Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/5953/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 29.02.2024. Зареєстровано: 01.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2024.
Дата набрання законної сили: 28.02.2024
Номер судового провадження: 22-ц/814/1368/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Справа № 552/5953/23  Номер провадження 22-ц/814/1368/24Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О.А.  Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 лютого 2024 року м. Полтава
		 
		 
		Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Головуючого  судді - доповідача Дорош А.І.
		Суддів:Лобова О.А., Триголова В.М.
		при секретаріКоротун І.В.
		 
		переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 
		 
		на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2023 року, ухвалене суддею Самсоновою О.А., повний текст рішення складено  27 грудня 2023 року
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
		В С Т А Н О В И В:
		 
		09 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна, Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просила суд стягнути: - з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої внаслідок системної бездіяльності прокуратури моральну шкоду у розмірі 299090100,00 грн. (двісті дев`яносто дев`ять мільйонів дев`яносто тисяч сто гривень 00 копійок); - з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої їй матеріальної шкоди 299090100 грн. (двісті дев`яносто дев`ять мільйонів дев`яносто тисяч сто гривень 00 копійок), що є еквівалентом 300 Біткоїнів на суму 7 641 300 (сім мільйонів шістсот сорок одна тисяча триста) Євро, що підтверджено сайтом Мінфін https://minfin.com.ua/currency/crypto/bitcoin/ станом на 06.10.2023 року.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що протягом 2013-2015 років гр. ОСОБА_2 , шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами сім`ї ОСОБА_3 у сумі понад 10500 доларів США. 08.08.2015 року слідчим відділенням Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області було порушено кримінальне провадження №12015170300001109 за ознаками злочину, передбаченого ч.ч. 1,2,4 ст. 190 КК України. 23.05.2016 року Полтавським РВ УМВС України за вих. №7224/115/104/2016 позивачу було надано довідку, що потерпілій ОСОБА_1 завдано матеріальних збитків на загальну суму 10 000 (десять тисяч) доларів США, на які гр. ОСОБА_2 придбав 300 Біткоїнів. 300 Біткоїнів, придбані за грошові кошти сім`ї ОСОБА_3 , станом на 06.10.2023 року їй не повернуто, чим завдано матеріальних збитків на суму понад 299 090100,00 грн. (двісті дев`яносто дев`ять мільйонів дев`яносто тисяч сто гривень 00 копійок). 07.12.2016 року Полтавським ВП Полтавського РВП ГУНП в Полтавській області за вих. №16295/115/104-2016 ОСОБА_4 було надано довідку та визнано потерпілою стороною із завданням матеріальних збитків сім`ї ОСОБА_3 на загальну суму 10 500 доларів США, на які гр. ОСОБА_2 придбав 300 Біткоїнів. Вироком Полтавського районного суду від 20.09.2023 року у справі №545/3264/20 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, гр. ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Позивач ОСОБА_1 зазначала, що системна відкрита бездіяльність органу досудового розслідування підтверджується наданими доказами та фактами, які підтверджені рішеннями судів та відповідними листами, адже ОСОБА_1 відстоювала свої порушені права та інтереси у судах та направляла велику кількість заяв, щодо бездіяльності працівників поліції та прокуратури щодо порушення розумних строків досудового розслідування, адже жодного належного заходу реагування не здійснено, що є прямим порушенням ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Внаслідок незаконних, протиправних дій та бездіяльності працівників поліції та прокуратури обвинувачений гр. ОСОБА_2 уник кримінальної відповідальності, а позивачу не відшкодовано матеріальні збитки на суму понад 10 500 доларів США та не повернуто 300 Біткоїнів станом на 06.10.2023року. Тому, внаслідок бездіяльності процесуальних прокурорів Полтавської окружної прокуратури ОСОБА_1 завдано матеріальних збитків в розмірі 7 641 300 (сім мільйонів шістсот сорок одна тисяча триста) Євро, що підтверджено сайтом Мінфін, розміщеного за адресою https://minfin.com.ua/currency/crypto/bitcoin/, станом на 06.10.2023 року, що є еквівалентом 300 Біткоїнів, придбаних за кошти сім`ї ОСОБА_3 та не повернуті станом на 06.10.2023 року. На прокуратуру покладене, зокрема, здійснення нагляду за додержанням законів органами, що проводять досудове слідство. Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов`язки, передбачені Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та кримінальним процесуальним кодексом України (статті 2, 25 Закону України «Про прокуратуру»). Офіс Генерального прокурора організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури та є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, але, порушене внаслідок вчинення кримінального правопорушення право позивача, Державою не захищено. Завдана їй матеріальна шкода не відшкодована. Державою в особі її уповноважених органів, зокрема, Офісу Генерального прокурора не забезпечено її право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Протиправними діями відповідачів позивачу була не тільки значної матеріальної, але і значної моральної шкоди. Позивач просила суд задовольнити позов в повному обсязі з урахуванням ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. 
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна, Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби про відшкодування матеріальної та моральної шкоди- відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доказування наявності цих умов покладається на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Практика національних судів підтверджує, що за відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути згідно ст. 1177 ЦК України як окремо взятої. Механізм відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України на сьогодні законодавчо визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому, положення цього Закону передбачають можливість реалізації норми цивільного законодавства про відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України у випадку, коли правопорушення вчинено спеціальним суб`єктом (працівником правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою тощо, тому, позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди задоволенню не підлягають. Крім того, позивач ОСОБА_1 просить відшкодування їй моральної шкоди у зв`язку з неправомірними діями відповідачів при неефективному здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні. Проте, сам лише факт ухвалення Полтавським окружним адміністративним судом рішень про визнання неправомірними дій органів поліції (але не органів прокуратури), або рішення слідчих суддів Октябрського районного суду м. Полтави про визнання неправомірними дій або бездіяльності слідчих не може бути самостійною та достатньою підставою стверджувати про спричинення позивачеві моральної шкоди та не звільняє її від обов`язку надати докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди. Таким чином, оскільки позивачем не надано доказів спричинення їй моральної шкоди, вини держави в особі її уповноважених органів у заподіянні моральної шкоди та причинного зв`язку між такою шкодою та діями відповідачів, позовні вимоги про відшкодування позивачу моральної шкоди також не підлягають до задоволення.
		 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі .
		 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги обставини, які викладені нею як підстави пред`явлених позовних вимог, що суперечить сталій практиці Європейського суду з прав людини та є прямим порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - відсутність будь-якого ефективного захисту в національному праві. Наполягає на тому, що внаслідок системної бездіяльності процесуальних прокурорів Полтавської окружної прокуратури у кримінальному провадженні №12015170300001109 гр. ОСОБА_2 уник кримінальної відповідальності, що підтверджено вироком Полтавського районного суду від 20.09.2023 року у справ №545/3264/20, яким гр. ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190 ч. 1, 190 ч. 2 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, закривши в цій частині кримінальне провадження. За ст. 190 ч. 4 КК України гр. ОСОБА_2 визнано невинним та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, тому, внаслідок бездіяльності процесуальних прокурорів Полтавської окружної прокуратури у кримінальному провадженні №12015170300001109 їй завдано матеріальних збитків у розмірі на суму понад 10 000 (десять тисяч) доларів США та 300 Біткоїнів на суму 7 641 300 (сім мільйонів шістсот сорок одна тисяча триста) Євро, що підтверджено сайтом Мінфін станом на 06.10.2023 року. Наголошує, що на її чисельні звернення (понад одну тисячу заяв) щодо необхідності активізації досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015170300001109 надавалися виключно формальні відповіді, ігноруючи її законні вимоги, що є неприпустимим фактом. У наслідок чого, вироком суду обвинуваченого гр. ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190 ч. 4 КК України, визнано невинним та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Звертає увагу, що у багатьох прецедентах Європейського суду з прав людини наголошено, що метою Конвенції про захист прав людини є «захист не теоретичних та ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних». «Мета та наміри Конвенції як інструменту захисту людини вимагає, щоб її положення тлумачилися та застосовувалися таким чином, щоб її гарантії були практичними та ефективними» («Soering проти Сполученого Королівства»). У світлі національного законодавства ця ситуація є безвихідною для потерпілого, слідство стоїть, докази втрачають свою доказову силу, потерпілому спричиняється ще більшу матеріальну шкоду, іншими словами, потерпілий піддається вторинній віктимізації. З огляду на ефективність, об`єктивність та всебічність досудове розслідування кримінального провадження №12015170300001109, то вважає, що його розслідування не відповідає вимогам ефективності, що підтверджено вироком Полтавського районного суду від 20.09.2023 року. Звертає увагу суду та наголошує, що довготривале досудове розслідування та довготривалий судовий розгляд, суперечить сталій практиці Європейського суду з прав людини та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вищевказані факти у всій сукупності свідчать про повну бездіяльність прокуратури та є прямим порушенням сталої практики Європейського суду з прав людини та ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та підтверджує неефективність проведених реформ в Україні. У наслідок ряду незаконних дій та бездіяльності прокуратури вона була вимушена відстоювати у судових засіданнях свої порушені права та інтереси, з направленням у подальшому понад одну тисячу звернень з метою дотримання розумних строків досудового розслідування, вжиття усіх необхідних заходів досудового розслідування на прийняття кінцевого, законного та неупередженого рішення, викорінення бездіяльності, халатності та завуальованих проявів корупції, але належні заходи реагування відсутні, що є прямим порушенням ст. 6 та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2-ї групи, але її права системно, порушуються органом досудового розслідування та процесуальним прокурором, в наслідок чого вона перенесла стреси та хвилювання через відсутність повноцінного національного захисту, моральних знущань. Якщо злочин безперечно є вчиненим і не розкритим, завдану матеріальну та моральну шкоду унаслідок бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними повноважень повинна відшкодовувати держава.
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу Офіс Генерального прокурора просить залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції  залишити без змін.
		 
		У судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явилися учасники справи, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток у цивільній справі на офіційні електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (т.3 а.с. 84-85, 159-160). Позивачем ОСОБА_1 подано заяву про розгляд справи без її участі (т.3 а.с. 86). Крім того, інформація про дату, час та місце розгляду справи доступна на сайті «Судова влада». Учасники справи мали процесуальний час для надання суду обґрунтування власних позицій. Учасники справи про судове засідання повідомлені завчасно, у справі наявні достатні для прийняття рішення матеріали, підстав для відкладення розгляду справи не встановлено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		 
		Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
		 
		Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що Полтавським районним відділом поліції Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015170300001109 від 08.08.2015 року за ч. ч. 1,2,4 ст. 190 КК України за фактом шахрайського заволодіння грошовими коштами декількох осіб, в тому числі, ОСОБА_4 ,  ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 23).
		 
		У кримінальному провадженні неодноразово приймалися рішення про закриття вказаного кримінального провадження, які були скасовані.
		 
		Зокрема, слідчим поліції 22.02.2017 рокукримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, за відсутністю складу кримінального правопорушення.
		 
		Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 05.04.2017 року за скаргою ОСОБА_4 постанова слідчого скасована (т. 1 а.с. 93).
		 
		За результатами розгляду скарги ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді від 13.11.2017 року встановлено 3-х місячний строк слідства з моменту надходження матеріалів кримінального провадження до Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області (т. 1 а.с. 84).
		 
		Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 18.04.2018 року за скаргою ОСОБА_4 скасована постанова слідчого від 13.02.2018 року про закриття кримінального провадження (т. 1 а.с. 97).
		 
		За результатами розгляду скарги ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді від 23.08.2018 року встановлено 2-х місячний строк слідства.
		 
		Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 18.01.2019 року за скаргою ОСОБА_5 скасована постанова слідчого від 05.12.2018 року про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення (т. 1 а. с. 98-99).
		 
		Слідчим поліції 08.05.2019 року кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення. За наслідками перевірки законності прийнятого рішення 25.06.2019 року постанова слідчого скасована прокурором.
		 
		За результатами досудового розслідування 30.11.2020 року обвинувальний акт щодо  ОСОБА_2 за ч. ч. 1, 2, 4 ст. 190 КК України скеровано до Полтавського районного суду для розгляду по суті.
		 
		Вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 20.09.2023 року у справі №545/3264/20, провадження №1-кп/545/20/23, який не набрав законної сили, клопотання захисника обвинуваченого в інтересах обвинуваченого  ОСОБА_2 про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття провадження за ст. 190 ч. 1, 190 ч. 2 КК України  задоволено.  ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190 ч. 1, 190 ч. 2 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, закривши в цій частині кримінальне провадження. За ст. 190 ч. 4 КК України  ОСОБА_2 визнано невинним та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Цивільні позови  ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди -залишено без розгляду (т.1 а.с. 129-131).
		 
		Таким чином, станом на час розгляду судом позовних вимог  ОСОБА_1 кінцеве рішення укримінальному провадженні, відомості про яке внесене до ЄРДР за №12015170300001109 від 08.08.2015 року, законної сили не набрало.
		 
		За результатами розгляду справи по суті позовних вимог, суд першої інстанції визнав недоведеною наявність складових, які за законом є підставою для відшкодування шкоди.
		 
		Так, судом першої інстанції встановлено, що до справи позивачем додано рішення суду та слідчих суддів, жодним з яких не визнано неправомірними дій або бездіяльності органів прокуратури у кримінальному проваджені №12015170300001109 від 08.08.2015 року.
		 
		Так само не додано доказів заподіяння позивачу такої шкоди.
		 
		Також, судом першої інстанції зазначено, що положення ст. 1177 ЦК України передбачають можливість компенсації шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України виключно у випадках та порядку, передбачених законом.
		 
		 
		 
		Водночас, на даний час у національному законодавстві відсутній відповідний нормативно-правовий акт, який визначає такий порядок відшкодування шкоди.
		 
		В ухвалі щодо прийнятності Європейського суду з прав людини від 30.09.2014 року у справі «Петро Якович Петльований проти України», заява № 4904/08, суд зауважив, що: «.. відповідно до ЦК України питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у п. 1 ст. 1177 ЦК України, який містить слова «якщо особа, яка вчинила злочин, не ідентифікована або неплатоспроможна».
		 
		Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Такий закон має також містити процедуру присудження та сплати компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею Кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним.
		 
		Практика національних судів підтверджує, що за відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути згідно ст. 1177 ЦК України, як окремо взятої.
		 
		Механізм відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України на сьогодні законодавчо визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		 
		Таким чином, положення цього Закону передбачають можливість реалізації норми цивільного законодавства про відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України у випадку, коли правопорушення вчинено спеціальним суб`єктом (працівником правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою тощо.
		 
		Щодо відшкодування позивачу моральної шкоди суд першої інстанції зазначив, що позивач вимагає відшкодування їй моральної шкоди у зв`язку з неправомірними діями відповідачів при неефективному здійсненні досудового розслідування у вказаному вище кримінальному провадженні.
		 
		Частинами 1, 5 та 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		При цьому суд першої інстанції визнав, що позивачем не надано доказів заподіяння відповідачами позивачу моральних страждань або втрат немайнового характеру.
		 
		За результатами розгляду справи по суті позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що сам лише факт ухвалення Полтавським окружним адміністративним судом рішень про визнання неправомірними дій органів поліції (але не органів прокуратури), або рішення слідчих суддів Октябрського районного суду м. Полтави про визнання неправомірними дій або бездіяльності слідчих не може бути самостійною та достатньою підставою стверджувати про спричинення позивачеві моральної шкоди та не звільняє її від обов`язку надати докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди.
		 
		Таким чином, оскільки позивачем не надано доказів спричинення їй моральної шкоди, вини Держави в особі її уповноважених органів у заподіянні моральної шкоди та причинного зв`язку між такою шкодою та діями відповідачів, позовні вимоги про відшкодування позивачу моральної шкоди також не підлягають до задоволення.
		 
		Водночас, судом першої інстанції було враховано правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 та підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2020 року у справі №180/1560/16-а щодо загальних підходів до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування.
		 
		На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов  ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Предметом даного спору є стягнення з Державного бюджету майнової шкоди у розмірі 299090100 грн., що є еквівалентом 300 Біткоїнів на суму 7 641 300 (сім мільйонів шістсот сорок одна тисяча триста) Євро та моральної шкоди у розмірі 299090100 грн.,заподіяної  ОСОБА_1 як потерпілій особі від кримінального правопорушення внаслідок системної бездіяльності прокуратури.
		 
		Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
		 
		Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).
		 
		За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
		 
		Згідно ст. 56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Згідно з положеннями статті 1176 ЦК України, якою врегульовано питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
		 
		Згідно матеріалів справи, предметом спору є стягнення шкоди, спричиненої фізичній особі бездіяльністю посадових осіб органів прокуратури, тому відповідно до положень частини шостої статті 1176 ЦК України така шкода відшкодовується на загальних підставах.
		 
		Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України.
		 
		Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		 
		Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		 
		Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
		 
		Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
		 
		Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 .
		 
		У постанові від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
		 
		Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі №362/15/16-ц (провадження № 61-5805св20), від 21 липня 2021 року в справі №646/7015/19 (провадження № 61-1452св21), від 01 грудня 2021 року в справі №308/14232/18 (провадження № 61-10961св20), від 23 лютого 2022 року в справі №646/5368/19 (провадження № 61-15330св21).
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
		 
		Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України на кожну сторону покладено обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		 
		Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.2 ст.78, ч.1 ст. 89 ЦПК України).
		 
		Згідно матеріалів справи встановлено, що звертаючись до суду з позовом,  ОСОБА_1 вказувала на неефективність досудового слідства у кримінальному провадженні №12015170300001109 та процесуальну бездіяльність прокурора, у результаті чого вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 20.09.2023 року у справі №545/3264/20, який не набрав законної сили, клопотання захисника обвинуваченого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття провадження, ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190 ч. 1, 190 ч. 2 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України в зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, закривши в цій частині кримінальне провадження. За ст. 190 ч. 4 КК України ОСОБА_2 визнано невинним та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Цивільні позови ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишено без розгляду. Увесь час з моменту внесення повідомлення/відомостей про злочин до ЄРДР, вона та її чоловік ОСОБА_4 постійно зверталася з заявами й скаргами до поліції та прокуратури, оскаржували бездіяльність слідчих до суду, за їх скаргами неодноразово були скасовані постанови про закриття кримінального провадження. Проте, через неефективність та системну процесуальну бездіяльність прокуратури Погрібний М.В. уник кримінальної відповідальності. 
		 
		Таким чином,  ОСОБА_1 вважає, що є підстави для відшкодування завданої шкоди за рахунок Державного бюджету України. Зазначає, що бездіяльністю відповідачів їй завдано майнову шкоду у розмірі 299090100,00 грн., що є еквівалентом 300 Біткоїнів на суму 7 641 300 Євро, які були придбані за кошти сім`ї ОСОБА_3 , проте їм не повернуті, та моральну шкоду у розмірі 299090100,00грн., що відповідає розміру матеріальної шкоди.
		 
		Разом з цим, за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що матеріалами справи не доведена бездіяльність посадових осіб прокуратури, тому відсутні підстави для покладення на Державу цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування потерпілому шкоди, яка дорівнює вартості майна, яким заволоділа встановлена органами слідства особа шахрайським шляхом.
		 
		До позовної заяви  ОСОБА_1 додані відповідні рішення суду про визнання протиправною бездіяльність слідчого у кримінальному провадженні. При цьому, доказів на підтвердження бездіяльності прокурора суду не надано.
		 
		Крім того, по справі вбачається та не заперечується сторонами справи,  ОСОБА_1 є потерпілою у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190 ч. 1, 190 ч. 2, ст. 190 ч.4 КК України. Вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 20.09.2023 року у справі №545/3264/20, провадження №1-кп/545/20/23, клопотання захисника обвинуваченого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття провадження за ст. 190 ч. 1, 190 ч. 2 КК України - задоволено, ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190 ч. 1, 190 ч. 2 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, закривши в цій частині кримінальне провадження. За ст. 190 ч. 4 КК України ОСОБА_2 визнано невинним та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Цивільні позови ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишено без розгляду. Вирок суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку, тобто не набрав законної сили.
		 
		З врахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів, що підтверджують завдану шкоду та її розмір, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідачів і шкодою, завданою заволодінням майном шахрайським шляхом, про яке заявляє позивач.
		 
		Щодо доводів  ОСОБА_1 про неефективність, процесуальну бездіяльність прокурора, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції повно та обґрунтовано дав правову оцінку усім наданим доказам у справі, сам факт тривалого досудового розслідування без визнання факту бездіяльності незаконною не вказує на спричинення шкоди позивачу. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України). У разі ненастання обставин, передбачених ст. 1177 ЦК України, фізична особа за наявності відповідних підстав має право на позов про відшкодування їй заподіяної шкоди на загальних засадах (згідно зі статтями 1166 і/або 1167 ЦК України), тобто безпосереднім заподіювачем такої шкоди.
		 
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 вересня 2014 року у справі «Петро Якович Петльований проти України», заява №54904/08, Суд зауважив, що відповідно до ЦК України питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 1177 ЦК України, який містить слова «якщо особа, яка вчинила злочин, не ідентифікована або неплатоспроможна». Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Такий закон має також містити процедуру присудження та сплати компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею Кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Практика національних судів підтверджує, що за відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути згідно зі статтею 1177 ЦК України, як окремо взятою.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими - фізичними особами, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим унаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08, і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).
		 
		Такий висновок зроблено у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження № 12-208гс18).
		 
		Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
		 
		У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується Державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		 
		Відмовляючи  ОСОБА_1 у відшкодуванні моральної шкоди, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та, надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їй шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів, що в силу вимог статті 81 ЦПК України року є процесуальним обов`язком позивача.
		 
		Таким чином, доводи апеляційної скарги  ОСОБА_1 про порушення її прав не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки підстави для висновку про заподіяння їй майнової та моральної шкоди прокуратурою під час досудового слідства у кримінальному провадженні №12015170300001109 відносно ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190 ч. 1, 190 ч. 2, 190 ч.4 КК України, а отже, і підстави для відшкодування цієї шкоди за рахунок Державного бюджету України відсутні.
		 
		Доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок системної процесуальної бездіяльності прокурора позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях, порушенні нормального способу життя, зневірі до правоохоронних органів, насторозі, тривозі, зниженому настрої тощо, однак суд першої інстанції вказані доводи взагалі не взяв до уваги, то такі доводи є безпідставними, оскільки суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення суду навів підстави, з яких прийшов до висновку про відмову у позові.
		 
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виходячи з предмету та підстав позову, оцінив надані докази у справі та прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.
		 
		Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, № 4909/04, § 58).
		 
		Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовив  ОСОБА_1 у задоволенні позову.
		 
		Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
		 
		Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
		 
		Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2023 року - залишити без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст постанови складено 28 лютого 2024 року.
		 
		СУДДІ:        А. І. Дорош         О. А. Лобов             В. М. Триголов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...