Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/21453/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2024.
Дата набрання законної сили: 22.02.2024
Номер судового провадження: 14-152цс23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		                                                                                                                                            
		У Х В А Л А                
		 
		22 лютого 2024 року                                                                             
		м. Київ
		 
		Справа № 752/21453/20
		Провадження № 14-152цс23
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідачаВоробйової І. А.,
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., 
		Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
		перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом  ОСОБА_1 до Державного агентства України з управління зоною відчуження, Державного спеціалізованого підприємства «Об?єднання «Радон» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення премії
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року, ухвалене суддею Шевченко Т. М., та постанову Київського апеляційного суду 
		від 01 серпня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Голуб С. А., 
		Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства України з управління зоною відчуження (далі - ДАЗВ), Державного спеціалізованого підприємства «Об?єднання «Радон» (далі - ДСП «Об`єднання «Радон») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення премії.
		Позовну заяву мотивовано тим, що 18 липня 2019 року між ОСОБА_1 та ДАЗВ укладено контракт № 1, відповідно до умов якого позивач призначений на посаду генерального директора ДСП «Об`єднання «Радон» строком з 18 липня 2019 року до 24 липня 2024 року.
		Також 18 липня 2019 року ДАЗВ видало наказ № 126-ОС про призначення ОСОБА_1 генеральним директором ДСП «Об`єднання «Радон». 
		Згідно з наказом від 18 липня 2019 року ОСОБА_1 цього ж дня приступив до виконання обов?язків генерального директора ДСП «Об`єднання «Радон». 
		Відповідно до ухвал Вищого антикорупційного суду України у кримінальному провадженні від 10 березня 2020 року № 52020000000000175 ОСОБА_1 відсторонено від посади генерального директора ДСП «Об`єднання «Радон» на період з 05 травня до 20 вересня 2020 року. За час відсторонення його від посади заробітна плата позивачу не виплачувалась.
		01 вересня 2020 року згідно з наказом ДАЗВ № 111-ОС позивач звільнений з посади генерального директора ДСП «Об`єднання «Радон» у зв?язку з анулюванням допуску до виконання особливих робіт на ядерних установках з ядерними матеріалами, радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізування випромінювання за першою категорією відповідно до вимог статті 66 Закону України від 08 лютого 1995 року № 39/95-ВР «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (далі - Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку») та на підставі пункту 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України 
		від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України). Того ж дня відповідно до наказу ДСП «Об`єднання «Радон» № 111-ОС з ним припинені трудові відносини підприємства.
		Позивачв вважав, що його звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України не відповідає закону, оскільки ця норма не може бути застосована до правовідносин, що виникли між ним та відповідачами. 
		Стаття 66 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» містить поняття «досудове слідство», однак чинний кримінальний процесуальний закон такого поняття не містить, а отже, звільнення позивача за вказаною статтею порушує його право на працю.
		Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд:
		- поновити його на роботі на посаді генерального директора ДСП «Об`єднання «Радон»;
		- скасувати наказ ДАЗВ від 01 вересня 2020 року № 111-ОС;
		-скасувати наказ ДСП «Об`єднання «Радон» від 01 вересня 2020 року 
		№ 172-к/тр;
		-стягнути на його користь з ДСП «Об`єднання «Радон» середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, який на день пред`явлення позову становить 629 290,50 грн;
		-стягнути на його користь з ДСП «Об`єднання «Радон» премію за І квартал 2020 року в розмірі 217 962,00 грн.
		Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з ДСП «Об?єднання «Радон» на користь ОСОБА_1 
		217 962,00 грн.
		Стягнуто з ДСП «Об?єднання «Радон» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 179,62 грн.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказом ДАЗВ 
		від 27 серпня 2020 року № 172-20 ОСОБА_1 анульовано допуск до виконання особливих робіт на ядерних установках з ядерними матеріалами, радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання за першою категорією, такий допуск до виконання особливих робіт є обов?язковим для призначення та зайняття з посади генерального директора ДСП «Об`єднання «Радон», наказ про анулювання такого допуску не скасовано відповідно до встановленої законом процедури, тому суд вважав, що відсутні  підстави для визнання протиправними та скасування наказів ДАЗВ 
		від 01 вересня 2020 року № 111-ОС та ДСП «Об`єднання «Радон» 
		від 01 вересня 2020 року № 172-к/тр. Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про його поновлення на роботі та скасування зазначених наказів відповідачів.
		При цьому суд вважав, що пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України був внесений до цього Кодексу Законом України від 28 січня 
		2016 року № 955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» (далі - Закон № 955-VIII), тому це унеможливлює застосування цієї норми до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачами. Однак стаття 235 КЗпП України передбачає, що в разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, передбачена можливість зміни формулювання причин звільнення працівника. А позивач з такими позовними вимогами до суду не звертався.
		Суд вважав, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 червня 2020 року по день постановлення судом рішення у справі не підлягають задоволенню, оскільки з 05 травня 
		2020 року по день звільнення ОСОБА_1 був відсторонений від посади генерального директора ДСП «Об`єднання «Радон» на підставі ухвал слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05 травня, 24 червня, 20 серпня 
		2020 року, прийнятих за результатами розгляду клопотання органу досудового розслідування про вжиття заходів забезпечення кримінального провадження - відсторонення від посади, тому відсутні передбачені законом підстави вважати, що в заявлений позивачем період мав місце вимушений прогул.
		ДСП «Об`єднання «Радон» здійснило усі необхідні дії для вручення трудової книжки позивачу, тому відсутні підстави вважати, що затримка її видачі відбулася з вини роботодавця. Позовної вимоги щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за вказаний період позивач у цьому позові не заявляв.
		Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення вимоги позивача про виплату йому премії, оскільки положення Закону України 
		від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-IX), яким уведено обмеження щодо розміру заробітної плати керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, набрав чинності 18 квітня 2020 року, тобто після спливу І кварталу 2020 року, у якому потрібно було вирішити питання про преміювання позивача згідно з умовами укладеного з ним контракту. 
		Постановою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ДСП «Об`єднання «Радон» задоволено.
		Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року скасовано в частині задоволених позовних вимог про стягнення премії і ухвалено в цій частині нове рішення.
		У задоволенні позову про стягнення з ДСП «Об`єднання «Радон» на користь ОСОБА_1 премії за І квартал 2020 року в розмірі 217 962,00 грн відмовлено.
		В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва 
		від 01 грудня 2021 року залишено без змін.
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що стаття 36 КЗпП України доповнена додатковою підставою для звільнення працівників з відсилкою до інших законів. Ця норма не містить будь-яких обмежень щодо її застосування, а отже, може бути застосована до усіх працівників, право на звільнення яких передбачене іншими законами. Апеляційний суд не погодився із доводами апеляційної скарги позивача з посиланням на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо того, що трудовий контракт з ним не розривався. Ці правовідносини є трудовими і регулюються трудовим законодавством. Саме на підставі трудового законодавства трудовий контракт з позивачем був розірваний, про що видані відповідні накази.
		Апеляційний суд встановив, що рішення про преміювання позивача приймає ДАЗВ, а не ДСП «Об`єднання «Радон». Суд першої інстанції фактично перебрав на себе повноваження керівника ДАЗВ, визначивши позивачу розмір премії у своєму судовому рішенні, однак суд не має повноважень здійснювати оцінку ефективності роботи позивача за критеріями, від яких залежить визначення премії. Також апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо незастосування до нарахування премії позивача положень Закону № 553-IX, адже станом на травень 2020 року обмеження в розмірі заробітної плати вже діяли, а отже, премія позивачу не могла бути виплачена.
		У вересні 2022 року  ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що звільнення позивача з посади генерального директора ДСП «Об`єднання «Радон» відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскаржувані накази відповідачів є протиправними.
		Вказував, що саме по собі анулювання позивачу допуску до виконання особливих робіт з підстав, визначених статтею 66 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», не може бути безумовною підставою для його звільнення саме на підставі пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки вказаний Закон у цих правовідносинах регулює виключно порядок надання та анулювання відповідного допуску, а звільнення особи має відбуватися згідно з нормами трудового законодавства.
		Вважав, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо взаємного застосування пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України та статті 66 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку». На його переконання, пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України в контексті статті 66 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», у якій також згадується звільнення, не може застосовуватися до нього, а має застосовуватись стаття 40 КЗпП України.
		У листопаді 2022 року ДСП «Об`єднання «Радон» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25 жовтня 2022 року поновив строк на касаційне оскарження та відкрив касаційне провадження у справі.
		В ухвалі вказано, що наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), для відкриття касаційного провадження, а саме судом апеляційної інстанції прийняте оскаржуване судове рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 753/4687/17, від 07 листопада 
		2018 року у справі № 398/3701/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі 
		№ 761/10405/17, від 03 липня 2019 року у справі № 911/1521/18, від 06 червня 2022 року у справі № 760/6171/17. Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 66 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» у взаємозв`язку з нормами пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 вересня 2023 року справу призначив до судового розгляду.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 жовтня 2023 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину четверту статті 403 ЦПК України, зокрема для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої ПалатиВерховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, з уточненням, що до господарської юрисдикції відносяться усі спори за позовом особи, яка звільнена з посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу) й оскаржує рішення органу, уповноваженого здійснювати управління цією юридичною особою, про звільнення з посади, оскільки за змістом та суттю правовідносини цих осіб є організаційно-управлінськими, стосуються реалізації частини третьої статті 99 ЦК України. Юрисдикція у таких спорах не може визначатись лише на підставі того, за якою статтею КЗпП України звільнений відповідний керівник.
		Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. 
		Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду посилався на те, що спори щодо підстав припинення трудового договору посадових осіб господарських організацій, які призначаються та, відповідно, оформлюють трудові відносини з товариством на підставі рішення засновників, мають вирішуватися судами господарської юрисдикції незалежно від того, що безпосереднє укладення трудового договору регулюється КЗпП України, оскільки норми цього Кодексу фактично лише опосередковують реалізацію статті 99 ЦК України стосовно виконавчого органу господарського товариства.
		У цій справі позивач був тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень, після чого його повноваження остаточно були припинені, зокрема, ДАЗВ шляхом звільнення через втрату необхідного для виконання таких повноважень допуску до виконання особливих робіт на ядерних установках з ядерними матеріалами, радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання за першою категорією. Фактично ДАЗВ реалізувало статтю 99 ЦК України щодо виконавчого органу, обраного ним, у зв`язку з вимогами, які випливають з умов законодавства. При цьому здійснило воно це у межах реалізації саме організаційно-управлінських відносин сторін контракту.
		Колегія суддів зазначала, що Велика Палата Верховного Суду віднесла спори щодо законності відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень та/або припинення таких повноважень уповноваженим органом за частиною третьою статті 99 ЦК України до господарської юрисдикції (постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 10/456/17, від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 4 лютого 2020 року у справі № 915/540/16, від 19 лютого 
		2020 року у справі № 361/17/15-ц).
		Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (пункт 16) у контексті вирішення питання, чи розглядати за правилами цивільного судочинства спір за позовом особи, яка звільнена з посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу) за пунктом 8 (підстави, передбачені контрактом) частини першої статті 36 КЗпП України, оскаржує рішення органу, уповноваженого здійснювати управління цією юридичною особою, про звільнення з посади, просить поновити її на роботі і стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, був зроблений висновок, що за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).
		Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що до юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). До 28 березня 2014 року, коли відповідно до підпункту 1 пункту 3 Закону України від 10 жовтня 2013 року № 642-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» 
		(далі - Закон № 642-VІІ) набрала чинності нова редакція пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), юрисдикція господарського суду поширювалася на вище вказані спори за участю господарських товариств, а з 28 березня 
		2014 року - за участю будь-яких юридичних осіб.
		Велика Палата Верховного Суду вирішила, що оскільки спір не стосувався реалізації пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а стосувався звільнення за пунктом 8 частини першої статті 36 цього Кодексу, то він має розглядатися у межах цивільної юрисдикції, а не господарської.
		Колегія суддів вважала, що оскільки відсутні будь-які критерії, які б у контексті зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, відділяли від нього і звільнення за пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України, цей висновок фактично впливає й на вирішення спорів, пов`язаних зі звільненням керівників юридичних осіб за пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Виходячи зі змісту зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду цей спір міг би бути віднесений до господарської юрисдикції лише в разі звільнення позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та у зв`язку з порушенням самої процедури його звільнення.
		Але, на думку колегії суддів, частина третя статті 99 ЦК України може бути реалізована й через пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Більше того, у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 955-VIII реалізація цього механізму закріплена на законодавчому рівні. Колегія суддів погодилась із висновком апеляційного суду, що пункт 9 частини першої 
		статті 36 КЗпП України, виходячи із логіки його інкорпорації у текст цієї 
		статті КЗпП України та правил нормотворчої техніки, не може обмежуватись лише застосуванням пунктів 2 та 3 Прикінцевих положень Закону № 955-VIII.
		Формально звільнення, яке випливає з умов статті 66 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», відповідно до змісту пунктів 5.2 та 5.3 контракту могло бути здійснене й на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України за відсутності пункту 9 цієї статті без зміни характеру організаційно-управлінських відносинисторін, які звільнення обумовили та які його підкреслюють.
		Разом з тим у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 127/27466/20 (провадження № 12-10гс23) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону України № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»(далі- Закон 
		№ 2275-VIII)) або в окремих випадках -наглядової ради товариства (частина друга статті 38 цього Закону). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
		Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону № 2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
		Водночас саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
		На думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, саме корпоративні правовідносини є визначальними у відносинах між керівником - одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) і господарською організацією, яку він очолює.
		Тому колегія суддів вважала за необхідне відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 вересня 
		2020 року у справі № 205/4196/18, з уточненням, що до господарської юрисдикції відносяться усі спори за позовом особи, яка звільнена з посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу) й оскаржує рішення органу, уповноваженого здійснювати управління цією юридичною особою, про звільнення з посади, оскільки за змістом та суттю правовідносини цих осіб вони є корпоративними.
		Юрисдикція у зазначених спорах не може визначатись лише на підставі того, за якою статтею КЗпП України звільнений відповідний керівник.
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу слід повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
		Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. 
		Щоб гарантувати юридичну визначеність, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду 
		від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17(пункт 41)).
		З метою забезпечення юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Такі підстави необхідності відступу мають бути мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Отже, має існувати необхідність відступу, така необхідність виникає з певних об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
		У висновках Великої Палати Верховного Суду, від яких просить відступити колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, можна виснувати таке.
		У справі № 205/4196/18 позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним і скасування наказу Міністерства економічного розвитку та торгівлі України про звільнення його з посади директора ДП «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування» відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених контрактом (у зв`язку з невиконанням підприємством зобов`язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотриманням графіка погашення заборгованості із заробітної плати), поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження 
		№ 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнила частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 серпня 2018 року скасувала й ухвалила нове рішення: позов ОСОБА_3 задовольнила частково. Змінила дату його звільнення з посади директора ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України із 17  на 22 березня 2017 року. В іншій частині позову відмовила.
		У цій справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала, зокрема, питання про те, чи належить розглядати за правилами цивільного судочинства спір за позовом особи, яка звільнена з посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу) за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України з підстави, передбаченої контрактом, й оскаржує рішення органу, уповноваженого здійснювати управління цією юридичною особою, про звільнення з посади, просить поновити її на роботі і стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
		Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади) слід враховувати, що:
		- за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України);
		- до юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). До 28 березня 2014 року, коли відповідно до підпункту 1 пункту 3 Закону № 642-VІІ набрала чинності нова редакція пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, юрисдикція господарського суду поширювалася на вище вказані спори за участю господарських товариств, а з 28 березня 2014 року - за участю будь-яких юридичних осіб.
		Оскільки позивач оскаржує його звільнення з посади директора за пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України, а не за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу, спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
		Отже, у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід щодо розмежування між цивільною та господарською юрисдикцією спорів про звільнення керівника юридичної особи:
		-за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України);
		-до юрисдикції господарського суду за пунктом 3 частини першої 
		статті 20 ГПК України належать спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень).
		Оскільки в постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду вже сформулювала підхід щодо розмежування між цивільною та господарською юрисдикцією спорів про звільнення керівника юридичної особи, не відбулось змін в законодавстві, у суспільних відносинах, що давало б вагомі підстави для відступу від вже сформованого висновку, тому передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 403 ЦПК України, не є доцільною.
		Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
		Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу за позовом  ОСОБА_1 до Державного агентства України з управління зоною відчуження, Державного спеціалізованого підприємства «Об?єднання «Радон» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення премії повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                  І. А. Воробйова
		Судді:                        О. О. Банасько                                                      М. В. Мазур
		                                    О. Л. Булейко                                                         С. Ю. Мартєв
		                                    Ю. Л. Власов                                                          К. М. Пільков
		                                    М. І. Гриців                                                             С. О. Погрібний
		                                    Ж. М. Єленіна                                                         І. В. Ткач
		                                    І. В. Желєзний                                                        О. С. Ткачук
		                                    Л. Ю. Кишакевич                                                  В. Ю. Уркевич
		                                    В. В. Король                                                             Є. А. Усенко
		                                    О. В. Кривенда                                                       Н. В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...