Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 915/534/22 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 02.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2024.
Дата набрання законної сили: 28.02.2024
Номер судового провадження: 12-3гс24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		28 лютого 2024 року
		м. Київ
		Справа № 915/534/22
		Провадження № 12-3гс24
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідачаВласова Ю. Л.,
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.
		перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейсагро» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20 липня 2023 року (суддя Мавродієва М. В.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07 листопада 2023 року (у складі колегії: головуючий суддя Поліщук Л. В, судді: Богатир К. В., Таран С. В.) 
		у справі № 915/534/22 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейсагро»
		до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «СГП Новоселівське», 2) ОСОБА_1 
		про стягнення 1 352 348,38 грн та
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейсагро» (далі - ТОВ «Грейсагро», позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СГП Новоселівське» (далі - СГП Новоселівське, відповідач 1), ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (далі - відповідач 2) 1 352 348,38 грн, а саме: 583 702,47 основного боргу за договором поставки № МВ-31/21 від 25 березня 2021 року, 192 604,23 грн за дооцінку вартості товару, 253 040,83 грн 36 процентів річних, 206 260,36 грн пені, 116 740,49 грн штрафу.
		Позов обґрунтований тим, що СГП Новоселівське порушило умови договору поставки, оскільки оплатило лише частину поставленого йому товару, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку позивач зазначає з урахуванням дооцінки вартості товару - на курсову різницю. На підставі викладеного та відповідно до умов договору поставки позивач нарахував відповідачу до сплати пеню, штраф та відсотки річних.
		Зазначені кошти позивач просив стягнути з відповідачів солідарно, оскільки на підставі договору поруки від 26 березня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 поручилися перед ТОВ «Грейсагро»  за виконання СГП Новоселівське усіх грошових зобов`язань за договором поставки та зобов`язалися  відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.
		Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27 березня 2023 року за клопотанням ТОВ «Грейсагро» позовні вимоги до ОСОБА_2 залишено без розгляду.
		Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07 листопада 2023 року, позов задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з відповідачів 1 та 2 суму основної заборгованості у розмірі 583 702,47 грн, 20 841,32 грн три проценти річних, 61 878,11 грн пені, 35 022,15 грн штрафу, 192 604,23 грн дооцінки вартості товару, 20 290,00 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 
		Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані наявністю правових підстав для стягнення основного боргу (з урахуванням дооцінки вартості товару) у заявленому розмірі та правомірністю нарахування пені, штрафу та 36 процентів річних. Водночас, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суди зменшили розмір штрафних санкцій на 70 % (пені до 61 878,11 грн, штрафу до 35 022,15 грн). Також суди обмежили розмір процентів річних до законодавчо встановлених статтею 625 ЦК України трьох процентів річних, які за розрахунком суду першої інстанції становлять 20 841,32 грн.
		У листопаді 2023 року ТОВ «Грейсагро» звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 551, частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині зменшення розміру процентів річних, які позивач нарахував відповідачу на підставі статті 625 ЦК України та пункту 5.8. Договору поставки, в якому сторони збільшили розмір процентів річних до 36 процентів. Просив ухвалити нове рішення, яким позов в частині стягнення процентів річних задовольнити у повному обсязі. 
		Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів річних, виходили з того, що у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Інакше кажучи, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання, який сторони обумовили у Договорі. 
		Суди врахували те, що: 
		- договором поставки сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачами грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу; збільшили позовну давність за відповідними вимогами та виключили обмеження строку нарахування таких штрафних санкцій, встановленого частиною шостою статті 232 ГК України; пунктом 5.8 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 36 процентів річних;
		- СГП Новоселівське сплатило 203 534,95 грн із 583 702,47 грн загальної заборгованості;
		- відповідач неналежним чином виконував зобов`язання через кризову ситуацію, яка склалася в країні внаслідок військової агресії російської федерації проти України, що призводить до фінансових труднощів усіх підприємств без виключення;
		- ТОВ «Грейсагро» не надало судам доказів завдання йому збитків внаслідок порушення СГП Новоселівське грошових зобов`язань або погіршення його матеріального стану саме у зв`язку з порушенням умов договору відповідачем;
		- ТОВ «Грейсагро» нарахувало не один, а декілька видів штрафних санкцій за порушення, вчинені СГП Новоселівське;
		- у цій справі заявлена до стягнення сума пені, штрафу та відсотків річних у загальному розмірі 576 041,68 грн, що складає 74,20 % від суми основного боргу (з урахуванням індексації на курсову різницю) у розмірі 776 306,70 грн.
		Врахувавши правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, та наведені вище обставини, встановлені у межах розгляду справи № 915/534/22, суди дійшли висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, є обмеження розміру процентів річних до законодавчо встановлених статтею 625 ЦК України - трьох процентів річних.
		Касаційний господарський суд ухвалою від 14 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		Ухвалою від 30 січня 2024 року Касаційний господарський суд на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від її висновку, викладеного в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, щодо права суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Колегія суддів Касаційного господарського суду звернула увагу на те, що приписи наведеної норми в частині розміру процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними, тому три проценти річних застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних. При цьому, зміна або зменшення судом розміру, передбачених статтею 625 ЦК України, процентів річних за час затримки розрахунку, є суттєвим втручанням держави у ключові принципи цивільного та господарського права, закріплені у статтях 3, 627  ЦК України (свобода договору), статтях 6, 43 ГК України (свобода підприємницької діяльності), що, у свою чергу, має нівелюючий характер принципу свободи договору і фактично призводить до суцільного перегляду засад договірного права, зокрема таких як «рacta sunt servanda» (договори повинні виконуватися), закріпленого і в національному законодавстві (стаття 526 ЦК України, стаття 173 ГК України), презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).
		Касаційний господарський суд зазначив, що судам надано право зменшувати  розмір санкцій та неустойки у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора (статтями 233 ГК України, частиною третьою статті 551 ЦК України), на що впливає ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, а також й інші (немайнові) інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Натомість, згідно з доводами колегії суддів касаційної інстанції, з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 625 ЦК України, кредитор має легітимне очікування на компенсацію йому процентів річних за користування боржником утримуваними грошовими коштами, які належать кредиторові.
		Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наявністю підстав для розгляду нею справи № 915/534/22 на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України з огляду на таке.
		Відповідно до частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		У статтях 8, 129 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
		У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
		У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
		В інших справах ЄСПЛ також неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, пункт 38).
		У пунктах 34, 39 остаточного рішення від 07 жовтня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, пункт 65); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29, 30, та «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36, 37); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, пункти 98, 99); Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104).
		У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47). Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
		Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи. При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.
		В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ГПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд. Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
		Щоб гарантувати юридичну визначеність Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20, від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19, від 01 листопада 2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 та ухвали Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 585/2436/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 917/1093/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 547/818/20, від 14 листопада 2023 року у справі № 547/669/20, від 16 січня 2024 року у справі № 922/1203/23).
		Згідно з частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
		З наведених норм права вбачається, що в ухвалі про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 302 ГПК України, Касаційний господарський суд, крім зазначення мотивів незгоди з висновком Великої Палати Верховного Суду, має вказати конкретні причини для відступу від такого висновку, зокрема, його практична неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість внаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо.   
		Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
		Направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, Касаційний господарський суд зазначив мотиви незгоди з указаним висновком Великої Палати Верховного Суду, проте не вказав конкретних причин необхідності відступу від цього висновку, зокрема, в чому полягає його практична неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість внаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо.
		Слід відмітити, що Касаційний господарський суд ухвалою від 22 квітня 2021 року вже передавав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 904/3177/20 з підстав необхідності відступлення від наведеного вище висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 з подібних мотивів (провадження № 12-26гс21).
		Проте, ухвалою від 18 травня 2021 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 904/3177/20 відповідній колегії Касаційного господарського суду для розгляду, зазначивши про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду за частиною 4 статті 302 ГПК Українидля відступлення від свого висновку у справі № 902/417/18.
		Також, висновок про те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду послідовно викладала у постановах від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 та від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21, що свідчить про сталість правової позиції Великої Палати Верховного Суду в цьому питанні. 
		Таким чином, визначена Касаційним господарським судом правова підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною 4 статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження. 
		З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що справу № 915/534/22 разом із касаційною скаргою слід повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України. 
		Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу № 915/534/22 повернути колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  Ю. Л. Власов Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда О. Л. Булейко М. В. Мазур І. А. Воробйова К. М. Пільков М. І. Гриців С. О. Погрібний Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король Н. В. Шевцова С. І. Кравченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...