Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 229/32/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 23.02.2024. Зареєстровано: 23.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2024.
Дата набрання законної сили: 22.03.2024
Номер судового провадження: 1-кп/229/640/2024
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023050000004795

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 229/32/24
		Провадження № 1-кп/229/640/2024
		 
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 лютого 2024 р. м. Дружківка, Донецької області
		Дружківський міський суд Донецької області у складі:
		головуючої судді: ОСОБА_1 ,
		суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		секретаря судового засідання: ОСОБА_4 ,
		прокурора: ОСОБА_5 ,
		захисника: ОСОБА_6 ,
		обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт відносно кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань під№ 22023050000004795 від 25.12.2023 за обвинуваченням,
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Алчевськ Луганської області, громадянин України, несудимий, має на утриманні дитини 2015 року народження, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,адреса мешкання:. АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст.111, ч.1 ст.258-3 КК України,
		встановив:
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. 
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі 31.05.1997 Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 02.03.1999 № 42ФЗ). Відповідно до ст. ст. 2, 3 зазначеного договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Статтями 1-3 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади та Збройних Сил Російської Федерації (далі - ЗС РФ) виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Своїх злочинних цілей представники влади і ЗС РФ вирішили досягти зокрема шляхом створення і фінансування терористичної організації на території України.
		У березні-квітні 2014 року в населених пунктах Луганської та Донецької областей розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності, а також дій, направлених на окупацію Донецької області та порушення територіальної цілісності України. 07.04.2014 в м. Донецьку Донецької області під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади РФ та ЗС РФ створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»). Координація діяльності цієї терористичної організації, як і її фінансове, матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється невстановленими на цей час представниками влади та ЗС РФ, окремими іноземними громадянами, а також окремими суб`єктами господарської діяльності та громадянами України, лояльно налаштованими до ідей та діяльності «ДНР». 
		В окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України 11.05.2014 проведено незаконний референдум з питання «О поддержке акта о государственной независимости Донецкой Народной Республики», за результатами якого 12.05.2014 проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Донецкая Народная Республіка» (далі - «ДНР»).
		До складу «ДНР» увійшли громадяни України та Російської Федерації, а також представники ряду злочинних громадських організацій, зокрема «Народное ополчение Донбасса», «Оплот» тощо. На території окупованої частини Донецької області учасники незаконного псевдодержавного утворення «ДНР» займаються вчиненням актів тероризму, залякуванням населення, вбивством громадян, захопленням адміністративних будівель органів державної влади і місцевого самоврядування та інших тяжких та особливо тяжких злочинів, що призводить до дестабілізації суспільно-політичної ситуації у державі.
		Основним напрямом діяльності «ДНР» є насильницька зміна і повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території і державного кордону України у спосіб, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, шляхом створення незаконного державного утворення «ДНР», яке ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визнано терористичною організацією.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична організація - це стійке об`єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Організація визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації.
		Вказана терористична організація є стійкою, має чіткі ієрархію та структуру, до якої входять політичний, силовий та судовий блоки, а також розподіл ролей між її учасниками.
		Так, на учасників силового блоку терористичної організації «ДНР» покладаються наступні обов`язки:
		-        систематична організація та здійснення актів застосування збройної сили проти держави України у особі представників сил АТО, зокрема ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов`язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України та інших військових формувань, задіяними у проведенні антитерористичної операції;
		-        створення не передбачених законом озброєних підрозділів та участь у їх діяльності;
		-        вербування нових учасників до складу силового блоку терористичних організацій «ДНР» та, організація їх у групи, навчання, озброєння та керівництво їхніми діями;
		-        захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об`єктів на території Донецької області;
		-        вчинення терористичних актів та диверсій на інший території України;
		-        захоплення чи заволодіння у інший спосіб зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами, а також будівництво укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у ході проведення АТО та забезпечення власної злочинної діяльності;
		-        викрадення осіб з метою отримання матеріальної вигоди та залякування мешканців, які підтримують діючу владу в Україні;
		-        силова підтримка учасників політичного блоку незаконних утворень «ДНР», захоплення, а також укріплення та охорона зайнятих ними будівель та споруд;
		-організація поставок зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки та їх розподіл серед учасників терористичної організації.
		На керівників блоків покладається керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входять до складу вказаних блоків.
		З квітня 2014 року учасники терористичної організації «ДНР», реалізуючи злочинний умисел представників влади РФ і ЗС РФ щодо досягнення зазначених завдань, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади і місцевого самоврядування, зокрема щодо визнання легітимності діяльності «ДНР» та влади її керівників, здійснюють захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів інфраструктури на території Донецької області, акти застосування збройної сили проти держави України, чинять збройний опір військовослужбовцям Збройних Сил України та правоохоронним органам України, задіяним у відновленні територіальної цілісності України та забезпеченні правопорядку, вчиняються інші злочини.
		Як наслідок, частина території Донецької області опинилась під контролем представників терористичної організації «ДНР» та відповідно до постанови Верховної Ради України № 254-VIII від 17.03.2015 «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», постановою Верховної Ради України № 252-VIII від 17.03.2015 «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування», Закону України від 18.01.2018 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» набула статусу тимчасово окупованої території.
		З метою сприяння насильницькій зміні меж території України, на виконання завдань силового блоку терористичної організації «ДНР-ЛНР» з квітня 2014 року на частині території Донецької та Луганської областей групами осіб, які здійснювали захоплення адміністративних будівель органів державної влади України та правоохоронних органів України на території Донецької та Луганської областей, після незаконного заволодіння зброєю та бойовими припасами із зазначених будівель, утворено ряд підрозділів, що увійшли до складу силового блоку терористичної організації «ДНР-ЛНР».
		Громадянин України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуваючи на тимчасово окупованій території Луганської області, усвідомлюючи, що діяльність терористичної організації «ЛНР» є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, діючи умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, за власною ініціативою в серпні 2014 року (більш точний час досудовим розслідування не встановлений) вступив на військову службу по мобілізації, а в жовтні 2014 року підписав контракт на службу в артилерійських військах «ЛНР» на посаді навідника оператора орудия 1 батареї з присвоєнням військового звання «єфрейтор». 
		Перебуваючи протягом вказаного часу у складі терористичної організації «ЛНР», ОСОБА_7 був забезпечений камуфльованою формою одягу, зокрема розпізнавальними знаками у вигляді нарукавних шевронів, вогнепальною зброєю та бойовими припасами до неї, систематично отримував грошові кошти за здійснення протиправної діяльності від невстановлених органами досудового розслідування представників терористичної організації «ЛНР». 
		У січні 2015 року ОСОБА_7 був залучений до виконання бойового завдання в районі міста Дебальцево Донецької області («Дебальцевський котел»).Після чого, наприкінці квітня 2015 року його було звільнено з військової служби.
		Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується в участі у терористичній організації, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України.
		Крім того, Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Статтями 124, 125, 128 Конституції України передбачено, що делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.
		Відповідно до ст. ст. 17, 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
		Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
		Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
		Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва збройних сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і збройних сил РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
		Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та збройних сил РФ вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування незаконних збройних формувань та вчинення інших злочинів.
		При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної недоторканості України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
		З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, що на думку співучасників були прямо пов`язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		Вказаний план у повній мірі відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених у виступі начальника Генерального Штабу Збройних Сил РФ ОСОБА_8 перед академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційним протиборством та воєнним заходам прихованого характеру.
		У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та збройних сил РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
		Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до колишнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники радикально націоналістичних поглядів, учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
		Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
		Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та збройних сил РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації, що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ збройних сил РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати з території півострова Крим.
		Також представниками влади і збройних сил РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території держави.
		У березні-квітні 2014 року в населених пунктах Луганської та Донецької областей розпочалася збройна агресія РФ шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів Збройних Сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Донецької області та порушення територіальної цілісності України.
		В окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України 11.05.2014 проведено незаконний референдум з питання «О поддержке акта о государственной независимости Донецкой Народной Республики», за результатами якого 12.05.2014 проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Донецкая Народная Республіка» (далі - «ДНР»). 
		В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних об`єднань і підрозділів Збройних Сил та інших військових формувань РФ, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 № 2268-VIII, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 № 254-VIII та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» від 16.09.2014 № 1680-VII визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України, бюджетні установи України, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
		19.02.2022 керівництвом РФ в умовах триваючого міжнародного збройного конфлікту в порушення положень ст. 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ст. 23 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Загальної декларації про права людини, ст. 36 Конвенції про права дитини, Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ст. ст. 30, 30-1 Закону України «Про охорону дитинства» на тимчасово окупованій території Донецької області оголошено примусову загальну мобілізацію громадян України, які мешкають на тимчасово окупованій території Донецької області, в тому числі неповнолітніх, для участі у військових діях, спрямованих проти держави Україна. 
		Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права Президент Російської Федерації ОСОБА_9 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
		Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці збройних сил Російської Федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
		На підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військової агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України.
		Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.11.2023 № 734/2023, яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, Указом від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, Указом від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX, Указом від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2500-IX, Указом від 07.11.2022 № 757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2738-IX, Указом від 06.02.2023 № 58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2915-IX, Указом від 01.05.2023 № 254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3057-IX, Указом від 26.07.2023 № 451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3275-IX) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16.11.2023 строком на 90 діб.
		Громадянин України  ОСОБА_7 , маючи злочинний умисел на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, діючи в інтересах держави, що здійснює збройну агресію проти України, з корисливих мотивів, 16 липня 2022 року уклав контракт про проходження військової служби в ЗС РФ. ОСОБА_7 призначено на посаду радіотелефоніста 13 батальйону територіальної оборони 2 мотострілкової бригади «ЛНР» з присвоєнням військового звання «рядовий».
		Для участі в бойових діях проти ЗС України, ОСОБА_7 отримав стрілецьку зброю та набої до неї. 
		20.12.2023 ОСОБА_7 , приймаючи участь у бойових діях проти Збройних Сил України на боці ворога - Російської Федерації, отримав від невстановлених в ході досудового розслідування осіб наказ на штурм вогневих позиції ЗС України в районі АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , під час виконання якого його було взято в полон військовослужбовцями Збройних Сил України.
		Таким чином, ОСОБА_7 , обвинувачується у вчиненні державної зради, а саме у діянні, умисно вчиненому громадянином України в умовах воєнного стану на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, що полягало в переході на бік ворога в період збройного конфлікту, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
		Обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 111, ч.1 ст. 258-3 КК України, визнав повністю, підтвердив усі обставини скоєних ним кримінальних правопорушень, викладених в обвинувальному акті, щиро розкаявся. 
		Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_7 , вина останнього у вчинені інкримінованих кримінальних правопорушень повністю підтверджується наданими стороною обвинувачення та дослідженими у судовому засіданні наступними письмовими доказами:
		Відповідь ДМС України від 25.12.2023 року № 17/6/7-3681 на 1 арк.;
		Витяг з ЄРДР від 25.12.2023 номер кримінального провадження 22023050000004795 на 1 арк.;
		Витяг з ЄРДР від 25.12.2023 номер кримінального провадження 22023050000004796 на 1 арк.;
		Постанова про об`єднання матеріалів кримінального провадження від 26.12.2023 на 2 арк.;
		Характеризуючі матеріали на 2 арк.;
		Протокол огляду мережі інтернет від 25.12.2023 на 2 арк.;
		Протокол пред`явлення особи для впізнання від 25.12.2023 на 3 арк.;
		Протокол проведення слідчого експерименту від 26.12.2023 на 4 арк.;
		Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ для суду не має наперед встановленої сили.
		Колегія суддів за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши всі досліджені в судовому засіданні докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, вважає, що вина обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 111, ч.1 ст. 258-3 КК України, знайшла своє повне підтвердження в судовому засіданні та підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами. 
		Колегія суддів вважає винуватість ОСОБА_7 доведеною в межах пред`явленого обвинувачення та кваліфікує його дії: 
		за ч. 2 ст. 111 КК України як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинене в умовах воєнного стану;
		за ч.1 ст.258-3 КК України як участь у терористичній організації.
		Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів. 
		Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
		Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий, на обліку у наркологічному та психоневрологічному диспансері не перебуває.
		Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів засудженими.
		Обвинувачений покаявся у вчиненому і характер його поведінки після вчинення кримінальних правопорушень свідчить про це. Зокрема, він повністю визнав вину, не оспорюючи фактичних обставин у справі, осудив свою поведінку.
		При обранні виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєних злочинів, пом`якшуючі та відсутність обтяжуючих покарання обставин, і вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна. 
		Саме таке покарання, на думку суду, слугуватиме не тільки справедливою карою за вчинені кримінальні правопорушення, але й буде запобігати вчиненню обвинуваченим нових злочинів, внесе корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізує негативні настанови та змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність, позбавить можливості вчиняти нові злочини і буде необхідним для попередження нових кримінальних правопорушень.
		Цивільний позов у провадженні не заявлений, заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід відносно обвинуваченого, не обиралися та не застосовувалися і таких клопотань не надходило. 
		Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
		Цивільний позов не заявлений.
		Керуючись ст. 349, 368, 373-376 КПК України, колегія суддів
		ухвалила:
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст.111, ч.1 ст.258-3 КК України, та призначити йому покарання:
		за ч. 2 ст. 111 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності;
		за ч. 1 ст. 258-3 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності.
		На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити  ОСОБА_7 , покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності. 
		Строк відбування покарання засудженому  ОСОБА_7  обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
		Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Головуючий суддя ОСОБА_1 
		 
		Судді: ОСОБА_2 
		ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...