Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/14041/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 22.02.2024. Зареєстровано: 23.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2024.

Номер судового провадження: П/380/142/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		22 лютого 2024 рокусправа № 400/14041/23Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1 до 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.
		 в с т а н о в и в:
		16.11.2023 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ), в якому просив суд:
		- визнати протиправним та скасувати рішення від 04.11.2023 про відмову у перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складене інспектором прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 майстер сержантом ОСОБА_2 .
		Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04.01.2024 суд постановив прийняти справу до свого провадження та призначити справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
		Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що не погоджується з рішенням про відмову у перетині державного кордону України, оскільки у ньому не зазначено, яких саме документів ним не надано на паспортному контролі та норму законодавства України, яка вимагає подання відповідних документів. Стверджує, що посилання в оскаржуваному рішенні на Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил перетину державного кордону громадянами України» є необґрунтованими, оскільки жоден з них не містить заборони або тимчасового обмеження у праві перетину кордону, яке б стосувалося позивача як такого, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, бо йому виповнилося лише 20 років. Тому просить визнати спірне рішення протиправним та скасувати.
		Представник відповідача не подав відзив на позовну заяву.
		Суд встановив таке.
		Позивач, ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є громадянином України, що підтверджується його паспортом. 
		04.11.2023 ОСОБА_1 прибув у пункт пропуску «Угринів-Долгобичув» з метою перетину державного кордону.
		Рішенням про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 04.11.2023, виданого інспектором прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) сержантом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 тимчасово обмежили у праві виїзду з України з тих підстав, що позивач у позивача були відсутні документи, що підтверджують підстави для виїзду за кордон в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Постанови КМ України від 27.01.1995 року №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України»».
		Позивач подав до суду докази на підтвердження того, що: 
		він є призовником (посвідчення); 
		позивачу надано дозвіл на перетин кордону Інгульським районним ТЦК та СП від 25.10.2023 №6488;
		позивач є кандидатом на семестровий обмін студентами Університету Поморського у Слупську (лист ректора) з правом безкоштовного навчання та забезпеченням житлом;
		Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		 
		Надаючи оцінку вказаним спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
		Стаття 33 Конституції України проголошує, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (далі також Закон України №1710-VI).
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 Закону України №1710-VI прикордонний контроль здійснюється щодо осіб, які перетинають державний кордон.
		Згідно з частиною першою статті 2 Закону України №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
		Прикордонний контроль включає перевірку документів (пункт 1 частини четвертої статті 2 Закону України №1710-VI).
		У статті 4 Закону України №1710-VI встановлено, що прикордонний контроль організується та здійснюється на засадах: 1) законності; 2) відкритості; 3) забезпечення поваги до людської гідності та рівності осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; 4) здійснення його виключно спеціально підготовленими з цією метою військовослужбовцями та працівниками Державної прикордонної служби України; 5) вибірковості контрольних заходів на підставі оцінки ризиків.
		Паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону (частина перша статті 7 Закону України №1710-VI).
		Згідно з частиною першою статті 14 Закону України №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 вказаного Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
		Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі також Закон України № 3857-XII) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.
		Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених таким Законом, та в`їхати в Україну.
		На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
		Стаття 2 Закону України № 3857-XII встановлює, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є:
		- паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
		- дипломатичний паспорт України;
		- службовий паспорт України;
		- посвідчення особи моряка;
		- посвідчення члена екіпажу;
		- посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).
		У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій зазначеної статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
		Згідно зі статтею 3 Закону України № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
		Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України № 3857-XII та інших законів України.
		На виконання статті 3 Закону України № 3857-XII Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724) затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Правила перетинання державного кордону громадянами України), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
		Відповідно до пункту 2 вказаних Правил перетинання державного кордону громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну:
		1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
		2) дипломатичний паспорт;
		3) службовий паспорт;
		4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий);
		5) посвідчення особи моряка;
		6) посвідчення члена екіпажу.
		У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи (далі - паспортні документи) за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в`їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном.
		У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.
		У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
		Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено:
		- ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб;
		- військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;
		- у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.
		Станом на момент виникнення спірних правовідносин в Україні існував правовий режим воєнного стану, що підтверджується Указом Президента України від 1 травня 2023 року №254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 19.05.2023 №3057-IX.
		Стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі також Закон України № 389-VIII) визначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону України № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
		Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (далі Порядок №1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
		Зважаючи на викладені положення нормативних актів та ураховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», гарантоване статтею 33 Конституцією України право вільно залишати територію України під час воєнного стану може бути обмежене. 
		Водночас, відповідні (конкретні) умови та обмеження виїзду громадян України закордон у період воєнного стану встановлює військове командування шляхом прийняття відповідного рішення.
		Так, відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі також Закон України № 3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Відповідно до частин другої, третьої статті 4 Закону України № 3543-XII:
		- загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
		- часткова мобілізація може проводитися в окремих місцевостях держави, а також стосуватися певної частини національної економіки, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
		Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення (частина п`ята статті 4 Закону України № 3543-XII).
		Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
		Згідно з пунктами 2, 4, 5 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
		Призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
		Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов`язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
		Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні тривала загальна мобілізація, яка, в частині призову, полягала у призові військовозобов`язаних, резервістів.
		Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України № 2232-XII) у частині третій статті 1 визначає, що військовий обов`язок включає: - підготовку громадян до військової служби; - приписку до призовних дільниць; - прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; - проходження військової служби; - виконання військового обов`язку в запасі; - проходження служби у військовому резерві; - дотримання правил військового обліку.
		Суд звертає увагу на положення частини дев`ятої статті 1 вказаного Закону, згідно з яким щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:
		1) допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
		2) призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
		3) військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
		4) військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
		5) резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
		Суд висновує, що належність громадянина України до тієї чи іншої категорії полягає у наявності у нього певної групи прав та обов`язків, тобто перебування у відповідному правовому статусі допризовника, призовника, військовослужбовця, військовозобовязаного чи резервіста.
		У пункті 16 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921 (далі Порядок №921) військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:
		- для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
		- для військовозобов`язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного.
		Як видно з матеріалів справи, позивач є призовником, що підтверджується посвідченням про приписку до призовної дільниці.
		Як стверджує позивач, для перетину державного кордону України він подав уповноваженій особі відповідача, серед іншого, посвідчення від 10.01.2014 про приписку до призовної дільниці, видане військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_4 , у якому міститься відмітка про відстрочку від призову на строкову військову службу до 30.09.2025. 
		Таким чином, з урахуванням частини дев`ятої статті 1 Закону України №2232-XII, позивач щодо військового обов`язку громадян України віднесений до категорії призовників, тобто має статус призовника.
		Статус позивача як призовника щодо військового обов`язку не змінюється через введення воєнного стану.
		Стосовно застосування відповідачем положень пункту Правил перетинання державного кордону громадянами України як підстави прийняття оскаржуваного Рішення, суд зазначає таке.
		Згідно з пунктом 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 вказаних Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		Таким чином, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин позивач не був військовозобов`язаним, а був віднесений до категорії призовників, то підстав для застосування положення пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України - відсутні.
		Стосовно подання для перетину державного кордону України уповноваженій особі відповідача, серед іншого, дозволу на перетинання державного кордону, виданого призовнику ОСОБА_1 , то суд зазначає таке.
		Системне тлумачення положень Указу Президента від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні та пункту 6 частини першої статті 8 Закону України № 389-VIII свідчить, що військове командування (Генеральний штаб Збройних Сил України, Командування об`єднаних сил Збройних Сил України, командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управління оперативних командувань, командири військових з`єднань, частини Збройних Сил України, Державна прикордонна служба України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національна гвардія України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) уповноважене запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян.
		З огляду на означені норми, суд наголошує, що відповідач не надав доказів існування станом на момент виникнення спірних правовідносин встановлених згідно з пунктом 6 частини першої статті 8 Закону України № 389-VIII військовим командуванням (зокрема Державною прикордонною службою України) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, обмежень у виїзді призовників (котрим є позивач) закордон для навчання.
		Відтак за змістом оскаржуване рішення є протиправним.
		Стосовно інших критеріїв правомірності оскаржуваного у цій справі Рішення, то суд зазначає таке.
		Як вже суд вказував вище, уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України перевіряють паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону (частина перша статті 7 Закону України №1710-VI).
		Крім того, (….)громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України (…..) у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови (частина першою статті 14 Закону України №1710-VI).
		Таким чином, беручи до уваги викладене, суд зазначає, що оскаржуване рішення повинне містити чітку підставу для відмови у перетинанні державного кордону із зазначенням, зокрема, які саме документи були надані громадянином України, а яких недостатньо для прийняття рішення про дозвіл на виїзд з України.
		Отже, зазначення в оскаржуваному Рішенні підстави (в оскаржуваному рішенні це просто назва нормативного акта), як обґрунтування прийняття рішення про відмову в перетинанні державного кордону, за умови не наведення відповідачем доказів того, що подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності зазначеної у них інформації, свідчить про протиправність такого рішення.
		Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07 1997 №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
		Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01.07.2003, яке, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
		У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
		Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
		При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
		Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
		Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
		З оскаржуваного позивача Рішення видно, що таке є необґрунтованим, тобто прийнятим без урахування всіх обставин, прийнятим недобросовісно, оскільки поставлена відповідачем ціль не була досягнута через формальне ставлення до своїх обов`язків уповноваженою службовою особою підрозділу державного кордону ОСОБА_2 . 
		Суд також додатково зазначає, що рішення відповідача про відмову в перетинанні державного кордону позивачем є індивідуальним актом.
		Індивідуальний акт виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому він адресований.
		Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер.
		Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
		Натомість, рішення відповідача не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або виконання обов`язку позивача виконати юридичне волевиявлення суб`єкта владних повноважень.
		Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
		Відтак, невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
		Проте, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідач зазначених вище принципів при прийнятті рішення не дотримався, він їх проігнорував.
		Суд зазначає, що саме лише зазначення, що у позивача « відсутні документи,що підтверджують підстави для виїзду за кордон у період дії воєнного стану» є недостатнім для того, щоб вважати рішення обґрунтованим та умотивованим, оскільки відповідач повинен був чітко вказати у своєму рішенні, які саме документи позивач повинен був подати, щоб прийняти відповідне рішення. При цьому, відповідач обов`язково повинен надати оцінку тим документам, що фактично подані позивачем. Однак такої оцінки відповідач також не здійнив.
		Беручи до уваги наведене, оцінюючи правомірність оскарженого рішення, суд підкреслює, що відповідач не вказав, з посиланням на норми чинного законодавства, які документи, окрім поданих, повинен був подати позивач при перетині державного кордону України у статусі призовника.
		Також суд вважає за доцільне звернути увагу на принцип юридичної визначеності. Так, Конституційний Суд України у рішенні рішення Конституційного Суду України від 06.06.2019 № 3-р/2019 виходить з того, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 06.06.2019 № 3-р/2019).
		Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019).
		Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення прийняте без урахування всіх обставин, недобросовісно та не у спосіб, визначений законом, а відтак, є протиправним та підлягає скасуванню.
		Суд також вказує, що наявність законних очікувань є передумовою для відповідного захисту. Відповідно, умовою наявності законного очікування в розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави (sufficient legal basis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Іншими словами, законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.
		Відтак у позивача при спробі правомірно перетнути державний кордон України були законні очікування на встановлене чинним законодавством право перетину державного кордону України.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
		Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
		Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
		ВИРІШИВ:
		адміністративний позов ОСОБА_1  (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до НОМЕР_3 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: 79010, м.Львів, вул.Личаківська, 74, код ЄДРПОУ 14321653) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати рішення від 04.11.2023 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складене інспектором прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 майстер сержантом ОСОБА_2 .. 
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 7 прикордонного Карпатського Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: 79010, м.Львів, вул.Личаківська, 74, код ЄДРПОУ 14321653) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 1073 (одна тисяча сімдесят три)гривні 60коп судового збору.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		СуддяЛунь З.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...