Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/18608/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.02.2024.
Дата набрання законної сили: 21.02.2024
Номер судового провадження: 61-6420ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала                                    
		                                                                             
		21  лютого 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 569/18608/21
		провадження № 61-6420св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів:  Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,               Тітова М. Ю.,           
		 
		учасники справи:
		позивач - виконувач обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури                    в інтересах Рівненської міської ради,
		відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 
		третя особа  - державний нотаріус Другої рівненської нотаріальної контори Рева Ліана Леонтіївна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Другої рівненської нотаріальної контори Рева Ліана Леонтіївна, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання спадщини відумерлою та передачу майна територіальній громаді міста 
		 
		за касаційною скаргою заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Рівненського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у складі колегії суддів:  Боймиструк С. Ф., Гордійчук С. О., Шимків С. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2021 року виконувач обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах Рівненської міської ради з позовом,               в якому просив: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 липня 2017 року серії НМО 095057, що видане ОСОБА_1 у спадковій справі № 292/2015 (зареєстроване в реєстрі за № 1-429) державним нотаріусом Другої рівненської нотаріальної контори на спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 412021456101); скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36088245 від 11 липня 2017 року, оформлене записом про право власності від 11 липня 2017 року № 21334250 про право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 56,0 кв. м, вартістю 1 033 184,80 грн (реєстраційний номер нерухомого майна 412021456101) відумерлою спадщиною; витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Рівного             в особі Рівненської міської ради спірну квартиру.
		 
		Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина у виді квартири АДРЕСА_1 . 13 січня 2016 року до Другої рівненської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 як спадкоємиця четвертої черги. У заяві вказувалося, що вона додатково надасть рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю.  
		 
		Рішенням Рівненського міського суду від 26 серпня 2016 року у справі                            № 569/16419/15-ц в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено, встановлено факт проживання однією сім`єю протягом останніх п`яти років та змінено черговість одержання права на спадкування - визнано ОСОБА_5 спадкоємцем другої черги. Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 26 жовтня 2016 року у справі                          № 569/16419/15-ц рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 залишено без змін, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.  
		 
		У подальшому ОСОБА_4 змінила свої прізвище та ім`я на « ОСОБА_1 » і повторно звернулася до суду з позовом про визнання членом сім`ї та встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 (справа                               № 569/15545/16-ц), який рішенням Рівненського міського суду від 21 червня             2017 року задоволено. Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 20 грудня 2017 року це рішення скасоване, в задоволенні позову відмовлено. 
		 
		Проте 11 липня 2017 року Друга рівненська державна нотаріальна контора видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті               ОСОБА_3 на спірну квартиру та зареєструвала право власності за нею, а вже 12 липня 2017 року  вона продала цю квартиру ОСОБА_6 і ОСОБА_7 . 
		 
		У справах № 569/15545/16-ц і № 569/16419/15-ц суди встановили, що ні                 ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 ), ні ОСОБА_5 не є спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 . 
		 
		Оскільки  у ОСОБА_3 спадкоємців немає, тому відповідно до статті 1277 ЦК України і статті 338 ЦПК України є всі підстави для визнання спадщини у вигляді   зазначеної квартири відумерлою та переходу її у власність територіальної громади.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 жовтня                 2022 року позов задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 липня 2017 року серії НМО 095057, що видане ОСОБА_1                  у спадковій справі № 292/2015 (зареєстроване в реєстрі за № 1-429) державним нотаріусом Другої рівненської нотаріальної контори на спадщину у виді квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 412021456101). Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 липня 2017 року № 36088245, оформлене записом про право власності від 11 липня 2017 року № 21334250 про право власності ОСОБА_1 на спірну  квартиру. Визнано цю квартиру відумерлою спадщиною та витребувано її від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судове рішення, на підставі якого  ОСОБА_1 набула права власності на спірну квартиру у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , скасоване, тому є правові підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 . Оскільки спадкоємців після смерті ОСОБА_3 немає, тому цю квартиру слід визнати відумерлою спадщиною та витребувати її з незаконного володіння                       ОСОБА_2 на користь територіальної громади, адже квартира вибула із власності органу місцевого самоврядування поза його волею.  
		 
		 
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		Рівненський апеляційний суд постановою від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Дремлюги Ю. С. як представника ОСОБА_1 ,                      ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 жовтня 2022 року скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури                       в інтересах Рівненської міської ради. Вирішив питання про судові витрати у справі.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована наявністю правових підстав для визнання свідоцтва про право власності на спірну квартиру в порядку спадкування недійсним, проте позивач пропустив позовну давність, про застосування якої просив представник відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні цієї вимоги. Вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за набувачем  майна є неналежним способом захисту. Оскільки законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі, якщо спадщина була незаконно передана, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством, територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами, тому позовні вимоги в спосіб, заявлений прокурором, визнання спадщини відумерлою та витребування спірної квартири не підлягають задоволенню.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у квітні 2023 року, заступник керівника Рівненського обласної прокуратури просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 30 березня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених                           у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 03 липня 2019 року                         у справах № 136/277/18 та № 685/1098/17, від 04 липня 2019 року у справі                    № 146/294/16-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 321/1702/16-ц, від 22 липня 2021 року у справі № 760/12445/18, від 17 серпня 2022 року у справі                                     № 521/6465/18. 
		Як на обґрунтування заявлених вимог заявник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд неправильно  встановив початок перебігу позовної давності, в результаті чого помилково відмовив у задоволенні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом у зв`язку з недотриманням позовної давності.
		Рівненська міська рада хоч і не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, однак в силу закону саме на неї, покладено обов`язок щодо захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу, який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна                     у власність територіальної громади.
		Фактично у цьому випадку звернення прокурора до суду (щодо повернений спірного майна) спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання повернення у власність) територіальної громади майна, яке вибуло з її власності незаконно,                                   з порушенням норм законодавства.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		14 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 серпня 2023 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_8 справу розподілено колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,  Тітова М. Ю.
		 
		Ухвалою  Верховного  Суду  від  13 грудня 2023 року  справу  призначено  до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина. 
		 
		13 січня 2016 року ОСОБА_4 подала до Другої рівненської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 як спадкоємиця четвертої черги за законом, зазначивши, що рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю буде подано додатково.
		 
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 серпня                  2016 року у справі № 569/16419/15-ц в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_9 про визнання членом сім`ї та встановлення факту проживання однією сім`єю відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено. Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_5 і ОСОБА_10 , а саме, що померлий                          ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 є дядьком ОСОБА_5 .  Встановлено факт проживання однією сім`єю протягом останніх п`яти років, з весни 2010 року, ОСОБА_5 і ОСОБА_3 . Змінено черговість одержання права на спадкування, визнано ОСОБА_5 спадкоємцем другої черги.  
		 
		Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 26 жовтня 2016 року                                у справі № 569/16419/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду від 26 серпня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В решті оскаржуване рішення залишено без змін.  
		 
		Постановою Верховного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 569/16419/15-ц рішення апеляційного суду Рівненської області від 26 жовтня 2016 року залишено без змін.
		 
		26 січня 2017 року ОСОБА_4   змінила ім`я та прізвище на « ОСОБА_1 ».
		 
		15 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Рівненської міської ради про визнання членом сім`ї та встановлення факту проживання однією сім`єю. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня 2017 року у справі № 569/15545/16-ц позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_1 членом сім`ї ОСОБА_10 , 1930 року народження, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено щодо ОСОБА_1 факт проживання понад п`ять років однією сім`єю з ОСОБА_10 
		 
		11 липня 2017 року ОСОБА_1 подала до Другої рівненської державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_10 , зазначивши, що є спадкоємцем четвертої черги - як особа, що проживала однією сім`єю з померлою, що підтверджується рішенням суду                         від 21 червня 2017 року у справі № 569/15545/16-ц.
		 
		11 липня 2017 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 та проведено державну реєстрацію прав і їх обтяжень державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_11 (рішення № 36088245).
		 
		12 липня 2017 року між ОСОБА_1 як продавцем і ОСОБА_7 ,                  ОСОБА_6 як покупцями укладено договір купівлі-продажу спірної квартири. 
		 
		06 жовтня 2017 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_6 як продавцями і ОСОБА_2 як покупцем укладено договір купівлі-продажу цієї квартири. 
		 
		Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 20 грудня 2017 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня 2017 року              у справі № 569/15545/16-ц скасовано. В позові ОСОБА_1 відмовлено. 
		 
		Постановою Верховного суду від 29 липня 2019 року постанову апеляційного суду Рівненської області від 20 грудня 2017 року залишено без змін.
		 
		Позиція Верховного Суду
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права             в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
		 
		Предметом спору у справі є вимоги виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради про визнання відумерлою спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з квартири АДРЕСА_1 .  
		 
		Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на підставі рішення Рівненського міського суду від 21 червня 2017 року у справі № 569/15545/16-ц про визнання її членом сім`ї та встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , яке скасоване постановою Апеляційного суду Рівненської області від 20 грудня                2017 року, 11 липня 2017 року отримала свідоцтво про право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом, а 12 липня 2017 року  продала цю квартиру ОСОБА_6  і ОСОБА_7 . 
		 
		У справах № 569/15545/16-ц і № 569/16419/15-ц суди встановили, що ні                  ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 ), ні ОСОБА_5 не є спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 .
		 
		Поданий виконувачем обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури                   позов у цій справі спрямований на захист інтересу територіальної громади на майно, яке у зв`язку з відсутністю спадкоємців померлої особи може бути визнане відумерлою спадщиною відповідно до статті 1277 ЦК України та глави 9 ЦПК України.
		 
		При цьому позов містить декілька позовних вимог, зокрема про визнання спадщини відумерлою, витребування на користь територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради спірної квартири.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі            № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) вирішила питання способу захисту інтересу територіальної громади на спадкове майно.
		 
		У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено                      і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі само права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади. Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
		 
		Тобто, спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщини, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передання йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а в разі неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується для захисту прав добросовісного набувача майна, який на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину.
		 
		Велика Палата Верховного Суду наголосила, що законодавство не містить норм про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у разі, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке                   в подальшому було скасоване, та у разі, коли спадщина такою особою вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду можливості отримати майно у свою власність як відумерле  в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством. 
		 
		З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що підлягає застосуванню норма права за аналогією закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, оскільки інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. Відповідно Велика Палата Верховного Суду вважала, що захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, що і захист права спадкоємця, який своєчасно спадщини не прийняв, і вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
		 
		Зміст статті 1280 ЦК України свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості                        у грошовому еквіваленті. 
		 
		Застосовуючи правило за аналогією закону, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача має право на отримання лише грошової компенсації.
		 
		Велика Палата Верховного Суду зазначила, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України)                    і в разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо така особа є добросовісним набувачем. З метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору                 в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.
		 
		За висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові                 від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та передачу її позивачу задоволенню не підлягають.
		 
		З такими правовими висновками Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не погоджується та вважає, що є підстави для відступу від них.
		 
		Верховний Суд України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 зазначив, що згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини                і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
		 
		З наведених підстав Верховний Суд України зробив висновок, що оскільки спірна квартира була відчужена від імені спадкодавця поза її волею, то вона мала право домагатися відновлення свого права на неї. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину, позивач із часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав.
		 
		У зазначеній постанові Верховний Суд України сформулював таку правову позицію: «В спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього».
		 
		Тобто згідно з такими висновками Верховного Суду України, від яких не відступлено, навіть до державної реєстрації прав на нерухоме майно спадкоємець може застосувати механізм захисту права, встановлений у статті 388 ЦК України, стосовно особи, за якою зареєстроване право власності на спірне майно.
		 
		Ураховуючи зазначене, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходить з того, що не існує прогалини у правовому регулюванні відносин щодо захисту прав територіальної громади, яка претендує на майно як відумерлу спадщину, що було незаконно відчужене.
		 
		Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходить з того, що спадкування є підставою універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20), у якій зазначено, що заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)). Правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним.
		 
		Спадкування - це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України),                 є підставою для універсального правонаступництва у цивільних відносинах.                         У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу у певному правовідношенні, тобто цивільні відносини існують безперервно, не припиняючись, у них відбувається лише заміна одного з учасників.
		 
		Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
		 
		Законодавством визначено, що у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками. Отже, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
		 
		Спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.
		 
		Враховуючи вольовий критерій, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час ухвалення юридично значущих рішень та обрання певного варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.
		 
		Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року                у справі № 136/1822/14-ц (провадження № 61-17847св18), від 14 листопада               2018 року у справі № 191/405/15-ц (провадження № 61-17160св18), від 12 грудня 2018 року у справі № 753/23907/15-ц (провадження № 61-5671св18), від 03 липня 2019 року у справі  № 748/3603/15-ц (провадження № 61-10062св18).
		 
		Крім того, територіальна громада не є спадкоємцем за законом чи за заповітом, проте вона є учасником спадкових відносин щодо визначення юридичної долі відумерлої спадщини, до складу якої входять як права, так і обов`язки, що належали спадкодавцю. Тож відумерлим майном, на яке вправі претендувати територіальна громада, є вся спадкова маса, яка залишилася без спадкоємців за законом або заповітом.
		 
		Територіальна громада є так званим екстраординарним спадкоємцем тоді, коли ординарних спадкоємців такого майна (за заповітом чи за законом) немає. Оскільки до територіальної громади переходять і права, і обов`язки, її правовий статус є таким самим,  як і спадкоємців.
		 
		Незважаючи на те що набуття суб`єктивного права територіальної громади на відумерлу спадщину пов`язується з відповідним висновком суду про відумерлість такої спадщини, для територіальної громади так само діятиме принцип, що відумерла спадщина належить територіальній громаді з моменту відкриття спадщини.
		 
		Останній висновок зобов`язує визнавати за територіальною громадою право на отримання судового захисту до моменту констатації судом спадщини як відумерлої у тому разі, якщо спадкове майно підлягає поверненню з незаконного володіння іншої особи.
		 
		Відповідно до статті 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав належать речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).
		 
		Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, згідно з яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно                в майбутньому.
		 
		У спадкових відносинах територіальна громада завжди має правомірні а отже, очікування щодо отримання у комунальну власність відумерлого майна, а тому має речові права на майно, які підлягають захисту як і право власності у класичному розумінні, яке стосовно нерухомого майна виникає з моменту державної реєстрації.
		 
		Враховуючи, що до складу відумерлої спадщини входять і обов`язки, що передбачено частиною четвертою статті 1277 ЦК України, територіальна громада має розглядатися так само, як універсальний правонаступник спадкодавця.
		 
		Визначивши територіальну громаду таким екстраординарним спадкоємцем, треба надати їй можливість захисту речових прав та правомірних інтересів тими способами захисту, які мав би і спадкодавець.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі                № 909/337/19 викладено висновок, згідно з яким застосування аналогії закону допускається, якщо: 1) відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; 2) ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; вирішити спір, що виник, неможливо, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією закону.
		 
		Отже, для застосування аналогії закону необхідно, щоб цивільні відносини були подібними за змістом. Стаття 1280 ЦК України, якою визначено питання перерозподілу спадщини, застосовується до правовідносин спадкування, тобто правовідносин між спадкоємцями.  
		 
		Водночас відносини, пов`язані з відумерлістю спадщини, є не спадкуванням, а окремим видом спадкового правонаступництва, чітко врегульованим спеціальними нормами спадкового права (стаття 1277, частина друга статті 1280 ЦК України).   
		 
		З огляду на це формально немає підстав для застосування статті 1280 ЦК України за аналогією до спірних правовідносин. 
		 
		Але, якщо за вимогами про віндикацію територіальна громада не може витребувати майно від добросовісного набувача, вона так само не позбавлена права вимоги про відшкодування заподіяної шкоди до особи, яка незаконно відчужила майно.
		 
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду акцентує увагу на відсутності підстав для застосування у спірних правовідносинах аналогії закону, зокрема частини другої статті 1280 ЦК України, через те що немає прогалини у правовому регулюванні відносин із захисту прав територіальної громади, яка претендує на майно як відумерлу спадщину, яке, проте, було незаконно відчужене, оскільки в цьому разі діють загальні цивільно-правові норми без доцільності застосування інституту аналогії.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає таким, від якого слід відступити, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 грудня 2022 року               у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), про те, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача має право на отримання лише грошової компенсації, оскільки територіальна громада як носій речово-правового інтересу на відумерлу спадщину має право на застосування усіх речово-правових способів захисту згідно з главою 29 «Захист права власності» розділу 1 книги третьої ЦК України.
		 
		Ключовою проблемою в контексті цієї справи є проблема захисту інтересу територіальної громади на майно, яке за своїм статусом та у зв`язку з відсутністю спадкоємців померлої особи може бути визнане відумерлою спадщиною відповідно до статті 1277 ЦК України та глави 9 ЦПК України, а в подальшому відчужене добросовісному (недобросовісному) набувачу.
		 
		Саме неврахування особливостей законодавчого регулювання і змісту понять «перехід», «переходить»  могло зумовити висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 461/12525/15-ц, відповідно до якого, оскільки позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло                з його володіння, у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача.
		Крім того, запропонований Великою Палатою Верховного Суду підхід до вирішення питання захисту прав територіальної громади на відумерлу спадщину нівелює правове призначення самого інституту відумерлої спадщини, оскільки відповідно до статті 1277 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), територіальна громада як універсальний правонаступник, по-перше, має обов`язок, а не право подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, а по-друге, територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. 
		 
		Отже, залишення територіальній громаді можливості на отримання лише грошової компенсації позбавить імовірних кредиторів спадкодавця можливості захистити свої права.
		 
		Не можна залишити поза увагою і те, що позбавлення територіальної громади права на повернення в натурі відумерлої спадщини (якою, як правило, є певне житло) порушуються права і соціально незахищених громадян цієї територіальної громади, які потребують поліпшення житлових умов та, перебуваючи у відповідних чергах на отримання житла, в подальшому могли б його отримати.
		 
		Багаторічна практика розгляду подібних справ свідчить, що з метою заволодіння майном, яке мало б належати територіальній громаді, відповідачами, як правило,  використовуються підроблені документи, судові рішення, які в подальшому скасовуються як незаконні. Встановивши такі обставини, суди визнавали спадщину відумерлою та витребовували майно в останнього набувача. При цьому суд не був позбавлений права відмовити територіальній громаді у витребуванні такого майна, встановивши добросовісність останнього набувача цього майна.  
		 
		Разом з тим після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду                          від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, територіальна громада позбавлена права передбаченого законом на витребування майна, яке є відумерлою спадщиною, за будь-яких обставин. 
		 
		Передання цього питання на розгляд Великої Палати Верховного Суду різними колегіями різних палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду свідчить про наявність та актуальність правової проблеми, зокрема й                                   у застосуванні норм аналогії закону у такій категорії справ, тоді як понад двадцять років норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, застосовувалися по-іншому. 
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
		 
		Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства                і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність              і прогнозованість правосуддя. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності. Водночас застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшовши висновку про необхідність передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, урахував зауваження Великої Палати, раніше викладені в її рішеннях, щодо того, що саме по собі періодичне передання їй на розгляд справ для вирішення тієї самої проблеми за відсутності обґрунтованих підстав та лише з мотивів незгоди з раніше сформульованими Великою Палатою Верховного Суду висновками не сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності. Підставою повернення раніше переданих з цього питання справ               (№ 355/12292/19, 202/5154/21) на розгляд Касаційному цивільному суду було те, що  правовідносини у справах не були подібними, і в цих випадках Велика Палата Верховного Суду не могла вирішувати питання відступу від висновку (його уточнення) у справі № 461/12525/16-ц (провадження № 14-190цс20) щодо способу захисту порушеного права позивача.
		 
		З урахуванням викладеного Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що є підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року      у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), щодо неможливості застосування у спірних правовідносинах віндикації та застосування за аналогією закону частини другої статті 1280 ЦК України, а також для формулювання правового висновку про те, що захист речових прав територіальної громади                      у разі незаконного відчуження спадкового майна, яке за відсутності спадкоємців є відумерлою спадщиною, можливий шляхом зазначення в мотивувальній частині судового рішення висновку про відумерлість спадщини та її витребування від добросовісного (недобросовісного) останнього набувача.
		 
		Керуючись статтями 402, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 569/18608/21 (провадження № 61-6420св23) за позовом виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа  - державний нотаріус Другої рівненської нотаріальної контори Рева Ліана Леонтіївна, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання спадщини відумерлою та передачу майна територіальній громаді міста за касаційною скаргою заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Рівненського апеляційного суду від 30 березня 2023 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                                  М. Є. Червинська 
		Судді                                                                             А. Ю. Зайцев
		                                                                                      Є. В. Коротенко
		                                                                                      В. М. Коротун
		                                                                                      М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...