Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/5167/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо.
Надіслано для оприлюднення: 21.02.2024. Зареєстровано: 22.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2024.
Дата набрання законної сили: 15.02.2024
Номер судового провадження: К/990/26313/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		15 лютого 2024 року   
		Київ
		справа №120/5167/22
		адміністративне провадження №К/990/26313/23
		              
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
		суддів: Васильєвої І.А.,  Юрченко В.П., 
		за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я.В.,
		учасники судового процесу:
		представник позивача: Слюсар О.В.,
		представники відповідача: Харькіна А.Д., Левченко С.Г. (в режимі відеоконференції),
		розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції як суд касаційної інстанції справу №120/5167/22 за позовом Командитного товариства «Бізнес Гарант» (приватного підприємства «ВІП Бізнес і Компанія») до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування вимог про сплату належних сум митних платежів за гарантіями, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Одеської митниці на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року (суддя Дончик В.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року (головуючий суддя - Гонтарук В.М., судді: Біла Л.М., Матохнюк Д.Б.),
		ВСТАНОВИВ:
		У липні 2022 року Командитне товариство «Бізнес Гарант» (приватне підприємства «ВІП Бізнес і Компанія») (далі по тексту - позивач, КТ «Бізнес Гарант», Товариство) звернулось до суду з позовом до Одеської митниці (далі по тексту - відповідач, Митниця), в якому просило:
		- визнати протиправними дії Митниці по випуску у вільний обіг товару за тимчасовими митними деклараціями: від 22 січня 2022 року №UА500070/2022/000255; від 01 лютого 2022 року №UА500070/2022/000481; від 03 лютого 2022 року №UА500070/2022/000531; від 09 лютого 2022 року №UА500070/2022/000622, №UА500070/2022/000623; від 10 лютого 2022 року №UА500070/2022/000660, №UА500070/2022/000664, №UА500070/2022/000659, №UА500070/2022/000661, №UА500070/2022/000663, №UА500070/2022/000670, №UА500070/2022/000673, №UА500070/2022/000675, №UА500070/2022/000680, №UА500070/2022/000656, №UА500070/2022/000657; від 12 лютого 2022 року №UА500070/2022/000715, №UА500070/2022/000726, №UА500070/2022/000734, №UА500070/2022/000736, №UА500070/2022/000739, №UА500070/2022/000749, №UА500070/2022/000740, №UА500070/2022/000753, №UА500070/2022/000755, №UА500070/2022/000752, №UА500070/2022/000757, №UА500070/2022/000781, №UА500070/2022/000782; від 15 лютого 2022 року №UА500070/2022/000867, №UА500070/2022/000892, №UА500070/2022/000895, №UА500070/2022/000896, №UА500070/2022/000880, №UА500070/2022/000897; від 16 лютого 2022 року №UА500070/2022/000901, №UА500070/2022/000900, №UА500070/2022/000902, №UА500070/2022/000911, №UА500070/2022/000919, №UА500070/2022/000956; від 17 лютого 2022 року №UА500070/2022/000959, №UА500070/2022/000958, №UА500070/2022/000971; від 18 лютого 2022 року №UА500070/2022/000986, №UА500070/2022/000996, №UА500070/2022/000997; від 19 лютого 2022 року №UА500070/2022/001005; від 21 лютого 2022 року №UА500070/2022/001034, №UА500070/2022/001043; від 22 лютого 2022 року №UА500070/2022/001094; від 23 лютого 2022 року №UА500070/2022/001108;
		- визнати протиправними і скасувати вимоги Митниці про сплату належних сум митних платежів від 30 травня 2022 року №56/1, №57/2, №58/3, №59/4, №60/5, №61/6, №62/7, №63/8, №64/9, №65/10, №66/11, №67/12, №68/13, №69/14, №70/15, №71/16, №72/17, №73/18, №74/19, №75/20, №76/21, №77/22, №78/23, №79/24, №80/25, №81/26, №82/27, №83/28, №84/29, №85/30, №86/31, №87/32, №88/33, №89/34, №90/35, №91/36, №92/37, №93/38, №94/39, №95/40, №96/42, №97/43, №98/44, №99/45, №100/46, №101/47, №102/48, №103/49, 104/50, №105/51, №106/52, №110/41.
		Позивач як гарант, який видав фінансові гарантії про забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Агроімпорт ЛТД», ТОВ «Томінслав», ТОВ фірма «Адвес», ТОВ «Максі Пейментс», ТОВ «НВП Профі Юг», ТОВ «Балкантех», ТОВ «Феліта», ТОВ «Поліхім», ТОВ «Фортрекс ЛТД», ТОВ «Фурнітура Трейдінг», не згоден із висновком відповідача про наявність підстав для застосування у спірному випадку приписів пункту 3 частини четвертої статті 311 Митного кодексу України (далі - МК України). На обґрунтування своєї позиції позивач вказав про наступне:
		- ненадання декларантами чи уповноваженою ними особою (митним брокером ТОВ «АЛТАЙСІТІ») додаткових митних декларацій та несплату митних платежів у цьому випадку не можна вважати гарантійним випадком, оскільки ці обставини зумовлені форс-мажором, а саме введенням в Україні воєнного стану. Ці обставини засвідчені листом Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1. Положення про те, що не вважається гарантійним випадком той випадок, коли особа, відповідальна за сплату митних платежів, не виконала зобов`язання внаслідок непереборних обставин, закріплено також у пункті 5.1 Угоди про надання фінансових гарантій органам доходів і зборів незалежним фінансовим посередником від 27 січня 2014 року №7 (далі - Угода №7);
		- митний орган порушив процедуру встановлення гарантійного випадку, що визначена частиною п`ятою статті 307 МК України та пунктом 4.1 Угоди №7;
		- у спірному випадку взагалі не виникло обов`язку із сплати митних платежів. Це обумовлюється тим, що пункт 3 частини четвертої статті 311 МК України передбачає одним із виключних випадків направлення митним органом гарантові вимоги щодо сплати митних платежів у разі настання терміну сплати податкових зобов`язань відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу. На переконання позивача, оскільки розділ ІІІ МК України передбачає порядок визначення митної вартості товарів, це свідчить, що фінансова гарантія надається митному органу виключно у випадку, коли останнім коригується митна вартість у порядку, визначеному МК України. Жодних рішень про коригування митної вартості товару як підстави для нарахування митних платежів відповідач не приймав. У цьому випадку мала місце процедура узгодження коду товару, яка не передбачає надання митному органу забезпечення із сплати митних платежів, а передбачає обов`язок декларанта сплатити митні платежі в повному обсязі.
		Ухвалою від 10 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року, Вінницький окружний адміністративний суд задовольнив заяву КТ «Бізнес Гарант» про забезпечення позову і зупинив дію оскаржуваних вимог Митниці про сплату митних платежів.
		Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 25 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року, адміністративний позов задовольнив повністю. 
		Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили наступні обставини.
		Командитне товариство «Бізнес Гарант» (приватне підприємство «ВІП Бізнес і Компанія») відповідно Угоди №7, укладеної з Міністерством доходів і зборів України (том 1 а.с.15-19), є належним фінансовим посередником, уповноваженим Міністерством доходів і зборів України на надання органам доходів і зборів фінансових гарантій та внесений до Реєстру гарантів.
		КТ «Бізнес Гарант» (приватне підприємство «ВІП Бізнес і Компанія») в січні-лютому 2022 року відповідно до Договору про надання послуг з видачі фінансових гарантій з ТОВ «Логістіка ЮА» №U21-67 від 22 листопада 2021 року видало фінансові гарантії від 22 січня 2022 року №400185-U21-670018, від 31 січня 2022 року №400358-U21-670076, від 03 лютого 2022 року №400392-U21-670082, від 09 лютого 2022 року №400458-U21-670101, №400457-U21-670100, від 10 лютого 2022 року №400469-U21-670104, №400462-U21-670103, №400471-U21-670106, №400470-U21-670105, №400476-U21-670109, №400487-U21-670112, №400477-U21-670110, №400488-U21-670113, №400491-U21-670115, №400472-U21-670107, №400473-U21-670108 від 11 лютого 2022 року №400512-U21-670124, №400519-U21-670129, №400518-U21-670128, №400514-U21-670126, №400494-U21-670128, №400520-U21-670130, №400516-U21-670127, від 12 лютого 2022 року №400527-U21-670136, №400525-U21-670134, №400523-U21-670132, №400529-U21-670138, №400530-U21-670139, №400528-U21-670137, від 15 лютого 2022 року №400544-U21-670147, №400560-U21-670149, №400566-U21-670155, №400565-U21-670154, №400550-U21-670148, №400562-U21-670151, №400540-U21-670146, №400564-U21-670153, №400561-U21-670150, №400563-U21-670152, від 16 лютого 2022 року №400573-U21-670161, №400593-U21-670165, від 17 лютого 2022 року №400596-U21-670168, №400621-U21-670170, №400597-U21-670169, від 18 лютого 2022 року №400636-U21-670178, №400643-U21-670180, №400642-U21-670179, від 19 лютого 2022 року №400648-U21-670181, від 21 лютого 2022 року №400651-U21-670184, №400661-U21-670187, від 22 лютого 2022 року №400708-U21-670206, від 23 лютого 2022 року №400716-U21-670212, якими забезпечило виконання зобов`язань ТОВ «АГРОІМПОРТ ЛТД», ТОВ «Томінслав», ТОВ Фірма «Адвес», ТОВ «МАКСІ ПЕЙМЕНТС», ТОВ «НВП ПРОФІ ЮГ», ТОВ «БАЛКАНТЕХ», ТОВ «ФЕЛІТА», ТОВ «ТД «ПОЛІХІМ», ТОВ «ФОРТРЕКС ЛТД», ТОВ «ФУРНІТУРА ТРЕЙДІНГ», що випливають з митних процедур.
		Вказані підприємства уповноважили митного брокера ТОВ «АЛТАЙСІТІ» надати митному органу передбачені законодавством документи, необхідні для виконання митних формальностей щодо переміщення товару в режим імпорт. У зв`язку з тим, що точні відомості про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку, не були відомі, відповідно до частини 1 статті 260 МК України митний брокер ТОВ «АЛТАЙСІТІ» до митного органу подав тимчасові митні декларації під зобов`язання про подання додаткових декларацій у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасових митних декларацій.
		З огляду на надання фінансових гарантій КТ «Бізнес Гарант» Митниця оформила подані тимчасові митні декларації та випустила товар у заявлений митний режим.
		22 червня 2022 року від Одеської митниці позивачу надійшли акти про настання гарантійного випадку та вимоги про сплату належних сум митних платежів за гарантіями від 30 травня 2022 року:
		- №56/1 на загальну суму 556367,76 грн (фінансова гарантія №400469-U21-670104 від 10 лютого 2022 року);
		- №57/2 на загальну суму 646774,17 грн (фінансова гарантія №400462-U21-670103 від 10 лютого 2022 року);
		- №58/3 на загальну суму 562099,63 грн (фінансова гарантія №400471-U21-670106 від 10 лютого 2022 року);
		- №59/4 на загальну суму 524739,92 грн (фінансова гарантія №400470-U21-670105 від 10 лютого 2022 року);
		- №60/5 на загальну суму 419822,02 грн (фінансова гарантія №400476-U21-670109 від 10 лютого 2022 року);
		- №61/6 на загальну суму 625557,52 грн (фінансова гарантія №400487-U21-670112 від 10 лютого 2022 року);
		- №62/7 на загальну суму 720654,96 грн (фінансова гарантія №400477-U21-670110 від 10 лютого 2022 року);
		- №63/8 на загальну суму 595357,07 грн (фінансова гарантія №400488-U21-670113 від 10 лютого 2022 року);
		- №64/9 на загальну суму 431569,48 грн (фінансова гарантія №400491-U21-670115 від 10 лютого 2022 року);
		- №65/10 на загальну суму 558558,84 грн (фінансова гарантія №400512-U21-670124 від 11 лютого 2022 року);
		- №66/11 на загальну суму 505488,49 грн (фінансова гарантія №400519-U21-670129 від 11 лютого 2022 року);
		- №67/12 на загальну суму 524853,78 грн (фінансова гарантія №400518-U21-670128 від 11 лютого 2022 року);
		- №68/13 на загальну суму 530375,82 грн (фінансова гарантія №400514-U21-670126 від 11 лютого 2022 року);
		- №69/14 на загальну суму 357547,44 грн (фінансова гарантія №400494-U21-670128 від 11 лютого 2022 року);
		- №70/15 на загальну суму 413941,16 грн (фінансова гарантія №400527-U21-670136 від 12 лютого 2022 року);
		- №71/16 на загальну суму 316696,03 грн (фінансова гарантія №400520-U21-670130 від 11 лютого 2022 року);
		- №72/17 на загальну суму 659107,01 грн (фінансова гарантія №400525-U21-670134 від 12 лютого 2022 року);
		- №73/18 на загальну суму 450771,73 грн (фінансова гарантія №400516-U21-670127 від 11 лютого 2022 року);
		- №74/19 на загальну суму 591551,21 грн (фінансова гарантія №400523-U21-670132 від 12 лютого 2022 року);
		- №75/20 на загальну суму 562485,91 грн (фінансова гарантія №400529-U21-670138 від 12 лютого 2022 року);
		- №76/21 на загальну суму 482686,41 грн (фінансова гарантія №400530-U21-670139 від 12 лютого 2022 року);
		- №77/22 на загальну суму 448764,66 грн (фінансова гарантія №400528-U21-670137 від 12 лютого 2022 року);
		- №78/23 на загальну суму 603141,14 грн (фінансова гарантія №400544-U21-670147 від 15 лютого 2022 року);
		- №79/24 на загальну суму 714370,20 грн (фінансова гарантія №400560-U21-670149 від 15 лютого 2022 року);
		- №80/25 на загальну суму 337347,55 грн (фінансова гарантія №400185-U21-670018 від 22 січня 2022 року);
		- №81/26 на загальну суму 468463,85 грн (фінансова гарантія №400358-U21-670076 від 31 січня 2022 року);
		- №82/27 на загальну суму 564106,02 грн (фінансова гарантія №400392-U21-670082 від 03 лютого 2022 року);
		- №83/28 на загальну суму 348402,42 грн (фінансова гарантія №400458-U21-670101 від 09 лютого 2022 року);
		- №84/29 на загальну суму 645489,14 грн (фінансова гарантія №400457-U21-670100 від 09 лютого 2022 року);
		- №85/30 на загальну суму 368463,23 грн (фінансова гарантія №400472-U21-670107 від 10 лютого 2022 року);
		- №86/31 на загальну суму 512321,31 грн (фінансова гарантія №400473-U21-670108 від 10 лютого 2022 року);
		- №87/32 на загальну суму 456710,12 грн (фінансова гарантія №400566-U21-670155 від 15 лютого 2022 року);
		- №88/33 на загальну суму 515027,86 грн (фінансова гарантія №400565-U21-670154 від 15 лютого 2022 року);
		- №89/34 на загальну суму 587570,58 грн (фінансова гарантія №400550-U21-670148 від 15 лютого 2022 року);
		- №90/35 на загальну суму 655649,09 грн (фінансова гарантія №400562-U21-670151 від 15 лютого 2022 року);
		- №91/36 на загальну суму 347874,97 грн (фінансова гарантія №400540-U21-670146 від 15 лютого 2022 року);
		- №92/37 на загальну суму 639689,51 грн (фінансова гарантія №400564-U21-670153 від 15 лютого 2022 року);
		- №93/38 на загальну суму 479202,72 грн (фінансова гарантія №400561-U21-670150 від 15 лютого 2022 року);
		- №94/39 на загальну суму 605863,27 грн (фінансова гарантія №400563-U21-670152 від 15 лютого 2022 року);
		- №95/40 на загальну суму 706082,59 грн (фінансова гарантія №400573-U21-670161 від 16 лютого 2022 року);
		- №96/42 на загальну суму 580636,75 грн (фінансова гарантія №400596-U21-670168 від 17 лютого 2022 року);
		- №97/43 на загальну суму 85611,48 грн (фінансова гарантія №400593-U21-670165 від 16 лютого 2022 року);
		- №98/44 на загальну суму 560516,90 грн (фінансова гарантія №400621-U21-670170 від 17 лютого 2022 року);
		- №99/45 на загальну суму 212209,97 грн (фінансова гарантія №400636-U21-670178 від 18 лютого 2022 року);
		- №100/46 на загальну суму 584363,62 грн (фінансова гарантія №400643-U21-670180 від 18 лютого 2022 року);
		- №101/47 на загальну суму 595635,72 грн (фінансова гарантія №400642-U21-670179 від 18 лютого 2022 року);
		- №102/48 на загальну суму 346698,04 грн (фінансова гарантія №400648-U21-670181 від 19 лютого 2022 року);
		- №103/49 на загальну суму 611367,46 грн (фінансова гарантія №400651-U21-670184 від 21 лютого 2022 року);
		- №104/50 на загальну суму 635435,93 грн (фінансова гарантія №400661-U21-670187 від 21 лютого 2022 року);
		- №105/51 на загальну суму 114081,32 грн (фінансова гарантія №400708-U21-670206 від 22 лютого 2022 року);
		- №106/52 на загальну суму 27933,97 грн (фінансова гарантія №400716-U21-670212 від 23 лютого 2022 року);
		- №110/41 на загальну суму 664873,61 грн (фінансова гарантія №400597-U21-670169 від 17 лютого 2022 року).
		У всіх актах про настання гарантійного випадку зазначено, що «…товар, який повинен бути оформлений у митний режим декларантом ТОВ «АЛТАЙСІТІ» ІМ 40 ДТ…» «….у відповідний строк без зміни його кількості, вартості і найменування, не доставлений у митницю призначення у встановлений строк/доставлений не в повному обсязі/інше (підкреслити необхідне). Згідно пункту 3 частини 4 статті 311 Митного кодексу України «настання терміну сплати податкових зобов`язань відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу…».
		Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірному випадку фінансові гарантії були видані для тимчасових митних декларацій, по кожній з яких відповідач відібрав зразки товару, і на підставі указаних декларацій Митниця випустила товар у вільний обіг без сплати митних платежів на підставі фінансових гарантій, наданих КТ «Бізнес Гарант». Правила частини сьомої статті 55 МК України та пункту 29 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року №450 (далі - Положення №450), передбачають, що випуск товарів митним органом у вільний обіг під заявлений митний режим можливий лише за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х МК України. Водночас відповідач не заперечує, що будь-яке рішення про визначення суми податкового зобов`язання у вигляді митних платежів відповідно до розділу ІІІ МК України ним не приймалось.
		З огляду на такі обставини суд першої інстанції дійшов висновку, що митний орган направляє гарантові вимогу щодо сплати митних платежів у разі настання терміну сплати податкових зобов`язань відповідно до розділу ІІІ МК України, але такий термін фактично не настав, оскільки додаткові декларації у строк, визначений МК України, декларант не подав, а Митниця не нарахувала податкові зобов`язання. Відтак гарантійний випадок не настав, що свідчить про відсутність підстав для надіслання КТ «Бізнес Гарант» вимог про сплату належних сум митних платежів за гарантіями.
		Додатково суд першої інстанції звернув увагу на те, що Угодою №7 було погоджено обов`язок поінформувати гаранта про настання гарантійного випадку та надати йому можливість ознайомитись з документами щодо гарантійного випадку, а також визначено умови складання відповідного акта. Проте Митниця не направила позивачу будь-які запити та не поінформувала його одразу після спливу строку подання додаткової декларації про порушення декларантом свого обов`язку з подання такої декларації. Відтак відповідач не забезпечив право гаранта на ознайомлення із документами, які стосуються гарантійного випадку, акти про настання гарантійного випадку складені з порушенням зобов`язань, взятих на себе згідно з Угодою №7, пунктом 5 статті 307 МК України та строків, визначених статтею 311 МК України.
		Поряд з наведеним суд першої інстанції не погодився з позицією позивача, що неподання декларантом додаткових митних декларацій в установлений законом строк зумовлено форс-мажором, який пов`язаний із веденням бойових дій на території України. Пославшись на висновок, викладений Верховним Судом в постанові від 30 листопада 2021 року №913/785/17, суд першої інстанції виснував, що жодних об`єктивних причин, підтверджених належними доказами, крім загальних посилань на форс-мажор, позивач в ході розгляду справи не навів.
		Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, повністю погодившись із викладеними у ньому висновками. 
		Не погодившись з судовими рішеннями, Митниця подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове про відмову в позові. 
		Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину першу, другу, десяту статті 260, частину другу, п`яту статті 311 МК України, не застосували до спірних правовідносин частину першу статті 291 МК України. При цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування наведених норм права у подібних правовідносинах.
		На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що за усіма тимчасовими митними деклараціями було прийнято рішення про відмову в митному оформленні та надано картки відмови з підстав неправильного розрахунку декларантом суми фінансової гарантії, в яких також зазначено відповідний рівень вартості, що має бути застосований для розрахунку фінансової гарантії. При цьому частина десята статті 260 МК України чітко передбачає можливість оформлення тимчасової митної декларації із забезпеченням сплати митних платежів відповідно до розділу Х МК України. З огляду на добровільне взяття позивачем на себе зобов`язань, що випливають із митних процедур, товар і був випущений у вільний обіг. Водночас декларант як не подав додаткові митні декларації, так і не сплатив митні платежі (ці обставини були встановлені судами і не заперечуються позивачем), що свідчить про настання гарантійного випадку. Скаржник зауважує, що саме у гаранта, а не у митного органу існували договірні відносини з декларантом. Позивач був вільний у виборі відповідного контрагента, тому невиконання таким контрагентом своїх обов`язків належить до комерційних ризиків, які не можуть бути перекладені на державу.
		Окремо скаржник звертає увагу на те, що під час вирішення спору суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що полягає у посиланні у мотивувальній частині оскаржуваного рішення на нечинну редакцію МК України. Апеляційний суд таких помилок також не виправив.
		Верховний Суд ухвалою від 10 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Митниці з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
		У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. Позивач наголошує, що в даному випадку суди попередніх інстанцій правильно дослідили процедуру, встановлену розділом ІІІ МК України, та встановили, що митним органом визначався саме код товару, проте не проводилась процедура визначення митної вартості товару. Водночас наслідки проведення зазначених процедур є різними, зокрема в частині порядку випуску товару у вільний обіг. Оскільки процедура, визначена розділом ІІІ МК України, митним органом не застосовувалась, то підстав для застосування пункту 3 частини четвертої статті 311 МК України не було.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що в актах про настання гарантійного випадку та в оскаржуваних вимогах відповідач визначив суму митних платежів, яка не була зазначена ні в рішеннях митного органу, ні в тимчасових деклараціях. Підстав самостійного визначення митної вартості товарів, що зазначена в оскаржуваних вимогах, відповідач не навів в ході судового розгляду справи, як і не надав документів, якими підтверджується нарахування митних платежів. Посилаючись на статтю 260 МК України, скаржник цитує не всю її редакцію, тоді як частина друга зазначеної статті передбачає, що випуск товарів, за якими був здійснений відбір проб (зразків), може бути здійснений за тимчасовою митною декларацією у порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Такий порядок встановлений саме Положенням №450.
		У судовому засіданні, яке відбулось 08 лютого 2024 року, представник Митниці Харькіна А.Д. підтримала вимоги касаційної скарги та просила її задовольнити з підстав, у ній зазначених. Наголосила на правомірності випуску Митницею товару у вільний обіг з огляду на надання декларантом фінансовий гарантій, оскільки таке право передбачено приписами частини десятої статті 260 МК України. Пояснила, що попередньо Митниця відмовила в митному оформленні товару та надала картки відмови, оскільки декларант не правильно розрахував суми фінансових гарантій з урахуванням тих обставин, що точний код УКТЗЕД товару йому не був відомий.
		У судовому засіданні, яке відбулось 15 лютого 2024 року, представники Митниці Харькіна А.Д. та Левченко С.Г. вказали, що на стадії подання тимчасових митних декларацій з підстав відсутності даних щодо точного коду згідно з УКТЗЕД митний орган не може ні визнати митну вартість товару, ні скоригувати її. Це зумовлено тим, що остаточно вирішення питання щодо правильності заявленої декларантом митної вартості товару можливо лише після отримання рішення про визначення коду згідно з УКТЗЕД. Поряд з цим у спірному випадку декларант та/або уповноважена особа у встановлений митним законодавством строк не подали додаткові митні декларації, тому Митницею було прийнято оскаржувані вимоги виходячи з найбільшої величини вартості таких товарів на час імпорту їх в Україну.
		У судових засіданнях, які відбулись 08 лютого та 15 лютого 2024 року, представник позивача - адвокат Слюсар О.В. заперечувала проти задоволення касаційної скарги та просила залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій як законні та обґрунтовані. Наполягала, що у спірному випадку мають місце протиправні дії Митниці, яка в порушення вимог чинного митного законодавства прийняла надані Товариством фінансові гарантії. Тимчасові митні декларації, на підставі яких Митниця здійснила випуск товару у заявлений митний режим, були подані декларантом з огляду на відсутність точних відомостей про код товару згідно з УКТЗЕД. В той же час, приписи МК України у взаємозв`язку з нормами Положення №450 чітко вказують, що забезпечення сплати митних платежів наданням фінансових гарантій у формі документа можливе лише у разі невизнання митним органом митної вартості товару згідно із частиною третьою статті 54 МК України. В розглядуваній ситуації процедура, передбачена розділом ІІІ МК України, не застосувалась, тому твердження про настання гарантійного випадку відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 311 МК України є безпідставним та необґрунтованим. Представник позивача звернула увагу на те, що спосіб випуску товарів у заявлений митний режим у разі здійснення процедури узгодження коду товару при відібранні проб і зразків без відповідної сплати митних платежів декларантом або уповноваженою ним особою не передбачений. Це має наслідком визнання неправомірними таких дій та правових актів, прийнятих за їх наслідками. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, надані у судових засіданнях, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		Враховуючи норму статті 341 КАС України, касаційний перегляд судових рішень в частині висновків про недоведеність позивачем існування обставин непереборної сили як підстави, що свідчить про ненастання гарантійного випадку, судом касаційної інстанції не здійснюється з огляду на відсутність у касаційній скарзі доводів і обґрунтувань незгоди із такими висновками судів.  
		Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Митниці щодо випуску товарів у заявлений митний режим на підставі тимчасових митних декларацій, які були задоволені судами попередніх інстанцій, касаційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		За визначеннями, наведеним у частині першій статті 4 МК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
		випуск товарів - надання митним органом права на користування та/або розпорядження товарами, щодо яких здійснюється митне оформлення, відповідно до заявленої мети (пункт 5);
		декларант - особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування (пункт 8);
		митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури (пункт 20);
		уповноважена особа (представник) - особа, яка на підставі договору або належно оформленого доручення, виданого декларантом, наділена правом вчиняти дії, пов`язані з проведенням митних формальностей, щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта (пункт 63).
		Частина перша статті 24 МК України передбачає, що кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.
		Відповідно до частини першої статті 29 МК України рішення, дії або бездіяльність митних органів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом.
		Частина перша статті 2 КАС України проголошує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Верховний Суд (зокрема, у постановах від 02 серпня 2019 року у справі № 0240/3532/18-а, від 11 червня 2019 року у справі №804/16059/15, від 09 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.001303 тощо) неодноразово висловлював позицію, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. При цьому з`ясування питання наявності порушених прав, свобод чи інтересів позивача передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які оскаржуються.
		Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. 
		Аналіз суб`єктного складу даного спору та природи спірних правовідносин в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Митниці по випуску у вільний обіг товару за розглядуваними у цій справі тимчасовими митними деклараціями свідчить, що самі по собі обставини оформлення відповідачем зазначених митних декларацій і випуску товару у заявлений митний режим жодним чином не порушують права позивача. Крім того, задоволення позову в частині цих вимог не призведе і до зміни прав чи обов`язків КТ «Бізнес Гарант».
		У тимчасових митних деклараціях декларантом/представником вказано ТОВ «Алтайсіті», яке діяло від імені ТОВ «АГРОІМПОРТ ЛТД», ТОВ «Томінслав», ТОВ Фірма «Адвес», ТОВ «МАКСІ ПЕЙМЕНТС», ТОВ «НВП ПРОФІ ЮГ», ТОВ «БАЛКАНТЕХ», ТОВ «ФЕЛІТА», ТОВ «ТД «ПОЛІХІМ», ТОВ «ФОРТРЕКС ЛТД», ТОВ «ФУРНІТУРА ТРЕЙДІНГ». Відтак правомірність чи протиправність дій відповідача щодо оформлення цих митних декларацій стосується прав та законних інтересів перелічених вище осіб.
		Це свідчить про відсутність порушеного права КТ «Бізнес-Гарант», яке б потребувало судового захисту у вищевказаний спосіб, що помилково залишили поза увагою суди попередніх інстанцій, задовольнивши позовні вимоги в цій частині.
		Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судові рішення підлягають скасуванню в частині задоволення позову про визнання протиправними дій Митниці по випуску у вільний обіг товару за тимчасовими митними деклараціями з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині.
		Попри наведене, суд касаційної інстанції зауважує, що хоча сама по собі вимога позивача про визнання протиправними дій Митниці із випуску товару у заявлений митний режим за тимчасовими митними деклараціями задоволенню не підлягає, але доводи КТ «Бізнес-Гарант» щодо відсутності правових підстав для надання фінансових гарантій у випадку подання тимчасової митної декларації з підстав, визначених частинами першою та другою статті 260 МК України, слід вважати визначеною позивачем підставою позову. Отже, такі доводи підлягають оцінці при вирішенні питання щодо настання гарантійного випадку у спірних правовідносинах і, відповідно, правомірності/неправомірності оскаржуваних у цій справі вимог від 30 травня 2022 року про сплату належних сум митних платежів за гарантіями.
		Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування вимог про сплату належних сум митних платежів за гарантіями від 30 травня 2022 року у кількості 52 шт, суд касаційної інстанції зазначає про таке.
		Питання забезпечення виконання зобов`язань перед митними органами унормовано розділом Х МК України.
		Відповідно до частини першої статті 305 МК України у випадках, визначених цим Кодексом, виконання зобов`язань осіб, що випливають з митних процедур, забезпечуються шляхом надання митним органам забезпечення сплати митних платежів у способи, передбачені для відповідної митної процедури.
		Одним із способів забезпечення сплати митних платежів є фінансові гарантії (пункт 1 частини першої статті 306 МК України).
		Частини друга та третя статті 307 МК України встановлюють, що взаємовідносини між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та гарантами регулюються на підставі укладених угод.
		Фінансова гарантія видається гарантом і надається митним органам особою, відповідальною за сплату митних платежів, або будь-якою іншою особою на користь особи, відповідальної за сплату митних платежів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Фінансова гарантія діє на всій митній території України.
		Відповідно до статті 308 МК України розмір фінансової гарантії визначається митним органом виходячи з суми митних платежів, що підлягає сплаті при випуску товарів для вільного обігу на митній території України або при вивезенні товарів за межі цієї території у митному режимі експорту. Якщо при визначенні розміру фінансової гарантії неможливо точно визначити суму митних платежів, що підлягає сплаті, внаслідок ненадання митному органу точних відомостей про характер, найменування, кількість, країну походження, митну вартість та код таких товарів згідно з УКТ ЗЕД, розмір фінансової гарантії визначається виходячи з найбільшої величини ставок податків, вартості та/або кількості товарів, що можуть бути визначені на підставі наявних відомостей.
		У випадках, зазначених у цьому Кодексі, фінансові гарантії надаються митним органам під час або до декларування товарів до митного режиму транзиту, попереднього декларування товарів, до їх прибуття на митну територію України та під час декларування товарів до митних режимів, що передбачають сплату митних платежів або передбачають перебування товарів під митним контролем до моменту закінчення дії відповідного митного режиму (частина перша статті 310 МК України).
		Частина сьома статті 311 МК України передбачає, що до правовідносин, пов`язаних з видачею фінансової гарантії, виконанням гарантом зобов`язань і припиненням фінансової гарантії, застосовуються також положення законодавства України про банки і банківську діяльність та цивільного законодавства України в частині, що не врегульована цим Кодексом.
		Частина перша статті 312 МК України передбачає, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого фінансовою гарантією, наданою у вигляді документа, суми митних платежів, що підлягають сплаті, повинні бути перераховані гарантом на рахунок митного органу впродовж трьох банківських днів з дня отримання гарантом вимоги митного органу про таку сплату. Форма вимоги встановлюється в угоді, передбаченій частиною третьою статті 314 цього Кодексу.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 314 МК України гарантом може виступати незалежний фінансовий посередник - юридична особа, створена у формі повного або командитного товариства.
		Взаємовідносини між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та гарантами регулюються на підставі укладених угод, у яких зазначається обов`язок гаранта безумовно сплатити суму митних платежів у разі невиконання відповідними особами зобов`язань перед митними органами та щорічно, не пізніше 1 березня року, наступного за звітним, надавати підтвердження умов, визначених у пунктах 1-5 частини другої цієї статті, за попередній рік (частина третя статті 314 МК України).
		Так само і взаємовідносини між гарантами та декларантами, в інтересах яких видаються фінансові гарантії, будуються на договірних засадах.
		Суд касаційної інстанції висновує, що правова природа інституту забезпечення виконання зобов`язань осіб, що випливають із митних процедур, покликана запобігти порушенням митних правил та гарантувати надходження митних платежів до Державного бюджету України, при цьому не покладаючи на декларанта чи уповноважену ним особу надмірний тягар із сплати митних платежів, зокрема до вирішення питання про належний їх розмір. 
		Фінансовий гарант є особою, яка вступає у митні правовідносини внаслідок специфіки своєї діяльності, а саме внаслідок взяття на себе на договірних засадах зобов`язання із безумовної сплати митних платежів у випадку невиконання зобов`язання, забезпеченого фінансовою гарантією, наданою у вигляді документа. Відповідно, останній користується правом на захист своїх прав у судовому порядку, якщо вважає, що вимога митного органу як суб`єкта владних повноважень є протиправною та прийнята з порушенням приписів чинного законодавства. У даній справі позивач доводить відсутність настання гарантійного випадку, який би охоплювався виданими ним фінансовими гарантіями.
		Вирішуючи питання про можливість забезпечення виконання зобов`язань перед митними органами відповідно до розділу Х МК України у випадку подання тимчасових митних декларацій, суд касаційної інстанцій виходить з наступного.
		Умови використання періодичної та тимчасової митних декларацій врегульовано статтею 260 МК України.
		За правилами частини першої статті 260 МК України якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку, вона може подати митному органу тимчасову митну декларацію на такі товари за умови, що вона містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов`язання про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації.
		За правилами частини другої статті 260 МК України оформлення митним органом тимчасової митної декларації є випуском товарів у заявлений митний режим. Якщо під час митного оформлення товарів митним органом бралися проби (зразки) цих товарів для проведення їх дослідження (аналізу, експертизи), випуск таких товарів до одержання результатів відповідних досліджень (аналізу, експертиз), якщо вони не підпадають під дію встановлених законодавством України заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, може бути здійснений митним органом за тимчасовою митною декларацією у порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
		Для випуску товарів відповідно до заявленого митного режиму за тимчасовою митною декларацією застосовуються курси валют, визначені відповідно до статті 3-1 цього Кодексу, заходи тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, чинні на дату прийняття митним органом тимчасової митної декларації для оформлення. Якщо декларант не володіє точними відомостями, необхідними для визначення ставок митних платежів, для нарахування сум митних платежів за тимчасовою митною декларацією застосовується найбільша ставка митних платежів з тих, під яку може підпадати товар (частина третя статті 260 МК України).
		В свою чергу, частина 10 статті 260 МК України передбачає, що оформлення митним органом тимчасової або періодичної митної декларації передбачає необхідність виконання вимог цього Кодексу, передбачених для поміщення товарів в обраний митний режим та сплати митних платежів або забезпечення їх сплати відповідно до розділу X цього Кодексу.
		Порядок та умови випуску у заявлений митний режим товарів, з яких були відібрані проби (зразки) для проведення їх дослідження (аналізу, експертизи), деталізовано у Положенні №450.
		Так, пунктом 29 вказаного Положення передбачено, що декларування партії товарів, ввезених на митну територію України, або партії товарів, що вивозяться за межі митної території України, може бути здійснено з використанням тимчасової митної декларації за бажанням декларанта або уповноваженої ним особи у разі, коли декларант не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку, зокрема коли:
		точні відомості про код товару згідно з УКТЗЕД або характеристики, які впливають на оподаткування товару, зокрема особливими видами мита, можуть бути встановлені після проведення їх дослідження;
		у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару згідно з УКТЗЕД виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТЗЕД, розв`язання яких вимагає додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо;
		відомості про кількісні характеристики товарів можуть бути встановлені після навантаження товарів на транспортний засіб або вивантаження товару з транспортного засобу;
		ціна товарів визначається за формулою.
		Якщо в рамках процедур митного контролю та оформлення товарів, ввезених на митну територію України, за поданою митною декларацією на бланку єдиного адміністративного документа посадовою особою митного органу відбиралися проби (зразки) товарів, за бажанням декларанта або уповноваженої ним особи декларування таких товарів може бути здійснено з використанням тимчасової митної декларації. Випуск таких товарів до одержання результатів відповідних досліджень (аналізу, експертиз) здійснюється митним органом за таких умов:
		товари не підпадають під дію встановлених законодавством заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України відповідно до частини двадцять першої статті 356 Митного кодексу України;
		усі митні платежі, що можуть підлягати сплаті під час поміщення товарів у митний режим, сплачені за найбільшими ставками з тих, під які може підпадати товар, відповідно до частини третьої статті 260 Митного кодексу України, без урахування податкових пільг у разі, коли результати досліджень можуть вплинути на застосування таких пільг;
		якщо митним органом не визнано заявленої митної вартості товарів згідно із частиною третьою статті 54 Митного кодексу України, митному органу надається відповідно до розділу X Митного кодексу України забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою виходячи з найбільшої величини вартості таких товарів, час імпорту яких в Україну збігається з часом імпорту задекларованих товарів або є максимально наближеним до нього, що визначається митним органом на підставі наявних відомостей відповідно до статті 308 Митного кодексу України.
		У разі прийняття митним органом рішення про відмову у митному оформленні у зв`язку з неправильним розрахунком суми фінансової гарантії інформація про найбільшу величину вартості таких товарів, час імпорту яких в Україну збігається з часом імпорту задекларованих товарів або є максимально наближеним до нього, для розрахунку такої суми зазначається митним органом у рішенні про відмову у митному оформленні згідно із статтею 256 Митного кодексу України.
		Тимчасова митна декларація підтверджує взяття декларантом або уповноваженою ним особою зобов`язання подати митному органу додаткову декларацію у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації.
		Частина перша статті 261 МК України встановлює, що у разі подання відповідно до статей 259-260-1 цього Кодексу попередньої, тимчасової, спрощеної або періодичної митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до цього Кодексу, подати митному органу додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за попередньою, тимчасовою, спрощеною або періодичною митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.
		У разі використання зазначеного алгоритму здійснення митних процедур саме подання додаткової декларації виконує функцію подання декларації в звичайному режимі.
		Разом з тим, у даній справі гостро постало питання про те, чи можна вважати факт прийняття митним органом тимчасової митної декларації без прийняття рішення про коригування митної вартості свідченням того, що митний орган погодився із заявленою у цій тимчасовій декларації митною вартістю товару, щодо якого невідомі точні характеристики. Системний аналіз положень статей 260-261 МК України вказують на те, що відсутність точних характеристик товару унеможливлюють не тільки правильне визначення коду товару згідно з УКЗЕД та здійснення оподаткування товарів, але і правильність визначення числових значень складових митної вартості. 
		З аналізу наведених вище положень статті 260 МК України слідує, що законодавець передбачає застосування способів забезпечення сплати митних платежів, передбачених розділом Х МК України, зокрема, у випадку подання декларантом або уповноваженої ним особи тимчасової митної декларації. Як уже зазначалось, фінансові гарантії покликані забезпечити виконання зобов`язання (в тому числі, можливого) щодо сплати митних платежів в умовах, коли декларант/уповноважена ним особа цього не робить чи не може зробити. 
		Зміст статті 260 МК України у взаємозв`язку з нормами Положення №450 свідчить, що підставою для подання тимчасової митної декларації є сумніви або щодо характеристик товару (зокрема правильності коду згідно з кодом УКТ ЗЕД), або щодо його митної вартості, або щодо його кількості. З огляду на наявність відповідної суперечки між декларантом та митним органом очевидною є необхідність застосування фінансових гарантій.
		Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій підтримали позицію позивача та дійшли висновку, що відповідач протиправно випустив товар у вільний обіг за тимчасовими митними деклараціями без сплати усіх митних платежів за правилами, встановленими статтею 260 МК України та пунктом 29 Положення №450. При цьому підставою для подання тимчасових митних декларацій у спірному випадку слугувала саме відсутність у декларанта (уповноваженої особи) точних відомостей про характеристики товарів, необхідних для заповнення митної декларації у звичайному порядку. Тобто, у спірних правовідносинах коригування митної вартості товару не здійснювалось. В той же час, надання забезпечення сплати митних платежів у порядку, встановленому розділом Х МК України, в тому числі шляхом надання фінансових гарантій, передбачено лише у випадку, якщо митний орган не визнав заявлену митну вартість товарів згідно з частиною третьою статті 54 МК України внаслідок прийняття рішення про коригування митної вартості. 
		Суд касаційної інстанції не може погодитись із таким висновком та вважає його передчасним. У спірних правовідносинах, враховуючи позицію позивача, до предмета доказування належали обставини дійсних підстав виникнення суперечки між Митницею та декларантом/уповноваженою особою, внаслідок чого було не можливим подання декларацій у звичайному порядку та виникла необхідність подання тимчасових митних декларацій і, відповідно, надання фінансових гарантій для випуску товару у вільний обіг.
		Матеріали адміністративної справи вказують, і це фактично підтверджують сторони у поясненнях, наданих у судових засіданнях, що тимчасові митні декларації, за якими видавались фінансові гарантії, були подані вже як повторні. При цьому як в ході розгляду справи в судах попередніх інстанцій, так і в суді касаційної інстанції, Митниця доводила, що за всіма тимчасовими митними деклараціями митний орган раніше прийняв картки відмови в митному оформленні первинних митних декларацій, на виконання яких і подані ці повторні митні декларації (які є предметом судового дослідження) разом із фінансовими гарантіями, в яких зазначено їх розмір вже з урахуванням зауважень Митниці. На користь такого висновку свідчить і зміст тимчасових митних декларацій, зокрема, у графі 40 «Загальна декларація/Попередній документ» проставлено код 1801, який відповідно до Класифікатора документів, сертифікатів, дозволів та додаткової інформації, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 вересня 2012 року №1011, означає «Попередня митна декларація (крім позначеної кодом 1800)». Крім того, в описі до графи 44 тимчасових митних декларацій вказано про долучення документів із кодом 1703, який відповідно до приписів означеного Класифікатора означає «Картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення», та з кодом 1300, який означає «Митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів».
		Слід також зазначити, що в ході судового розгляду справи Митниця вказувала (том 6 а.с.181 зворот, том 7 а.с.4), що в ході митного оформлення первинних митних декларацій не визнала заявленої митної вартості відповідно до частини третьої статті 54 МК України. 
		Зазначені факти можуть вказувати на те, що митні процедури щодо імпорту тих товарів, стосовно яких сформовані спірні у цій справі вимоги, розпочалися не з подання тимчасових митних декларацій, які долучені до справи, а ще раніше.
		Істотне значення у цій справі мала перевірка обставин подання декларантом первинної митної декларації по кожній з поставок, прийняття карток відмови, причин такої відмови і визначення умов, за яких митне оформлення товару могло бути здійснено. Зокрема, до предмета доказування входили обставини того, чи передбачали такі умови збільшення задекларованої митної вартості, якщо так, то з яких причин.
		При цьому слід зазначити, що у разі подання повторних митних декларацій (тобто, тимчасових декларацій, що є предметом судового дослідження у цій справі) із збільшенням декларантом митної вартості на вимогу митного органу, відсутні підстави вважати, що митний орган погодився із митною вартістю як про це вказує позивач на обґрунтування протиправності застосування фінансових гарантій.
		У світлі наведеного вище суд касаційної інстанції також зазначає, що відповідно до Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №651 (далі - Порядок №651), графа 43 «Метод визначення вартості» заповнюється в разі заявлення товарів у митний режим імпорту або в інший, відмінний від митного режиму імпорту, митний режим, зі справлянням митних платежів. У лівому підрозділі графи зазначається порядковий номер методу визначення митної вартості, що використовувався. У разі наявності чинного рішення про коригування митної вартості товарів у правому підрозділі графи зазначається порядковий номер методу визначення митної вартості, що використовувався митним органом.
		В усіх тимчасових митних деклараціях, окрім №UA500070/2022/000255, №UA500070/2022/000481, заповнено обидва підрозділи графи 43 «Метод визначення вартості» і у правому підрозділі проставлено 6, що вказує про наявність рішення про коригування митної вартості за резервним методом визначення митної вартості. Проте, суди попередніх інстанцій не вжили заходів задля з`ясування підстав для заповнення правого підрозділу графи 43 тимчасових митних декларацій.
		Суд касаційної інстанції також враховує, що за змістом Порядку №651 графа 47 «Нарахування платежів» заповнюється у разі сплати (необхідності застосування заходів забезпечення сплати відповідно до розділу Х Митного кодексу України) вивізного мита та/або сплати плати за виконання митних формальностей поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів (далі - плата), за МД.
		У п`ятій колонці «Спосіб платежу» вказаної графи зазначається код способу розрахунку відповідно до класифікатора способів розрахунку.
		Відповідно до Порядку №651 графа В «Подробиці розрахунків» заповнюється, якщо сплачуються вивізне мито та/або плата або здійснюється забезпечення сплати вивізного мита відповідно до розділу Х Митного кодексу України. У цій графі, зокрема, зазначаються: загальна сума платежу за цим кодом, що включає в себе суми відповідного платежу за ЄАД і кожним додатковим аркушем МД, що підлягає перерахуванню до державного бюджету, або на яку надано забезпечення сплати митних платежів; у разі забезпечення сплати митних платежів шляхом надання гарантом фінансової гарантії у вигляді документа, зазначається код за ЄДРПОУ гаранта та номер (номери) відповідних гарантійних документів (можуть зазначатись у графі посадовою особою митного органу при електронному декларуванні - в електронній МД, а у МД на паперовому носії - від руки з подальшим унесенням цих відомостей до електронної копії МД).
		Зі змісту тимчасових митних декларацій, долучених до матеріалів справи (том 5 а.с. 99-204), слідує, що у тимчасових митних деклараціях №UA500070/2022/000660, №UA500070/2022/000661, №UA500070/2022/000670, №UA500070/2022/000749, №UA500070/2022/000753, №UA500070/2022/000755, №UA500070/2022/000757, №UA500070/2022/000867, №UA500070/2022/000622, №UA500070/2022/000623, №UA500070/2022/000901, №UA500070/2022/000900, №UA500070/2022/000902, №UA500070/2022/001005 у п`ятій колонці графи 47 зазначено коди способів розрахунку тільки 01 та 56, тоді як решта вказаних митних декларацій у п`ятій колонці зазначеної графи містить три коди способів розрахунку - 01, 56, 74. При цьому для обрахунку суми платежу за кодом способу розрахунку 74 в усіх випадках взята основа нарахування, що є значно вищою за визначену у митних деклараціях митну вартість товару.
		Враховуючи відомості, що містять тимчасові митні декларації в частині зазначених декларантом (уповноваженою ним особою) кодів способів розрахунку, відмінностях у розмірі основи нарахування, яка була взята при обчисленні митних платежів за кодом способу розрахунку 01 і 74 відповідно, встановлення дійсних обставин того, чи визнала Митниця у спірному випадку заявлену митну вартість, якщо ні - то з яких підстав, входять до предмета доказування та мають вирішальне значення для правильного вирішення цього спору.
		В ході судового розгляду справи Митниця також доводила, що за результатами проведених досліджень відібраних проб (зразків) було прийнято рішення про визначення коду товару, що також могло вплинути на розмір належних до сплати митних платежів щодо спірного товару. Суд касаційної інстанції зазначає, що відповідні рішення про визначення коду товару були долучені до матеріалів справи (том 4 а.с.71-249, том 5 а.с. 1-98), проте жодної оцінки в розрізі наведених вище доводів їм надано не було. Зокрема, суди не вказали, чи дійсно відбулась внаслідок прийняття указаних рішень така зміна коду товару, яка вплинула як на розмір митної вартості товару, так і на розмір та вид ставки мита. Серед іншого, суд касаційної інстанції також зауважує, що з рішень про визначення коду товару №КТ-UA500070-0070-2022, №КТ-UA500070-0072-2022, №КТ-UA500070-0068-2022, №КТ-UA500070-0071-2022, №КТ-UA500070-0070-2022 (том 4 а.с.212, том 5 а.с.33, 43, 48 відповідно) через погану якість друку їх копій не видається за можливе встановити той код товару згідно з УКТЗЕД, який було визначено Митницею. Щодо рішення про визначення коду товару, яке міститься на аркуші справи 25 тому 5, не видається за можливе також з`ясувати і його номер. Стосовно митної декларації №UA500070/2022/000986 рішення про визначення коду товару у матеріалах справи взагалі відсутнє.
		Поряд з наведеним суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що в деяких із рішень про визначення коду товару (№КТ-UA500070-0036-2022, №КТ-UA500070-0035-2022, №КТ-UA500070-0060-2022) визначений Митницею код товару згідно з УКТЗЕД співпадає з тим кодом товару, що було задекларовано у відповідній тимчасовій митній декларації. Водночас за такими митними деклараціями відповідач також сформував вимоги до позивача. Жодної оцінки таким обставинам судові рішення не містять.
		Зі змісту актів про настання гарантійного випадку у сукупності зі змістом вимог про сплату належної суми митних платежів вбачається, що усі вони містять вказівку на розмір митної вартості товарів, що значно перевищує розмір заявленої митної вартості. Суди не перевірили підстави формування вимог про сплату митних платежів із цих більших сум та не співставили як вони співвідносяться із сумами, визначеними як основа нарахування у графі 47 відповідної митної декларації.
		До прикладу, акт №56 від 30 травня 2022 року (том 1 а.с.86) містить відомості про митну вартість товару у розмірі 2552527,82 грн, натомість, заявлена митна вартість становила 672906,98 грн. В акті №58 від 30 травня 2022 року (том 1 а.с.98) розмір митної вартості становить 2576648,72 грн, тоді як заявлена митна вартість становила 677663,49 грн, а основа нарахування за кодом 74 - 3812920,35 грн. 
		Такі ж самі розбіжності стосуються й решти актів про настання гарантійних випадків. 
		Не встановили суди попередніх інстанцій базу і порядок визначення митним органом сум фінансових гарантій, надання яких забезпечувало можливість випуску товарів декларанта у вільний обіг.
		Окрему увагу суд касаційної інстанції звертає також на те, що низка вимог про сплату належної суми митних платежів, а саме №60/5, №65/10, №67/12, №70/15, №72/17, №75/20, №76/21, №77/22, №78/23, №79/24, №90/35, №92/37, №93/38, №94/39, №95/40, №96/42, №98/44, №99/45, №105/51, №106/52, №110/41, містить вимогу лише про сплату податку на додану вартість (код 028), тоді як решта - як податку на додану вартість (код 028), так і мита на товари, що ввозиться суб`єктами підприємницької діяльності (код 020).
		При цьому суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до абзацу першого пункту 190.1 статті 190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.
		В порушення вимог частини четвертої статті 9 КАС України суди попередніх інстанцій не з`ясували у відповідача, які причини зумовили в одних випадках необхідність сплати позивачем як гарантом лише податку на додану вартість без збільшення розміру належного для сплати мита, яке входить до бази оподаткування податком на додану вартість, а в інших - обох митних платежів. 
		На переконання колегії суддів для вирішення питання щодо обґрунтованості розміру митних платежів, виставлених до сплати Гаранту у спірних вимогах, необхідним є з`ясування того, яка ж митна вартість товару є правомірною виходячи з висновків, викладених у рішеннях про визначення коду товару. Для цього слід вжити заходи задля витребування у митного органу подробиць здійснених ним розрахунків в актах про настання гарантійного випадку і вимогах, яким слід надати правову оцінку з урахуванням висновків касаційного суду, викладених у цій постанові.
		Крім того, позиція позивача ґрунтується на тому, що надана ним фінансова гарантія розповсюджується лише на випадок існування суперечки між декларантом та митним органом стосовно митної вартості товару та прийняття останнім рішення про коригування митної вартості. Водночас судами попередніх інстанцій не були досліджені самі фінансові гарантії, які містяться у справі та не з`ясовано з яких причин у них зазначено про зобов`язання, що випливають з митних процедур із кодом UA02 (оформлення митним органом тимчасової митної декларації за статтею 260 МК України), в той час як існує митна процедура із кодом UA04 (незгода декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів).
		Окремо суд касаційної інстанції наголошує, що індивідуальна (одноразова) фінансова гарантія №400540-U21-670112 у матеріалах справи відсутня, а копії індивідуальних (одноразових) фінансових гарантій №400540-U21-670130, №400540-U21-670132 - неналежної якості через поганий друк, що вказує на неможливість дослідження судами цих доказів.
		З огляду на вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що оцінка правомірності формування спірних у цій справі вимог про сплату митних платежів, скерованих позивачу як гаранту, а також прийнятності у спірних правовідносинах такого способу забезпечення, як використання фінансової гарантії у вигляді документа, можливі лише після повного встановлення всіх обставин щодо митних процедур від їх початку під час оформлення кожної з імпортних операцій. Необхідним є встановлення факторів, які зумовили необхідність та можливість застосування фінансових гарантій як інструменту забезпечення сплати митних платежів, а також визначили суму, на яку ці фінансові гарантії мають бути надані декларантом.
		Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.
		Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.
		При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
		Отже, суди попередніх інстанцій не в повній мірі дотримались вимог частини четвертої статті 9 КАС України, що призвело до неповного з`ясування обставин справи, які мають значення для правильного вирішення цього спору.
		Ці обставини мають бути встановлені за результатами безпосереднього дослідження відповідних тимчасових митних декларацій, рішень про відмову в митному оформленні (якщо такі приймались), первинних митних декларацій, з яких були розпочаті митні процедури, індивідуальних (одноразових) фінансових гарантій, рішень про визначення коду товару, які відповідають вимогам статей 73-76 КАС України.
		Щодо порушення Митницею процедури із встановлення та фіксації гарантійного випадку, суд касаційної інстанції враховує, що частина п`ята статті 307 МК України передбачає, що у разі невиконання особою зобов`язання із сплати митних платежів, забезпеченого фінансовою гарантією, наданою у вигляді документа, митний орган із залученням представників гаранта, що видав таку гарантію, з`ясовує обставини невиконання зобов`язання, після чого направляє цьому гарантові вимогу щодо сплати належної суми митних платежів. До вимоги додаються завірені митним органом копії документів, що підтверджують невиконання зобов`язання. Процедура направлення вимоги та перелік обов`язкових документів, що до неї додаються, визначаються в угоді, передбаченій частиною третьою статті 314 цього Кодексу.
		Взаємовідносини між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та гарантами регулюються на підставі укладених угод, у яких зазначається обов`язок гаранта безумовно сплатити суму митних платежів у разі невиконання відповідними особами зобов`язань перед митними органами та щорічно, не пізніше 1 березня року, наступного за звітним, надавати підтвердження умов, визначених у пунктах 1-5 частини другої цієї статті, за попередній рік (частина третя статті 314 МК України).
		Відповідно до підпункту пункту 2.1 пункту 2 Угоди №7 Міндоходів зобов`язується, зокрема: забезпечити інформування Гаранта про настання гарантійного випадку (підпункт 2.1.1); надавати можливість уповноваженим представникам Гаранта у разі настання гарантійного випадку ознайомлюватися з документами органу доходів і зборів, які стосуються цього випадку.
		Пункт 4 Угоди №7 регламентує порядок сплати митного боргу. 
		Відповідно до підпункту 4.1 вказаного пункту у випадку, передбачених частиною четвертою статті 311 МК України, орган доходів і зборів, яким виявлено факт настання гарантійного випадку, протягом 5 робочих днів з дати виявлення такого факту складає акт за формою, наведеною у додатку 3 до цієї Угоди.
		Підпункт 4.3 пункту 4 Угоди №7 передбачає, що разом з актом у трьох оригінальних примірниках складається вимога, що підписується керівником органу доходів і зборів або особою, яка його заміщує. До вимоги разом з актом додаються за наявності документи, що свідчать про настання гарантійного випадку.
		За змістом підпункту 4.4 пункту 4 Угоди № 7 другі примірники акта і вимоги разом із завіреними органом доходів і зборів копіями документів, що свідчать про настання гарантійного випадку (за наявності), не пізніше дня, наступного за днем їх складання, передаються (надсилаються листом з повідомленням про вручення) гаранту.
		Отже, Митний кодекс України передбачає право гаранта на з`ясування обставин невиконання зобов`язання із сплати митних платежів, забезпеченого фінансовою гарантією. В той же час, процедура направлення вимоги та перелік документів, що до неї додаються, визначається між гарантом і митним органом самостійно в угоді, укладеній відповідно до частини третьої статті 314 МК України.
		В свою чергу, Угода №7, укладена між КТ «Бізнес Гарант» і Міндоходів (уповноважений орган станом на час укладення зазначеної угоди), не містить умов, що у разі настання гарантійного випадку митний орган обов`язково повинен залучити представників гаранта до з`ясування обставин невиконання зобов`язання. В той же час, Угода №7 передбачає, що акт разом із документами, що свідчать про настання гарантійного випадку, а також відповідною вимогою передаються або надсилаються гаранту. Отже, саме наведений алгоритм дій сторони погодили як такий, що є достатнім у разі настання гарантійного випадку.
		Суд касаційної інстанції вважає, що сторони є вільними у врегулюванні їхніх відносин на власний розсуд, але у межах, встановлених законом. Частина п`ята статті 307 МК України не містить імперативних положень про обов`язкове залучення представника гаранта до встановлення обставин невиконання зобов`язання, забезпеченого фінансовою гарантією. З огляду на відсутність такого положення і в Угоді №7 немає підстав вважати, що митним органом у спірних правовідносинах було порушено процедуру встановлення і фіксування гарантійного випадку.
		Крім того, суд касаційної інстанцій враховує підхід, застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17, який полягає в тому, що підставами для скасування рішень суб`єкта владних повноважень є не будь-які допущені ним порушення, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого ним рішення.
		Позивач у цій справі не обґрунтовує, яким чином залучення його представника до з`ясування митним органом обставин невиконання зобов`язання, забезпеченого гарантією, вплинуло б на рішення митного органу по суті. Зокрема, позивач не вказує, які б саме відомості або докази він би надав під час складення актів про настання гарантійного випадку, та яким чином саме їх неврахування вплинуло на обставини прийняття відповідачем спірних вимог про сплату належної суми митних платежів за гарантією. Фактично, в цій частині позиція позивача зводиться до відсутності гарантійного випадку у спірних правовідносинах. Проте, ці обставини підлягають дослідженню і правовій оцінці при вирішенні питання  щодо правомірності оскаржуваних вимог.
		Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що судові рішення не можна вважати такими, що відповідають вимогам статті 242 КАС України, відповідно до частин першої та четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		За наслідками касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень колегія суддів дійшла висновку, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування вимог про сплату належних сум митних платежів від 30 травня 2022 року, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині. Судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним дій Митниці по випуску у вільний обіг товару за тимчасовими митними деклараціями підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині.
		Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.
		Оскільки справа направляється на новий розгляд в частині позовних вимог, відповідно до частини шостої статті 139 КАС України суд касаційної інстанції не змінює розподіл судових витрат між сторонами. Питання розподілу судових витрат залежить від кінцевого рішення, яким буде остаточно вирішено позовні вимоги, а отже, має бути здійснений за наслідками нового розгляду у судовому рішенні по суті спору або, у випадках передбачених статтями 143 і 252 КАС України, шляхом ухвалення додаткового судового рішення. З огляду на викладене, судові рішення в частині розподілу судових витрат також підлягають скасуванню. 
		Керуючись статтями 139, 341, 344, 349, 351, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Одеської митниці задовольнити частково.
		Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року скасувати.
		Справу в частині позовних вимог про визнання протиправними і скасування вимог про сплату належних сум митних платежів від 30 травня 2022 року №56/1, №57/2, №58/3, №59/4, №60/5, №61/6, №62/7, №63/8, №64/9, №65/10, №66/11, №67/12, №68/13, №69/14, №70/15, №71/16, №72/17, №73/18, №74/19, №75/20, №76/21, №77/22, №78/23, №79/24, №80/25, №81/26, №82/27, №83/28, №84/29, №85/30, №86/31, №87/32, №88/33, №89/34, №90/35, №91/36, №92/37, №93/38, №94/39, №95/40, №96/42, №97/43, №98/44, №99/45, №100/46, №101/47, №102/48, №103/49, 104/50, №105/51, №106/52, №110/41 направити на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
		В іншій частині позовних вимог ухвалити нове рішення про відмову в позові.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
		Повне судове рішення складено 20 лютого 2024 року.
		 
		СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва   В.П. Юрченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...