		25.       У жовтні 2022 року  ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1  подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		26.       Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2022 року, крім іншого, задоволене клопотання  ОСОБА_1  про поновлення строку на касаційне оскарження - поновлений строк на касаційне оскарження відповідних судових рішень, відкрите касаційне провадження у справі.
		 
		27.       Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2024 року справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
		 
		28.       24 січня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		29.       З урахуванням змісту касаційної скарги  ОСОБА_1 оскаржує зазначені судові рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		30.       Обґрунтовуючи неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ОСОБА_1 вказує на те, що справа розглянута судами попередніх інстанцій без урахування висновку щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 501/3038/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 318/2249/16, від 20 січня 2020 року у справі № 607/20776/14, від 09 вересня 2020 року у справі № 607/1585/19, від 04 лютого 2021 року у справі № 607/1579/19, від 06 квітня 2021 року у справі № 607/1576/19 та від 20 травня 2021 року у справі № 607/1569/19. У цих справах Верховний Суд сформував певний підхід до визначення підстав розповсюдження на різні договірні відносини щодо будівництва житла Закону про захист прав споживачів, у тому числі частини п'ятої статті 10 цього Закону. Зокрема, цей закон розповсюджується на правовідносини осіб, які виникають з різних договорів та з метою реалізації будівництва житла за кошти фізичної особи для задоволення її потреби у житлі, яка не стосується підприємницької діяльності. Відповідно до цього правового висновку апеляційний суд мав застосовувати Закон про захист споживачів до правовідносин у цьому спорі у повній мірі без виключення дії частини п'ятої статті 10 цього Закону.
		 
		31.       Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. Зокрема, будь-які узагальнюючі зведення судової практики на підставі судових рішень не є безпосереднім джерелом правових висновків у розумінні ЦПК України, а тому ЦПК України вимагає вказівки у касаційній скарзі конкретних судових рішень Верховного Суду, у яких викладені ті чи інші правові висновки.
		 
		32.       Відповідно до змісту ЦПК України касаційне оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України передбачає наведення правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах з питань застосувань норм права, які апеляційний суд безпідставно не застосував (у широкому розумінні, включаючи, у тому числі й неправильне застосування, неповне застосування цих висновків, тощо). Отже ЦПК України не передбачає звернення особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції із безпосереднім клопотанням про застосування касаційним судом у справі того чи іншого висновку Верховного Суду. Оскільки висновки апеляційного суду у його оскаржуваному позивачем судовому рішенні, які позивач вважає невідповідними наведеній ним практиці Верховного Суду, взагалі не стосуються принципу contra proferentem та не залежать від його застосування, то звернення позивача до Верховного Суду з клопотанням у касаційній скарзі про його застосування (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц) у цій справі не відповідає змісту пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та не розглядається Верховним Судом.
		 
		33.       Позивач, оскаржуючи відповідні судові рішення, та вимагаючи їх скасування не навів аргументів щодо скасування їх у тій частині, яка стосується компенсації судових витрат на правничу допомогу, тому Верховний Суд не переглядає зазначені судові рішення у цій частині у касаційному порядку.
		 
		(2) Позиція інших учасників справи
		 
		34.       У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ЗАТ «Українська будівельна компанія», у якій відповідач вказує на необґрунтованість касаційної скарги та просить залишити її без задоволення. Зокрема, на думку відповідача, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а позивач послався на правові висновки Верховного Суду у справах, які не мають подібних правовідносин до справи, що розглядається.
		 
		35.       Оскільки відповідач не оскаржує відповідну постанову апеляційного суду та у відзиві просить її залишити без змін як законну та обґрунтовану, Верховний Суд не приймає до уваги ті його аргументи, якими він доводить, що Закон про захист споживачів взагалі не застосовуються до правовідносин, що виникли з договору щодо майнових прав, тому що апеляційний суд встановив протилежне, визначивши лише, що частина п'ята статті 10 цього Закону не розповсюджується на ці правовідносини.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		36.       Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
		 
		37.       Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).
		 
		38.       Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
		 
		39.       При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		40.       Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		41.       Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).
		 
		42.       При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (частина третя статті 213 ЦК України).
		 
		43.       Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). З урахуванням змісту частини другої статті 509 та статті 11 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів.
		 
		44.       Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (згідно із частиною першою статті 526 ЦК України).
		 
		45.       Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).
		 
		46.       Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).
		 
		47.       Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини перша та третя статті 549 ЦК України).
		 
		48.       Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина перша статті 550 ЦК України).
		 
		49.       Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України).
		 
		50.       Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
		 
		51.       Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (частина перша статті 610 ЦК України).
		 
		52.       Згідно із пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
		 
		53.       Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
		 
		54.       У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).
		 
		55.       Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частини перша та друга статті 628 ЦК України).
		 
		56.       За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).
		 
		57.       Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (частина друга статті 656 ЦК України).
		 
		58.       За договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта (частини перша та друга статті 875 ЦК України).
		 
		59.       За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
		 
		60.       Преамбула Закону про захист споживачів передбачає, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
		 
		61.       Продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації (пункт 18 частини першої статті 1 Закону про захист споживачів).
		 
		62.       Продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19 частини першої статті 1 Закону про захист споживачів).
		 
		63.       Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону про захист споживачів).
		 
		64.       Відповідно до статті 1-1 Закону про захист споживачів цей закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
		 
		65.       У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення (частина п`ята статті 10 Закону про захист споживачів).
		 
		66.       Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу (пункт 8 частини першої статті 21 Закону про захист споживачів).
		 
		67.       Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав (частина третя статті 22 Закону про захист споживачів).
		 
		68.       Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553) (в актуальній редакції далі - Порядок КМУ) регулює, зокрема, особливості державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб або у результаті діяльності житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу. Так пункт 78 цього Порядку передбачає, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо). Водночас у разі участі особи у фонді фінансування будівництва документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є видана управителем такого фонду довідка про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування, а у разі придбання особою безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром є одиниця нерухомості, документами, що підтверджують набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу облігацій та за наявності документ, згідно з яким здійснилося закріплення відповідного об`єкта інвестування за власником облігацій (договір резервування, бронювання тощо). При цьому у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав; технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).
		 
		69.       Відповідно до пункту 1.3. договору щодо майнових прав повноваження ЗАТ «Українська будівельна компанія» на укладення цього договору та на продаж відповідного майнового права підтверджуються договором від 21 листопада 2011 року № 18/10-805, укладеним ЗАТ «Українська будівельна компанія», Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський домобудівний комбінат № 1» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецбудмонтаж-2», рішенням Київської міської ради VII сесії VI скликання від 23 червня 2011 року № 321/5708, договором оренди земельної ділянки від 12 серпня 2011 року (зареєстрованим Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 18 серпня 2011 року за № 75-6-00523), позитивним Висновком комплексної державної експертизи від 22 вересня 2011 року № 00-0206-11/ЕК та дозволом на виконання будівельних робіт від 26 вересня 2011 року № КВ 11511046640.
		 
		70.       Згідно із пунктом 1.6. договору щодо майнових прав ЗАТ «Українська будівельна компанія» після прийняття спірного будинку в експлуатацію, його технічної інвентаризації та за умови сплати позивачем вартості продажу відповідного майнового права зобов'язана протягом тридцяти календарних днів передати позивачу зазначену квартиру за актом прийому-передачі, а також технічний паспорт на цю квартиру.
		 
		71.       Також пункт 3.1.4. договору щодо майнових прав передбачає, що позивач має право за погодженням із відповідачем здійснити зміну планувальних рішень відповідної квартири під час будівництва спірного будинку шляхом підписання узгодженої схеми перепланування, яка з моменту її підписання сторонами договору щодо майнових прав стає невід'ємною частиною цього договору. А у пункті 3.4.1. договору щодо майнових прав зазначено, що відповідач зобов'язаний у разі виявлення позивачем прихованих дефектів відповідної квартири усунути недоліки за власний рахунок, крім недоліків обладнання, на яке видані технічні паспорти заводу-виробника. Пункт 3.4.5 договору щодо майнових прав покладає на відповідача зобов'язання забезпечити завершення будівництва спірного будинку та введення його в експлуатацію у визначені терміни.
		 
		72.       Відповідно до пункту 4.1 договору щодо майнових прав за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків сторони цього договору несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та договором щодо майнових прав.
		 
		73.       Пункт 7.3 договору щодо майнових прав передбачає, що до всіх питань, що виникають у ході виконання цього договору, чи у зв'язку з ним, застосовується право України. У випадках, що не врегульовані умовами договору щодо майнових прав, сторони цього договору керуються чинним законодавством України.
		 
		74.       Згідно із абзацом шостим пункту 10.3 договору щодо майнових прав сторони цього договору підтвердили, що цей договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
		 
		75.       Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24, 25, 27, 32) щодо критерію подібності правовідносин, зокрема в контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин (суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		 
		76.       У справі № 501/3038/16-ц Верховний Суд, розглядаючи фактично питання інвестування у будівництво квартири, сформулював загальний критерій для визначення факту розповсюдження дії Закону про захист споживачів на ті, чи інші правовідносини, опосередковані тим чи іншим договором. Тому саме цей критерій може розглядатись як правовий висновок у контексті застосування пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України у справі, що розглядається, попри відмінності у характері правовідносин, окремої специфіки їх правового регулювання, договору, на підставі якого здійснювалось фактичне придбання квартири, оскільки ці відмінності не є підставою, яка виключає можливість застосування цього критерію у справі, що розглядається. Так Верховний Суд зазначив, що ключовим у відповідному критерії є мета конкретного договору - задоволення власної потреби фізичної особи у житлі, яка не пов'язана з підприємницькою діяльністю.
		 
		77.       У справі, що розглядається, відповідач не довів, а суди попередніх інстанцій не встановили, що позивач уклав договір щодо майнових прав для цілей його підприємницької діяльності, а не для забезпечення власної потреби у житлі.
		 
		78.       Попри узгоджені сторонами положення договору щодо майнових прав у ньому чітко вказано (пункти 4.1 та 7.3 цього договору), що їх правовідносини підпорядковані регулюванню законодавством України. Закон про захист споживачів є частиною цього законодавства і у разі наявності підстав його застосування до договору щодо майнових прав як спеціального закону має застосовуватись, оскільки таке застосування узгоджене сторонами цього договору. В свою чергу, у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18 Верховний Суд вже аргументував правовий висновок з приводу того, що частина п'ята статті 10 Закону про захист споживачів, у разі її застосування до договірних правовідносин сторін спору, не може бути проігнорована як дійсний механізм розрахунку відповідної пені попри те, що сторони могли обмежити чи зменшити розмір цієї пені умовами свого договору.
		 
		79.       Тобто той факт, що сторони договору щодо майнових прав передбачили у його пункті 4.6 інший механізм розрахунку пені, ніж це передбачено у Законі про захист споживачів, не означає можливість заміни розрахунку пені, передбаченого частиною п'ятою статті 10 Закону про захист споживачів , на цей розрахунок, якщо він призводить до зменшення або обмеження суми пені, яка підлягає стягненню. Це випливає як із самої частини п'ятої статті 10 Закону про захист споживачів, у якій прямо вказано, що її дія може бути обмежена виключно законодавством, але не договором, так і з вище зазначеного правового висновку Верховного Суду, який уточнює це питання.
		 
		80.       У справі № 318/2249/16-ц (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2019 року) суди розглянули питання співвідношення договору про надання послуг з будівельних робіт та договору підряду. Верховний Суд встановив, що спірний договір у цій справі підпадає під поняття договору про надання послуг, та застосував Закон про захист споживачів щодо визначення пені, яка підлягає стягненню. Жодних загальних критеріїв оцінки договору, який не є договором про надання послуг у класичному розумінні саме у контексті можливості застосування до нього Закону про захист споживачів Верховний Суд не робив. Тому відсутні підстави розглядати його постанову у цій справі в межах розгляду справи № 759/9026/21 у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		81.       Справи № 607/1576/19, № 607/1579/19, № 607/1569/19, № 607/20776/14 та № 607/1585/19 стосуються спору фізичних осіб з одним й тим самим господарським товариством щодо будівництва квартир через механізм пайової участі фізичної особи у цьому будівництві. Постанови Верховного Суду у цих справах є взаємообумовленими єдиним підходом Верховного Суду, який становив, що оскільки спірний договір між позивачем та відповідачем був спрямований на продовження виконання домовленостей щодо будівництва житла для позивача, договірні правовідносини мають характер будівельного підряду. Верховний Суд вказав, що на ці правовідносини розповсюджується Закон про захист прав споживачів (окрім справи № 607/1585/19). У справі № 607/1585/19 Верховний Суд фактично взагалі не надавав висновків щодо застосування Закону про захист споживачів, виходячи зі змісту його постанови від 09 вересня 2020 року у справі № 607/1585/19. У даних справах Верховний Суд не сформував правовий висновок, який безпосередньо визначає можливість застосування цього закону саме до договорів купівлі-продажу майнових прав. Однак законодавець у пункті 78 Порядку КМУ досить у однозначний спосіб визначив, що інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав та аналогічні договірні інструменти є рівнозначними договірними інструментами реалізації будівництва, яке здійснюється із залученням коштів фізичних та юридичних осіб.
		 
		82.       На переконання Верховного Суду регулювання Законом про захист споживачів правовідносин, які виникають з договору купівлі-продажу майнових прав, має встановлюватись з урахуванням реального змісту такого договору та мети його укладення. Якщо встановлено, що цей закон поширюється на цей договір, то не може виключатися дія його окремих положень, якщо це прямо не слідує з нормативних документів. У статті 10 Закону про захист споживачів як і в інших правових нормах цього закону не вказано, що ця стаття має обмежене застосування до правовідносин, визначених у преамбулі цього закону. Питання поширення Закону про захист споживачів на той чи інший договір має вирішуватись відповідно до його дійсної мети та змісту, а не формальної класифікації за назвою чи юридичною категорією, визначеною ЦК України.
		 
		83.       Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (пункт 55) зазначила, що послугами згідно із Законом про захист споживачів є всі види комерційної взаємодії суб`єктів господарювання із споживачами, які не вписуються у набагато більш конкретні й чіткі визначення понять «товарів» та «робіт» і є набагато ширшими за аналогічне поняття, що вжите в ЦК України, адже включає в себе, наприклад, прокат, який ЦК України однозначно кваліфікується як різновид договору майнового найму. Тобто звуження обсягу дії статті 10 Закону про захист споживачів до виключних класичних понять виконання робіт та надання послуг, насправді, не відповідає правовим висновкам Верховного Суду щодо оцінки Закону про захист споживачів.
		 
		84.       Очевидним є те, що договір щодо майнових прав укладений для набуття позивачем у власність для власних потреб квартири за власний кошт, а не отримання лише номінального володіння майновим правом на неї. Пункт 78 Порядку КМУ враховує це також у однозначний спосіб. Згідно із умовами договору щодо майнових прав отримання спірної квартири позивачем залежить виключно від відповідача, який має відповідне зобов'язання, у тому числі щодо усунення недоліків цієї квартири за власний рахунок. Тому є підстави для застосування Закону про захист споживачів до правовідносин сторін договору щодо майнових прав, у тому числі статті 10 цього Закону, враховуючи реальну мету договору щодо майнових прав.
		 
		85.       Однак підхід Верховного Суду щодо застосування Закону про захист споживачів безпосередньо до договорів купівлі-продажу майнових прав, через які реалізується механізм будівництва, яке здійснюється із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, також є неоднорідним, що негативним чином впливає на правозастосування в Україні.
		 
		86.       Зокрема, підтвердженням цього є те, що в оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд, на підставі вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, намагався фактично поєднати правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18, від 04 серпня 2021 року у справі № 587/823/19 та від 15 червня 2022 року у справі № 711/1032/21.
		 
		87.       У справі № 755/3509/18 (постанова від 07 жовтня 2020 року) Верховний Суд розглянув справу, у якій фізична особа подала позов до господарських товариств у зв'язку із неналежним виконанням договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру (щодо строків її будівництва), вимагаючи відшкодування нанесеної моральної шкоди. Верховний Суд виснував, що судами попередніх інстанцій у справі № 755/3509/18 зроблено помилковий висновок щодо незастосування Закону про захист споживачів до правовідносин сторін спору, оскільки договір купівлі-продажу майнових прав передбачає в подальшому набуття їх покупцем права власності на квартиру.
		 
		АДРЕСА_4 .       У справі № 587/823/19 (постанова від 04 серпня 2021 року) Верховний Суд у касаційному порядку переглянув спір, у якому фізична особа звернулась з позовом до господарського товариства, з яким укладала договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, що будується, вимагаючи повернути сплачені кошти та сплатити пеню відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону про захист споживачів, оскільки це господарське товариство вчасно квартиру не побудувало та взагалі не забезпечує будівництво будинку, у якому має розташовуватись відповідна квартира. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, а апеляційний суд скасував судове рішення першої інстанції та ухвалив власне, відмовивши у задоволенні позову. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону про захист споживачів та направив справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вказавши на те, що апеляційний суд фактично самоусунувся від визначення розміру пені, яка підлягає стягненню з цього товариства у зв'язку із порушенням умов договору купівлі-продажу майнових прав. При цьому жодна судова інстанція у справі № 587/823/19 не висловлювала правовий погляд щодо незастосування частини п'ятої статті 10 Закону про захист споживачів.
		 
		89.       Дещо схожу позицію до загального застосування Закону про захист споживачів до договорів купівлі-продажу майнових прав зайняв Верховний Суд у справі № 552/6997/19 (постанова від 21 квітня 2021 року), у якій фізична особа звернулася із позовом до господарського товариства у зв'язку із спором, що виник із договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, що будується. Суд першої інстанції дійшов висновку, що цей Закон на відповідний договір купівлі-продажу майнових прав не розповсюджується, а апеляційний суд вказав на помилковість цього висновку. Верховний Суд, виправляючи певні помилки судів попередніх інстанцій, також спирався на положення Закону про захист споживачів, чим підтвердив свою позицію щодо його застосування до договорів купівлі-продажу майнових прав на квартиру, що будується.
		 
		90.       У справі № 711/1032/21 (постанова від 15 червня 2022 року) Верховний Суд у касаційному порядку переглянув спір, у якому фізична особа звернулась до суду з позовом до господарського товариства, з яким уклала договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, що будується, вимагаючи відшкодування моральної шкоди та стягнення пені за частиною п'ятою статті 10 Закону про захист споживачів через порушення відповідним товариством умов цього договору - відсутність вчасно побудованої квартири відповідно до його умов. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні цього позову, зокрема виходячи з того, що Закон про захист споживачів до відповідного договору не застосовується. Апеляційний суд дійшов висновку, що моральна шкода має відшкодовуватись, а от щодо незастосування частини п'ятої статті 10 Закону про захист споживачів суд першої інстанції дійшов правильного висновку. Вирішуючи питання застосування частини п'ятої статті 10 Закону про захист споживачів, Верховний Суд у справі № 711/1032/21, зазначаючи, що його правовий висновок не суперечить постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 587/823/19, вказав, що між сторонами спору був укладений договір купівлі-продажу майнових прав, а не договір виконання робіт (надання послуг), а тому відсутні підстави для застосування положень частини п'ятої статті 10 Закону про захист споживачів. Фактично аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 369/10606/17.
		 
		(2) Підстави для передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
		 
		91.       Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania», заява № 28342/95, п. 61).
		 
		92.       Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає не тільки виконуваність судових рішень, а й стабільність правового регулювання. Завданням правозастосовчої практики є, серед іншого, формування такого застосування норм права, яке забезпечує рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права, що поліпшує громадське сприйняття справедливості, а також підвищує довіру до відправлення правосуддя.
		 
		93.       Завжди існуватиме потреба у роз`ясненні нечітких норм або тих, що потребують пристосування до обставин, що змінюються. Багато законів неминуче сформульовані у термінах, що тією чи іншою мірою є нечіткими, та тлумачення й застосування яких є питанням практики. Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, що залишаються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, п. 65).
		 
		94.       Верховний Суд задля розвитку єдності судової практики та її розвитку відповідно до дійсної мети Закону про захист споживачів вважає за необхідне відступити від правового висновку щодо незастосування умов частини п'ятої статті 10 Закону про захист споживачівдо договорів купівлі-продажу майнових прав на житло, що будується, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 369/10606/17 та від 15 червня 2022 року у справі № 711/1032/21, та остаточно сформувати правовий висновок про те, що до усіх договорів (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) які укладаються фізичною особою з метою задоволення власної потреби у житлі, будівництво якого здійснюється із залученням коштів фізичної особи, та не пов'язані із здійсненням цією особою підприємницької діяльності, застосовується у повній мірі Закон про захист споживачів, у тому числі частина п'ята статті 10 цього Закону.
		 
		95.       Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина друга статті 403 ЦПК України).
		 
		96.       Порядок передачі справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду врегульований статтею 404 ЦПК України, зокрема відповідно до її частини четвертої Верховний Суд постановляє ухвалу про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.
		 
		Керуючись статтями 260, 403, 404, частиною другою статті 415 ЦПК України,
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		1. Передати на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справу за позовом  ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» про стягнення пені за порушення умов договору, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , якого представляє ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                                    В. В. Пророк
		 
		 
		                                                                                                                      А. І. Грушицький
		 
		 
		                                                                                                                      І. В. Литвиненко
		 
		 
		                                                                                                                      Є. В. Петров
		 
		 
		                                                                                                                      В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...