Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 549/15/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: 22.02.2024. Зареєстровано: 23.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2024.
Дата набрання законної сили: 22.03.2024
Номер судового провадження: 2/549/31/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                      Справа № 549/15/24
		Провадження № 2/549/31/24
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		20 лютого 2024 року Чорнухинський районний суд Полтавської області у складі:
		головуючої суддіГлущенко Н.М.,
		з участю секретаря судового засіданняЗуб Р.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в селищі Чорнухи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника-адвоката Працевитого Геннадія Олександровича, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Управління Активами», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Пирятинський відділ державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
		У С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач ОСОБА_1 в особі представника-адвоката Працевитого Г.О. звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати виконавчий напис №243922 від 27.06.2021, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» коштів в сумі 13233 гривень 00 коп., внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником умов кредитного договору від 16.10.2020 року в межах виконавчого провадження №66716197, що здійснюється державним виконавцем Пирятинського відділу державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції таким, що не підлягає виконанню; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
		Позов мотивований тим, що 27.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. видано виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 243922, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» коштів в сумі 13233 гривень 00 коп., що виникли внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником умов кредитного договору від 16.10.2020 року укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія управління активами».
		Як стало відомо із змісту оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса, 16.10.2020 між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» (якому ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» ЄДРПОУ 39861924 на підставі Договору факторингу відступлено право вимоги за кредитним договором) та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір. Кредитний договір від 16.10.2020 вказаний приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. в оскаржуваному виконавчому написі від 27.06.2021 №243922.
		Із сайту «Автоматизована система виконавчого провадження». Позивачу стало відомо про внесення до реєстру боржників інформації щодо позивача, в зв`язку з виконанням виконавчого провадження №66716197.
		01.12.2023 між позивачем ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Юрконсалт» Геннадія Працевитого» було укладено договір про надання правової допомоги.
		Адвокатом було направлено адвокатські запити до приватного виконавця з метою отримання копії виконавчого напису та документів, на підставі яких його було вчинено.
		Із змісту наданих документів було встановлено, що 27.06.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. було вчинено виконавчий напис №243922 про стягнення на користь ТОВ «Фінансова Компанія Цправління Активами» з боржника ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №3754748 від 16.10.2020 в розмірі 13233,00 грн.
		В подальшому на підставі вищезазначеного виконавчого напису відкрито виконавче провадження, накладено арешт на всі рахунки боржника та звернуто стягнення на заробітну плату.
		Приватний нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не врахував тієї обставини, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитних договорах, укладених у простій письмовій формі вже не чинні.
		Позивач вважає дії відповідача незаконними, необґрунтованими з тих підстав, що виконавчий напис було вчинено з порушенням норм законодавства, він не відповідає вимогам закону, тому має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.
		Ухвалою судді Чорнухинського районного суду Полтавської області від 11.01.2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
		Ухвалою судді Чорнухинського районного суду Полтавської області від 15.01.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
		Ухвалою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2024 року відмовлено в задоволенні клопотання проврегулювання спору за участю судді.
		Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися. Представник позивача надіслав до суду заяву в якій просив справу розглядати без його участі та участі позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити.
		Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності та відзиву не подав.
		13.02.2024 року від представника відповідача до суду надійшла заява про визнання позовних вимог (в порядку ст.206 ЦПК України) в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позовні вимоги в частині стягнення витрат на правову допомогу не визнає.
		Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. в судове засідання не з`явився, судову повістку не отримував, оскільки відсутній в зареєстрованому місці знаходження, а тому відповідно до п. 4 ч. 8ст. 128 ЦПК Україниє таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Письмових пояснень щодо позову на адресу суду не надіслав.
		Представник третьої особи Пирятинського відділу державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання не з`явився.
		У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядкуст. 247 ЦПК Україниза допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
		Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, зважаючи на те, що судом були застосовані всі можливі заходи, передбаченізаконом, для забезпечення доказів у справі і їх витребування, враховуючи вимогист. 6 Європейської конвенції з прав людинита основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленимзаконом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
		Відповідно дост. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
		Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст.76, ч.ч. 1, 2 ст.77, ч. 2 ст.78, ч. 1 ст.95 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Обставини справи, які зазакономможуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Відповідно до ч. 6 ст.81, ч. 1 ст.89 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Крім того, як слідує зі змісту ч. 10ст. 84 ЦПК Україниу разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
		Судом встановлено,що 27.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. видано виконавчий напис за № 243922, яким на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами», якому ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів», код ЄДРПОУ 39861924, на підставі Договору факторингу №2106 від 21.06.2021, відступлено право вимоги за кредитним договором № 3754748 від 16.10.2020 року, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_1 13233 грн. 00 коп. 
		Постановою державного виконавця Чорнухинського відділу Державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Грушкою О.М. від 07 вересня 2021 року відкрито виконавче провадження №66716197 з примусового виконання даного виконавчого напису.
		Постановою про передачу виконавчого провадження державного виконавця Чорнухинського відділу державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції Грушкою О.М. від 25.04.2023 в зв`язку з реорганізацією Чорнухинського ВДВС у Лубенському районі Полтавської Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, шляхом приєднання до Пирятинського ВДВС у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції передано виконавчий напис №243922 від 27.06.2021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія Управління Активами» борг у розмірі 13233,00 грн до правонаступника реорганізованого відділу ДВС.
		Постановою старшого державного виконавця Пирятинського ВДВС у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції Юнак А.О. від 28.11.2023 на підставі виконавчого напису №243922 від 27.06.2021 було накладено арешт на грошові кошти, які містяться на відкритих рахунках належних боржнику ОСОБА_1 .
		Згідно зістаттею 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
		У відповідності зістаттею 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Згідно з частиною першоюстатті 612 ЦК Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
		Відповідно достатті 599ЦК Українизобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Згідно з ч. 1ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
		Відповідно до частини другоїстатті 1054ЦК Українидо відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього кодексу.
		Згідно з частиною першоюстатті 1048ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Відповідно достатті 18ЦК Українинотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Статтею 5Закону України «Про нотаріат»передбачено, що нотаріус зобов`язаний: відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.
		Статтею 87 Закону України «Про нотаріат»визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Аналогічні за змістом положення містяться у пункті 1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 296/5 від 22.02.2012 р. (далі Порядок).
		Статтею 88 Закону України «Про нотаріат»визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієїстатті Законунотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис,закономвстановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
		Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
		Згідно п.п. 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти, тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
		У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (п.п. 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку).
		При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені вЗаконі «Про нотаріат»та Порядку вчинення нотаріальних дій.
		Пунктом 7 Переліку документів передбачено, що для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким боржником допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, нотаріусу додаються оригінал кредитного договору та засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
		Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника є обов`язковою умовою вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»).
		Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
		Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
		З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей15,16,18 ЦК України, статей50,87,88Закону «Про нотаріат»захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
		Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.
		Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
		Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17, постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16 та постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц.
		З тексту оспорюваного виконавчого напису від 26.06.2021 року вбачається, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувавсяст. 87 Закону України «Про нотаріат»та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженогопостановою КМУ від 29.06.1999 за № 1172.
		Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 рокузатверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі «Перелік»).
		Постановою Кабінету Міністрів №622 від 26.11.2014 року Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та до нього включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.
		Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняттяПостанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинноюПостанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.
		Підставою для скасування вказаного нормативного акту стало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами, відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених устатті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбаченістаттею 88 Закону України «Про нотаріат»умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положеннямстатті 87 цього Закону.
		При прийнятті постанови від 22.02.2017 року, колегією суддів застосовано вимоги положення п. 10.2 Постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
		Суд, з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинноюПостанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»в частині, з моменту її прийняття.
		Згідно ч. 5ст. 254 КАС Українив редакції, що діяла на момент ухвалення вказаного судового рішення, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
		Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 набрала законної сили цього ж дня - 22.02.2017 року, отже іп. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»також втратив чинність з цього дня.
		Відповідно достатті 124 Конституції України,ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
		Резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21.03.2017 року № 23.
		В подальшому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін.
		Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.06.2018 року у справі № 826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.
		Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
		До аналогічних по суті висновків дійшов Верховний Суд й у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18 та від 15 квітня 2020 року у справі №158/2157/17.
		Як вбачається з матеріалів справи, оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27.06.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 і Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженийпостановою Кабінет Міністрів України №1172 від 29.06.1999у редакції, станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. 27.06.2021 року, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів і не міг застосовуватись до кредитних договорів, які укладено у простій письмовій формі.
		Суд враховує, що відповідачем не було надано доказів, які б спростовували доводи позивача з приводу форми кредитного договору, на примусове виконання якого було видано оспорюваний виконавчий напис. Також, із змісту спірного виконавчого напису не вбачається, що кредитний договір № 3754748 від 16.10.2020 року, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , нотаріально посвідчений.
		Враховуючи наведене та беручи до уваги те, що нотаріусом при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не було отримано всіх передбаченихзакономдля цього підтверджуючих документів (нотаріально посвідченого кредитного договору № 3754748 від 16.10.2020 року), також те, що відповідачем подано заяву про визнання позовних вимог суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат суд виходить з наступного.
		Частиною першоюстатті 133 ЦПК Українивизначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Відповідно достатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно з частиною другоюстатті 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьоїстатті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Відповідно до частин третьої, четвертоїстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		За змістомстатті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону)
		При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
		Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другоїстатті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.
		Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
		Інтереси позивача в справі на підставі Договору про надання правової допомоги від 01.12.2023 року та ордеру Серії АР №1153576 від 10.01.2024 року представляв адвокатПрацевитий Геннадій Олександрович (а.с. 6).
		Разом із позовною заявою стороною позивача було подано копію Акту про надані послуги від 01.12.2023 року та копію додаткового договору від 01.12.2023 до договору про надання правової допомоги від 01.12.2023, пам`ятку клієнта до договору про надання правової допомоги від 01.12.2023, рахунок від 01.12.2023. (а.с. 33).
		Відповідно до п. 1.1 Договору про надання правової допомоги № б/н від 01.12.2023 року предмет договору, додаткового договору від 01.12.2023 до договору про надання правової допомоги від 01.12.2023 року та рахунку від 01.12.2023 клієнт ОСОБА_1 отримала послуги, а саме: консультація адвоката, підготовка позовної заяви про скасування виконавчого напису, подання позову від імені адвоката; зупинення виконавчого провадження, контроль справи у суді, участь адвоката в судових засіданнях, стягнення витрат на правову допомогу; закінчення виконавчого провадження, стягнення витрат на правову допомогу з відповідача на загальну суму 8323,30 гривень.
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»зазначено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Також, у п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положеньстатті 59 Конституції України(справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
		Представник відповідач не погоджується з розміром витрат на професійну правничу допомогу вказав, що просить врахувати поведінку сторони відповідача щодо визнання позовних вимог та відмовити в задоволенні вимоги щодо стягнення цих витрат.
		Суд вважає витрати на професійну правничу допомогу завищеними та непропорційними відносно позовних вимог, виходячи з наступного.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
		Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
		При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
		Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятоїстатті 141 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
		Разом з цим, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
		Суд зазначає, що Верховний Суд при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.
		З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача накористь позивача до 5000 грн.
		Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат суд виходить з наступного.
		При зверненні до суду з позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн, за заяву про забезпечення позову сплачено судовий збір в розмірі 605,60 грн.
		Частиною 1ст.142 ЦПК Українипередбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
		Враховуючи зміст наведених правових норм, суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, тобто 908,40 грн сплаченого при поданні позову у розмірі 1816,80грн., а іншу частину судового збору в розмірі 908,40 грн стягнути з відповідача на користь позивача.
		Частиною першоюстатті 133 ЦПК Українивизначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Відповідно достатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Керуючись ст.ст.12,81,141,259,263,264,265,268,272 ЦПК України, суд,
		У Х В А Л И В:
		Позов ОСОБА_1 , в особі представника-адвоката Працевитого Геннадія Олександровича, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Управління Активами», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Пирятинський відділ державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити.
		Визнати виконавчий напис №243922 від 27.06.2021, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» коштів в сумі 13233 гривень 00 коп, таким, що не підлягає виконанню.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», код ЄДРПОУ 35017877, на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 908 грн. 40 коп та витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн. 00 коп.
		Повернути ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з державного бюджету 908,40 гривень судового збору.
		Заходи забезпечення позову у виді зупинення стягнення у виконавчому провадженні №66716197 з примусового виконання виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за №243922 від 27 червня 2021 року вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Управління Активами» заборгованості за кредитним договором №3754748 від 16 жовтня 2020 року, за період з 20 червня 2021 року по 27 червня 2021 року у розмірі 13208,00 гривень, та плати за вчинення виконавчого напису нотаріусом у розмірі 25 гривень, загальна сума 13233,00 гривень, що перебуває на виконанні у Пирятинському відділі державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції продовжують діяти протягом дев`яносто днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя                                 Н.М.Глущенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...