Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 720/785/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2024.
Дата набрання законної сили: 21.02.2024
Номер судового провадження: 51-5746км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020260030000250

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		21 лютого 2024 року 
		м. Київ
		справа № 720/785/21
		провадження № 51-5746км23
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                      ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		захисника                                                               ОСОБА_6 ,
		у режимі відеоконференції:
		засудженого                                                          ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , на вирок Чернівецького апеляційного суду від 23 червня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020260030000250, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Садгірського районного суду м. Чернівці від 14 березня 2023 року діяння ОСОБА_7 було перекваліфіковано з ч. 2 ст. 121 КК на ч. 1 ст. 119 КК і його було засуджено за ч. 1 ст. 119 цього Кодексу до покарання у виді обмеження волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 400 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 40 000 грн витрат на правничу допомогу. 
		Вирішено питання, які стосуються: запобіжного заходу та речових доказів у кримінальному провадженні. 
		За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 07 липня 2020 року, приблизно о 23:00, перебуваючи на узбіччі автошляху між селами Рідківці та Топорівці Новоселицького району Чернівецької області, під час сутички з ОСОБА_9 , не передбачаючи наслідків своїх дій у виді настання смерті потерпілого, хоча повинен був і міг їх передбачити, діючи внаслідок злочинної недбалості, у відповідь на активні дії ОСОБА_9 , завдав одного удару в обличчя потерпілому, від якого той утратив рівновагу і впав на землю спиною, вдарившись потиличною частиною голови, втратив свідомість. У результаті цього ОСОБА_9 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер у лікарні ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Чернівецький апеляційний суд 23 червня 2023 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурорів у частині призначення ОСОБА_7 покарання скасував вирок місцевого суду і постановив свій, яким призначив засудженому покарання за ч. 1 ст. 119 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки. 
		Постановив взяти під варту ОСОБА_7 у залі суду.
		У решті вирок місцевого суду залишив без змін. 
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Суть доводів у касаційній скарзі захисника зводиться до тверджень про необґрунтованість рішення апеляційного суду у частині незастосування положень ст. 75 ККта звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням і наявністю в діях його підзахисного необхідної оборони.
		Вказує про залишення поза увагою суду того, що засуджений вчинив злочин вперше, щиро розкаявся у вчиненому, сприяв розкриттю кримінального правопорушення, його сімейний стан, та те, що він визнав факт конфлікту зі своїм батьком, наполягав на необхідності виклику останньому швидкої медичної допомоги.
		Як зазначає захисник, ОСОБА_7 не був ініціатором конфлікту, а навпаки намагався його подолати. Крім того, засуджений не провокував нікого на агресивні чи незаконні дії, а лише намагався захистити свою матір.
		На переконання ОСОБА_6 , суд не врахував того, що ОСОБА_7 також переживав тяжкі душевні муки від втрати рідної людини.
		Акцентує на тому, що сама по собі позиція потерпілих не може бути єдиною підставою для скасування рішення місцевого суду.
		Вважає, що призначене апеляційним судом покарання його підзахисному має на меті кару, а не профілактику та виправлення засудженого.
		Крім того, на думку захисту, в діях ОСОБА_7 відсутня об`єктивна сторона інкримінованого йому злочину.
		За твердженням ОСОБА_6 , його підзахисний вчинив вбивство у стані необхідної оборони.
		Стверджує, що намагання ОСОБА_7 припинити агресивні і наполегливі дії потерпілого стосовно свідка ОСОБА_10 , призвело до того, що засуджений став наступним об`єктом суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_9 . 
		Також прокурор Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_11 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення щодо ОСОБА_7 , за якою було відкрито касаційне провадження. До початку касаційного розгляду від першого заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури надійшов лист, у якому він на підставі ч. 4 ст. 36, ч. 1 ст. 403, ст. 432 КПК відмовляється від касаційної скарги прокурора ОСОБА_11 , поданої на вироки Садгірського районного суду             м. Чернівці від 14 березня 2023 року й Чернівецького апеляційного суду від 23 червня 2023 року стосовно ОСОБА_7 .
		З урахуванням наведеного вище, Верховний Суд прийняв відмову прокурора від касаційної скарги відповідно до ст. 432 КПК.
		Водночас відсутні підстави для закриття касаційного провадження, оскільки судове рішення стосовно ОСОБА_7 оскаржив і захисник.
		Позиції учасників судового провадження 
		Захисник ОСОБА_6 , навівши відповідні пояснення, та засуджений         ОСОБА_7 підтримали подану захисником касаційну скаргу.
		Прокурор ОСОБА_5 висловив заперечення проти задоволення касаційної скарги захисника, вважав необхідним залишити вирок апеляційного суду без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Разом із тим суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. 
		Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		При цьому касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
		Як передбачено ст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Щодо доводів захисту стосовно наявності в діях ОСОБА_7 стану необхідної оборони
		Сторона захисту вважає, що в діях засудженого відсутня об`єктивна сторона інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення і останній діяв у стані необхідної оборони.
		Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів касаційної скарги і з урахуванням особливостей касаційного перегляду, не погоджується з такими твердженнями захисту.
		Так, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. 
		Місцевий суд, установивши фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши цим доказам оцінку, дійшов висновку, що докази сторони обвинувачення не доводять винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого органом досудового розслідування кримінального правопорушення.
		Такого висновку суд дійшов на підставі безпосередньо досліджених показань: самого засудженого, який винуватість не визнав і зазначив, що не завдавав ОСОБА_9 жодного удару. Пояснив, що заступився за матір, яку ображав нецензурними словами потерпілий. 
		Крім того, суд узяв до уваги показання очевидців подій, а саме ОСОБА_12 (потерпілої, дочки загиблого), яка пояснила, що бачила, як ОСОБА_7 завдав один удар «з кулака» в обличчя батьку і останній впав на асфальт та ОСОБА_10 (матері засудженого), яка підтвердила, що коли її почав ображати ОСОБА_9 за неї заступився син, від цього потерпілий став ще агресивнішим, а також ОСОБА_8 (потерпілої), свідків ( ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,       ОСОБА_15 і ОСОБА_16 ) та ОСОБА_17 (експерта, який був доповідачем при проведенні комісійної експертизи), який вказав, що травма потерпілого не могла виникнути від удару кулака, оскільки в цьому випадку шкіра не ушкоджена в місці прикладання сили, а скоріш за все вона виникла при падінні.
		Зміст показань потерпілих, свідків та експерта детально відображений у вироку, і вони визнані судом такими, що узгоджуються з дослідженими письмовими доказами, серед яких протоколи слідчих дій та висновки експертів. 
		Дослідивши вищевказані докази, суд першої інстанції відхилив твердження сторони обвинувачення стосовно того, що завданий ОСОБА_7 удар потерпілому, про який вказує у показаннях потерпіла ОСОБА_12 призвів до заподіяння ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень.
		Місцевий суд виявив те, що під час раптового конфлікту ОСОБА_7 і ОСОБА_9 , останній упав на асфальтну поверхню й, ударившись потиличною частиною голови, отримав тяжке тілесне ушкодження, від якого помер у лікарні.
		Таким чином, суд з`ясував, що тяжке тілесне ушкодження, яке призвело до смерті потерпілого було спричинено не в результаті завданого ОСОБА_7 удару в голову потерпілому, а через падіння з прискоренням і послідуючого удару об тверду поверхню.
		За наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження суд першої інстанції встановив, що під час раптового конфлікту ОСОБА_7 завдав один удар в обличчя ОСОБА_9 , від якого той втратив рівновагу впав на землю спиною та вдарився потиличною частиною голови, втратив свідомість, внаслідок падіння отримав тяжке тілесне ушкодження, від якого помер у лікарні.
		Крім того, свій висновок місцевий суд обґрунтував тим, що сторона обвинувачення не надала доказів, які би вказували на наявність у ОСОБА_7 умислу на заподіяння смерті ОСОБА_9 або завданні останньому тяжкого тілесного ушкодження.
		З урахуванням зазначеного вище, місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_7 вчинив вбивство ОСОБА_9 через необережність, а тому перекваліфікував його діяння з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК.
		З такими висновками місцевого суду погодився суд апеляційної інстанції.
		Верховний Суд вважає правильними мотиви судів попередніх інстанцій, з яких вони виходили, вказуючи на відсутність у діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. 
		Водночас сторона захисту вважає, що ОСОБА_7 діяв у стані необхідної оборони.
		Захист стверджує, що діянню  ОСОБА_7 передували агресивні дії потерпілого до свідка ОСОБА_10 . Намагання засудженого припинити ці дії, зробивши зауваження потерпілому, призвело до того, що ОСОБА_7 став об`єктом суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_9 .
		Колегія суддів не погоджується з такими доводами захисника. 
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Як зазначено в ч. 3 ст. 36 КК, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
		Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, які могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров`я) та інші обставини.
		До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які би не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала би ту, яка для цього необхідна.
		Так, суди установили, що під час руху на автомобілі під керуванням ОСОБА_7 (сина), між батьком ( ОСОБА_9 ) та матір`ю ( ОСОБА_10 ), які були пасажирами цього автомобіля, виник словесний конфлікт, у який, з метою захисту матері, втрутився засуджений, внаслідок чого, словесний конфлікт, відбувся у батька з сином. Намагаючись його уникнути, ОСОБА_7 зупинив автомобіль і вийшов з нього. Одночасно з ним із автомобіля вийшов і батько та між ними розпочалася сутичка під час якої ОСОБА_7 , не передбачаючи наслідків своїх дій у виді настання смерті, хоча повинен був і міг їх передбачати, діючи внаслідок злочинної недбалості у відповідь на активні дії батька завдав один удар останньому в обличчя, від якого той втратив рівновагу, впав на землю спиною та вдарився потиличною частиною голови, втратив свідомість.
		З наведеного вище слідує, що не було встановлено суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_9 , а останній та ОСОБА_7 були учасниками сімейного конфлікту, під час якого батько хотів з`ясувати із сином стосунки. 
		Враховуючи конкретні обставини, місце, час події, взаємовідносини між засудженим та потерпілим, суди не встановили того, що ОСОБА_7 перебував у стані необхідної оборони, а в цій конкретній ситуації дії потерпілого не становили для засудженого реальної загрози його життю та здоров`ю.
		Суд вважає, що за встановлених судом фактичних обставин справи діяння ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 119 КК кваліфіковано правильно, а підстав для тверджень про відсутність об`єктивної сторони зазначеного кримінального правопорушення касаційний суд не вбачає. 
		На цих підставах Суд відхиляє такі твердження захисту. 
		Щодо призначеного ОСОБА_7 апеляційним судом покарання 
		Частиною 1 ст. 420 КПК установлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, зокрема, в разі: необхідності застосування більш суворого покарання; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
		Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
		Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 указаного Кодексу.
		Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд дотримався цих вимог закону.
		Статтями 50 і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. 
		Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 75 КК (у редакції Закону на час вчинення діяння), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Статті 65-75 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання, звільнення від його відбування.
		Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
		Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
		За правилами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
		Так, під час призначення покарання  ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення; дані про його особу, котрий раніше не судимий, на обліках у нарколога, психіатра не перебуває. Крім того, місцевий суд визнав часткове відшкодування шкоди потерпілій обставиною, яка пом`якшує покарання, і не встановив обставин, що його обтяжують. Також суд урахував позицію потерпілої, яка просила призначити засудженому справедливе покарання.
		З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення засудженому покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено. 
		Крім того, місцевий суд вважав, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і що можна застосувати до нього положення статей 75, 76 КК, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.
		Не погоджуючись з вироком місцевого суду, зокрема прокурори подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, просили скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК і призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк   8 років 6 місяців. 
		Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку, дійшов висновку, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК, в достатній мірі не врахував характер, ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, а тому залишив апеляційну скаргу захисника без задоволення, частково задовольнив апеляційні скарги прокурора та скасував вирок суду в частині призначеного покарання і постановив свій. 
		На обґрунтування такого висновку суд зазначив про те, що місцевий суд залишив поза увагою незворотні наслідки від вчиненого ОСОБА_7 злочину, яким спричинено смерть потерпілому та думку потерпілих, які просили призначити справедливе покарання, яке буде відповідати вчиненому злочину, а також не застосовувати до призначеного засудженому покарання положення статей 69,      75 КК.
		Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що наведені у вироку обставини для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, а саме те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, є особою молодого віку, має постійне місце проживання, працевлаштований, має постійний заробіток, його поведінку після вчиненого, під час досудового розслідування і судового розгляду, те, що він не уникав відповідальності за вчинене, з`являвся за викликами до суду, крім того у період закінчення дії запобіжного заходу, знаючи про міру покарання, що йому загрожує, не уникав викликів до суду і не переховувався від суду, є достатніми для призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі у мінімальній межі, передбаченій санкцією статті, за якою його засуджено, з реальним його відбуванням, без застосування положень ст. 75 КК.
		Суд апеляційної інстанції ухвалив новий вирок і призначив ОСОБА_7 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК, у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		Таке рішення апеляційний суд постановив, зваживши на ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є нетяжким злочином, дані про його особу, котрий раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, є особою молодого віку, має постійне місце проживання, працевлаштований і має постійний заробіток. Крім того, суд визнав часткове відшкодування шкоди потерпілій обставиною, яка пом`якшує покарання, а вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, відніс до обставини, що його обтяжує. Також урахував позицію потерпілих щодо справедливості та співмірності призначеного покарання вчиненому злочину.
		На переконання Верховного Суду, апеляційний суд не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність застосування місцевим судом звільнення від відбування покарання з випробуванням до засудженого.
		Усупереч твердженням захисту, Верховний Суд вважає, що призначене апеляційним судом покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
		Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник у касаційній скарзі не навів.
		Касаційний суд зважає також на те, що в касаційній скарзі не наведено переконливого обґрунтування до спростування висновку апеляційного суду про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК. У касаційній скарзі захисник обґрунтовує доводи, спираючись на відокремлену оцінку окремих із тих обставин, які оцінені апеляційним судом у їх сукупності та взаємозв`язку під час апеляційного перегляду.
		Безпідставними є посилання захисника стосовно того, що єдиною підставою для скасування вироку місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК була позиція потерпілих.
		Суд касаційної інстанції у своїх рішеннях вже неодноразово підкреслював, що позиція потерпілих щодо призначення покарання, хоча і може бути врахована судом під час обрання покарання, однак не є вирішальною. 
		Колегія суддів відхиляє доводи захисника про те, що не враховано активне сприяння розкриттю злочину. Активним сприянням розкриттю злочину є добровільна допомога слідству, яка виявляється у повідомленні правоохоронному органу або суду обставин і фактів по справі, наданні доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викритті інших співучасників, визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом, і таке сприяння має бути активним, ініціативним та підтвердженим доказами. Натомість, посилаючись на активне сприяння ОСОБА_7 розкриттю злочину, захисник не зазначив, у чому ж саме полягала його активність та ініціативність у сприянні правоохоронним органам. Доказів, які би підтверджували факт сприяння працівникам органу досудового розслідування та були підставою для такого висновку, матеріали справи не містять.
		Твердження захисника про те, що засуджений не був ініціатором конфлікту, не провокував нікого на агресивні чи незаконні дії, а лише намагався захистити матір, є непереконливими, оскільки ОСОБА_7 втрутився у словесний конфлікт, який відбувався між ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , чим сам нагнітив ситуацію, яка склалася в автомобілі та надалі переросла у сутичку між засудженим та батьком.
		Неспроможними вважає колегія суддів і доводи ОСОБА_6 стосовно того, що засуджений щиро розкаявся у вчиненому, оскільки у суді першої інстанції у останньому слові ОСОБА_7 вказав, що не може каятися у тому чого він не вчиняв.
		Також відхиляє Суд і твердження захисника, що поза увагою суду залишився сімейний стан засудженого, оскільки в обґрунтування своїх доводів ані апеляційному суду, ані суду касаційної інстанції сторона захисту не надала підтвердження щодо особливостей сімейного стану ОСОБА_7 , які могли вплинути на призначення покарання.
		З огляду на викладене Суд відхиляє вказані доводи захисника. 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування або зміни судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
		Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, апостановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення - без зміни.
		Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Чернівецького апеляційного суду від 23 червня 2023 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...