Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/14960/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.02.2024.
Дата набрання законної сили: 21.02.2024
Номер судового провадження: 61-16981ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                      
		                                                              
		21 лютого 2024 року
		м. Київ
		справа № 754/14960/20
		провадження № 61-16981 св 23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
		 
		учасники справи:
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		представник позивачів - адвокат Ємець Світлана Миколаївна,
		відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5 , 
		третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської в місті Києві державної адміністрації,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Ємець Світлани Миколаївни, на постанову Київського апеляційного суду 
		у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І. від 10 жовтня 
		2023 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовної заяви
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом доОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської в місті Києві державної адміністрації, про припинення права на 1/40 частку в квартирі.
		В обґрунтування позовних вимог позивачі посилалися на те, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом та свідоцтва про право власності на житло та договору дарування і їм належить на праві приватної спільної часткової власності 39/40 частин. 
		Відповідно до договору дарування 1/40 частина квартири належить племінниці ОСОБА_2 - неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та зареєстрована зі своїми батьками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		в належній їм на праві власності квартирі 
		АДРЕСА_2 . 
		Позивачі зазначали, що вказаний договір укладено 10 липня 2020 року та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г. В., відповідно до якого, ОСОБА_6 подарувала неповнолітній дочці відповідачів ОСОБА_5 1/40 частини квартири 
		АДРЕСА_1 . Зазначений договір було укладено з метою тиску на них та відвертим перешкоджанням законному праву володіння та розпорядження власністю. Неповнолітня племінниця фактично не проживає в квартирі та не може проживати в силу свого віку, виділити в натурі житлове приміщення в квартирі відповідно до незначної частки права власності неможливо. У зв`язку з чим, вони змушені звернутись до суду з відповідною позовною заявою з метою захисту своїх порушених прав.
		З урахуванням викладеного,  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд припинити право власності ОСОБА_5 на 1/40 частку у квартирі 
		АДРЕСА_1 з урахуванням попередньо внесених позивачами грошових коштів - ринкової вартості цієї частки на депозитний рахунок суду у розмірі 32 375,00 грн. 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва у складі судді Зотько Т. А. 
		від 02 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.
		Припинено право власності ОСОБА_5 на 1/40 частку квартири 
		АДРЕСА_1 .
		Виплачено ОСОБА_5 компенсацію вартості 1/40 частини квартири 
		АДРЕСА_1 у розмірі 32 375,00 грн, внесені на депозитний рахунок згідно квитанції від 12 січня 2021 року № 0.0.1972642817.1.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Рішення районного суду мотивовано тим, що спір між сторонами у справі полягає виключно у праві користування спірною квартирою їх матір`ю - ОСОБА_6 .  ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1  спірною квартирою не користується, а відтак, враховуючи, що вищевказана 1/40 частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною і таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам дитини. 
		Суд застосував відповідну судову практику Верховного Суду. 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
		Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував ті обставини, що у малолітньої ОСОБА_5 іншого житла на праві власності, крім 1/40 частини квартири АДРЕСА_1 , немає. При цьому колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що представник Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в заяві про розгляд справи без участі представника  зазначив, що заперечує проти заявлених позовних вимог. Крім цього, висновку Служби у справах дітей та сім`ї про надання дозволу на позбавлення малолітньої ОСОБА_5 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/40 частки квартири за адресою: 
		АДРЕСА_3 матеріали справи не містять.
		Суд апеляційної інстанції послався на правовий висновок, викладений 
		у постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 183/4432/16-ц, провадження № 61-385 св 21, у подібній справі.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат 
		Ємець С. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального правата порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року скасувати, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 вересня 2022 року залишити в силі.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Ємець С. М., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження 
		у справі, яка в силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, проте касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом 
		в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,витребувано цивільну справу 
		№ 754/14960/20 з Деснянського районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		19 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката 
		Ємець С. М.,мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
		Вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 766/18974/18 (провадження № 61-6657 св 21). При цьому, вказує, що судом першої інстанції вірно враховано правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, в якій зазначено, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18), від 07 квітня 
		2021 року справа № 761/23330/16-ц, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180 гс 18).
		Вказує, що суд першої інстанції належним чином дослідив докази в їх сукупності, 
		з урахування правової позиції Верховного Суду і встановив, що в результаті припинення 1/40 частки права власності ОСОБА_5 не буде завдано істотної шкоди дитині, оскільки частка у праві спільної сумісної власності є незначною і не може бути виділена в натурі, вона складає 1,805 кв. м, а квартира є річчю неподільною, виділити у користування будь-яку житлову кімнату, яка є співмірною частці в квартирі, неможливо, спільне володіння і користування майном є неможливим, оскільки між сторонами існує конфлікт. При цьому вказує, що відповідно до віку дитини з урахуванням вимог СК України, місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків, а отримання компенсації наразі або в майбутньому не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_5 , але порушує право власності позивачів, які за вказаних обставин не мають можливості розпорядитися своєю власністю.
		Вважає, що справа має виняткове значення для позивачів, оскільки за наявності вкрай незначної частки малолітньої дитини у праві власності грубим чином порушується їх право власності на житлове приміщення, а саме, право користування та розпорядження особистою власністю. При цьому відповідачами створюються неможливі умови для проживання у власному помешканні, посилаючись на те, що ОСОБА_5 має право на 1/40 частку її законні представники неодноразово замінювали замки у квартирі; заходять до квартири в будь-який час, приводять до квартири незнайомих осіб, копирсаються в їх речах, без їх дозволу встановили камери відеоспостереження. З приводу таких незаконних дій на місце події неодноразово викликались працівники поліції. Дії законних представників 
		ОСОБА_5 унеможливили подальше проживання позивачів у власній квартирі, тому вони вимушені наймати інше житло та витрачати кошти на його оплату, 
		що підтверджується договором про оренду житлового приміщення.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_3 на касаційну скаргу, в якому, зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції. Вказує, що постанова суду апеляційної інстанції є законною, ухвалена з додержанням норм права, суд апеляційної інстанції вірно застосував відповідну судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, а посилання в касаційні скарзі на відповідні висновки Верховного Суду є безпідставними, так як у вказаних постановах стороною у справі були повнолітні особи, а у справі, що переглядається, є малолітня особа, права якої регулюються не лише Конституцією України, а й спеціальними нормативно-правовими актами.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 30 січня 2006 року, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації № 147, спірна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 належала на праві приватної, спільної власності в рівних долях ОСОБА_7 та членам його сім`ї: ОСОБА_6 , 
		ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 .
		Спірна квартира складається з трьох кімнат, загальною площею 72,17 кв. м, у тому числі, житловою площею 42,20 кв. м.
		ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а/з № 29).
		Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 вересня 
		2014 року ОСОБА_2 успадкував 1/5 частку спірної квартири на підставі заповіту від 28 квітня 2011 року, згідно з яким померлий ОСОБА_7 заповів 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 , що за життя належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, своєму сину - 
		ОСОБА_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
		У 2012 році укладено договір дарування від 05 березня 2012 року між 
		ОСОБА_3 та ОСОБА_8 . На підставі цього договору ОСОБА_3 став власником 2/5 частин спірної квартири.
		У позовній заяві зазначено, що у спірній квартирі залишилися проживати 
		ОСОБА_2 , його мати ОСОБА_6 , ОСОБА_3 з дружиною ОСОБА_4 та дитиною ОСОБА_9 . ОСОБА_6 фактично проживала в приватному будинку 
		АДРЕСА_4 , частина якого належить їй на праві спадкування, проте не бажала оформити спадкове нерухоме майно належним чином. На той час ОСОБА_2 перебував в цивільному шлюбі з ОСОБА_10 , з якою проживав разом в належній їй на праві приватної власності квартирі за адресою: АДРЕСА_5 .
		10 серпня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_11 (наразі ОСОБА_12 ) зареєстрували шлюб.
		09 листопада 2012 року укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернишем Ю. В., відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_6 подарували ОСОБА_1 5/10 частин квартири та ОСОБА_2 1/10 частину квартири 
		АДРЕСА_1 .
		Одночасно укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернишем Ю. В., відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 .
		Згідно з рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 листопада 
		2019 року позовні вимоги    ОСОБА_6 задоволено. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину № 503, видане 29 вересня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буджиганчук Є. Ю. та визнано право власності на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/40 частин від майна по заповіту, а саме квартири АДРЕСА_1 .
		На підставі зазначеного рішення, 22 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 7/40 частин спірної квартири 
		 ОСОБА_2 , та на 1/40 частин - ОСОБА_6 
		10 липня 2020 року укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г. В., відповідно до якого, ОСОБА_6 подарувала малолітній дочці відповідачів - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1  1/40 частин квартири 
		АДРЕСА_1 (а. с. 27, т. 1).
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України. 
		Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката 
		Ємець С. М., підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції 
		не відповідає.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних 
		або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні 
		та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, 
		якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася 
		до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість 
		яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року 
		і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду 
		за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із двох підстав: а)  у малолітньої ОСОБА_5 іншого житла на праві власності немає; б) відсутній висновок Служби у справах дітей та сім`ї про надання дозволу на позбавлення малолітньої ОСОБА_5 1/40 частки квартири.
		Верховний Суд вважає такі висновки передчасними. 
		Щодо підстав для припинення права особи на частку у спільному майні
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). 
		Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
		Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
		Тлумачення статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
		Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.
		Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній 
		у постановах від 16 січня 2012 року в справі № 6-81 цс 11, від 02 липня 2014 року 
		у справі № 6-68 цс 14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943 цс 16.
		Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди повинні враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
		Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі 
		№ 908/1754/17 (провадження № 12-180 гс 18) зроблено висновок, що відсутність конструкції (за наявності одночасно) у статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, у пунктах 1-3). 
		Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4                 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). 
		Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860 св 18) вказано, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.
		Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Апеляційний суд у порушення наведених вище норм матеріального та процесуального права, не враховуючи сталу практику Верховного Суду України, Верховного Суду, взагалі не досліджував та не аналізував доводи позову, надані позивачами докази щодо наявності обставин, передбачених пунктами 1-3            частини першої статті 365 ЦК України, для припинення частки у праві власності за рішенням суду. Крім того, посилання на можливе завдання шкоди співвласнику квартири через те, що у неї на праві власності відсутнє інше житло, не у повній мірі узгоджується з тлумаченням наведеної норми права та практики її застосування. Так, зазначене стосується наявності в особи іншого місця проживання, а не обов`язково наявності іншого житла на праві власності. 
		Апеляційний суд не надав правової оцінки доказам і доводам позивачів про те, що в результаті припинення 1/40 частки права власності ОСОБА_5 не буде завдано істотної шкоди дитині, оскільки частка у праві спільної сумісної власності є незначною і не може бути виділена в натурі, вона складає 1,805 кв. м, а квартира є річчю неподільною, виділити у користування будь-яку житлову кімнату, яка є співмірною частці в квартирі, неможливо, спільне володіння і користування майном є неможливим, оскільки між сторонами існує конфлікт. Позивачі зазначали, що в силу віку дитини з урахуванням вимог СК України та норм ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків, а отримання компенсації наразі або в майбутньому не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_5 , але порушує право власності позивачів, які за вказаних обставин не мають можливості розпорядитися своєю власністю.
		Щодо дозволу органу опіки на піклування 
		Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
		У статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.
		Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
		Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: 1) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов`язання від імені підопічного; 3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори щодо іншого цінного майна (стаття 71 ЦК України).
		Апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції, так яквисновку Служби у справах дітей та сім`ї про надання дозволу на позбавлення малолітньої ОСОБА_5 1/40 частки квартири матеріали справи не містять. 
		Разом з тим, оцінивши відзив органу опіки та піклування на позов, з урахуванням вимог статей 2, 367, 368 ЦПК України апеляційний суд не був позбавлений можливості запросити в органу опіки та піклування відповідний письмовий висновок щодо дозволу на припинення частки малолітньої особи у праві власності. Зазначене не є отриманням нового доказу на стадії апеляційного провадження, що унеможливлюється статтею 367 ЦПК України, а є виконанням завданні цивільного судочинства. Подібні (аналогічні) процедурні дії вчиняє апеляційний суд на стадії апеляційного провадження у разі відсутності у справі висновку органу профспілки  при звільненні працівника з роботи, відсутності висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору за участю дитини тощо. Указане унеможливлює формальне скасування судового рішення, що порушує імідж судової влади, й підвищує довіру до судової гілки влади.      
		Cуд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, не врахував вищенаведеного й не дотримався вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції 
		не встановив усіх фактичних обставин справи та у порушення вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з`ясуванню обставин справи.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		З урахуванням наведеного, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню 
		з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.
		Керуючись статтями 400, 402, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Ємець Світлани Миколаївни, задовольнити частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                      Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько 
		Г. В. Коломієць 
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...