Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 524/9154/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2024.
Дата набрання законної сили: 28.02.2024
Номер судового провадження: 51-4424км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016170110001546

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 лютого 2024 року
		м. Київ
		справа № 524/9154/16-к
		провадження № 51-4424км23
		Верховний Судколегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 
		у складі:
		головуючого                                                            ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                            ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,                                              
		у режимі відеоконференції:                                 
		захисників                                                              ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , 
		виправданих                                                          ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , 
		засудженого                                                           ОСОБА_11 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні об`єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170110001546, №  12017020120000695, за  обвинуваченням 
		ОСОБА_11 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя  АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше неодноразово судимого, востаннє 01 червня 2016 року Кобеляцьким районним судом Полтавської області за ч. 2 ст. 185Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 5 ст. 185 КК,
		ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя  АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, востаннє 29 березня 2017 року Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 185 КК,
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця смт. Козельщина Полтавської області, жителя  АДРЕСА_3 , раніше неодноразово судимого, востаннє 28  липня 2017 року Автозаводським районним судом м. Кременчука за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 185 КК,
		за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08  травня 2023 року.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 08 листопада 2021 року ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 185 КК та призначено покарання за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 2 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 3  роки. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
		На підставі ст. 71 КК ОСОБА_11 до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 01 червня 2016 року та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 7 місяців.
		Зараховано в строк відбування покарання за цим вироком період перебування ОСОБА_11 під вартою з 16 січня 2018 року по 12 травня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення дорівнює двом дням позбавлення волі (ч. 5 ст. 72 КК).
		Ухвалено вважати ОСОБА_11 таким, що відбув покарання за вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 08 листопада 2021 року у виді позбавлення на строк 4 роки 7 місяців.
		Визнано ОСОБА_11 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 185 КК за епізодом крадіжки майна ОСОБА_12 та виправдано його, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
		ОСОБА_10 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 185 КК та виправдано його, оскільки не доведено, що кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченим.
		ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 185 КК та виправдано його, оскільки не доведено, що кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченим.
		Суд також вирішив питання щодо процесуальних витрат, цивільних позовів, накладеного арешту, а також долю речових доказів у кримінальному провадженні.
		За вироком суду ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 185 КК, за обставин, докладно викладених у мотивувальній частині вироку суду, за такими епізодами: 
		1) заволодіння майном потерпілої ОСОБА_13 19 вересня 2016 року;
		2) заволодіння майном потерпілої ОСОБА_14 21  вересня 2016 року;
		3) викрадення 11  грудня 2017 року дизельного пального з паливного баку автомобіля марки MAN, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Транс-Сервіс-1»;
		4) викрадення 13 грудня 2018 року дизельного пального з паливного баку автомобіля марки «Renault Premium», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_15 ;
		5) викрадення 14 грудня 2018 року дизельного пального з паливного баку автомобіля марки «Volvo FH12», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який перебуває у користуванні ПП АП «Укртранс»;
		6) викрадення 15 січня 2018 року дизельного пального з паливного баку автомобілів марки «Volvo FH400», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , та «Renault Magnum 440», державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , які належать ФОП ОСОБА_16 . 
		В іншій частині обвинувачення, яке пред`явлено вказаним вище особам, визнано судом недоведеним.
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 08 травня 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. 
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду скасувати через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає у незастосуванні судом закону, який підлягає застосуванню, а також у зв`язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_11 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Відмовивши у задоволенні апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд не мотивував свого рішення, не надав жодного аналізу фактичним обставинам, які мають значення для правильного вирішення справи, та не зазначив підстав, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою. 
		Вказує, що у порушення вимог статей 23, 94 КПК та практики Верховного Суду апеляційний суд у судовому засіданні 08 травня 2023 року безпідставно залишив без задоволення клопотання прокурора, викладене в апеляційній скарзі та підтримане у ході апеляційного розгляду, про безпосереднє дослідження всіх письмових доказів, визнаних судом першої інстанції недопустимими, а саме протоколу пред`явлення особи для впізнання зі свідком, протоколів тимчасового доступу до речей і документів від 01, 02 березня 2018 року, протоколу огляду автомобіля «Mersedes Vito» від 16 січня 2018 року та ухвали суду, якою надано дозвіл на проведення слідчої дії, аналітичних довідок про опрацювання номерної інформації операторів стільникового зв`язку, та надання оцінки всім дослідженим під час судового розгляду доказам у їх сукупності. 
		У касаційній скарзі прокурор наводить доводи про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимими доказами:
		-  протоколи тимчасового доступу до речей і документів з додатками, які проводились на підставі ухвал слідчих суддів, мотивуючи це тим, що стороною обвинувачення надані незавірені копії цих документів. Однак вказані протоколи є оригіналами, заповненими від руки чорною пастою;
		- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 15 лютого 2018 року. Вважає посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду в постанові від 03 червня 2020 року у справі № 755/7698/17 не  релевантним;
		- аналітичні довідки про опрацювання номерної інформації від операторів мобільного зв`язку в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12017020120000695 за ознаками злочинів, передбачених частинами 1, 2 ст. 185 КК, за вих. № 515, № 516 від  12 березня 2018 року, за вих. № 514 від 12 грудня 2017 року. Суд  жодним чином не мотивував, чому працівник поліції є  неуповноваженою особою, оскільки аналітичні довідки складені майором поліції ОСОБА_17 на виконання письмового доручення слідчого, наданого в порядку ст. 40 КПК, і не містять нових фактичних даних, крім тих, які отримані слідчим у ході здійснення тимчасового доступу до цієї інформації.
		Звертає увагу на те, що сторона захисту під час судового розгляду в суді першої інстанції клопотання про недопустимість окремих доказів сторони обвинувачення не заявляла, а  висловила таку позицію тільки в судових дебатах, чим порушено принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 11 травня 2021 року у справі № 737/838/16-к, клопотання сторони про недопустимість доказів необхідно подавати на стадії їх дослідження, тим самим надаючи можливість іншій стороні підготувати позицію щодо них. 
		Прокурор також зазначає, що апеляційний суд не взяв до уваги доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції у порушення вимог ст. 23 КПК не  допитав свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , клопотання про допит яких від 27 травня 2020 року було задоволено. Указані свідки заявлені стороною обвинувачення до допиту ще під час визначення обсягу та порядку дослідження доказів у вказаному кримінальному провадженні, обсяг та порядок дослідження доказів судом першої інстанції не змінювався. Сторона обвинувачення клопотала про привід цих свідків до суду та про їх допит в режимі відеоконференції, оскільки вони є мешканцями Вінницької області, що суттєво ускладнювало їх явку в судове засідання. Однак у задоволенні цих клопотань було безпідставно відмовлено.
		У касаційній скарзі також наведено доводи про незаконність рішення суду щодо виправдання ОСОБА_11 , ОСОБА_23 та ОСОБА_9 за ч. 5 ст. 185 КК. На думку прокурора, висновок суду про відсутність в діяннях ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ознак вчинення кримінальних правопорушень у складі організованої групи є помилковим, оскільки досліджені у ході судового розгляду докази доводять попередню спланованість та злагодженість дій зазначених учасників організованої групи, розподіл між ними ролей під час вчинення кримінальних правопорушень. 
		Прокурор стверджує, що винуватість ОСОБА_11 , ОСОБА_23 та ОСОБА_9 у  вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 185 КК, доводиться, зокрема, інформацією операторів стільникового зв`язку, роздруківкою з управління інформаційної аналітичної підтримки Національної поліції України, слідовою інформацією та висновками судових експертиз, протоколом впізнання за участю свідка ОСОБА_24 , показаннями свідка ОСОБА_25 , слідами взуття, вилученими під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_26 та за місцем вчинення злочину, а також вилученим обладнанням, пристосованим для зливу дизельного палива та ємності з ним. Враховуючи зазначені та інші надані суду докази у їх сукупності, на думку прокурора, є  всі підстави стверджувати, що самостійно вчинити крадіжки дизельного палива у спосіб та за обставин, викладених у обвинувальному акті, обвинувачений ОСОБА_11 не міг, адже для цього необхідно одночасно виконувати декілька функцій (підключити/від`єднати шланг до ємності в автомобілі «Mercedes-Benz Vito» та до бака з пальним вантажного автомобіля, увімкнути/вимкнути помпу, керувати автомобілем, слідкувати за повнотою наповнення ємності та роботою помпи, слідкувати за навколишньою обстановкою тощо).
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор підтримала викладені у касаційній скарзі доводи та просила задовольнити скаргу. 
		Виправдані ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , засуджений ОСОБА_11 та захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 заперечили проти задоволення касаційної скарги та просили оскаржені судові рішення залишити без зміни.
		Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить із наступного.
		Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та  особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК. 
		Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.
		За приписами ст. 370 вказаного Кодексу судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
		За приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й  достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та  положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на  відповідну норму права. У разі залишення поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумніву. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у  статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, вказаних вимог кримінального процесуального закону не дотримався, про що небезпідставно зазначає прокурор у касаційній скарзі. 
		Суд першої інстанції провів судовий розгляд за епізодами від 19 вересня 2016 року (заволодіння майном потерпілої ОСОБА_13 ) та від 21 вересня 2016 року (заволодіння майном потерпілої ОСОБА_27 ) у порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК, обмежився допитом обвинуваченого ОСОБА_11 та дослідженням матеріалів, що характеризують його особу, визнав недоцільним дослідження інших доказів у справі, та дійшов висновку про винуватість ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК. 
		Досліджуючи питання винуватості ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК, за епізодами від 11 грудня 2017 року (таємне викрадення майна ТОВ «Транс-Сервіс-1»), 13 грудня 2017 року (таємне викрадення майна ОСОБА_15 ), 14 грудня 2017 року (таємне викрадення майна ПП АП «Укртранс»), 15 січня 2018 року (таємне викрадення майна ФОП ОСОБА_16 ), суд  дослідив надані стороною обвинувачення докази, визнав їх належними, допустимими і такими, що підтверджують винуватість ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованих злочинів. 
		Апеляційний суд погодився з вказаними висновками суду першої інстанції, у касаційній скарзі вказані висновки не оскаржуються. 
		Колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки його доводам про безпідставне визнання судом першої інстанції недопустимим доказом протоколу пред`явлення особи для впізнання за  фотознімками від 15 лютого 2018 року. За висновком місцевого суду впізнання свідком особи за фотознімками в той час, коли підозрюваний ОСОБА_10 був затриманий 16 січня 2018 року і  перебував під вартою, суперечить приписам КПК. Натомість касаційний суд звертає увагу на те, що зависновком про застосування норм права, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від  25  вересня 2023  року(справа № 208/2160/18, провадження № 51-1868кмо22) положення ч. 6 ст. 228 КПКу разі необхідності дозволяють провести впізнання за  фотознімками з додержанням вимог, зазначених у частинах 1, 2 вказаної статті, незалежно від наявності реальної можливості пред`явити для впізнання саму особу. Законодавством не передбачено необхідності обґрунтування та вмотивування слідчим проведення впізнання за фотознімками. Жодних імперативних вимог щодо пред'явлення для впізнання виключно безпосередньо самої особи, а не її фотознімків законодавством не передбачено, так само як і обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками. Отже, апеляційний суд необґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про недопустимість вказаного вище протоколу впізнання за фотознімками, що обумовило передчасність його висновків про недоведеність частини обвинувачення, висунутого за обвинувальним актом.
		Крім того, прокурор обґрунтовано зазначає, що суд першої інстанції безпідставно послався на  положення ст. 229 КПК та на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду в постанові від 03 червня 2020 року у справі № 755/7698/17, яка не є релевантною до обставин цього провадження, проте апеляційний суд не виправив вказаної помилки за оцінкою доводів сторони обвинувачення. 
		Щодо доводів прокурора про те, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що під час судового розгляду було порушено принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості через те, що сторона захисту під час судового розгляду в суді першої інстанції клопотання про недопустимість окремих доказів не заявляла, а висловила таку позицію лише в судових дебатах, натомість суд не повернувся до етапу з`ясування обставин з метою перевірки їх на предмет обґрунтованості, колегія суддів звертає увагу на наступне.
		Відповідно до ст. 89 КПК суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в  нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
		Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. За приписами ч. 5 ст. 364 КПК учасники судового провадження мають право в судових дебатах посилатися лише на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, після закінчення якого знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин.
		Отже очевидним є те, що у разі, коли сторона кримінального провадження під час дебатів порушує питання про визнання доказів недопустимими з тих підстав, що можуть бути перевірені і спростовані іншою стороною під час з`ясування обставин, суд, не  надавши можливості заперечити і спростувати такі доводи, позбавляє насамперед себе можливості виконати приписи ст. 94 КПК і надати правильну оцінку доказам з точки зору їх допустимості, а також  сторону провадження - права довести перед судом переконливість своєї позиції, що суперечить засадам змагальності сторін. 
		Разом із тим у разі, коли на відповідному етапі судового розгляду сторона наводила аналогічні тим, що висловлені в дебатах, заперечення проти допустимості певних доказів з тих самих підстав, проте інша сторона, керуючись власним сумлінням не вважала такі доводи обґрунтованими і не скористалась можливістю їх спростувати у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, застосуванню підлягають приписи статей 23, 26 вказаного вище Кодексу.
		Натомість апеляційний суд не дослідив за доводами прокурора таких обставин і  не  висловив своєї позиції щодо цих доводів, не надав відповідей на них, що в аспекті застосування приписів статей 412, 419, 438 КПК також є підставою до скасування оскарженого рішення і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		В апеляційній скарзі прокурора, серед інших, також були наведені доводи, аналогічні з  доводами касаційної скарги, про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимими доказами протоколи тимчасового доступу до речей і документів з  додатками, які проводились на підставі ухвал слідчих суддів, через те, що стороною обвинувачення надані незавірені копії цих документів, оскільки, за доводами прокурора, вказані протоколи є оригіналами, заповненими від руки чорною пастою.
		Апеляційний суд не дослідив безпосередньо вказані протоколи, з огляду на що не надав належної оцінки відповідним доводам прокурора, отже передчасно погодився із  висновком суду першої інстанції. 
		В апеляційній скарзі прокурор також навів доводи про безпідставність рішення суду першої інстанції про визнання недопустимими доказами аналітичних довідок щодо опрацювання номерної інформації від операторів мобільного зв`язку в ході досудового розслідування кримінального провадження №12017020120000695 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1, ч. 2 ст. 185 КК, від 12 березня 2018 року за вих. № 515, 516, від 12  грудня 2017 року за вих.  №  514, через те, що вони складені та підписані неуповноваженою особою - заступником начальника майором поліції ОСОБА_17 . 
		Так, суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах провадження відсутні відомості щодо процесуального статусу вказаної службової особи та володіння нею спеціальними знаннями. Стороні захисту в порядку ст. 290 КПК не відкриті підстави надання такої інформації ОСОБА_17 , зокрема супровідний лист, яким вилучена інформація передавалась для аналізу, не вказано, на яких носіях вона передавалась, в копіях чи оригіналах, опечатані диски з інформацією чи ні (якщо інформація передавалась на дисках) тощо. Вказані аналітичні довідки надані старшому слідчому СУ ГУНП у Вінницькій області старшому лейтенанту поліції ОСОБА_28 , проте в матеріалах справи відсутні доручення слідчого, оформлені в порядку ст. 71 КПК.
		При цьому, за доводами прокурора, суд жодним чином не мотивував, чому саме працівник поліції ОСОБА_17 є неуповноваженою особою для складання таких аналітичних довідок, оскільки зазначені аналітичні довідки складені ним на виконання письмового доручення слідчого, наданого в порядку ст.  40 КПК, і не містять нових фактичних даних, відмінних від тих, які отримані слідчим у ході здійснення тимчасового доступу до цієї інформації.
		Апеляційний суд у порушення вимог ст. 419 КПК не надав відповідей та жодної оцінки вказаним доводам прокурора, отже невмотивовано погодився з висновками місцевого суду, під час перевірки яких необхідно враховувати приписи ч. 9 ст. 290 КПК та негативні наслідки їх невиконання стороною кримінального провадження. 
		Не надав апеляційний суд відповіді і на доводи прокурора про те, що суд першої інстанції у порушення приписів ст. 23 КПК не допитав свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , в той час як клопотання про допит вказаних свідків було задоволено місцевим судом, який, разом із тим, не змінював обсягу та  порядку дослідження доказів.
		В апеляційній скарзі прокурор не погоджувався з рішенням суду першої інстанції про визнання недопустимими доказами протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, протоколів тимчасового доступу до речей і документів від 01, 02 березня 2018 року, протоколу огляду автомобіля «Mersedes Vito» від 16 січня 2018 року та ухвали суду, якою надано дозвіл на проведення слідчої дії, аналітичних довідок про опрацювання номерної інформації операторів стільникового зв`язку, та порушував питання про повторне дослідження обставин та надання оцінки доказам, наданим стороною обвинувачення, відмінної від тієї, що надана місцевим судом, наводив відповідні доводи. 
		Враховуючи викладене вище, перевірити їх апеляційний суд міг шляхом дослідження відповідних доказів у кримінальному провадженні, про що обґрунтовано зазначає прокурор у касаційній скарзі. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, з урахуванням приписів ст. 404 КПК. 
		Необхідно враховувати, що за висновками об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 404 КПК (постанова від 03 квітня 2023  року (справа №  537/984/20, провадження № 51-1747кмо22), під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою прокурора, потерпілого чи його представника з  вимогою щодо постановлення нового вироку, за наявності доводів про  невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та/або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції має право повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, безвідносно до  того чи заявлено клопотання про повторне дослідження доказів.
		З огляду на вказане, колегія суддів не може надати оцінку доводам прокурора про безпідставність висновків в оскарженому судовому рішенні стосовно правильності рішення місцевого суду про закриття провадження за ч. 5 ст. 185 КК, оскільки порушення апеляційним судом правил, передбачених статтями 94, 404 КПК, унеможливлює перевірку цих доводів на предмет їх обґрунтованості в межах, визначених ст. 433 КПК. Водночас допущені порушення свідчать про передчасність висновків апеляційного стосовно правильності застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність і в цій частині.
		Отже, оскаржену ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, її зміст не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, цей суд дійшов необґрунтованого висновку про правильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та недоведеність винуватості виправданих у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
		Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, оскаржена ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі приписів пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене в постанові касаційного суду, надати обґрунтовані відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора та ухвалити рішення, яке  відповідатиме вимогам матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково. 
		Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08 травня 2023 року щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		ОСОБА_1                    ОСОБА_2                        ОСОБА_3 Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...