Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 331/2974/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; інших видів кредиту.
Надіслано судом: 22.02.2024. Зареєстровано: 22.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 23.02.2024.
Дата набрання законної сили: 23.04.2024
Результат оскарження 20.09.2024 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: змінено постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції
Номер судового провадження: 2/331/109/2024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		14.02.2024 
		Справа № 331/2974/23
		Провадження № 2/331/109/2024
		 
		  РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		14 лютого 2024   року              м. Запоріжжя
		Жовтневий  районний суд м. Запоріжжя  у складі
		головуючого судді: Жукової О.Є
		за участю секретаря: Мироненко О.В.
		представника відповідача-позивача: ОСОБА_4 
		розглянувши  за правилами загального позовного провадження   справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» про захист прав споживачів, визнання пункту кредитного договору недійсним, 
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 1/3336109 від 30.11.2018 року у розмірі 216 759,69 гривень, судовий збір 3251,40 гривень.
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 30.11.2018 року Акціонерне товариство "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" та фізична особа - резидент України ОСОБА_1 уклали Комплексний договір №1/3336109 .
		 
		Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору, кредит надається відповідачу на споживчі потреби, в тому числі на сплату страхового платежу за договором страхування життя згідно цього Договору та Правил надання споживчого кредиту в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та умов страхування життя Позичальника , які є невід`ємною частиною цього Договору та розміщені на офіційному сайті Банку: www.credit-agricole.com.ua.
		 
		Відповідно до вищезазначеного Кредитного договору, позивач надає відповідачу кредит у сумі 342 686,78 грн., строком з 30.11.2018 р. до 29.11.2025 р., а відповідач одержує та повертає кредит згідно з графіком погашення кредиту.
		 
		Однак, відповідачем порушені умови Кредитного договору, а саме не повертається кредит у строки/терміни, передбачені графіком, не сплачуються проценти/прострочені проценти за користування кредитом та комісія/прострочена комісія у строки/терміни, передбачені Кредитним договором.
		 
		З метою досудового врегулювання спору позивач надсилав відповідачу лист-вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором. Проте, дану заборгованість не погашено.
		Внаслідок невиконання умов Кредитного договору у Відповідача перед Позивачем станом на 28.02.2023 року є наявною заборгованість в загальному розмірі 216 759,69 грн., через що позивач звернувся до суду з вказаним позовом .
		 
		Ухвалою суду від 09 травня 2023 року провадження по справі відкрите , визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
		 
		27.06.2023 представником відповідача ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку було надано відзив на позов, в якому представник відповідача в задоволенні позовних вимог просив відмовити через їх необґрунтованість.Крім того, в разі задоволення позову просив суд відстрочити виконання рішення суду до закінчення військового стану шляхом сплати позичальником заборгованості в розмірі 5500,00 грн. на місяць.
		В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив наступне. 
		 
		В своїй позовній заяві Банк зазначає, що станом на 28.02.2023 р. заборгованість Позичальника за Договором становить 216 759, 69 грн., в тому числі: 48 905, 87 грн. - прострочена заборгованість; 136 017, 27 грн. - строкова заборгованість; 29 419, 88 грн. - прострочені відсотки; 2 416,67 грн. - нараховані відсотки.
		 
		20.10.2022 р. на адресу позичальника банком було направлено вимогу №10451/1809 про дострокове повернення кредиту та нарахованих відсотків, в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України протягом 30-ти днів з дня направлення вимоги.
		 
		Таким чином, строк виконання зобов`язань за договором настав 20.11.2022 р.
		 
		З наданої банком виписки вбачається, що банк продовжує нараховувати відсотки за користування кредитом і після 20.11.2022 р., що суперечить положенням закону та висновкам ВП ВС, оскільки в даній ситуації після направлення вимоги про дострокове повернення кредиту, банк має право лише на нарахування відсотків згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 3% річних (оскільки іншого розміру відсотків згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України договір не містить)
		У зв`язку із чим, Банк не мав право нараховувати прострочені проценти після направлення повідомлення-вимоги 20.10.2022 р. та за спливом 30-ти днів з моменту її направлення.
		 
		В той же час відсутність детального розрахунку заборгованості за кредитним договором позбавляє відповідача можливості встановити точну суму відсотків, які банк незаконно нарахував.
		Також в зв`язку з введенням воєнного стану, боржників звільнено від відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за договорами, у тому числі кредитними.
		Положення частини 2 стаття 625 ЦК України до відповідача не можуть бути застосовані, а всі нараховані відсотки, інфляційні збитки за порушення виконання зобов`язання підлягають списанню.
		Також, відповідач вважає, що отримання кредитором комісійної винагороди в розмірі 2,50% (8567.15 грн.) від суми кредиту є таким, що не відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності в розумінні Закону України «Про споживче кредитування».
		Крім того, представник відповідача у відзиві вказує на те, що Торгово-промисловою палатою України оприлюднено лист N 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).
		Оскільки Комплексним договором №1/3336109 АТ «Креді агріколь банк» передбачено, що в разі настання форс-мажорних обставин сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань за Договором, тому такий строк має бути відкладено до закінчення дії воєнного стану в Україні, як форс-мажорної обставини.
		 
		З огляду на те, що дію воєнного стану на даний час не припинено, строк виконання зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 на даний час не настав, а тому звернення АТ "Креді Агріколь Банк" про стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом є передчасним.
		 
		27.06.2023 представником відповідача ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку була подана зустрічна позовна заява до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» про захист прав споживачів, визнання пункту кредитного договору недійсним, в якій представник відповідача просить суд визнати недійсним пункт Кредитного договору № 1/3336109, що передбачав обов`язок позичальника сплатити комісійну винагороду 2,5% від суми кредиту. 
		 
		Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що 30.11.2018 р. між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 було укладено Комплексний договір №1/3336109. 
		 
		Відповідно до п.1.1. Банк надає Позичальнику на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 342 686, 78 грн. Строк користування кредитом - з 30. 11.2018 р. по 29.11.2025 р.
		 
		Згідно з п. 1.5.1 щомісячна процентна винагорода за користування кредитом в розмірі 15,90% річних (фіксована процентна ставка) Проценти нараховуються і сплачуються у валюті кредиту.
		 
		Вказана обставина вплинула на бажання позичальника отримати кредиту саме у АТ «Креді Агріколь Банк».
		 
		В той же час згідно з п. 1.5.2. Кредитного договору, комісійна винагорода здійснюється одноразово за здійснення операції по видачу кредиту Позичальнику в розмірі 2,50% від суми кредиту зазначеної в п.1.1 Договору.
		 
		Вже після того, як банк подав до суду на позичальника, він зміг звернутися за правовою допомогою до адвоката та встановити що банк незаконно утримав комісійну винагороду в розмірі 3% від кредиту щомісяця, що становить 8567,15 грн.
		 
		Жодної додаткової інформації, про те, що розуміється (які саме послуги) під "Комісійною винагородою" підписана заява не містить.
		 
		Таким чином, Договір містить умови, щодо сплати ОСОБА_1 за додаткові послуги, перелік яких не визначено.
		 
		З моменту укладення договору ОСОБА_1 не утримував жодних послуг щодо обслуговування кредитної заборгованості, крім повідомлення раз на місяць за ініціативою позивача відповідачем інформації про поточний розмір заборгованості за кредитом.
		 
		Які саме дії на користь ОСОБА_1 здійснив банк на суму 8567,15 грн. не визначено договором, і будь-яких послуг, наприклад безкоштовна кава у відділенні банку, особистий консьєрж, обслуговування у віп-відділені, обслуговування без черги або в окремій касі - позивач не отримував.
		 
		Фактично включення такої "комісії" є намаганням банку заробити на позичальнику, фактично створивши для позичальника в порівнянні з іншими кредиторами "сприятливі" умови - але при цьому банк через незаконну комісію отримує додатковий дохід.
		 
		Позивач повністю не погоджується з умовами Договору щодо сплати коштів за комісійною винагородою, вважає зазначені умови несправедливими, і такими, які прямо суперечать Закону України «Про захист прав споживачів», а також Закону України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим. за захистом свої законних прав та інтересів позивач змушений звернутися до суду з цим позовом.
		 
		Ухвалою суду від 06 липня 2023 року прийнято до провадження зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» про захист прав споживачів, визнання пункту кредитного договору недійсним , справи об`єднано в одне провадження, визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
		 
		11 липня 2023 року АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» надало відповідь на відзив, в якій в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 просило відмовити з тих підстав, що з умовами договору, які передбачають сплату комісії , позичальник був ознайомлений до моменту укладання договору, а положення Комплексного договору, якими сторони визначили обов`язок позичальника сплачувати комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості, а також інші умови кредитного договору відповідають нормам спеціального закону, а саме Закону України «Про споживче кредитування». 
		 
		Ухвалою суду від 04 вересня 2023       року витребувано у АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором № 1/3336109 від 30.11.2018 року.
		 
		Ухвалою суду від 19 грудня 2023 року закрите підготовче  провадження та призначено   справу до судового розгляду по суті з  викликом учасників справи.
		В судове засідання представник позивача за первісним позовом надав заяву про розгляд справи у його відсутність.
		Представник відповідача-позивача ОСОБА_4 у вступному слові в задоволенні первісного позову просила відмовити з підстав зазначених у відзиві, на задоволенні зустрічного позову наполягала. 
		Суд, вислухавши вступне слово представника відповідача-позивача, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступних висновків. 
		Судом встановлено, що 30.11.2018 р. між «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №1/3336109.
		 
		Відповідно до п.1.1. Банк надає Позичальнику на умовах забезпечення, повернення, строковості , платності та цільового характеру використання кредит у сумі 342 686, 78 грн..
		 
		Строк користування кредитом узгоджено сторонами з 30.11.2018 р. по 29.11.2025р. Позичальник повертає кредит Банку щомісячно, кожного наступного за розрахунковим місяця, згідно Графіка платежів по кредиту (Додаток № 1 до Договору), який є його невід`ємною частиною, але не раніше ніж за 5 календарних днів до дати, визначеної Графіком платежів по кредиту.
		 
		Банк виконав зобов`язання за договором, що підтверджено платіжною інструкцією від 30.11.2018 № 24829312-2.
		 
		Згідно з п. 1.5.1 за користування кредитом Позичальник сплачує щомісячно процентну винагороду за користування кредитом в розмірі 15,90% річних (фіксована процентна ставка). Проценти нараховуються і сплачуються у валюті кредиту.
		Відповідно до п. 1.5.2. Кредитного договору за користування кредитом Позичальник сплачує комісійну винагороду: - одноразово - за здійснення операції по видачу кредиту Позичальнику в розмірі 2,50% від суми кредиту зазначеної в п.1.1 Договору.
		 
		Відповідно до пункту 3.2.5 Кредитного договору у разі несплати Позичальником чергового платежу по кредиту та/або процентах за користування кредитом протягом 30 календарних днів та/або іншого порушення зобов`язань за Договором та/або Договором застави Банк направляє Позичальнику письмове повідомлення про наявність простроченої заборгованості за кредитом, в якому вказується розмір заборгованості з урахуванням належних до сплати суми кредиту, процентів та штрафних санкцій, а також вимога про виконання порушеного зобов`язання у строк, що не перевищує 30 календарних днів з дати направлення повідомлення, та попередження про звернення стягнення на предмет застави у разі нвиконання цієї вимоги.
		Пунктами 3.2.6, 3.2.7 Кредитного договору передбачено право Банку вимагати дострокового повернення Позичальником кредиту в повному обсязі, нарахованих процентів за користування кредитом, штрафів та пені.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам.
		Згідно з наданим банком розрахунком станом на 28.02.2023 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить становить 216 759, 69 грн., в тому числі: 48 905, 87 грн. - прострочена заборгованість; 136 017, 27 грн. - строкова заборгованість; 29 419, 88 грн. - прострочені відсотки; 2 416,67 грн. - нараховані відсотки.
		 
		Матеріалами справи підтверджено, що 20.10.2022 року Банк направив позичальнику ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредит протягом 30 днів з дати отримання цього повідомлення - вимоги .
		Докази отримання повідомлення в матеріалах справи відсутні.
		Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
		Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
		Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 553 ЦК України).
		Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
		Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк банк використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою.
		Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) , якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти з користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		Отже, суд приходить до висновку , що на 31 календарний день - 20 листопада 2022 року, з моменту пред`явлення банком дострокової вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» нараховувати передбачені договором проценти припинилося.
		За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у позові в частині стягнення відсотків за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), нарахованих після 20 листопада 2022 року та зарахованих в рахунок прострочених відсотків в розмірі 8914,81 грн. (2497,22 грн./30 днів * 20 днів) - 2416,67 грн., - 2497,22 грн., - 2336,11 грн. = 8914,81) (арк.с.10-11, 118).
		Також, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 нарахованих відсотків в сумі 2 416,67 гривень ( арк.с.12-19), оскільки зазначені відсотки нараховані також після спливу 31 календарного дня з моменту пред`явлення банком дострокової вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
		Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи та відповідні ним правовідносини, суд приходить до висновку, що АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» доведено належними та допустими доказами наявність між Банком та ОСОБА_1 , факт порушення останнім зобов`язань за договором, наявність підстав для дострокового стягнення заборгованості , а також наявність заборгованості , яка з урахування висновків суду щодо відсутності підстав для стягнення прострочених та нарахованих відсотків після 20.11.2022, складає 205 428,21 грн., в тому числі: 48 905, 87 грн. - прострочена заборгованість; 136 017, 27 грн. - строкова заборгованість; 20 505,07 грн. - прострочені відсотки, і зазначена сума підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь позивача.
		Разом з тим, суд не приймає до уваги доводи представника відповідача щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 від відповідальності через військовий стан .
		Так, згідно з п. 6.1 Договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань за Договором у разі настання та дії обставин непереборної сили (форс-мажор), що знаходяться поза межами контролю Сторін, та які Сторони не могли передбачити або яким не могли запобігти. У цьому контексті обставини непереборної сили означають: а) стихійне лихо (пожежа, вибух, повінь, землетрус).; б) війну (оголошену чи неоголошену), окупацію, громадянську війну, акти громадянської непокори, повстання, природні, та неприродні катастрофи та інші обставини, непередбачені та які є поза контролем Банку, в) дії, вимоги або обмеження, що їх встановлює для Банку Уряд України або інші треті сторони, у тому числі встановлені Урядом обмеження на доступ до рахунків, іноземної валюти або банківського законодавства України або його тлумачення у тих межах, у яких вони можуть завадити Банку у виконання його обов`язків.
		Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
		Тобто, звільнення від відповідальності можливе лише за неможливості виконання зобов`язань з об`єктивних причин - внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому, в силу ст. 625 ЦК України, за відсутності об`єктивних причин звільнення від відповідальності не допускається.
		Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
		Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.
		Суд також враховує, що відповідно до діючого законодавства України форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань. Проте і звільнення від відповідальності може мати місце лише у випадку, коли невиконання зобов`язання є наслідком дії форс-мажорних обставин, що має бути доведено у встановленому чинним законодавством порядку та підтверджено належними документами.
		Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
		Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17.
		Запровадження з 24.02.2022 воєнного стану в країні, що є форс-мажорними обставинами, не можуть однозначно засвідчувати неможливість виконання відповідачем договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки перелічені обставини не є абсолютною самостійною підставою для відкладення строку виконання грошового зобов`язання на час, протягом якого такі обставини зберігають свою дію.
		Близький за змістом правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 910/7495/16 від 08.05.2018.
		Таким чином, настання обставин непереборної сили, а саме: військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022, не є безумовною підставою для звільнення відповідача від виконання своїх зобов`язань за кредитним договором після 24.02.2022.
		Оцінка досліджених судом доказів, дає підстави дійти висновку, що відповідач ОСОБА_3 не довів підстав для звільнення його від виконання своїх зобов`язань по сплаті заборгованості за кредитом після 24.02.2022, не надав доказів настання обставин непереборної сили.
		Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» про захист прав споживачів, визнання пункту кредитного договору недійсним суд приходить до наступних висновків.
		Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для забезпечення чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
		Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
		У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).
		Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
		Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
		Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України "Про захист прав споживачів".
		Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
		Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
		Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
		10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку з чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
		Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України "Про захист прав споживачів", визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України "Про споживче кредитування".
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
		Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
		Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
		На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
		Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
		Разом з тим, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
		Відтак, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
		Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин справи дає підстави вважати, що позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_1 фактично було встановлено плату за надання кредиту .
		Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.
		Оскільки надання кредиту-  це обов`язок банку за кредитним договором, така дія, як здійснення операції по випдачі кредиту , не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Умова договору про обов`язкову оплату комісії за здійснення операції по видачі кредиту суперечить положенням ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».
		За таких обставин, на переконання суду, умови договору про сплату позичальником на користь банку комісії за надання послуг, зміст яких є незрозумілим споживачу є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства, а отже є нікчемними.
		Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_1 було встановлено одноразову плату за такі супутні послуги банку, які за законом повинні надаватися йому безоплатно, то пункт 1.5.2 договору є нікчемним.
		Схожі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 та в правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
		Разом з тим, суд зауважує, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. 
		Оцінюючи докази , наявні в матеріалах справи, суд враховує, що комісійна винагорода була сплачена ОСОБА_1 30.11.2018 року в сумі 8567,17 грн., при цьому позивачем вимоги здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, або вимоги про повернення йому коштів, переданих на виконання нікчемних умов кредитного договору, відповідно до статті 216 ЦК України пред`явлено не було.
		Крім того, суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 в досудовому порядку не звертався з вимогами до відповідача про проведення перерахунку заборгованості за кредитним договором.
		«Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам», і що «вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		 
		Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах».
		 
		Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 42)».
		 
		Відтак, суд приходить до висновку про відмову в зустрічному позові в зв`язку з обранням позивачем способу захисту, який не відповідає вимогам щодо ефективності.
		Щодо заявленого представником відповідача ОСОБА_2 у відзиві клопотання про розстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку, що підстави для розстрочення виконання судового рішення на даний час відсутні, враховуючи наступне.
		Так обґрунтовуючи заявлене клопотання, відповідач зазначив, про відсутність у нього додаткових джерел для погашення заборгованості, неможливістю одночасного виконання рішення суду, введення воєнного стану на всій території України, знаходження не житлового приміщення відповідача впритул до місць ведення бойових дій.
		За змістом п.п.1,2 ч.7 ст.265 ЦПК України, у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
		Можливість розстрочення виконання рішення суду також можливо на стадії виконання рішення суду за заявою сторони.
		При цьому за змістом ч.3 цієї статті підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
		Частиною 4 цієї статті визначено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
		За змістом частини 5 цієї статті розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
		Відповідно до вимог ч.9 ст.10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
		Враховуючи, що вищенаведена ст.265 ЦПК України не містить окремо визначені підстави для розстрочення виконання рішення суду, виходячи із засад законності, змагальності та диспозитивності, а також, враховуючи завдання цивільного провадження щодо ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, слід дійти висновку, що розстрочення виконання рішення суду одночасно з його ухваленням не повинно порушувати зазначені засади, має слугувати завданням цивільного провадження та застосовуватись судом виключно за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Такі обставини мають бути встановлені на підставі досліджених в судовому засіданні належних і допустимих доказів.
		Проте, доказів свого зокрема дійсного матеріального стану, відсутності додаткових джерел для погашення заборгованості відповідач не надав. При цьому суд звертає увагу, що за загальним правилом, визначеним ч.1 ст.625 ЦК України,  боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
		Крім того, за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відповідач не позбавлений можливості звернутись до суду з відповідною обґрунтованою заявою про розстрочення виконання рішення суду на стадії його виконання.
		Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
		У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
		Питання про судові витрати належить вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовнх вимог, стягнувши з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір в сумі 3081,43 гривень. 
		Керуючись ст. ст. 6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
		УХВАЛИВ:
		Позовну заяву АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частово.
		В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» про захист прав споживачів, визнання пункту кредитного договору недійсним відмовити. 
		Стягнути з  ОСОБА_1  (місце реєстрації:  АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» (місце знаходження: м. Київ, вул. Євгена Чикаленка, 42/4, код ЄДРПОУ 14361575) заборгованість за Кредитним договором № 1/3336109 від 30.11.2018 року в сумі 205 428,21 грн., в тому числі: 48 905, 87 грн. - прострочена заборгованість; 136 017, 27 грн. - строкова заборгованість; 20 505,07 грн. - прострочені відсотки, витрати по сплаті судового збору в розмірі 3081,43 грн. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		Повний текст судового рішення складений 20 лютого 2024 року.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...