Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/11081/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2024.
Дата набрання законної сили: 28.02.2024
Номер судового провадження: 61-9169ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		УХВАЛА                                                                                           
		 
		28 лютого 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 756/11081/20
		провадження № 61-9169св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,                   Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних за договором позики
		 
		за касаційною скаргою  ОСОБА_2 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року у складі судді       Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року                у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог та вимог заяви про перегляд заочного рішення
		 
		У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом,                         у якому просила стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 06 вересня 2017 року до 05 вересня 2020 року, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 вересня 2020 року еквівалентно 61 307,43 грн.
		 
		Оболонський районний суд міста Києва заочним рішенням від 01 червня 2021 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних за договором позики від 06 жовтня 2009 року за період з 06 вересня 2017 року до 05 вересня 2020 року у розмірі 2 214,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 вересня 2020 року еквівалентно 61 307,43 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. 
		 
		Київський апеляційний суд ухвалою від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва                   від 01 червня 2021 року повернув скаржнику. Роз`яснив скаржнику право подати до суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення за формою і змістом відповідно до статті 285 ЦПК України.
		 
		У січні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просила скасувати заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, що копію цього судового рішення не отримувала, про його наявність дізналася лише 11 листопада 2022 року.
		 
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції 
		 
		Оболонський районний суд міста Києва ухвалою від 23 січня 2023 року                                                    в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва                    від 01 червня 2021 року відмовив, заяву залишив без розгляду.
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідачка пропустила строк для подання заяви про перегляд заочного рішення і не навела поважних причин для поновлення цього строку.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2  залишив без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року залишив без змін.
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважних обставин, які об`єктивно перешкоджали ОСОБА_2 звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк, а тому її клопотання про поновлення цього процесуального строку задоволенню не підлягає.
		 
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
		 
		У червні 2023 року  ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,           в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 рокуі направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відповідачка не навела поважних причин для поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення з огляду на дату отримання заочного рішення і факт звернення з апеляційною скаргою на це рішення, яку повернуто через недотримання процедури перегляду заочного рішення. Скарга містить доводи про те, що суди не врахували правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада                    2021 року справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), згідно з яким суд не може залишати заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною ОСОБА_2 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року. Відкрито касаційне провадження на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва                             від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня                       2023 рокуі витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		 
		26 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що заочне рішення ухвалено Оболонським районним судом міста Києва 01 червня 2021 року.
		 
		Заяву про перегляд заочного рішення та клопотання про поновлення процесуального строку ОСОБА_2 подала до суду 13 січня 2023 року.
		 
		Як на поважність причин подання заяви про перегляд заочного рішення суду поза межами строку з дня одержання його повного тексту (11 листопада 2022 року) заявниця вказувала на те, що оскаржила рішення в апеляційному порядку, однак ухвалою апеляційного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу повернуто та роз`яснено право подати до суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення.
		 
		Також суди встановили, що 06 вересня 2022 року ОСОБА_2 отримала постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/1536/21, виданого 20 липня 2022 року Оболонським районним судом міста Києва, що свідчить про її обізнаність щодо наявності судового рішення про стягнення з неї заборгованості.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Відповідно до статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
		 
		Статтею 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		 
		Згідно зі статтею 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк,                а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
		 
		Зазначене дає підстави для висновку, що за загальним правилом (крім випадків, передбачених ЦПК України), процесуальні документи, подані поза межами встановлених законом процесуальних строків на вчинення певних процесуальних дій, приймаються та розглядаються по суті за наявності підстав для поновлення строку. В іншому випадку така заява залишається без розгляду.
		 
		У главі 11 «Заочний розгляд справи» Розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України встановлено особливі умови та порядок проведення заочного розгляду справи, ухвалення заочного рішення, подання і розгляду заяви про його перегляд, а також скасування й оскарження цього рішення. Так, відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення до суду, який це рішення ухвалив, на предмет наявності передбачених частиною першою статті 288 ЦПК України підстав для його скасування, і оскаржити таке рішення у загальному порядку (статті 284-288 ЦПК України).
		 
		Стаття 284 ЦПК України регулюєпорядок і строк подання заяви про перегляд заочного рішення.
		 
		Відповідно до зазначеної норми заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
		 
		Отже, вказаною процесуальною нормою визначено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення. Тобто цей строк визначений законом, і в разі його пропуску з поважних причин він може бути поновлений.
		 
		Багаторічна судова практика свідчить про те, що в разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення без поважних причин застосовувалися загальні положення ЦПК України щодо наслідків пропущення процесуального строку (стаття 126 ЦПК України).
		 
		Схоже за змістом регулювання строків звернення до суду визначено законом і при оскаржені рішень та дій виконавця.
		 
		Так, аналогічна статті 284 ЦПК України норма міститься й у частині другій статті                            449 розділу VII ЦПК України, згідно з якою пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Судові рішення, якими залишено без розгляду скарги на рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби можуть бути предметом апеляційного/касаційного оскарження в частині дотримання судом (судами) норм процесуального права при вирішенні цього питання.
		 
		Висновки судів при розгляді цієї категорії справ також свідчать про те, що в разі пропуску строку на подання скарги на рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби без поважних причин, вона залишається без розгляду.
		 
		Тобто як заяви про перегляд заочного рішення, так і скарги на рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби, які подані                                 з пропуском визначеного законом строку без поважних причин, суди України залишали без розгляду.
		 
		При цьому процесуальне рішення про залишення заяви без розгляду внаслідок пропущення строку на її подання (якщо клопотання про поновлення такого строку не заявлене або в його задоволенні відмовлено) може бути оскаржене                                            в апеляційному/касаційному порядку (пункт 16 частини першої статті 353 ЦПК України, пункт 2 частини першої статті 353 ЦПК України), що, з одного боку, забезпечить право заявника на визначений статтею 6 Конвенції з прав людини               і основоположних свобод (далі - Конвенція) доступ до правосуддя, частиною якого є право на оскарження, а з іншого боку - забезпечить дотримання принципу правової визначеності.
		 
		Практика застосування цієї норми процесуального права була сталою та однозначною під час дії як попередньої редакції ЦПК України, так і чинного ЦПК України, і не викликала суттєвих труднощів у її застосуванні.
		 
		Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) дійшла таких висновків:
		«Заяву про перегляд заочного рішення, оформлену відповідно до вимог, установлених частинами першою - сьомою статті 285 ЦПК України, суд приймає та розглядає у порядку, передбаченому статтями 286, 287 ЦПК України. За змістом речення першого частини першої статті 286 ЦПК України суд зобов`язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, якщо вона відповідає зазначеним вимогам, тобто є належно оформленою.
		Визначений у статті 287 ЦПК України порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення застосовний як до розгляду суті цієї заяви, так і до розгляду на предмет дотримання строку її подання. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження (речення перше частини третьої статті 287 ЦПК України).
		У разі відмови у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суд з цієї причини відмовляє у задоволенні такої заяви про перегляд. Тоді відповідач, який її подав, може оскаржити в апеляційному порядку заочне рішення, обґрунтувавши, зокрема, поважність причин для пропуску строку на подання заяви про перегляд цього рішення. Передбачене у реченні другому частини четвертої статті 287 ЦПК України спеціальне правило про початок відліку строку на апеляційне оскарження заочного рішення застосовне лише до тих рішень, які суд ухвалив за правилами, що діють з 15 грудня 2017 року».
		 
		Таким чином, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду істотно змінила підхід до розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду в разі подання її з пропущенням встановленого для цього процесуального строку.
		 
		Логіка такого застосування норм процесуального права Великою Палатою Верховного Судуполягала, зокрема, у тому, що під час розгляду апеляційної скарги на заочне рішення апеляційний суд може надати оцінку поважності причин для пропуску відповідачем строку на подання заяви про перегляд цього рішення.
		 
		Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується із зазначеним підходом застосування норм процесуального права                             у спірних правовідносинах з огляду на таке.
		 
		У разі постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення об`єктом оскарження в суді апеляційної інстанції є не ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, а безпосередньо заочне рішення, перегляд якого буде здійснюватися саме за апеляційною скаргою відповідача.
		 
		При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження апеляційний суд не вирішує поважність/неповажність причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, а лише перевіряє дотримання заявником строку на апеляційне оскарження заочного рішення, який починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).
		 
		Водночас очевидним є той факт, що відповідач в своїй апеляційний скарзі на заочне рішення не буде порушувати питання про пропуск ним строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, адже ці доводи будуть не на його користь. 
		 
		При цьому слід враховувати, що згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції                     в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Відповідно до частини четвертої вказаної статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які                                                 є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Згідно зі статтею 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:
		1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;
		2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення;
		3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково                      у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі                                            у відповідній частині;
		4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
		5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
		6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі,                                     і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;
		7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
		8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
		 
		Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення                        з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
		 
		Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
		1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
		2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
		3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
		4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:
		1) справу розглянуто неповноважним складом суду;
		2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід,                         і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
		3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
		4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
		5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
		6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
		7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
		Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
		 
		Таким чином, процесуальним законом чітко визначені повноваження апеляційного суду щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору, підставою для чого не може бути лише пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.
		 
		З цих підстав не може бути і залишено без змін заочне рішення суду, оскільки апеляційний суд зобов`язаний перевірити до додержання норма матеріального                         і процесуального права відповідно до статті 375 ЦПК України.
		 
		Суд апеляційної інстанції не може і вийти за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (відповідача, який подав апеляційну скаргу).
		 
		Зазначене узгоджується з принципом заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула     в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.
		 
		Отже, апеляційний суд за апеляційною скаргою відповідача не може погіршити його становище, досягнуте при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, та, відповідно, скасувати ухвалу із залишенням заяви про перегляд заочного рішення без розгляду або з цих підстав залишити заочне рішення без змін, не надавши йому оцінки по суті заявлених вимог.
		 
		Вочевидь, встановлені законом процесуальні строки при перегляді заочного рішення та наслідки їх недотримання мають важливе значення для забезпечення принципу юридичної визначеності (res judicata).
		 
		Натомість за висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) строки на подання заяви про перегляд заочного рішення по суті нівельовані. 
		 
		При цьому пропуск такого строку може бути значним та очевидним (наприклад наявність беззаперечних доказів про отримання відповідачем копії заочного рішення). В такому разі відповідач отримує і беззаперечне право на апеляційне оскарження заочного рішення навіть за умов, що йому було достовірно відомо про таке рішення вже значний час, який може вимірюватися як роками так                                  і десятиріччями.
		 
		Наведене не повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
		 
		Так, за змістом статті 6 Конвенції, кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України основним принципом цивільного судочинства є верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
		 
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не                               є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».
		 
		Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «de Rada Cavanilles v. Spain», Reports 1998-VIII, с. 3255, § 45, рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine», № 17160/06 та № 35548/06, § 34).
		 
		Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Diya 97 v. Ukraine», № 19164/04, § 47).
		 
		Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
		 
		Таким чином, висновок про те, що строк на подання заяви про перегляд заочного рішення підлягає безумовному поновленню шляхом розгляду заяви по суті, не узгоджується з принципом правової визначеності, як складовою основного принципу цивільного судочинства - верховенства права.
		 
		За обставинами справи, що переглядається, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідачка пропустила визначений процесуальним законом строк на подання заяви про перегляд заочного рішення і не навела поважних причин для його поновлення, а тому залишив заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.
		 
		Суд касаційної інстанції не може переглянути оскаржувані судові рішення та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення суду без відступу від правового висновку, викладеного у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, тому що строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для суду та учасників судового процесу, оскільки визначають час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію, зокрема подано відповідну заяву; якщо процесуальну дію вчинено після спливу встановленого для неї процесуального строку і клопотання про його поновлення не заявлене або якщо в задоволенні такого клопотання відмовлено, процесуальних підстав для подальшого провадження за відповідною заявою немає.
		 
		Колегія суддів враховує, що передання цього питання на розгляд Великої Палати Верховного Суду різними колегіями різних палат Касаційного цивільного суду                                         у складі Верховного Суду свідчить про наявність та актуальність правової проблеми, зокрема у застосуванні норм процесуального права у такій категорії справ, тоді як тривалий час правові норми, які регулюють спірні правовідносини, застосовувалися (і застосовуються, з огляду на оскаржувані у цій справі судові рішення) по-іншому. Суди різних інстанцій та різних регіонів держави продовжують застосовувати вимоги закону щодо наслідків пропуску процесуального строку у цій категорії справ. 
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
		 
		Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства                і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність              і прогнозованість правосуддя. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності. Водночас застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. 
		 
		Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), згідно з яким суд не може залишати заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.
		 
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати справу № 756/11081/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних за договором позики на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко    В. М. Коротун    М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...