Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 276/2405/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, крім відшкодування шкоди на виробництві.
Надіслано для оприлюднення: 26.02.2024. Зареєстровано: 26.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.02.2024.
Дата набрання законної сили: 25.03.2024
Номер судового провадження: 2/276/43/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 276/2405/23
		Провадження по справі №2/276/43/24 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 лютого 2024 року смт. Хорошів
		Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області в складі:
		головуючого судді Збаражського А.М.,
		з участю секретаря судового засідання Ігнатенко О.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації,
		в с т а н о в и в:
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Свої вимоги обґрунтовував тим, що наприкінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, у ході якої були окуповані Автономна Республіка Крим, а також частина Донецької та Луганської областей України.
		В період з 28.11.2015 по 06.02.2016 та з 16.02.2016 по 20.04.2016 він безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Після чого, внаслідок травми пов`язаною із захистом Батьківщини йому встановлено інвалідність 3 групи.
		Зазначає, що безпосередня участь в бойових діях мала істотний вплив на його психічний, фізичний та моральний стан, оскільки за час перебування у зоні проведення Операції об`єднаних сил (колишня зона проведення Антитерористичної операції), він неодноразово був свідком загибелі та поранення своїх товаришів, інших учасників бойових дій та мирних громадян, особисто постійно піддавався ризику поранення та загибелі, був змушений використовувати зброю та зазнав інших множинних грубих порушень його конституційних прав, зокрема, гарантованого Конституцією України права на життя, адже, він постійно реально сприймав загрозу бути вбитим або пораненим, внаслідок військової операції став особою з інвалідністю у молодому віці, проходив тривале лікування в закладах охорони здоров`я.
		За таких обставин, від початку збройної агресії Російської Федерації проти України, він, як громадянин України та учасник бойових дій, постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на його стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, чим особисто йому завдано моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Російської Федерації.
		Враховуючи характер душевних страждань, яких він зазнав у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України та, в першу чергу, з його безпосередньою участю в бойових діях, пов`язаною із ризиком для життя та здоров`я, приймаючи до уваги факт противоправної окупації частини території нашої держави і беззаконня, яке панує на цій частині території України, - ОСОБА_1 вважає, що у результаті противоправних дій Російської Федерації особисто йому завдана моральна шкода.
		Порушивши основоположні права і свободи людини, що мало наслідком його втрату здоров`я, Російська Федерація завдала позивачу тяжких моральних страждань, грубо порушила його право на повагу до сімейного життя.
		Зазначає, що безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого завдана моральна шкода, є Російська Федерація, її збройні сили, а також створені нею військові формування, які підтримуються, спонсоруються та фактично керуються Російською Федерацією та мають на озброєнні засоби, використання яких становлять підвищену небезпеку для оточуючих.
		Враховуючи множинний характер грубих порушень конституційних прав позивача, їх обсяг і тривалість, завдану моральну шкоду оцінює у розмірі 3 000 000 (три мільйони) гривень, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди у разі порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Ухвалою судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 21.11.2023 відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
		Ухвалою від 19.12.2023 закрито підготовче провадження по цивільній справі, призначено справу до судового розгляду.
		У судове засідання позивач не з`явився, звернувся до суду із заявою про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
		Представник відповідача у судові засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся через оголошення на офіційному сайті Судової влади України; заяв, клопотань до суду не подавав, правом надання відзиву на позовну заяву не скористався.
		Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
		У зв`язку з неявкою відповідача, неподання ним відзиву та не повідомлення про поважність причин неявки, в порядку, визначеному статтею 280 ЦПК України, суд постановив провести розгляд справи за відсутності представника відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.
		Суд відповідно до ст. 247ЦПК України розглядає справу у судовому засіданні за відсутності позивача і відповідача без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		Встановлені судом обставини.
		ОСОБА_1 в період з 28.11.2015 року по 06.02.2016 року, з 16.02.2016 року по 20.04.2016 року безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів. Вказане підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 про безпосередню участь особи у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № 365 від 08.08.2022 року (а.сп.20).
		Крім цього, до військового квитка Серії НОМЕР_2 , належного ОСОБА_1 , внесено відповідний запис про те, що він у період з 28.11.2015 року по 20.04.2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької області (а.сп.16).
		Згідно із посвідченням серії НОМЕР_3 від 15.04.2016, виданим Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_4 , ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.сп.24).
		Відповідно до витягу з протоколу засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 31 січня 2022 року №73, захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , який приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, що підтверджено медичною документацією лікувально-профілактичних закладів МОЗ України, пов`язане із захистом Батьківщини (а.сп.21).
		Внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності, він потребує лікування у невролога, сімейного лікаря та санаторно-курортного лікування, про що свідчить довідка до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 15.04.2022 Серії 12ААВ №581684 (а.сп.22).
		Згідно з довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності Серії 12ААА №051357 від 15.04.2022, внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, ОСОБА_1 втратив 40% професійної працездатності (а.сп.23).
		26.04.2022 Управлінням праці та соціального захисту населення Житомирської РДА видано ОСОБА_1 посвідчення серії НОМЕР_5 про те, що він є особою з інвалідністю 3-ї групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни (а.с.19).
		Оцінка аргументів сторін та норми права, застосовані судом.
		Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
		Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
		Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).
		Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.
		Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).
		Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
		Пункт 9 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005 року, визначає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН.
		Пункт 120 Резолюції нагадує про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.
		Пункт 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.
		Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини, кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
		У ст. 30 Декларації зазначено, що ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.
		Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).
		Пунктом 2 Будапештського меморандуму Російська Федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		У відповідності з Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		27 квітня 2014 року набув чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України. Цей закон прийнято, зокрема, виходячи з того, що відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року та істотно порушило чинний на момент початку збройної агресії Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги Резолюцію Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Агресія проти України" A/RES/ES-11/1 від 2 березня 2022 року, якою визнається, що Росія вчинила агресію проти України, порушивши базові норми ООН, і якою від Російської Федерації вимагається припинити збройну агресію проти України, включаючи також деокупацію Криму та Донбасу, негайно, повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів, враховуючи проміжне рішення Міжнародного суду Організації Об`єднаних Націй від 16 березня 2022 року, відповідно до якого на найвищому юридичному рівні констатовано факт вторгнення Росії на територію України. Відзначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України.
		Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України (стаття 1 вказаного Закону).
		Згідно із ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та який наступними указами Президента України неодноразово продовжувався, та триває станом на момент постановлення судового рішення по даній справі.
		Силові дії Російської Федерації, що тривають з лютого 2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
		Наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України є те, що на території України ведуться бойові дії та відбулася окупація частини території України.
		За змістом ч. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII (2148-08) від 19.10.1973 р.) кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.
		Таким чином, Російська Федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
		За ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Суд також враховує, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською федерацією.
		Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).
		Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).
		ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).
		Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні, з ініціативи Російської Федерації, виключають питання ввічливості та добрих відносин між країнами.
		Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.
		Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.
		При цьому суд, вирішуючи питання судового імунітету іноземної держави (рф) в рамках даного судового провадження, застосовує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 490/9551/19, провадження № 61-19853св21. Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
		У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
		Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду. Тому, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної держави.
		Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
		Згідно приписів ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» - права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
		Згідно з частиною 2 статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Відповідно до частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Загальновідомим є той факт, що датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року, а 24 лютого 2022 року Російська Федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на всій території України, а тому вказані обставини не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
		Згідно з матеріалів справи, в період з 28.11.2015 по 06.02.2016 та з 16.02.2016 по 20.04.2016 позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, йому встановлено інвалідність 3 групи. Позивач зазначає, що безпосередня участь в бойових діях мала істотний вплив на його психічний, фізичний та моральний стан, оскільки за час перебування у зоні проведення Операції об`єднаних сил (колишня зона проведення Антитерористичної операції), він неодноразово був свідком загибелі та поранення своїх товаришів, інших учасників бойових дій та мирних громадян, особисто постійно піддавався ризику поранення та загибелі, був змушений використовувати зброю та зазнав інших множинних грубих порушень його конституційних прав, зокрема, гарантованого Конституцією України права на життя, адже, він постійно реально сприймав загрозу бути вбитим або пораненим, внаслідок військової операції став особою з інвалідністю у молодому віці, проходив тривале лікування в закладах охорони здоров`я. Від початку збройної агресії Російської Федерації проти України, він, як громадянин України та учасник бойових дій, постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на його стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків. ОСОБА_1 вважає, що у результаті противоправних дій Російської Федерації особисто йому завдана моральна шкода.
		Способи захисту цивільних прав визначено ст. 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
		Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Частиною 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Згідно зі ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
		Водночас, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 своєї постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Відповідно до п. 9 вищезазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
		В пункті 10 зазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України вказано, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
		Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст.12та ст.81 ЦПК України.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
		Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
		Беззаперечним є те, що у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, позивач як громадянин України, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, внаслідок чого отримав травми, пов`язані із захистом Батьківщини, йому встановлено інвалідність 3 групи. Також він був позбавлений звичного ритму життя, факт збройної агресії проти України спричинив йому душевного болю, безпосередня участь в бойових діях мала істотний вплив на його психічний, фізичний та моральний стан.
		Позивач просив стягнути з Російської Федерації в якості відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 3000000,00 гривень, що еквівалентно 76765,61 євро згідно з офіційним курсом НБУ.
		Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошову еквіваленті. Натомість спори зі схожими правовідносинами були предметом розгляду ЄСПЛ.
		Зокрема, суд бере до увагу рішення ЄСПЛ у справі «Грузія проти Росії (ІІ)» ((заява № 38263/08, рішення Великої Палати від 28.04.2023), яким ЄСПЛ зобов`язав Росію сплатити Грузії багатомільйонні компенсації за порушення прав грузин внаслідок російської збройної агресії у 2008 році, зокрема, ЄСПЛ присудив 8 240 000 євро в якості компенсації моральної шкоди щонайменше 412 особам, постраждалим від відсутності адекватного розслідування російською стороною загибелі цивільних під час активної фази бойових дій, що умовно складає по 20000 євро на одну особу.
		Щодо посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), то суд зазначає, що в цьому рішенні суд вказав, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності, через змушене переселення із північної території Кіпру, в зв`язку з окупацію цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами. Відтак, вказане судове рішення не підлягає застосуванню при вирішенні даної справи, оскільки позивач проживає на території Житомирської області та його вимоги не пов`язані з вимушеним переселенням через окупацію агресором території України.
		З урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин, характеру спричиненої йому моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що визначений позивачем розмір грошової компенсації моральної шкоди є непропорційним засадам справедливості та розумності.
		Враховуючи характер душевних страждань, яких позивач зазнав у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України та, в першу чергу, з його безпосередньою участю в бойових діях, пов`язаною із ризиком для життя та здоров`я, приймаючи до уваги факт його втрати працездатності на 40 %, що пов`язано із захистом Батьківщини, суд, здійснюючи свою оцінку на основі справедливості, вважає розумним присудити позивачу в якості відшкодування моральної шкоди кошти в сумі 800000,00 гривень, що на день постановлення судом рішення еквівалентно 19564,68 євро за офіційним курсом Національного Банку України.
		Такий розмір моральної шкоди є також близьким до розміру одноразової грошової допомоги, яка виплачується в Україні військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби.
		Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог. На переконання суду, відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 800000,00 гривень відповідатиме заподіяним йому моральним стражданням і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.
		Керуючись ст. 10-13, 19, 235, 258, 259, 263-265, 268, 272, 280-282, 353, 354 ЦПК України, суд
		у х в а л и в:
		Позов   ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації - задовольнити частково.
		Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 800000 (вісімсот тисяч) гривень 00 копійок, що еквівалентно 19564,68 євро за офіційним курсом Національного Банку України.
		В іншій частині позовних вимог - відмовити.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		Учасники справи:
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 .
		Відповідач: Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації, місцезнаходження: Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, 14.
		Повний текст рішення складено 23.02.2024.
		 
		 
		 
		Суддя   А.М. Збаражський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...