Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 567/3/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів оренди.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.02.2024.
Дата набрання законної сили: 19.02.2024
Номер судового провадження: 61-5252ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		19 лютого 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 567/3/22
		провадження № 61-5252сво23
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Синельников Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія»,
		третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Агро»,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» на заочне рішення Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2022 року в складі судді: Назарук В. А., додаткове рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 серпня 2022 року в складі судді: Назарук В. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 березня 2023 року в складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» (далі - ТОВ «Західна агровиробнича компанія»), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Агро» (далі - ТОВ «Захід Агро»), про повернення земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з одночасним припиненням права оренди земельної ділянки.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5624281200:07:001:0090, площею 1,10 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області (далі - земельна ділянка), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 28 лютого 2005 року серії ЯА № 044357.
		 
		Позивачка зазначала, що 03 квітня 2021 року з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що на належну їй земельну ділянку зареєстровано право оренди за ТОВ «Західна агровиробнича компанія», та підставою для державної реєстрації права оренди земельної ділянки вказано договір оренди землі від 04 квітня 2014 року, укладений між нею, як орендодавцем, та третьою особою - ТОВ «Захід Агро», як орендарем, а також зазначено додаткову угоду від 17 жовтня 2017 року (про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі), згідно з якими орендодавцем залишилася вона, а орендаря було замінено з ТОВ «Захід Агро» на нового орендаря ТОВ «Західна агровиробнича компанія».
		 
		Позивачка вказувала, що договір оренди землі та додаткову угоду до нього вона особисто не підписувала, інших осіб на їх підписання не уповноважувала, з нею як з власником земельної ділянки не узгоджували умови договору та додаткової угоди і їх примірники вона не отримувала, а тому вважає їх неукладеними. Факт реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі спірних правочинів за ТОВ «Захід Агро» та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не може бути підтвердженням її волевиявлення на їх укладення.
		 
		Позивач посилалася на існування спору між нею та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо користування належною їй земельною ділянкою, оскільки на підставі неукладеного договору оренди землі спочатку ТОВ «Захід Агро» зареєструвало за собою право оренди, а в подальшому на підставі неукладеної додаткової угоди, підписаної між ТОВ «Захід Агро» та ТОВ «Західна агровиробнича компанія», право оренди перейшло до останнього. На цей час ТОВ «Західна агровиробнича компанія» продовжує користуватися належною їй земельною ділянкою без достатніх правових підстав, чим порушує її права на користування та розпорядження належним їй майном.
		 
		ОСОБА_1 просила:
		зобов`язати ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути їй спірну земельну ділянку;
		скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційний центр» Городищенської сільської ради Октович О. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 березня 2018 року, індексний номер рішення 40053528, щодо державної реєстрації права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія», номер запису про інше речове право - 6666176, щодо спірної земельної ділянки, з одночасним припиненням такого права.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Заочним рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Зобов`язано ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку.
		 
		Скасовано рішення державного реєстратора КП «Реєстраційний центр» Городищенської сільської ради Октович О. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 березня 2018 року, індексний номер рішення 40053528, щодо державної реєстрації права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія», номер запису про інше речове право - 6666176, щодо спірної земельної ділянки з одночасним припиненням права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія».
		 
		Стягнуто з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на користь ОСОБА_1 1 816,00 грн судового збору.
		 
		Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		ОСОБА_1 договір оренди землі та додаткову угоду до нього не укладала та не підписувала, інших осіб на їх укладення та підписання не уповноважувала, істотні та інші умови договору та додаткової угоди до нього з нею, як з власницею земельної ділянки, не узгоджували. Відповідач та третя особа не спростували доводи позивача та не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження договірних правовідносин з ОСОБА_1 , предметом яких є належна їй на праві власності земельна ділянка;
		оскільки вказані правочини є неукладеними, а ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не довело правомірності користування належною позивачу земельною ділянкою та надалі продовжує нею користуватися, чим порушує права позивача, то існують правові підстави для зобов`язання ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути належну на праві власності позивачу земельну ділянку. З метою захисту права позивача щодо вільного володіння, користування та розпорядження своїм майном, суд дійшов висновку про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди за ТОВ «Західна агровиробнича компанія».
		 
		Додатковим рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 01 серпня 2022 року стягнуто з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.
		 
		Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю, а понесенні нею судові витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються належними та допустимими письмовими доказами, які відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів у розмірі 2 000 грн, виходячи із критеріїв реальності наданих адвокатом послуг, співмірності та справедливості.
		 
		Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 03 серпня 2022 року заяву ТОВ «Західна агровиробнича компанія» про перегляд заочного рішення Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2022 року залишено без задоволення.
		 
		Ухвала суд першої інстанції мотивована тим, що:
		представник відповідача ТОВ «Західна агровиробнича компанія» в судове засідання жодного разу не з`явився, про час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином. Належних доказів, які б вказували на поважність причин неявки до суду, окрім неявки в судове засідання 02 лютого 2022 року не подав;
		розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Відповідач відзиву на позовну заяву не надав. Враховуючи те, що відповідач не був позбавлений можливості надати суду відзив на позовну заяву, однак своїм правом в цій частині, без поважної на те причини не скористався, без поважних на те причин не з`являвся в судове засідання та у встановлений судом строк не подав доказів у справі, то підстав для скасування заочного рішення у справі немає.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 березня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Західна агровиробнича компанія» залишено без задоволення.
		 
		Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2022 року та додаткове рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 серпня 2022 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		ухвалою Острозького районного суду Рівненської області суду від 10 лютого 2022 року зобов`язано ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та ТОВ «Захід Агро» надати суду оригінали договору оренди землі від 04 квітня 2014 року та додаткової угоди від 17 жовтня 2017 року щодо спірної земельної ділянки. Зобов`язано витребувані докази надати в строк до 01 лютого 2022 року. Однак відповідач не виконав ухвалу суду та не надав витребувані судом докази, які необхідні для проведення судової почеркознавчої експертизи, а також - не повідомив суд про існування у нього перешкод для своєчасного подання доказів та не звертався до суду з клопотанням про встановлення додаткового строку для їх подання. Таким чином відповідач не спростував доводів позивача про неукладення та непідписання нею договору оренди землі від 04 квітня 2014 року та додаткової угоди від 17 жовтня 2017 року до нього;
		за таких обставин, оскільки відповідач не довів у встановленому законом порядку законності підстав користування належною позивачу земельною ділянкою, якою ТОВ «Західна агровиробнича компанія» продовжує користуватися, чим порушуються права на користування та розпорядження належним позивачу майном, то апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову;
		апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, а також зазначив, що оскільки рішенням суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, вказане рішення районного суду залишено апеляційним судом без змін, а судові витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими письмовими доказами, тому відсутні підстави для скасування додаткового рішення місцевого суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		10 квітня 2023 року ТОВ «Західна агровиробнича компанія» подало касаційну скаргу, в якій просило:
		скасувати заочне рішення Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2022 року, додаткове рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 серпня 2022 року і постанову Рівненського апеляційного суду від 09 березня 2023 року;
		ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову;
		судові витрати покласти на позивача.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суди зробили помилковий висновок про неукладення позивачем додаткової угоди до договору оренди землі, оскільки факт непідписання позивачем додаткової угоди мав би бути підтверджений належним засобом доказування, зокрема, висновком експерта. Проте позивач не заявляв клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, чи про намір подати таке клопотання у подальшому. Фактично суди попередніх інстанцій встановили факт непідписання позивачем оспорюваних договорів лише на підставі тверджень позивача про їх неукладення та ненадання відповідачами доказів на спростування таких тверджень позивача;
		суди не врахували висновки Верховного Суду про те, що сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності;
		матеріали справи містять докази, що між позивачем та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» існують орендні правовідносини, на що суди не звернули уваги;
		оскільки заочне рішення є незаконним та необґрунтованим, то додаткове рішення районного суду, як його невід`ємна частина також підлягає скасуванню;
		відповідач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17, від 19 грудня 2022 року в справі № 670/1088/18, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16.
		 
		У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		підставою для заявлення позову у цій справі є неукладеність договору між сторонами, а не його недійсність. Так, згідно з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. У зв`язку з цим принцип тлумачення договору на користь дійсності не підлягає застосуванню до правовідносин у цій справі;
		вимога про повернення земельної ділянки звернена до ТОВ «Західна агровиробнича компанія», так як саме воно користується землею. ТОВ «Захід Агро» не може бути зобов`язаною стороною по такій вимозі, оскільки не користується земельною ділянкою;
		вимога про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди також звернена до ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та не може бути звернена до ТОВ «Захід Агро», оскільки оскаржуваним рішенням право оренди зареєстроване саме за ТОВ «Західна агровиробнича компанія». Позивачем не оскаржувалася державна реєстрація права оренди за ТОВ «Захід Агро»;
		позивач знав, що належною йому земельною ділянкою користується відповідач. Тому оплата, яка отримувалася ним від відповідача, була платою за користування чужим майном у відповідності з положеннями статті 1212 ЦК України, а не орендною платою. Проте строк та інші істотні умови користування земельною ділянкою ніколи не погоджувалися з позивачем, що й стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
		 
		17 січня 2024 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 25 травня 2023 року зазначено, що наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
		 
		Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що:
		предметом позовних вимог ОСОБА_1 є повернення належної їй на праві власності земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо неї, з посиланням на те, що договір оренди землі від 04 квітня 2014 року та додаткової угоди до нього від 17 жовтня 2017 року, на підставі яких за відповідачем зареєстроване право оренди спірної земельної ділянки, з відповідачем вона не підписувала, а, отже, цей договір є неукладеним;
		задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що договір оренди землі позивач не укладала і не підписувала, а тому заявлені нею вимоги є обґрунтованими. При цьому, суди попередніх інстанцій встановили факт непідписання позивачем оспорюваного правочину лише на підставі її тверджень про його неукладення та ненадання відповідачем доказів на їх спростування. 
		колегія суддів не погоджується з такими висновками з огляду на таке. належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є висновок почеркознавчої експертизи (аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року в справі № 567/792/22, від 19 червня 2023 року в справі № 601/1965/21, від 21 червня 2023 року в справі № 567/874/22). Однак, суди не врахували висновки Верховного Суду про те, що сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності;
		у справі, яка переглядається, за клопотанням сторони позивача, ухвалою Острозького районного суду Рівненської області суду від 10 січня 2022 року було зобов`язано ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та ТОВ «Захід Агро» надати суду оригінали договору оренди землі від 04 квітня 2014 року та додаткової угоди від 17 жовтня 2017 року щодо спірної земельної ділянки. Зобов`язано витребувані докази надати в строк до 01 лютого 2022 року. Також витребувано від Управління забезпечення надання адміністративних послуг виконавчого комітету Острозької міської ради копію реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна - спірну земельну ділянку, у тому числі, які містяться в електронному вигляді в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідач не виконав вимоги ухвали. Однак, на виконання зазначеної ухвали суду виконавчим комітетом Острозької міської ради Рівненської області надіслано суду скан-копію реєстраційної справи щодо реєстрації іншого речового права на спірну земельну ділянку (т. 1 а. с. 34-52). Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а в окремих випадках - електронній формі разом з оригіналом документів, необхідних для реєстраційних дій, що вказує на те, що для державної реєстрації права оренди державному реєстратору було подано оригінал договору оренди, який перевірений державним реєстратором. Тобто, матеріали справи містять докази того, що між позивачем та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» існують орендні правовідносини, на що суди не звернули уваги;
		звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не просила призначити у справі судово-почеркознавчу експертизу для дослідження договору оренди землі від 04 квітня 2014 року та додаткову угоду до нього від 17 жовтня 2017 року про заміну сторони і внесення змін до договору оренди землі, зокрема, наявності/відсутності її підпису на зазначених правочинах. Обставини справи встановлені судом першої інстанції неповно. Зокрема, судом не встановлено на підставі належних та допустимих доказів обставини, на які посилалася у позові ОСОБА_1 (підписання/непідписання договору оренди землі та додаткової угоди до нього). Суд апеляційної інстанції, перевіряючи рішення суду першої інстанції, не усунув вказані недоліки, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення про задоволення позову без змін;
		ТОВ «Західна агровиробнича компанія», оскаржуючи заочне рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, посилалось на наявність у нього оригіналу укладеного з позивачем договору оренди землі, а його копію надало суду, яка долучена до матеріалів справи. У постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц, від 12 жовтня 2022 року в справі № 638/16545/20 зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції». По суті, висновки судів ґрунтуються на припущеннях ОСОБА_1 , а згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях;
		установлення факту непідписання договору як правило можливе за допомогою відповідної судово-почеркознавчої експертизи. У змагальному процесі обов`язки мають як сторони, так і суд, який зобов`язаний забезпечити змагальність процесу. Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Отже, призначення експертизи можливе з власної ініціативи суду, що відрізняє новий ЦПК України від ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року. Таким чином, лише у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України). Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21 (провадження № 61-9158св22); від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22 (провадження № 61-431св23), від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22 (провадження № 61-2665св23). Проте суди, по суті, визнали наведений у статті 190 ЦПК України факт взагалі без призначення судової почеркознавчої експертизи;
		посилання апеляційного суду на положення частини десятої статті 84 ЦПК України, згідно з якою у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду, є помилковим. Зазначена норма права не є імперативною (наявний вислів «може»), а передбачає кілька умов її застосування, а саме про оцінку цього доказу для справи. При цьому, можливе / неможливе проведення експертизи по сканованому з оригіналу договору оренди експерт відповідь не надавав, так як відповідна експертиза не лише не була проведена, а й не була призначена, при цьому суд не є експертом і не володіє спеціальними пізнаннями у цій сфері. Крім того, погодившись із висновком суду першої інстанції про неукладеність договору оренди через заперечення позивача щодо справжності її підпису у ньому, апеляційний суд, у свою чергу, на порушення норм процесуального права не надав оцінки доводам відповідача про фактичне виконання договору оренди, зокрема щодо отримання позивачем орендної плати за користування її земельною ділянкою, а також долученим до апеляційної скарги розрахунковим відомостям про отримання позивачем орендної плати, а лише послався на те, що позивача договору оренди не підписували і, за її словами, вона орендну плату не отримувала, не уточнивши, які кошти їй надсилалися товариством і за які її дії та чому вона їх отримувала;
		у постанові від 26 жовтня 2022 року (справа № 227/3760/19-ц, провадження № 14-79цс21) Велика Палата Верховного суду дійшла висновку, що у разі, якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). У справі наявні докази, які надані відповідачем, щодо отримання позивачем орендної плати за використання належної їй земельної ділянки, апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про доведеність неукладення договору оренди внаслідок того, що він не підписаний орендодавцем, не врахував, що якщо договір оренди виконувався сторонами, його кваліфікація як неукладеного виключається. При цьому будь-які висновки щодо неприйняття таких доказів, які залучені до матеріалів справи, постанова апеляційного суду не містить. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Суди на порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначене уваги не звернули, не з`ясували належно фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, встановили факт непідписання договору оренди позивачем без ухилення від подання експертам необхідних матеріалів відповідачем, що не узгоджується з положеннями статті 109 ЦПК України. У зв`язку з чим колегія суддів вважає, що суди дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 травня 2023 року в справі № 567/1437/19 (провадження № 61-18670св21), від 18 січня 2023 року в справі № 601/2139/21 (провадження № 61-9158св22), від 19 червня 2023 року в справі № 601/1965/21 (провадження № 61-9301св22), а також у постановах від 27 вересня 2023 року в справі № 567/1042/22 (провадження № 61-9773св23), від 21 червня 2023 року в справі № 567/874/22 (провадження № 61-2665св23) в аналогічних правовідносинах. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з наведеним висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах;
		разом із тим у практиці суду касаційної інстанції існує протилежний висновок. Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 567/1471/21 (провадження № 61-6249св23), від 25 жовтня 2023 року в справі № 567/1007/22 (провадження № 61-13022св23), від 04 жовтня 2023 року в справі № 567/635/22 (провадження № 61-6257св23), від 04 жовтня 2023 року в справі № 567/1469/21 (провадження № 61-7220св23), а також у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 567/6/22 (провадження № 61-2683св23), колегії суддів дійшли висновку, що оскільки на виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів, ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не надало оригіналів оспорюваних правочинів, не зазначило поважних причин неможливості їх надання, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вважав його дії умисним ухиленням від подання доказів, витребуваних судом і необхідних для призначення та проведення судової почеркознавчої експертизи, та застосував передбачені процесуальним законом наслідки такого ухилення. У цьому аспекті колегія суддів врахувала судову практику Верховного Суду пов`язану із застосуванням положень частини десятої статті 84 ЦПК України (постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 130/1508/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 130/1510/18, від 24 червня 2020 року у справі № 130/1509/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 130/1503/18, від 20 жовтня 2021 року у справі № 581/39/20) та зауважила, що ненадання оригіналів оспорюваних правочинів унеможливлює проведення судової почеркознавчої експертизи та з`ясування судом обставин підписання позивачем договору оренди землі та додаткової угоди від 05 січня 2018 року щодо земельної ділянки. У зв`язку з чим колегії суддів Верховного Суду погодилися з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог. Наведені приклади свідчать про застосування колегіями суддів суду касаційної інстанції принципово різного підходу у вирішенні аналогічних позовних вимог;
		тому Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої та Другої судових палат Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 567/1471/21 (провадження № 61-6249св23), від 25 жовтня 2023 року в справі № 567/1007/22 (провадження № 61-13022св23), від 04 жовтня 2023 року в справі № 567/635/22 (провадження № 61-6257св23), від 04 жовтня 2023 року в справі № 567/1469/21 (провадження № 61-7220св23), від 18 жовтня 2023 року в справі № 567/6/22 (провадження № 61-2683св23).
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2024 рокуприйнято та призначено до розгляду справу Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5624281200:07:001:0090, площею 1,10 га, призначеної для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 28 лютого 2005 року серії ЯА № 044357 (т. 1 а. с. 8).
		 
		Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 липня 2021 року № 264723185 встановлено, що державним реєстратором Костопільського районного управління юстиції Рівненської області Прокопець Я. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 серпня 2014 року, індексний номер 15122518, право оренди належної позивачу земельної ділянки було зареєстровано за ТОВ «Захід Агро». Підставою для реєстрації права оренди земельної ділянки зазначено договір оренди землі від 04 квітня 2014 року. 
		 
		У подальшому державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний центр «Городищенської сільської ради»» Рівненської області Октович О. П. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 березня 2018 року, індексний номер 40053528, зареєстровано зміни до речового права - згідно з якими було зареєстровано перехід права оренди спірної земельної ділянки від ТОВ «Захід Агро» до ТОВ «Західна агровиробнича компанія», орендодавцем вказано ОСОБА_1 . Підставою для реєстрації права оренди вказаної земельної ділянки зазначено додаткову угоду від 17 жовтня 2017 року до договору оренди землі (т. 1 а. с. 12, 13).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Щодо заміни орендаря
		 
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		 
		Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
		 
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
		 
		Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
		 
		В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
		 
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
		 
		Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
		 
		Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
		 
		Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
		 
		Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
		 
		Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
		 
		Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		 
		Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
		 
		У постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року по справі № 3-300гс17 зроблено висновок, що закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Норма статті 520 ЦК України має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Відтак, для заміни боржника у зобов`язанні необхідна воля кредитора щодо відсутності заперечень проти покладення обов`язку первісного боржника на іншу особу. Чинним законодавством встановлено лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні - цей правочин вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання (статті 513, 521 ЦК України).
		 
		Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником. Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року в справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22)).
		 
		Тлумачення статей 512 - 522 ЦК України свідчить, що при заміні орендаря внаслідок відчуження права оренди недостатньо повідомлення орендодавця про заміну орендаря (стаття 516 ЦК України), з укладенням між первісним орендарем та новим орендарем договору (стаття 513 ЦК України), а є необхідним додержання вимог статті 520 ЦК України про згоду орендодавця (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 вересня 2018 року в справі № 190/1564/16-ц (провадження № 61-29456св18)). 
		 
		У справі, що переглядається:
		суди встановили, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 липня 2021 року № 264723185 встановлено, що державним реєстратором Костопільського районного управління юстиції Рівненської області Прокопець Я. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 серпня 2014 року, індексний номер 15122518, право оренди належної позивачу земельної ділянки було зареєстровано за ТОВ «Захід Агро». Підставою для реєстрації права оренди земельної ділянки зазначено договір оренди землі від 04 квітня 2014 року. У подальшому державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний центр «Городищенської сільської ради»» Рівненської області Октович О. П. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 березня 2018 року, індексний номер 40053528, зареєстровано зміни до речового права - згідно з якими було зареєстровано перехід права оренди спірної земельної ділянки від ТОВ «Захід Агро» до ТОВ «Західна агровиробнича компанія», орендодавцем вказано ОСОБА_1 . Підставою для реєстрації права оренди вказаної земельної ділянки зазначено додаткову угоду від 17 жовтня 2017 року до договору оренди землі;
		звертаючись із позовом, ОСОБА_1 просила: зобов`язати ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути їй спірну земельну ділянку; скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційний центр» Городищенської сільської ради Октович О. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 березня 2018 року, індексний номер рішення 40053528, щодо державної реєстрації права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія», номер запису про інше речове право - 6666176, щодо спірної земельної ділянки, з одночасним припиненням такого права.
		 
		За таких обставин належним відповідачем за заявленими  ОСОБА_1 позовними вимогами є ТОВ «Західна агровиробнича компанія».
		 
		Щодо способу захисту
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		 
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		 
		Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)).
		 
		У справі, що переглядається:
		звертаючись із позовом, ОСОБА_1 просила: зобов`язати ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути їй спірну земельну ділянку; скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційний центр» Городищенської сільської ради Октович О. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 березня 2018 року, індексний номер рішення 40053528, щодо державної реєстрації права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія», номер запису про інше речове право - 6666176, щодо спірної земельної ділянки, з одночасним припиненням такого права;
		Об`єднана палата звертає увагу на те, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача;
		позовна вимога про скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційний центр» Городищенської сільської ради Октович О. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 березня 2018 року, індексний номер рішення 40053528, щодо державної реєстрації права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія», номер запису про інше речове право - 6666176, щодо спірної земельної ділянки, з одночасним припиненням такого права, не є належним способом захисту порушеного права, а вимога про зобов`язання ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути позивачу спірну земельну ділянку є похідною.
		 
		Щодо вирішення касаційної скарги по суті
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про прийняття аргументів, викладених у касаційній скарзі, та задоволення касаційної скарги, з таких мотивів.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		 
		Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
		 
		Об`єднана палата зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
		 
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18). З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою.
		 
		Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
		 
		Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).
		 
		По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.
		 
		Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21).
		 
		Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (абзац 1 частини першої статті 638 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що:
		«укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
		За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.
		Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.
		У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше)».
		 
		Об`єднана палата нагадує, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладеним немає (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).
		 
		Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).
		 
		Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
		 
		У справі, що переглядається:
		при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що договір оренди землі та додаткову угоду до нього вона особисто не підписувала, інших осіб на їх підписання не уповноважувала, з нею як з власником земельної ділянки не узгоджували умови договору та додаткової угоди і їх примірники вона не отримувала, а тому вважає їх неукладеними;
		при задоволенні позову суди вважали, що відповідач не спростував доводів позивача про неукладення та непідписання нею договору оренди землі від 04 квітня 2014 року та додаткової угоди від 17 жовтня 2017 року до нього. Оскільки відповідач не довів у встановленому законом порядку законності підстав користування належною позивачу земельною ділянкою, якою ТОВ «Західна агровиробнича компанія» продовжує користуватися, чим порушуються права на користування та розпорядження належним позивачу майном;
		суди не звернули уваги на те, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача;
		ОСОБА_1 позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла. У зв`язку із цим відсутні підстави для кваліфікації договору оренди землі та додаткової угоди до нього як неукладених;
		тому в задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора КП «Реєстраційний центр» Городищенської сільської ради Октович О. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 березня 2018 року, індексний номер рішення 40053528, щодо державної реєстрації права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія», номер запису про інше речове право - 6666176, щодо спірної земельної ділянки, з одночасним припиненням такого права, належить відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту;
		у суді першої інстанції ТОВ «Західна агровиробнича компанія» посилалася на те, що  ОСОБА_1 отримувала орендну плату від відповідача, що підтверджується копією відомості про виплату готівки № 00000000201 від 27 квітня 2020 року (т. 1, а.с. 170), вставним аркушем до додатка № 00000000201 (т. 1, а. с. 171, 172), платіжним дорученням № 9111;
		Об`єднана палата зауважує, що обставини добросовісності орендодавця  ОСОБА_1 належить оцінювати за умови звернення орендодавця із позовом про визнання відсутнім права оренди, якої у цій справі позивачка не заявляла.
		 
		За таких обставин, суди зробили помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову.
		 
		Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
		 
		Щодо оскарження додаткового рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 серпня 2022 року
		 
		Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».
		 
		З урахуванням того, що судові рішення по суті підлягають скасуванню, то додаткове рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 серпня 2022 року також належить скасувати.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення постановлені без додержання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення скасувати; ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		 
		ТОВ «Західна агровиробнича компанія» сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 724 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 3 632 грн. Тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Західна агровиробнича компанія» належить стягнути сплачений судовий збір.
		 
		Висновки про правильне застосування норм права
		 
		У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).
		 
		На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.
		 
		При заміні орендаря внаслідок відчуження права оренди недостатньо повідомлення орендодавця про заміну орендаря (стаття 516 ЦК України), з укладенням між первісним орендарем та новим орендарем договору (стаття 513 ЦК України), а є необхідним додержання вимог статті 520 ЦК України про згоду орендодавця.
		 
		Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.
		 
		Належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» задовольнити.
		 
		Заочне рішення Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2022 року, додаткове рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 серпня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		 
		У задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Агро», про повернення земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з одночасним припиненням права оренди земельної ділянки, відмовити.
		 
		Стягнути з  ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» 6 356 грн сплаченого судового збору.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції заочне рішення Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2022 року, додаткове рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 серпня 2022 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 09 березня 2023 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                              В. І. Крат
		 
		 
		Судді:                                                                                              А. І. Грушицький 
		 
		 
		Б. І. Гулько
		 
		 
		Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Є. В. Синельников
		 
		 
		І. М. Фаловська
		 
		 
		                                               М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...