Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 350/164/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 23.02.2024.
Дата набрання законної сили: 07.02.2024
Номер судового провадження: 61-7901ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		07 лютого 2024 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 350/164/22 
		провадження № 61-7901св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Петрова Є. В., 
		суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В., 
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - Камінська гімназія Рожнятівської селищної ради Івано-Франківської області,  
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2022 року у складі судді Бейка А. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду                   від 27 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Фединяка В. Д., Максюти І. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Камінської гімназії Рожнятівської селищної ради Івано-Франківської областіпро визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за період відсторонення, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У лютому 2022 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Камінської гімназії Рожнятівської селищної ради Івано-Франківської області(далі - Камінська гімназія) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за період відсторонення. 
		 
		Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона працює у Камінській гімназії на посаді вчителя фізики та інформатики. 
		 
		Наказом відповідача від 05 листопада 2021 року № 60-К-тр її відсторонено з                       08 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати через не пред`явлення нею документа про обов`язкове профілактичне щеплення проти        СОVID-19 або копії медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 до усунення причин, що зумовили відсторонення. 
		 
		Вважає вказаний наказ незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням вимог Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), інших нормативно-правових актів, що призвело до порушення її основоположних і фундаментальних прав та свобод. 
		 
		Крім того, ні у трудовому договорі, ні у посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, підписаному сторонами, зобов`язання працівника перед роботодавцем про здійснення такого щеплення немає, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з цих підстав. 
		 
		Водночас виключно Законом України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) встановлюється перелік обов`язкових щеплень, а не підзаконним актом чи наказом міністерства, підприємства, організації тощо. 
		 
		Вказує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому відповідач протизаконно позбавив її засобів до існування на невизначений строк, що є очевидно непропорційним (несправедливим) і тягне за собою необхідність судового захисту. 
		 
		Враховуючи викладене,  ОСОБА_1 просила суд: 
		 
		- визнати незаконним та скасувати наказ Камінської гімназії від 05 листопада             2021 року № 60-К-тр про відсторонення її від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати; 
		 
		- зобов`язати відповідача виплатити їй заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. 
		 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня      2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один з передбачених законодавством випадків призупинення трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. 
		 
		Згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - Перелік № 2153), обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом                 SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. 
		 
		Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. 
		 
		Отже, право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
		 
		Таким чином, відсторонивши позивача від роботи, Камінська гімназія діяла у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частиною другою статті 12 Закону № 1645-ІІІта статтею 46 КЗпП України, оскільки у цьому випадку держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. 
		 
		Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2022 року - без змін. 
		 
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне нещепленого працівника. 
		 
		Відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства та обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. 
		 
		Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05 квітня 2023 року у справі № 295/16337/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 686/27893/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 344/19802/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 166/1319/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 452/4325/21. 
		 
		Враховуючи кількість соціальних контактів ОСОБА_1 на робочому місці, у тому числі контактів із дітьми, які здобувають освіту у Камінській гімназії і мають право на безпечний освітній процес, та загрозу, яку потенційно могла нести позивач як невакцинований працівник, колегія суддів вважала, що дії відповідача щодо відсторонення ОСОБА_1 від роботи є пропорційними переслідуваній легітимній меті. 
		 
		Посилання позивача на дистанційне виконання своїх посадових обов`язків на час видання оскаржуваного наказу не може бути підставою для його скасування, оскільки, як вбачається з наданих відповідачем наказів щодо організації роботи гімназії в умовах карантину від 31 серпня 2021 року № 40-ОД, від 31 серпня 2021 року № 41-ОД, від 22 вересня 2021 року № 60-ОД та від 29 жовтня 2021 року № 76-ОД, у гімназії періодично, залежно від епідеміологічної ситуації, запроваджувалося дистанційне навчання, при цьому без конкретного визначення робочого місця педагога. 
		 
		Отже, враховуючи особливості освітнього процесу, в якому робота вчителя також складається не тільки з проведення занять дистанційно, а із роботою, яка пов`язана з перебуванням у приміщенні гімназії у зв`язку з виконанням методичної та іншої роботи, здійснення дистанційного навчання не спростовує необхідності відсторонення позивача від роботи. 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		26 травня 2023 року  ОСОБА_1 , через представника  ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд. 
		 
		На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду                 від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та у постановах Верховного Суду           від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17, від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17, від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц,                       від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 712/3841/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня  2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, від 24 квітня 2020 року у справі № 815/5976/14, від 01 березня 2023 року у справах № 613/1947/21, № 565/1559/21, № 607/20853/21, № 279/6558/21, № 295/17426/21, № 130/3550/21, № 688/51/22, № 464/9030/21, № 144/1793/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). 
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 мотивувала тим, що оспорюваний наказ не містить відомостей на підтвердження її відмови здійснити щеплення в порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ. Акт відмови чи ухилення від проведення вакцинації роботодавець не складав. 
		 
		Зі змісту наказу випливає, що її фактично відсторонено від виконання посадових обов`язків на весь час відсутності щеплення від COVID-19, тоді як згідно з Переліком № 2153 працівники закладів освіти підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, лише на період дії карантину. 
		 
		Законодавством України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від СОVID-19, яке не є обов`язковим та не включене до переліку календаря щеплень. 
		 
		Суди попередніх інстанцій не врахували, що застосування до неї такого заходу, як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної роботи. 
		 
		Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме її від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та її самої. 
		 
		Крім того, згідно зі статтею 39-1 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Однак відповідач у примусовому порядку вимагав від неї надання персональної медичної інформації у вигляді документа, який підтверджує наявність щеплення від СОVID-19 або протипоказань до його застосування, що з огляду на зазначені норми закону є неправомірним. 
		 
		Вказує, що у матеріалах справи містяться накази відповідача про організацію роботи гімназії в умовах карантину, що свідчить про можливість роботодавця організувати для неї в індивідуальному порядку дистанційну (надомну) форму роботи. 
		 
		Таким чином, суди дійшли помилкових висновків про правомірність і законність відсторонення її від роботи, оскільки дії роботодавця у цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. 
		 
		Аргументи інших учасників справи 
		 
		У серпні 2023 року Камінська гімназія подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. 
		 
		У вересні 2023 року  ОСОБА_1 , через представника  ОСОБА_2 , подала відповідь (письмові пояснення) на відзив Камінської гімназії на її касаційну скаргу, в якій просила відхилити цей відзив у зв`язку з його необґрунтованістю. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_3 (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В. від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області. 
		 
		28 липня 2023 року справа № 350/164/22 надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду від 02 листопада 2023 року у зв`язку із відставкою судді  ОСОБА_3 призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи. 
		 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 листопада 2023 року справу № 350/164/22 передано судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.  від 15 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду. 
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами 
		 
		Встановлено, що ОСОБА_1 працює у Камінській гімназії на посаді вчителя фізики та належить до працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (а. с. 24-31). 
		 
		Позивача повідомляли про необхідність надання роботодавцю документа, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я. 
		 
		Наказом Камінської гімназії від 05 листопада 2021 року № 60-К-тр вчителя фізики ОСОБА_1 відсторонено з 08 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19. Підстава: стаття 46 КЗпП України;частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ; наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року про затвердження Переліку № 2153; пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (а. с. 13). 
		 
		Із вказаним наказом позивач ознайомлена, що нею не заперечувалося. 
		 
		Апеляційний суд також встановив, що наказами відповідача щодо організації роботи гімназії в умовах карантину від 31 серпня 2021 року № 40-ОД, від 31 серпня 2021 року № 41-ОД, від 02 вересня 2021 року № 51-ОД, від 22 вересня 2021 року № 60-ОД та від 29 жовтня 2021 року № 76-ОД у Камінській гімназії періодично, залежно від епідеміологічної ситуації, запроваджувалося дистанційне навчання (а. с. 95-111). 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. 
		 
		Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року у справах № 613/1947/21 (провадження № 61-8881св22), № 565/1559/21 (провадження № 61-7726св22), № 607/20853/21 (провадження № 61-7454св22), № 279/6558/21 (провадження № 61-9186св22), № 464/9030/21 (провадження            № 61-9521св22), № 144/1793/21 (провадження № 61-7530св22), з огляду на таке. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
		 
		Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. 
		 
		У пунктах «а», «б» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватися про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. 
		 
		Частинами шостою та сьомою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків. Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. 
		 
		Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. 
		 
		Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22)). 
		 
		Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону 
		 
		Конституція України як Основний Закон гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України). 
		 
		Перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, тобто безпосереднього виконання ним трудових обов`язків, міститься у статті 46 КЗпП України. 
		 
		Так, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України). 
		 
		Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. 
		 
		Протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій (стаття 1 Закону № 1645-ІІІ). 
		 
		Стаття 11 Закону № 1645-ІІІ визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. 
		 
		Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. 
		 
		Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ). 
		 
		Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ). 
		 
		У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ). 
		 
		Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ). 
		 
		Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ). 
		 
		Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань. 
		 
		Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення). 
		 
		Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року затверджено Перелік № 2153. У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. 
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
		 
		1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 
		 
		2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 
		 
		3) взяття до відома, що: 
		 
		- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; 
		 
		- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; 
		 
		- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
		 
		Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66). 
		 
		Частиною четвертою статті 263 ЦПК України імперативно встановлено обов`язковість урахування судом висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду. 
		 
		Питання правомірності відсторонення працівника від роботи у зв`язку з відсутністю у нього профілактичного щеплення проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, було предметом правового дослідження та аналізу Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до      статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу». 
		 
		Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. 
		 
		Приписи законів України щодо такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див. пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21). 
		 
		З огляду на зазначене відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. 
		 
		При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. 
		 
		Крім того, чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. 
		 
		У зв`язку із викладеним у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити насамперед із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останньою трудового договору. У разі якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див. пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня        2022 року у справі № 130/3548/21).
		 
		Чи було відсторонення працівника від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя 
		 
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим. 
		 
		Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. 
		 
		Разом із тим відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав.                          У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. 
		 
		За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача та з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. 
		 
		Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини: 
		 
		- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); 
		 
		- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; 
		 
		- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; 
		 
		- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. 
		 
		У постановах Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справах № 208/10023/21 (провадження № 61-11319св22) і № 295/16337/21 (провадження № 61-4196св22),        від 12 квітня 2023 року у справах № 685/1535/21 (провадження № 61-4674св22), № 166/1319/21 (провадження № 61-5531св22) і № 344/19802/21 (провадження       № 61-7161св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 607/22607/21 (провадження      № 61-6042св22), від 08 листопада 2023 року у справах № 761/3582/22 (провадження № 61-13808св23) і № 565/279/22 (провадження № 61-13514св23), погоджуючись з рішеннями роботодавців щодо необхідності відсторонення від роботи вчителів/викладачів навчальних закладів, колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходили з того, що індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в цьому закладі і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення до 08 листопада 2021 року. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Оцінюючи загрозу, яку потенційно на роботі могли нести позивачі як невакциновані працівники, колегії суддів враховували також кількість їх соціальних контактів на робочому місці, в тому числі контактів з дітьми, які здобувають освіту і мають право на безпечний освітній процес. Колегії суддів зазначали, що відмова від вакцинації є правом громадянина, але як будь-яке право в деяких ситуаціях воно може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства та обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Право позивачів на працю в освітніх закладах було тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачі ухилилися від обов`язкового щеплення. Таке втручання ґрунтується на законі, має легітимну мету, є пропорційним до досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві. Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне нещепленого працівника. З огляду на те, що за позивачами на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення причин, що зумовили їх відсторонення від роботи та після їх допуску до роботи (виконання робіт), Верховний Суд не встановив порушення права позивачів на працю, передбачене у статті 43 Конституції України. 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з наведеними висновками колегій суддів Першої судової палатиз огляду на те, що у цьому конкретному випадку позивачі, обіймаючи посади вчителів/викладачів навчальних закладів, безпосередньо мали прямі контакти з вчителями та насамперед з учнями закладів освіти, імунна система та організм яких, на відміну від дорослих, тільки розвивається, а тому не в змозі повною мірою забезпечити надійний захист від інфекційних хвороб. 
		 
		Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. 
		 
		Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про освіту» суб`єкт освітньої діяльності має право самостійно приймати рішення з будь-яких питань у межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та/або установчими документами, зокрема з питань, не врегульованих законодавством. 
		 
		Згідно зі статтею 9 Закону України «Про освіту» особа має право здобувати освіту в різних формах або поєднуючи їх. Основними формами здобуття освіти є: інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева); індивідуальна (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж, на робочому місці (на виробництві); дуальна. 
		 
		За змістом частини першої статті 53 Закону України «Про освіту» здобувачі освіти мають право на безпечні та нешкідливі умови навчання, утримання і праці. 
		 
		Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у всіх питаннях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращим інтересам дитини. 
		 
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій необхідно забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання. 
		 
		Дистанційне навчання - це організація освітнього процесу в умовах віддаленості один від одного його учасників та їх переважно опосередкованої взаємодії в освітньому середовищі, яке функціонує на базі сучасних освітніх, інформаційно-комунікаційних (цифрових) технологій. Вчитель виконує при цьому свою роботу. 
		 
		Відповідно до статті 60-2 КЗпП України дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. 
		 
		Канікулярний час для педагогічних працівників є робочим часом, під час канікул здійснюється оплата із розрахунку заробітної плати, встановленої при тарифікації, що передувала початку канікул (пункт 71 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України                   від 15 квітня 1993 року № 102). 
		 
		Під час канікул, що не збігаються з черговою відпусткою, керівник закладу освіти залучає педагогічних працівників до педагогічної та організаційної роботи в межах часу, що не перевищує їх навчального навантаження до початку канікул (пункт 25 Типових правил внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України, затверджених наказом Міністерства освіти України             від 20 грудня 1993 року № 455). 
		 
		Постанова № 1236 передбачає відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників без винятків, тобто і під час дистанційного навчання та канікул. 
		 
		У справі, яка переглядається, відмовляючись від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, позивач мала розуміти, що за відсутності такого щеплення вона наражала на небезпеку не лише себе, а й створювала загрозу для життя та здоров`я учнів, членів їхніх сімей та працівників закладу освіти. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалював над особистими правами, адже втручання держави у право на повагу до приватного життя мало об`єктивні підстави, було нагальним, обґрунтованим та виправданим. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27, 49 Конституції України. 
		 
		У цьому випадку держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві. 
		 
		При цьому Верховний Суд враховує, що в цій справі позивач обіймала посаду педагога, а отже, безпосередньо контактувала з дітьми, які є найменш захищеною верствою населення, тоді як у справі № 130/3548/21, яку Велика Палата переглядала в касаційному порядку, кількість соціальних контактів працівниці на робочому місці була обмеженою (позивач як чергова по переїзду 4 розряду виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» забезпечувала безпечний та безперебійний рух поїздів і транспортних засобів на переїзді, здійснювала контроль за справною роботою переїзної (загороджувальної) сигналізації та автоматизації, автоматичних шлагбаумів або електрошлагбаумів, пристроїв для закривання та відкривання шлагбаумів тощо). 
		 
		Водночас у постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справах № 613/1947/21 (провадження № 61-8881св22), № 565/1559/21 (провадження            № 61-7726св22), № 607/20853/21 (провадження № 61-7454св22), № 279/6558/21 (провадження № 61-9186св22), № 464/9030/21 (провадження № 61-9521св22), № 144/1793/21 (провадження № 61-7530св22), на які, зокрема, посилається заявник у касаційній скарзі, колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, навпаки, не погодилися з рішеннями роботодавців щодо необхідності відсторонення від роботи вчителів/викладачів навчальних закладів, вказавши, що застосування до позивачів такого заходу, як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ними трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Суди не встановили жодних фактів, які підтверджували б нагальність потреби у відстороненні саме позивачів від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самих позивачів. За таких обставин дії роботодавця у цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. 
		 
		На думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, яка переглядає цю справу, без відступлення в установленому законом порядку від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року у справах № 613/1947/21 (провадження № 61-8881св22), № 565/1559/21 (провадження            № 61-7726св22), № 607/20853/21 (провадження № 61-7454св22), № 279/6558/21 (провадження № 61-9186св22), № 464/9030/21 (провадження № 61-9521св22), № 144/1793/21 (провадження № 61-7530св22), який прямо суперечить правовим висновкам щодо їх застосування, наведеним у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня         2023 року у справах № 208/10023/21 (провадження № 61-11319св22) і № 295/16337/21 (провадження № 61-4196св22), від 12 квітня 2023 року у справах № 685/1535/21 (провадження № 61-4674св22), № 166/1319/21 (провадження № 61-5531св22) і № 344/19802/21 (провадження № 61-7161св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 607/22607/21 (провадження № 61-6042св22), від 08 листопада 2023 року у справах № 761/3582/22 (провадження № 61-13808св23) і № 565/279/22 (провадження           № 61-13514св23), неможливо ухвалити законне й обґрунтоване рішення у цій справі. 
		 
		За таких обставин, коли існує різна судова практика застосування Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду однієї й тієї ж норми права щодо певної категорії працівників (зокрема, вчителів/викладачів навчальних закладів), у цій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ, наказу МОЗ № 2153, пункту 41-6 Постанови № 1236 у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду               від 01 березня 2023 року у справах № 613/1947/21 (провадження № 61-8881св22), № 565/1559/21 (провадження № 61-7726св22), № 607/20853/21 (провадження         № 61-7454св22), № 279/6558/21 (провадження № 61-9186св22), № 464/9030/21 (провадження № 61-9521св22), № 144/1793/21 (провадження № 61-7530св22), в порядку, встановленому частиною другою статті 403 ЦПК України, передавши справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 
		 
		Керуючись частиною другою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		УХВАЛИВ: 
		 
		Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Камінської гімназії Рожнятівської селищної ради Івано-Франківської областіпро визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за період відсторонення. 
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Суддя-доповідач   Є. В. Петров  Судді:А. І. Грушицький   С. О. Карпенко   І. В. Литвиненко   В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...