Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 912/326/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про усунення порушення прав власника.
Надіслано для оприлюднення: 26.02.2024. Зареєстровано: 27.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2024.
Дата набрання законної сили: 08.02.2024
Номер судового провадження: 912/326/23(33491)17

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08.02.2024 року м.Дніпро Справа № 912/326/23
		Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, 
		суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
		секретар судового засідання Зелецький Р.Р.
		розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксамит-постач" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.05.2023 (суддя Поліщук Г.Б.)
		 
		у справі № 912/326/23
		за позовом Керівника Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області
		до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксамит-постач"
		за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 
		- Товариства з обмеженою відповідальністю "Ден Автотранс";
		- ОСОБА_1 
		про витребування земельної ділянки 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Керівник Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом в інтересах держави в особі Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксамит-постач" земельної ділянки з кадастровим номером 3522585000:02:000:5652 площею 1,7 на користь держави в особі Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.
		Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 25.05.2023 у справі №912/326/23 позовні вимоги задоволено; витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксамит-постач" земельну ділянку з кадастровим номером 3522585000:02:000:5652 площею 1,7 на користь держави в особі Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксамит-постач" на користь Кіровоградської обласної прокуратури 2684,00 грн судового збору.
		Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Оксамит-постач" в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.05.2023 у справі №912/326/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. 
		Вказує, що участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність.
		За твердженням скаржника, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Соколівська сільська рада Кропивницького району не може здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом. З викладеного вбачається наявність зацікавленості в подачі даного позову та ініціативи саме Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області, а не Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.
		Наголошує, що сам факт прийняття органом рішення про передачу земельної ділянки у власність фізичній чи юридичній особі незалежно від того визнано вказане рішення в подальшому протиправним та скасовано чи ні є підтвердженням того, що ділянка вибула з володіння громади (держави) з її волі. Допущення порушень під час прийняття рішень щодо розпорядження майном не скасовує того, що рішення про відчуження майна все ж було прийнято.
		Також зауважує на непропорційності втручання у мирне володіння ТОВ «Оксамит-постач» майном та порушення ст. 1 Протоколу до Конвенції.
		Апелянт вважає, що судом першої інстанції не було досліджено належним чином наявні докази у справі, що й призвело до винесення необґрунтованого рішення.
		Крім того, звертає увагу, що 21 березня 2022 року сплинув строк позовної давності з питання витребування спірної земельної ділянки.
		Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду. 
		Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
		09.08.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення  без змін.
		10.08.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення  без змін.
		В судове засідання 08.02.2024 року з`явився прокурор. Позивач, відповідач (апелянт) та треті особи, у судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не проінформували.
		Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
		У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
		Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
		«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
		Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
		Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
		Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
		Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
		Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
		Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
		Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. 
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
		Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. 
		Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. 
		Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Так, апеляційне провадження здійснюється на підставі поданої відповідачем ТОВ "Оксамит-постач" апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України. 
		Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Зважаючи на те, що явка учасників справи обов`язковою не визнавалась та враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.
		Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідача (апелянта), позивача та третіх осіб.
		Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
		Прокурор в судовому засіданні 08.02.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.
		Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав. 
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11.03.2019 завідувач сектору звернень громадян та доступу до публічної інформації ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області звернувся із службовою запискою до начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, у якій, поміж іншого, повідомив, що у Державному земельному кадастрі зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 3522585000:02:000:5652. Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, підставами набуття права власності на зазначені земельні ділянки вказано наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-284/14-19-СГ від 29.01.2019, в той час як наказ управління із вказаним реєстраційним номером не стосується передачі земельної ділянки у приватну власність та особи, на яку зареєстровано право власності на неї.
		Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.03.2019 здійснена державна реєстрація кримінального провадження 12019120000000067 за обставинами зловживання службовими особами з числа працівників ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо передачі земельної ділянки, з поміж інших осіб, ОСОБА_1 .
		Як слідує з Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрлендпроект" розроблений відповідний проект землеустрою, в пункті 2 якого зазначено, що підставою для його розробки є наказ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області № 11-4075/14-18-СГ від 26.06.2018. Копія зазначеного наказу міститься в матеріалах проекту землеустрою.
		В той же час в матеріалах справи міститься копія наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.06.2018 №11-4075/14-18-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в державній власності (землі запасу) за межами населених пунктів на території Павлиської селищної, Онуфріївського району Кіровоградської області. Надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,3000га, в тому числі: рілля площею 0,3000 га (кадастровий номер 3524655400:02:000:5407) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Павлиської селищної ради Онуфріївського району Кіровоградської області.
		За наказом від 29.01.2019 №11-284/14-19-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.
		Зазначений наказ відображено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як підставу державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.
		Поряд з тим, згідно Наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 29.01.2019 №11-284/14-19-СГ надано згоду Селянському (фермерському) господарству "Ромашка" на встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 12,27 га, у тому числі: 12,27 га - рілля, що перебуває в оренді Селянського (фермерського) господарства "Ромашка", на підставі договору оренди землі, зареєстрованого 15 серпня 2006 року, за №26, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Володимирівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.
		25.03.2021 ОСОБА_1 (Продавець) та ТОВ "Ден Автотранс" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого Продавець передав у власність Покупця земельну ділянку площею 1,7 га, кадастровий номер 3522585000:02:000:5652.
		06.04.2021 ТОВ "Ден Автотранс" (Продавець) та ТОВ "Оксамит-Постач" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,7 га, кадастровий номер 3522585000:02:000:5652. 
		З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №316853461 від 06.12.2022 вбачається, що до Реєстру були внесені відомості стосовно реєстрації відповідних прав на земельну ділянку з кадастровим номером 3522585000:02:000:5652 за ОСОБА_1 (дата реєстрації прав  04.02.2019), ТОВ "Ден Автотранс" (дата реєстрації прав  26.03.2021) та ТОВ "Оксамит-Постач" (дата реєстрації прав  07.04.2021). Станом на час формування інформаційної довідки власником земельної ділянки є ТОВ "Оксамит-Постач".
		За змістом акту про перевірку деяких питань діяльності ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області № 802/3-20-0 від 14.12.2020, складеного комісією працівників Держгеокадастру, за результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_1 не зверталася до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо передачі у власність земельної ділянки за кадастровим номером 3522585000:02:000:5652, а відповідні рішення не приймалися.
		14.12.2020 ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області прийняло наказ № 48-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", за змістом якого передало Соколівській сільській раді у комунальну власність, земельні ділянки, які знаходилися, у тому числі, на території Миколаївської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, яка увійшла до складу Соколівської сільської ради. Безпосередньо передача здійснена за актом приймання-передачі від 14.12.2020.
		Згідно листа Соколівської сільської ради № 02-41/1610 від 09.12.2022, адресованого керівнику Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області, 07.12.2022 їй стало відомо про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 3522585000:02:000:5652, яка знаходиться на території сільської ради та передана від держави до комунальної власності, на підставі підроблених документів ОСОБА_1 .
		Відповідно до Висновку експерта № 33 від 29.09.2020, складеного Кіровоградським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 3522585000:02:000:5652 станом на 28.09.2020 складала 77 735 грн. 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 3522585000:02:000:5652 площею 1,7 га вибула із володіння власника поза його волею, без належних на те підстав, а тому ТОВ "Оксамит-постач" не є добросовісним її набувачем. У свою чергу, відсутність добросовісності при набутті земельної ділянки є наслідком правомірності вимог про її витребування.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне. 
		До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Керівника Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксамит-постач" про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксамит-постач" земельної ділянки з кадастровим номером 3522585000:02:000:5652 площею 1,7 на користь держави в особі Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.
		В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення вимог законодавства при передачі у приватну власність земельної ділянки державної форми власності, а саме відсутність волі держави в особі уповноваженого органу - Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на надання ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 3522585000:02:000:5652 та встановлення факту підроблення документу, на підставі якого оформлено таке право власності.
		Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). 
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 3 ст. 4 ГПК України).
		Згідно ст. 1 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції, зокрема, з метою захисту загальних інтересів суспільства та держави.
		Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Відповідно до ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. 
		Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). 
		Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3). 
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1-3 ч. 4). 
		З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.
		Указаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
		За ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Згідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що звернення прокурора з даним позовом зумовлено необхідністю захисту інтересів і порушених прав держави щодо повернення спірної земельної ділянки, яка незаконно вибула з державної власності.
		Так, як вбачається зі змісту позовної заяви, підставами звернення до господарського суду із даним позовом, є незаконне вибуття земельної ділянки із державної власності поза волею власника, яким на момент вибуття було Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, а на момент звернення з позовом до суду, враховуючи приписи Закону України від 28.04.2021 №1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління те дерегуляції у сфері земельних відносин" - є Соколівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області.
		Отже, Соколівська сільська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси відповідної територіальної громади та може бути позивачем у суді у випадку, коли це необхідно для реалізації її повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування у земельних правовідносинах. 
		Листом № 12.51-78-9361вих-22 від 15.12.2022 перший заступник керівника Кропивницької окружної прокуратури звернувся до Соколівської сільської ради з вимогою про надання інформації про вжиття заходів стосовно витребування земельної ділянки, а також повідомив, що у випадку їх невжиття він самостійно підготує позовну заяву. 
		Згідно з листом № 02-11/1674 від 22.12.2022 Соколівська сільська рада повідомила Прокурора, що вона не вживала належні заходи через відсутність документів щодо спірної ділянки. 
		ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia) від 15.01.2009, заява № 42454/02, § 35).
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		У даній справі суд дійшов висновку, що прокурором дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Оскільки Соколівська сільська рада протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернулась до суду з позовом з приводу наявних порушень законодавства, прокурор, здійснюючи представництво інтересів держави, з метою захисту її економічних інтересів, які полягають у контролі за недопущенням завдання збитків унаслідок відчуження земельної ділянки, правомірно звернувся до суду з позовом в інтересах позивача.
		Відтак, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Соколівської сільської ради, прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, зазначив підстави для звернення до суду з позовом, існування нагальної потреби у захисті порушених інтересів держави.
		З огляду на що, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позов подано прокурором як повноважною особою, яка має право на представництво інтересів держави в особі Соколівської сільської ради, яка самостійно не вчиняла дій для відновлення порушених інтересів держави.
		Відтак, доводи апеляційної скарги у цій частині щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах та наявності зацікавленості в подачі даного позову та ініціативи саме Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області є безпідставними, оскільки такі були предметом дослідження судом першої інстанції, спростовуються матеріалами справи та обґрунтовано відхиляються апеляційним судом.
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
		Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
		Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (ч.ч. 1-3 ст. 388 ЦК України).
		Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. 
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц указала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
		При цьому у п. 39 зазначеної постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; а в п. 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника.
		Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України, за умови, що таке володіння нерухомим майном останнім набувачем посвідчено державною реєстрацією.
		У постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (п. 5.17 постанови від 04.09.2018 у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.
		Верховний Суд у постанові від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц зазначив, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
		Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).
		Частиною 1 ст. 81 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
		Відповідно до п. «а» ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		Згідно п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		Пунктом «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.
		Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічної документації із землеустрою, повноваження органів виконавчої влади в частині затвердження цих проектів регулюється статтею 118 ЗК України.
		Судом встановлено, що у відповідності до п. є-1 ст. 15-1 Земельного кодексу України (в редакції на момент оформлення ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, належало до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
		Згідно п. 1 "Положення про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (в редакції на момент оформлення ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку) відповідним центральним виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначалася Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр). 
		Зокрема, за підпунктом 31 пункту 4 Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань мав право розпоряджатися землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
		Як слідує з матеріалів справи, спірна земельна ділянка з кадастровим номером: 3524655400:02:000:5407, загальною площею 1,7 га, розташована на території Кіровоградської обл., Кропивницького р-ну, с/ради Миколаївська.
		Отже, лише уповноважений державою компетентний орган, яким в спірних правовідносинах виступає ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, мав право розпорядження землями сільськогосподарського призначення у межах відповідної території.
		Стаття 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" (в редакції на момент оформлення ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку) встановлювала, що для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
		Згідно зі ст.118 Земельного кодексу України: 
		громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч. 6); 
		відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч. 7);
		відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч. 9).
		Таким чином, для передачі земельної ділянки у власність з метою ведення селянського господарства потребується прийняття уповноваженим органом двох рішень: першого  по розгляду клопотання і надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення; другого  про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		Матеріалами справи підтверджено, що Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не приймало рішень щодо надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою та затвердження такого проекту, оскільки наказ №11-4075/14-18-СГ стосувався затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надання ОСОБА_2 у власність іншої земельної ділянки кадастровий номер 3524655400:02:000:5407, а наказ № 11-284/14-19-СГ від 29.01.2019 стосувався надання згоди на Селянському (фермерському) господарству "Ромашка" на встановлення (відновлення) меж земельної ділянки.
		Відсутність рішень уповноваженого державного органу на передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 свідчить про недотримання наведених правових положень при здійсненні державної реєстрації набуття нею права власності, яке здійснене 04.02.2019 шляхом внесення запису № 30236882 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Станом на час розгляду та вирішення даного спору належними та допустимими доказами підтверджено реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 3524655400:02:000:5407, загальною площею 1,7 га, що знаходиться за адресою: Кіровоградська обл., Кропивницький р-н, с/ради Миколаївська, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксамит-Постач» на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 518, виданий 06.04.2021, що засвідчується інформацією з державних реєстрів речових прав на нерухоме майно, прав власності на нерухоме майно … станом на 06.12.2022 (т. 1 а.с. 11-13, 20-23). 
		Вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
		Саме при вирішенні питання про витребування майна, здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця, зокрема, за наявності зв`язків із ліквідатором продавця (їхню спільну участь в діяльності інших юридичних осіб). Зазначене має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16). 
		Натомість вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).
		Враховуючи, що законним, проте наразі "неволодіючим" власником спірної земельної ділянки є територіальна громада в особі Соколівської сільської ради; земельна ділянка вибула із державної власності поза встановленою законом процедурою її відчуження (передачі у власність іншій особі), у спосіб, який не відповідає закону, тобто поза волею власника, шляхом фактичної фальсифікації наказів №11-4075/14-18-СГ від 26.06.2018 та № 11-284/14-19-СГ від 29.01.2019 (тих, що стосуються ОСОБА_1 ), що встановлено досудовим розслідуванням та перевіркою центральним органом влади  Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, а тому ТОВ «Оксамит-постач» не є добросовісним набувачем цієї земельної ділянки у розумінні статті 388 ЦК України. 
		Колегія суддів також враховує, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц була висловлена така правова позиція.
		Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування. 
		Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. 
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
		Водночас, висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.
		Слід зауважити, що встановлені судом обставини цілком обґрунтовано доводять недобросовісність відповідача під час набуття спірної земельної ділянки у власність. У справі, яка розглядається, враховуючи те, що вибуття спірного майна від власника на користь відповідача відбулося на підставі підроблених наказів ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, сам факт фальсифікації наведених документів підтверджується наведеними та дослідженими доказами (службовою запискою, актом перевірки № 802/3-20-0.13 від 14.12.2020, матеріалами досудового розслідування, відомості про яке внесено до ЄДРДР за № 12019120000000067 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України (протоколами допитів) т. 1 а.с. 24-52), з яких слідує, що накази ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 не приймалися, реєстрація наказів відбувається в системі електронного документообігу «Автоматизована система управління документами «ДОК ПРОФ СТЕП 3», за допомогою якої документу присвоюється унікальний номер та штрих-код, а також дата та час його реєстрації, а в дійсності під нумерацією та датою цих наказів існують зовсім інші розпорядчі документи, що стосуються іншої земельної ділянки та іншого суб`єкта звернення.
		З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини, оскільки набувач спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту не міг законно набути право власності на неї.
		При цьому зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).
		Отже, у даній справі № 912/326/23 втручання держави ґрунтується на законі, є виправданим обставинами спірних правовідносин, направлене на задоволення суспільного, публічного інтересу (захисту прав власності держави (на сьогоднішній день розпорядником є територіальна громада Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області), тобто переслідувало легітимну мету (контроль за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом).
		Наведеним спростовуються твердження апелянта про непропорційність втручання у мирне володіння ТОВ «Оксамит-постач» майном та порушення ст. 1 Протоколу до Конвенції, а також недослідження належним чином наявних доказів у справі.
		Відтак, позивач, як діючий на даний час власник спірної земельної ділянки, має законне право на витребування її із чужого незаконного володіння останнього володільця, тобто ТОВ "Оксамит-постач", як особи, яка володіє нею без наявних на те правових підстав. 
		В свою чергу, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»)
		У постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
		Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114-116, 142-144), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17 (пункт 42), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37), від 13.07.2022 у справі №199/8324/19, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18.01.2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 94)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212  1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16).
		Отже, судове рішення про витребування у ТОВ "Оксамит-постач" на користь Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області є підставою для внесення відповідного запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто в повному обсязі дозволить позивачу ефективно захистити його порушене право. 
		Відтак прокурором правильно обрано спосіб захисту порушеного права шляхом подання віндикаційного позову.
		Крім того, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (пункт 55)). Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86)). 
		Тож задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц). 
		Позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 71, 76), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункти 55-57), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункти 120-121, 123-124), від 16.09.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 101, 103), від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19 (пункти 9.32-9.33, 9.38), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 86-87), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153-154, 167-168), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 08.11.2023 у справі № 206/4841/20).
		Отже, застосування віндикаційного позову не потребує визнання недійсними як наказів, так і договорів купівлі-продажу у "ланцюгу" переходу спірної земельної ділянки у володіння ТОВ "Оксамит-постач".
		На підставі викладеного, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 3522585000:02:000:5652 площею 1,7 га вибула із володіння власника поза його волею, без належних на те підстав, а тому ТОВ "Оксамит-постач" не є добросовісним її набувачем. У свою чергу, відсутність добросовісності при набутті земельної ділянки є наслідком правомірності вимог про її витребування. 
		Щодо аргументів скаржника про те, що 21 березня 2022 року сплинув строк позовної давності з питання витребування спірної земельної ділянки, апеляційний суд зазначає, що згідно ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
		Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність  це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Як передбачено ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		За приписами ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме:
		1) забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та
		2) запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
		Високий суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме:
		1) забезпеченню юридичної визначеності та остаточності;
		2) захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п.137 рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі «Волков проти України»).
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
		Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		Враховуючи той факт, що Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності… заява про її застосування може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведений у постановах від 09.04.2019 у справі № 912/1104/18, від 20.09.2019 у справі № 904/4342/18).
		За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц).
		Колегія суддів зауважує, що 21.03.2019 до ЄДРДР за № 12019120000000067 було розпочато досудове розслідування за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області в результаті чого незаконно надано земельні ділянки на території Миколаївської сільської ради Кропивницького району громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (оспорювана земельна ділянка), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
		Таким чином, починаючи з 21.03.2019 Кропивницька окружна прокуратура Кіровоградської області була обізнана про обставини вибуття земельної ділянки з власності держави.
		Оскільки позовні вимоги є обґрунтованими належними доказами, тобто право позивача є порушеним, й суд дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення, враховуючи подання відповідачем заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суду належить перевірити обставини, чи дійсно було пропущено строк позовної давності для звернення з відповідними вимогами до суду.
		Так, виходячи з положень ст.ст. 257, 261 ЦК України до вимог про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (віндикаційний позов) застосовується загальний строк позовної давності у 3 роки, який почав свій перебіг з 21.03.2019 та мав закінчитися 21.03.2022.
		Прокурор звернулася до Господарського суду Кіровоградської області з цим позовом 22.02.2023.
		Разом з тим, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, було встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 до 22.05.2020 року, та в подальшому неодноразово продовжено, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 дію карантину було продовжено до 30.06.2023.
		Тобто положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-IX, якими було внесено зміни до Цивільного кодексу України (доповнено Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) пунктом 12) та фактично продовжено строки, визначені, зокрема, ст. 257 ЦК України на строк дії карантину.
		Таким чином, починаючи з запровадження у березні 2020 карантину та по 30.06.2023 загальний строк позовної давності у 3 роки продовжувався, а відтак станом на 22.03.2023 строк позовної давності для пред`явлення відповідного позову не сплив.
		Крім того, на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан, який також неодноразово продовжувався та триває й досі.
		Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) було доповнено пунктом 19 такого змісту: «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
		За таких умов, зважаючи на доведеність позовних вимог, відсутність обставин пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з відповідними вимогами, що виключає можливість застосування наслідків його спливу, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для їх задоволення, відмовляючи відповідачу у його клопотанні про застосування строку позовної давності за його необґрунтованістю. 
		Відтак, доводи апелянта в цій частині апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним. 
		Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.
		Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
		З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ними в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.05.2023 у справі № 912/326/23. 
		Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 129, 236, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксамит-постач" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.05.2023 у справі № 912/326/23 залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.05.2023 у справі №912/326/23 залишити без змін.
		Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Оксамит-постач".
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повний текст постанови підписано 26.02.2024
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддяВ.Ф. Мороз
		 
		 
		Суддя Л.А. Коваль 
		 
		 
		Суддя А.Є. Чередко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...