Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/907/22 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Укладення договорів (правочинів); купівлі - продажу; поставки товарів, робіт, послуг; енергоносіїв.
Надіслано судом: 04.03.2024. Зареєстровано: 05.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2024.
Дата набрання законної сили: 01.03.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		01 березня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  918/907/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Вронської Г.О. - головуючої, Губенко Н.М., Студенця В.І.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз збут»
		 
		на ухвалу Господарського суду Рівненської області
		(суддя Пашкевич І.О.)
		від 05.09.2023
		 
		та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
		(колегія суддів: Миханюк М.В. - головуюча, Коломис В.В., Саврій В.А.)
		від 30.10.2023
		 
		у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз збут»
		до 1. Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз»,
		2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»,
		3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
		 
		про зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз збут» (далі - Позивач, Скаржник) звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» (далі - Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - Відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - Відповідач-3) про зобов`язання безоплатно усунути недоліки товару (природного газу) шляхом коригування в бік зменшення обсягів природного газу Позивача за рамковим договором купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-РГЗ від 30.09.2021 та індивідуальним договором №БГр-21/22-РГЗ від 30.09.2021, зазначених в комерційних актах приймання-передачі природного газу за період з жовтня 2021 по квітень 2022 року.
		2. 31 серпня 2023 року у судовому засіданні представником Позивача подано заяву про забезпечення доказів, у якій він просить суд забезпечити докази у справі №918/907/22 шляхом витребування у Відповідача-1 інформації та підтверджуючих документів щодо:
		- прив`язки ЕІС кодів побутових споживачів до відповідної ГРО;
		- прив`язки ГРС до маршрутів газопроводів в межах Рівненської області;
		- документи, у яких зазначено обсяги по маршрутах постачання газу переданого згідно з рамковим договором купівлі-продажу природного газу N 2рд_БГр-РГЗ від 30.09.2021 та індивідуальним договором №БГр-21/22-РГЗ до рамкового договору купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-РГЗ від 30.09.2021 природного газу по маршрутах 203, 204, 231, 213, 235, 256 за період з 01 жовтня 2021 року по 30 квітня 2022 року.
		3. Водночас у пункті 1 прохальної частини заяви Позивач просив суд відстрочити йому сплату судового збору за подання заяви про забезпечення доказів до ухвалення судового рішення у справі №918/907/22.
		Обґрунтовуючи вимогу про відстрочення сплати судового збору, заявник вказав, що основним видом діяльності Позивача, визначеним Статутом, є постачання природного газу. До 01 травня 2022 року Позивач здійснював постачання природного газу більше 260 тис. побутових споживачів, проте наказом Міністерства енергетики України від 08.06.2022 №198 всіх побутових споживачів Позивача переведено на постачальника «останньої надії» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України». Як наслідок, на даний час всі обігові кошти Позивача спрямовані на повернення переплати за природний газ (помилково сплачених коштів) побутовим споживачам. Загальновідомо, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні було введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану в Україні продовжувався. Водночас, у зв`язку зі зниженням платоспроможності побутових споживачів, утворилась проблемна дебіторська заборгованість, що суттєво ускладнює і так утруднене в умовах війни здійснення господарської діяльності, вчасну сплату податків, інших зборів та платежів. Тому, враховуючи зазначене вище, Позивач вважає, що є усі підстави для відстрочення сплати судового збору, а відтак просив суд відстрочити сплату судового збору за подання заяви про забезпечення доказів.
		4. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.09.2023, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі №918/907/22, відмовлено у вимозі Позивача про відстрочення сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів. Заяву Позивача про забезпечення доказів повернуто заявнику.
		5. В обґрунтування оскаржуваного рішення суд першої інстанції, з посиланням на постанови Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №912/3514/20, Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №940/2276/18, вказав, що Позивач не підпадає під категорію осіб, яким суд, враховуючи майновий стан, може своєю ухвалою за їх клопотанням відстрочити сплату судового збору з огляду на предмет позову, також заява про забезпечення доказів не спрямована на захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тому у суду відсутні правові підстави для задоволення вимоги Позивача про відстрочення сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів.
		Відтак суд першої інстанції, встановивши, що до заяви про забезпечення доказів не було додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, у задоволенні вимоги про відстрочення сплати судового збору відмовив та заяву про забезпечення доказів повернув Позивачу.
		6. 09 листопада 2023 року Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 05.09.2023 та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі №918/907/22.
		7. В обґрунтування поданої скарги Скаржник зазначив, що Законом України «Про судовий збір» визначено ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду. Проте статтею 4 зазначеного Закону не передбачена сплата судового збору за подання заяви про забезпечення доказів безпосередньо до господарського суду. Відтак має місце юридична колізія, коли Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) встановлює порядок, за яким при поданні заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом, а Законом України «Про судовий збір» не передбачено сплату судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів. Скаржник посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №911/1521/18.
		8. Відповідач-2, у строк встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити скаргу без задоволення. Відзив обґрунтовано з посиланням на мотиви, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення.
		9. Відповідач-3, у строк встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити скаргу без задоволення. Відповідач-1, з посиланням на ухвалу Верховного Суду від 18.09.2023 у справі №914/2365/22, наголошує, що статтею 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено ставку судового збору за подання до суду фізичними особами-підприємцями та юридичними особами заяви про забезпечення доказів у розмірі 0,5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
		10. Відповідач-1 правом подання відзиву не скористався.
		11. Предметом касаційного оскарження є судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про повернення Скаржнику заяви про забезпечення доказів у зв`язку із несплатою судового збору.
		12. Згідно з частинами 1-3 статті 110 ГПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
		Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
		Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.
		13. Відповідно до частини 3 статті 111 ГПК України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви.
		14. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення суду від 28.10.1998 у справі «Ейрі проти Ірландії», серія А №32).
		15. Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див. рішення суду від 28.11.2006 у справі «Апостол проти Грузії», заява №40765/02). При цьому, Суд в якості «законної мети» визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див. рішення суду від 12.06.2007 у справі «Станков проти Болгарії», заява №68490/01).
		16. Законодавче закріплення судових витрат має на меті:
		по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат);
		по-друге, покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.
		17. У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» було зазначено, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
		18. У цій справі Скаржник посилається на відсутність у Законі України «Про судовий збір» норми, яка б передбачала ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, та на постанову Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №911/1521/18 щодо принципу правової визначеності та щодо «якості закону», які означають, що закон повинен бути доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні.
		19. Заразом Відповідач-3 у відзиві на касаційну скаргу посилається на ухвалу Верховного Суду від 18.09.2023 у справі №914/2365/22, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження, та з якої вбачається, що статтею 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено ставку судового збору за подання до суду заяви про забезпечення доказів.
		20. Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, проаналізувавши матеріали касаційної скарги, встановлені судами попередніх інстанцій обставини, та надавши оцінку доводам, наведеним Скаржником у касаційній скарзі, і запереченням, викладеним у відзивах на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність передати справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини 1 статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати, з огляду на таке.
		21. Згідно з підпунктом 4 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду, зокрема, заяви про забезпечення доказів або позову юридичною особою або фізичною особою-підприємцем справляється судовий збір у ставці 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		22. Також підпунктом 3 пункту 2 частини 2 статті 4 зазначеного Закону передбачено, що за подання до господарського суду, зокрема, заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову сплачується судовий збір за ставкою 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Суд враховує, що до прийняття чинної редакції ГПК України у господарському процесі існувала така процесуальна дія, як вжиття запобіжних заходів (статті 43-1 - 43-10 ГПК України), за змістом якої особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, мала право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття передбачених статтею 43-2 цього Кодексу запобіжних заходів до подання позову. Запобіжні заходи включали, зокрема, витребування доказів.
		Водночас, відповідно до частини 2 статті 110 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду даної справи) витребування доказів є способом забезпечення доказів.
		23. Відтак, частиною 3 статті 111 ГПК України передбачено обов`язок щодо сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів, а частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено ставку судового збору за подання такої заяви.
		24. Заразом в ході здійснення аналізу практики застосування Верховним Судом положень частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за заявою про забезпечення доказів встановлено, що суд касаційної інстанції ухвалював різні за змістом судові рішення (ухвала від 18.09.2023 у справі №914/2365/22 (з якої вбачається, що статтею 4 Закону України передбачено ставку судового збору за подання до суду заяви про забезпечення доказів) та постанови від 03.07.2019 у справі №911/1521/18, від 07.10.2021 у справі №903/834/20, ухвала від 08.01.2024 у справі №903/909/23 (в яких наголошено, що пункт 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» не передбачає ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів)).
		25. Наведе свідчить, що під час визначення обов`язку щодо сплати судового збору за розгляд заяви про забезпечення доказів існує принципово різний підхід у застосуванні положень частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», що не забезпечує рівності учасників справи та загальновизнаного принципу правової визначеності, який передбачає стабільність правового регулювання.
		26. Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
		27. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (пункт 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		28. Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
		29. Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		30. Європейський суд з прав людини зауважив, якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення у справі «Лупені та інші проти Румунії» («Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania») від 29.11.2016, пункт 123).
		31. У зв`язку із зазначеним та з метою формування сталості та єдності судової практики у питанні застосування положень статті 4 Закону України «Про судовий збір» стосовно сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів до господарського суду, колегія суддів, що входять до судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, у цій справі вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №911/1521/18, ухваленій колегією суддів, що входять до палати для розгляду справ про банкрутство.
		32. Згідно з частиною 2 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		33. Відповідно до частини 1 статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		34. Оскільки колегія суддів у цій справі вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі №911/1521/18, що приймалася колегією суддів з іншої палати (відповідно до визначеної спеціалізації), справа №918/907/22 підлягає передачі з власної ініціативи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		 
		Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		УХВАЛИВ:
		Справу №918/907/22 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз збут» на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 05.09.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
		 
		Головуюча суддя                                                                      Г. Вронська
		 
		Судді                                                                                           Н. Губенко
		 
		                                                                                                    В. Студенець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...