Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 707/484/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Надіслано для оприлюднення: 27.02.2024. Зареєстровано: 27.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2024.
Дата набрання законної сили: 29.03.2024
Номер судового провадження: 1-кп/707/135/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22024250000000028

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Справа №707/484/24
		Провадження №1-кп/707/135/24
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		27 лютого 2024 року м. Черкаси
		 
		Черкаський районний суд Черкаської області в складі:
		головуючого судді                 ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря         ОСОБА_2 ,
		прокурора                                 ОСОБА_3 ,
		обвинуваченого                         ОСОБА_4 ,
		захисника ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні Черкаського районного суду Черкаської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2202425000000028 від 01.02.2024, щодо:
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дубіївка Черкаського району Черкаської області, громадянина України, українця, раніше не судимого, який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_4 , знаючи, що діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки по здійсненню мобілізаційних заходів викликала широкий резонанс в суспільстві, у тому числі і серед осіб, які мають намір ухилитися від мобілізації або не виявляють бажання бути призваними на військову службу, а у соціальних мережах виник посилений попит на поширення інформації про діяльність ТЦК та СП, умисно, перешкоджав законній діяльності Збройних Сил України (далі - ЗСУ) та інших військових формувань під час здійснення ними призову на військову службу в особливий період.
		Так, з 2017 року ОСОБА_4 був учасником групи « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в інтернет-месенджері «Viber», у якій розміщувалась інформація щодо присутності або відсутності співробітників поліції у с. Дубіївка. З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну адміністрування вказаної групи здійснював ОСОБА_6 (мешканець с. Руська Поляна Черкаського району), який виступав проти розміщення у групі інформації, яка б перешкоджала діяльності ТЦК та СП. У зв`язку з цим 04.05.2023 ОСОБА_6 передав права адміністратора групи « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у месенджері «Viber» ОСОБА_4 , на що останній погодився. Після чого, у вказаній групі, під адмініструванням ОСОБА_4 безперешкодно розміщувались повідомлення з відомостями про місця і час проведення відповідних заходів указаними військовими формуваннями громадянам України, які мають намір ухилитися від виконання своїх обов`язків з захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України під час мобілізації в особливий період.
		Перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань полягає у вчиненні діяння (дій або бездіяльності), яке виражається у втручанні в цю діяльність, створенні перешкод, перепон, спрямованих на недопущення, припинення чи заборону проведення окремих дій чи маневрів ЗСУ та іншими військовими формуваннями, прийняття тактичних чи стратегічних рішень керівництвом чи особовим складом зазначених підрозділів задля ускладнення або унеможливлення здійснення законної діяльності ЗСУ та іншими військовими формуваннями або істотному зниженні її ефективності.
		Умислом ОСОБА_4 прямо охоплювались дії, спрямовані на заподіяння шкоди діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки як військових формувань ЗСУ. При цьому, ОСОБА_4 усвідомлював об`єктивно існуючу небезпеку свого діяння.
		ОСОБА_4 шляхом адміністрування організував забезпечення постійного функціонування групи, проведення систематичного аналізу інформації, яка розміщується користувачами у групі, наповнення контентом - інформаційними повідомленнями відповідної тематики. Крім того, останній як адміністратор групи маючи можливість впливати на наповнення контенту групи, зокрема і заборонити оприлюднювати інформацію, що перешкоджає законній діяльності ЗСУ в особі співробітників ТЦК та СП, а також видаляти з чату осіб, які систематично повідомляють таку інформацію, не лише свідомо допускав таке оприлюднення, і позитивно на нього реагував (проставлення «лайків»), але і сам особисто писав текстові повідомлення у чаті з інформацією щодо часу, дати та місця виконання працівниками ТЦК та СП своїх службових обов`язків.
		Так, з 04 травня 2023 року, ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , використавши належні йому мобільний телефон «Samsung J2» з СІМ-картою з телефонним номером НОМЕР_1 , розпочав адмініструвати в інтернет-месенджері «Viber» групу з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », доступ до якої міг бути здійснений лише за запрошенням учасників групи.
		Таким чином, зі змісту функціонального призначення адміністративної ОСОБА_4 інформаційної групи встановлено, що він чітко усвідомлював, що адмініструючи групу у якій розміщується інформація про вручення повісток працівниками центрів комплектування та соціальної підтримки з метою уникнення громадянами України призову на військову службу, він перешкоджає законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань в особливий період та передбачав настання суспільно небезпечних наслідків.
		У подальшому для забезпечення постійного та безперебійного функціонування групи, наповнення її цільовою аудиторією, відбору інформації щодо проведення військовослужбовцями мобілізаційних заходів, ОСОБА_4 , як адміністратор групи, з належного йому, зазначеного вище акаунту слідкував за повідомленнями користувачів у чаті, писав «організаційні» повідомлення щодо необхідності чіткішого зазначення деформації про місця видачі повісток співробітниками ТЦК та СП.
		У групі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з 04.05.2023 по 26.10.2023 систематично розміщувались повідомлення (77 повідомлень) з інформацією про час та місце вручення повісток співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час виконання ними службових обов`язків в межах та поблизу села Дубіївка Черкаського району та суміжних з цим селом населених пунктів, що давало можливість особам призовного віку уникати отримання таких повісток у означених місцях, і як наслідок, створювало передумови для ухиляння від виконання ними військового обов`язку.
		При цьому, незважаючи на те, що інформація, розповсюдження якої перешкоджало законній діяльності ЗСУ, поширювалась не лише ОСОБА_4 , а й іншими учасниками адміністрованої ним групи, які не перебували у злочинній змові з останнім, вся діяльність групи охоплювалась його злочинним умислом. Тобто, ОСОБА_4 чітко знав та усвідомлював, що в адміністрованій ним групі систематично розміщується інформація, яка чинить перешкоди зазначеній законній діяльності ЗСУ.
		Цілеспрямоване поширення серед громадян України, які підлягають військовому обліку, призову, відомостей, зокрема в соціальних мережах через Інтернет, про місця фактичного проведення мобілізаційних заходів військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_4 , перешкоджає їх законній діяльності, визначеній ст. ст. 1, 14, 33, 34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки надає можливість громадянам України, які бажають ухилитися від виконання військового обов`язку, уникнути військового обліку та призову і створює перепони для встановлення мобілізаційного ресурсу держави, укомплектування ЗСУ та інших військових формувань у відповідності до штатів воєнного стану, ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних і резервістів, ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
		Таким чином, забезпечуючи безперешкодне розміщення в групі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в інтернет-месенджері «Viber» повідомлень про місця фактичного проведення мобілізаційних заходів працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 втрутився в його законну діяльність та створив перешкоди, перепони в діяльності ЗСУ та інших військових формувань, що призвело до суспільно-небезпечних наслідків у вигляді нездійснення в повному обсязі у визначені терміни мобілізаційних заходів, встановлення мобілізаційного ресурсу держави, призову, укомплектування ЗСУ та інших військових формувань у відповідності до штатів воєнного стану, ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних і резервістів, ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
		Перешкоджання з боку ОСОБА_4 фактично представляло собою цілеспрямовану діяльність, яка полягає у незаконному втручанні, що створює перешкоди, перепони, для недопущення, припинення відповідної законної діяльності військових формувань, за відсутності ознак державної зради у вигляді підривної діяльності проти України.
		Вказаними діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 114 КК України, а саме - перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період.
		21.02.2024 під час досудового розслідування кримінального провадження між прокурором Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_3 , якому на підставі ст. 36, 37 КПК України надані повноваження прокурора в даному кримінальному провадженні, та обвинуваченим ОСОБА_4 , за участю захисника ОСОБА_5 , на підставі п. 21 ч. 2 ст. 36, п. 2 ч. 1 ст. 468, ч. 2 ст. 469, п. 3 ч. 4 ст. 369, ст.ст. 470, 472,474 КПК України було укладено угоду про визнання винуватості.
		Згідно зі змістом угоди, яка скріплена підписами сторін, обвинувачений ОСОБА_4 , повністю визнав свою винуватість у зазначеному вище діянні і зобов`язується беззастережно визнати свою винуватість в обсязі пред`явленого обвинувачення у судовому провадженні в кримінальному провадженні за № 2202425000000028 під час судового розгляду.
		З урахуванням особи обвинуваченого ОСОБА_4 , його щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, беззастережного визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, сторони погодилися на призначення ОСОБА_4 , покарання за ч. 1 ст. 114-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років із застосуванням звільнення від відбування покарання із випробуванням на підставі ст. 75 КК України. 
		Крім того, сторони погодилися на застосування на підставі п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальної конфіскації до мобільного телефона «Samsung J2» (серійний номер НОМЕР_2 ), який використовувався ОСОБА_4 , як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
		В угоді зазначені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 473 КПК України, наслідки невиконання угоди, що встановленні ст. 476 КПК України.
		В підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винуватим себе у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, визнав повністю. У скоєному щиро розкаявся. Заключивши відповідну угоду про визнання винуватості, він цілком розуміє надані йому законом права, а також роз`яснені йому судом наслідки укладення та затвердження вказаної угоди, визначені ст. 473 КПК України, - щодо обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст. 394 і ст. 424 КПК України, і щодо відмови від здійснення прав, передбачених абз.1, 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, а саме, права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину інкримінованого кримінального правопорушення, права на виклик і на допит у судовому засіданні свідків, права з`явлення клопотань, права надання суду своїх доказів, а також, характер пред`явленого обвинувачення, відповідно до якого він визнає себе винною, вид покарання, і інші заходи, які можливо будуть застосовані до нього у разі затвердження зазначеної угоди судом, в тому числі, і наслідки невиконання вказаної угоди, визначені у ст. 476 КПК України. При цьому, просив суд затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене покарання. Крім того, обвинувачений вказав, що вищезазначена угода про визнання винуватості укладена ним з прокурором добровільно, без застосування будь-якого насильства, примусу та погроз.
		Прокурор в підготовчому судовому засіданні зазначив, що при укладенні угоди про визнання винуватості були враховані обставини, передбачені ст. 470 КПК України, дотримані вимоги процесуального та матеріального права, просив суд затвердити угоду про визнання винуватості та призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.
		Захисник також вважав можливим затвердити угоду про визнання винуватості.
		Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, дослідивши надані прокурором матеріали кримінального провадження, перевіривши умови укладання угоди про визнання винуватості, відповідність угоди за змістом вимогам процесуального законодавства, роз`яснивши та з`ясувавши у обвинувачуваного про повне розуміння ним його процесуальних прав, добровільності та відсутності будь-яких обставин, які примусили його погодитися на підписання угоди про визнання винуватості, характеру висунутого ОСОБА_4 обвинувачення, виду і розміру покарання та наслідків постановлення вироку на підставі угоди про визнання винуватості, суд дійшов висновку про те, що у даному кримінальному провадженні можливо затвердити надану угоду про визнання винуватості з наступних підстав.
		Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про затвердження угоди або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому ст.ст. 468-475 цього Кодексу.
		Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
		За умовами ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається.
		На підставі об`єктивно з`ясованих обставин, досліджених документів, суд дійшов висновку, що мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , а його дії органом досудового розслідування обґрунтовано кваліфіковані за ч. 1 ст. 114-1 КК України - перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період.
		В силу положення ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 114-1 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів.
		На виконання вимог ст. 474 КПК України судом з`ясовано обставини, які дають змогу впевнитися в тому, що обвинувачений усвідомлює свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, характер обвинувачення, вид покарання, яке буде до нього застосоване, а також переконатися, що укладення угоди є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Обвинуваченому роз`яснено наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України.
		Судом встановлено, що ініціювання, порядок укладення та зміст угоди про визнання винуватості від 21.02.2024 року між прокурором Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим в зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_4 відповідає вимогам ст. 469, 472 КПК України.
		Умови даної угоди не суперечать вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства України, очевидної неможливості виконання обвинуваченим взятих на себе зобов`язань не вбачається.
		Узгоджена міра покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначених ст. 65 КК України: законності, справедливості, обґрунтованості, а також вимогам ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, з урахуванням поведінки обвинуваченого після вчинення злочину, який в судовому засіданні визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, усвідомлюючи свою вину, зробивши належні висновки, а також наявності обставин, що пом`якшують покарання, а саме - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутності обставин, які обтяжують покарання, та особи ОСОБА_4 , який раніше не судимий, враховуючи, що вищенаведені дані про особу обвинуваченого дають підстави вважати, що виправлення останнього та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень можливо досягти, призначивши йому основне покарання за ч. 1 ст. 114-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.
		Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 75 КК України , суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.
		Таким чином, можливість визначення судом у випадку затвердження угоди тривалості іспитового строку в передбачених статтею 75 КК межах на строк від одного до трьох років з одного боку та відмова обвинуваченого від права на апеляційне оскарження, крім випадків, передбачених ст. 394 КПК, з іншого боку, становили передбачувані наслідки укладення угоди, з якими обвинувачений добровільно погодився.
		При цьому суд враховує і викладену у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі № 161/8590/19 правову позицію, за якою визначення судом першої інстанції тривалості іспитового строку в межах, визначених ст. 75 КК, само по собі не може свідчити про призначення покарання більш суворого ніж узгоджено сторонами угоди.
		З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, за доцільне призначити покарання, узгоджене сторонами угоди, шляхом звільнення обвинуваченого від відбування покарання з іспитовим строком. Також суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки у відповідності до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
		Стосовно тривалості іспитового строку суд враховує позицію прокурора, захисника та обвинуваченого, які просили визначити цей строк тривалістю в один рік. Разом з тим, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого винен ОСОБА_4 , суд вважає за необхідне визначити тривалість іспитового строку у два роки. Відсутність у обвинуваченого судимостей, визнання ним вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину є обставинами, які суд врахував під час визначення достатності вказаного в угоді покарання в аспекті відповідності його суспільним інтересам, а відтак ці обставини не можуть бути враховані повторно під час визначення тривалості іспитового строку.
		Підстав для відмови в затвердженні угоди про визнання винуватості, які передбачені ст. 474 КПК України, судом не встановлено.
		Згідно з ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконався, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
		Виходячи з викладеного, перевіривши угоду на відповідність вимогам КПК України, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості і призначення обвинуваченому узгодженої сторонами міри покарання.
		Враховуючи те, що стосовно обвинуваченого запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно нього запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.
		Цивільний позов не заявлено. Судові витрати у справі відсутні. Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.
		Відповідно до частини 1 статті 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
		Згідно з частиною 1 статті 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення; 3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
		Санкції частин статті, за якими кваліфіковано дії обвинуваченого, передбачають покарання у виді позбавлення волі. Речовий доказ - мобільний телефон «Samsung J2» (серійний номер НОМЕР_2 ), який був вилучений під час обшуку, був використаний обвинуваченим як засіб для вчинення кримінального правопорушення. За таких обставин, до вказаного речового доказу слід застосувати спеціальну конфіскацію.
		Керуючись п. 1 ч. 3 ст.314, ч. 2 ст.373, ст.ст. 374, 474, 475 КПК України, суд -
		УХВАЛИВ:
		 
		Затвердити угоду про визнання винуватості, що була укладена 21.02.2024 між прокурором Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 за участю захисника ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2202425000000028 від 01.02.2024, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
		ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.
		На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.
		Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу пробації; повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
		Не обирати запобіжний захід щодо ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили.
		На підставі статей 96-1, 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію майна та конфіскувати у власність держави речовий доказ - мобільний телефон «Samsung J2» (серійний номер НОМЕР_2 ), який є власністю ОСОБА_4 .
		Відповідно до ст. 532 КПК України вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Цей вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку виключно з підстав, визначених у ч. 4 ст. 394 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду через Черкаський районний суд Черкаської області.
		Копію вироку негайно після проголошення вручити прокурору, обвинуваченому в порядку, передбаченому ст. 376 КПК України.
		 
		       Суддя                 ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...